Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/9248/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 51-3860км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020040000000493

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		30 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 201/9248/20
		провадження № 51-3860км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                               ОСОБА_1 , 
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                     ОСОБА_5 ,
		захисників                                                   ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		                                                                     (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                              ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 і 
		ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно 
		ОСОБА_8 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених 
		ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 263; ст. 348 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено:
		 
		-          за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 
		10 років;
		-          за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
		-          за ст. 348 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		  
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання ОСОБА_8   визначено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а саме у виді довічного позбавлення волі.
		 
		Зараховано у строк призначеного ОСОБА_8 покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
		 
		Стягнуто із ОСОБА_8 на користь:
		- потерпілої ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн;
		- держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 47 719, 12 грн.
		 
		Вирішено питання щодо долі речових доказів. 
		 
		За обставин, детально викладених у вироку суду,  ОСОБА_8 у невстановлені дату, час та місці, реалізуючи умисел на придбання, зберігання й носіння вогнепальної зброї і боєприпасів без передбаченого законом дозволу з невстановленого досудовим розслідуванням джерела придбав пістолет та невстановлену кількість патронів до нього, які, не маючи передбаченого законом дозволу, зберігав і носив при собі.
		 
		Указаний пістолет 19 червня 2020 року близько 19:00 ОСОБА_8 застосував під час вчинення вбивства та замаху на вбивство працівників правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків, а також у ході скоєння закінченого замаху на вбивство двох осіб.
		 
		Під час огляду місця події, проведеного в період з 20:15 19 червня 2020 року до 01:16 наступного дня, на водійському сидінні автомобіля «Ford Scorpio», д.н.з. НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_8 , було виявлено та вилучено самозарядний пістолет з гільзою в патроннику і п`ятьма патронами в магазині. Пістолет є ручною короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю - переробленим саморобним способом із самозарядного пістолета конструкції Макарова (ПМ) калібру 9 мм, НОМЕР_2 , виробництва Болгарії, шляхом повної заміни штатного ствола на саморобний нарізний ствол довжиною 106,0 мм, із зовнішньою різьбою на дульному зрізі під патрон 9 мм, (ПМ). П`ять патронів до пістолета, які є боєприпасами - патронами калібру 9 мм до пістолетів конструкції Макарова , призначені для стрільби з нарізної вогнепальної зброї.
		 
		Такі дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК, а саме, як придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
		 
		Крім того, 19 червня 2020 року близько 18:50 ОСОБА_8 , який був у стані  алкогольного сп`яніння, на території автомобільної стоянки на вул. Салакунова в м.Дніпрі підійшов до свого автомобіля марки «Ford Scorpio», належного йому на праві користування, біля якого перебували працівники правоохоронного органу - оперуповноважені сектору кримінальної поліції Шевченківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , що знаходились виконували свої службові обов`язки, пов`язані з розкриттям злочину. Назвавшись та показавши службові посвідчення, вказані працівники правоохоронного органу запропонували ОСОБА_8 проїхати з ними до Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з метою перевірки його на причетність до вчинення розбійного нападу, скоєного 19 червня 2020 року близько 09:25 біля будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Надавши згоду, ОСОБА_8 сів на заднє пасажирське сидіння належного йому автомобіля «Ford Scorpio». Справа від ОСОБА_8 розмістився оперуповноважений ОСОБА_13 , а за кермо сів оперуповноважений ОСОБА_11 . Оперуповноважений СКП ОСОБА_12 рушив до Шевченківського ВП на власному автомобілі.
		 
		У ОСОБА_8 , який усвідомлював, що його можуть розшукувати за підозрою у вчиненні іншого злочину, виник умисел на вбивство двох осіб - працівників правоохоронного органу ОСОБА_13 та ОСОБА_11 з метою уникнення подальшого затримання співробітниками поліції.
		 
		Для реалізації цього злочинного умислу він 19 червня 2020 року близько 19:00, сидячи на задньому пасажирському сидінні в автомобілі «Ford Scorpio», який рухався по проїзній частині Запорізького шосе в Соборному районі м. Дніпра, в напрямку пл. Космічної до приміщення Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, достовірно розуміючи, що поряд із ним перебувають працівники правоохоронного органу при виконанні своїх службових обов`язків, маючи умисел на їх вбивство, навпроти магазину « АТБ », розташованого на Запорізькому шосе, 30-Б, нахилившись, дістав з-під водійського сидіння пістолет конструкції Макарова (ПМ), споряджений патронами калібру 9 мм і тримаючи його в лівій руці, направив у бік оперуповноваженого СКП ОСОБА_13 , що сидів поруч. Після цього, діючи умисно, розуміючи протиправність своїх дій, з метою заподіяння смерті працівнику правоохоронного органу ОСОБА_13 , 
		ОСОБА_8 здійснив не менше трьох пострілів у його бік.
		 
