Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 401/1927/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2024.
Дата набрання законної сили: 28.10.2024
Номер судового провадження: 51-2737км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017250290000466

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 401/1927/20
		провадження № 51-2737км24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		представника потерпілого                    ОСОБА_6 ,
		захисника                                                   ОСОБА_7 ,
		засудженого                                              ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250290000466, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області вироком від 29 вересня 2023 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
		На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_8 від призначеного покарання за ст. 128 КК у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК.
		Задовольнив цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_8 на користь держави в особі Кременчуцької міської лікарні відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого в сумі 5414,95 грн.
		Цивільний позов ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 192 564, 32 грн відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн відшкодування моральної шкоди. 
		Також вирішив питання, які стосуються процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду 09 вересня 2017 року приблизно о 09:00  ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вирушили на катері з                смт Градизьк Глобинського району Полтавської області на острів Павлюки, розташований на річці Дніпро у Світловодському районі Кіровоградської області, для полювання. Прибувши на острів, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зійшли на берег, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 попливли в інше місце для полювання.
		Перебуваючи на березі острова Павлюки, ОСОБА_8 під час полювання, порушуючи вимоги підпунктів 3.3.1, 3.7, 3.8 та 3.10 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17 жовтня 2011 року № 549 «Про затвердження Положення про правила проведення полювань, поводження зі зброєю та порядок видачі ліцензії на добування мисливських тварин», відповідно до яких заборонено направляти зброю на людину чи домашніх тварин, навіть якщо вона не заряджена, проводити полювання лише в умовах повної видимості (повністю розвидніться, розсіюється туман, припиниться сильний дощ чи снігопад); заборонено стріляти на шум, шарудіння, по невиразно видимій цілі, стрільбу мисливець має вести з особливою обережністю і попередньо переконавшись у тому, що в напрямку пострілу немає людей чи домашніх тварин, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, внаслідок своєї злочинної самовпевненості, з наявної в нього мисливської рушниці марки МЦ 21-12, 12 калібру, серійний номер НОМЕР_3, здійснив один постріл в напрямку ОСОБА_9 , чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритого вогнепального багатоуламкового перелому кісток лівої гомілки у верхньому-середньому відділі з обширним дефектом шкіри, м`яких тканин, пошкодженням дрібних судин та нервів, з розвитком травматично-геморагічного шоку ІІ-ІІІ ступеня.
		Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 22 лютого 2024 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_8 , змінив вирок місцевого суду від 29 вересня 2023 року в частині вирішення цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_9 . 
		Постановив стягнути з ОСОБА_8 на користь  ОСОБА_9 99 150,84 грн відшкодування матеріальної шкоди.
		У решті вирок місцевого суду залишив без змін. 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		Засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості й вичерпанням можливості їх отримання.
		Суть доводів засудженого зводиться до посилань на відсутність доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. На його думку, висновки судів попередніх інстанцій про протилежне ґрунтуються на недопустимих та неналежних доказах, зокрема отриманих з порушенням процесуального закону.
		Так, ОСОБА_8 вважає, що встановлені судом обставини не містять часу, місця події та способу вчинення кримінального правопорушення.
		Наголошує на тому, що його винуватість не доведена поза розумним сумнівом.
		ОСОБА_8 зазначає, що на час вчинення інкримінованого йому діяння санкція ст. 128 КК не передбачала покарання у виді позбавлення волі. Після набуття чинності Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII це діяння мало бути кваліфіковане як кримінальний проступок, а не злочин. Тому повідомлення про підозру йому було здійснене неналежною особою - слідчим, а не дізнавачем, а обвинувальний акт складено неуповноваженою особою - слідчим, а не прокурором, як передбачено главою 25 КПК.
		Стверджує, що огляд місця події був проведений без законних на те підстав, оскільки була відсутня згода власника території та відповідна ухвала слідчого судді. Через це він вважає недопустимими речові докази (мисливські рушниці), вилучені під час цього огляду.
		Також указує на відсутність у матеріалах справи доказів того, що вилучені рушниці були належним чином упаковані слідчим під час огляду місця події. Водночас звертає увагу на порушення вимог ст. 171 КПК, оскільки слідчий суддя не наклав арешту на вилучені речові докази.
