Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11335/23 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.11.2024. Зареєстровано: 07.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 29.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		cправа №  910/11335/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
		за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
		та представників
		позивача: Явтушенко О.А. (в режимі відеоконференції),          
		представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024
		у справі № 910/11335/23
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ"
		до:
		1) Акціонерного товариства "БАНК "ПОРТАЛ";
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНС-РЕМОНТ"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2:
		1) Товариство з додатковою відповідальністю "КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕРБЗАВОД";
		2) Товариство з обмеженою відповідальністю "РКДЗ"
		про визнання права власності та припинення обтяження
		В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Акціонерного товариства "БАНК "ПОРТАЛ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНС-РЕМОНТ" про визнання права власності та припинення обтяження на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 (суддя Лиськов М.О.) позовні вимоги задоволено. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» право власності на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секції Б, який перебуває на зберіганні у ТОВ «М-ЛИТ» та знаходиться за місцезнаходженням ТОВ «Полтавський тепловозоремонтний завод». Припинено (знято) обтяження у вигляді застави рухомого майна та виключено запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. 
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий, Коротун О.М., Майданевич А.Г.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Судами обох інстанцій встановлено, що 21.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНС-РЕМОНТ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2/2016, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язується продати (передати у власність), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: магістральний тепловоз №1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) одиниці.
		30.03.2016 між сторонами договору укладено акт прийому-передачі тепловоза по договору купівлі-продажу №2/2016 від 21.03.2016, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв наступний товар: магістральний тепловоз №1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, бувший у використанні, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) шт вартістю 10    000    000,00 грн.
		31.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНС-РЕМОНТ" (комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" (комітент) укладено договір комісії №03/2016, відповідно до п.1.1 якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату від свого імені укласти за рахунок комітента договір щодо купівлі-продажу магістрального тепловоза №1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, після капітального ремонту в об`ємі КР-1 у кількості 1 (однієї) одиниці.
		Відповідно до п.1.2 договору комісії мінімальна ціна продажу тепловоза становить 14  352  000 грн, у тому числі ПДВ 20% - 2  392  000,00 грн.
		Комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 30.05.2016 (п.1.4 договору комісії).
		Згідно з п. 2.1.2 договору комісії комісіонер відповідно до цього договору зобов`язується: прийняти у комітента тепловоз, призначений для продажу відповідно до умов цього договору, в строк до 11.04.2016, та вжити всіх необхідних заходів для його належного збереження.
		Комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу в строк до 30.05.2016 (п.7.1 договору комісії).
		31.03.2016 між сторонами договору підписано акт прийому-передачі тепловоза по договору комісії №03/2016 від 31.03.2016, відповідно до умов якого комітент передав для подальшого продажу, а комісіонер прийняв наступний товар: магістральний тепловоз №1271 (секція А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску, бувший у використанні, після капітального ремонту в об`ємі КР-1, у кількості 1 (однієї) шт вартістю 14  352  000,00 грн.
		В подальшому між сторонами 19.12.2018 укладено додаткову угоду №4 до договору комісії №03/2016 від 31.03.2016 якою сторонами внесено зміни до п.1.4 та 7.1 договору комісії та виклали їх в наступній редакції: п. 1.4 комісіонер отримує від комітента виключне (ексклюзивне) право продажу тепловоза на території України та за її межами терміном до 01.07.2019; п.7.1 комісіонер зобов`язаний виконати доручення щодо продажу у строк до 01.07.2019.
		У зв`язку з неотримання від комісіонера звіту про виконання умов договору комісії, позивач звернувся до ТОВ "УКРТРАНС-РЕМОНТ" з вимогою вих. №195 від 04.11.2019 щодо повернення тепловоза.
		Однак, як зазначено позивачем, належним йому магістральний тепловоз №1271 (секція А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску ТОВ "УКРТРАНС-РЕМОНТ" повернутий не був,  натомість його було виявлено правоохоронними органами із перебитим номером на 1274 у локомотивному депо м. Коростень.
