Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/2520/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 29.10.2024
Номер судового провадження: 51-2549км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022082050000760

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 334/2520/22
		провадження № 51-2549км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,                          
		прокурора                                                                ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника                ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у кримінальному провадженні щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1          ст. 286 КК України. 
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року     ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. 
		На підставі статей 75, 76 КК України  ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням на нього відповідних обов`язків.
		Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково.
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 - 58 856,54 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 28 400,00 грн витрат на правову допомогу.
		Постановлено стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_8 22 928,60 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 1 143, 46 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у кримінальному провадженні.
		Не погоджуючись з указаним рішенням, представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 , захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат          ОСОБА_6 та представник цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» ОСОБА_10 оскаржили його до апеляційного суду.
		Вироком Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року рішення місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 призначеноза ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. 
		На підставі статей 75, 76 КК України  ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням на нього відповідних обов`язків. 
		Також, цим вироком апеляційного суду змінено вирок місцевого суду у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 , збільшено розмір стягнення з ОСОБА_7 на її користь до 78 856, 54 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.
		Як установив суд, ОСОБА_7 05 травня 2022 року, приблизно о 17 год 20 хв., керуючи транспортним засобом «ВАЗ-219060», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у правій смузі проїжджої частини вул. Бородінської зі сторони вул.  Гребельної у напрямку вул. Ладозької у м. Запоріжжі. Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований в районі будинку АДРЕСА_2 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити, що попереду в його правій смузі перед зазначеним переходом стоїть транспортний засіб «RenaultKangoo» реєстраційний номер НОМЕР_2  та своєчасно застосувати міри гальмування, аж до зупинки транспортного засобу, не переконавшись, що на переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, змінив напрямок свого руху вліво й змістившись частково на ліву смугу, продовжив рух, унаслідок чого виїхав на цей перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості. Своїми діями ОСОБА_7 порушив вимоги пунктів 10.1, 18.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції та призначити новий судовий розгляд у цьому суді. Вказує, що судом безпідставно ОСОБА_7 призначено більш суворе додаткове покарання у вигляді трьох років позбавлення права керування транспортним засобом та збільшено розмір моральної шкоди з 60 000 грн до 100 000 грн без обґрунтування прийнятого рішення. Зазначає, що судом у порушення вимог ч. 3 ст. 67 КК України при призначенні покарання визначено обставину, яка його обтяжує - знехтування вимог пунктів 10.1, 18.4 ПДР, що призвело до спричинення потерпілій тілесного ушкодження середньої тяжкості. 
		Учасників кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив судове рішення залишити без зміни. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та твердження, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості   ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
		Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі про необґрунтоване призначення судом апеляційної інстанції  ОСОБА_7 більш суворого додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки, колегія суддів уважає безпідставними.
		Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Відповідно до статей 50 та 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Згідно усталеної практики Суду при призначення покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		Разом із тим процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
		При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який повинен значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
		Частиною 1 ст. 420 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
		Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 крім інших за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката Штенгелова, в якій порушувалося питання про скасування цього вироку у зв`язку з м`якістю призначеного покарання та про ухвалення нового вироку, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, кваліфікація його дій, вид і розмір призначеного основного покарання, та застосування ст. 75 КК України є обґрунтованими, однак, погодився з доводами апеляційної скарги щодо м`якості призначеного додаткового покарання.
		Суд апеляційної інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є не тяжким, вчинене з необережності, його наслідки, а саме заподіяння потерпілій ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень; особу засудженого, котрий раніше не судимий,  добровільно частково відшкодував завдану останній шкоду, відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженого, і наявність тих, які його пом`якшують, - щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину.
		З урахуванням наведених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції інкримінованого кримінального правопорушення у виді обмеження волі на строк, визначений судом першої інстанції, без його реального відбування з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3  роки, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.
		З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на таке.
		Основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК України, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.
		При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував обставини кримінального правопорушення, який стався внаслідок грубого порушення  ОСОБА_7 вимог пунктів 10.1, 18.4 ПДР, що зрештою спричинило потерпілій ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження. 
		Отже, на переконання апеляційного суду, місцевий суд не навів докладних мотивів, з яких він вважав достатнім призначити додаткове покарання ОСОБА_7 у мінімальних межах, з чим погоджується колегія суддів.
		На думку колегії суддів, указані обставини мають важливе значення в ході вибору заходу примусу та для забезпечення його мети і свідчать про те, що призначене судом першої інстанції  ОСОБА_7 у мінімальних межах додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не буде справедливим та не сприятиме меті - запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому  ОСОБА_7 більш суворого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, навівши достатні аргументи й підстави для ухвалення такого рішення.
		Твердження захисника про те, що судом у порушення вимог ч. 3 ст. 67 КК України при призначенні покарання визначено обставину, яка його обтяжує - знехтування вимог пунктів 10.1, 18.4 ПДР, що призвело до спричинення потерпілій тілесного ушкодження середньої тяжкості, є надуманими, оскільки такі обставини у якості обтяжуючих апеляційним судом у своєму рішенні не визнавались.
		Що стосується питання вирішення апеляційним судом цивільного позову потерпілої та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
		Усталеною судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Зазначених вимог апеляційним судом дотримано.
		Так, під час визначення розміру моральної шкоди потерпілій апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, вислухавши пояснення потерпілої, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що місцевий суд не в повній мірі урахував її душевні страждання, глибину пережитого потрясіння та втрату повноцінного життя. 
		А тому, виходячи із засад розумності та справедливості суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу представника потерпілої та підставно збільшив розмір відшкодування ОСОБА_7 моральної шкоди до 78 856, 54 грн потерпілій. 
		Суд вважає, що апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір морального відшкодування потерпілій, а тому прохання сторони захисту щодо зменшення такого розміру відхиляє.
		На переконання колегії суддів, така позиція апеляційного суду є обґрунтованою та повною мірою відповідає вимогам статей 23, 1167, 1168 ЦК України.
		Таким чином, Суд доходить переконання про те, що судом апеляційної інстанції не було допущено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Призначений засудженому вид та розмір покарання відповідають тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі.
		Оскаржуваний вирок апеляційного суду є законним та вмотивованим, відповідає положенням статей 370, 420 КПК України.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд 
		ухвалив:
		Вирок Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника                ОСОБА_6 - без задоволення. 
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...