Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1990/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 09.10.2024
Номер судового провадження: 61-14107ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 372/1990/18
		 
		провадження № 61-14107св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		судді-доповідача Литвиненко І. В., 
		суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,  
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай Вікторія Юріївна, Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області,
		 
		розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня                        2022 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року
		 
		у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай Вікторія Юріївна, Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, про визнання договору дарування недійсним,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі  - ТОВ «Порше Мобіліті», товариство) у липні 2018 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, який змінило у процесі розгляду справи, і остаточно просило:
		- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 14 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з підстав його фіктивності;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2016 року, яким право власності на земельну ділянку зареєстровано за        ОСОБА_2 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень                              від 20 червня 2018 року, яким право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 .
		На обґрунтування позовних вимог товариство посилалося на те, що 22 грудня                        2015 року заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі                    № 755/17078/15-ц з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121 у розмірі 818 921,22 грн.
		Апеляційний суд міста Києва рішенням від 23 серпня 2016 року вказане рішення районного суду в частині вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення інфляційних втрат за час прострочення платежів за кредитним договором в сумі 5 646,41 грн та збитків в розмірі 17 640,00 грн скасував і ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові. Пункт 2 резолютивної частини рішення районного суду виклав в іншій редакції. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором в розмірі 799 288,81 грн.
		28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року, який звернуто до виконання та 26 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А. В. відкрито виконавче провадження.
		ОСОБА_1 , будучи ознайомленим із рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у справі № 755/17078/15-ц та обізнаним про відкриття виконавчого провадження, здійснив відчуження об`єкта нерухомості, а саме земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: житловий масив « Стожари », сектор ІІІ, квартал 7, земельна ділянка № НОМЕР_1 , місто Обухів, Київська область, на користь своєї матері ОСОБА_2 .
		Вважає, що укладений між відповідачами договір дарування земельної ділянки є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, що призвело до фактичної неможливості виконання рішення суду ОСОБА_1 у іншій справі.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		Обухівський районний суд Київської області рішенням від 25 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовив.
		Київський апеляційний суд постановою від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» залишив без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року залишив без змін. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2019 року у справі № 372/1990/18.
		Верховний Суд постановою від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задовольнив частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду                             від 04 червня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що у матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про факт реалізації транспортного засобу, експертна оцінка вартості транспортного засобу на момент продажу, докази, що підтверджують суму за яку було реалізовано транспортний засіб, докази, які підтверджують факт зарахування ТОВ «Порше Мобіліті» отриманих від продажу коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2013 року                                  № 5001112, та докази, які свідчать про розмір залишку заборгованості за вказаним кредитним договором після продажу заставного майна.
		Крім того, у процесі розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві                   (далі - ВДВС Святошинського РУЮ) від 11 січня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 21 червня 2015 року накладено арешт на все майно                                    ОСОБА_1 , який було знято лише постановою головного державного виконавця Святошинського РУЮ у місті Києві від 16 лютого 2017 року.
		Суди не встановили, чи були зареєстровані такі обмеження державним виконавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чи була направлена копія постанови про арешт майна ОСОБА_1 , чи було взагалі відомо відповідачу про наявність даних обтяжень його прав на момент вчинення оспорюваного договору дарування земельної ділянки (14 листопада 2016 року).
		Обухівський районний суд Київської області рішенням від 22 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовив.
		Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказам того, що оспорюваний договір укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним, та що є наявний умисел на укладання договору дарування земельної ділянки між близькими родичами, з метою приховання цього майна від виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань перед кредитором.
		Київський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задовольнив. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення про задоволення позову.
		Визнав недійсним договір дарування земельної ділянки серії та номер 2016                               від 14 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2016, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223110100:01:019:0070.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Постанову апеляційний суд мотивував тим, що договір дарування земельної ділянки містить ознаки удаваного правочину, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину, яким ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 об`єкт самочинного будівництва у вигляді будівельних матеріалів та робіт.
		Правочин, яким ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку та об`єкт самочинного будівництва є фіктивним, оскільки його вчинено з метою приховати відчужуване майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.
		Правочин, яким ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку та об`єкт самочинного будівництва є недійсним, так як він не відповідає ЦК України та актам цивільного законодавства, оскільки відчуження відбулось при умові існування у ОСОБА_1 обмежень вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном, а саме арешт всього належного ОСОБА_1 майна у межах ВП № НОМЕР_4.
		Київський апеляційний суд додатковою постановою від 01 лютого 2024 року заяву ТОВ «Порше Мобіліті» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.
		Ухвалив додаткову постанову у цій справі.
		Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 32356615, видане 14 листопада 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Бацай В. Ю. Обухівського районного нотаріального округу Київської області, яким право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 
		Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41803817 від 26 червня 2018 року, виданий державним реєстратором Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області Василенко І. О., яким право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Додаткова постанова мотивована тим, що апеляційний суд дійшов висновку про те, що правочин, яким ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку та об`єкт самочинного будівництва є недійсним, тому вимоги                    ТОВ «Порше Мобіліті» про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
		Оскільки, при ухваленні судом апеляційної інстанції постанови від 22 вересня                          2022 року не було вирішено позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення та задоволення заяви позивача.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг 
		Від ОСОБА_1 у вересні 2023 року та у лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду                             від 22 вересня 2023 рокута додаткову постанову Київського апеляційного суду                      від 01 лютого 2024 року,в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що на користь товариства з нього було стягнуто 578 121,79 грн і даний факт не заперечувався позивачем, а також стягнуто 244 000 грн, що складає 822 121,79 грн. Дана сума перевищує суму його заборгованості перед товариством.
		Апеляційний суд залишив дані факти без належної правової оцінки.
		Суд апеляційної інстанції не врахував висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) та у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), згідно з якими суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося нерегульованих питань; відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних прав.
		Апеляційний суд дійшов висновку, що оспорюваний договір містить ознаки удаваного правочину, однак позовна заява не містить таких обґрунтувань та дані обставини не є ефективним способом захисту на підставі правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі                                      № 398/4220/17 (провадження № 61-4781св19).
		Всупереч правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22), товариством не було доведено належними та допустимими доказами наявність удаваного правочину, не було вказано всі фактичні обставини, не було дотримано принципу процесуальної рівності сторін, апеляційним судом було прийнято незаконне та необґрунтоване рішення.    
		Апеляційний суд не надав належної оцінки, що він завчасно до укладення оспорюваного договору дарування достовірно знав про наявність судового рішення у справі № 755/17078/15, що набрало законної сили; 11 січня 2016 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у місті Києві в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 накладено арешт на все належне йому майно, а знято його лише 16 лютого                         2017 року у зв`язку з прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження і погашенням заборгованості перед товариством; не взяв до уваги його пояснення щодо виконання судового рішення у справі за рахунок переданого в заставу позивачу автомобіля; не звернув уваги на те, що виконавчий напис приватного нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави вчинено до звернення до звернення позивача до суду; товариство, подавши цю позовну заяву, намагається здійснити подвійне стягнення.
		Фотознімки з  «Карти Google» і «Google Планета Земля» не є належними доказами у справі, оскільки не дають можливості остаточно встановити наявність чи відсутність самочинного незавершеного будівництва на території земельної ділянки.
		Він, як учасник процесу, був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та права гарантовані Конституцією України і брати участь в судовому розгляді та надати докази і заперечення, оскільки не був повідомлений про розгляд справи. 
		 
