Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/9501/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 61-15496ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                        
		 
		31 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/9501/21
		провадження № 61-15496св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І.,   Литвиненко І. В.
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 , 
		третя особа- Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового  провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня від 2023 року в складі судді Тихої О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частку квартири,   
		 
		 
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа -  Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частку квартири.
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що вони та відповідач є співвласниками п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 - АДРЕСА_2 (далі - квартира). Позивачам належить по 3/7 частки квартири кожному, що загалом на двох складає 6/7 часток, а відповідачу належить 1/7 частка спірної квартири. У квартирі зареєстровано п`ятеро осіб: позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , яка є їхньою сестрою, неповнолітня дочка відповідача ОСОБА_4 та брат                        ОСОБА_5 .
		 
		Позивачі зазначали, що протягом тривалого часу, починаючи з 2006 року, відповідач чинить їм перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні належним їм майном, перешкоджає у проживанні в спірній квартирі, змінила замки на вхідних дверях. Кожного разу, коли вони намагалися вселитися до квартири, ОСОБА_3 та її колишній чоловік, який проживає у сусідньому будинку, провокували скандали та вчиняли бійки, поводили себе агресивно, у зв`язку з чим позивачі змушені були викликати поліцію. Через це позивачі, будучи співвласниками 6/7 часток спірної квартири, позбавлені можливості проживати у ній, змушені винаймати житло.
		 
		Позивач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи через хворобу, пов`язану з вадами опорно-рухового апарату, змушений винаймати кімнату у квартирі на п`ятому поверсі п`ятиповерхового будинку, у якому відсутній ліфт. А позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групу, через дії відповідача змушений проживати то у брата, то у знайомих, то у готелях, що спричиняє додаткові витрати, маючи при цьому у власності своє житло.
		 
		Відповідач, маючи у власності іншу однокімнатну квартиру, проживає з дітьми у спірній квартирі, а власну квартиру та частину спірної квартири здає в оренду.
		 
		 
		Крім того, відповідач, проживаючи у спірній квартирі, не сплачує належним чином комунальні послуги, у зв`язку з чим виникла заборгованість.
		 
		Позивачі неодноразово зверталися до відповідача з проханнями вирішити питання щодо користування спірним майном, зокрема, пропонували їй викупити її частку квартири, а також пропонували їй викупити їх частки, проте згоди щодо вирішення спору у досудовому порядку сторони не дійшли.
		 
		Посилаючись на те, що частка відповідача у спірній квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне користування є неможливим, припинення права власності відповідача на частку у спірній квартирі не завдасть їй істотної шкоди, оскільки їй на праві власності належить інше нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_3 , яка за загальною та житловою площею є більшою, ніж належна їй 1/7 частка спірної квартири, а також частка квартири у с. Триліси Фастівського району Київської області, позивачі просили суд:
		- припинити право ОСОБА_3 на 1/7 частку у праві спільної часткової власності на спірну квартиру;
		- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/14 частку спірної квартири;
		- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/14 частку спірної квартири;
		- повернути ОСОБА_3 з депозитного рахунку Оболонського районного суду м. Києва грошові кошти у розмірі по 208 857,00 грн, які будуть внесені позивачами, як компенсацію її вартості 1/7 частки спірної квартири. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням від 06 квітня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнив.
		 
		Припинив право власності ОСОБА_3 на 1/7 частку у спірній квартирі.
		 
		Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/14 частку у квартирі із 1/7 частки цієї квартири, що належала ОСОБА_3 
		 
		Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/14 частку у квартирі  із 1/7 частки цієї квартири, що належала ОСОБА_3 
		 
		Повернув ОСОБА_3 з депозитного рахунку Оболонського районного суду  м. Києва, відкритого у Державній казначейській службі України, грошові кошти у розмірі 208 857,00 грн, внесені ОСОБА_2 згідно з квитанцією                              від 02 вересня 2022 року, як компенсацію вартості 1/14 частки квартири.
		Повернув ОСОБА_3 з депозитного рахунку Оболонського районного суду  м. Києва, відкритого у Державній казначейській службі України, грошові кошти у розмірі 208 857,00 грн, внесені    ОСОБА_1 згідно з квитанцією                                    від 02 вересня 2022 року, як компенсацію вартості 1/14 частки квартири.
		 
