Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/9035/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 05.11.2024
Номер судового провадження: 61-9264ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 758/9035/23
		провадження № 61-9264св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року в складі колегії суддів Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т.О.
		 
		в справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Політичної партії «Наша Україна», Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» про визнання права власності, зобов`язання вчинити дії та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Подільський ВДВС), Політичної партії «Наша Україна» (далі - ПП «Наша Україна»), Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» (далі - КП «Бердичівтеплоенерго») про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії.
		Вказувала, що 19 квітня 2021 року вона придбала з прилюдних торгів автомобіль Daewoo Lanos TF 69 Y, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; 21 квітня 2021 року сплатила на користь Державного підприємства «СЕТАМ» вартість автомобіля в розмірі 49 276,50 грн та винагороду організатора в розмірі 1 543,50 грн.
		11 травня 2021 року державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) оформлено акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого рухомого майна.
		У подальшому вона дізналась, що вказаний автомобіль перебуває під арештом та знаходиться в розшуку на підставі постанови, винесеної Подільським ВДВС в межах виконавчого провадження (далі - ВП) № НОМЕР_3.
		Вона не є боржником у ВП № НОМЕР_3, оскільки його сторонами є                                  КП «Бердичівтеплоенерго» (стягувач) та ПП «Наша Україна» (боржник).
		Арешт і розшук автомобіля фактично позбавляє її права власності на нього, просила суд визнати за нею право власності на автомобіль Daewoo Lanos                          TF 69 Y, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; зобов`язати Подільський ВДВС зняти арешт та припинити розшук транспортного засобу Daewoo Lanos у межах ВП № НОМЕР_3. 
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
		07 листопада 2023 року рішенням Подільського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		30 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за                           ОСОБА_1 право власності на автомобіль Daewoo Lanos TF 69 Y,           2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Скасовано арешт та припинено розшук автомобіля Daewoo Lanos TF 69 Y, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , який накладено та оголошено в розшук в межах ВП № НОМЕР_3. В іншій частині позову відмовлено.
		28 травня 2024 року додатковою постановою Київського апеляційного суду в стягненні з Подільського ВДВС, ПП «Наша Україна», КП «Бердичівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
		Відмовляючи   ОСОБА_1 у розподілі судових витрат, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір виник внаслідок неправильних дій позивачки, тому судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) покладаються на неї.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		28 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, в якій просить змінити її мотивувальну частину щодо розподілу судових витрат та прийняти в цій частині нову постанову про покладення судових витрат на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
		В іншій частині постанова апеляційного суду по суті спору заявником не оскаржується та Верховним Судом не переглядається. 
		15 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року, в якій просить її скасувати та задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, понесених в суді апеляційної інстанції. 
		Доводи особи, яка подала касаційні скарги 
		Касаційні скарги мотивовано тим, що суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), в постановах Верховного Суду від 26 січня 2023 року в справі № 824/68/22 (провадження № 61-9174ав22), від 15 серпня 2023 року в справі № 947/28028/19 (провадження                                       № 61-12455св22), від 14 грудня 2023 року в справі № 906/60/23, від 21 березня 2018 року в справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року в справі                                 № 814/698/16, від 14 січня 2019 року в справі № 927/26/18, від 31 січня                           2019 року в справі № 19/64/2012/5003, від 24 грудня 2020 року в справі                           № 640/20683/19, про те, що:
		- для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів -відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується; 
		- частиною дев`ятою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.  Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Зміст вказаної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб; 
		- процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. Висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Визначаючи, чи підлягає/не підлягає застосуванню частина дев`ята вказаної статті, у кожному конкретному випадку суд має, першочергово врахувати: що приписи частини дев`ятої статті 141 ЦПК України застосовуються за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони; 
		- склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії; 
		-сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
		Апеляційний суд належним чином не обґрунтував, внаслідок яких саме неправильних дій позивачки виник спір, а тому судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачкою в суді апеляційної інстанції, мають бути розподілені в порядку статті 141 ЦПК України. 
		Заявник вказав, що попередній розмір витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 10 000,00 грн. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		Позиція Верховного Суду
		На момент відкриття касаційного провадження в справі частина третя статті 389 ЦПК України визначала випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягали касаційному оскарженню, а саме не підлягали касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
		 
		Предметом позову, зокрема, є вимога немайнового характеру про зобов`язання вчинити дії.
		22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
		На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та ухвалення оскаржуваного судового рішення зміни до статті 19 ЦПК України (щодо порогів малозначності та їх пропорційності), які набрали чинності 19 липня 2024 року, внесені не були, тому Верховний Суд виснував про необхідність відкриття касаційного провадження в цій справі. 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України). 
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі                                      № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		Положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України не містять жодних виключень щодо виду судових витрат, які не підлягають розподілу за правилами цієї норми, а, отже, застосовуються як до розподілу витрат зі сплати судового збору, так і витрат на професійну правничу допомогу (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в cправі №  922/4278/21). 
		 