		Смерть ОСОБА_13 настала на місці події від вогнепальних поранень грудної клітки і черевної порожнини, що супроводжувалося внутрішньою кровотечею та ускладнилося розвитком гострої крововтрати.
		 
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу на умисне вбивство двох працівників правоохоронного органу, цього ж дня близько 19:01 ОСОБА_8 , який сидів на задньому пасажирському сидінні в автомобілі «Ford Scorpio», діючи умисно, розуміючи протиправність своїх дій, з метою заподіяння смерті іншій людині, націлив пістолет ПМ в голову оперуповноваженого СКП Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_11 , що був за кермом, однак не зміг здійснити постріл у зв`язку з прищепленням гільзи затвором пістолета. У цей же час ОСОБА_11 різко скерував автомобіль «Ford Scorpio» на узбіччя дороги, через водійські двері швидко покинув салон автомобіля та відкрив задні ліві двері, де був ОСОБА_8 .
		 
		З метою доведення свого злочинного умислу на вбивство двох осіб ОСОБА_8 направив пістолет конструкції Макарова (ПМ) у бік оперуповноваженого СКП 
		ОСОБА_11 , чим здійснив замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Однак, він не довів свого умислу до кінця, оскільки ОСОБА_11 , щоб припинити злочинні дії останнього, вибив пістолет з його рук, повалив його на землю, одягнув кайданки та затримав на місці скоєння злочину.
		 
		Таким чином, ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення умислу на вбивство двох осіб - працівників правоохоронного органу при виконанні цими працівниками службових обов`язків до кінця, злочинними діями умисно протиправно заподіяв смерть ОСОБА_13 та здійснив замах на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , але злочин щодо останнього не закінчив з причин, які не залежали від його волі.
		 
		Такі дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ст. 348 КК, як вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 цього Кодексу, як закінчений замах на умисне вбивство двох осіб.
		 
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2024 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
		 
		Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6  указує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		 
		На переконання захисника, у кримінальному провадженні відсутні належні докази  винуватості підзахисного, суди попередніх інстанцій в основу своїх рішень поклали  недопустимі докази. 
		 
		Захисник вважає, що місцевий суд провів судовий розгляд неповно й однобічно, 
		з порушенням статей 94, 370 Кримінального процесуального Кодексу (далі-КПК).
		     
		На думку захисника, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є:
		- порушення місцевим судом права на захист, принципу змагальності, а саме те, що місцевий суд обмежив захисників у підготовці до судових дебатів, зокрема відмовив захиснику ОСОБА_6 перенести судові дебати й додатково надати інші аргументи. Апеляційний суд, досліджуючи вказане питання, обмежився лише констатацією порушення і вказав про відсутність у цьому істотного порушення;
		- те, що суди належним чином не перевірили мотиву та мети дій обвинуваченого. Для з`ясування психоемоційного стану ОСОБА_8 сторона захисту клопотала про призначення комплексної судово-психологічної експертизи, однак у задоволенні клопотання суд першої інстанції безпідставно відмовив без наведення відповідних мотивів прийнятого рішення. Указане також є неповнотою судового розгляду. Апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту в цій частині, безпідставно вказав, що у справі була проведена така експертиза, однак в матеріалах наявна лише  судово-психіатрична експертиза;
		- безпідставна відмова судом першої інстанції у задоволенні клопотання сторони захисту про допит понятих, які були присутні під час слідчих експериментів (т. 1, а.с. 138, 166), указане не узгоджується з судовою практикою, викладеною в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року (справа № 727/6661/15-к), 19 серпня 2020 року (справа № 369/10369/13-к) та 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17). Допустимість доказів, які сторона захисту ставить під сумнів, суд зобов`язаний їх перевірити. Указане свідчить про неповноту судового розгляду. Поняті в цій справі одночасно є потерпілими в іншому кримінальному провадженні (справа № 203/4284/19);
		- суд не спростував належним чином версії сторони обвинувачення про те, що одяг і поведінка трьох осіб у цивільному одязі не вказували, що вони є працівниками поліції. Обшук ОСОБА_8 та його автомобіля був проведений без дозволу, що, на думку захисту, вказувало на неприналежність цих осіб до працівників поліції, а навпаки, викликало сумніви в ОСОБА_8 , що вони є працівниками правоохоронного органу.  Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року (справа № 761/7897/18) та 22 вересня 2021 року зазначив, що винуватість особи повинна бути доведена поза розумним сумнівом;
		- апеляційний суд не дав відповіді на доводи сторони захисту про те, що свідчення потерпілого ОСОБА_11  мають суперечності (так, згідно рапорту останнього ОСОБА_8 вихопив пістолет із сумки, яка була на задньому сидінні, однак під час допиту в суді показав, що не бачив, звідки взявся пістолет), тим самим суд не дотримався приписів 
		ст. 419 КПК і практики Верховного Суду з цього питання, викладеної в постанові від 27 березня 2018 року (справа №382/1379/15-к);         
		- суд поклав в основу вироку фактичні дані протоколу проведення слідчого експерименту від 19 червня 2020 року (т. 1, а. с. 138-142) за участю ОСОБА_8 , які є недопустимими доказами з огляду на таке. Понятими під час цієї слідчої дії були ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які в інших кримінальних провадженнях були запрошені як поняті в ході обшуку, впізнання речей і були потерпілими.  Статистами у процесі проведення слідчого експерименту були ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які також в інших кримінальних провадженнях були залучені як поняті, а ОСОБА_16 є судимою особою. Враховуючи вказані факти, сторона обвинувачення не забезпечила явки вказаних осіб для їх допиту. Також ОСОБА_8 було повідомлено, що під час цієї слідчої дії не будуть присутні випадкові люди і він повинен підтверджувати всі обставини, оговорюючи себе. 
		 
