Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/2092/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 61-18440ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                    
		 
		30 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа №  462/2092/21
		провадження № 61-18440св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів:  Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,               Тітова М. Ю.,           
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Друга львівська державна нотаріальна контора, 
		треті особи: Четверта львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Другої львівської державної нотаріальної контори, треті особи: Четверта львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович, про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння
		 
		за касаційною скаргою адвоката Беніцької Валентини Іванівни як представника ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду                        від 21 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив:
		визнати недійсним заповіт, укладений від імені ОСОБА_5 , посвідчений Білецькою сільською радою народних депутатів Перемишлянського району Львівської області 23 грудня 1996 року, зареєстрований у реєстрі за № 17, в якому спадкоємцем зазначена ОСОБА_2 ; 
		визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори                          27 березня 2010 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-402, видане на ім`я                    ОСОБА_2 ; 
		скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , здійснену на підставі договору дарування від 08 лютого 2022 року; 
		визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,9 кв. м; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 цю квартиру. 
		 
		На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_6 , після смерті якої він звернувся до Четвертої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізнався, що квартира АДРЕСА_1 , яка                  є спадковим майном після смерті дружини, переоформлена на ОСОБА_2              і через 10 днів продана ОСОБА_3 .
		 
		Так, ОСОБА_2 у 2010 році звернулася до Другої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, після смерті ОСОБА_5 , який помер у 1996 році, який на думку позивача укладено                      з порушенням вимог закону, оскільки ОСОБА_5 його не підписував, адже він створений був лише у 2010 році.
		 
		При цьому, після смерті   ОСОБА_5 у 1996 році його рідний брат             ОСОБА_7 звертався до нотаріуса Другої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на все належне ОСОБА_5 майно, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 та 23 грудня 2003 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, в тому числі на спірну квартиру. 
		 
		Отже, державний нотаріус Другої львівської державної нотаріальної контори, достовірно знаючи, що 23 грудня 2003 року вже видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , 27 березня 2010 року повторно видала свідоцтво на право власності за заповітом на                              ту ж саму квартиру.                      
		 
		В той час коли після смерті в 2008 році ОСОБА_7 його рідна сестра ОСОБА_6 звернулася до Четвертої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, свідоцтво про право власності на спадкове майно не отримала.
		 
		Ураховуючи, що ОСОБА_2 набула право власності на квартиру у незаконний спосіб, не маючи права на відчуження квартири, уклала договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 , який спірну квартиру подарував ОСОБА_4 , позивач просив позов задовольнити. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 14 лютого 2023 року позов задовольнив частково. 
		Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_2 , посвідчене 27 березня 2010 року державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 3-402. Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 
		Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на спірну квартиру, здійснену 08 лютого 2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Я. Я. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - індексний номер: 63320437 від 08 лютого 2022 року). 
		Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . В решті позову відмовив.                      В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовив. 
		Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 885,33 грн судових витрат. Стягнув з ОСОБА_2 , Другої львівської державної нотаріальної контори на користь ОСОБА_1 по 2 469,33 грн судового збору.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру 23 грудня                 2003 року, тому станом на час звернення ОСОБА_2 до Другої львівської державної нотаріальної контори 12 березня 2010 року і видачі їй 27 березня          2010 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спірна квартира мала статус не спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , а входила до складу спадкового майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке прийняла ОСОБА_6 звернувшись у 2009 році із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, тому вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім?я ОСОБА_2 , є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
		 