		У постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду                          від 25 травня 2021 року в справі № 910/7586/19, від 19 березня 2024 рокув cправі № 922/4078/23, додатковій ухвалі від 12 березня 2024 року в справі                         №  904/1105/23 зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
		 
		Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, також унормовано положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України. На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятою, шостою статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі                       № 922/445/19).
		Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
		Положення частин четвертої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України, тому наведені правові висновки застосовні до справи. 
		Відмовляючи  ОСОБА_1 у розподілі судових витрат, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір виник внаслідок неправильних дій позивачки, тому судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) покладаються на неї.
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував, внаслідок яких саме неправильних дій позивачки виник спір, а тому судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачкою в суді апеляційної інстанції, мають бути розподілені в порядку статті 141 ЦПК України. 
		Касаційні скарги мотивовано тим, що суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), в постановах Верховного Суду від 26 січня 2023 року в справі № 824/68/22 (провадження № 61-9174ав22), від 15 серпня 2023 року в справі № 947/28028/19 (провадження                                       № 61-12455св22), від 14 грудня 2023 року в справі № 906/60/23, від 21 березня 2018 року в справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року в справі                                 № 814/698/16, від 14 січня 2019 року в справі № 927/26/18, від 31 січня                           2019 року в справі № 19/64/2012/5003, від 24 грудня 2020 року в справі                           № 640/20683/19, про те, що:
		- для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів -відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується; 
		- частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.  Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Зміст вказаної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб; 
		- процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. Висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Визначаючи, чи підлягає/не підлягає застосуванню частина дев`ята вказаної статті, у кожному конкретному випадку суд має, першочергово врахувати: що приписи частини дев`ятої статті 141 ЦПК України застосовуються за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони; 
		- склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії; 
		-сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
		У цій справі Верховний Суд висновує про те, що апеляційний суд належним чином обґрунтував висновок суду про необхідність покладення судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, на позивачку, адже спір виник внаслідок її неправильних дій, з огляду на таке. 
		Суди вставили, що  згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником автомобіля Daewoo Lanos TF 69 Y, 2007 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , був «Народний Союз Наша Україна» (а. с. 19).
		На виконанні у Стрийському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебував виконавчий лист № 2-651/10 від 13 липня 2010 року, виданий Миргородським міськрайонним судом, про стягнення з ПП «Наша Україна» на користь ОСОБА_2 44 014,17 грн, та наказ Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2009 року № 32/231 про стягнення з ПП «Наша Україна»  на користь підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «АТЕ - 95» 9 288 395,62 грн (ВП № 33405060).
		19 квітня 2021 року були проведені електронні торги з реалізації арештованого рухомого майна, а саме реалізовано автомобіль Daewoo Lanos TF 69 Y,                            2007 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , за ціною 49 276,50 грн, переможцем стала ОСОБА_1 (протокол № 535098) про що 11 травня 2021 року складено акт про проведені електронні торги (а. с. 9-18).
		12 квітня 2023 року Подільським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції                             (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, стягувачем у якому є КП «Бердичівтеплоенерго», боржником - ПП «Наша Україна» (а. с. 15).
		Згідно з відповіддю Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 18 травня 2023 року станом на 17 травня                     2023 року транспортний засіб Daewoo Lanos TF 69 Y, номер кузова НОМЕР_1 , перебуває у розшуку за категорією «розшук транспортного засобу боржника державним виконавцем», ініціатор розшуку - Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ВП № НОМЕР_3)                         (а. с. 23).
		Висновки по суті спору суд апеляційної інстанції мотивував, зокрема, недотриманням позивачкою порядку реєстрації права власності на спірний транспортний засіб.
		Статтею 34 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII«Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII), зокрема, передбачено, що власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом (частина одинадцята статті 34 Закону № 3353-XII). 
		Експлуатація незареєстрованих (не перереєстрованих) транспортних засобів заборонена (стаття 37 Закону № 3353-XII).
		Державна реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі пунктів                   6-32 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок). 
		Відповідно до пункту 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів. Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах Міністерства внутрішніх справ України та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим Міністерством внутрішніх справ України, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
		ОСОБА_1 придбала спірний автомобіль на електронних торгах                       21 квітня 2021 року, однак право власності на нього не перереєструвала, у зв`язку з чим інформація про неї як нового власника автомобіля Daewoo Lanos TF 69 Y, 2007 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , була відсутня в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, а тому на нього у квітні 2023 року був накладений арешт як на майно боржника - ПП «Наша Україна» (попередній власник спірного транспортного засобу). 
		Внаслідок наведених дій ОСОБА_1 виникла необхідність у її зверненні до суду з позовом про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту, який і задовольнив суд апеляційної інстанції. 
		Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що дії позивачки, які зумовили спір у справі, належить кваліфікувати як «неправильні» у контексті підстав відступу від загального правила розподілу судових витрат, наведених у частині дев`ятій статті 141 ЦПК України.  
		Суд апеляційної інстанції навів переконливе та детальне обґрунтування обставин справи та дій позивачки, з урахуванням яких із застосуванням процесуальних повноважень, регламентованих частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, виснував про необхідність покладення на неї понесених в суді апеляційної інстанції судових витрат. Відповідні мотиви апеляційного суду детально наведені в змісті постанови. Такі висновки апеляційного суду та здійснене ним застосування вказаної процесуальної норми не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі. 
		З огляду на викладене та враховуючи, що норма частини дев`ятої статті 141 ЦПК України передбачає саме дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб за наслідками власної оцінки обставин конкретної справи, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваних постанов з наведених заявником підстав, які за своїм змістом зводяться до вимог про переоцінку встановлених апеляційним судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Інші доводи касаційних скарг на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює, зокрема не розподіляє витрати на професійну правничу допомогу, понесені заявником у суді касаційної інстанції. 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовичазалишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в частині розподілу судового збору та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                          О. М. Ситнік
		                                                                                                                      В. М. Ігнатенко 
		                                                                                                                      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...