		Крім того, апеляційний суд, аналізуючи докази в частині проведення слідчого експерименту, в ухвалі виклав суперечні висновки, зокрема: згідно фактичних даних протоколу слідчого експерименту обвинувачений детально розповів та показав місце розташування пістолета в автомобілі і яким чином він його дістав, залишившись непоміченим, сховавши під сумкою, у той же час суд констатував, що під час поверхневого огляду транспортного засобу пістолет виявлено не було, оскільки він був схований за водійським сидінням під килимом, а відповідно до протоколу слідчого експерименту ОСОБА_8 , відволікаючи увагу працівників поліції, дістав пістолет з-під водійського сидіння. Таким чином, неузгодженості щодо місця розташування пістолета та обставин його застосування вказують на те, що не було досягнуто мети цієї слідчої дій. На аналогічне порушення вказав Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2020 року.
		 
		Місцевий суд ухвалюючи вирок в порушення ст. 100 КПК в повному обсязі не вирішив долю речових доказів, а саме не повернув вилучені на місці події грошові кошти в розмірі 900000 грн, які належать відповідно рішення суду в цивільній справі ОСОБА_18 . 
		 
		Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження, в тому числі за апеляційною скаргою ОСОБА_18 , яка є законним володільцем грошових коштів, безпідставно відмовив у задоволенні її скарги в частині невирішення долі речових доказів, чим не дотримався приписів ст. 419 КПК.                  
		        
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7  вважає, що рішення у кримінальному провадженні прийняті з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого і особі засудженого, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		  
		Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_8 не підтверджено належними та допустимими доказами оскільки розгляд справи суд першої інстанції провів неповно. В свою чергу апеляційний суд належним чином не перевірив доводів сторони захисту на спростування висновків місцевого суду.
		 
		Зокрема захисник вказує на те, що;
		- місцевий суд безпідставно відмовив у допиті сторожа стоянки, до якого підійшли працівники поліції, в той час коли розшукували власника автомобіля;
		- суди не з`ясували, чи були оперативні працівники уповноважені виконувати доручення слідчого на розшук автомобіля;
		- суди, встановлюючи фактичні обставини кримінального провадження в частині закінченого замаху на вбивство потерпілого, не взяли до уваги ряд суперечливих обставин, а саме те що ОСОБА_8 не зміг здійснити постріл з пістолету оскільки втратив таку можливість, через застряглу гільзу в патроннику, що пістолет на момент огляду місця події перебував в салоні автомобіля, водночас потерпілий ОСОБА_11 повідомив,  що під час боротьби з ОСОБА_8 відкинув пістолет в сторону;
		- місцевий суд безпідставно відмовив у клопотанні сторони захисту про виклик експерта з метою з`ясування чи була під час огляду застрягла в патроннику пістолета гільза, та  судово-медичного експерта з метою з`ясування, чому неможливо було встановити чи перебував потерпілий ОСОБА_13 у стані наркотичного сп`яніння;
		- не перевірено належним чином показання свідка ОСОБА_19 в частині того, що він бачив, як ОСОБА_8 направляє пістолет до голови водія, такі показання свідка є сумнівними, оскільки цей свідок під час подій перебував в іншому автомобілі, що рухався;
		                     
		Також апеляційний суд, порушуючи приписи ст. 404 КПК, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисту про повторне дослідження доказів у справі.
		 
		Захисник вважає, що покарання, призначене ОСОБА_8 у виді довічного позбавлення волі, є занадто суворим, оскільки суд достатньою мірою не зважив на обставини, які мають значення для визначення виду і розміру покарання, а саме на те, що обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце роботи, позитивно характеризується, нагороджений під час проходження служби в правоохоронних органах, має неповнолітню дитину, одружений на час вчинення злочину, частково утримує матір похилого віку, стан здоров`я, перебував на стаціонарному лікування у зв`язку з гострим інфарктом міокарда.
		 
