Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2484/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо визнання права власності.
Надіслано судом: 04.11.2024. Зареєстровано: 04.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2024.
Дата набрання законної сили: 14.01.2025
Результат оскарження 14.01.2025 Східний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 
		тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		_______________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23.10.2024м. ХарківСправа № 922/2484/24
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Пономаренко Т.О. 
		при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
		 
		розглянувши в порядку загального позовного провадження справу 
		за позовом Чугуївської окружної прокуратури Харківської області (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Харківська, 98; код ЄДРПОУ: 02981010834) в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; код ЄДРПОУ: 00032945) до Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 18; код ЄДРПОУ: 21560766) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном та визнання права власності за участю представників:
		прокуратури  Ткаченко К.О., посвідчення №072806 від 01.03.2023;
		позивача  не з`явився; 
		відповідача  Полегенької К.А., довіреність №9261 від 09.01.2024.
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		16.07.2024 Чугуївська окружна прокуратура Харківської області в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укртелеком", в якій просить суд:
		1) усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом:
		- визнання недійсним наказу від 25.11.2003 № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ Укртелеком по Харківській дирекції у власність ВАТ Укртелеком, в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511, площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5;
		- зобов`язати Акціонерне товариство Укртелеком повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту № 77511, площею 149,9 кв. м, розташовану за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		2) визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 77511, розташовану за адресою: Харківська область., Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5;
		а також просить суд стягнути з відповідача судовий збір.
		Позов обґрунтовано порушенням інтересів держави в частині збереження та використання захисних споруд цивільного захисту населення.
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2024 позовну заяву (вх. №2484/24 від 17.07.2024) Чугуївської окружної прокуратури Харківської області залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
		19.07.2024 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 18.07.2024 від представника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх.№18336 від 19.07.2024).
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2024 прийнято позовну заяву (вх.№2484/24 від 16.07.2024) Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Укртелеком" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном та визнання права власності до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2484/24. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 07.08.2024.
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 відкладено підготовче засідання на 04.09.2024.
		19.08.2024 через канцелярію суду від представника Фонду державного майна України надійшли пояснення (вх.№20816 від 19.08.2024).
		У поясненнях представник Фонду державного майна України зазначив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 р. №902-р Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства Укртелеком, але перебуває на його балансі, ПАТ Укртелеком надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011. При цьому, у вказаному переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про нерухоме майно (в тому числі захисні споруди цивільного захисту), яке розташоване за адресою: Харківська обл. Чугуївський р-н, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5. У зв`язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв`язку від 18.10.2011 №1497/283 Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про нерухоме майно (в тому числі захисні споруди цивільного захисту), яке розташоване за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		На переконання представника Фонду державного майна України до переліку приватизованого майна ВАТ Укретелеком фактично включений об`єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту, сховище № 77511, що знаходиться за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності. Разом з цим, відсутні відомості, що свідчать про волевиявлення держави на зміну форми власності споруди цивільного захисту з державної на іншу, а також про передачу державного майна у статутний фонд ВАТ "Укртелеком".
		27.08.2024 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№21393 від 27.08.2024).
		У відзиві представник відповідача зазначила, що прокурором не доведено, що здійснення повноважень по управлінню спірним майном віднесено до повноважень саме ФДМУ, а не іншого державного органу. Більш того, в листі Фонду № 10-24-13101 від 13.05.2024 йдеться про те, що спірна захисна споруда не належала та не належить до сфери його управління. 