		 
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Від ОСОБА_2 у листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що товариство намагається повторно стягнути ту ж саму суму заборгованості, яка була вже стягнута, що не заперечується позивачем. Проте вказані факти залишилися поза увагою апеляційного суду. 
		Суд апеляційної інстанції не врахував висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), від 16 грудня               2020 року у справі № 398/4220/17 (провадження № 61-4781св19) та від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22).
		Станом на 16 травня 2017 року заборгованість вже була частково погашена.
		ОСОБА_1 ,як учасник процесу, був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та права гарантовані Конституцією України і брати участь в судовому розгляді та надати докази і заперечення, оскільки не був повідомлений про розгляд справи. 
		Суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають суттєве значення для її розгляду, дії товариства спрямовані на подвійне відчуження майна ОСОБА_1 . 
		 
		Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року та витребував її матеріали із Обухівського районного суду Київської області.
		Справа № 372/1990/18 надійшла до Верховного Суду 22 лютого 2024 року.
		Верховний Суд ухвалою від 29 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року.
		Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		Між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 02 грудня 2013 року було укладено кредитний договір № 50011121, за умовами якого товариство надало                     ОСОБА_1 кредит у розмірі 321 555 грн.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором                       06 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу марки «Volkswagen Touareg», 2013 року випуску, № НОМЕР_2 .
		ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки                                    від 25 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай В. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 868, набув право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3223110100:01:019:0070.
		Станом на 04 серпня 2014 року на вказаній земельній ділянці без отримання передбачених законом дозвільних документів велось самочинне будівництво, а станом на 07 вересня 2014 року - розміщено об`єкт самочинного будівництва, а саме будинок із двохскатним дахом.
		Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.
		У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору                  ТОВ «Порше Мобіліті» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка A. М. із заявою про вчинення виконавчого напису.
		21 червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив виконавчий напис № 841, яким визначив звернути стягнення на транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , та за рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» за невиплачену заборгованість у розмірі                                         796 624,14 грн.
		26 червня 2015 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ                    Гаєвським С. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження                            № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису від 21 червня 2015 року № 841.
		Державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ Гаєвським С. М. 26 червня                 2015 року винесено постанову про відкриття ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису № 841 від 21 червня 2015 року.
		На підставі виконавчого напису нотаріуса від 21 червня 2015 року належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2013 року випуску,                     д.н.з. НОМЕР_3 , реалізовано на прилюдних торгах, кошти від реалізації якого спрямовано на погашення заборгованості перед ТОВ «Порше Мобіліті» на підставі кредитного договору від 02 грудня 2013 року № 50011121.
		У вересні 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121, яка станом 28 серпня 2015 року становила 883 232,22 грн та складається із простроченої заборгованості в сумі 95 520,68 грн, з яких: 64 892,38 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за кредитом; 788,19 грн - 3 % річних за час прострочення платежів за кредитом; 5 646,41 грн - інфляційні втрати за час прострочення платежів за кредитом; 2 627, 31 грн - пеня за час прострочення платежів за кредитом; 17 239,37 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за додатковим кредитом; 105,37 грн - 3 % річних за час прострочення платежів за додатковим кредитом; 23,03 грн - інфляційні втрати за час прострочення платежів за додатковим кредитом; 351,22 грн - пеня за час прострочення платежів за додатковим кредитом; 3 847,40 грн - сума штрафу, нарахованого за пунктом 8.3 загальних умов; та із заборгованості з дострокового повернення кредиту в сумі 787 711,53 грн, з яких: 674 106,90 грн - сума заборгованості за кредитом; 13 530,16 грн - сума заборгованості за процентами;                     4 182, 34 грн - 3 % річних; 13 941,13 грн - пеня; 64 311,00 грн - сума штрафу, нарахованого за пунктом 8.2 загальних умов кредитування; 17 640,00 грн - сума збитків, нарахованих за пунктом 8.5 загальних умов кредитування.
		Дніпровський районний суд міста Києва заочним рішенням від 22 грудня 2015 року у справі № 755/17078/15-ц позов ТОВ «Порше Мобіліті» задовольнив частково. Стягнув  з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 02 грудня 2013 року № 50011121 в сумі 818 921,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ Гаєвським С. М. в межах ВП НОМЕР_4 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 11 січня 2016 року, якою накладено арешт на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 .
		Апеляційний суд міста Києва рішенням від 23 серпня 2016 року заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у справі                                 № 755/17078/15-ц в частині вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення інфляційних втрат за час прострочення платежів за кредитним договором в сумі 5 646,41 грн та збитків в розмірі 17 640 грн скасував і ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові. Пункт 2 резолютивної частини рішення виклав в іншій редакції. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором в розмірі 799 288,81 грн.