		Звертаючись до суду, позивач зазначав, що факт придбання вказаного магістрального тепловоза та дійсності проведеної господарської операції з придбання, зокрема, вказаного тепловозу встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 у справі №804/8195/17 (яке набрало законної сили 20.03.2018). Зі вказаного рішення вбачається, що судом, зокрема було встановлено факт проведення контролюючим фіскальним органом перевірки Позивача за період 2015 - І квартал 2017 року по взаємовідносинам з ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та факт реальності господарських операцій з придбання, зокрема, магістрального тепловозу №1271 (секції А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску.
		В подальшому позивачу стало відомо, що ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» в забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором кредиту, укладеного між цим товариством та ПАТ «БАНК «ПОРТАЛ», уклало з банком договір застави № 25 від 29.04.2016, відповідно до умов якого ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» як заставодавець передало в заставу Банку нібито належне йому майно, а саме тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі:- секція А та секція Б.
		Позивач зазначає, що зазначені вище обставини передання в заставу тепловозу та відповідно укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 не відповідають дійсності, оскільки тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, належить ТОВ "М-ЛИТ" та ніколи ним не передавався в заставу АТ "Банк "Портал", а тому не може бути предметом договору застави № 25 від 29.04.2016 року.
		Крім цього, 23.05.2017 ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» уклало договір купівлі- продажу №6/2017 з ТОВ «РКДЗ», за умовами якого передало у власність останнього магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року, після капітального ремонту в обсязі КР-2, переобладнаний з тепловозу двохсекційного типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986.
		14.11.2019 відповідні відомості про кримінальні правопорушення були несені правоохоронними органами до ЄРДР за №12019060060001402 з попередньою правовою кваліфікацією за  ст. 290 КК України, ч. 4  ст. 190 КК України. У вказаному кримінальному провадженні позивач має статус потерпілого.
		Постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 тепловоз №2М62-1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ "М-ЛИТ" визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019060060001402 від 14.11.2019 та передано на відповідальне зберігання власнику - ТОВ "М-ЛИТ", встановивши місце зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30.
		Також за договором купівлі-продажу № 5/2017 від 23.05.2017 ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» продало ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» переобладнаний магістральний тепловоз моделі М62 №1271-1,1986 року випуску.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/10715/20 за позовом Акціонерного товариства «БАНК «ПОРТАЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «РКДЗ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна визнано недійсним договір купівлі-продажу №6/2017 від 23.05.2017, укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та ТОВ «РКДЗ»; зобов`язано ТОВ «РКДЗ» повернути ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» майно: магістральний тепловоз моделі М62 №1271-2, 1986 року випуску.
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.12.2020 у справі №910/10580/20 за позовною заявою Акціонерного товариства «БАНК «ПОРТАЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна визнано недійсним договір купівлі-продажу №5/2017 від 23.05.2017, укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та ТОВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД»; зобов`язано ТОВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» повернути ТОВ «УКРТРАНС- РЕМОНТ» майно - магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-1, 1986 року випуску, отримане за договором купівлі-продажу № 5/2017 від 23.05.2017, стягнуто з ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» на користь Акціонерного товариства «БАНК «ПОРТАЛ» судові витрати.
		Як вказує позивач, згідно з мотивувальними частинами вказаних рішень суди виходили з того, що тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі: секція А, секція Б згідно договору застави №25 від 29.04.2019 передано в заставу банку, який в свою чергу про укладання вказаних договорів купівлі-продажу не знав.
		Водночас ТОВ «М-ЛИТ» до участі у обох вищевказаних справах залучено не було, у зв`язку з чим правдивість належності у 2017 році тепловоза 2М62 №1271 ТОВ «УКРТРАНС- РЕМОНТ» судами не перевірялася.