		Також на переконання представника відповідача, оскільки нерухоме майно було передано під час корпоратизації ВАТ «Укртелеком», то відповідно до ст.10 Указу Президента №210/93 «Про корпоратизацію підприємств», в редакції від 23.05.1997 відповідальність за проведення корпоратизації підприємств покладається на керівників органів, уповноважених управляти майном, що перебуває у загальнодержавній власності: центральних органів державної виконавчої влади, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів та представників Президента України в областях. Підсумовуючи вище викладене, вважаємо за необхідне зауважити, що відповідно до норм даного Указу, відповідальність за проведення корпоратизації ВАТ «Укртелеком» покладалась на Державний комітет зв`язку та інформатизації та ФДМ України. В свою чергу, вимога про визнання недійсним наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту площею 149,9 кв.м. має бути пред`явлена також до правонаступника Державного комітету зв`язку та інформатизації України. Крім того, незрозуміло яка саме захисна споруда  сховище чи протирадіаційне укриття є предметом позовних вимог, оскільки в акті ДСНС від 31.01.2024 у зазначено, що це протирадіаційне укриття, в паспорті від 28.01.2013 року  протирадіаційне укриття, в обліковій картці не зазначено, щодо якої саме захисної споруди вона складена, а позовна вимога прокурора  це повернення саме сховища. Відтак представник відповідача вважає, що вимоги прокуратури не є чіткими та зрозумілими, що призводить до неможливості однозначної та точної ідентифікації приміщення, стосовно якого необхідно виконати дії щодо передачі та хто є власником цих приміщень  АТ «Укртелеком» або АТ «Укрпошта» чи це є приміщення загального користування співвласниками яких є і АТ «Укртелеком» і АТ «Укрпошта» в рівних частинах. В приміщеннях підвалу знаходяться несучі, огороджувальні та несучоогороджувальні елементи (конструкції) будинку, теплові мережі та обладнання, які обслуговують всі інші приміщення будівлі, а також коридори. Відокремлення конструктивних елементів захисної споруди цивільного захисту від інших приміщень підвального поверху, як і відокремлення підвального поверху від конструктивних елементів надземного поверху будівлі чи їх поділ на самостійні об`єкти неможливе. 
		Також, на переконання представника відповідача, обрані прокурором способи захисту є неналежними.
		Разом з цим відповідач заявляє про сплив позовної давності у справі, що розглядається, та просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог прокурора у разі встановлення, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені. 
		30.08.2024 через кабінет Електронного суду від керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області надійшла відповідь на відзив (вх.№21710 від 30.08.2024).
		У відповіді на відзив прокурор зазначив, що зверненню до суду з даною позовною заявою передувало листування окружної прокуратури з позивачем, однак позивачем протягом розумного строку не вчинено дій, спрямованих на усунення порушень законодавства та повідомлено про необхідність вжиття заходів представницького характеру. При цьому, варто звернути увагу, що питання повернення у державну власність захисної споруди цивільного захисту на даний час є пріоритетним і потребує негайного вирішення, оскільки в країні триває воєнний стан.
		Разом з цим, як зазначив прокурор, «суб`єкт управління об`єктами державної власності» та «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» (в розумінні ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 4 ст. 53 ГПК України), не є тотожними поняттями, оскільки друге поняття є ширшим за змістом. Так, як зазначено вище, до основних завдань Фонду належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна. Отже, якщо державне майно було незаконно приватизовано (як стверджує прокурор у випадку спірної захисної споруди), саме до компетенції Фонду належить вжиття заходів реагування, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом на захист інтересів держави.
		Також за твердженнями прокурора, саме через протиправне невиключення відповідачем захисної споруди №77511 із статутного капіталу під час приватизації (всупереч вимогам ст.5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», вказана захисна споруда не потрапила до сфери управління Фонду як різновид державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Отже, Фонд має законний інтерес щодо повернення державі спірної захисної споруди та подальшого управління цим майном згідно з вимогами чинного законодавства. Повернення у власність держави нерухомого майна, незаконно відчуженого у приватну власність, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб. 
		На переконання прокурора, наказ державного комітету зв`язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції у власність ВАТ «Укртелеком» та на підставі якого 02.02.2004 здійснено реєстрацію права власності за ВАТ «Укртелеком», в тому числі і на захисну споруду цивільного захисту №77511 площею 149,9 кв.м. не відповідає вимогам ст.ст.178, 328 ЦК України, ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в частині включення до складу зазначеного об`єкта нерухомого майна захисної споруди цивільного захисту №77511 площею 149,9 кв. м. Визнання недійсним наказу державного комітету зв`язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003 в частині передачі нерухомого майна, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції у власність ВАТ «Укртелеком», на підставі якого 02.02.2004 здійснено реєстрацію права власності за ВАТ «Укртелеком», в тому числі і на захисну споруду цивільного захисту №77511 площею 149, 9 кв.м та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту є ефективним способом захисту, оскільки відповідне судове рішення за змістом ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного речового права за АТ «Укртелеком».
