Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/5106/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 61-17518ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		31 жовтня 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 645/5106/21 
		провадження № 61-17518св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідачі - держава Україна в особі Харківської обласної прокуратури, 
		третя особа - Державна казначейська служба України, 
		 
		розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 30 травня 2023 року у складі судді Високих М. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року у складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М. у справі за позовом  ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У серпні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди. 
		 
		Свої вимоги  ОСОБА_1 мотивувала тим, що, перебуваючи незаконно під кримінальним переслідуванням з 23 лютого 2017 року до 01 грудня 2020 року, вона зазнала значних душевних страждань, втратила нормальні життєві зв`язки, перебувала у постійній стресовій ситуації, змушена була докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину, зокрема зверталася за наданням юридичної (правової) допомоги. 
		 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути зДержавного бюджету України на свою користь 543 200,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 431 850,00 грн у рахунок компенсації матеріальної шкоди, а саме витрат, понесених нею у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Ленінський районний суд міста Полтави рішенням від 30 травня 2023 року позов задовольнив частково. 
		 
		Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 735 137,00 грн, з яких: 303 287,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;       431 850,00 грн - у рахунок компенсації матеріальної шкоди, а саме витрат, понесених у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні. 
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня          1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, керуючись мінімальним розміром заробітної плати (6 700,00 грн) за кожен місяць перебування під слідством і судом, у цьому випадку, починаючи з 23 лютого 2017 року (дата оголошення про підозру у вчиненні злочину) до 01 грудня 2020 року (день постановлення апеляційним судом ухвали про залишення виправдувального вироку без змін). 
		 
		При цьому, з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи, засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що вимоги  ОСОБА_1  про відшкодування моральної шкоди у сумі 543 200,00 грн є завищеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим достатньою і справедливою сатисфакцією буде гарантований державою мінімальний розмір такої шкоди у сумі 303 287,00 грн (6 700,00 грн х 45 місяців 08 днів). 
		 
		Стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  грошові кошти урахунок відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що за період перебування під слідством і судом позивач понесла документально підтверджені витрати на правову допомогу на загальну суму 431 850,00 грн, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР. 
		 
		Полтавський апеляційний суд постановою від 09 листопада 2023 року апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 адвоката Кундіус І. В. залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 30 травня 2023 року - без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У грудні 2023 року Харківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 30 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду                 від 09 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а саме витрат, понесених у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовити у повному обсязі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України     (далі - ЦПК України), заявник вказав, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 19 лютого    2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18,            від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20. 
		 
		Касаційну скаргу Харківська обласна прокуратура мотивувала тим, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. 
		 
		Позивач не довела обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу, оскільки в договорі про надання правової допомоги не визначено порядку обчислення гонорару адвоката, тому неможливо зробити висновок, що такі витрати були фактичними і неминучими. 
		 
		Крім того, визначаючи суму, яка підлягає відшкодуванню позивачу за надання їй правової допомоги у розмірі 431 850,00 грн, суди не врахували, що усі квитанції про оплату наданих послуг за юридичну допомогу датовані вже після винесення Верховним Судом постанови від 09 червня 2021 року, якою залишено без змін судові рішення щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, а тому ці витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Полтави. 
		 
		08 лютого 2024 року справу № 645/5106/21 передано до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		23 лютого 2017 року ОСОБА_1 була затримана правоохоронними органами в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (том 1, а. с. 25-28). 
		 
		24 лютого 2017 року в межах кримінального провадження № 42017220000000121 ОСОБА_1 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (том 1, а. с. 31-34). 
		 
		Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова                            від 25 лютого 2017 року в межах кримінального провадження № 42017220000000121 від 10 лютого 2017 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання з 21 год до 07 год. Одночасно, на ОСОБА_1 покладені такі обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, слідчим, прокурором, або спілкуватися з нею з дотриманням визначених умов; здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, які дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну (том 1, а. с. 35-38). 
		 
		Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова                     від 27 лютого 2017 року ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника відділу обслуговування платників Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Державної фіскальної служби у Харківській області на двадцять днів, до 19 березня 2017 року (том 1, а. с. 39, 40). 
		 
		Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова                            від 20 березня 2017 року у кримінальному провадженні № 42017220000000121 накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом заборони її відчуження (том 1, а. с. 41-43). 
		 
		20 квітня 2017 року прокурор прокуратури Харківської області затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017220000000121, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 лютого 2017 року, за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (том 1, а. с. 44-48). 
		 
		Фрунзенський районний суд міста Харкова вироком від 07 листопада 2019 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, визнав ОСОБА_1 невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та виправдав за відсутністю у її діях складу кримінального правопорушення. Одночасно цим вироком вирішено питання про скасування арешту на належну ОСОБА_1 квартиру, припинення дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та заходів забезпечення у вигляді відсторонення від посади (том 1, а. с. 49-69). 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 09 червня 2021 року касаційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня      2020 року - без змін (том 1, а. с. 70-74). 
		 