		Позивач зазначає, що у дійсності тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, з 21.03.2016 належить ТОВ «М- ЛИТ», ніколи ним не відчужувався та тим паче - не передавався в заставу AT «БАНК «ПОРТАЛ», укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та ПАТ «БАНК «ПОРТАЛ» договір застави №25 від 29.04.2019, ТОВ «М-ЛИТ» оскаржило до суду.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/19290/21 за позовом ТОВ «М-ЛИТ» до AT «БАНК «ПОРТАЛ», ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», ТОВ «РКДЗ» про визнання договору застави № 25 від 29.04.2016 недійсним, позов ТОВ «М-ЛИТ» було задоволено повністю, визнано недійсним договір застави № 25, укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та AT «БАНК «ПОРТАЛ» від 29.04.2016.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі № 910/19290/21 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022; ухвалено нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» відмовлено повністю з підстав пропуску позовної давності.
		Ухвалою від 16.02.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ЛИТ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/19290/21.
		За змістом постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 у справі №910/19290/21: «Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Частиною першою статті 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. Згідно з ч. З ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, з наведеного вбачається, що заставодавцем завжди має бути власник речі або особа, якій належить майнове право, оскільки передача в заставу означає можливість продажу предмета застави. Оскільки судами встановлено, що на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ», яке, в свою чергу, не передавало предмет застави у заставу, а також у встановленому порядку не передавало майно з правом застави, не надало згоди на передачу майна в заставу, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що Договір застави за своїм змістом суперечить вимогам ст. 583 ЦК України та cт. 11 Закону України «Про заставу». Однак, незважаючи на правильність висновку місцевого господарського суду про те, що уклавши спірний Договір застави, відповідачі дійсно порушили права позивача, суд апеляційної інстанції зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що, з огляду на приписи ч. 5  ст. 261 ЦК України, позивач не пропустив позовну давність, оскільки перебіг позовної давності у цьому випадку розпочався з моменту укладення додаткової угоди № 4 від 19.12.2018 до Договору комісії...».
		Таким чином, в межах справи № 910/19290/21 судовими рішеннями встановлено, що укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та ПАТ «БАНК «ПОРТАЛ» договір застави №25 від 29.04.2019 за своїм змістом суперечить вимогам  ст. 583 ЦК України  та  ст. 11 Закону України «Про заставу», оскільки на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ».
		Водночас, обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, позивач стверджує, що всупереч вказаним встановленим судовими рішеннями фактам, AT «БАНК «ПОРТАЛ» та ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» не визнають права власності ТОВ «М-ЛИТ» на магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску.
		Отже, з пояснень позивача вбачається, що обидві вказані юридичні особи (відповідачі) вважають магістральний тепловоз №1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю ТОВ «УКРТРАНС- РЕМОНТ» та у зв`язку з цим - заставним на підставі договору застави №25 від 29.04.2016 року. На теперішній час невизнання вказаними юридичними особами права власності ТОВ «М-ЛИТ» на вказаний тепловоз має наслідком систематичне втручання відповідачів у мирне володіння майном позивача, що є грубим порушення як міжнародних, так і національних стандартів права власності.
		За змістом ухвали Київського апеляційного суду від 22.05.2023 року у справі №11- сс/824/2351/2023 AT «БАНК «ПОРТАЛ», позиціонуючи себе власником вказаного тепловоза, оскаржило ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року про накладення арешту на майно - тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271 (змінено механічним способом на№ 1274), рік побудови 1986 (номер рами секції А № 5474, номер рами секції Б № 5475 Б, 1986рік) із забороною будь-яким особам використовувати, перетворювати та відчужувати на користь третіх осіб указаний об`єкт майна. Вказаною ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.02.2023 задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора про накладення арешту на майно та накладено арешт на тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський № 1271 (змінено механічним способом на № 1274), рік побудови 1986 (номер рами секції А № 5474 , номер рами секції Б № 5475 Б, 1986 рік) із забороною будь-яким особам використовувати, перетворювати та відчужувати на користь третіх осіб указаний об`єкт майна. Апелянт (банк) наголошував на тому, що доцільність використання арештованого тепловоза, що перебуває в заставі AT «БАНК «ПОРТАЛ» в якості речового доказу вже була перевірена та спростована висновками слідчого судді, викладеними в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2023 року...».
