Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/546/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 61-7980ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 жовтня 2024 року                                                                    
		м. Київ                                                                                               
		справа № 206/546/24
		провадження № 61-7980св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,
		суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., 
		учасники справи:
		заявник - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради,
		заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В. у справі за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку,
		ВСТАНОВИВ
		Короткий зміст вимог заяви
		У лютому 2024 року представник Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 у примусовому порядку.
		Заява обґрунтована тим, що 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований до психіатричного стаціонару.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 05 лютого 2024 року під головуванням судді Сухорукова А. О. заяву задовольнив.
		Госпіталізував ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради для надання психіатричної допомоги без його усвідомленої згоди.
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Самарського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року без змін.
		Ухвалюючи рішення про задоволення заяви місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції вважав, що у ОСОБА_1 виявлені ознаки тяжкого психічного розладу, а тому його необхідно госпіталізувати у психіатричний заклад в примусовому порядку, оскільки існують підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» для його госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
		У травні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Іванова В. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в якій просила оскаржену постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		Представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності представника особи, щодо якої вирішується питання про її госпіталізацію до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди.
		Касаційна скарга також містить аргумент про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 2, 3 частини третьої статті 2, частини першої статті 59, частини першої статті 60, частини першої статті 63 та частини другої статті 341 ЦПК України.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У поданому у липні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури Карпенко О. І. у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Прокурор вказує, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що були наявні всі підстави для госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
		З висновку комісії лікарів-психіатрів відомо, що у ОСОБА_1 наявні ознаки тяжкого психічного розладу, зокрема поведінка, що являла собою небезпеку для нього самого та оточуючих внаслідок діагностованого захворювання.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 18 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Самарського районного суду м. Дніпропетровська. 
		05 липня 2024 року цивільна справа № 206/546/24 надійшла до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 23 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		01 лютого 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради за направленням лікаря-психіатра КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР» ОСОБА_2 у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу: шизофренія, галюцинаторно-маячний синдром, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих.
		При обстеженні психічного стану ОСОБА_1 фахівцями Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради комісія лікарів виявила, що контакт з хворим носить малопродуктивний характер. Пацієнт знаходиться у стані психомоторного збудження. В бесіду вступає неохоче. На запитання відповідає переважно не по суті поставлених йому запитань. Промова розірвана, за типом словникової окрошки. Підчас бесіди напружений, тривожний, злий, дратівливий. Вважає, що «мене привезла мати тому, що я вдома голосно кричав». В ході огляду постійно починає вити, гримасничати, до чогось злякано прислухається, придивляється, сам з собою розмовляє, відповідає уявному співрозмовнику, при цьому вираз обличчя змінюється на більш наляканий. Вважає, що таким чином «з мене виходить нечиста сила». Чинить супротив огляду, намагається вдарити когось з медичного персоналу відділення. Мислення розірване. Критика до свого стану грубо порушена.
		ОСОБА_1 був встановлений попередній діагноз: шизофренія, параноїдна форма, галюцинаторно-маячний синдром.
		Лікар-психіатр ОСОБА_3 підтвердив обставини, щодо поведінки та діагнозу захворювання та зазначив, що ОСОБА_1 необхідно пройти курс лікування в умовах стаціонару.
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
		Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
		Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		Зазначена гарантія узгоджується з пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
		Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.
		Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
		Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
		Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
		У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
		Особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з часу госпіталізації з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.
		Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення у справі «Заїченко проти України» (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09)).
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 
		11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; 12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
		Частиною п`ятою статті 293 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених пунктами 1, 9 і 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом за обов`язковою участю адвоката особи, стосовно якої розглядається справа. У разі якщо особа не залучила адвоката, суд залучає його через орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правничої допомоги. Рішення суду про доручення призначити адвоката негайно, але не пізніше двох робочих днів, надсилається відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правничої допомоги, для виконання.
		Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
		Згідно з частинами першою та другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
		До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
		Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
		Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження 
		№ 14-9свц18).