		Матеріали справи також містять: 
		 
		- договір про надання правової допомоги від 23 лютого 2017 року та додаткову угоду від 01 березня 2017 року № 1 до цього договору, укладені між адвокатом Кундіусом І. В. та ОСОБА_1 , за умовами яких адвокат Кундіус І. В. взяв на себе зобов`язання представляти інтереси ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42017220000000121 від 10 лютого 2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, на всіх стадіях досудового розслідування та судового процесу до винесення остаточного рішення у справі, а також представляти інтереси клієнта на стадії виконання судового рішення. Сторони обумовили, що розмір погодинної ставки адвоката становить 6 500,00 грн (том 1, а. с. 75, 76); 
		 
		- акт приймання-передання наданої правової допомоги за договором від 23 лютого 2017 року, складений 10 червня 2021 року, згідно з яким сторони погодили загальну вартість юридичних робіт та послуг у розмірі 431 850,00 грн (том 1, а. с. 77-80); 
		 
		- банківські квитанції про сплату ОСОБА_1 на рахунок адвоката Кундіуса І. В. 431 850,00 грн за надану правничу допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 23 лютого 2017 року, а саме: 27 липня 2021 року - 96 000,00 грн (квитанція № 11); 28 липня 2021 року - 95 000,00 грн (квитанція № 5), 93 500,00 грн (квитанція № 38); 29 липня 2021 року - 70 000,00 грн (квитанція № 1), 77 350,00 грн (квитанція № 23) (том 1, а. с. 81-85). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині задоволених позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а саме витрат, понесених у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає їх лише в означеній частині. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. 
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. 
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. 
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). 
		 
		Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня          1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. 
		 
		У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. 
		 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. 
		 
		У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. 
		 
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України. 
		 
		Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження. 
		 
		До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах. 
		 
		У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) зазначено, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. 
		 
		Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. 
		 
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). 
		 
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. 
		 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду                            від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23. 
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом,  ОСОБА_1 , серед іншого, просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь 543 200,00 грн у рахунок компенсації витрат, понесених нею у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні. 
		 
		На підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні сторона позивача надала:
		 
		- договір про надання правової допомоги від 23 лютого 2017 року та додаткову угоду від 01 березня 2017 року № 1 до цього договору, укладені між адвокатом Кундіусом І. В. та ОСОБА_1 , за умовами яких адвокат Кундіус І. В. взяв на себе зобов`язання представляти інтереси ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42017220000000121 від 10 лютого 2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, на всіх стадіях досудового розслідування та судового процесу до винесення остаточного рішення у справі, а також представляти інтереси клієнта на стадії виконання судового рішення. Сторони обумовили, що розмір погодинної ставки адвоката становить 6 500,00 грн (том 1, а. с. 75, 76); 
		 
		- акт приймання-передання наданої правової допомоги за договором від 23 лютого 2017 року, складений 10 червня 2021 року, згідно з яким сторони погодили загальну вартість юридичних робіт та послуг у розмірі 431 850,00 грн (том 1, а. с. 77-80); 
		 
		- банківські квитанції про сплату ОСОБА_1 на рахунок адвоката Кундіуса І. В. 431 850,00 грн за надану правничу допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 23 лютого 2017 року, а саме: 27 липня 2021 року - 96 000,00 грн (квитанція № 11); 28 липня 2021 року - 95 000,00 грн (квитанція № 5), 93 500,00 грн (квитанція № 38); 29 липня 2021 року - 70 000,00 грн (квитанція № 1), 77 350,00 грн (квитанція № 23) (том 1, а. с. 81-85). 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постановах Верховного Суду                 від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18),           від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22), зазначено, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону. 
		 
		Верховний Суд у постановахвід 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19,           від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18),                 від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зробив висновки, що: 
		 
		- передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 
		 
		- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено; 
		 
		- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України; 
		 
		- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями, тощо. 
		 
		Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги. 
		 
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. 
		 
		Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). 
		 
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;                        2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;              3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;                       6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;                     7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. 
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. 
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). 
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. 
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 надала належні докази на підтвердження понесення витрат на юридичну допомогу, надану їй адвокатом Кундіусом І. В. під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, а також, взявши до уваги значний період кримінального переслідування позивача та, відповідно, тривалий період надання таких послуг (більше 3,5 років), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для компенсації позивачу зазначених витрат у заявленому нею розмірі. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження понесення витрат на юридичну допомогу під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що, визначаючи суму, яка підлягає відшкодуванню позивачу за надання їй правової допомоги у розмірі 431 850,00 грн, суди не врахували, що усі квитанції про оплату наданих послуг за юридичну допомогу датовані вже після винесення Верховним Судом постанови від 09 червня 2021 року, якою залишено без змін судові рішення щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, а тому ці витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України, не заслуговують на увагу, оскільки всі зазначені послуги, які у подальшому були оплачені позивачем, охоплювали період досудового розслідуваннята судового розгляду кримінальної справи, тоді як сам собою факт здійснення позивачем оплати наданих послуг за юридичну допомогу після винесення Верховним Судом постанови                       від 09 червня 2021 року не може слугувати підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування за наявності документального підтвердження витрат на юридичну допомогу, а також розрахунку таких витрат (постанова Верховного Суду      від 12 червня 2024 року у справі № 641/2576/21 (провадження № 61-17162св23)). 
		 
		Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 жовтня        2023 року у справі № 291/383/19 (провадження № 61-3314св23), від 06 червня            2024 року у справі № 953/3527/20 (провадження № 61-5903св23), від 17 липня           2024 року у справі № 761/7894/21 (провадження № 61-5519св24), від 24 липня             2024 року у справі № 134/1301/22 (провадження № 61-13069св23), від 29 липня            2024 року у справі № 598/1592/20 (провадження № 61-15034св23). 
		 
		Отже, суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження витрат ОСОБА_1 у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні у сумі 431 850,00 грн, дійшли обґрунтованих висновків про доведеність вимог позивача про відшкодування понесених нею витрат у вказаному розмірі. Висновки судів у цій частині є законними та обґрунтованими. 
		 
		У свою чергу, доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                           від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 23 червня        2022 року у справі № 607/4341/20, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав. 
		 
		Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. 
		 
		Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі. 
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.         З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)). 
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). 
		 
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня          2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). 
		 
		Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, під час вирішення позову в частині витребування земельних ділянок було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанційв означеній частині, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 30 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в частині вирішення позовної вимоги  ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової шкоди у вигляді витрат за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров   А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...