		Засуджений наголошує на тому, що вилучення рушниць, належних йому і потерпілому було здійснене всупереч вимогам КПК, що робить слідчі дії та висновки експертів, пов`язані із цими рушницями, недопустимими.
		Крім того, не погоджується з розміром стягненого з нього на користь потерпілого відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вказує на неналежність і недостовірність чеків, поданих потерпілим для підтвердження суми витрат на лікування.
		У письмовому запереченні на касаційну скаргу засудженого потерпілий, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення без зміни. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 , навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу. 
		Прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_9 (у судовому засіданні 09 жовтня 2024 року) і його представник ОСОБА_6 заперечили щодо задоволення касаційної скарги засудженого та вважали, що оскаржені судові рішення необхідно залишити без зміни. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що її необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
		За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. 
		Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
		За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Отже, Суд відхиляє доводи касаційної скарги, у яких засуджений оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини та викладає власну версію подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. 
		Стосовно доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому діяння
		У касаційній скарзі засуджений вказує, що сторона обвинувачення не довела належними та допустимими доказами його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. 
		Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується з твердженнями засудженого, зважаючи на таке. 
		З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 КПК. 
		Так, постановляючи вирок, місцевий суд урахував факт невизнання засудженим своєї винуватості, оскільки ОСОБА_8 стверджував, що не міг вистрілити в потерпілого через те, що його рушниця була пошкоджена.
		Водночас суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_8 доведена сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема показання ОСОБА_9 (потерпілого), який указав, що коли підійшов до засудженого попити води, то бачив, що ОСОБА_8 тримав свою рушницю двома руками і її ствол був направлений у його бік униз; ОСОБА_10 (свідка, у якого був контейнер 12 калібру, який виявив фельдшер під час огляду рани потерпілого), який пояснив, що разом із ОСОБА_11 вони висадили ОСОБА_9 і ОСОБА_8 на острові Павлюки для полювання. Коли вони поверталися на острів до них, ніяких інших мисливців чи рибалок не бачив. Також підтвердив, що в потерпілого рушниця 20 калібру, а в засудженого - 12 калібру; ОСОБА_13 (сина потерпілого), який підтвердив, що в нього був батьків комбінезон (у який був одягнений потерпілий у момент події), вони його висушили і передали слідчому; ОСОБА_14 і ОСОБА_15 (товаришів ОСОБА_8 ), яким засуджений повідомив, що не полював, бо його рушниця вийшла з ладу, а потерпілий випадково прострелив собі ногу. 
		Зміст показань потерпілого і свідків детально відображений у вироку, і суд визнав їх такими, що узгоджуються з дослідженими письмовими доказами, зокрема: 
		протоколом огляду місця події від 09 вересня 2017 року, згідно з яким оглянуто територію риббригади ТОВ «Сом», яка розташована в адміністративних межах с. Рацево Чигиринського району. У ході огляду було виявлено й вилучено дві мисливські рушниці типу МЦ 21-12, 12 калібру, в одній з яких пошкоджений ствол у виді розриву утвореного прорізу 3 см;
		заявою ОСОБА_8 від 09 вересня 2017 року, у якій останній просить слідчого Чигиринського ВП Смілянського ВП ОСОБА_16 прийняти до матеріалів кримінального провадження його мисливську рушницю МЦ 21-12, № НОМЕР_1 і мисливську рушницю ОСОБА_9 № НОМЕР_2 до вирішення питання по суті справи; 
		протоколом огляду предметів від 29 вересня 2017 року, згідно з яким слідча СВ Чигиринського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_16 оглянула рушницю «АTA Аrms», 12 калібру, споряджену трьома патронами, і рушницю          МЦ 21-12, 12 калібру № НОМЕР_1 , ствол якої був пошкоджений;
		висновком експерта від 10 грудня 2018 року № 115, відповідно до якого виявлені в потерпілого ушкодження лівої гомілки виникли від дії вогнепальної зброї із зарядом дробу; 
		висновком експерта від 15 травня 2019 року № 87, згідно з яким вилучений у свідка ОСОБА_10 предмет є полімерним пиж-контейнером, який використовується для спорядження патронів для стрільби з гладкоствольної вогнепальної зброї 12 калібру;