		Суд безпідставно не визнав обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_8 , щире каяття, оскільки така обставина на думку захисника має місце, навіть коли засуджений не погоджується із кваліфікацією його дій (практика з цього питання викладена у постанові Верховного Суду справа № 334/5670/18).
		 
		Крім того суд належним чином не обґрунтував необхідності призначення ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі.
		  
		Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
		 
		Захисники та засуджений підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Прокурор висловила заперечення щодо задоволення касаційних скарг захисників і просила судові рішення залишити без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, позицію засудженого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів уважає, що вони не підлягають задоволенню на таких підставах.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		 
		Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій.
		 
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
		 
		За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 263; ст. 348 КК, зроблено з дотриманням приписів статей 22, 23, 91 КПК і він ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених доказами наданими стороною обвинувачення, які було безпосередньо досліджено, а також детально оцінено судом згідно з положеннями ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог процесуального закону. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. 
		 
		Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК і є обґрунтованим.
		 
		Місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, за результатами дослідження і оцінки зокрема, показань потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , які суд визнав логічними і послідовними та письмових доказів:  копією доручення слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК від 19 червня 2020 року (т.1, а.с. 18-20) згідно якого оперативним працівникам поліції доручено провести відпрацювання гаражних кооперативів, автостоянок, які розміщенні на території ж/м Тополь-1 у м. Дніпро, з метою встановлення місцезнаходження автомобіля марки «Ford Scorpio» чорного кольору, д/з НОМЕР_3 АТ; фактичними даними, які містяться: 
		-          у протоколі огляду місця події з фотознімками та відеозаписом до нього від 19 червня 2020 року (т. 1 а.с. 29-66), також суд отримав пояснення спеціаліста ОСОБА_21 , який був присутнім під час складання протоколу огляду місця події;
		-          у протоколі огляду речей ОСОБА_8 від 20 червня 2020 року (т. 1 ст. 116-121);
		-          у протоколі огляду речей потерпілого ОСОБА_22 від 20 червня 2020 року 
		(т. 1 ст. 122-129); 
		-          у протоколі проведення слідчого експерименту від 20 червня 2020 року 
		(т. 1, а.с. 138-142) за участю ОСОБА_8 ;
		-          у протоколі проведення слідчого експерименту від 20 червня 2020 року  
		(т. 1 а.с. 143-148) за участю потерпілого ОСОБА_11 ;
		-          у протоколі проведення слідчого експерименту від 20 червня 2020 року 
		(т. 1 а.с. 149-154) за участю свідка ОСОБА_12 ;
		-          у висновку судово-медичної експертизи від 12 липня 2020 року № 1171 
		(т. 2 а.с. 21-27), згідно якого у потерпілого ОСОБА_13 на тілі виявлено вогнепальні рани. Смерть потерпілого настала від вогнепальних поранень грудної клітки та черевної порожнини з кровотечою та ускладнилось розвитком гострої крововтрати, що також підтверджується даними судово-медичного дослідження трупа;
		-          у висновку експерта від 17 липня 2020 року № 1171-300-Е (т. 2 а.с. 28-33) згідно якого при експертизі трупа ОСОБА_13 виявлено одне сліпе проникаюче вогнепальне поранення та одне наскрізне вогнепальне поранення тулуба.
		-          - у висновку експерта від 23 червня 2020 року № 1641е  (т. 2 а.с. 38-43), судово-медичної експертизи ОСОБА_8 виявлені у нього тілесні ушкодження  відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
		-          у висновку судово - трасологічної експертизи від 25 червня 2020 року № 19/104-7/3/799 (т. 2 а.с. 50-63);
		-          у висновках судової вибухо-технічної експертизи від 31 липня 2020 року № 19/104-8/3293 та 19/104-8/3294 (т. 2 а.с. 70-84, 90-99);
		-          у висновку судової експертизи зброї  від 03 липня 2020 року № 19/104-7/1/703 (т. 2 а.с. 90-99), що пістолет, наданий на дослідження, є ручною короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю - самозарядним пістолетом калібру 9 мм. (ПМ), який придатний до проведення пострілів 9-мм кулями, пістолетними патронами зразка 1951 року (ПМ); ???
		-          у висновку судової  молекулярно-генетичної експертизи від 03 липня 2020 року № 8-467 (т. 2 а.с. 126-147);
		-          у висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_8 від 10 липня 2020 року № 333 (т. 2 а.с. 180-182), відповідно до якого, останній на хронічне психічне захворювання, недоумство, інший хворобливий стан психіки в період інкримінованого йому діяння не страждав і в теперішній час не страждає. Не виявляв і ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності, а перебував у стані звичайного алкогольного сп`яніння, про що свідчать дані про вживання ним незадовго до зазначених подій спиртних напоїв, його правильне орієнтування в навколишньому й особах, певна послідовність і цілеспрямованість дій, відсутність у його поведінці й висловлюваннях у той період часу ознак маячіння, галюцинацій, розладів свідомості або інших хворобливих порушень душевної діяльності. ОСОБА_8 у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. За своїм психічним станом у теперішній час також може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
		 
		Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, в тому числі за апеляційними скаргами сторони захисту, обґрунтовано дійшов висновку, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 370 КПК розглянув кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 , його винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, установлена на підставі об`єктивно з`ясованих фактичних обставин кримінального правопорушення, які підтверджено сукупністю досліджених та перевірених доказів, зокрема показаннями потерпілого, свідків та іншими доказами.
		 
		Апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого. Судовий розгляд кримінального провадження проведено іздотриманням вимог статей 404, 405, 407, 419 КПК.
		 
		Колегія суддів дійшла до висновку, що з урахуванням обставин цього кримінального провадження, його розгляд судами попередніх інстанцій в цілому був проведений справедливо, на засадах змагальності із дотриманням процесуальних норм та права на захист. Рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам процесуального закону. 
		 
		Доводи сторони захисту про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення комплексної судово-психологічної експертизи з метою перевірки психоемоційного стану ОСОБА_8 під час подій 19 червня 2020 року, і невирішення цього питання може свідчити про неповноту судового розгляду, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки дійсно в матеріалах кримінального провадження була проведена судово-психіатрична експертиза № 333, у висновках якої наведено достатньо аргументовані відповіді на поставленні слідчим питання.  
		 
		Однак, посилаючись на те, що місцевий суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, захисник не наводить обґрунтувань про те, яким чином зазначене перешкодило суду постановити законне і обґрунтоване судове рішення з огляду на те, що у своїх касаційних скаргах (в межах якої і проводиться касаційній розгляд), захисник вказує лише про те, що проведення комплексної судово-психологічної експертизи з метою перевірки психоемоційного стану ОСОБА_8 могло вплинути на мотив та мету дій обвинуваченого. На переконання колегій суддів непроведення вказаного виду експертизи не вплинуло на законність і обґрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 , оскільки, як було зазначено у кримінальному провадженні була проведена судово-психіатрична експертиза, яка чітко встановила, що ОСОБА_8 в період інкримінованого йому діяння на хронічне захворювання, недоумство, тимчасово хворобливий розлад психічної діяльності або інший хворобливий стан психіки не страждав не страждав і в теперішній час не страждає; у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Тобто, висновки вказаної експертизи в достатній мірі дали суду дійти висновку, що ОСОБА_8 усвідомлював свої дій та керував ними. Позиція засудженого, що він не був впевненим у тому, що особи, які запросили його проїхати до відділу поліції не були працівниками поліції є способом захисту останнього, оскільки сукупність інших доказів вказує на протилежне.  
		 
		Психоемоційний стан засудженого був оцінений  судом на підставі сукупності досліджених доказів.  
		      
		Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає їх настання.
		 
		Стаття 348 КК передбачає відповідальність за вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків. Суб`єктивна сторона складу цього злочину, характеризується умисною формою вини. Обвинувачений повинен усвідомлювати, що посягає на життя працівника правоохоронного органу саме у зв`язку з виконанням ним своїх службових обов`язків. Однак суб`єктивна сторона цього складу злочину не пов`язана з точною обізнаністю винного зі змістом тих службових обов`язків, які в даний момент виконує потерпілий. Достатньо, щоб винний усвідомлював сам факт того, що працівник правоохоронного органу здійснює свої службові повноваження.
		 
		Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
		 
		Із фактичних обставин установлених судами попередніх інстанцій убачається, що характер пострілів здійснених ОСОБА_8 та локалізація тілесних ушкоджень, завданих потерпілому ОСОБА_13 , вказують на те, що постріли були не випадковими, а прицільними, адже здійснювалися в бік тіла потерпілого, де розташовані життєво важливі органи. Крім того, ОСОБА_8 здійснивши декілька пострілів в бік потерпілого ОСОБА_13 , намагаючись продовжувати стріляти, направив пістолет в голову іншого працівника поліції ОСОБА_11 , тобто намагався досягти бажаного результату, однак не зміг довести свої дії до кінця, оскільки гільза застряла в отворі пістолету та в подальшому потерпілий вчинив активний опір. Тобто, характер дії ОСОБА_8 в сукупності був цілеспрямований на позбавлення їх життя.
		 
		Крім того, в цьому випадку значення має також і обстановка в місці вчинення злочинів, а саме обмежений простір автомобіля. Як встановили суди, засуджений, як колишній правоохоронець мав навички стрільби та поводження зі зброєю, тому достеменно знав і не міг не передбачати, до яких тяжких наслідків призведе застосування пістолета в умовах автомобіля, і те, що вогнепальна зброя, направлена на потерпілого, обов`язково його вразить. Крім того в даному випадку значення має і той факт, що пістолет заздалегідь був заряджений, тобто був пристосований для миттєвого застосування.
		  
