Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/10858/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 61-7661ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		30 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/10858/22
		провадження № 61-7661св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського  міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Стельмащук П. Я. від 16 листопада 2023 року та постанову Тернопільського  апеляційного суду в складі колегії суддів: Гірський Б. О., Хома М. В., Храпак Н. М. від 08 квітня 2024 року,-
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до    ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1990 року, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2011 року було розірвано.
		Під час шлюбу ними набуто у спільну сумісну власність майно - транспортні засоби ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску; MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску; VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску та незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., по АДРЕСА_1 .
		Після розлучення вони залишились проживати по АДРЕСА_1 і проживають там по теперішній час.
		Стверджувала, що починаючи з січня 2022 року, відповідач чинить їй перешкоди у користуванні вказаним житловим будинком, що підтверджується постановою Тернопільського апеляційного суду від 20.06.2022 року в справі №607/3216/22, чим порушує її права щодо користування спільною власністю.
		Зазначала, що вказаний житловий будинок є повністю готовим до експлуатації, будівництво його фактично закінчене, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, він забезпечений електрикою, газом, водою, каналізацією, однак не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача, що позбавляє її можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.
		Указувала на те, що оскільки транспортні засоби є неподільними, користуватись ними спільно з відповідачем не можливо, тому погоджувалася на компенсацію їй відповідачем половини вартості цих автомобілів.
		На підставі наведеного просила:
		1) в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_2 : транспортний засіб ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску та стягнути з відповідача на її користь 31760,00 грн. в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу; транспортний засіб MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску та стягнути з відповідача на її користь 49462,50 грн. в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу; транспортний засіб VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску та стягнути з відповідача на її користь 182022,00 грн. в рахунок компенсації вартості 1/2 частини вказаного транспортного засобу.
		2) визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., по АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного будинку.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                   16 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
		Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації вартості часток відчужених автомобілів ВАЗ 2106 та MERSEDES-BЕNZ 210, які були спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що дані автомобілі були відчужені відповідачем, як титульним власником, за час шлюбу, тому презюмується, що він діяв з відома і за згодою іншого з подружжя і відповідно відсутні правові підстави для поділу такого майна.
		Стосовно позовної вимоги про поділ транспортного засобу                    VOLKSWAGEN LT 28, який був спільною сумісною власністю подружжя суд першої інстанції прийшов до переконання про те, що позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля, який був відчужений відповідачем без її згоди, в 2016 році, після розірвання шлюбу, однак у зв`язку із спливом строку позовної давності відмовив у задоволенні такої вимоги.
		Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання будинку спільною сумісної власністю, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено, що незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 392,5 кв.м., житловою площею 69,2 кв.м., по Стадникової 43 в м. Тернополі набутий (нажитий) подружжям чи одним із них за час шлюбу, а відтак належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
		Також суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про поділ цього будинку, так як ця вимога є похідною від попередньої вимоги, у задоволенні якої відмовлено.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя незавершеного будівництвом житлового будинку та його поділу - змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що  з огляду на фактичні обставини справи, судом першої інстанції вірно встановлено, що транспортні засоби ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску, MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску, VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску, є об`єктами спільної сумісної власності сторін, оскільки дане майно набуте ними за час шлюбу.
		Транспортний засіб ВАЗ 2106, д.н.з. НОМЕР_1 був знятий з обліку 05.02.2009 року, а MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 був знятий з обліку 29.03.2003 року, тобто вказані автомобілі були відчужені відповідачем під час шлюбу.
		З урахуванням того, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ цих неподільних речей шляхом виділення їх у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість часток позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобілі.
		Також суд першої інстанції, з урахуванням того, що автомобіль VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 був проданий відповідачем після розірвання шлюбу без згоди позивачки на його відчуження, дійшов вірного висновку, що вона має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля 90325 грн. (180650 грн. / 2). Апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що звернувшись 18 серпня 2022 року до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя в частині вимог про грошову компенсацію половини вартості автомобіля VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , який був відчужений відповідачем без її згоди 02 березня 2016 року, ОСОБА_1 без поважних причин пропустила трирічний строк позовної давності. Таким чином, судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні вказаної позовної вимоги у зв`язку із спливом позовної давності.