		Отже, на переконання позивача, AT «БАНК «ПОРТАЛ» по теперішній час визнає магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску власністю ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та вважає це майно заставним згідно договору застави №25 від 29.04.2016.
		Також з пояснень позивача вбачаєтеся, що належний ТОВ «М-ЛИТ» магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986року випуску, містить змінений механічним способом номер з №1271 на № 1274, є речовим доказом у кримінальному провадженні № 12019060060001402 від 14.11.2019 року, та перебуває на зберіганні у ТОВ «М-ЛИТ» як власника цього майна. Місце зберігання - ТОВ «Полтавський тепловозоремонтний завод» (м. Полтава, вул. Гайового, 30).
		13.02.2023 на адресу ТОВ «Полтавський тепловозоремонтний завод» надійшла вимога приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А.В., згідно з якою у провадженні вказаного виконавця перебуває виконавче провадження №66960223, яке в свою чергу складається із низки виконавчих проваджень, боржником у яких є ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ», а стягувачем - AT «БАНК «ПОРТАЛ».
		За змістом вказаної вимоги, стягувач - тобто AT «БАНК «ПОРТАЛ», повідомив виконавця, що «належний боржнику - ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» тепловоз магістральний 2М62-1274 перебуває на території ТОВ «Полтавський тепловозоремонтний завод» (м. Полтава, вул. Гайового, 30), у зв`язку з чим товариству було запропоновано надати безперешкодний доступ до вказаного тепловозу для проведення виконавчих дій
		Відтак, за доводами позивача, відповідачами наразі вживаються заходи, які достеменно свідчать про невизнання ними права власності позивача на належне йому майно.
		Таким чином, спір у даній справі виник у зв`язку із невизнанням відповідачами права власності позивача на належне йому майно, а саме: № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску.
		Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що судове рішення    у справі №910/19290/21, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини стосовно того, що на момент укладення договору застави №25 від 29.04.2016 власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ» повторного доведення не потребують. Водночас, право власності ТОВ «М-ЛИТ» на магістральний тепловоз магістрального тепловоза № 1271 (секції А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску не визнається Акціонерним товариством "БАНК "ПОРТАЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНС-РЕМОНТ". Відтак, з урахуванням обставин, встановлених у судових рішеннях, які набрали законної сили, а також у зв`язку з доведеністю позивачем у цій справі вимог, наявні підстави для визнання права власності на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б. Позовні вимоги про припинення обтяження на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б, у даному конкретному випадку є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до  ст. 392 ЦК України, оскільки на теперішній час наявність у позивача відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому  ст. 392 ЦК України. При цьому суд відхилив доводи відповідача-1 стосовно пропуску позивачем позовної давності, оскільки позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі ст.ст.  392  та  388 ЦК України, а право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, звернувшись з позовом у даній справі 13.07.2023 позивач не пропустив строк давності, а порушене право підлягає захисту.
		Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що хоча в межах господарської справи №910/19290/21 судовими рішеннями встановлено, що укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та ПАТ «БАНК «ПОРТАЛ» договір застави №25 від 29.04.2019 за своїм змістом суперечить вимогам  ст. 583 ЦК України  та  ст. 11 Закону України «Про заставу», оскільки на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ», водночас, такий договір не було визнано недійсним, а заставу не припинено. В свою чергу,   відповідно до ч. 2  ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів»  (в редакції, чинній на момент передачі майна в заставу) у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна. Відтак суд визнав обґрунтованими доводи відповіда-1 про неправомірне зняття застави на спірне майно (що було передано в заставу за договором № 25 від 29.04.2016 та який є діючим на сьогодні) з урахуванням вказаних вище норм матеріального права.  Також суд вказав, що при розгляді господарської справи №910/10580/20, так і при розряді справи №910/10715/20 було встановлено факт переобладнання тепловозу двохсекційного типу 2М62, рік побудови 1986, у складі: секція А заводський номер №5476, секція Б, заводський №5475 (предмет застави по договору застави № 25 від 29.04.2016) в два інші тепловози типу М62, рік побудови 1986, заводські №1271-1 та №1271-2. Разом з цим,  ст. 332 ЦК України  передбачено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов`язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, судовими рішення (у вказаних справах) було підтверджено здійснення переробки спірного майна. Разом з цим, звертаючись з позовом у даній справі (виходячи із підстав та предметом позову), позивач просив визнати право власності та припинити обтяження на магістральний тепловоз 2М62 №1271 1986 року випуску у складі секцій А, секцій Б. При цьому, жодних доказів існування вказаного майна в стані, яке було на момент укладення договору купівлі-продажу №2/2016 від 21.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс-ремонт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" матеріали справи в розумінні  ст. 75 ГПК України  не містять. Водночас, з урахуванням встановлення факту переробки майна є помилковою позиція позивача щодо того, на яке саме майно може бути визнано право власності (на те, яке існувало на момент укладення договору купівлі-продажу №2/2016). Тоді як право власності на перероблене майно, деталі, тощо, про що зазначено в судових рішеннях у справах: №910/10580/20, №910/10715/20, позивач право власності визнати не просив і вказане не входить до предмету доведення, виходячи з підстав та предмету позову в даній справі.
		Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
		В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, а також було допущено розгляд позовних вимог та підстав, які фактично не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин ст. 392 ЦК України та не враховано численних висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права в подібних правовідносинах, викладених зокрема у постановах від 02.05.2018 у справі №914/904/17, від 22.05.2018 у справі №923/1283/16, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц, від 23.05.2018 у справі №910/9823/17, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19. Крім того, судом апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування ст.ст. 9, 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів» та ст. 27 Закону України «Про заставу», викладені у постановах Верховного Суду України від 03.04.2013 у справі          №6-7цс13, від 19.11.2014 у справі №6-168цс14 та у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №463/3582/17,  від 18.12.2019 у справі №619/4033/18, від 05.02.2020          у справі №569/11433/15-ц, від 05.02.2020 у справі №761/3615/19, від 07.04.2021          у справі №200/17569/18. За доводами скаржника, на сьогодні непереобладнаний двосекційний тепловоз №2М62- 1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ «М-ЛИТ», який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019060060001402 від 14.11.2019 та передано на відповідальне зберігання власнику - ТОВ «М-ЛИТ» знаходиться за місцем зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30, про що представник позивача неодноразово заявляла під час розгляду справи. Будь-які інші тепловози предметом заявленого ТОВ «М-ЛИТ» позову не були. Так, у матеріалах справи наявні письмові докази, а саме звіт про технічний стан тепловоза серії М62 (№ 1271-2), виконаний 01.09.2021, за змістом якого технічний огляд вказаного односекційного тепловоза №М62 1271-2, секція А було проведено 18.08.2021 року за адресою: Україна, 09600, Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 1. Також у матеріалах даної справи наявний Звіт про технічний стан тепловоза серії М62 (№ 1271-1 згідно дублікату Формуляра), виконаний 01.09.2021, за змістом якого технічний огляд вказаного односекційного тепловоза №М62 1271-1, секція Б було проведено 19.08.2021 за адресою: Україна, 11502, Житомирська область, м. Коростень, вул. Каштанова, 3. Водночас, НЕПЕРЕОБЛАДНАНИЙ ДВОСЕКЦІЙНИЙ тепловоз №2М62-1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ «М-ЛИТ», який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019060060001402, право на який було предметом позовних вимог, Постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 (тобто більше ніж за пів року до вказаних оглядів) був переданий на відповідальне зберігання власнику - ТОВ «М-ЛИТ», за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30, де й знаходиться по теперішній час. Тобто суд апеляційної інстанції визначив предметом позову зовсім інше майно, а саме переобладнані односекційні тепловози №М62 1271-2 ТА №М62 1271-2, які не були визначені позивачем, як предмет позову.
		Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.10.2024 (з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, всебічного, повного, об`єктивного розгляду зазначеної касаційної скарги у справі №910/11335/23, колегія суддів вважала за необхідне призначити її розгляд у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав) та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 27.08.2024.