		Також, під час проведеного із засудженим слідчого експерименту, останній детально відтворив обстановку, де і як зберігав, дістав пістолет та як зробив постріли, тобто повідомлені обставини в достатній мірі вказують на те, що він цілеспрямовано та усвідомлено вчинив усі необхідні дії для здійснення пострілів із вогнепальної зброї. 
		 
		Врахувавши всі встановлені обставини справи, зокрема характер і спосіб дій засудженого, місце вчення злочину, тактико-технічні характеристики пістолета, а також кількість пострілів, суди дійшли правильного висновку про наявність у ОСОБА_8 направленого умислу саме на заподіяння смерті потерпілому правоохоронцю ОСОБА_13 , а також направленість його дій на заподіяння смерті іншому правоохоронцю ОСОБА_11 , але він не довів їх до кінця з причин, які не залежали від його волі. Тому дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані за ст. 348 та ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст.115 КК.
		 
		Доводи сторони захисту про те, що суд безпідставно не допитав понятих присутніх під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 , зацікавленість вказаних осіб та статистів були предметом перевірки апеляційного суду, який визнав їх безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів.
		 
		Зокрема суд зазначив, що сторона захисту не надала доказів, які вказують на зацікавленість вказаних осіб у результатах кримінального провадження. Участь понятих та статистів при проведенні слідчих дій в інших кримінальних провадженнях не є  порушенням вимог процесуального закону, оскільки участь понятого у кримінальному провадженні зводиться до засвідчення факту проведення такої слідчої дії, а участь статиста безпосередньо до відтворення особою певних обставин вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Посилання сторони захисту на позицію викладену у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року (справа № 727/6661/15-к), 19 серпня 2020 року (справа № 369/10369/13-к) та 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17), Суд не бере до уваги, оскільки, обставини викладені у згаданих судових рішеннях є нерелевантними і суттєво відрізняються від встановлених обставин у цьому кримінальному провадженні.     
		 
		Доводи сторони захисту про те, що суд не спростував належним чином версії сторони обвинувачення, що поведінка трьох осіб у цивільному одязі не вказували, що вони є працівниками поліції, обшук ОСОБА_8 та його автомобіля був проведений без дозволу на обшук, що, на думку захисту, також вказувало на неприналежність цих осіб до працівників поліції, а навпаки, викликало сумніви у ОСОБА_8 , що вони є працівниками правоохоронного органу і аргументи про те, що апеляційний суд не дав відповіді на доводи сторони захисту про те, що свідчення потерпілого ОСОБА_11  мають суперечності, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які аргументовано їх відхилили з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
		 
		Перевіряючи доводи сторони захисту в цій частині суди слушно вказали, що  позиція ОСОБА_8 про те, що він не сприймав ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , як працівників поліції, а вважав їх злочинцями, які були обізнані, що у нього на зберіганні знаходиться велика сума грошей, спростовуються показаннями потерпілого  ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12 , які зазначили,  що під час розмови з ОСОБА_8 вони йому показали службові посвідчення та повідомили, що є співробітниками поліції Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області. Тобто, ОСОБА_8 розумів, що ці особи є працівниками поліції, добровільно, погодився проїхати з ними до відділення поліції. Інших аргументів та обставин на спростування показань потерпілого та свідка стороною захисту не наведено. Крім того, навіть допускаючи, що ОСОБА_8 мав сумніви щодо вказаних осіб, чому він погодився з ними поїхати, не кликав сторонніх осіб на допомогу. Крім того під час проведення з ним слідчого експерименту, він відтворив, як з початку сам сів за кермо автомобіля, але поліцейський ОСОБА_11 відчув у нього запах алкоголю і він сів позаду водійського сидіння на пасажирське.    
		Неспроможними також є доводи сторони захисту про те, що суди не з`ясували, чи були оперативні працівники уповноважені виконувати доручення слідчого на розшук автомобіля, яким міг бути автомобіль ОСОБА_8 . 
		Вказані доводи сторони захисту були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які встановили, що в матеріалах кримінального провадження містяться копії доручень слідчого від 19 червня 2020 року про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку 
		ст. 40 КПК (т.1, а.с. 18-20), згідно з якими, в провадженні Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №12020040640001415 від 19 червня 2020 року за фактом розбійного нападу та заволодіння грошовими коштами у великих розмірах, виходячи із цього працівникам Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області було доручено, зокрема, провести відпрацювання гаражних кооперативів, автостоянок, які розміщенні на ж/м Тополь-1 у м. Дніпро, з метою встановлення місцезнаходження автомобіля марки «Ford Scorpio» чорного кольору з державним номерним знаком НОМЕР_4 та осіб, які цим автомобілем користуються. Будь-яких даних про те, що працівники поліції діяли поза межами процесуального закону матеріали кримінального провадження не містять і таких обставин не наводить сторона захисту. Також, колегія суддів бере до уваги, що вказані у дорученні слідчого марка  розшукуваного автомобіля збіглися з автомобілем, яким користувався ОСОБА_8 , а в багажнику автомобіля під час його огляду були виявлені і вилучені номерні знаки НОМЕР_4 .     
		 