		Апеляційний суд вважав, що оскільки спірним майном є незавершений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 , який побудований у 2005 році, тобто під час перебування сторін у шлюбі, який не зданий в експлуатацію та який не зареєстрований у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим неможливо визнати його спільною сумісною власністю подружжя.
		В даному випадку у позивачки виникає право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво житлового будинку на час припинення шлюбу або на присудження компенсації за належну їй частку майна, однак таких вимог ОСОБА_1 у даній справі не заявила, а тому нею обрано невірний спосіб захисту своїх прав.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги 
		У травні 2924 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року, у якій просить  скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 488/3103/17-ц, від 05 жовтня 2020 року в справі № 537/78/19, від 18 серпня 2021 року в справі № 359/3859/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 488/3103/17-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 158/2404/14-ц, від 12 лютого 2020 року в справі № 488/3103/17-ц та постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали, що звернувшись до суду із позовом у серпні 2022 року про поділ спільного майна подружжя, в частині компенсації за проданий 02 березня 2016 року автомобіль VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , позивачка пропустила трирічний строк позовної давності без поважних причин, оскільки про продаж зазначеного автомобіля вона не знала, і дізналася лише з відзиву відповідача в цій справі.
		Щодо спірного житлового будинку зазначила про те, що він має 100% ступінь готовості та експлуатується за призначенням.
		Однак, зазначений будинок не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача, що позбавляє позивачку можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.
		Оскільки спірний будинок повністю готовий до експлуатації, то завершенням будівництва є лише подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 134 квітня 2011 року № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 750). Однак судами попередніх інстанцій допущено порушення зазначеної норми права.
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Покотило Ю. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Зазначає, що станом на момент звернення позивачки із даним позовом вищевказані транспортні засоби, які є предметом спору, відповідачеві не належать, а тому позовні вимоги про виділення у власність ОСОБА_2 транспортних засобів з одночасним стягненням на користь позивачки частини їх вартості є необґрунтованими, а тому суди правильно відмовили в їх задоволенні.
		Зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 є введеним в експлуатацію, і право власності на нього зареєстровано в установленому законом порядку ще під час перебування сторін у шлюбі, однак на інших осіб. При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Проте, як обґрунтовано встановив суд першої інстанції, надані сторонами докази не  підтверджують того, що спірний будинок будувався сторонами чи кимось із них власною працею чи шляхом фінансування будівництва, а також, що він набутий подружжям чи кимось із них за час шлюбу. У зв`язку із цим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання цього будинку спільною сумісною власністю, а також про його поділ, оскільки ця вимога є похідною від попередньої вимоги, у задоволенні якої відмовлено.
		Ураховуючи, що доводи касаційної скарги не свідчать про неправильність застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		Короткий зміст додаткових пояснень по справі
		У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, у яких посилається на те, що не введення спірного будинку в експлуатацію з 2005 року, не реєстрування права власності на спірний будинок є умисною та такою, що спрямована на позбавлення власності позивачки на спільно збудований житловий будинок, дією.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від  31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу                            № 607/10858/22 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 вересня 1990 року уклали шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2011 року у справі №2-5266/11 розірвано. 
		Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати за однією адресою по АДРЕСА_1 .
		Згідно листа територіального сервісного центру № 6141 (на правах відділу) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ МВС) від 20 липня 2022 року №31/19/1-О-15о.з., за ОСОБА_2 З 14 вересня 1990 року по 22 вересня 2011 року були зареєстровані такі транспортні засоби: ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску; MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску; VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску.
		Згідно листа територіального сервісного центру №6141 (на правах відділу) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ МВС) від 30 вересня 2022 року №31/19/1-П-24о.з., ОСОБА_2 відчужив наступні транспортні засоби: ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , 1984 року випуску знято з обліку 05 лютого 2009 року; MERSEDES-BЕNZ 210, д.н.з. НОМЕР_2 , 1991 року випуску, знято з обліку 29 березня 2003 року; VOLKSWAGEN LT 28, д.н.з. НОМЕР_3 , 2001 року випуску, перереєстровано 02 березня 2016 року на нового власника за актом прийому-передачі. 