		Судові витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору, сплаченого при зверненні до суду з позовом, у розмірі 2 088,57 грн суд компенсував за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 850,00 грн, витрати за проведення оціночно-будівельної експертизи у розмірі 3 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
		 
		Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати за проведення будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 850,00 грн, витрати за проведення оціночно-будівельної експертизи у розмірі 3 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керувався тим, що частка відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі є незначною, не може бути виділена в натурі, спільне проживання та користування квартирою є неможливим, у зв`язку з неприязними стосунками, які склалися між сторонами, припинення права власності відповідача на 1/7 частку у спірній квартирі з виплатою грошової компенсації її частки, не завдасть їй та членам її сім`ї істотної шкоди, оскільки відповідач має інше житло на праві приватної власності.
		 
		Постановою від 27 вересня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_6 , залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, зазначивши, що, припиняючи права власності ОСОБА_3 на 1/7 частку спірної квартири, суд першої інстанції правильно встановив наявність обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, а саме те, що частка ОСОБА_3 є незначною і не може бути виділена в натурі, квартиру є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, припинення права відповідача на 1/7 частку спірної квартири не завдасть їй істотної шкоди, позивачі попереднього внесли кошти, що відповідають вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. 
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачі, будучи власниками спірного нерухомого майна, в супереч положенням статті 41 Конституції України, статей 319, 321 ЦК України не можуть повноцінного володіти, користуватися та розпоряджатися спірним майном, у зв`язку з тим, що                    ОСОБА_3 , будучи фактичним власником 1/7 частки спірної квартири, зайняла загальну та житлову площу квартири у розмірах, що значно перевищує її частку, та проживає у квартирі сама із своїми дітьми, крім того здавала частину квартиру в оренду стороннім особам, при цьому позивачі позбавлені можливості повноцінного користування спірним майном.  
		 
		Також колегія суддів перевірила доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи за відсутності ОСОБА_3 , зазначивши про те, що такі доводи є безпідставними та необґрунтованими, суд першої інстанції норм процесуального законодавства та принципу змагальної об`єктивності та законності під час розгляду справи не порушив. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував те, що відповідач була обізнана про відкриття провадження у цій справі, подавала відзив на позовну заяву,реалізовувала надані їй процесуальним законом права, приймала участь у судових засіданняхособисто та за участю представника ОСОБА_7 , подавала письмові докази у справі, які були досліджені судом з наданням їм правової оцінки. 
		 
		Також суд врахував, що відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи на судові засідання, починаючи з червня 2022 року, не з`являлася та подавала клопотання про відкладення розгляду справи до припинення дій воєнного стану і завершення активних бойових дій на території України. Надаючи оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд врахував, що обставини, які склалися у місті Києві станом на час розгляду справи, а також той факт, що відповідач з метою збереження свого життя та здоров`я, а також своїх дітей, виїхала тимчасового за межі України та з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, суд першої інстанції                    05 вересня 2022 року роз`яснив відповідачу її право на участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, або скористатися правничої допомогою. Однак, відповідач, будучи обізнаною про дати та час розгляду справи, на судові засідання не з`являлася та на відео конференцзв`язок із судом не виходила. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість інтернет зв`язку за місцем тимчасового проживання у Республіці Польща, відповідач суду не надала, тому колегія суддів вважала зазначені доводи безпідставними та необґрунтованими.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
		 
