Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/8007/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: 06.11.2024. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.

Номер судового провадження: 2/641/143/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Провадження № 2/641/143/2024 Справа № 641/8007/21 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		18 жовтня 2024 року                                м. Харків
		Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого судді Богдан М.В.,
		за участю секретаря судового засідання  Двірник О.С.,
		представника відповідача  ОСОБА_1 ,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Харкові заправилами спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовом  ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс», третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення сум середнього заробітку та моральної шкоди,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_2 звернулася досуду ізпозовом до Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс», третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» № 35 від 01 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 , поновити ОСОБА_2 на посаді лікаря-акушера-гінеколога в Приватному підприємстві «Жіночий Лікар Плюс»; стягнути з Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час роботи з дня початку проходження військової служби по день звільнення та за час вимушеного прогулу з дня, наступного за днем звільнення по дату ухвалення рішення суду; стягнути з Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп.
		В обґрунтування позову зазначила, що у період з 01.07.2011 року по 01.10.2021 року ОСОБА_2 працювала на в ПП "ЖІНОЧИЙ ЛІКАР ПЛЮС" за сумісництвом на посаді лікаря акушера на 0,25 ставки, на посаді лікаря ультра-звукової діагностики на 0,25 ставки. Вказаний факт підтверджується наказом про призначення № 150 від 30.06.2011 року. 
		02 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та Головою Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу. Контракт набрав чинності з "16" серпня 2021 року та діє до "15" серпня 2026 року.
		Згідно з наказом Голови Державної прикордонної служби України № 770-ОС від 04.08.2021 року старшого лейтенанта медичної служби запасу ОСОБА_2 (У-329059) було прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Призначено старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 заступником начальника Поліклініки Державної прикордонної служби України.
		Відповідно до припису № 12/212 від 04.08.2021 року старшому лейтенанту медичної служби ОСОБА_2 запропоновано "16" серпня 2021 року прибути до в/ч НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. 
		Згідно з наказом Начальника Поліклініки Державної прикордонної служби України № 101-ОС від 16.08.2021 року старшого лейтенанта медичної служби запасу ОСОБА_2 (У-329059) було зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення, який вважає незаконним. 
		Отже, саме з 16.08.2021 року ОСОБА_2 вважається такою, що розпочала проходження військової служби за контрактом, та дозволяє дійти висновку, що з огляду на те, що ОСОБА_2 була прийнята на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, то відносно неї так само застосовуються указані вище законодавчі гарантії щодо збереження на строк до закінчення такого особливого періоду або до дня фактичного звільнення місця роботи, посади і середнього заробітку.
		12.08.2021 року ОСОБА_2 направила на ім?я директора ПП "ЖІНОЧИЙ ЛІКАР-ПЛЮС" ОСОБА_4 повідомлення про укладення Контракту та призов до проходження військової служби за контрактом, що підтверджується самим повідомленням від 12.08.2021 року та відповідними поштовими документами.
		Згідно з наказом № 35 від 01.10.2021 року ОСОБА_2 була звільнена на підставі ст.43-1 КЗПП України. 
		Щодо відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_2 посилалася на те, що у зв?язку з незаконним звільненням почала відчувати постійні хвилювання та переживання, викликані туманністю власного майбутнього, необхідністю постійного відстоювання своїх прав, дотримання яких має бути забезпечено відповідачем. Також у зв?язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 втратила нормальні життєві зв?язки (бо більше не може спілкуватися зі своїми колегами, з якими встигла потоваришувати). Через невиплату сум середнього заробітку ОСОБА_2 була змушена економити на харчах, відмовляти собі у придбанні життєво необхідних благ. Зазначене вище також негативно впливало на відносини всередині її родини, зростало напруження та конфліктність через існуюче фінансове питання. Завдана ОСОБА_2 моральна шкода обумовлюється моральними стражданнями внаслідок порушення її законного права на збереження місця роботи і посади, а також середнього заробітку, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою у зв?язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів. 
		У поданому відзиві на позовну заяву від 23 листопада 2021 року, представник відповідача ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що на роботу в ПП «Жіночий Лікар Плюс» позивач була прийнята не за основним місцем роботи, а за сумісництвом. ОСОБА_2 має основне місце роботи  асистент кафедри організації і управління охороною здоров`я Харківської медичної академії післядипломної освіти. Трудову книжку на адресу ПП «Жіночий Лікар Плюс» позивач не надавала, будь-які записи щодо її працевлаштування на підприємстві і відсутніми. ОСОБА_2 працювала на підприємстві за сумісництвом відповідно до її заяви та наказу про призначення № 150 від 30 червня 2011 року на посаді лікаря акушера на 0,25 ставки, на посаді лікаря ультра-звукової діагностики на 0,25 ставки, у зв`язку з викладеним, вважає, шо ПП «Жіночий Лікар Плюс» не має будь-яких зобов`язань перед позивачем ОСОБА_2 , стосовно нарахування будь-яких виплат працівнику за сумісництвом, який виконує на підприємстві будь-яку фактичну роботу, не з`являється на робоче місце, та не несе за собою будь-яких обов`язків щодо виконання вказаного штатним розписом обсягу робіт. За таких обставин, вважає що прийняте рішення, а саме наказ № 35 від 01 жовтня 2021 року про звільнення з посади за сумісництвом ОСОБА_2 повністю відповідає вимогам Закону. ОСОБА_2 самостійно та добровільно уклала з Державною прикордонною службою України контракт від 02 серпня 2021 року, посилаючись на вкзані обставини, просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі, також просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, направила до суду письмову заяву в якій просила розглядати справу за її відсутності у зв`язку з проходженням військової служби, позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, та наполягала на їх задоволенні.
		Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив відмовити, доводи викладені у поданому відзиві на позовну заяву підтримав. 
		Суд, заслухавши думку представника відповідача, розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, дійшов наступного.
		Судом встановлено, що у період з 01.07.2011 року по 01.10.2021 року ОСОБА_2 працювала на в ПП "ЖІНОЧИЙ ЛІКАР ПЛЮС" за сумісництвом на посаді лікаря акушера на 0,25 ставки, на посаді лікаря ультра-звукової діагностики на 0,25 ставки. 
		Вказаний факт підтверджується наказом про призначення № 150 від 30.06.2011 року.
		02 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та Головою Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу. 
		Контракт набрав чинності з "16" серпня 2021 року та діє до "15" серпня 2026 року.
		Згідно з наказом Голови Державної прикордонної служби України № 770-ОС від 04.08.2021 року старшого лейтенанта медичної служби запасу ОСОБА_2 (У-329059) було прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Призначено старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 заступником начальника Поліклініки Державної прикордонної служби України.
		Відповідно до припису № 12/212 від 04.08.2021 року старшому лейтенанту медичної служби ОСОБА_2 запропоновано "16" серпня 2021 року прибути до в/ч НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. 
		Згідно з наказом Начальника Поліклініки Державної прикордонної служби України № 101-ОС від 16.08.2021 року старшого лейтенанта медичної служби запасу ОСОБА_2 (У-329059) було зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення. 
		12.08.2021 року ОСОБА_2 направила на ім?я директора ПП "ЖІНОЧИЙ ЛІКАР-ПЛЮС" ОСОБА_4 повідомлення про укладення Контракту та призов до проходження військової служби за контрактом, що підтверджується самим повідомленням від 12.08.2021 року та поштовими документами.
		Згідно з наказом № 35 від 01.10.2021 року ОСОБА_2 була звільнена на підставі ст.43-1 КЗПП України. 
		Згідно з частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України, а також частиною 1 статті 51, частиною 5 статті 53, частиною 3 статті 57, частиною 5 статті 61 Закону України «Про освіту».
		Відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 про часткову мобілізацію, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.
		Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19).
		Отже, на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв особливий період та Указ Президента України від 16 січня 2020 року № 13/2020 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2020 році».
		Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Отже, за працівниками, призваними, зокрема на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток, зокрема на підприємстві, у якому вони працювали на час призову.
		Подібні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року у справі № 426/11214/17, 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц, провадження № 61-30300св18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19.
		Підставою для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві є сам факт військової служби за контрактом, який підтверджується наданими власнику або уповноваженому ним органу відповідними документами, зокрема довідками, витягами з наказів, повістками, розпорядженнями, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
		У разі, якщо підстави для звільнення працівника виникли до його прийняття на військову службу за контрактом його звільнення можливе лише до того, як він був призваний на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 163/1714/16-ц, провадження № 61-10341св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 425/3174/17, провадження № 61-42621св18.
		Зважаючи, що з 16 серпня 2021 року ОСОБА_2 фактично вважається такою, що розпочала проходження військової служби за контрактом, враховуючи те, що позивач звільнена наказом відповідача від 01 жовтня 2021 року - під час проходження військової служби за контрактом в період дії особливого періоду, трудове законодавство, зокрема частина 3 статті 119 КЗпП України, стаття 30 Закону № 2232-XII, забороняє звільнення такого працівника.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що позивача звільнено із займаної посади з порушенням вимог частини 3 статті 119 КЗпП України.
		Крім того, із змісту статей 36, 40 та 41 КЗпП України вбачається, що підставами для звільнення є передбачені цими статтями та деякими іншими правовими нормами фактичні обставини, які дають право роботодавцеві звільнити працівника. Відтак, посилання у наказі про звільнення працівника на ст.43-1 КЗпП України як на підставу для такого звільнення, без зазначення однієї із підстав, передбачених у ст.ст. 36, 40, 41 КЗпП України, є вочевидь протиправним, оскільки законодавство про працю вимагає зазначення у кадрових документах (наказі про звільнення, у трудовій книжці тощо) конкретної підстави звільнення із точним її легальним формулюванням і посиланням на цифровий покажчик тієї чи іншої статті (частини, пункту), яка таку підставу закріплює.