		Частинами другою, третьою статті 341 ЦПК України передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги або про госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов`язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, який подав заяву, адвоката чи законного представника особи, стосовно якої розглядається питання, пов`язане з наданням психіатричної допомоги.
		З урахуванням стану здоров`я особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		З матеріалів справи відомо, що апеляційну скаргу на рішення місцевого суду 
		від 05 лютого 2024 року подала представник ОСОБА_1 адвокат Іванова В. М., повноваження якої підтверджені дорученням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 02 лютого 2024 року № 033-02-9/121 (а. с. 22, 23).
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 01 квітня 2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 15 квітня 
		2024 року призначив справу до розгляду на 30 квітня 2024 року на 09:20 год (а. с. 29, 33, 34).
		У постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі № 643/17028/20 (провадження № 61-17619св23) зазначено, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судової повістки: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судової повістки через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених у пункті 10 Положення про ЄСІТС, і тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Подібний за змістом висновок щодо надсилання судової кореспонденції на електронну адресу зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23).
		Іванова В. М. має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС з 24 березня 2020 року.
		Про судове засідання апеляційного суду, призначене на 30 квітня 2024 року на 
		09:20 год представник ОСОБА_1 адвокат Іванова В. М. була повідомлена, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
		Доказів отримання ОСОБА_1 ухвали від 15 квітня 2024 року про призначення справ до розгляду та повістки на 30 квітня 2024 року на 09:20 год матеріали справи не містять.
		З матеріалів справи також відомо, що 30 квітня 2024 року о 09:21 год Дніпровський апеляційний суд розпочав розгляд справи у відкритому судовому засіданні в залі 
		№ 2.
		О 09:35 год 30 квітня 2024 року колегія суддів апеляційного суду вийшла до нарадчої кімнати, а о 09:36 год цього ж дня, після повернення із нарадчої кімнати, суддя-доповідач оголосила вступну та резолютивну частини постанови, що підтверджується протоколом судового засідання № 2795890 (а. с. 63-65).
		Особа, щодо якої вирішувалось питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку - ОСОБА_1 у судовому засіданні, яке відбулось 30 квітня 2024 року присутній не був.
		30 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Іванова В. М. надіслала на адресу суду апеляційної інстанції з застосуванням підсистеми Електронний суд клопотання в якому просила перенести розгляд справи, призначений на 30 квітня 2024 року на 09:20 год. Клопотання мотивувала тим, що представник не має змоги взяти участь у судовому засіданні за станом здоров`я (а. с. 61).
		Означене клопотання містить вхідний штамп Дніпровського апеляційного суду з якого вбачається, що це клопотання надійшло 30 квітня 2024 року о 09:23 год та напис судді Никифоряка Л. П. про тримання цього клопотання о 09:37 год.
		З наведеного вбачається, що клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Іванової В. М. до моменту видалення судів до нарадчої кімнати перебувало у суді апеляційної інстанції, проте доказів його вирішення матеріали справи не містять.
		Отже слід зазначити, що питання щодо надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги у примусовому порядку на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого суду було розглянуто за участі прокурора та представника закладу з надання психіатричної допомоги, що подав заяву, проте без участі особи, стосовно якої таке питання вирішувалося та її представника.
		Таким чином, оскільки норми процесуального законодавства (статті 293 та 341 ЦПК України) містять положення про те, що справа про госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов`язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, який подав заяву, адвоката чи законного представника особи, стосовно якої розглядається питання, пов`язане з наданням психіатричної допомоги, а тому висновки суду апеляційної інстанції про можливість розгляду цього питання без участі такої особи та адвоката чи законного представника особи, стосовно якої розглядається питання помилкове.
		З урахуванням викладеного, справа в апеляційному суді підлягала розгляду за обов`язкової участі адвоката задля забезпечення його прав та свобод в судовому процесі.
		З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		Наведена підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду під час розгляду касаційної скарги підтвердилася.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена постанова апеляційного суду скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		Щодо судових витрат 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                        І. В. Литвиненко
		 
		Судді:                                                                                            А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                       В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                       Є. В. Петров
		 
		                                                                                                       В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...