		28 жовтня 2023 року ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня від 2023 року і постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що:
		- суди неправильно застосували норми матеріального права (статтю 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 41 Конституції України, пункт 1 частини другої статті 16, статті 13, 183, 319, 321, 355, 358, 364, 365 ЦК України, статті 8, 18 Закону України «Про охорону дитинства»;
		- порушили норми процесуального права (статті 2, 6, 12, 76-81, 128, 130 ЦПК України); 
		- суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17, Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, від 30 травня 2018 року в справі № 760/8958/15, від 01 червня 2023 року в справі № 344/2399/21,                                                      від 03 червня 2021 року в справі № 311/2586/18, від 18 березня 2021 року в справі № 759/7798/16, від 31 травня 2023 року в справі № 169/740/20,                               від 17 травня 2021 року в справі № 183/4432/16;
		- суди розглянули справу та ухвалили судові рішення за відсутності відповідача, а суд апеляційної інстанції взагалі не повідомив про дату та час судового засідання, призначеного на 27 вересня 2023 року;
		- суди встановили обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів, не дослідивши при цьому у повному обсязі ті докази, на які посилалась відповідач, та які є в матеріалах справи.
		 
		Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність технічної можливості виділу в натурі 1/7 частки відповідача спірної квартири в окрему ізольовану кімнату є підставою для позбавлення її права власності на цю частку, оскільки суди не звернули уваги на те, що згідно з планом спірної квартири частка відповідача у розмірі                           16,81 кв. м у загальній площі квартири відповідає розміру одній з кімнат у ній, яка є окремою та ізольованою, а розташування коридору, кухні та санвузла дозволяє визначити режим спільного проживання та користування ними.                       У зв`язку з чим відповідач вважає, що розмір її частки у праві власності на спірну квартиру надає їй можливість повноцінно та раціонально користуватися нею без порушення прав позивачів, а тому висновки судів, що частка відповідача є незначною є помилковими.
		 
		Зазначає, що суди безпідставно врахували як належний та допустимий доказ висновок судового експерта ТОВ «Судово-експертний Альянс» від 17 травня 2021 року № 17/05/21, згідно з яким ринкова вартість її частки становить 417 714,00 грн, відхиливши при цьому наданий нею звіт з незалежної оцінки ринкової вартості спірної квартири, виготовлений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Теріс Консалтінг», відповідно до якого вартість її частки становить 499 442,85 грн. Висновки судів щодо втрати чинності та надання переваги одному висновку про ринкову вартість частки відповідача у спірній квартирі іншому вважає необґрунтованими, оскільки висновок, наданий відповідачем, складено 04 грудня 2021 року, та на твердження суду він втратив чинність, однак висновок, наданий позивачами, складено 17 травня 2021 року,  прийнятий судом як належний доказ у справі. Крім того, вказує на те, що згоди на отримання компенсації за її частку вона не надавала.
		 
		Також заявник не погоджується з висновками судів про неможливість спільного володіння і користування квартирою всіма співвласниками та вчинення відповідачем перешкод позивачам у її користуванні. Зазначає, що вона об`єктивно не могла чинити перешкоди у користуванні, зокрема                     ОСОБА_1 трикімнатною квартирою, оскільки саме він мав у фактичному одноосібному користуванні цю квартиру, навіть коли протягом тривалого часу проходив лікування у медичному закладі, згодом працював за кордоном, та саме він ініціював питання про розподіл рахунків на квартири, про продаж квартири. Вважає, що такі обставини суди не дослідили та повністю прийняли до уваги лише необґрунтоване твердження позивачів про вчинення             ОСОБА_3 перешкод в користуванні спірною квартирою. Крім того, суди безпідставно відмовили відповідачу у задоволенні її клопотання про допит свідків.
		 
		Зазначає, що сама обставина належності позивачам більшої частки у праві власності на спірну квартиру, не є безумовною підставою для позбавлення її права власності на 1/7 частку у цій квартирі. Позивачі не надали належних та допустимих і достовірних доказів порушення їх прав як співвласників спірної квартири відповідачем, а також того, що вони позбавлені можливості повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися спірним майном. Відомості з Оболонського УП ГУНП у м. Києві, на які посилаються суди першої та апеляційної інстанцій, підтверджують неправомірну поведінку позивачів щодо відповідача і жодним чином не підтверджують факт порушення нею їх прав як співвласників та неможливість спільного проживання у спірній квартирі. 
		 