		Ухвалою 11 сесії Тернопільської міської ради народних депутатів                                  22 скликання від 28 травня 1996 року "Про перезакріплення земельних ділянок та надання дозволів на будівництво" вилучено з користування гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 (враховуючи письмову згоду землекористувачів) та надано в постійне користування гр. ОСОБА_2 (сину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), що мешкає за цією ж адресою - АДРЕСА_1 , під будівництво та обслуговування індивідуального житлового будинку. Зобов`язано вищевказаних громадян проекти на будівництво погодити з управлінням містобудування та архітектури.
		24 квітня 1997 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненко О.С. посвідчено справжність підпису ОСОБА_3 (за номером в реєстрі 534) на заяві, згідно якої останній дав згоду на будівництво житлового будинку його сином ОСОБА_2 , на місці сараю, побудованого біля належного ОСОБА_3 житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		На замовлення ОСОБА_3 Управлінням містобудування та архітектури Тернопільської міської ради народних депутатів було виготовлено паспорт земельної ділянки № НОМЕР_4 на будівництво індивідуального житлового будинку в                        АДРЕСА_1 .
		02 вересня 1998 року начальником управління містобудування та архітектури погоджено генплан забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Згідно генплану, забудовник -    ОСОБА_3 .
		Того ж дня представник ГПВАПБ при Управлінні містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому ОСОБА_5 склав акт про відведення в натурі земельної ділянки площею 1000 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 в користування ОСОБА_2 
		22 квітня 1999 року ОСОБА_2 були видані технічні умови на тимчасове електропостачання 3-х фазного вводу за адресою АДРЕСА_1 , а також 13 травня 1999 року технічні умови на водопостачання та каналізацію житлового будинку по АДРЕСА_1 . Проекти енергопостачання та водопостачання і каналізації зобов`язано погодити з Тернопільським міським РЕМ та КП «Тернопільводоканал» відповідно.
		15 травня 2008 року ТзОВ "Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Власниками вказано: ОСОБА_6 (розмір частки власності - ціла (літера Б), ОСОБА_7 (розмір частки власності - 13/25 (літера А), ОСОБА_3 (розмір частки власності - 12/25 (літера А).
		Згідно із планом земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею                   1719 кв.м. знаходяться: житлові будинки літери А, Б, К; сарай літери Е, Ж; вбиральня літери Г, В, М; гараж літери Д, Л; огорожа та замощення.
		Відповідно до характеристики будинку, господарських будівель і споруд, яка є частиною технічного паспорта від 15 травня 2008 року, житловий будинок під літерою А побудований в 1969 році, житловий будинок під літерою Б - в                     1965 році та житловий будинок під літерою К - в 2005 році.
		Згідно копії поверхових планів та журналів внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку АДРЕСА_2 , частина яких (план підвалу, план 1-го поверху, план 2-го поверху, план мансарди) датована 24 травня 2005 року, а частина (план цокольного поверху та журнали внутрішніх обмірів) 24 березня 2006 року, згідно яких всього по літері "К": загальна площа 392,5 кв.м, житлова площа 69,2 кв.м, допоміжна площа 323,3 кв.м.
		Відповідно до листа ТзОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" від 26 вересня 2022 року №576/07-2, згідно обліку технічної інвентаризації станом на 29 грудня 2012 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .. Згідно рішення суду від 05 листопада 1969 року                       ОСОБА_3 належить 12/25 частин будинковолодіння за адресою АДРЕСА_3 частин належить ОСОБА_4 .   ОСОБА_8 проводить добудову, приймає в експлуатацію і реєструє в 2005 році, як окремий житловий будинок літ. "Б" АДРЕСА_1 . Після її смерті ОСОБА_7 реєструє спадщину на 13/25 частин будинку літ. "А" згідно свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого Першою Державною нотаріальною конторою 29 березня 2008 за реєстром 1122. ОСОБА_3 дарує, а ОСОБА_7 приймає в дар 12/25 чистин на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Кашанською M. І. 02 вересня 2011 року за реєстром №1521. Житловий будинок літ. "Б" по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 (після смерті ОСОБА_9 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом посвідченого Першою Державною нотаріальною конторою 29 березня 2008 за реєстром №1124. ОСОБА_2 не мав зареєстрованого права власності за адресою АДРЕСА_1 .
