Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/6476/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: 04.11.2024. Зареєстровано: 05.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2024.
Дата набрання законної сили: 11.03.2025
Результат оскарження 11.03.2025 Дніпровський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/205/182/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		23.10.2024 Єдиний унікальний номер 205/6476/21
		 
		 
		 
		 
		Єдиний унікальний номер № 205/6476/21
		Провадження № 2/205/182/24
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року                                                    м. Дніпро
		Ленінський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Пєтіної К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач 29.07.2021 року звернулась до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська суду з вищезазначеним позовом, у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 27 червня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П., зареєстроване в реєстрі за номером 629, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_3 ,померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 ; скасувати запис в спадковому реєстрі про реєстрацію вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом. 
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Черкавський Ю.С. посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який був дідусем позивача. Перед смертю він залишив заповіт, відповідно до якого заповів по квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27.06.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 частини спірної квартири. Як згодом їй стало відомо нотаріус видав відповідачу два свідоцтва, а саме, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 частини квартири, та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину квартири (в даному свідоцтві йде посилання на те, що свідоцтво видається після смерті ОСОБА_3 ). Вважає, що є всі підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири від 27 .06.2018 року, оскільки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є бабусею позивача та матір`ю відповідача. Після її смерті ні ОСОБА_4 (її чоловік), ні відповідач з заявою про прийняття спадщини не зверталися, спадкова справа після її смерті не заводилася. Нотаріус видав відповідачу свідоцтво про право на спадщину після смерті матері, оскільки вважав, що відповідач фактично проживав на час її смерті разом з нею і фактично вступив у спадщину. Однак, позивач з цим не згода з наступних підстав: ОСОБА_2 з 04 серпня 1984 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5 . З 1996 року в порядку приватизації на праві власності позивачу, відповідачу, та ОСОБА_5 належала квартира, розташована за адресою АДРЕСА_2 . 18 березня 1997 року вони продали вищевказану квартиру, та 02 грудня 1997 року купили квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_3 . З моменту купівлі вони всі разом проживали у вищевказаній квартирі (на момент смерті матері відповідач також постійно проживав у квартирі, яка заходиться за адресою АДРЕСА_3 . Тобто в вищевказаній квартирі на момент смерті ОСОБА_3 проживав лише ОСОБА_4 , який фактично і прийняв спадщину після її смерті. Тобто хоча відповідач і був прописаний у спірній квартирі, але фактично там не проживав, не вчиняв жодних дій щодо фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, а тому він не прийняв спадщину і відповідно не має наразі жодних прав на частку, що залишилася на момент смерті ОСОБА_3 ж
		Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 липня 2021 року позов залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки.
		Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, витребувано докази. 
		Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2022 року забезпечено докази по справі. 
		У відзиві на позовну заяву від 06 квітня 2022 року, який надійшов до суду через поштову кореспонденцію, представник відповідача ОСОБА_6 просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки свідоцтво про право на спадщину на ім`я відповідача може бути визнане недійсним лише в разі доведеності того, що цим порушено право позивача. Позивач жодних прав після смерті ОСОБА_3 не належну їй частину кватири не мала, з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після її смерті не зверталася. 
		Адвокат Черкавський Ю.С. у відповіді на відзив від 16 червня 2022 року, вказав, що оскільки саме ОСОБА_4 фактично вступив в управління та володіння після смерті ОСОБА_3 , став єдиним власником всієї спірної квартири, то ОСОБА_1 повинна була отримати у спадщину частину спірної квартири, а не 3/8, тобто право позивача порушено тим, що вона отримала у власність значно меншу частину квартири, а тому просив позовні вимоги позивача задовольнити. 
		Представник ОСОБА_1 письмово просив суд розглядати справу за його відсутності, постановити рішення з врахуванням наданих пояснень та доказів по справі, позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 
		Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. В судовому засіданні від 01.11.2022 року просив суд відмовити в задоволенні позову. 
		Представник ОСОБА_2 адвокат Довгаль С.М. позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
		Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П. письмово просив розглядати справу за його відсутності. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків. 
		Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Судом встановлено, що ОСОБА_2  та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 серпня 1984 року, який було зареєстровано у Відділі РАЦС Ленінського району м. Дніпропетровська, актовий запис № 1019 (а.с. 18). 
		Від сумісного шлюбу мають сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 17, 51).
		18 березня 1997 року ОСОБА_5 , діюча як законний представник неповнолітньої ОСОБА_9 , ОСОБА_2 продали квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 березня 1997 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуніною І.О. за реєстровим № 1283 (.а.с 11). 
		Судом також встановлено, що 02 грудня 1997 року ОСОБА_5 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , який було посвідчено Товарною біржою «Феміда» за реєстровим № 76 (а.с. 12).
		До матеріалів справи долучено акт від 02 червня 2021 року, складений головою правління ОСББ «Червоний Камінь» 14, з якого вбачається, що ОСОБА_2 з 1997 року по 2006 рік, в тому числі станом на 17 липня 2001 року та на протязі року після даної дати постійно проживав разом зі своєю сім`єю (дружиною та дітьми) за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 14).
		Згідно копії свідоцтва про народження, запис № 4132 від 23 листопада 1964 року у графі відомості про дитину зазначено ОСОБА_2 , у графі відомості про батьків зазначено: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_3 . ( а.с. 48).
		Також встановлено, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 травня 1994 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 11 травня 1994 року № 6/1349-94 і записаного у реєстрову книгу № 5 п-135, належала ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 56-57).
		Встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 44). 
		Мати відповідача, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35)
		Після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. за реєстровим № 630 на квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
		Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		Позивач у своєму позові в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину посилалась на відсутність доказів прийняття спадщини  ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце,коли і оскільки воно незмінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
		Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
		Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
		Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі №и305/235/17 та від 03.03.2021 року у справі № 747/467/18.
		З урахуванням наведеного, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 червня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 629, оскільки ОСОБА_2 доведено фактичний вступ у володіння спадковим майном, що підтверджує факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 54).
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не компенсуються.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 1301 ЦК України, ст. ст. 524, 548-549 ЦК Української РСР, ст. ст. 4, 12-13, 76-77, 81, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, 
		 
		               ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		Суддя Н.В. Басова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...