		Також заявник не погоджується з висновками судів, що припинення права власності ОСОБА_3 на частку у спільному майні не завдасть їй та її неповнолітнім дітям істотної шкоди, з посиланням на те, що відповідач має у власності інше житло. Зазначає, що такі висновки ґрунтуються на неповному дослідженні фактичних обставин справи, суди не врахували, що її син є особою з інвалідністю з дитинства, має діагноз ДЦП, спірна квартира обладнана для належного росту та розвитку дитини, а тому зміна місця проживання може призвести до негативних наслідків для його здоров`я та психологічного стану.
		 
		Крім того, зазначає, що суди не врахували те, що у квартирі АДРЕСА_4 частка якої належить відповідачу, постійно проживає недієздатний брат ОСОБА_5 та сестра з родиною, тому одночасне проживання у цій квартирі ОСОБА_3 з дітьми є неможливим, може завдати шкоди третім особам та спровокує виникнення іншої конфліктної ситуації, що також істотно порушить права та інтереси дітей на належні санітарно-гігієнічні, побутові та безпечні умови проживання, на здоров`я та освіту.
		 
		Щодо належної відповідачу квартири АДРЕСА_5 , зазначає, що ця квартира використовується нею для здачі в оренду з метою отримання прибутку, тому що працювати, враховуючи особливі потреби її сина, вона не має змоги, а отримана орендна плата є єдиним джерелом її доходу.
		 
		У зв`язку з чим відповідач вважає, що припинення її права власності на 1/7 частку у спірній квартирі істотно порушить її майнові та немайнові інтереси, а також права її дітей, на що не звернули уваги суди першої та апеляційної інстанцій, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог, не врахувавши при цьому відсутність дозволу органу опіки та піклування на зняття із зареєстрованого місця проживання малолітньої дитини.
		 
		Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про припинення права власності на 1/7 частку у спільному майні та одночасно визнаючи за позивачами право власності на 1/14 частку за кожним із 1/7 частки цієї квартири, що належала відповідачу, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновок Верхового Суду про застосування пункту 1 частини другої статті 16 у взаємозв`язку зі статтею 365 ЦК України, викладений у постанові від 31 травня 2023 року в справі № 169/740/20.
		 
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
		 
		У листопаді 2023 року позивачі подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 30 листопада 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Оболонського районного суду м. Києва.
		 
		У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами
		 
		ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/7 частки спірної квартири, на підставі свідоцтва про право власності на житло                            від 03 січня 1996 року, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва, та договору купівлі-продажу 2/7 частки спірної квартири від 18 лютого 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н. В. (т. 1, а. с. 25, т. 2, а. с. 24, 25).
		 
		ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 3/7 частки спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 січня                 1996 року, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 липня 2018 року, договору міни від 09 листопада 2019 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Ричок Р. М. (т. 1, а. с. 25-32, 35).
		 
		Загалом позивачам належить 6/7 часток спірної квартири.
		Відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/7 частка спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло               від 03 січня 1996 року, виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва (т. 1, а. с. 25).
		 
		Згідно з технічним паспортом, виготовленим Київським міським бюро технічної інвентаризації, довідкою про показники об`єкта нерухомого майна Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16 березня 2011 року, спірна квартира розташована на шостому поверсі дев`ятиповерхового будинку, має загальну площу 117,7 кв. м, житлову площу 68,5 кв. м, складається з п`яти кімнат: 18,2 кв. м, 9,5 кв. м, 11,8 кв. м, 11,9 кв. м, 17,1 кв. м; кухні 9,8 кв. м, кухні 7,2 кв. м, двох ванних кімнат по 2,6 кв. м, вбиральні 1,1 кв. м, вбиральні                          1,2 кв. м; коридору 11,6 кв. м, коридору 10,0 кв. м, балкону та двох лоджій (т. 1, а. с. 37-40).
		 