		висновком експерта від 23 травня 2019 року № 88, відповідно до якого вилучені під час огляду місця події від 09 вересня 2017 року рушниці «АTAАrms», № НОМЕР_2, 20 калібру і МЦ 21-12, № НОМЕР_3, 2003 року випуску, 12 калібру, придатні для стрільби; 
		протокол огляду предметів від 24 травня 2019 року, за даними якого слідчий СВ Світловодського ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_17 оглянув наведені вище рушниці;
		висновками експертів від 14 травня 2019 року № 378, від 30 вересня 2019 року № 114, від 23 березня 2020 року № 67, відповідно до яких на дослідження було надано напівкомбінезон потерпілого, на якому виявлено пошкодження тканини в проєкції верхньої третини внутрішньої поверхні лівої гомілки людини, що виникло від дії дробового снаряду з близької дистанції. Ймовірний напрямок польоту снаряда - зверху вниз, дещо ззаду наперед і дещо зліва направо (зсередини назовні); 
		висновком експерта від 28 квітня 2020 року № 58, згідно з яким виключена можливість заподіяння потерпілим самому собі тілесних ушкоджень із використанням рушниць МЦ 21-12, 12 калібру і «АTA Аrms», 20 калібру; 
		висновком експерта від 22 червня 2020 року № 161, відповідно до якого встановлено, що з вилученої під час огляду місця події від 09 вересня 2017 року рушниці «АTAАrms», 20 калібру здійснення пострілу без натискання на пусковий гачок під час падіння на дерев`яну, бетонну підлогу чи на ґрунт неможливо;
		протоколом слідчого експерименту від 27 липня 2020 року за участю потерпілого, згідно з яким він безпосередньо на острові Павлюки відтворив обстановку й обставини завдання йому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
		Отже, з урахуванням наведених вище доказів суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 в необережному спричиненні потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.
		У свою чергу засуджений заперечував правильність висновків суду про доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, вважав, що вирок ґрунтується, зокрема, на недопустимих і неналежних доказах. Водночас ОСОБА_8 обґрунтовував свою позицію доводами, які продублював у касаційній скарзі. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки в частині доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, визнав їх правильними і належним чином умотивованими.
		Крім того, з рішення апеляційного суду випливає, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженого, навів ґрунтовні мотиви їх відхилення.
		Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними, а доводи засудженого - непереконливими, такими, що спростовуються наведеними вище дослідженими судом доказами, які є логічними, послідовними й узгоджуються між собою.
		Усупереч твердженням засудженого встановлені місцевим судом і перевірені судом апеляційної інстанції фактичні обставини кримінального провадження відповідають змісту тих обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, й визначені у ст. 91 КПК.
		Той факт, що суд не зазначив конкретного часу здійснення засудженим необережного пострілу в потерпілого, а вказав лише час, коли вони вийшли із смт Градизьк до островів на полювання, не впливає на законність постановлених у справі судових рішень, адже встановлені судами і викладені в судових рішеннях фактичні обставини інкримінованого засудженому кримінального правопорушення дають стороні захисту достатні відомості для розуміння, за вчинення якого саме діяння засуджено ОСОБА_8 .
		На цих підставах Суд відхиляє цей довід захисту.
		Стосовно протоколу огляду місця події від 09 вересня 2017 року
		ОСОБА_8 заперечує допустимість протоколу вказаної слідчої дії, оскільки, на його думку, слідчий, установивши, що територія земельної ділянки, на якій проведено огляд, належить ТОВ «Сом», не отримав дозволу від представників указаного товариства або слідчого судді на проведення слідчої дії.
		Верховний Суд не погоджується із цими доводами засудженого. 
		За статтею 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, установлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду й обшуку.
		Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім як у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім як у випадках, установлених ч. 3 цієї статті.
		Верховний Суд уже підкреслював, що вказані вище законодавчі гарантії щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи спрямовані на реалізацію захисту прав особи від зловживань правоохоронних органів, які здійснюють проникнення. Ці гарантії забезпечують насамперед дотримання прав саме володільця/користувача вказаним житлом чи майном, а не третіх осіб, які до цього житла чи майна не мають ніякого зв`язку (див., наприклад, постанови від 18 липня 2022 року у справі № 698/937/13-к; від 20 листопада 2023 року у справі № 359/10291/19 та інші). 
