Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 738/218/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 61-1601ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 738/218/23
		провадження № 61-1601св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,  
		 
		учасники справи:   
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		треті особи: Березнянська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області, приватний нотаріус Менського нотаріального округу Ніколаєнко Сергій Володимирович,
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2023 року у складі судді Савченко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду                                        від 13 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К.,                    Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                        ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності заповіту та визнання права на спадкування за законом.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 . 
		Він ( ОСОБА_1 ), як спадкоємець першої черги за законом, 15 травня                       2020 року звернувся до приватного нотаріуса Менського районного нотаріального округу Ніколаєнка С. В. із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , та дізнався, що за життя батько склав два заповіти:
		- від 30 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Менського районного нотаріального округу Ніколаєнком С. В, відповідно до якого                 заповів квартиру АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі № 4 на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у рівних частках кожному (заповіт посвідчено у зв`язку з хворобою заповідача за місцем його тимчасового проживання в АДРЕСА_3 );
		- від 08 січня 2020 року,, посвідчений секретарем Сахнівської сільської ради Мироненко Л. Ф., зареєстрований у Спадковому реєстрі 23 січня 2020 року Чернігівською регіональною філією Державного підприємства «Національні інформаційні системи», відповідно до якого заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все те, що буде йому належати на час смерті, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		Крім того, 10 січня 2020 року ОСОБА_5 уповноважив нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2 бути його представником у оформленні спадкових прав на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6 . Ця довіреність, у зв`язку з хворобою ОСОБА_5 , посвідчена за місцем його перебування за вказаною вище адресою. 
		Зазначав, що, починаючи з 1972 року і на дату складання довіреності та заповітів, ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав за адресою:                    АДРЕСА_4 ; за цією ж адресою зареєстровано також Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурякхолодтехсервіс», бенефіціаром та директором якого на момент смерті він був. 
		Між тим, у с. Сахнівка батько не проживав, а тому посвідчення його заповіту секретарем Сахнівської сільської ради Мироненко Л. Ф. є порушенням порядку його посвідчення і тягне за собою нікчемність цього заповіту. Тимчасове, протягом декількох тижнів перебування ОСОБА_5 у                                 смт Березна Менського району Чернігівської області не свідчить про його постійне проживання в цьому населеному пункті. 
		На момент посвідчення заповіту в смт Березна Менського району Чернігівської області здійснював діяльність приватний нотаріус Менського районного нотаріального округу Ніколаєнко С. В., який, зокрема посвідчив перший заповіт за 9 днів до складання другого заповіту. Чинне законодавство передбачає можливість посвідчення заповіту не нотаріусом, а уповноваженою посадовою особою, лише в тих випадках, коли нотаріус в населеному пункті відсутній.
		Із 2015 року до 2020 року відбувалося об`єднання Сахнівської територіальної громади й Березнянської територіальної громади, а з 17 листопада 2015 року до 24 листопада 2020 року ОСОБА_2 обіймала посаду голови Березнянської селищної ради. Тому секретар Сахнівської сільської ради не мала права посвідчувати заповіт на користь ОСОБА_2 з огляду на те, такі дії мали ознаки конфлікту інтересів.
		Посилаючись на наведене, просив суд підтвердити нікчемність заповіту ОСОБА_5 від 08 січня 2020 року, посвідченого секретарем Сахнівської сільської ради Менського району Чернігівської області Мироненко Л. Ф., застосувати наслідки його недійсності та визнати за  ним ( ОСОБА_1 ) право на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня                   2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт Березна  Менського району Чернігівської області.
		Встановивши нікчемність заповіту від 08 січня 2020 року, посвідченого секретарем сільської ради Мироненко Л. Ф., суд першої інстанції дійшов висновку, що право ОСОБА_1 на спадкування має бути відновлено.
		Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2023 року змінено, замінено у ньому словосполучення «визнати за ОСОБА_1 право» на «відновити право ОСОБА_1 ».
		В іншій частині рішення залишено без змін.
		Апеляційний суд, з огляду на те, що суд першої інстанції помилково застосував пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України замість пункту 4 частини другої цієї статті, змінив резолютивну частину судового рішення. 
		У решті апеляційний суд погодився з  судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законними і обґрунтованими та не вбачав підстав для скасування.  
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		26 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову..
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 331/6927/16-ц, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересні 2018 року в справі № 905/1926/16,                        від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі  № 916/3156/17, від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Зазначає, що оспорюваний заповіт від 08 січня 2020 року, посвідчений секретарем Сахнівської сільської ради Менського району Чернігівської обл. та зареєстрований у реєстрі за № 1, по своїй формі, порядку посвідчення посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України), відповідає вимогам Закону і не може бути нікчемним.
		Доводи інших учасників справи
		ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Дуба С. В. подав відзив,  якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали заперечення на відзив, у якому підтримують доводи, викладені у касаційній скарзі, та просять її задовольнити.
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року поновлено                        ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2023 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року.
		Відкрито касаційне провадження у справі № 738/218/23.                          
		Витребувано з Менського районного суду Чернігівської області цивільну справу № 738/218/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Березнянська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області, приватний нотаріус Менського нотаріального округу Ніколаєнко Сергій Володимирович, про застосування наслідків недійсності заповіту та визнання права на спадкування за законом.
		Зупинено дію рішення Менського районного суду Чернігівської області                          від 30 травня 2023 року та постанови Чернігівського апеляційного суду                    від 13 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження.
