Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/4164/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Надіслано для оприлюднення: 05.11.2024. Зареєстровано: 05.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 22-ц/991/1/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 991/4164/23
		Провадження № 22-ц/991/1/24
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 жовтня 2024 року                                                                        м. Київ
		 
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
		головуючого-судді Павлишина О.Ф.,
		суддів Никифорова А.С., Чорної В.В.,
		секретар судового засідання Возна К.М.,
		за участю:
		позивача - прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Ткача І.М.,
		представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпака В.І. (у режимі відеоконференції),
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпака В.І. на рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 року,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		12.05.2023 прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП, позивач) Ткач І.М. в інтересах Держави звернувся до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		Позивач просив визнати необґрунтованим актив у виді нерухомого майна, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 283,4 кв м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1478469212101, вартістю на день набуття 2 836 059 грн, земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, площею 0,0536 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 647931212101, вартістю на день набуття 64 436 грн; стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави частину вартості активу, визнаного необґрунтованим, у сумі 2 258 503,02 грн.
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 19.01.2024 частково задоволено позов прокурора САП Ткача І.М. до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; визнано необґрунтованою частину активів у виді нерухомого майна вартістю 2 258 503,02 грн, а саме: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 283,4 кв м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1478469212101, вартістю на день набуття 2 836 059 грн; земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, площею 0,0536 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 647931212101, вартістю на день набуття 64 436 грн; стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави частину вартості необґрунтованих активів у розмірі 2 258 503,02 грн.
		26.02.2024 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпака В.І., у якій він просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 19.01.2024, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вирішити питання про стягнення витрат на оплату судового збору та правову допомогу.
		Стверджує, що рішення ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, і посилається на таке. 
		Судді мали конфліктні відносини зі стороною відповідача та підлягали відводу від розгляду справи, однак не були відведені, через що справу розглянуто незаконним складом суду.
		В ухвалі суду першої інстанції від 12.06.2023 про відмову в задоволенні відводу суддями не оцінено та не спростовано важливі підстави для відводу, а саме: спілкування та відправлення судових повідомлень прокурору по справі за його особистим номером мобільного телефону, відомості про який не містилися в матеріалах цивільної справи, у тому числі в позовній заяві або заяві про забезпечення позову; відправлення позовної заяви з доданими документами не ОСОБА_1 за місцем його роботи, а саме роботодавцю, внаслідок чого персональні відомості відповідача були незаконно розголошені та стали відомі колегам по роботі, що спричинило на нього тиск.
		В ухвалі суду від 02.08.2023 про відмову в задоволенні відводу не спростовано доводи про те, що під час розгляду справи суд діяв в інтересах прокурора та всіляко сприяв саме йому, що є очевидною підставою для відводу суддів, оскільки частина клопотань та доказів прокурора, а саме - датовані 26.07.2023, взагалі не були надіслані відповідачу на момент проведення судового засідання 26.07.2023, судом за клопотанням представника відповідача не надано достатнього часу для ознайомлення із клопотаннями прокурора і доданими до них документами та не продовжено строку підготовчого провадження до 90 днів, суд замість сторін самостійно визначив значно більший період, за який збираються докази - витребував відомості від операторів мобільного зв`язку з 01.01.2019, а не з 19.09.2019, як просив прокурор, та ніяким чином це не мотивував.
		Висновок в ухвалі суду про відмову в задоволенні відводу від 24.10.2023 про відсутність передбачених п.3, 5 ч.1 ст.36 ЦПК України підстав для відводу суддів не відповідає дійсності, оскільки суд долучив до матеріалів справи доказ - витяг з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль, що фактично був у прокурора ще з 21.07.2023, але до суду був поданий тільки 17.10.2023, тобто суд прийняв доказ, який не поданий у встановлений законом строк, а також відмовив у здійсненні додатково допиту свідка ОСОБА_3 та отриманні пояснень з приводу нового доказу - вказаного витягу. 