		До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.09.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 20.08.2024, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Зазначає, що банк не є власником Тепловоза серії М62 і ніколи не заявляв про наявність у нього права власності на вказане рухоме майно. Для банку взагалі не має значення, хто є власником Тепловоза М62, який перебуває в заставі банку. При цьому відповідач-1 ставить під сумнів існування нібито укладених між позивачем та відповідачем-2 договору купівлі-продажу № 2/2016 від 21.03.2016 та договору комісії № 03/2016 від 31.03.2016 та вважає, що вони є нікчемними та спрямовані на незаконне заволодіння майном банку - а саме на отримання кредиту, яким потім не був повернутий, під заставу казаного тепловоза.
		Переглянувши постанову апеляційного,  а також рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
		Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
		При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		Згідно з  ст. 321 ЦК України  право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до  ст. 328 ЦК України  право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1  ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2  ст. 321 ЦК України).
		Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.
		Зокрема, відповідно до  ст. 392 ЦК України  власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вказаний спосіб захисту права власності пов`язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. 
		Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку  ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.
		У зв`язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності.
		Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі  ст. 392 ЦК України  є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
		Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі  статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16).
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
		Позивачем за таким позовом може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Крім того, визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом, встановленим  статтею 392 ЦК України, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
		Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18 та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц.
		Судами обох інстанцій встановлено, що факт придбання вказаного магістрального тепловоза та дійсності проведеної господарської операції з придбання, зокрема, вказаного тепловозу встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 у справі №804/8195/17 (яке набрало законної сили 20.03.2018). Зі вказаного рішення вбачається, що судом, зокрема було встановлено факт проведення контролюючим фіскальним органом перевірки Позивача за період 2015 - І квартал 2017 року по взаємовідносинам з ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та факт реальності господарських операцій з придбання, зокрема, магістрального тепловозу №1271 (секції А, Б), моделі 2М62, 1986 року випуску. В подальшому Позивачу стало відомо, що ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» в забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором кредиту, укладеного між цим товариством та ПАТ «БАНК «ПОРТАЛ», уклало з банком договір застави № 25 від 29.04.2016 року, відповідно до умов якого ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» як заставодавець передало в заставу Банку нібито належне йому майно, а саме тепловоз двохсекційний типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986, у складі:- секція А та секція Б. 
		Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, позивач стверджував, що всупереч вказаним встановленим судовими рішеннями фактам, AT «БАНК «ПОРТАЛ» та ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» не визнають права власності ТОВ «М-ЛИТ» на магістральний тепловоз № 1271 (секції А, Б), модель 2М62, 1986 року випуску.
		В межах справи №910/19290/21 судовими рішеннями встановлено, що укладений між ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» та ПАТ «БАНК «ПОРТАЛ» договір застави №25 від 29.04.2019 за своїм змістом суперечить вимогам  ст. 583 ЦК України  та  ст. 11 Закону України «Про заставу», оскільки на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 року власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ», проте відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання договору застави № 25 від 29.04.2016 недійсним з огляду на пропуск ним позовної давності. Вказані обставини також встановлені апеляційним господарським судом, водночас він виснував, що такий договір не було визнано недійсним, а заставу не припинено.
		В свою чергу відповідно ч. 4  ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17 та постанові 10.12.2019 у справі № 910/6356/19.
		Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008).
		Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення    по справі №910/19290/21, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини стосовно того, що на момент укладення договору застави №25 від 29.04.2016 власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ» повторного доведення не потребують.
		Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням ч. 2 ст.  10  та ч. 2 ст.  12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів» позов у цій справі фактично зводиться до неправомірного зняття застави на спірне майно (що було передано в заставу за договором № 25 від 29.04.2016 та який є діючим на сьогодні).
		Водночас Верховний Суд вважає такі висновки помилковими, оскільки ч. 2 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у відповідній редакції встановлювала, що у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає  відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.