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 відкладено підготовче засідання на 11.09.2024.
		04.09.2024 через кабінет Електронний суд від представника відповідача надійшло заперечення разом з клопотанням про залучення 3-ї особи (вх.№22145 від 04.09.2024).
		У запереченнях представник відповідача зазначила, що саме позивач, як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, мав реалізувати державну політику в сфері приватизації та повинен був бути обізнаним про набуття відповідачем спірної захисної споруди у приватну власність, а не відповідач.
		Також представник відповідача зазначила, що порушення інтересів держави, як стверджує прокурор, відбулось під час приватизації АТ «Укртелеком», тобто через 8 років після видання наказу від 25.11.2003 №227 Державним комітетом зв`язку України, визнання якого недійсним в частині заявлено в даному позові.
		На переконання представника відповідача Фонд державного майна України міг дізнатись про порушення прав під час виконання розпорядження КМУ від 26.11.2008 №1473-р "Про підготовку та проведення в 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", яким було затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту).
		В підготовчому засіданні 11.09.2024 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.10.2024.
		01.10.2024 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№24539 від 01.10.2024).
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.10.2024 додаткові пояснення представника відповідача (вх.№24539 від 01.10.2024) прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.
		У поясненнях представник відповідача зазначила, що передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства. Наведене свідчить про те, що зміна організаційно-правової форми підприємства приводить до автоматичної зміни форми державної власності нерухомого майна. Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності. У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100% акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
		На переконання представника відповідача, майно за наказом від 25.11.2003 №227 було передано ВАТ «Укртелеком» саме під час корпоратизації, таким чином зміна права власності на ЗСЦЗ №77511 не відбулась, оскільки власником ВАТ «Укртелеком» залишалась держава, в особі Держкомзв`язку України. В свою чергу, приватизація ВАТ «Укртелеком» відбулась 11.03.2011 та укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом №КПП-582 між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСУ». Таким чином, відсутні підстави для визнання недійсним наказу від 25.11.2003 №227, в частині передачі захисної споруди цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв.м., розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна (колишня - Леніна), 5, оскільки захисна споруда залишалась у державній власності.
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 16.10.2024.
		10.10.2024 через кабінет Електронного суду від керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області надійшли додаткові пояснення (вх.№25583 від 10.10.2024).
		В судовому засіданні 16.10.2024 додаткові пояснення керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області (вх.№25583 від 10.10.2024) судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.
		В додаткових поясненнях керівник Чугуївської окружної прокуратури Харківської області зазначив, що факт існування державної реєстрації права приватної власності ПАТ «Укртелеком» на спірне нерухоме майно за відсутності документів, які підтверджують існування у вказаного товариства відповідного речового права на зазначену захисну споруду, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, яке не виникло та не існує.
		Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 23.10.2024.
		Присутня в судовому засіданні 23.10.2024 прокурор позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.
		Фонд державного майна України явку свого представника в судове засідання 23.10.2024 не забезпечив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
		Представник відповідача, яка приймала участь в судовому засіданні 23.10.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проти задоволення позову заперечувала та просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджується інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.
		Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
		З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
		Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
		Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
		За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
		Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		У судовому засіданні 23.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
		За адресою: Харківська область, м. Зміїв, вул. Леніна (Адміністративна), 5, знаходиться захисна споруда цивільного захисту №77511 площею 149,9 кв.м, прийнята в експлуатацію в 1978 році, що підтверджується обліковою карткою та паспортом сховища (далі за текстом - ЗСЦЗ).
		Після набуття незалежності Україною, наказом Міністерства зв`язку України №87 від 23.06.1993 Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв`язку вирішено створити Об`єднання електрозв`язку Укрелектрозв`язок.
		Вказане об`єднання зареєстровано 15.12.1993.
		У 1994 році відбулось перейменування Об`єднання електрозв`язку Укрелектрозв`язок. Зокрема, наказом Міністерства зв`язку України №168 від 29.11.1994 Про зміну скороченої назви Українського об`єднання електрозв`язку Укрелектрозв`язок вирішено присвоїти Українському об`єднанню електрозв`язку скорочене найменування об`єднання Укртелеком.