		20 серпня 2023 року експертом з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_10 затверджено технічний звіт на замовлення ОСОБА_1 . Об`єктом обстеження є індивідуальний житловий будинок за адресою:   АДРЕСА_1 . За результатами технічного обстеження встановлено, що на даний час житловий будинок, літера «К» по АДРЕСА_1 , має 100% ступінь готовності, відповідає вимогам державних будівельних норм і може бути прийнятий в експлуатацію згідно порядку проведення технічного обстеження та прийняття в експлуатацію, затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 03 липня 2018 року №158. Будинок експлуатується з 2005 року.
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.
		Даний спір виник між колишнім подружжям щодо поділу майна, об`єктом поділу є будинковолодіння та об`єкти рухомого майна.
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певних об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 728/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.
		За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті                        70 СК України).
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Приписами частини другої статті 331 ЦК України  право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.
		Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту  державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.
		Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20  лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц.
		Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) вказано, що: «під майновим правом слід розуміти "право очікування», що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (див. постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16).
		У постановах Верховного Суду від 30 січня 2019  року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц викладено правові висновки, згідно яких за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
		У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.
		Разом з тим при вирішення аналогічного питання, пов`язаного з поділом завершеного будівництва, - Велика Палата Верховного Суду у постанові від                              12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) зазначила про те, що «…не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу. 
		У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію
		При цьому, Велика Палата Верховного суду у цій постанові відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від                                  07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.
		Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що по-перше, будматеріали, обладнання тощо, використані у процесі самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо виділити від самого об`єкта будівництва без завдання їй усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності. А їхня оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива. Тому варіант визнання судом права власності  позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній із сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у самочинному будівництві конкретного об`єкта,  який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію.
		По-друге, немає якогось сенсу для цивільного обороту визначений Великою Палатою Верховного Суду обов`язок суду перелічити у судовому рішенні всі використані у такому будівництві будматеріали, обладнання тощо, на які він визнає право власності, бо кожна із сторін спору не зможе надалі окремо від іншої сторони відчужити це використане для самочинного будівництва майно третім особам.
		Крім того, формування у судовому рішенні переліку відповідних матеріалів, обладнання тощо для визнання на них права власності за позивачем потребуватиме спеціальних знань хоча би через те, що частина з них у спорудженому будинку приховані за іншими. Та й точне встановлення всього переліку будматеріалів, обладнання тощо, з яких побудований (реконструйований) об`єкт може бути неможливо встановити навіть експертним шляхом. 
		Отже, не є ефективним способом захисту права власності такий поділ в натурі «спожитих» для будівництва будматеріалів, обладнання тощо у будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї.
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «С. Дж. Та  інші проти Болгарії» (С. G. Аnd Others v. Bulgaria), заява                     № 1365/07, 24 April 2008, пункт 39»; «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, пункт 170).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France), заява № 17862/91, пункти 31, 32; «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyrentsov                      v. Ukraine), заява № 20372/11, пункт 65).
		ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судові практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
		При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній  судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.
		Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального  чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
		Крім того, виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій у зв`язку з чим її невирішення призведе до різного тлумачення та застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів за однакових фактичних обставин та правового регулювання.
		Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховуючи виключне значення проблеми як для забезпечення єдності судової практики вважає за необхідне звернутися до Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, яка полягає в необхідності уточнення висновку, який викладено в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22):
		-        чиможназа позовом дружини (чоловіка), членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, в судовому порядку визнати спільним сумісним майно, здійснити поділ (виділ) незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
		Таким чином, з огляду на наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, яка має бути застосована в майбутньому та для запобігання судових помилок, які в подальшому не могли б бути виправлені відповідно до цивільного процесуального законодавства, а також з урахуванням того, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно спірних питань, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).
		Керуючись частиною п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від                16 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня   2024 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...