Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 619/6002/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 61-15852ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 619/6002/21
		 
		провадження № 61-15852 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В.,                                              Абрамова П. С., Панченка О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів дарування, припинення права власності та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Позовна заява обґрунтована тим, що він за власні кошти у період з 1991 року по 1995 року побудував житловий будинок АДРЕСА_1 . У 2006 році КПТІ «Інвенрос» виготовило технічний паспорт на вказаний житловий будинок.
		Восени 2020 року він звернувся до Русько-Лозівської сільської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , та дізнався, що його колишня дружина ОСОБА_3 подала аналогічну заяву про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки за тією ж адресою, до якої долучила витяг про реєстрацію за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . 
		Зазначав, що право власності за ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок було зареєстровано на підставі договорів дарування частки житлового будинку, укладених 09 та 10 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В свою чергу, право власності за ОСОБА_2 на це майно було зареєстровано 
		30 травня 2019 року державним реєстратором КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославцем С. В.
		Вказував, що йому не відомі підстави набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , проте діями відповідача порушено його права як власника на побудований ним об`єкт. 
		Також зазначав, що на цей час існує судовий спір про поділ майна подружжя, а тому ОСОБА_2 , уклавши з ОСОБА_3 договори дарування спірного житлового будинку, діяв очевидно недобросовісно, «вживав право на зло». Договори дарування порушують його майнові інтереси, оскільки направлені на недопущення здійсненні поділу майна в натурі, а тому з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, підлягають визнанню недійсними. 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47194826 від 04 червня 2019, року прийняте державним реєстратором                                              КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області щодо власника ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 09 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрований за  № 3663, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрований за № 3676, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; припинити право власності та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 грудня 2019 року, прийняті приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. про реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2022 року у складі судді Нечипоренко І. М. позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), від 04 червня 2019 року, індексний номер 47194826, прийняте державним реєстратором КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославцем С. В. щодо реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 . 
		Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 09 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., зареєстрований в реєстрі за № 3663, який укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . 
		Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., зареєстрований в реєстрі за № 3763, який укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . 
		Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку                                      АДРЕСА_1 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень                                 від 10 грудня 2019 року, індексний номер 50129991, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 
		Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку                                      АДРЕСА_1 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень                                  від 10 грудня 2019 року, індексний номер 50124157, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 16 травня 2019 року                              ОСОБА_1 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив свого сина ОСОБА_2 бути його представником у всіх установах та організаціях по всім питанням, пов`язаним з оформленням його права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану                                                                                 по АДРЕСА_1 . Довіреність скасована 31 травня 2019 року на підставі заяви довірителя. 
		Суд виходив із того, що ОСОБА_2 , зареєструвавши право власності на спірний житловий будинок на своє ім`я, діяв недобросовісно. 
		Встановивши, що первісна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 проведена з порушенням норм чинного законодавства, на підставі документів, які не відповідали вимогам закону, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок                                                   за ОСОБА_5 . 
		Також суд зазначив, що вимоги про визнання недійсними договорів дарування часток спірного житлового будинку, укладених між ОСОБА_6 та                                       ОСОБА_3 ; припинення права власності ОСОБА_3 на це майно та  скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є похідними від вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5 , які судом задоволені, тому ці позовні вимоги також підлягають задоволенню. 
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Петренко О. М. задоволено частково.
		Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Отже, належному способу захисту права позивача відповідає вимога про витребування нерухомого майна, тому у задоволенні позову суд відмовив із вказаних підстав.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року й залишити в силі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2022 року.
		 
		Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16, постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 619/6002/21 із Котелевського районного суду Полтавської області.
		 
		У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, не врахував, що положеннями статей 15, 16 України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним. Отже такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним прямо передбачений нормами чинного законодавства.
		Вказує, що заявлені позивачем вимоги про визнання договорів дарування недійсними спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який існував до вчинення правочинів, і який, на думку позивача, дозволить йому відновити свої порушені права. 
		Також зазначає, що у розумінні положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, що також не було враховано судом апеляційної інстанції. 
		Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Проте, апеляційний суд не оцінив поведінку відповідача на предмет правомірності, а лише зазначив про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.
		Водночас, суд першої інстанції надав належну правову оцінка доказам і обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		16 травня 2019 року ОСОБА_1 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Городніченко О. А., зареєстровану в реєстрі за № 534, якою уповноважив ОСОБА_2 бути його представником у всіх установах та організаціях по всім питанням, пов`язаним з оформленням його права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 (а. с. 83). 
		 
		Довіреність скасована 31 травня 2019 року на підставі заяви довірителя, про що на довіреності зроблено відповідний запис (а. с. 83).
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 228782183) від 20 жовтня 2020 року, 30 травня 2019 року державним реєстратором КП «Постачальник послуг «Солоницівської селищної ради» Богославець С. В. на підставі технічного паспорту, виданого 21 травня 2019 року ТОВ «НБК Київ» та довідки № 89, виданої 21 травня 2019 ТОВ «НБК Київ» прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47194826 від 04 червня 2019 року на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 5).
		 
		09 грудня 2019 року на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., зареєстрованого у реєстрі за № 3663, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1              (а. с. 7).
		 
		Крім того, 10 грудня 2019 року на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., зареєстрованого у реєстрі за № 3676, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1                           (а. с. 9).
		 
		Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_3 є власником житлового будинку                                   АДРЕСА_1 (а. с. 8, 10).
		 
		Апеляційним судом встановлено, що технічний паспорт КПТІ «Інвенрос» виготовило 03 травня 2006 року на ім`я ОСОБА_1 з поміткою «для газифікації» на незакінчений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-19).
		 
		Відповідно до довідки від 27 серпня 2019 року вих. № 02-22/1965, виданої Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, згідно погосподарської книги сільської ради № 3 за ОСОБА_1 , 1953 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 значиться земельна ділянка, площею 0, 15 га (а. с. 13).
		 
		За даними відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 06 вересня 2019 року земельна ділянка за указаною адресою не надана у власність або постійне користування в межах населених пунктів (а. с. 12).
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.
		 
		В свою чергу віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» -юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
		 
		Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
		 
		Виходячи із вищезазначеного, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.
		 
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, первісна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відбулась за відповідачем ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не оформлював право власності на спірне нерухоме майно. 
		 
		Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач вказував про порушення державним реєстратором законодавства під час здійснення державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені підстави для державної реєстрації прав та перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав. 
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документа; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Отже, в розумінні приписів наведеної норми в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються захисту права на об`єкт нерухомого майна, порушеного у зв`язку із оформленням права власності на це майно за ОСОБА_2 , а тому скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем, станом на час звернення позивача із вказаним позовом, було належним та ефективним способом захисту порушених прав.
		 
		Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 193/724/19 (провадження № 61-20741св21), від 29 травня 2024 року у справі № 509/4554/19 (провадження № 61-8598св22).
		Крім того, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладених 09 та 10 грудня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , з підстав, визначених статтею 234 ЦК України.
		 
		Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.
		 
		Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		 
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		 
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		 
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		 
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		 
		За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
		 
		Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, -перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		 
		Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		 
		Відмовивши у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права, апеляційний суд фактично не надав оцінки доводам сторін щодо дотримання вимог закону при державній реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_2 та щодо наявності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, а отже не перевірив правильність висновків суду першої інстанції.
		 
		Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За таких обставин ухвалене у справі рішення суду апеляційної підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
		 
		При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, вирішити спір по суті заявлених позовних вимог.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		                                                                                              О. М. Осіян
		 
		                                                                                              Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                              В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...