		Сторона захисту не навела жодних доводів на обґрунтування того, як проведення слідчим огляду місця події на території, що належить ТОВ «Сом», вплинуло на її права недоторканності житла чи іншого володіння. Водночас Верховний Суд бере до уваги те, що матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей про те, що представники вказаного вище товариства, як під час досудового розслідування, так і судового розгляду скаржилися про порушення їх прав у цьому аспекті. 
		Посилання засудженого на правові позиції, зазначені в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 700/361/17, провадження № 51-1840км20, від 16 вересня 2020 року у справі № 623/5106/15-к, провадження № 51-6087км19, від 19 серпня 2020 року у справі № 461/7657/16-к, провадження № 51-1314км20, не є слушними, оскільки обставини цього кримінального провадження не є релевантними обставинам, зазначеним у вказаних рішеннях.
		За таких обставин Верховний Суд відхиляє такі доводи засудженого.
		Стосовно огляду місця події, проведеного не там, де було вчинено кримінальне правопорушення
		ОСОБА_8 стверджує, що відповідно до обвинувального акта місце події, а саме отримання поранення ОСОБА_9 , є острів «Павлюки», тоді як огляд місця події та виявлення і вилучення предметів (мисливських рушниць), що стосуються кримінального правопорушення, відбулося в с. Рацево Чигиринського району Черкаської області. Крім того, зазначає, що місцем події є не острів Павлюки, як вказали суди, а Кінські острови.
		Верховний Суд зазначає, що ці доводи засудженого стосуються встановлених судом фактичних обставин справи, що не є предметом перевірки касаційного суду. Колегія суддів не знаходить підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій, які, дослідивши докази і з`ясувавши фактичні обставини справи, дійшли висновку, що подія кримінального правопорушення сталася на острові Павлюки .
		Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчі не здійснювали огляду на острові, де відбулося поранення потерпілого, а оглянули земельну ділянку на території рибгоспу ТОВ «Сом» у с. Рацево Чигиринського району Черкаської області, куди були доставлені потерпілий, засуджений, свідки, а також дві рушниці, належні засудженому і потерпілому, і за результатом цього огляду вилучили їх. 
		Верховний Суд наголошує, що місцем події може бути як місце вчинення кримінального правопорушення, так і місце виявлення ознак чи предметів злочину, яке не завжди може збігатися з місцем вчинення кримінального правопорушення.
		Тому колегія суддів не вбачає порушень вимог КПК у тому, що слідча провела огляд місця події на території рибгоспу ТОВ «Сом», де було вилучено рушниці, які мають значення в цьому кримінальному провадженні і були визнані речовими доказами, а не на острові, де відбулося поранення потерпілого. 
		Відхиляє колегія суддів посилання ОСОБА_8 на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 127/12150/16-к, провадження № 51-6600км18, щодо необхідності складання протоколу огляду саме за місцем вчинення кримінального правопорушення, як безпідставні, оскільки у справі, на яку засуджений зробив посилання, було встановлено порушення під час складання протоколу огляду місця події за інших обставин, а саме: було виправдано особу за ч. 2 ст. 307 КК та визнано недопустимим протокол огляду місця події через те, що огляд відбувся не за місцем збуту наркотичної речовини, а у дворі відділу поліції.
		З цих підстав Суд відхиляє зазначені доводи засудженого.
		Стосовно речових доказів (рушниць)
		(І) щодо їх упакування 
		Засуджений стверджує, що матеріали справи не містять доказів належного упакування вилучених за протоколом огляду місця події рушниць, що підтверджується як змістом протоколу, так і відсутністю бирок із підписом слідчого, що проводив огляд, та понятих. Крім того, указує, що бирки на упакуванні рушниць підписала лише слідча ОСОБА_16 , яка здійснювала огляд цих рушниць і не підписали поняті, які брали участь під час огляду предметів. Також зазначає, що протокол цієї слідчої дії не містить відомостей про упакування й опечатування рушниць.