		Статтею 12 зазначеного Закону зазначено, що взаємні права  та обов`язки за правочином,  на підставі якого виникло  обтяження,  виникають  у  відносинах  між  обтяжувачем  і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах  з третіми  особами,  якщо  інше  не  встановлено  цим Законом.  У разі відсутності реєстрації обтяження  таке  обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем,  проте воно є не чинним у відносинах з  третіми  особами,  якщо  інше  не встановлено цим Законом. На підставі  реєстрації  встановлюється  пріоритет обтяження, якщо інші підстави для  виникнення  пріоритету  не  визначені  цим Законом.  Задоволення  прав  чи  вимог  декількох обтяжувачів,  на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється  згідно  з пріоритетом,  який визначається в порядку, встановленому цим Законом. 
		Тобто положення даних статей застосовуються до правовідносин, коли відповідне майно, яке вже було предметом попереднього обтяження, було відчужено в подальшому особою, яка не мала на це право, водночас у даній справі таких обставин не встановлено, і, як встановлено судами у справі № 910/19290/21 на момент укладення договору застави № 25 від 29.04.2016 власником Тепловозу було ТОВ «М-ЛИТ», яке, в свою чергу, не передавало предмет застави у заставу, а також у встановленому порядку не передавало майно з правом застави, не надало згоди на передачу майна в заставу. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що Договір застави за своїм змістом суперечить вимогам ст. 583 ЦК України та cт. 11 Закону України «Про заставу». Тобто ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» не мало права власності на рухоме майно, яке було передано ним в заставу, і щодо цього майна не було попередніх обтяжень, а ТОВ «М-ЛИТ» не є новим власником вказаного тепловозу, не придбавав його після внесення відповідачами спірних обтяжень, а навпаки є первісним його власником.
		Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
		Системний аналіз положень ч. 1 ст. 27 Закону України «Про заставу» та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяження, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, тобто, на предмет застави може бути звернено стягнення у відповідності до статтей 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави і є чинними на момент його відчуження.
		Подібні за змістом висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 03.04.2013 у справі №6-7цс13, від 19.11.2014 у справі №6-168цс14 та у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №463/3582/17,  від 18.12.2019 у справі №619/4033/18, від 05.02.2020          у справі №569/11433/15-ц, від 05.02.2020 у справі №761/3615/19, від 07.04.2021          у справі №200/17569/18.
		Відтак, апеляційний господарський суд помилково застосував до даних правовідносин положення ст.ст. 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у зв`язку з чим підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження.
		Крім того, суд апеляційної інстанції виснував, що при розгляді справ №910/10580/20 та №910/10715/20 встановлено факт переобладнання тепловозу двохсекційного типу 2М62, рік побудови 1986, у складі: секція А заводський номер №5476, секція Б, заводський №5475 (предмет застави по договору застави № 25 від 29.04.2016) в два інші тепловози типу М62, рік побудови 1986, заводські №1271-1 та №1271-2.
		В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначив про наявність в матеріалах справи доказів, які підтверджують переробку спірного майна, так до суду першої інстанції було подано звіт про технічний стан тепловоза серії М62 (№1271-1), а також звіт про технічний стан тепловоза серії М62 (№1271-2). У вказаних звітах зазначено про наявність розбіжностей у маркуванні та данних, що містяться у формулярах тепловоза. 
		Окрім цього, судом апеляційної інстанції враховано, що 14.11.2019 постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 тепловоз №2М62-1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ "М-ЛИТ" визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019060060001402 від 14.11.2019 та передано на відповідальне зберігання власнику - ТОВ "М-ЛИТ", встановивши місце зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30.
		В цій частині суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підтверджені судовими рішеннями доводи про переобладнання спірного майна, які не заперечив позивач.
		Відповідно до положень ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Водночас позивач не був залученим до участі у справах № 910/10580/20 та № 910/10715/20, тому відповідні обставини не можуть вважатись преюдиційними, в цій частині, у даній справі.
		Стверджуючи про те, що з урахуванням встановлення факту переробки майна є помилковою позиція позивача щодо того, на яке саме майно може бути визнано право власності, суд апеляційної інстанції не врахував, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів з урахуванням вимог, викладених у ст.ст. 73, 76-78, 86 ГПК України.