		У травні 2024 року справа № 738/218/23 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року справу                                      № 738/218/23 призначено до судового розгляду.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 у смт. Березна Менського району Чернігівської області.
		За життя ОСОБА_5 склав два заповіти:
		- від 30 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Менського районного нотаріального округу Ніколаєнком С. В, відповідно до якого                 заповів квартиру АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі № 4 на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у рівних частках кожному (заповіт посвідчено у зв`язку з хворобою заповідача за місцем його тимчасового проживання в АДРЕСА_3 );
		- від 08 січня 2020 року, посвідчений секретарем Сахнівської сільської ради Мироненко Л. Ф., зареєстрований у Спадковому реєстрі 23 січня 2020 року Чернігівською регіональною філією Державного підприємства «Національні інформаційні системи», відповідно до якого заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все те, що буде йому належати на час смерті, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 
		10 лютого 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Менського нотаріального округу Ніколаєнка С. В. з заявами про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		08 травня 2020 року та 15 травня 2020 року до приватного нотаріуса Менського нотаріального округу Ніколаєнка С. В. з заявами про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 звернувся  його син ОСОБА_1 .
		Межі та підстави касаційного перегляду 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 331/6927/16-ц,                          від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересні 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі                                    № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17,                           від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга  підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		Позиція Верховного Суду 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені           статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
		Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
		Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:                    1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
		Аналіз  наведених норм свідчить про те, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
		Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).
		Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
		Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у  населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних);              3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.
		При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
		Відповідно до Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за                         № 831/19569, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251, 1252 ЦК України, статті                37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що за життя ОСОБА_5 склав два заповіти, у тому числі від 08 січня 2020 року, посвідчений секретарем Сахнівської сільської ради Мироненко Л. Ф., зареєстрований у Спадковому реєстрі 23 січня 2020 року Чернігівською регіональною філією Державного підприємства «Національні інформаційні системи», відповідно до якого                    заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все те, що буде йому належати на час смерті, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		Також установили, що ОСОБА_5 постійно проживав у квартирі АДРЕСА_5 , де діяли як приватні, так і державні нотаріуси; тимчасово перебував на АДРЕСА_3 . За останнім його місцем перебування приватний нотаріус Ніколаєнко С. В. посвідчив заповіт від 30 грудня 2019 року, а приватний нотаріус Новик Г. В. - довіреність від 10 січня 2020 року.
		Виходячи з того, що відсутні докази проживання ОСОБА_5 у с. Сахнівка Менського району Чернігівської обл., де було посвідчено оспорюваний заповіт, суд першої інстанції дійшов  висновку про відсутність у секретаря Сахнівської сільської ради повноважень на посвідчення 08 січня 2020 року заповіту ОСОБА_5 . Як наслідок, суди відновили право ОСОБА_1 на спадкування після смерті його батька.
		Проте Верховний Суд не може погодитись із таким висновками судів, з огляду на таке.
		Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
		Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
		При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд                  (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
		Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
		Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження  № 61-4348св23),                    27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження                                      № 61-5403св22)).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		Принципи свободи заповіту та поваги до останньої волі заповідача                                             є основоположними принципами спадкового права, які забезпечуються                                та охороняються державою.
		Втручання у заповідальне розпорядження спадкодавця без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатися                у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити,                        а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно                           у спадщину.
		Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт нікчемним, зокрема, з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт ОСОБА_5 не за місцем його реєстрації, де є нотаріуси, вкрай нерозумно.
		Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.
		Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі                               № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі                         № 220/183/20, від 23 лютого  2022 року у справі № 688/3144/20).
		Таким чином, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи, яка проживає не в межах цього органу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги ЦК України про порядок його посвідчення, які тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
		Як наслідок, немає жодних підстав уважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами цього органу тягне його нікчемність.
		Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 190/234/22 (провадження № 61-7045св23), від 28 червня 2023 року у справі № 291/1024/19 (провадження                                        № 61-12010св22).
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження                              № 61-5293сво23) зазначив, що «для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин. 
		Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.
		При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.
		На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
		Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».
		У справі, яка переглядається, спадкодавець ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований на АДРЕСА_6 .
		Оспорюваний заповіт, посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог щодо їх посвідчення, визначених ЦК України та Порядком, посвідчення заповітів не за місцем проживання заповідача, не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту, та не скасовує вільне волевиявлення заповідача.
		Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
		Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.
		Позивач у цій справі не довів, що спірний заповіт не відповідав внутрішній (дійсній) волі заповідача ОСОБА_5 , тому відсутні підстави вважати його нікчемним.  
		Не звернувши увагу на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_8 та відновлення його права на спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , який помер                        ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Окрім того, дійшовши висновку про відновлення права ОСОБА_8 на спадкування за законом після смерті батька, суди не врахували висновки, зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19), в якій зазначено,  що «тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, що частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України».
		Із урахуванням наведеного, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.
		Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 через свого представника адвоката Буба С. В. виклав клопотання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки Верховного Суду, викладені в постановах, що долучені до касаційної скарги заявника, стосуються правовідносин, які не є подібними.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Перевіривши доводи вказаного клопотання та дослідивши матеріали  касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про те, що підстав для його задоволення і закриття касаційного провадження немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого його представником - адвокатом Дубом Сергієм Володимировичем, про закриття касаційного провадження у справі відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня                  2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Березнянська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області, приватний нотаріус Менського нотаріального округу Ніколаєнко Сергій Володимирович, про застосування наслідків недійсності заповіту та визнання права на спадкування за законом відмовити.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2023 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 ГоловуючийМ. Є. Червинська   Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...