		Колегія суддів уважає, що за обставин цієї справи відсутність відомостей про упакування рушниць не мало впливу на допустимість протоколів, складених за результатом слідчих дій, та речових доказів.
		Верховний Суд не применшує важливості належного упакування речових доказів і відображення відомостей про це у протоколах слідчих дій, за якими ці докази вилучаються.
		У деяких справах належне упакування речових доказів, що виключає сторонній доступ до цих доказів, має вирішальне значення під час оцінки доказів на предмет їх допустимості, наприклад у ході вилучення біологічних чи хімічних зразків (речовин), тощо. 
		Однак у межах цієї справи вилучення та подальше зберігання рушниць не викликало сумнівів у їх автентичності й цілісності. Крім того, Суд бере до уваги, що правоохоронні органи не проводили із цими рушницями якихось слідчих дій або експертних досліджень, де питання про упакування мало вагоме значення і потенційно могло поставити під сумнів отримані докази.
		На цих же підставах колегія суддів не знаходить причин ставити під сумнів допустимість речових доказів через відсутність підписів понятих на бирках, за результатом огляду предметів, що складено слідчою ОСОБА_16 .
		Посилання засудженого на постанову Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 164/1457/16-к, провадження № 51-8008км18, є нерелевантним, оскільки в зазначеній справі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо допустимості протоколу огляду місця події. Захист вважав цей протокол недопустимим через відсутність у ньому детального опису та фотофіксації вилучених ламп ближнього і дальнього світла фар мотоцикла.
		(ІІ) щодо ненакладення на них арешту 
		Як зазначає ОСОБА_8 , після огляду предметів (рушниць) слідчий не звернувся до слідчого судді для накладення на них арешту. А отже, на його думку, ці предмети зберігалися в справі без відповідного дозволу суду, що призвело до незаконності всіх подальших дій з ними (зокрема, проведення експертиз).
		Стосовно цих доводів колегія суддів указує таке.
		По-перше, аналогічні твердження захисника були розглянуті апеляційним судом, який відхилив їх, навівши відповідні мотиви у своєму рішенні, з якими погоджується і Верховний Суд. 
		По-друге, по суті ці доводи засудженого стосуються дотримання права на вільне володіння майном, яке, в першу чергу, стосується власника цього майна або належного користувача. Оскільки засуджений не є ні володільцем рушниці потерпілого, ні її належним користувачем, Суд не розглядає доводів стосовно рушниці потерпілого, адже останній не оспорює дій органу досудового розслідування в цьому аспекті. 
		Тому Суд розгляне доводи засудженого в контексті дотримання указаного права щодо належної йому рушниці.  
		Верховний Суд нагадує, що рушниці (потерпілого і засудженого) були вилучені під час огляду місця події 09 вересня 2017 року. Водночаспід час огляду засуджений особисто написав заяву, в якій попросив слідчого долучити до матеріалів кримінального провадження його мисливську рушницю та рушницю ОСОБА_9 .
		Отже, незважаючи на те, що рушниці були вилучені в результаті слідчої дії, наявність такої заяви засудженого свідчить про його добровільну згоду на представлення цих предметів органу досудового розслідування.
		Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що засуджений ОСОБА_8 , як власник рушниці, під час досудового розслідування чи судового розгляду заявляв про незаконне утримання його рушниці або про порушення його прав на володіння річчю. Він також не висловлював бажання вилучити речовий доказ зі зберігання правоохоронних органів і не оскаржував дії слідчого чи прокурора в цьому аспекті. Тож незвернення органу досудового розслідування з клопотанням про арешт тимчасово вилученої рушниці до слідчого судді, за обставин цієї справи, не ставить під сумнів допустимість отриманих доказів з огляду на положення статей 86, 87 КПК. 
		Більше того, ця справа стосується питання заподіяння потерпілому вогнепального поранення, а тому вилучені рушниці мали вагоме значення для з`ясування всіх обставин кримінального провадження, як речові докази, якими і були визнані невдовзі після їх вилучення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що під час вилучення рушниці та визнання її речовим доказом не було обставин, які б відповідно до ст. 87 КПК свідчили про недопустимість цього доказу, відсутні й підстави визнавати недопустимими висновки експерта за результатом проведеної щодо цієї рушниці експертизи.