		30.05.1995 Міністром зв`язку України затверджено статут Українського об`єднання електрозв`язку Укртелеком. Відповідно до вказаного статуту Українське об`єднання електрозв`язку Укртелеком засноване на державній власності.
		Чергова реорганізація Українського об`єднання електрозв`язку Укртелеком мала місце на підставі наказу №30 від 11.02.1998 Державного комітету зв`язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об`єднання електрозв`язку Укртелеком шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв`язку Укртелеком (УДПЕЗ Укртелеком).
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв`язку Укртелеком.
		Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 Про корпоратизацію підприємств Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 №155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку Укртелеком створено Відкрите акціонерне товариство Укртелеком та затверджено його статут.
		Історія реорганізації Укртелекому детально викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 у справі №910/7635/13.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 №1948-р було погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ Укртелеком. Фонду державного майна України визначено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ Укртелеком, який складається з 17 376 189 488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4 344 047, 372 тис. грн.
		11.03.2011 між Фондом державного майна України (продавець) та ТОВ ЕСУ (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства Укртелеком за конкурсом № КПП-582.
		Отже, з 11.03.2011 відбулась приватизація ВАТ Укртелеком, з того часу вказане Товариство перебуває у приватній власності.
		Згідно з вимогами Закону України Про акціонерні товариства та на підставі рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ Укртелеком, що відбулися 14.06.2011, ВАТ Укртелеком з 17.06.2011 змінило найменування на Публічне акціонерне товариство Укртелеком.
		За даними ЄДРПОУ 22.04.2021 відповідач змінив назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО УКРТЕЛЕКОМ та скорочене найменування українською мовою з ПАТ УКРТЕЛЕКОМ на АТ УКРТЕЛЕКОМ.
		Відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді Фонду державного майна України від 13.05.2024, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства Укртелеком, але перебуває на його балансі, ПАТ Укртелеком надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: Харківська область, м.Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		У зв`язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв`язку від 18.10.2011 №1497/283 Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: Харківська область, Чугуївський район, вул. Адміністративна, 5, м. Зміїв.
		Відповідно до Наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ Укртелеком по Харківській дирекції у власність ВАТ Укртелеком. На підставі вищевикладеного, 02.02.2004 здійснено реєстрацію права власності за ВАТ Укртелеком на вказане нерухоме майно.
		Відповідно до паспорту протирадіаційного укриття №77511 сховище знаходиться в підвальному приміщенні триповерхової будівлі, яка належить АТ Укртелеком.
		Таким чином, до переліку приватизованого майна ВАТ Укретелеком фактично включений об`єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту, сховище №77511, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності.
		 
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
		Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд виходить з наступного.
		Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
		Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
		Як наголосив Верховний Суд України у рішенні по справі № 6-2510цс15 від 16.12.2015, прийняття рішення про передачу земель державної чи комунальної власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей володільця землі в тому обсязі, який дозволяє її статус. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).
		Важливим обов`язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов`язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов`язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов`язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.
		Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді у даній справі, окружною прокуратурою 25.04.2024 на адресу Фонду державного майна України скеровано запит в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для з`ясування, чи вживалися Фондом заходи реагування у зв`язку із незаконним набуттям у власність (володіння) ПАТ (ВАТ) «Укртелеком» вищевказаної захисної споруди.
		Згідно відповіді Фонду від 13.05.2024, Фондом не вживалися заходи претензійно позовної роботи щодо цієї захисної споруди. Разом з цим, з огляду на законодавчу заборону щодо приватизації захисних споруд, передбачену ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна», Фонд просить прокуратуру розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування щодо зазначеної споруди цивільного захисту згідно з вимогами законодавства.
		Крім того, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 18.06.2024 письмово повідомлено позивача про звернення до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Зважаючи на викладене, суд, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізувавши наведені правові норми, вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі компетентних органів для здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, щоб інтереси держави не залишилися без відповідного захисту.
		 
		Щодо правового статусу спірного нерухоме майно - захисної споруди цивільного захисту №77511 площею 149,9 кв.м, розташованої за адресою: Харківська область, м. Зміїв, вул. Леніна (Адміністративна), 5.
		Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 ЦК України).
		Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.2 ст.326 ЦК України).
		Власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст.317 ЦК України).
		У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ст.326 ЦК України).
		Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами,
		Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
		Приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст.1 Закону України Про приватизацію державного майна).
		Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України Про приватизацію державного майна (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, у т.ч. об`єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема захисні споруди цивільного захисту.
		В свою чергу, загальнодержавне значення мають об`єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.
		Закріпивши спірний об`єкт як такий, що не підлягає приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.
		Відповідно до ч.1 ст.7 цього ж Закону державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
		Згідно з ч.1 ст.4 Закону України Про управління об`єктами державної власності, суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
		Таким чином, спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище) є самостійним об`єктом нерухомого майна, що належить державі Україна і на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання сховищ із державної у приватну власність.
		 
		Щодо обраного прокурором способу захисту, колегія суддів зазначає таке.
		Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. ст. 15 і 16 ЦК України).
		Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним (ст. 41 Конституції України).
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).
		Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ст.386 ЦК України).
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
		У даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об`єктом цивільного захисту сховищем №77511 шляхом повернення такого об`єкту державі в особі Фонду державного майна України.
		Правильність наведеного підходу підтверджує Верховний Суд в постанові від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, зокрема в пункті 6.42, ухваленої у тотожних правовідносинах, пов`язаних з поновленням прав держави на захисну споруду цивільного захисту.
		Так, Верховний Суд зазначив, що відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.
		Отже, колегією суддів Верховного Суду у зазначеній справі у тотожних правовідносинах звернуто увагу судів усіх інстанцій, що негаторний позов (тобто позов власника, спрямований на усунення порушень належних йому правомочностей щодо такого майна, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном) є ефективним способом захисту у випадку протиправного зайняття приватними особами об`єктів, які не можуть передаватись у приватну власність.
		З урахуванням того, що на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на переданий сховищ із державної у приватну власність, то користування та розпорядження приватним власником сховищем з порушенням законодавства, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє право приватної власності на цей об`єкт.
		Лише держава, в особі її законодавчого органу, є суб`єктом, уповноваженим визначати, які об`єкти цивільних прав підлягають обмеженню у цивільному обороті.
		Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону, зокрема Конституцією України, Законом України Про приватизацію державного і комунального майна.
		Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.
		Враховуючи правовий титул вказаних об`єктів у разі протиправної передачі їх у приватну власність, таке порушення необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням права держави на володіння відповідним майном.
		Цивільне законодавство визначає право володіння як складову повноважень власника (ст.317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (ч.1 ст.395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах.
		Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до нього є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, доти суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права має відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежено оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.
		Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних об`єктів та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких об`єктів, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
		Навіть у випадку оформлення права приватної власності на виведені з цивільного обороту об`єкти нерухомого майна, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на майно, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунення існуючих перешкод чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
		Оскільки згідно із встановленим законами України правовим титулом об`єктів обмеженої оборотоздатності вони не можуть перебувати у приватній власності осіб, а тому і в їх володінні, достатніх правових підстав для подання у подібних правовідносинах віндикаційних позовів про витребування майна з чужого незаконного володіння та з володіння добросовісного набувача у порядку ст.ст.387,388 ЦК України немає.
		Слід урахувати, що віндикаційні вимоги є титульними, тобто вказують на існування спору про право власності та вимагають доказування наявності цього права як умови задоволення віндикаційних вимог.
		Однак, право власності держави або територіальної громади на зазначені об`єкти установлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу, що також вказує на відсутність підстав для використання правових механізмів захисту, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.
		Натомість, з огляду на правовий режим вказаних об`єктів та законодавчі обмеження щодо їх обороту, тому належним способом захисту є негаторний позов згідно зі ст.391 ЦК України.
		Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.
		Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується саме такої правової позиції щодо належного способу захисту в подібних спорах, а саме:
		- у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов`язання повернути об`єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (п. 46);
		- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс 18) зазначено, що власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об`єкт.
		Також відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення майна.
		Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
		Таким чином, ефективним способом захисту у даному випадку є вимога про повернення ЗСЦЗ державі в особі Фонду державного майна України. За негаторним позовом власник може вимагати усунення порушення його права власності на належне йому майно, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таке майно. Подібний висновок наведений у пункті 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц. 