		Отже, позивач ОСОБА_2 звільнена без законних на те підстав.
		Щодо заперечень представника відповідача на те, що ОСОБА_2 працювала у відповідача за сумісництвом, то суд звертає увагу, що ст. 119 КЗпП України не містить застережень про те, що наведені у цій статті гарантії поширюються тільки за основним місцем роботи працівника. Це означає, що вказані гарантії застосовуються як за основним місцем роботи працівника, так і за місцями роботи, де він працює за сумісництвом. Відтак, під час того, як працівники проходять військову службу, роботодавець зобов?язаний зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.
		Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі Порядок).
		Згідно з пунктами 5, 8 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Враховуючи те, що спірний наказ про звільнення підлягає скасуванню, позивач - поновленню на роботі, суд визнає наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, єсередньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, щопередують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, вякому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
		З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.
		Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.
		Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
		Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з не залежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини 2статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
		Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з не залежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.
		Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
		У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини 3 статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року».
		Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), у якій не встановлено підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.
		Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі  Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни до КЗпП та у частині 3 статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
		Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
		Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
		При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
		Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).
		Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».
		Згідно з довідкою № жд00-000004 від 09 серпня 2021 року про заробітну плату Дохід позивача за два останні місяця до звільнення  червень-липень 2021 року складає 9556,63 грн. (4000+5556,63).
		В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що не може надати графік роботи позивачки (в днях,годинах), оскільки ОСОБА_2 виходила на роботу тільки за записом на прийом до неї. Вказані записи фіксувалися у журналі, який заповнювався у ПП «Жіночий Лікар плюс», але журнал, або виписку з нього представник відповідача надати не зміг, посилаючись на те, що ПП «Жіночий Лікар плюс», зупинив свою діяльність 24 лютого 2022 року.
		При розрахунку середньоденної (середньогодинної) заробітної плати позивача, суд приймає до уваги дані, які фіксуються у розрахунковому листі за липень 2021 року, виданому ОСОБА_2 ПП «Жіночий Лікар плюс», вказаний розрахунок був наданий представником відповідача.
		Виходячи з вищевказаного розрахунку, середньоденна (середньогодинна) заробітна плата ОСОБА_2 склала 185,22 грн..
		Також, виходячи з вказаного вище розрахунку суд бере до уваги показник відпрацьованих днів ОСОБА_2 за липень 2021 року  15 днів (60 годин).
		Зважаючи, що 19 липня 2022 року були внесені зміни у чинне трудове законодавство та роботодавець був звільнений від обов`язку сплати середнього заробітку працівникові, який перебуває на військовій службі за контрактом, то суд вважає, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2021 року по 19 липня 2022 року, тобто за 150 робочих днів.
		Отже, стягненню підлягає 185,22 грн. х 150 = 27783,00 грн. з подальшим вирахуванням податків та зборів.
		Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача ПП «Жіночий Лікар Плюс» моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
		Згідно зі ст. 237-1 КЗпП, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		Відповідно до ч. 1 ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Згідно з п. п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежновід характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
		Внаслідок незаконного звільнення позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у зв?язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 почала відчувати постійні хвилювання та переживання, викликані туманністю власного майбутнього, необхідністю постійного відстоювання своїх прав, дотримання яких має бути забезпечено відповідачем ipso facto (в силу самого факту існування та гарантування законом цих прав).
		Також у зв?язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 втратила нормальні життєві зв`язки. Через невиплату сум середнього заробітку ОСОБА_2 була змушена економити на харчах, відмовляти собі у придбанні життєво необхідних благ. Завдана ОСОБА_2 моральна шкода обумовлюється моральними стражданнями внаслідок порушення її законного права на збереження місця роботи і посади, а також середнього заробітку, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою у зв?язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.
		Разом з цим, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.
		Суд вважає, що саме такий розмір моральної шкоди є не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не призведе до її безпідставного збагачення.
		Згідно з п. 2, 4 ч. 1ст. 430 ЦПК України,ст. 235 КЗпП Українисуд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення за один місяць середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		На підставістатті 141 Цивільного процесуального кодексу Україниз відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 908,00 гривень.
		На підставіКонституції України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950року, Кодексу законів про працю України,Закону України «Про інформацію», керуючись ст.ст.12-13,263-265 ЦПК України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги  ОСОБА_2  задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати наказ Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» № 35 від 01 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 .
		Поновити ОСОБА_2 на посаді лікаря-акушера-гінеколога в Приватному підприємстві «Жіночий Лікар Плюс».
		Стягнути з Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 27 783 (двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят три) гривень 00 копійок.
		Стягнути з Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
		Стягнути з Приватного підприємства «Жіночий Лікар Плюс» на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Приватне підприємство «Жіночий Лікар Плюс, код ЄДРПОУ 32562748, адреса місця знаходження: м. Харків, вул. Багалія, 5.
		Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, код ЄДРПОУ 37874947, адреса місця знаходження: м. Харків, вул. Бакуліна, 18.
		 
		Суддя                 М.В.Богдан

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...