Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/2225/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 04.11.2024
Номер судового провадження: 61-18009ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                                                      
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/2225/22
		провадження № 61-18009св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		третя особа - Перша львівська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Перша львівська державна нотаріальна контора, про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року у складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним шлюб, укладений ОСОБА_4 із ОСОБА_3 (акт про укладення шлюбу від 26 грудня 2007 року № 973, виданий відділом запису актів громадянського стану адміністрації Усть-Ілімська Іркутської області) з моменту його укладення; визнати за ОСОБА_1 право власності на                        6/8 частини квартири АДРЕСА_1 як дружини померлого ОСОБА_4 та спадкоємця першої черги на підставі поданої заяви про прийняття спадщини.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 . На час його смерті вона перебувала                з ним у зареєстрованому шлюбі, а тому є спадкоємцем першої черги за законом. ОСОБА_4 заповіту не складав. Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_2 . Вона своєчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . Проте свідоцтва про право на спадщину її не видавали, оскільки ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою про встановлення факту розірвання шлюбу між позивачем та спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно, що перебуває на території України. 
		 
		Після того як в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено, позивачка знову звернулась із заявою до Першої львівської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 подала до нотаріуса заяву про те, що на час набуття майна вона перебувала у законному шлюбі                                      з спадкодавцем, а тому у неї виникло право на 1/2 частки спадкового майна, яке набуте у шлюбі зі спадкодавцем. 
		 
		Вважає, що ОСОБА_3 вчинила дії, якими не визнає право позивачки на                  1/2 частки у спадковому майні та існує спір щодо спадкування іншої частки між позивачкою і ОСОБА_2 . 
		 
		Оскільки на час реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому та нерозірваному шлюбі з позивачкою, вважає, що шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , слід визнати недійсним. 
		 
		У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 17 липня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не залучила до участі всіх спадкоємців, зокрема дітей спадкодавця, чиї законні права можуть бути порушені. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи.
		 
		Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
		 
		Львівський апеляційний суд постановою від 06 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,            в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року і направити справу на новий розгляд. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції                           в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів про те, що позивачка звернулася до суду з позовом з неналежним суб`єктним складом учасників, зокрема не залучила співвідповідачами інших спадкоємців, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки вказані особи в строки, передбачені статтею 1270 ЦК України, заяв про прийняття спадщини не подавали, а тому є такими, що не прийняли її. Відповідно, розгляд справи за їх відсутності жодним чином не порушує їхніх прав.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження          у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		07 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди встановили, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
		 
		На підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 липня 2014 року     ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 .
		 
		З повторно виданого свідоцтва про шлюб відомо, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 20 жовтня 1984 року зареєстрували шлюб у Виконавчому комітеті Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області, про що зроблено актовий запис № 27.
		 
		Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого відділом по Усть-Іллімському районному і м. Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 22 квітня 2002 року розірвали шлюб.
		 
		Згідно з довідкою про укладення шлюбу А-00558, виданою відділом по Усть-Іллімському районному і м. Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області, в органі запису актів цивільного стану є запис акта про укладення шлюбу від 26 грудня 2007 року № 973 між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .
		 
		Як відомо зі свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 07 травня 2019 року відділом по Усть-Іллімському районному і м. Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 16 липня 2016 року розірвали шлюб.
		 
		Спадкова справа № 10/2019 заведена після смерті ОСОБА_4 на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 січня 2019 року.
		 
		Згідно з матеріалами спадкової справи спадкоємцями за законом є ОСОБА_2 , 1980 року народження, ОСОБА_7 , 1992 року народження, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - діти спадкодавця.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,                    є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
		 
		Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак:                     1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження     в іншій державі, тощо).
		 
		За наявності хоча б однієї із вказаних ознак до відносин спадкування будуть застосовуватися норми Закону України «Про міжнародне приватне право».
		 
		Відповідно до статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
		 
		Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування                                 з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.
		 
		Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція), що була чинною на час відкриття спадщини.
		 
		Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної з Договірних Сторін можуть успадковувати на територіях інших Договірних Сторін майно або права за законом або за заповітом на рівних умовах і в тому самому обсязі, як і громадяни цієї Договірної Сторони.
		 
		Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї статті, визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкоємець мав останнє постійне місце проживання. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно
		 
		У статті 48 Конвенції передбачено, що провадження у справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець у момент своєї смерті. Провадження у справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно. 
		 
		Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України, тобто спадкування нерухомого майна здійснюється за матеріальним правом держави, на території якої це майно знаходиться (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
		спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто, в Україні;
		подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та статтею 1269 ЦК України;
		якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташованого за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права не нерухоме майно, розташованого на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця.
		 
		Таких висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у постанові                                        від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. 
		 
		Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		 
		За обставинами цієї справи спадкодавцем є громадянин російської федерації,                              а частина спадкового нерухомого майна, яке, зокрема, є предметом цього спору, розташована на території України.  
		 
		Особами, які претендують на спадкове майно, є відповідачі, а також, як встановили суди попередніх інстанцій, інші діти спадкодавця, зокрема,  ОСОБА_6 ,                               ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які на час відкриття спадщини були неповнолітніми.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		 
		У частині першій статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
		 
		Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
		 
		За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
		 
		Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору                    є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли                 з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		 
		Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
		 
		Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
		 
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
		 
		У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
		 
		У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не           є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
		 
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті                                       є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		 
		Незалучення зазначеної особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.
		 
		Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу його учасників.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що заявлені вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків дітей спадкодавця, які на момент відкриття спадщини були неповнолітніми, а тому вважаються такими, що прийняли спадщину (частина четверта статті 1268 ЦК України).
		 
		З огляду на це суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки                                      позивачка не заявляла клопотань про залучення співвідповідачами всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.
		 
		Верховний Суд погоджується із законним і обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій, про те, що підставою для відмови у позові є неналежний суб`єктний склад учасників справи.
		 
		Ураховуючи встановлені судом конкретні обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд  у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року залишити без змін. 
		 
		Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття,                                  є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...