		 
		Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
		Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст.4 Господарського процесуального кодексу України.
		Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що на переконання прокурора спірне майно (ЗСЦЗ №77511) вибуло з володіння держави всупереч вимогам закону, оскільки законом не передбачено можливості приватизації ЗСУЗ, а отже відсутня воля власника спірного майна на відчуження його у приватну власність, в зв`язку чим прокурор звернувся за захистом до господарського суду із позовною заявою про усунення перешкод власнику - державі в особі Фонду державного майна України у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту №77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом визнання недійсним наказу від 25.11.2003 № 227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції у власність ВАТ «Укртелеком, в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511, та зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту №77511, а також визнання права власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером №77511.
		Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (21 ЦК України).
		Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч.1 ст.393 ЦК України).
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.2 ст.16 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40)).
		У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання недійсним Наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції у власність ВАТ «Укртелеком, в частині передачі захисної споруди цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
		Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18).
		Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
		Відтак, в частині цієї позовної вимоги позов не може бути пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Державного комітету зв`язку та інформатизації України), оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
		З огляду на вищезазначене, обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження Наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227 в частині передачі захисної споруди цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, за встановлених судом обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах та відповідає правовій природі відносин учасників спору.
		З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язує порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права власності на спірну захисну споруду цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв. м, розташовану за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5), визнання недійсним рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права приватної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на захисну споруду цивільного захисту.
		Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №916/1750/22.
		З урахуванням наведеного, Наказ Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції у власність ВАТ "Укртелеком" в частині передачі захисної споруди цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, не відповідає вимогам статей 178, 328 ЦК України, ч.2 ст.5 Закону України Про приватизацію державного майна в частині включення до складу зазначеного об`єкта нерухомого майна захисної споруди цивільного захисту №77511 площею 149,9 кв.м.
		 
		Як уже зазначалося судом, положеннями статей 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Фізичне зайняття об`єктів цивільного захисту та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких об`єктів, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
		Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних об`єктів та оформлення речових прав на них, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
		У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути захисну споруду цивільного захисту №77511 слід розглядати як негаторннй позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
		Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
		Отже, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв. м, розташовану за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		 
		Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.
		Стаття 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає вчинення державної реєстрації факту набуття чи припинення відповідних речових прав на підставі судових рішень про: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав.
		Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
		Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.
		Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав суб`єкта, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.
		Вищезазначений Наказ Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227 став підставою для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності відповідача на нежитлову будівлю (комплекс), до складу якої входять приміщення захисної споруди цивільного захисту №77511 площею 149,9 кв.м (реєстраційний номер майна 4583011).
		Факт існування державної реєстрації права приватної власності ПАТ Укртелеком на нерухоме майно з реєстраційним номером в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4583011, в тому числі на приміщення захисної споруди цивільного захисту №77511, за відсутності документів, які підтверджують існування у вказаного Товариства відповідного речового права на зазначену захисну споруду, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, яке не виникло та не існує.
		Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
		До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать:
		- визнання права власності (стаття 392);
		- витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387, 388);
		- усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391);
		- заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст.386);
		- визнання незаконним правового акту, що порушує права власника (ст.393);
		- зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (ст. 1212, 1213) та інші.
		Обраний позивачем спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права і вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 14.01.2015 у справі №6-43166св14 зазначила, що п.1 ч.1 ст.16 ЦК України встановлює, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою. Цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту.
		Можливість захисту власником його майнових прав шляхом поєднання різних вимог, зокрема віндикації та вимоги про визнання права власності, підтверджується й практикою Верховного Суду: постанова Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №904/4573/16, постанова Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі №6-209цс14.
		Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15, від 19.02.2020 у справі №210/4458/15, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.
		Визначальним у способі захисту порушеного права є його ефективність, тобто здатність відновити порушене право особи за одним остаточним рішенням суду без необхідності подальшого звернення до суду з новим позовом або вчинення інших дій, спрямованих на повне відновлення права, оскільки такий правовий стан не забезпечило судове рішення в його резолютивній частині.