		Суд першої інстанції порушив процесуальний закон при вирішенні питань про допит свідків та здійсненні їх допиту, так як відмовив у допиті свідка ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та відмовив у допуску адвоката для надання правової допомоги свідку ОСОБА_6 .
		Висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом першої інстанції безпідставно взято до уваги доходи відповідача за період часу з січня по вересень 2020 року включно, у той час як придбання домоволодіння та земельної ділянки відповідачем відбулося 04.08.2020, тобто на цей момент часу у останнього ніяк не могло бути суми доходів у розмірі 641 991,98 грн. 
		Також прокурором неправильно при розрахунку фактично отриманих коштів від заробітної плати з суми 61 958,72 грн вказано, що сума за вирахуванням податків і зборів складає 58 561,28 грн, оскільки ставка податку на доходи фізичних осіб складає 18%, тобто від суми 61 958,72 грн це буде 11 152,57 грн, відтак, чистий дохід за 3 квартали 2020 року складає суму 50 806,14 грн.
		Судом у рішенні неправильно викладено показання свідка ОСОБА_7 , так як вона не пояснювала, що ОСОБА_6 перебував за кордоном. 
		Судом безпідставно визначено розмір доходів ОСОБА_6 , оскільки відомості з центральної бази даних ДРФО ДПС України щодо його доходів за період 2013-2019 років свідчать про отримання такого в сумі 5 141 808,04 грн.
		Висновок суду про сумнівність укладення 18.09.2019 договору позики у формі розписки між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є помилковим, так як ґрунтується на неправильному визначенні матеріального стану ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та неправильній оцінці відповідності договору позики вимогам закону.
		Судом не спростовано посилання, що ОСОБА_1 послідовно допускав помилки щодо відображення законних доходів у вигляді подарованого майна від матері, адже вважав, що майно та грошові кошти, які були йому подаровані його близьким родичем - матір`ю, не є об`єктом оподаткування та не підлягають відображенню в декларації.
		Судом не враховано, що позовні вимоги щодо визнання необґрунтованим активу у виді земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, площею 0,0536 га, є безпідставними, так як її вартість становить 64 436 грн, а тому законних доходів ОСОБА_1 було достатньо для законного придбання вказаної земельної ділянки.
		Заслухавши пояснення представника відповідача, прокурора САП, дослідивши докази та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та не оспорено такі обставини.
		Постановою Марганецької міської виборчої комісії Дніпропетровської області «Про визнання депутатів Марганецької міської ради Дніпропетровської області обраними» №114 від 29.10.2015 кандидат від Марганецької міської організації Радикальної партії Олега Ляшка в Дніпропетровській області ОСОБА_1 є обраним в депутати до Марганецької міської ради Дніпропетровської області.
		Постановою Марганецької міської територіальної виборчої комісії Нікопольського району Дніпропетровської області «Про визнання депутатів обраними до Марганецької міської ради у єдиному багатомандатному виборчому окрузі на перших місцевих виборах депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2020 року» №145 від 02.11.2020 ОСОБА_1 визнаний обраним депутатом Марганецької міської ради.
		Згідно з рішенням Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області «Про утворення та затвердження кількісного та персонального складу виконавчого комітету Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області» №9-1/І від 01.12.2020 ОСОБА_1 є секретарем міської ради.
		Із наведено слідує, що ОСОБА_1 на час придбання будинку та земельної ділянки 20.08.2020 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
		04.08.2020 ОСОБА_9 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
		За цим договором ОСОБА_1 було придбано таке нерухоме майно (п.1.2. договору):
		- житловий будинок АДРЕСА_2 ;
		- земельна ділянка площею 0,0536 га, цільового призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, за адресою: АДРЕСА_2 .
		Технічний опис житлового будинку:
		А-2 - житловий будинок загальною площею 283,4 кв м, житловою площею 101,4 кв м,
		а-1 - тераса;
		а-2 - тераса;
		№1-3 - споруди.
		Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинений за 2 900 495 грн, із яких:
		- вартість житлового будинку 2 836 059 грн;
		- вартість земельної ділянки 64 435 грн.
		Кошти за відчужуване майно отримані Продавцем від Покупця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору (п.2.1. договору).
		Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В., зареєстрований у реєстрі за №726.
		На підставі цього договору внесений запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будинок та земельну ділянку за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою №331726713 від 09.05.2023.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 283,4 кв м, житлова площа 101,4 кв м, розташованого у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478469212101. Також ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0536 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, яка розташована за тією ж адресою.
		Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (далі - декларація) за 2019 рік, поданої ОСОБА_1 29.01.2020, ним задекларовано такі доходи:
		- заробітна плата, отримана за основним місцем роботи - ПрАТ «МРРЗ», у розмірі 91 125 грн;
		- дохід від відчуження рухомого майна ОСОБА_10 у розмірі 235 528 грн.
		Також ОСОБА_1 задекларовано наявність активу у розмірі 5 000 доларів США.
		У декларації ОСОБА_1 за 2019 рік відображено видатки на ремонт автомобіля в розмірі 172 245 грн. Дата вчинення цього видатку - 13.02.3019.
		11.08.2020 ОСОБА_1 подано повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.
		У повідомленні відображено отримання доходу від відчуження нерухомого майна в розмірі 614 015 грн, отриманих від ОСОБА_11 , та відомості про об`єкти нерухомості: земельну ділянку площею 536 кв м, вартістю 64 436 грн та житловий будинок загальною площею 283,4 кв м, вартістю 2 836 059 грн, розташовані у АДРЕСА_1 .
		Також відображено здійснення видатків (податок на доходи та військовий збір) на суму 101 591 грн.
		У декларації ОСОБА_1 за 2020 рік, поданій 15.02.2021, він відобразив такі доходи:
		- заробітна плата, отримана за основним місцем роботи - ПрАТ «МРРЗ» у розмірі 43 066 грн;
		- дохід від відчуження нерухомого майна в розмірі 614 015 грн;
		- проценти, отримані від АТ «Універсалбанк», у розмірі 142 грн.
		Згідно з декларацією за 2020 рік на кінець звітного періоду ОСОБА_1 мав 7 500 доларів США.
		Видатки на сплату податку на доходи та військовий збір під час операції з нерухомим майном задекларовано в розмірі 101 591 грн. Дата вчинення видатку - 04.08.2020.
		Придбане у 2020 році нерухоме майно - житловий будинок та земельна ділянка відображені ОСОБА_1 у декларації за 2020 рік.
		У декларації за 2021 рік, поданій ОСОБА_1 16.02.2022, ним відображено зазначені об`єкти нерухомості, дохід, отриманий за основним місцем роботи (Виконавчий комітет Марганецької міської ради), у розмірі 454 509 грн.
		Також станом на 31.12.2021 ОСОБА_1 задекларовано такі грошові активи:
		- готівкові кошти в розмірі 12 000 доларів США, власником яких є ОСОБА_1 ;
		- готівкові кошти в розмірі 200 000 доларів США, 200 000 Євро, 5 000 000 грн, власником яких є ОСОБА_12 .
		04.08.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_11 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 загальною площею 69,7 кв м. Продаж квартири вчинений за 614 015 грн.
		За інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно №309957622 дата формування - 15.09.2022, право власності ОСОБА_1 на цей об`єкт нерухомості припинено 04.08.2020.
		Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 отримав в 2019 році такі доходи:
		- 91 124,90 грн заробітної плати та благодійної допомоги від ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод»;
		- 165,52 грн від АТ «Універсал банк»;
		- 235 328,72 грн від продажу рухомого майна. Згідно з даними декларації за 2019 рік це дохід від продажу автомобіля ОСОБА_10 .
		Із зазначеної суми утримано податків та зборів 16 252,23 грн. Тобто сума чистого доходу саме відповідача за 2019 рік - 75 038,19 грн.
		Згідно з тими ж відомостями ОСОБА_1 в 2020 році отримав такі доходи:
		- 77 347,04 грн заробітної плати, благодійної допомоги та соціальних виплат від ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод»;
		- 142,08 грн від АТ «Універсал банк»;
		- 614 015 грн від продажу нерухомого майна (податковим агентом зазначена ОСОБА_13 - нотаріус, яка посвідчила договір купівлі-продажу квартири);
		- 30 745,24 грн від Виконавчого комітету Марганецької міської ради.