		(ІІІ) щодо розбіжностей у процесуальних документах стосовно калібру і найменування вилучених рушниць 
		У скарзі засуджений звертає увагу на те, що за протоколом огляду місця події було вилучено дві рушниці 12 калібру, за протоколом огляду предметів від 29 вересня 2017 року слідча ОСОБА_16 . оглянула дві рушниці також 12 калібру, тоді як слідчий ОСОБА_17 оглянув і направив на експертне дослідження рушниці 12 і 20 калібру. На думку ОСОБА_8 , ці розбіжності мають вагоме значення у справі та впливають на допустимість доказів у справі.
		Верховний Суд не погоджується з такими доводами засудженого.
		Суд наголошує, що аналогічні твердження засудженого були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що зазначення слідчим ОСОБА_18 у протоколі огляду місця події від 09 вересня 2017 року про вилучення двох рушниць МЦ 21-12, 12 калібру є очевидною помилкою у визначенні ознак указаних рушниць, водночас у ході подальших слідчих дій було достовірно встановлено, що то були рушниці МЦ 21-12, 12 калібру та «АТА Аrms», 20-го калібру, належні ОСОБА_8 і потерпілому ОСОБА_9 відповідно. Суди з`ясували, що виявлена помилкова невідповідність даних про вилучені 09 вересня 2017 року рушниці усунута в ході досудового розслідування та підтверджена під час судового розгляду і не впливає на допустимість досліджених судом доказів у розумінні ч. 2 ст. 87 КПК.
		Колегія суддів цілком поділяє такі висновки судів попередніх інстанцій і не знаходить підстав ставити їх під сумнів. 
		Крім того, Суд звертає увагу на те, що на фототаблицях, долучених до протоколу огляду місця події, зафіксовані рушниці, які за зовнішніми ознаками схожі з тими, що зображені в дослідницькій частині висновку експерта від 23 травня 2019 року № 88, згідно з яким такі рушниці є МЦ 21-12, 12 калібру та «АТА Аrms», 20-го калібру. На дослідження експертові рушниці направив слідчий ОСОБА_17 , що додатково вказує, на допущення слідчою помилки під час огляду місця події.
		Ураховуючи ці обставини, Верховний Суд вважає, що розбіжність в зазначенні калібру зброї була технічною помилкою, яка не вплинула на достовірність доказів та їх допустимість.  
		З урахуванням наведеного вище колегія суддів відхиляє і довід засудженого щодо недопустимості похідних від протоколу огляду місця події висновків експертів від 23 травня 2019 року № 88, від 22 червня 2020 року № 161 та від 28 квітня 2020 року № 58.
		Суд звертає увагу, що посилання засудженого на практику Верховного Суду, зокрема на постанови Касаційного кримінального суду від 11 липня 2020 року у справі № 567/548/15-к, провадження № 51-3605км18, від 30 жовтня 2018 року у  справі № 755/31376/14-к, провадження № 51-6665км18, від 05 червня 2019 року у справі № 243/4815/16-к, провадження № 51-168км19, є нерелевантними. Відповідно до цієї практики касаційного суду, висновки експертиз є недопустимими доказами, якщо предметом їх дослідження були об`єкти, одержані в непроцесуальний спосіб або з істотним порушенням кримінального процесуального законодавства, тоді як у цій справі суди встановили, що всі процесуальні дії були проведені відповідно до вимог КПК, а докази отримані в законний спосіб.
		Колегія суддів також відхиляє посилання ОСОБА_8 на постанову Касаційного кримінального суду від 15 лютого 2018 року у справі № 357/14462/14-к, провадження № 51-629км17, оскільки в цій справі Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо недопустимості висновків експертів через якість змісту процесуальних документів, складених під час процесуальних дій, а не через порушення вимог до процесуальної форми їх призначення.
		За таких обставин Верховний Суд відхиляє такі доводи засудженого.