		Врахувавши, що ОСОБА_1 як чоловік померлої ОСОБА_6 та як спадкоємець першої черги за законом після її смерті, має право на спадкове майно, у тому числі спірну квартиру, суд дійшов висновку, що за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на це спадкове майно, оскільки він не може               в інший, позасудовий спосіб, захистити свої спадкові права, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю квартиру та витребувати це майно. 
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Львівський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу адвоката Орищин О. А. як представника ОСОБА_4 задовольнив. 
		Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. 
		Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2023 року в частині стягнення судових витрат скасував. 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_5 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини не відмовилася від прийняття спадщини, на час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем, тому є такою, що прийняла спадщину. Звертаючись із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у березні 2010 року ОСОБА_2 реалізовувала свої права спадкоємця та власника спадкового майна, яке належить їй з часу відкриття спадщини, а саме з дня смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог                 в апеляційному порядку не переглядалося.   
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг, її узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Беніцька В. І. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених                           у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі               № 145/2047/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 203/4638/20, від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16, від 14 квітня             2021 року у справі № 754/11747/18, від 08 листопада 2023 року у справі                              № 141/843/20; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Матеріали справи містять листи Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області в яких повідомлено про відсутність у документах Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області заповіту від 23 грудня 1996 року № 17, складений від імені ОСОБА_5 , 1926 року народження, і такий документ взагалі відсутній. Відомості про неіснуючий заповіт до Спадкового реєстру були внесені в 2010 році. Однак апеляційний суд не надав належної оцінки таким доказам і на підставі неіснуючих доказів встановив, що ОСОБА_2 має право на спадкування за заповітом, при цьому, безпідставно пославшись на те, що рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.
		Крім цього, на час оформлення спадкового майна після смерті спадкодавця ОСОБА_5 за ОСОБА_2 це майно вже було успадковане та оформлене у власність його рідним братом ОСОБА_7 , а вже після його смерті спадщина прийнята рідною сестрою ОСОБА_6 - дружиною позивача. 
		Незважаючи на прямий забороняючий припис Інструкції у 2010 році Друга львівська державна нотаріальна контора після смерті спадкодавця                      ОСОБА_5 безпідставно вдруге відкрила нову спадкову справу за № 183, зареєстровану в реєстрі за № 3- 402 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_2 про оформлення спадщини і видала вдруге свідоцтво про право власності на одну й ту ж саму квартиру.
		Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
		У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Орищин О. А. як представника ОСОБА_4  мотивований тим, що викладені у касаційній сказі  доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. Тоді як висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, відтак посилання заявником на порушення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є безпідставними.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження       у справі та витребувано  матеріали справи із суду першої інстанції. 
		 
		12 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , після його смерті відкрилася спадщина, зокрема й на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		23 грудня 1996 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Білецької сільської ради Перемишлянського району, Львівської області, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 17, яким заповів  належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ,              1934 року народження.
		Спадкоємцями ОСОБА_5 за законом другої черги були рідний брат ОСОБА_7 і сестра ОСОБА_6 . 
		З копії спадкової справи № 804/99 відомо, що ОСОБА_7 03 грудня            1999 року звернувся до Другої львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		23 грудня 2003 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом  на квартиру АДРЕСА_1 . 
		Також, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 07 лютого 2003 року на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_2 
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його смерті відкрилася спадщина. 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 як сестра померлого ОСОБА_7 звернулася до Четвертої львівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її брата ОСОБА_7 .  
		12 березня 2010 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом (копія спадкової справи № 183 після смерті ОСОБА_5 , заведеної Другою львівською державною нотаріальною конторою).
		27 березня 2010 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру (а. с. 28 т. 1).
		30 березня 2010 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 
		08 лютого 2022 року на підставі договору дарування ОСОБА_3 подарував спірну квартиру ОСОБА_4   
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6   
		28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса та 12 січня 2021 року до П?ятої львівської державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його дружини ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , до складу спадкового майна якої входить, у тому числі і квартира АДРЕСА_1 .
		12 січня 2021 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його дружини ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2 , яка  належала спадкодавеці, з яких 1/2 частка належала братові померлої ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого його сестра ОСОБА_6 спадщину фактично прийняла, але не оформила своїх спадкових прав.
		Згідно з інформацією, викладеною в листі виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області від 19 жовтня 2022 року               № 03-16/17/1621, в документах Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області за 1996 рік заповіт  від 23 грудня 1996 року № 17 складений від імені ОСОБА_5 , 1926 року народження, відсутній (т.3, а.с.41).
		Згідно з листом виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області від 26 жовтня 2022 року № 03-16/17/1669 у документах Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області відсутній документ від 23 грудня 1996 року за реєстраційним № 17.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права  у  подібних  правовідносинах,  викладеного                              у  постанові  Верховного  Суду та застосованого судом апеляційної інстанції                       в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується  з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм                        права  в   межах   касаційної   скарги,   дійшов   висновку,   що   касаційна   скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Спадкоємець,  який  бажає  прийняти  спадщину,  але на час  відкриття спадщини  не  проживав  постійно  із  спадкодавцем,  має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України в чинній на час смерті ОСОБА_7 редакції).
		Суд першої інстанції встановив, що на час смерті ОСОБА_7 30 листопада 2008 року йому на підставі свідоцтво про право на спадщину за законом                  від 23 грудня 2003 року, виданого як спадкоємцю за законом після смерті                  ОСОБА_5 , належить, зокрема квартира АДРЕСА_1 . 
		Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняла його сестра ОСОБА_6 , яка в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право власності на успадковане майно не отримала.
		Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		 
		У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку                        з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
		 