		28 вересня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року, який звернуто до виконання та 26 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А. В. відкрито виконавче провадження ВП № 52582511 з примусового виконання виконавчого листа № 755/17078/15-ц від 28 вересня 2016 року.
		До відкриття виконавчого провадження, а саме 14 листопада 2016 року, між             ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки, за яким дарувальник передав безоплатно у власність обдарованої, а обдарована прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: житловий масив «Стожари», сектор АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3223110100:01:019:0070).
		Державним реєстратором прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бацай В. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 32356615, від 14 листопада 2016 року, яким право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Постановою головного державного виконавця  Святошинського ВДВС                  Федоренком А. М. 16 лютого 2017 року знято арешт з майна.
		ОСОБА_2 до Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Обухівської міської ради подано повідомлення                    від 21 липня 2017 року про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта.
		Також, ОСОБА_2 подано до Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Обухівської міської ради Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 11 червня 2018 року, зареєстрованого за номером: КС141181630441 від 12 червня 2018 року.
		Державним реєстратором Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області Василенко І. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41803817 від 26 червня 2018 року, яким право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Судом апеляційної інстанції з картографічних та ландшафтних даних і зображень, отриманими із служб «Карти Google» і «Google Планета Земля», встановлено, що станом на травень 2015 року на земельній ділянці був наявний об`єкт самочинного будівництва - двоповерховий будинок. 
		При цьому, в період з 25 грудня 2013 року до 14 листопада 2016 року власником земельної ділянки був ОСОБА_1 .
		Крім того, між ОСОБА_1 та Обухівським водопровідно-каналізаційним підприємством 02 червня 2014 року було укладено договір про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення № Ст.7/20 про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_3 , в якому споживач ОСОБА_1 зазначений як власник, наймач, орендар  житлового та нежитлового приміщення (будинку садибного типу, квартири, господарських та інших нежитлових приміщень).
		Також апеляційним судом з отриманих позивачем у філії НЦУВКЗ «Дніпрокосмос» доказів встановлено, що з наявними даними дистанційного зондування землі стосовно земельної ділянки, у період з 01 січня 2014 року (перший місяць місяця після набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку)                                     до 04 жовтня 2018 року, з яких випливає, що станом на 07 вересня 2014 року на земельній ділянці була наявна збудована споруда та на усіх космічних знімках починаючи від 07 вересня 2014 року виразно видно дах збудованого будинку, а саме: космічний знімок земельної ділянки зроблений 10 березня 2014 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 08 квітня 2014 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 07 вересня 2014 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 23 квітня 2015 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 09 серпня 2015 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 19 вересня 2015 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений                06 березня 2016 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 15 липня                 2016 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 10 березня 2016 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 25 березня 2017 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 09 серпня 2017 року; космічний знімок земельної ділянки зроблений 13 серпня 2017 року.
		Згідно з висновком, складеним спеціалістом «Дніпрокосмос» філії Національного центру управління та випробування космічних засобів Державного космічного агентства України 07 листопада 2018 року за № 11/13-339, земельна ділянка кадастровий номер 3223110100:01:019:0070, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (три), ж/м Стожари», сектор 3 (три), квартал 7 (сім), ділянка 20 (двадцять) до 2014 року не використовувалася. Станом на 04 серпня 2014 року на вказаній земельній ділянці почалося будівництво - видно котлован будинку. Станом на 07 вересня 2014 року на вказаній земельній ділянці зведено будинок із двохскатним дахом. Станом                      на 28 квітня 2015 року на вказаній земельній ділянці знаходиться будинок, легковий автомобіль, невелика господарська споруда. Станом на 15 липня 2016 року на вказаній земельній ділянці біля будинку додатково з`явилася прямокутна (у плані) споруда; раніше встановлена невелика господарська споруда знесена. Станом на 25 березня 2017 року на вказаній земельній ділянці присутні огородження, будинок, господарська споруда біля будинку, доріжки.
		Згідно з довідкою до договору № Ст.7/20 за підписом виконуючого обов`язки начальника абонентського відділу ОСОБА_3 . ОСОБА_1 за період з 02 червня 2014 року до 22 серпня 2018 року отримано послуги з водопостачання у обсязі 569 куб м.
		Таким чином, із встановленого випливає, що станом на 14 листопада 2016 року у момент відчуження земельної ділянки, до складу угідь земельної ділянки входила одно - та двоповерхова забудова.
		Крім того, згідно з довідкою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова А. В. від 27 жовтня 2021 року станом на 27 жовтня 2021 року залишок заборгованості за виконавчим провадженням № 56285602 з урахуванням основної винагороди приватного виконавця склала 691 178,22 грн, з яких: 628 343,85 грн - залишок боргу за виконавчим листом № 755/17078/15-ц від 28 вересня 2016 року, що видав Дніпровський районний суд міста Києва; 62 834,37 грн - залишок основної винагороди приватного виконавця, яка складається з 10 % від загальної суми до стягнення за виконавчим документом. 
		                     