		1/7 частка відповідача в спірній квартирі становить 16,81 кв. м загальної площі та 9,78 кв. м житлової площі.
		 
		Відповідно до висновку судового експерта ТОВ «Судово-експертний Альянс» Тітенка І. О. від 05 квітня 2021 року № 05/04-2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи технічна можливість виділу в натурі 1/7 частки зі спірної квартири в окрему ізольовану власність - відсутня (т. 1,                           а. с. 48-64).
		 
		Згідно з висновком судового експерта ТОВ «Судово-експертний Альянс» Стасюк М. Ю. від 17 травня 2021 року № 17/05/21 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість спірної квартири станом на дату оцінки становить 2 924 000,00 грн, а вартість 1/7 її частки  становить 417 714,00 грн (т. 1, а. с. 78-102).
		 
		Відповідач ОСОБА_3 надала звіт з незалежної оцінки ринкової вартості спірної квартири, виготовлений 04 грудня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Теріс Консалтінг» ОСОБА_8 , згідно з яким ринкова вартість спірної квартири становить 3 496 100,00 грн (т. 2, а. с. 82).
		 
		Згідно з відомостями з Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі зареєстровані сторони у справі, дочка відповідача ОСОБА_4 та брат сторін ОСОБА_5 .
		 
		Відповідач ОСОБА_3 має двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_9 ,                            ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 161, 163). 
		 
		Відповідач разом з дітьми проживає у спірній квартирі (т. 1, а. с. 164).
		 
		ОСОБА_9 є особою з інвалідністю з дитинства, станом на час звернення до суду з позовом перебував на індивідуальній формі навчання за місцем проживання, а саме за адресою спірної квартири (т. 1, а. с. 162, 171).
		 
		ОСОБА_4 навчається в ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_6 , плата за навчання, згідно з довідкою від 18 травня 2022 року № 22, становить 7 000,00 грн на місяць (т. 1, а. с. 172, т. 2, а. с. 59, 185, 186).
		 
		На підтвердження неможливості спільного володіння і користування спірною квартирою сторони надали докази неодноразового звернення до Оболонського УП ГУНП у м. Києві щодо порядку користування спірною квартирою. Зокрема, до правоохоронних органів зверталася відповідач ОСОБА_3 з приводу конфліктів з позивачами щодо користування спірною квартирою. Конфлікти між сторонами були як до звернення позивачів до суду з цим позовом, так і після того, що підтверджується відомостями з Оболонського УП ГУНП у м. Києві, наявними у матеріалах справи (т. 1, а. с. 66-70, т. 2, а. с. 28).
		 
		За результатами одного з таких звернень щодо ОСОБА_2 у лютому                       2021 року прийнято терміновий заборонний припис у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_3 у період з 27 лютого                       2021 року до 01 березня 2021 року.
		 
		У судовому засіданні відтворено відеозаписи за участі сторін у справі, на яких зафіксовано конфлікти між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 щодо користування спірною квартирою, відповідно до якого встановлено, що між позивачами та відповідачем, між рідними братами та сестрою, існують стійкі неприязні стосунки, пов`язані з тим, що сторони тривалий період часу не можуть домовитися між собою щодо порядку користування спірною квартирою та спільного у ній проживання.
		 
		На підтвердження існування неприязних стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також надані скріншоти переписки між ними щодо наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги, що надаються за адресою спірної квартири, та відсутності домовленості між співвласниками щодо порядку оплати житлово-комунальних послуг.
		 
		Відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належать квартира                       АДРЕСА_5 , загальною площею                           28,80 кв. м, житловою - 13,00 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу                       від 13 серпня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденко А. М. (1, а. с. 76). 
		 
		Також ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 05 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Куцевол Н. М. (т. 1, а. с. 77).
		 