		Стосовно доводів про визначення інкримінованого ОСОБА_8 діяння як кримінального проступку
		Засуджений зазначає, що санкція ст. 128 КК на день вчинення інкримінованого йому діяння передбачала максимальний розмір покарання у виді обмеження волі на строк до 2 років. Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (далі - Закон №2617-VIII), який набув чинності 01 липня 2020 року, були внесені зміни, серед іншого, до КК та КПК стосовно класифікації кримінальних правопорушень, зокрема запроваджено інститут кримінального проступку. Вважає, що інкриміноване йому діяння, передбачене ст. 128 КК, належить до кримінальних проступків, тому слідчий відповідно до підпункту 1 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2617-VIII повинен був передати кримінальне провадження прокуророві для визначення органу, який буде здійснювати подальше досудове розслідування у формі дізнання. Неврахування цього призвело до того, що повідомлення про підозру та складання обвинувального акта здійснено неуповноваженою на це особою, тобто всупереч гл. 25 КПК (особливості досудового розслідування кримінальних проступків). 
		Верховний Суд не погоджується з такими доводами засудженого і визнає їх помилковими. 
		Як регламентовано ст. 5 КПК, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
		За приписами підпункту 1 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2617-VIII (на які посилається засуджений), з дня набрання чинності цим Законом, у кримінальних провадженнях про злочини, визначені як кримінальні проступки, в яких до дня набрання чинності цим Законом особам не повідомлено про підозру у вчиненні злочину, подальше досудове розслідування здійснюється в порядку, встановленому главою 25 КПК.
		Суд зауважує, що ці правила мають пріоритет, як спеціальні норми, над іншими нормами, які регулюють порядок здійснення кримінального провадження, та покликані врегулювати нетипові випадки в перехідний період, обумовлений відповідними змінами законодавства. 
		Наведені вище приписи щодо зміни порядку (форми) подальшого досудового розслідування необхідно сприймати так, що вони стосуються кримінальних проваджень про злочини, визначені як кримінальні проступки з дня набрання чинності Законом №2617-VIII, зважаючи на класифікацію кримінальних правопорушень за ст. 12 КК. 
		ОСОБА_8 вчинив інкриміноване йому діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 128 КК, до набуття чинності Законом № 2617-VIII,  що на той момент визначалося як злочин невеликої тяжкості. 
		Законодавець указаним Законом № 2617-VIII, запроваджуючи інститут кримінальних проступків і визначаючи його поняття у ст. 12 КК, одночасно посилив санкцію ст. 128 цього Кодексу, передбачивши, серед іншого, покарання у виді позбавлення волі, тим самим визначив це діяння як злочин, а не кримінальний проступок. 
		Отже, посилання засудженого на те, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону №2617-VIII подальше досудове розслідування необхідно було здійснювати в порядку, передбаченому главою 25 КПК, є безпідставним.
		Таке правозастосування не суперечить підходу в подібних кримінальних процесуальних відносинах, відображеному в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 161/21432/20.
		Той факт, що кримінально правові наслідки вчиненого ОСОБА_8 діяння визначають приписи ст. 128 КК у редакції, що передує набуттю чинності Законом № 2617-VIII, не свідчить про недотримання вимог КПК, які визначають форму досудового розслідування в цьому провадженні з урахуванням вимог підпункту 1        п. 4 Прикінцевих та перехідних положень.
		З огляду на викладене колегія суддів уважає нерелевантним посилання засудженого на постанову від 30 серпня 2021 року у справі № 638/15651/13, адже в цій справі порушувалося питання не щодо застосування положень КПК або визначення форми досудового розслідування, а щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність, який пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. 
		Також неспроможним є посилання на постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 627/927/19, оскільки ця справа стосувалася спеціального суб`єкту (депутата місцевої ради), щодо якого п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК визначений особливий порядок здійснення повідомлення про підозру як одна з визначених законом гарантій депутатської діяльності, які мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності.   
		Натомість у справі щодо ОСОБА_8 відсутні будь-які відомості про те, що засуджений належить до кола осіб, визначених у ст. 480 КПК, стосовно яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, і засуджений таких у касаційній скарзі не навів. 
		На цих підставах Суд відхиляє наведені доводи засудженого. 
		Стосовно цивільного позову
		ОСОБА_8 не погоджується із цивільним позовом потерпілого, вважає суми відшкодування, визначені в ньому, завищеними. 