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня                        2022 року 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
		Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
		Відповідно до статті 202 ЦК України правочином дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі                                         № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
		Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі                    № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду                      від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зроблено висновки про те, що «Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
		У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що «Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
		Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».
		У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».
		У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».
		Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
		У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
		Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
		У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17,                     від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня             2020 року у справі № 904/4262/17 виснував, що «З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом».
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Встановивши, що ОСОБА_1 продовжує фактичне володіння та користування майном, що є предметом договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що реальних правових наслідків у результаті укладання спірного правочину не відбулось, що свідчить про номінальну зміну права власності.
		Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що договір дарування укладений між матір`ю та сином є договором переходу права власності до близького родича.
		Також на дату укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 достовірно знав про судове рішення у справі № 755/17078/15, яке набрало законної сили про стягнення з нього грошових коштів, оскільки у вересні 2016 року (тобто майже за два місяці до підписання договору дарування) звертався із касаційною скаргою, і передбачав для себе негативні наслідки у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому майно, що свідчить про фіктивність правочину.
		Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір дарування вчинено сторонами із порушенням вимоги частини п`ятої статті 203 ЦК України, з таких підстав.
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Частинами першою-третьою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
		Встановивши, що ОСОБА_1 знав про існування виконавчого провадження та, відповідно, знав про накладення арешту на все належне йому майно, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюваний договір суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, оскільки відчуження майна відбулось за наявності у ОСОБА_1 обмежень щодо вільного розпоряджання належним йому майном, про які йому було достовірно відомо.
		Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду про незаконність відчуження земельної ділянки, оскільки на час укладення договору дарування на відчужуваній земельній ділянці розміщено об`єкт самочинного будівництва, право власності на який не було зареєстровано, що свідчить про вчинення правочину з метою приховати відчужуване майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.
		Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 410 ЦПК України  не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, тому помилкове посилання апеляційного суду на удаваність оспорюваного договору не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
		 