		Усебічність і повнота розгляду справи передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
		Нормами господарського процесуального законодавства визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		Водночас судом апеляційної інстанції залишились поза увагою посилання позивача на те, що Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі № 910/4091/21 встановлено, що: «В рамках досудового розслідування постановою слідчого було призначено трасологічну експертизу з метою вирішення питання з приводу того, чи вносилися зміни у номер рами магістрального тепловозу 2М62 №1274. … Відповідно до наявної в матеріалах справи копії висновку експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №9/129 від 16.12.2019 встановлено, що в надані для дослідження буквено-цифрові позначення номера рами (шасі) 2-х секцій магістрального тепловозу вносилися зміни шляхом виправлення (нанесення додаткових штрихів) останніх символів з символу "1" на символ "4" саморобним способом. …враховуючи встановлені експертами обставини, колегія суддів вказує на те, що внаслідок механічного впливу на магістральний тепловоз 2М62 №1271 у складі секцій А і Б, 1986 року випуску в буквено-цифрові позначення номера рами (шасі) 2-х секцій магістрального тепловозу вносилися зміни шляхом виправлення (нанесення додаткових штрихів) останніх символів з символу "1" на символ "4" саморобним способом. Тобто, першочерговим номером тепловозу №1274 був №1271. Також, встановлено, що рама наданих на дослідження секцій магістрального тепловозу та інші елементи конструкції належать тепловозу №1271, а не №1274. Як наслідок, апеляційним судом встановлено, що переданий в заставу банку за договором тепловоз насправді не є магістральним тепловозом 2М62 №1274, рік випуску 1986, у складі двох секцій, як про це зазначено в договорі, а є магістральним тепловозом 2М62 №1271.».
		Крім цього, не надано судом апеляційної інстанції й оцінки доводам позивача про те, що 23.05.2017 ТОВ «УКРТРАНС-РЕМОНТ» уклало договір купівлі- продажу №6/2017 з ТОВ «РКДЗ», за умовами якого передало у власність останнього магістральний тепловоз моделі М62 № 1271-2, 1986 року, після капітального ремонту в обсязі КР-2, переобладнаний з тепловозу двохсекційного типу 2М62, заводський №1271, рік побудови 1986. 14.11.2019 відповідні відомості про кримінальні правопорушення були несені правоохоронними органами до ЄРДР за №12019060060001402 з попередньою правовою кваліфікацією за  ст. 290 КК України, ч. 4  ст. 190 КК України. У вказаному кримінальному провадженні позивач має статус потерпілого. Постановою Коростенської місцевої прокуратури про визнання речовими доказами від 15.02.2021 тепловоз №2М62-1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ "М-ЛИТ" визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019060060001402 від 14.11.2019 та передано на відповідальне зберігання власнику - ТОВ "М-ЛИТ", встановивши місце зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30.
		При цьому судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому, що відповідачами під час розгляду справи факт існування та перебування за місцем зберігання за адресою: м. Полтава, вул. Гайового, 30, тепловозу №2М62-1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ «М- ЛИТ», який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12019060060001402 від 14.11.2019 та передано на відповідальне зберігання власнику - ТОВ «М-ЛИТ», право власності на який саме і є предметом позову, не було спростовано належними та допустимими доказами.
		Відтак, Верховний Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанцій про те, що з урахуванням встановлення факту переробки майна є помилковою позиція позивача щодо того, на яке саме майно може бути визнано право власності (на те, яке існувало на момент укладення договору купівлі-продажу №2/2016), тоді як право власності на перероблене майно, деталі, тощо, про що зазначено в судових рішеннях у справах: №910/10580/20, №910/10715/20, позивач право власності визнати не просив і вказане не входить до предмету доведення, виходячи з підстав та предмету позову в даній справі.
		Вказані вище докази не можуть бути досліджені Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, однак їх оцінка, також оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті.
		Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" задовольнити частково.
		Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 910/11335/23 скасувати.
		Справу № 910/11335/23 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя                                                                        Могил С.К.   
		Судді:                                                                                               Волковицька Н.О.
		                                                                                                        Случ О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...