		Щодо моральної шкоди 
		Засуджений указує, що потерпілий обґрунтував розмір моральної шкоди лише словами і не надав доказів її заподіяння. 
		Верховний Суд не погоджується із цим, беручи до уваги таке.
		З аналізу норм ст. 23 ЦК випливає, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Суди, визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної потерпілому, встановили, що ОСОБА_9 отримав довічний статус особи з інвалідністю 2 групи, проходить тривале лікування та реабілітацію, зазнає фізичного болю, душевних страждань, а також порушення звичного життєвого укладу. Відсутність можливості повного відновлення його здоров`я свідчить про глибину і тривалість цих страждань.
		З огляду на ці встановлені у вироку достатні обставини Суд відхиляє такі доводи засудженого. 
		Щодо матеріальної шкоди 
		У цій частині засуджений зазначає, що наявними в матеріалах справи чеками, які потерпілий надав суду для підтвердження витрат на лікування, доведено факт придбання ліків не за призначенням, зокрема для лікування хронічних хвороб. Він також стверджує, що заперечення стосовно кожного конкретного чека містяться у відзиві на позовну заяву, який є в матеріалах справи, однак суди не звернули на нього уваги.
		Ці доводи ОСОБА_8 колегія суддів уважає слушними. 
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що потерпілий ОСОБА_9 у підготовчому судовому засіданні заявив цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 на його користь 192 564,32 грн відшкодування майнової шкоди.
		Місцевий суд визнав вимоги потерпілого в частині стягнення матеріальної шкоди обґрунтованими й постановив стягнути відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі.
		Не погодившись із цим рішенням суду, засуджений звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неналежність наданих потерпілим чеків, указував, що потерпілий на підтвердження розміру витрат додав до позову документи на суму 17 488,52 грн. Також стверджував, що суд не дослідив доказів, якими підтверджується надання ним допомоги потерпілому під час лікування.
		За наслідком апеляційного розгляду суд зменшив розмір стягнутого місцевим судом відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого до 99 150,84 грн. Зокрема виключив витрати на придбання їжі на суму 2413,46 грн та урахував кошти в сумі 91 000 грн, які ОСОБА_8 добровільно відшкодував ОСОБА_9 .
		На думку колегії суддів, зазначені висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та ці обставини мають бути ретельно перевірені з огляду на таке. 
		Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
		Приписами ч. 1 ст. 368, частин 3, 4 ст. 374 КПК передбачено, що під час ухвалення вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд, підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов. 
		Отже, суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених кримінальним правопорушенням, установити зв`язок між кримінально караним діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
		Як установили суди попередніх інстанцій, внаслідок необережного пострілу ОСОБА_8 з рушниці потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, через які тривалий час перебував у лікарнях і переніс операції.
		На підтвердження понесених ним матеріальних збитків ОСОБА_9 надав суду фіскальні чеки та медичну документацію.
		Не погодившись із наданими потерпілим доказами, ОСОБА_8 звернувся до суду з відзивом на позовну заяву. У ньому, зіставивши кожен наданий ОСОБА_9 чек із призначенням лікарів, він зазначив, що на підтвердження реальних витрат на лікування, пов`язаних із травмою ноги, потерпілий додав чеки на суму 17 488,52 грн. Водночас ОСОБА_8 стверджував, що більшість ліків, чеки на які ОСОБА_9 додав до позовної заяви, відсутні в призначеннях лікарів. Деякі з них купувалися заздалегідь, до їх призначення, що, на його думку, свідчить про їх придбання для лікування хронічних хвороб потерпілого або взагалі не для його потреб, тому їх не можна вважати майновою шкодою, завданою кримінальним правопорушенням.
		Наведений вище відзив засудженого на позовну заяву потерпілого в частині стягнення відшкодування матеріальної шкоди залишився без жодної оцінки судами попередніх інстанцій.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення в цій частині не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, у зв`язку з чим підлягають скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. 
		За викладених вище обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а постановлені щодо нього судові рішення - скасуванню в частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди з призначенням нового розгляду в цій частині в суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства, під час якого необхідно врахувати наведене, усунути вказані недоліки та постановити законне й обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову про відшкодування на користь потерпілого ОСОБА_9 заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...