		 
		 
		Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду                          від 01 лютого 2024 року
		Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		За змістом положень частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
		Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України та його територіальні органи; суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; державні реєстратори прав на нерухоме майно.
		Статтею 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
		У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора та звернення з позовом у цій справі, було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. 
		За змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
		Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній                             з 16 січня 2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції постанови, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Оскільки оспорюваний правочин є недійсним, тому заявлені позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також є законними та обґрунтованими.
		Крім того, слід зазначити, що без скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 41803817 від 26 червня 2018 року, яким право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 , який, як встановлено судами, побудовано ще до відчуження спірної земельної ділянки, майно не може бути повернуто у повному обсязі.
		Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) та у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), згідно з якими суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося нерегульованих питань не заслуговують на увагу з таких підстав. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі                           № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) виклала правовий висновок про те, що …                        [господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи].
		Враховуючи те, що між сторонами наявні неврегульовані питання у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі.
		Посилання ОСОБА_1 у касаційних скаргах на те, що він, як учасник процесу, був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та права гарантовані Конституцією України і брати участь в судовому розгляді та надати докази і заперечення, оскільки не був повідомлений про розгляд справи, суд касаційної інстанції відхиляє, з таких підстав.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
		Відповідно до статті 6 Конвенції, яка набрала чинності для України з 11 вересня                   1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.  
		Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
		У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
		Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
		Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130, 223, 372 ЦПК України.
		Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 був належно повідомлений про розгляд справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, тому він, як учасник процесу, не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та права гарантовані Конституцією України і брати участь в судовому розгляді та надати докази і заперечення як особисто, так і через свого представника. 
		Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції.
		Інші доводи касаційних скарг стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Щодо доводів відзиву на касаційну скаргу
		Стосовно доводів відзиву про те, що товариство намагається повторно стягнути ту ж саму суму заборгованості, яка була вже стягнута; суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, часткове погашення заборгованості, позбавлення ОСОБА_1 , як учасника процесу,  можливості реалізувати свої процесуальні права та права гарантовані Конституцією України і брати участь в судовому розгляді та надати докази і заперечення; неповне з`ясування обставин справи, що мають суттєве значення для її розгляду, тощо. 
		Згідно із статтею 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції має містити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.
		Тобто Верховний Суд перевіряє аргументацію відзиву у контексті викладених у ньому заперечень щодо доводів касаційної скарги.
		Відзив відповідача на касаційну скаргу не є запереченням щодо змісту касаційної скарги. 
		Фактично відзив на касаційну скаргу є оспоренням постанови апеляційного суду про задоволення позову. Відповідач ініціює ревізію постанови апеляційного суду, шляхом подання відзиву на касаційну скаргу. Тобто без звернення із власною касаційною скаргою, оплаченою судовим збором та поданою у встановлений строк. 
		Верховний Суд, з огляду на статті 395, 416 ЦПК України, не переглядає наведені вище доводи відзиву на касаційну скаргу, які за змістом мають включатися до касаційної скарги, якої відповідач у встановленому порядку не подавала.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.                      
		 
		Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко    Судді:А. І. Грушицький     В. М. Ігнатенко    Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...