		Суд першої інстанції встановив, що 12 березня 2010 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом (копія спадкової справи № 183 після смерті ОСОБА_5 , заведеної Другою львівською державною нотаріальною конторою) і 27 березня 2010 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру.
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим 27 березня 2010 року державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №3-402 (спадкова справа № 183),                  ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , виданого Виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів 12 листопада 1996 року, дублікат якого виданий Відділом приватизації державного житлового фонду Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради 23 березня 2010 року, зареєстрованого Львівським обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 24 березня 2010 року за номером запису 17810 в книзі 25, реєстраційний номер 30012656.
		 
		За інформацією, викладеною в листах виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області від 19 жовтня 2022 року № 03-16/17/1621, від 26 жовтня 2022 року № 03-16/17/1669 в документах Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області за 1996 рік заповіт  від 23 грудня 1996 року № 17 складений від імені ОСОБА_5 , 1926 року народження, відсутній, як і відсутній документ датований 23 грудня 1996 року за реєстраційним № 17.
		 
		Відповідно до Розділу 2 методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, спадкова справа на майно та майнові права померлого на території України спадкодавця може бути заведена тільки одна. Спадкова справа заводиться за місцем відкриття спадщини. При встановленні факту одночасного відкриття декількох спадкових справ (наприклад, за місцем проживання спадкодавця і за місцем знаходження спадкового майна), спадкові справи, відкриті з порушенням вимог статті 1221 ЦК (435-15), повинні бути передані за належністю нотаріусу, до компетенції якого входить ведення конкретної спадкової справи.
		 
		Відповідно до п. 111-1, 125 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції чинній на момент видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 27.03.2010), затвердженої наказом Міністерства юстиції України N18/5 від 14.06.94 року, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Єдиного реєстру перевіряє наявність або відсутність заповіту, складеного спадкодавцем у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.
		 
		Нотаріус за даними Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження.
		 
		Отже, встановивши, що станом на час звернення ОСОБА_2 до Другої львівської державної нотаріальної контори 12 березня 2010 року і час видачі їй 27 березня 2010 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спірна квартира мала статус не спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , а входила до складу спадкового майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і щодо якого ОСОБА_6 в 2009 році звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, тим самим прийнявши цю спадщину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який за інформацією виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області не складався, виданого ОСОБА_2 недійсним.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		 
		Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_6 , яка померла у 2020 році, в установлений законом строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 , який помер у 2008 році, зокрема і на спірну квартиру, а   ОСОБА_1 , який в свою чергу  є спадкоємцем першої черги після смерті своєї дружини ОСОБА_6 і в установлений законом строк прийняв спадщину, зокрема і на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов також обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . 
		 
		Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		 
		Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене                           у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача                     у всіх випадках. 
		 
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Установивши, що спірна квартира вибули з володіння власника поза його волею та з порушенням законодавства, зокрема на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке у цій справі визнано недійсним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , яка є останнім набувачем спірного майна за договором дарування.
		 
		Ураховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та фактичні обставини справи, встановлені судами, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не врахував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи щодо належності спірної квартири на праві власності згідно із свідоцтвом про право власності в порядку спадкування ОСОБА_7 , після смерті якого у 2009 році спадщину прийняла ОСОБА_6 , безпідставно пославшись на дійсність заповіту, який не було складено.   
		 
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає                в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції  залишити в силі. 
		 
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу адвоката Беніцької Валентини Іванівни як представника ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати, рішення Залізничного районного суду м. Львова рішенням від 14 лютого 2023 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська 
		Судді                                                                                                 А. Ю. Зайцев
		                                                                                                            Є. В. Коротенко
		                                                                                                            В. М. Коротун
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...