		За три квартали (січень-вересень) 2020 року ОСОБА_1 отримав доходи у розмірі 676 115,8 грн (із урахуванням продажу квартири). Із них утримано податки у розмірі 34 123,82 грн. Тобто чистий дохід ОСОБА_1 за цей період становив 641 991,98 грн.
		Відповідно до копії договору дарування від 19.09.2019, укладеного між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований), ОСОБА_7 передала ОСОБА_1 2 300 000 грн (т.2 а.с.89).
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» від 31.10.2019 №263-IX (далі - Закон України №263-IX) запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, який набув чинності 28.11.2019.
		Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (ч.2 ст.69 Закону України «Про запобігання корупції»).
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч.2 ст.328 ЦК України).
		Право власності припиняється у разі визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (п.12 ч.1 ст.346 ЦК України).
		Згідно із ч.2 ст.290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом №263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України;
		- активів, набутих після дня набрання чинності Законом №263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;
		- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.
		Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (ч.4 ст.290 ЦПК України).
		Термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п.1 ч.8 ст.290 ЦПК України).
		Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п.2 ч.8 ст.290 ЦПК України).
		Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ч.1 ст.291 ЦПК України).
		У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (ч.3 ст.292 ЦПК України).
		Відповідно до п.5 ч.8 ст.290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Згідно із ч.1-3 ст.292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.
		Враховуючи встановлені обставини та вказані положення закону, колегія суддів вважає, що оскільки відсутні докази законності джерел походження коштів у сумі 2 258 503,02 грн, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що законними активами відповідача є лише активи у розмірі 641 991,98 грн, використані під час придбання ним 04.08.2020 будинку та земельної ділянки загальною вартістю 2 900 495 грн, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позову.
		Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. 
		Так, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абз.2 ч.2 ст.81 ЦПК України).
		Разом із тим, відповідачем не спростовано необґрунтованість активів. 
		Відповідно до доводів апеляційної скарги обґрунтованість активів відповідача підтверджується належним майновим станом ОСОБА_8 , позикою ОСОБА_7 у ОСОБА_8 2 400 000 грн, фінансовою спроможністю ОСОБА_7 повернути борг, даруванням ОСОБА_7 ОСОБА_1 2 300 000 грн.
		Як зазначалось вище, до матеріалів цивільної справи долучено копію договору дарування від 19.09.2019, укладеного між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований), згідно з яким ОСОБА_7 передала ОСОБА_1 2 300 000 грн (т.2 а.с.89).
		Відповідно до ч.5 ст.719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Валютні цінності - національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про валюту і валютні цінності»).
		2 300 000 грн перевищують п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
		Тому договір дарування 2 300 000 грн мав бути укладений у письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню.
		Судом першої інстанції встановлено та сторонами не оспорюється, що вимога законодавства не була дотримана сторонами договору дарування від 19.09.2019, оскільки договір не посвідчений нотаріально.
		Відповідно до ст.219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
		Згідно із ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).
		А відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що за наведених обставин зазначений договір дарування від 19.09.2019 є нікчемним.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що нікчемний договір не може стверджувати законність походження коштів у сумі 2 300 000 грн у ОСОБА_1 , тому зайвою є оцінка судом першої інстанції фінансового стану ОСОБА_8 , його можливості надати позику ОСОБА_7 , можливості останньої повернути позику, а також самого договору позики, адже така мала б правове значення лише у разі укладення договору дарування з дотриманням вимог закону. 
		Із огляду на наведене, колегія суддів вважає неспроможним посилання апеляційної скарги на ці обставини, а також не вбачає підстав для скасування рішення суду у зв`язку з наданням такої оцінки судом першої інстанції. 
		Правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива; законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. Із урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (ч.2 ст.328 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №991/2396/22).
		Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не мав підстав спростовувати презумпцію правомірності набуття права власності на позичені кошти, оскільки відповідно вказаного висновку Верховного Суду в цій справі таке спростування може стосуватись виключно набуття права власності на будинок із земельною ділянкою.
		Згідно з положеннями ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
		У судовій практиці використовується презумпція особистої безсторонності суду, яка передбачає такий стан, допоки не надано доказів протилежного (ухвала Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №9901/116/19). У п.105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) Суд зазначив, що між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (рішення ЄСПЛ у справі «Kyprianou v. Cyprus», заява №73797/01, п.119). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію може надати вимога об`єктивної безсторонності (рішення ЄСПЛ у справі «Pullar v. the United Kingdom», заява №22399/93, п.32).
		Із ухвали від 12.06.2023 про відмову в задоволенні відводу вбачається, що суд дав оцінку, як виклику секретарем судового засідання прокурора телефонограмою за номером мобільного телефона останнього, так і відправленню позовної заяви з доданими документами відповідачу за місцем його роботи. При цьому судом взято до уваги, що факт виклику прокурора телефонограмою не може свідчити про позапроцесуальне спілкування секретаря та суддів з прокурором, а також те, що перевіркою зареєстрованого місця проживання відповідача встановлено, що останній 31.05.2021 знятий з реєстрації в АДРЕСА_4 і в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості про його реєстрацію після цього (т.1 а.с.23-зворот). Відтак, колегія суддів звертає увагу, що сам лише виклик прокурора телефонограмою секретарем за номером мобільного телефону, який не зазначений в позовній заяві, за відсутності інших даних, не може стверджувати позапроцесуальне спілкування прокурора з суддями та секретарем. За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на відсутність оцінки та спростувань підстав для відводу.
		Із ухвали від 02.08.2023 видно, що при розгляді заяви про відвід судом надано оцінку фактам подачі прокурором клопотань від 26.05.2023 про витребування доказів та долучення доказів від 25.07.2023, враховано направлення прокурором 25.07.2023 доказів відповідачу та його представнику адвокату Самолюк І.О., а відтак, правильно встановлено відсутність упередженого ставлення суду до сторони відповідача у зв`язку з відмовою відкладення розгляду клопотань та продовження підготовчого провадження (т.3, а.с.16-18). Посилання в апеляційній скарзі, що суд замість сторін самостійно визначив значно більший період, за який збираються докази - витребував відомості від операторів мобільного зв`язку з 01.01.2019, а не з 19.09.2019, як просив прокурор, та ніяким чином це не мотивував, спростовується даними ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, відповідно до якої судом визнано доцільність отримання інформації з 01.01.2019 з врахуванням можливої комунікації між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до укладення договору позики (т.2, а.с.177).
		Твердження в апеляційній скарзі про наявність підстав для відводу у зв`язку з прийняттям судом доказу, який не поданий у встановлений законом строк, а також відмовою у здійсненні додатково допиту свідка ОСОБА_3 , що не було враховано судом при постановленні ухвали від 24.10.2023, не приймається колегією суддів до уваги.
		Так, дійсно, витяг із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль, перебував у прокурора з 21.07.2023, однак не мав і не міг мати доказового значення до допиту свідка ОСОБА_3 про обставини передачі коштів, а відтак, судом правильно встановлено відповідність дій щодо долучення вказаного доказу вимогам ст.83 ЦПК України.
		Крім того, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що свідок ОСОБА_3 дав вичерпну інформацію про перебування в країні і суперечливість показань свідка та наявних письмових доказів не може бути усунена повторним допитом такого.
		Із огляду на це, колегія суддів вважає, що за відсутності обставин, які вказують на упередженість та необ`єктивність суддів, постановлена судом ухвала про відмову в задоволенні відводу відповідає положенням закону.
		Твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив процесуальний закон при вирішенні клопотання про допит свідків та здійсненні їхнього допиту, так як відмовив у допиті свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та відмовив у допуску адвоката для надання правової допомоги свідку ОСОБА_6 , визнається колегією суддів неспроможними. 