		Відповідно до квитанцій від 02 вересня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду внесли грошові кошти у рівних частинах                                      по 208 857,00 грн кожний. 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                  2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		У статті 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
		У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;               2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
		Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
		Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року                           в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18,                                       від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18.
		Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду                від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 344/120/16 та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року в справі № 6-1943цс16.
		У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі  № 760/8958/15 (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
		Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.
		Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_3 , та попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі статті 365 ЦК України просили припинити право власності відповідача на 1/7 частку спірної квартири, стягнувши з них вартість такої частки, та визнати за ними право власності на 1/14 частку вказаного нерухомого майна за кожним.
		Як на обґрунтування підстав позову посилалися на те, що між співвласниками склалися неприязні стосунки, частка відповідача у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.
		У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили наявність передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 365 ЦК України підстав для припинення права відповідача на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною, не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного нерухомого майна, а також встановили, що спільне володіння і користування майном є неможливим, у зв`язку з неприязними стосунками, які склалися між сторонами.
		Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції,  взявши до уваги, що у власності відповідача наявне інше нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_5 та 1/2 частки квартири АДРЕСА_7 , дійшов висновку, що припинення права власності відповідача на належне їй майно не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї. Крім того, позивачі внесла на депозитний рахунок 417 714,00 грн, що відповідає реальній ринковій вартості 1/7 частки квартири. Ринкова вартість спірного об`єкта нерухомого майна не спростована іншими належними, достатніми та допустимими доказами.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
		У цій справі встановлено, що відповідач забезпечена іншим нерухомим майном, тобто фактично забезпечена житловим приміщенням для власного проживання та проживання своїх дітей.
		При цьому, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано врахували те, що загальна площа квартири АДРЕСА_5 становить 28,80 кв. м, житлова площа - 13,00 кв. м, у той час як 1/7 частка спірної квартири, власником якої є відповідач, становить лише 16,81 кв. м загальної площі та 9,78 житлової площі. 
		Таким чином, належна відповідачу зазначена однокімнатна квартира має майже вдвічі більшу загальну та житлову площі, а отже припинення її права власності на 1/7 частку у спірній квартирі з виплатою грошової компенсації її частки, не завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам членам її сім`ї. 
		Щодо доводів відповідача про те, що суди не врахували, що її син                             ОСОБА_9 має діагноз ДЦП, спірна квартира обладнана усім необхідним для належного його росту та розвитку, донька ходить в навчальний заклад, який розміщений біля спірного будинку, а тому припинення її права на частку завдасть істотної шкоди її малолітнім дітям та призведе до негативних наслідків, колегія суддів керується таким. 
		Як встановили суди та вбачається з наданих позивачами медичних документів, позивач ОСОБА_2 також є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, довічно, має вади опорно-рухового апарату, а позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, загальне захворювання, довічно, не може мешкати у комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами сім`ї.
		Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що забезпечення інтересів відповідача та її неповнолітніх дітей, у ситуації, що склалася у родині, не може відбуватися за рахунок порушення інтересів позивачів, яким належить 6/7 часток спірної квартири, та які тривалий час, маючи власне житло, будучи особами з інвалідністю, позбавлені можливості ним користуватися, змушені винаймати інше житло, нести додаткові витрати через це.
		Щодо небажаної зміни місця проживання сина відповідача, який хворіє на ДЦП, та доньки, яка відвідує навчальний заклад поряд з домом, колегія суддів також погоджується з висновками судів, що відповідач, маючи у власності інше нерухоме майно та отримавши грошову компенсацію за свою частку у спірній квартирі, не позбавлена можливості продати його та придбати квартиру у тому самому районі, де розташована спірна квартира, максимально наближену до навчального закладу, де навчається донька, та обладнати інше житлове приміщення усім необхідним інвентарем для росту та розвитку сина. 
		Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що здійснення відповідачем своєї підприємницької діяльності зі здачі в найм житлової площі квартири, яка належить їй на праві власності, не може бути здійснено за рахунок утиску та обмеження прав позивачів, у зв`язку з чим не бере до уваги доводи відповідача про те, що квартира АДРЕСА_5 здається в оренду для отримання відповідного прибутку необхідного для утримання дітей.
		За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачу частка у праві на квартиру не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам її сім`ї, з огляду на факт попереднього внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки  відповідача у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною першою                         статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивачів.
		У зв`язку із зазначеним безпідставні є доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17, та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17,                                      від 30 травня 2018 року в справі № 760/8958/15, від 01 червня 2023 року в справі № 344/2399/21, від 03 червня 2021 року в справі № 311/2586/18,                        від 18 березня 2021 року в справі № 759/7798/16, від 17 травня 2021 року в справі № 183/4432/16, оскільки висновки судів, зроблені у цій справі, не суперечать висновкам у зазначених справах.
		Також колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про те, що  задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про припинення права власності на 1/7 частку у спільному майні та одночасно визнаючи за позивачами право власності на 1/14 частку за кожним із 1/7 частки цієї квартири, що належала відповідачу, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновок Верхового Суду про застосування пункту 1 частини другої статті 16 у взаємозв`язку зі статтею 365 ЦК України, викладений у постанові        від 31 травня 2023 року в справі № 169/740/20, з огляду на таке.
		Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною                   статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої            статті 16 ЦК України (визнання права).
		Набуття права власності позивачами на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.
		Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року в справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) виснував, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
		У зв`язку з чим, вимога про визнання за позивачами права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.
		Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
		Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційнї інстанцій не спростовують, в загальному зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача, які містяться в касаційній скарзі, про порушення судами норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача з огляду на таке.
		Як вбачається з матеріалів справи відповідач була обізнана про відкриття провадження у цій справі у суді першої інстанції, подавала відзив на позовну заяву, реалізовувала надані їй процесуальним законом права, приймала участь у судових засіданнях особисто та через свого представника ОСОБА_7 , подавала письмові докази у справі, які були досліджені судом з наданням їм правової оцінки. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідач виїхала за межі території України. Будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи та про судові засідання, починаючи з червня 2022 року, відповідач не з`являлася на судові засідання. Про обізнаність відповідача про розгляд справи свідчать неодноразові клопотання останньої про відкладення розгляду справи до моменту припинення дії воєнного стану і завершення активних бойових дій на території України. Суд першої інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи 05 вересня 2022 року роз`яснив ОСОБА_3 її право на участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, або скористатися правничої допомогою (т. 3, а. с. 150, 152). Однак відповідач правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або через належним чином уповноваженого представника не скористалася.
		Врахувавши те, що ОСОБА_3 у судове засідання, призначене на 06 квітня 2023 року, не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку, відповідачем у повній мірі реалізовано право на висловлення своїх вимог та заперечень щодо предмета позову, подано передбачені чинним цивільним процесуальним законодавством заяви по суті з доданими до них письмовими доказами на обґрунтування свої правових позицій, колегія суддів дійшла висновку про дотримання судом першої інстанції норм процесуального законодавства та принципу змагальної об`єктивності та законності при розгляді вказаного спору.    
		Також є безпідставними аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомлену, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.
		Як відомо з матеріалів справи, про судове засідання, призначене  на 27 вересня 2023 року, був повідомлений адвокат Поліщук К. О. ОСОБА_6 , про що свідчить його заява про ознайомлення з матеріалами справи (т. 4, а. с. 86), а також клопотання про відкладення розгляду справи (т. 4, а. с. 91, 92).
		 
		У зв`язку з чим аргументи касаційної скарги про те, що справу розглянуто за відсутності сторони відповідача, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
		Виходячи з викладеного, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді                                                                                      Є. В. Петров
		 
		                                                                                              А. І. Грушицький 
		                                                                                              
		І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...