Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/26017/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано судом: 01.11.2024. Зареєстровано: 02.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 листопада 2024 року Справа № 160/26017/24  Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Громадської організації "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ" до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
		УСТАНОВИВ:
		27 вересня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Громадської організації "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ" до Адміністрації Державної прикордонної служби України з вимогами:
		- визнати протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України у наданні інформації, запитуваної в інформаційному запиті Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» №2013/24 від 20.09.2024;
		- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати інформацію запитувану в інформаційному запиті Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» №2013/24 від 20.09.2024, а саме: "Копії наступних документів за період з 24.02.2022 р. по день отримання цього запиту щодо ОСОБА_1 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпропетровськ), ОСОБА_2 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Дніпропетровськ), ОСОБА_3 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Дніпропетровськ):
		-всі листи до Державної прикордонної служби України від Дніпровської міської ради та/або її депутатів та/або її виконавчих органів та/або їхніх посадових осіб щодо службових відряджень за кордон вищезазначених депутатів Дніпровської міської ради з копіями всіх доданих до них документів, в тому числи самих рішень (наказів) про відрядження.
		-інформація та документи щодо дат та підстав перетину державного кордону України (виїзду та в`їзду) вищезазначеними депутатами Дніпровської міської ради.
		-за відсутності у вас копій документів, які запитуються, надати їх повну назву з ідентифікуючими ознаками, які були підставою для перетину державного кордону кожним з вищезазначених громадян."
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні інформаційного запиту №2013/24 від 20.09.2024 з тих підстав, що запитувана інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом та зазначив, що обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону України Про доступ до публічної інформації, а саме: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку; розголошення інформації може завдати істотної шкоди; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необгрунтованою. Вказав, що позивачем запитувалась інформація про осіб, уповноважених на виконання функцій місцевого самоврядування, та напряму стосується виконання їх повноважень, а відтак, норми, які захищають фізичну особу не поширюються на особу, уповноважену на виконання функцій місцевого самоврядування, а, отже, інформація є відкритою.
		Ухвалою суду від 01.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/26017/24 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
		21.10.2024 на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому останній проти задоволення позову заперечував та зазначив, що Адміністрація Держприкордонслужбита застосовувавши "трискладовий тест" правомірно відмовила в задоволенні запиту Громадській організації «ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ», оскільки інформація про перетинання державного кордону є інформацією з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, а саме: конфіденційною інформацією (персональними даними), тобто відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Захист цієї інформації від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших передбачених законом випадках.
		29.10.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
		Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
		Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		Судом встановлено, що 20.09.2024 року Громадська організація "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ" звернулись з запитом №2013/24 до Голови Державної прикордонної служби України, в якому просили надати інформацію, а саме: - «Надати копії наступних документів за період з 24,02.2022 р. по день отримання цього запиту щодо ОСОБА_1 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Дніпропетровськ), ОСОБА_2 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Дніпропетровськ), ОСОБА_3 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Дніпропетровськ):
		- Всі листи до Державної прикордонної служби України від Дніпровської міської ради та/або її депутатів та/або її виконавчих органів га/або їхніх посадових осіб щодо службових відряджень за кордон вищезазначених депутатів Дніпровської міської ради з копіями всіх доданих до них документів, в тому числі самих рішень (наказів) про відрядження.
		- Інформація та документи щодо дат та підстав перегину державного кордону України (виїзду та в`їзду) вищезазначеними депутатами Дніпровської міської ради.
		- За відсутності у вас копій документів, які запитуються, надати їх повну назву з ідентифікуючими ознаками, які були підставою для перетину державного кордону кожним з вищезазначених громадян».
		Відповідачем надано відповідь на означений запит, яку оформлено листом від 24.09.2024 року №02.3/3ПІ-1616/1423, в якому вказано: - « … що згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Важливою ознакою публічної інформації є її попередня фіксація на матеріальних носіях. Закон регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати інформацію (зокрема й роз`яснювати вимоги законодавства, створювати довідки, витяги чи надавати пояснення) або вчиняти дії (утримуватись від їх вчинення).
		Крім того, інформація про перетинання особою державного кордону є інформацією з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, захист її від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших, передбачених законом, випадках. 
		Згідно з частинами першою, другою статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Статтею 21 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу є конфіденційною, а тому відповідно до частини першої статті 21 цього ж закону є інформацією з обмеженим доступом.
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Статтею 11 Закону України «Про інформацію» встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
		Відповідно до частини четвертої статті 301 Цивільного кодексу України обставини особистого життя фізичної особи може бути розголошено іншим особам лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за згодою фізичної особи.
		Інформацію про перетинання державного кордону особами без їхньої згоди можуть отримати правоохоронні органи України на запити, надані в межах наявного кримінального провадження (номер кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної справи), чи суд на підставі відповідного судового рішення про витребування такої інформації.
		З урахуванням зазначеного, на підставі пункту 2 частини першої статті 22 Закону повідомляємо про відмову у задоволенні запиту відповідно до порядку, визначеного Законом».
		Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду захистом порушених прав.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Натомість, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно з преамбулою Закону України «Про інформацію» цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
		Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
		Суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень.
		Об`єктом інформаційних відносин є інформація.
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		За змістом частини 1 статті 6 Закону України «Про інформацію», право на інформацію забезпечується, зокрема, обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом.
		Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
		Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».
		Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13 січня 2011 року (далі Закон - №2939-VI) визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 цього Закону).
		Відповідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
		У силу частини четвертої статті 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Такі випадки встановлені ч. 1 ст. 6 Закону №2939-VI, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону №2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		При цьому законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк.
		Зокрема, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI).
		Згідно з ч. 4 ст. 22 Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
		1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
		2) дату відмови;
		3) мотивовану підставу відмови;
		4) порядок оскарження відмови;
		5) підпис.
		Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
		Як уже судом встановлено, що 20.09.2024 року Громадська організація "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ" звернулись з запитом №2013/24 до Голови Державної прикордонної служби України, в якому просили надати інформацію, а саме: - «Надати копії наступних документів за період з 24,02.2022 р. по день отримання цього запиту щодо ОСОБА_1 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Дніпропетровськ), ОСОБА_2 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Дніпропетровськ), ОСОБА_3 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Дніпропетровськ):
		- Всі листи до Державної прикордонної служби України від Дніпровської міської ради та/або її депутатів та/або її виконавчих органів га/або їхніх посадових осіб щодо службових відряджень за кордон вищезазначених депутатів Дніпровської міської ради з копіями всіх доданих до них документів, в тому числі самих рішень (наказів) про відрядження.
		- Інформація та документи щодо дат та підстав перегину державного кордону України (виїзду та в`їзду) вищезазначеними депутатами Дніпровської міської ради.
		- За відсутності у вас копій документів, які запитуються, надати їх повну назву з ідентифікуючими ознаками, які були підставою для перетину державного кордону кожним з вищезазначених громадян».
		Відповідачем надано відповідь на означений запит, яку оформлено листом від 24.09.2024 року №02.3/3ПІ-1616/1423, в якому відмовлено у задоволенні інформаційного запиту з тих підстав, що запитувана інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом. 
		Проаналізувавши відмову відповідача у надати інформації Громадській організації "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ" на інформаційний запит про доступ до публічної інформації №2013/24 від 20.09.2024, суд зазначає наступне.
		Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі  Постанова від 29.09.2016 року № 10) передбачено, що  «згідно зчастиною першоюстатті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
		Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено участині другійстатті 21 Закону № 2657-XII, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.
		З метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності законуКонституції Українисуд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року№ 2-рп/2012).
		Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:
		особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);
		коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;
		коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;
		коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту».
		Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
		Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Відповідно до пункту 6.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 29.09.2016 року № 10  «З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:
		1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);
		2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» );
		3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ) 
		Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував "трискладового тесту" або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною».
		Так відповідач у відмові, оформленої листом від 24.09.2024 року №02.3/3ПІ-1616/1423 вказує, що інформація про перетинання особою державного кордону є інформацією з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, захист її від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших, передбачених законом, випадках.
		Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено: "Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів-суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
		Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі - Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (частина шоста статті 6 Закону № 2939-VI); персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (частина третя статті 5 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних") (пункт 3.3 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України).
		Пунктом 6.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 29.09.2016 року № 10 передбачено, що  «При визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.
		З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
		З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
		Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.
		Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:
		1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;
		2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;
		3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;
		4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;
		5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;
		6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;
		7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;
		8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;
		9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;
		10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;
		11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;
		12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;
		13) інноваціям, науковим дослідженням;
		14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;
		15) виявленню фактів введення громадськості в оману.
		Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати:
		1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;
		2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;
		3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);
		4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації;
		5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації;
		6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;
		7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних)».
		Крім того суд зазначає, що приписами частини 1 статті 2 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20 травня 2020 року №631-IX, Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.
		Приписи статті 5 Конвенції Ради Європи передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.
		Згідно з частиною 1 статті 5 Конвенції Ради Європи державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.
		Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції Ради Європи визначено форми доступу до офіційних документів: «У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим».
		При цьому, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 березня 2023 року в справі №380/15492/21.
		Враховуючи вище викладені положення законодавства та судову практику, а також, з урахуванням осіб стосовно яких запитується інформація, суд вважає протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України у наданні інформації, запитуваної в інформаційному запиті Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» №2013/24 від 20.09.2024, а тому з метою належного захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати інформацію запитувану в інформаційному запиті Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» №2013/24 від 20.09.2024, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
		За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
		Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 3028,00 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією № 5297 від 27.09.2024.
		З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 3028,00 грн. підлягає стягненню з Адміністрації Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань.
		Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Позовну заяву Громадської організації "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ"(вул. Ульянова, буд. 24 офіс 9, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000; ІК в ЄДРПРОУ 39689459)до Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, буд. 26, м. Київ, 01001; ІК в ЄДРПОУ 00034039) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити.
		Визнати протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України у наданні інформації, запитуваної в інформаційному запиті Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» №2013/24 від 20.09.2024.
		Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати інформацію запитувану в інформаційному запиті Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» №2013/24 від 20.09.2024, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
		Стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, буд. 26, м. Київ, 01001; ІК в ЄДРПОУ 00034039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Громадської організації "ПЛАТФОРМА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ"(вул. Ульянова, буд. 24 офіс 9, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000; ІК в ЄДРПРОУ 39689459) витрати на оплату судового збору у розмірі 3028,00 грн.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення суду складений 01 листопада 2024 року.
		 
		Суддя Е.О. Юрков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...