		Так, в апеляційній скарзі не обґрунтовано, що показаннями свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , як допустимими доказами в розумінні вимог ст.78 ЦПК України, може підтверджуватись законність доходів відповідача.
		Крім того, ні ст.69 ЦПК України, ні ст.230 ЦПК України не передбачено право свідка на допит із участю адвоката. 
		Посилання в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги доходи відповідача за період часу з січня по вересень 2020 року включно, у той час як придбання домоволодіння та земельної ділянки ним відбулося 04.08.2020, тобто на цей момент часу у останнього ніяк не могло бути суми доходів у розмірі 641 991,98 грн, та що прокурором неправильно при розрахунку фактично отриманих коштів від заробітної плати з суми 61 958,72 грн вказано, що сума за вирахуванням податків і зборів складає 58 561,28 грн, тобто є більшою, ніж фактично правильно розрахована - 50 806,14 грн, колегія суддів вважає безпідставним. 
		Відповідно до ч.2 ст.264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		А відтак, оскільки, дійсно, прокурором визначено розмір законного доходу в сумі, яка є більшою від фактично отриманого, тобто прокурором не поставлено вимогу стягнення активів понад суму законного доходу, суд першої інстанції не мав підстав ні для відмови в задоволенні позову, ні для виходу за межі позовних вимог.
		Технічним записом судового засідання стверджується, що судом першої інстанції у рішенні неправильно викладено показання свідка ОСОБА_7 , так як остання не пояснювала, що ОСОБА_6 перебував за кордоном. Однак, колегія суддів вважає, що вказана обставина жодним чином не впливає на висновок суду щодо законності доходів відповідача, а тому посилання на неї в апеляційній скарзі не приймається колегією суддів до уваги. 
		Відповідно до п.7, 8 ч.1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції, що діяла на час подання декларації за 2019 рік) у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.
		Відповідач у декларацію за 2019 рік не вніс дані про отриманий ним подарунок в розмірі 2 300 000 грн, що перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01.01.2019. Також відповідачем не відображена ця сума станом на 31.12.2019.
		На початок 2020 року ОСОБА_1 був депутатом Марганецької міської ради (більш ніж 3 роки) та неодноразово заповнював декларації, що свідчить про його обізнаність щодо вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема й про вимоги про заповнення декларацій.
		Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що таке подвійне не відображення в декларації, спростовує версію представника відповідача про помилкове не відображення ОСОБА_1 в декларації за 2019 рік цього доходу внаслідок неналежного ставлення до цього обов`язку та звільнення дарунку між особами першого ступеню споріднення від оподаткування податком на доходи з фізичних осіб.
		Посилання в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 послідовно допускав помилки щодо відображення законних доходів, як на підтвердження законності доходів, колегія суддів вважає, безпідставним, так як законність доходів відповідно до ст.77, 78, 79 ЦПК України не може бути підтверджено нічим іншим, крім як належними, допустимими та достовірними доказами, що виключає можливість врахування помилок при заповненні декларації. 
		Суд першої інстанції дійшов до висновку, що земельна ділянка та житловий будинок є нерухомими речами, нерозривно пов`язаними між собою. Існування житлового будинку та його обслуговування не можливі без земельної ділянки, придбання земельної ділянки та житлового будинку відбувалось одночасно та оформлене одним договором, а тому неможливим є прийняття рішення щодо обґрунтованості одного об`єкту (земельної ділянки) та необґрунтованості іншого (житлового будинку).
		Вказаний висновок суду відповідає положенням закону, оскільки чинне земельне та цивільне законодавство визначає імперативність, а саме «автоматичність» переходу прав на земельну ділянку при переході прав на об`єкт нерухомого майна, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у приписах ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України.
		А відтак, колегія суддів вважає неспроможним твердження апеляційної скарги про безпідставність позовних вимог із посиланням на достатність законних доходів для набуття у власність земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:155:0031, площею 0,0536 га, яке фактично суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпака В.І. залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 19 січня 2024 року - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                 О.Ф. Павлишин
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                                         А.С. Никифоров
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                               В.В. Чорна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...