Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/16644/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 61-18229ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                                                      
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2024 року                              
		м. Київ
		 
		справа № 369/16644/20
		провадження № 61-18229св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                             Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Міністерство юстиції України,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,      в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 
		третя особа - Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа - Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення
		 
		за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня    2023 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2020 року Міністерство юстиції України завернулося до суду з позовом,            у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило виселити                    ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , із службової квартири АДРЕСА_1 , яка належить Міністерству юстиції України, без надання іншого житла.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, Міністерство юстиції України посилалося на те, що згідно з рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 травня 2017 року № 6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані            в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира № 100 за вказаною адресою, власником якої є позивач. 
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 20 лютого 2018 року № 741/к                          ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера.
		 
		В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про отримання службового житла.
		 
		ОСОБА_1 у тимчасове користування було надано службове житло -однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видано ордер від 28 грудня 2018 року № 44 на право зайняття службового жилого приміщення.
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 27 січня 2020 року № 389/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера.
		 
		Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень                                і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2004 року № 58/5 працівник, що припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають.
		 
		Проте, на час звернення з позовом до суду службове житло ОСОБА_1 і члени його сім`ї не звільнили.
		 
		У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 26 січня            2023 року в задоволенні позову відмовив.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги                                                            є необґрунтованими, оскільки  ОСОБА_1 було звільнено саме за скороченням штату працівників. Водночас позивач не довів, що відповідачі є особами, які можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
		 
		У грудні 2023 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня      2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року                             і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. 
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилалося на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                              у подібних правовідносинах, а саме - щодо застосування статті 125 ЖК України                       у випадку звільнення особи відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців).
		 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що у випадку звільнення особи у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»), гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України щодо неможливості виселення особи зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, на таку особу не поширюються, оскільки звільнення особи у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або державних службовців, не є тотожним звільненню особи у зв`язку із скороченням чисельності чи штату працівників.
		 
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		11 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області                              від 25 травня 2017 року № 6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_2 включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира      № 100 за вказаною адресою.
		 
		Власником службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1                               є Міністерство юстиції України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19 грудня 2016 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та Міністерством юстиції України, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Надиною М. О. за реєстровим № 1578 та договором від 19 грудня 2016 року про внесення змін до договору від 19 грудня 2016 року.
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 20 лютого 2018 року № 741/к                ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера.
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про отримання службового житла.
		 
		На підставі протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України                       від 19 грудня 2018 року № 5-2018, наказу Міністерства юстиції України від 20 грудня 2018 року № 4678/7 «Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 грудня         2018 року № 12/22 «Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла» ОСОБА_1 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		ОСОБА_1 видано ордер від 28 грудня 2018 року № 44 на право зайняття службового жилого приміщення площею 21,0 кв. м, яке складається з однієї кімнати у квартирі АДРЕСА_1 .
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 27 січня 2020 року № 389/к                                      ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного                       у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
		 
		Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
		 
		Згідно зі статтею 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення                                      у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема: осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
		 
		Оскільки відповідно до статті 125 ЖК України деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою                             і в тому разі, коли цей стаж переривався, а також така пільга поширюється на осіб, які звільнені з роботи на відповідному підприємстві за скороченням чисельності чи штату працівників.
		 
		Згідно з частиною першою статті 126 ЖК України надане громадянам у зв`язку                     з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
		 
		Відповідно частини другої статті 114 ЖК України надане громадянам у зв`язку                            з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
		 
		За змістом наведених норм, зазначені у статті 125 ЖК України особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
		 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що  ОСОБА_1 належить до категорії осіб, передбачених статтею 125 ЖК України, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень без надання іншого житла, зокрема,  ОСОБА_1  було звільнено у зв`язку із скороченням штату оскільки посада, яку обіймав відповідач, входила до штату апарату Міністерства юстиції України і була скорочена.
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що відповідач, відповідно до статті 125 ЖК України не може бути виселений із службового житла без надання іншого житлового приміщення, а також, що відповідач є добросовісним наймачем спірного житлового приміщення, яке використовується ним як постійне місце проживання. Після звільнення у січні 2020 року ОСОБА_1 разом з неповнолітнім                             ОСОБА_2 проживав у спірному житловому приміщенні, а отже суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів із службового приміщення без надання йому іншого житла.
		 
		Також суди попередніх інстанцій правильно врахували, що задоволення позовних вимог призведе до порушення права відповідача на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), адже доказів того, що відповідач має інше житло, суду не надано.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неспівмірно та непропорційно застосували статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		 
		Відповідно до позицій Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладених у його рішеннях по застосуванню статті 8 Конвенції, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		 
		Оскільки відповідач у цій справі вселився до спірного житлового приміщення                   з підстав передбачених законодавством, і його виселення разом із  ОСОБА_1 буде мати характер неправомірного втручання у право на житло, тому колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 8 Конвенції.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що у випадку звільнення особи у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України щодо неможливості виселення особи зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, на таку особу не поширюються обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що відповідно до штатного розпису апарату Міністерства юстиції України, кількість посад керівників самостійних структурних підрозділів, до категорії яких відноситься в тому числі посада ОСОБА_1 , складала 34 посади.
		У зв`язку із зміною структури апарату та затвердження нового штатного розпису на 2019 рік, кількість посад керівників самостійних структурних підрозділів становила 32 посади, тобто відбулось скорочення посад, і, як наслідок, скорочення штату працівників.
		 
		Враховуючи викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 був звільнений саме за скороченням штату працівників.
		 
		З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів                     у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
		 
		Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. 
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте                       в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті    і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
		 
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня                       2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,   є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                        М. Є. Червинська  Судді:                         А. Ю. Зайцев                            Є. В. Коротенко                            В. М. Коротун                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...