		Позовна вимога про визнання права державної власності має забезпечити реальне відновлення порушеного права держави, сприяти усуненню правової невизначеності правового статусу спірного майна та забезпечити позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		В даному випадку позовна вимога про визнання права державної власності є взаємопов`язаною з негаторними вимогами про усунення перешкод у реалізації прав власника Держави та забезпечить реальне відновлення порушеного її права, сприятиме усуненню правової невизначеності правового статусу спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
		Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
		З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі її закінчення за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.
		Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.
		Як уже було встановлено судом, з огляду на правовий режим спірного об`єкту нерухомості та законодавчі обмеження щодо його обороту, належним способом захисту є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України, і саме з таким позовом звернувся представник прокуратури. Як вже зазначалось, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника (володільця).
		Аналогічний правовий висновок наведений у пункті 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний позов може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав держави на захисну споруду цивільного захисту, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.
		З огляду на зазначене, оскільки прокурором заявлено негаторний позов, який може бути пред`явлений позивачем доти поки існує відповідне правопорушення, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
		 
		Стосовно посилання відповідача на необхідність з метою формування єдиної судової практики врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2024 по аналогічній, як зазначає представник відповідача, справі №906/1052/22 за позовом керівника Коростишівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до АТ «Укртелеком» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту, суд зазначає наступне.
		Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
		Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
		Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		Так, у справі №906/1052/22 керівник Коростишівської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» (відповідач-1), Виконавчого комітету Пулинської селищної ради (відповідач-2), у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Червоноармійської селищної ради від 21.04.2004 № 74 в частині надання дозволу на оформлення за ВАТ «Укртелеком» права власності на будівлю вузла зв`язку в смт Червоноармійськ, вул. Леніна, 105 (вимога -1); визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САА № 751259 від 11.05.2004, видане ВАТ «Укртелеком» на нежитлову будівлю вузла зв`язку в цілому, що розташована по вул. Леніна, 105, у смт Червоноармійськ (вимога -2); скасувати державну реєстрацію права приватної власності на будівлю вузла зв`язку (в цілому) по вул. Шевченка, буд. 118, в смт Пулини Житомирського району Житомирської області загальною площею 1334,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 44940818254, номер запису про право власності: 6938272), припинивши право приватної власності АТ «Укртелеком» на вказане нерухоме майно (вимога-3); відповідачу-1 повернути державі в особі позивача захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 23564 площею 91,75 кв.м, що розташоване в будівлі вузла зв`язку площею 1334,7 кв.м по вул.Шевченка, буд.118 в смт Пулини Житомирського району Житомирської області (вимога-4).
		Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.09.2024 по справі №906/1052/22, в межах заявлених позовних вимог, зокрема зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин спрямованістю позовних вимог та вірно зазначив, що оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем-1, тому належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи такого нерухомого майна.
		При цьому, у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
		Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
		Суд зазначає, що у справі №906/1052/22 прокурором було заявлено віндикаційний позов.
		У цій же справі №922/2484/24 прокурором заявлено негаторний позов.
		При цьому, відмова у задоволенні віндикаційного позову не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення майна.
		Таким чином, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2024 по справі №906/1052/22, на яку посилається відповідач, суд відхиляє доводи відповідача щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у вказаній постанові, оскільки заявлені позовні вимоги та спосіб захисту, що формують зміст правовідносин у вказаній справі №906/1052/22 і у справі №922/2484/24, яка розглядається, є різними.
		 
		Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
		Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).
		Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
		Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Укртелеком" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном та визнання права власності  задовольнити.
		 
		Усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту №77511, розташованою за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5, шляхом:
		- визнання недійсним наказу від 25.11.2003 №227, яким передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції у власність ВАТ «Укртелеком, в частині передачі захисної споруди цивільного захисту № 77511, площею 149,9 кв. м, розташованої за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5;
		- зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту №77511, площею 149,9 кв. м, розташовану за адресою: Харківська область, Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		 
		Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на частину підвальних приміщень загальною площею 149,9 кв. м, яка є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером №77511, розташовану за адресою: Харківська область., Чугуївський район, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 5.
		 
		Стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 18; код ЄДРПОУ: 21560766) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати по сплаті судового збору у розмірі 51 712 (п`ятдесят одна тисяча сімсот дванадцять) грн. 14 коп.
		 
		Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне рішення складено "04" листопада 2024 р. 
		 
		СуддяТ.О. Пономаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...