Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/4133/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 61-1102ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                                                                                                    
		                                                                                                                                                        
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 705/4133/22
		провадження № 61-1102св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І.,                     Литвиненко І. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Паланська сільська рада Уманського району Черкаської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засідання у порядку письмового провадження касаційну скаргу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня 2023 року в складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів Гончар Н. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно,
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - Паланська сільська рада) про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме: два будинки за АДРЕСА_1 , та дві земельні ділянки, які відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку              серії ЯГ № 623922 та серії ЯГ 524536 належали батьку позивача ОСОБА_2 . 
		 
		Мати позивача ОСОБА_3 на час смерті батька проживала та була зареєстрована разом з батьком, тому фактично прийняла спадщину, але не встигла оформити свої спадкові права, так як почала важко хворіти та                  ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. 
		 
		Позивач зазначав, що є єдиним спадкоємцем після смерті матері. Однак після звернення до приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області за видачею на його ім`я свідоцтва про право на спадщину, йому було відмовлено, у зв`язку з відсутністю інформації на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відсутністю встановленого факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. 
		 
		Вказував, що родинні стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме те, що вони є чоловіком та дружиною у позасудовому порядку неможливо вирішити, оскільки шлюб між ними було зареєстровано на території Республіки Казахстан. 
		 
		Крім того, зазначав, що до моменту відкриття спадщини позивач постійно проживав без реєстрації разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , оскільки остання хворіла та потребувала постійного догляду, тому він фактично прийняв спадщину, однак не оформив її.
		 
		Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив суд:
		1) встановити факт постійного проживання позивача ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 ; 
		2) визнати за ОСОБА_1 право власності на:
		- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
		- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
		- земельну ділянку площею 0,2797 га, кадастровий номер 7124386700:01:001:0996, яка знаходиться на АДРЕСА_2 ; 
		- земельну ділянку площею 0,33 га, яка знаходиться у с. Родниківка Уманського району Черкаської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 524536, що належали                     ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням від 06 вересня 2023 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області позов ОСОБА_1 задовольнив в повному обсязі.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що встановлення факту спільного проживання разом зі спадкодавцем необхідно заявнику для оформлення спадкових прав після смерті матері ОСОБА_3 , іншого порядку встановлення цього факту законом не визначено. Тому, врахувавши, що встановлення цього факту не порушує прав інших осіб, оцінивши докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини є обґрунтованими та доведеними заявником.
		 
		Також, врахувавши, що право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації і виникає з моменту державної реєстрації, а також те, що позивач як спадкоємець не має змоги набути права власності на майно в порядку спадкування через нотаріальну контору та реалізувати свої спадкові права, суд дійшов висновку про визнання за                   ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно.
		Постановою від 19 грудня 2023 року Черкаський апеляційний суд апеляційну скаргу Паланської сільської ради залишив без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня                            2023 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а також зазначив, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, надав достатньо доказів для встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та про визнання його права власності в порядку спадкування. Тому, встановивши, що позивач постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,  заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подавав, то висновки суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання за ним права власності на спадкове майно є правильними та обґрунтованими.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі 
		 
		19 січня 2024 року Паланська сільська рада, через систему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня 2023 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 06 квітня 2020 року в справі                                      № 738/1452/17, від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги норму статті 3 СК України, відповідно до якої сім`єю є особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, а також не взяли до уваги висновки приватного нотаріуса, які зазначені у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
		 
		Скаржник вважає, що посилання позивача на довідку Родниківського старостинського округу Уманського району Черкаської області від 18 лютого 2022 року № 131/21-07, в якій зазначено про спільне проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та була зареєстрована і проживала на день смерті на АДРЕСА_2 , не є фактичним підтвердженням факту спільного проживання, так як позивач фактично зареєстрований за іншою адресою. Тому, на думку скаржника, суди при розгляді справи не взяли до уваги положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якими введено принцип та необхідність реєстрації за місцем фактичного проживання або перебування та встановлення (визначення), щодо розуміння місця фактичного проживання.
		 
		Також заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме статті 197 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції прийняв докази, які надані позивачем в обґрунтування своїх вимог, після призначення справи до судового розгляду. Суд апеляційної інстанції проігнорував зазначені порушення норм процесуального права судом першої інстанції.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 29 січня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2024 року.
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами
		 
		Відповідно до свідоцтва про шлюб від 03 травня 2023 року (дата видачі свідоцтва повторно) № НОМЕР_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 82). 
		 
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 8).
		 
		ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Родниківка Уманського району Черкаської області (а. с. 9). 
		 
		Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно, а саме: 
		- два будинки за АДРЕСА_1 (а. с. 19, 51);
		- земельна ділянка площею 0,2797 га, кадастровий номер 7124386700:01:001:0996, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на АДРЕСА_2 (а. с. 21);
		- земельна ділянка площею 0,33 га, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться у с. Родниківка Уманського району Черкаської області (а. с. 22).
		 
		ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Родниківка Уманського району Черкаської області (а. с. 10).
		 
		Відповідно до довідки від 18 лютого 2022 року № 129/21-07, виданої Родниківським старостинським округом Уманського району Черкаської області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Родниківка Уманського району Черкаської області, був зареєстрований і проживав на день смерті на АДРЕСА_2 . На день його смерті в АДРЕСА_2 залишився будинок з надвірними спорудами, який числиться в погосподарській книзі за № 23 , господарство № 0715-1. На день смерті спадкодавець проживав разом з дружиною ОСОБА_3 . Земельна ділянка на якій розташований будинок приватизована (а. с. 51).
		 
		Відповідно до довідки від 18 лютого 2022 року № 130/21-07, виданої Родниківським старостинським округом Уманського району Черкаської області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Родниківка Уманського району Черкаської області, був зареєстрований і проживав на день смерті в                АДРЕСА_2 .                   На день його смерті в АДРЕСА_3 залишився будинок з надвірними спорудами, який числиться в погосподарській книзі за № 23 , господарство № НОМЕР_2 , у будинку ніхто не зареєстрований. Земельна ділянка на якій розташований будинок приватизована (а. с. 52).
		 
		Відповідно до довідки Родниківського старостринського округу Уманського району від 18 лютого 2022 року № 331/21-07 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Родниківка Уманського району Черкаської області, була зареєстрована і проживала на день смерті на АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 , дійсно до дня смерті постійно проживав  та вів спільне домашнє господарство разом з ОСОБА_3 (а. с. 23).
		 
		Постановою від 26 вересня 2022 року приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Животовська Н. Г. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне нерухоме майно, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з відсутністю інформації на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відсутністю встановленого факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (а. с. 25, 26).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного його проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на спадкове майно.
		Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
		Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року                 в справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.
		Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
		Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
		Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
		За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
		Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		На підтвердження постійного проживання разом зі спадкоємцем на час її смерті позивач надав суду такі докази:
		- довідку від 18 лютого 2022 року № 129/21-07, видану Родниківським старостинським округом Уманського району Черкаської області, відповідно до якої ОСОБА_2 до дня смерті проживав разом з ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_2 ;
		- довідку від 18 лютого 2022 року № 331/21-07, видану Родниківським старостринським округом Уманського району, відповідно до якої ОСОБА_3 до дня смерті була зареєстрована і проживала у будинку АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_1 , з яким вели спільне домашнє господарство.
		 
		Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування зазначених довідок щодо факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час її смерті. Таких доказів не містять і матеріали справи.
		 
		Встановивши, що позивач постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та те, що спадкоємець за законом у встановлений              статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подавав, тобто є таким, що прийняв спадщину, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню, незважаючи на те, що нотаріус відмовив йому у вчиненні нотаріальної дії.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки позивач довів належними та допустимими доказами факт постійного проживання зі спадкодавцем на день її смерті, а відповідачем такі докази не спростовані.
		 
		Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача в касаційній скарзі, що позивач був зареєстрований за іншою адресою, відмінної від адреси реєстрації спадкодавця, а тому відсутні докази, які підтверджують, що ОСОБА_1 дійсно проживав на момент смерті з ОСОБА_3 за її місцем проживання. Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою                     статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.
		 
		Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня                  2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року в справі                                          № 175/4514/20.
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надано достатніх доказів, які б підтверджували факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не може бути взято колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема свідоцтвом про шлюб                             № НОМЕР_3 (а. с. 81, 82).
		Також є неприйнятними доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме прийняття доказів після закриття підготовчого провадження у справі, оскільки переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд перевірив зазначені доводи, надав їм належну оцінку, навів мотиви для їх спростування, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. Крім того, незважаючи на те, що суд першої інстанції прийняв до уваги доказ, наданий позивачем, а саме свідоцтво про шлюб батьків позивача, який був поданий після закриття підготовчого провадження у справі, такі докази не покладені в основу оскаржуваного судового рішення та не є єдиним доказом, яким обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені доводи відповідача не є підставою для скасування правильного по суті та законного судового рішення, оскільки вказана обставина не вплинула на правильність прийнятого рішення, а порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
		За таких обставин, Верховний Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги про порушення процесуального порядку прийняття доказів, оскільки такі порушення не впливають на правильність ухваленого рішення.
		Отже, встановивши, що спадкодавець на час смерті постійно проживав разом з позивачем, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
		Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх                            у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, перевірили їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, правильно встановили спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про встановлення  факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 до дня її смерті та визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 вересня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді                                                                                  Є. В. Петров
		                                                                                           А. І. Грушицький 
		                                                                                            І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...