		Доводи сторони захисту про те, що до ОСОБА_23 були застосовані недозволені методи слідства, які полягали у психологічному та фізичному тиску на останнього, також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який аргументовано їх відхилив і послався на те, що вони є спрямованими на уникнення засудженим відповідальності за вчиненні кримінальні правопорушення.
		 
		Зокрема апеляційний суд за власною ініціативою, ухвалою від 27 липня 2023 року, доручив керівнику Територіального відділення управління Державного бюро розслідувань (далі-ТУ ДБР), провести перевірку фактів можливих незаконних методів ведення слідства щодо ОСОБА_8 
		 
		20 вересня 2023 року ТУ ДБР були внесені відомості до ЄРДР за №62023170030001473 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.
		 
		За результатами розслідування, постановою слідчого ТУ ДБР від 20 лютого 2024 року, вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Вказане рішення було оскаржену до слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, який ухвалою від 04 квітня 2024 року відмовив у задоволенні скарги представника заявника адвоката ОСОБА_6 про скасування постанови слідчого ТУ ДБР. Вказане рішення було оскаржено в порядку апеляційної процедури і ухвалою апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишено без змін.
		 
		Щодо допустимості як доказу фактичних даних проведеного за участю засудженого ОСОБА_8 слідчого експерименту.
		 
		Відповідно до висновків об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), яка зокрема звернула увагу на те, що метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. 
		 
		Переглядом відеозапису перебігу слідчого експерименту встановлено, що вказана слідча діябула проведена за участю ОСОБА_23 , в присутності його захисника, понятих і спеціаліста. Під час її проведення він добровільно відтворив конкретні обставини і обстановку вчинення злочину, а саме вказав на механізм його дій та обставини його затримання. При цьому засуджений з достатньою впевненістю повідомляв та демонстрував на статистах обставини того, що сидячі на задньому сидінні автомобіля «Ford Scorpio» за сидінням водія, відволікаючи увагу працівників поліції дістав пістолет «ПМ», з бойовими патронами в магазині та патроном засланим у патронник, який лежав під резиновим ковриком, непомітно перемістив і сховав його за сумку, яка була на ньому вдягнута, а далі зняв запобіжник з пістолета і направив ствол пістолета в бік ОСОБА_13 , водночас показав та відтворив на статисті локалізацію і механізм здійснення пострілів.
		 
		Розбіжності, про які йде мова у касаційних скаргах захисників, в частині неточного відображення в судових рішенням місця розташування пістолета, не пливає на законність прийнятих рішень, оскільки в будь-якому випадку ОСОБА_8 чітко показав звідки він непомітно дістав пістолет, перемістив його під сумку яка була при ньому і здійснив спрямовані постріли в бік поліцейського. Будь-яких зауважень або заперечень від учасників цієї слідчої дії не надходило. 
		 
		Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтовано висновку про те, що фактичні дані протоколу слідчого експерименту від 20 червня 2020 року є належним та допустимим доказом, яка проведена відповідно до вимог статей 104, 105, 240 КПК.
		 
		Обґрунтованим також є висновок судів про те, що застосування до ОСОБА_8 , кайданок під час проведення цієї слідчої дії вказує на дотримання заходів безпеки та запобігання втечі на той час підозрюваного.
		Аргументи сторони захисту про те, що суд безпідставно відмовив у допиті судово-медичного експерта в суді, є непереконливими.
		Відповідно до ч. 7 ст. 101 КПК кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.
		Статтею 356 КПК передбачено, що за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.
		Отже, залежно від обставин конкретного кримінального провадження, необхідність виклику експерта виноситься на розсуд суду, який має право, а не обов`язок його викликати. Допит експерта спрямований на роз`яснення термінології, окремих формулювань, з`ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених питань і висновками експерта, на з`ясування суперечностей між висновком та іншими доказами або між декількома висновками, які проводилися щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.
		Доводи сторони захисту про те, що суд безпідставно відмовив у допиті експерта з метою з`ясування причин з яких застрягла куля в пістолеті, колегія суддів вважає неспроможними.
		Так, суд першої інстанції отримав пояснення спеціаліста ОСОБА_21 , який повідомив, що під час огляду місця події, у автомобілі було виявлено «Пістолет Макарова», в патроннику якого була застрягла стріляна гільза, яку він вийняв з метою безпеки. Конкретні причини, які вплинули на те, що гільза застрягла в патроннику пістолета він повідомити не може. Разом з цим, однією із причин може бути постріл з цього пістолету в притул.
		В цьому випадку колегія суддів вважає, що не встановлення конкретних причин чому гільза застрягла в патроннику пістолета не впливає на кваліфікацію дій засудженого та на законність судових рішень в цілому. 
		    
		Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
		 
		Суд нагадує, що згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням сторони повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, є обов`язковим лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями.
		 
		Як видно з ухвали, апеляційний суд не ставив під сумнів достовірність доказів, досліджених у суді першої інстанції, а тому керувався встановленими та дослідженими місцевим судом доказами. У касаційних скаргах сторони захисту не наведено, які саме обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження, залишилися не дослідженими судом першої інстанції, і які дії та рішення суду першої інстанції завадили стороні захисту всебічно і повно їх дослідити. 
		 
		Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені неповністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
		 
		Доводи сторони про те, що місцевий суд позбавив захисника права підготовки до судових дебатів, Суд вважає неприйнятними з огляду на таке.
		 
		Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що судові дебати - це обов`язкова частина стадії судового розгляду, в якій виступають його учасники з аналізом доказів, які були досліджені в судовому розгляді, та пропозиціями про вирішення кримінального провадження.
		 
		Відповідно до ст. 363 КПК після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд переходить до судових дебатів.
		 
		Учасники судового розгляду мають право на підготовку до судових дебатів і  заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів. Однак необхідність цієї перерви має визначатися судом з урахуванням таких критеріїв, як складність та обсяг кримінального провадження.
		 
		 
		Перевіряючи матеріали кримінального провадження та аудіозаписи перебігу судових засідань в суді першої інстанції, встановлено, що 11 квітня 2023 року в судовому засіданні були присутні захисники ОСОБА_6 та  ОСОБА_24 , після закінчення промови прокурора на стадій судових дебатів була оголошена перерва до 25 квітня 2023 року для виступу сторони захисту. Тобто  захисники розуміли, що наступне судове засідання відбудеться 25 квітня 2023 року і в ньому буде надано час для виступу стороні захисту з промовами в судових дебатах. Разом з тим, 25 квітня 2023 року захисник ОСОБА_6 протягом тривалого часу виступив в судових дебатах, однак по закінченню своєї промови попросив, ще час для додаткової підготовки та виступу, однак суд відмовив захиснику у його проханні. Далі суд дав можливість виступу в судових дебатах захиснику ОСОБА_24 , який одразу заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю йому підготуватися для виступу. В свою чергу суд зауважив, що у сторони захисту був достатній час для підготовки до судових дебатів та узгодження позиції, водночас суд декілька разів надавав можливість захиснику ОСОБА_24 виступити, однак він не здійснив цього.               
		 
		Таким чином, суд, розглядаючи клопотання сторони захисту про надання додаткового часу для підготовки до виступу у судових дебатах, обґрунтовано відмовив в його задоволенні і розцінив такі дії, як відмову від промови. 
		 
		Слушною є позиція суду апеляційної інстанції, який визнав посилання захисникаОСОБА_6 на те, що він не встиг належним чином підготуватися до судових дебатів через затримку розрахунку з ним обвинуваченим по договору про надання правової допомоги, є неспроможними, оскільки вказане питання розглядалося в судовому засіданні 11  квітня 2023 року і суд дав адвокату час для конфіденційного спілкування з обвинуваченим, після якого він повідомив, що питання оплати узгоджені і він продовжує здійснення захисту.
		 
		Також, колегія суддів звертає увагу, що протягом всього судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 , йому надавалася кваліфікована правова допомога фаховими захисниками, які мали достатньо активну позицію по захисту, кримінальне провадження в суді першої інстанції розглядалося з вересня 
		2020 року по 26 квітня 2023 року, було проведено понад 14 судових засідань по суті, тобто справа перебувала в суді тривалий час, а тому ОСОБА_8 та його захисники мали достатній час і можливості узгодити свою позицію й підготуватися до судових дебатів.
		 
		Даних про те, що суд необґрунтовано обмежив сторону захисту у підготовці та виступі в судових дебатах, матеріали кримінального провадження не містять.    
		 
		Згідно ст. 374 КПК під час ухвалення вироку суд приймає рішення щодо долі речових доказів у справі.
		 
		Статтею 100 КПК передбачено, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
		 
		Питання про невирішення місцевим судом в повному обсязі долі речових доказів, а саме грошових коштів в розмірі 900 000 грн апеляційний суд належним чином розглянув, і дав на нього вичерпну відповідь, умотивувавши прийняте рішення, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Зокрема апеляційний суд встановив, що відсутні достатні підстави для скасування арешту на вказані кошти, виходячи з того, що вони є також предметом розгляду в межах іншого кримінального провадження, яке перебуває на розгляді іншого суду.
		 
		Крім того ОСОБА_18 , яка звернулася із апеляційною скаргою в цій частині, у судовому засіданні апеляційної інстанції не надала беззаперечних доказів того, що саме грошові кошти в сумі 900 000 грн, які були виявлені і вилучені в автомобілі ОСОБА_8 , а в подальшому арештовані є тими самими коштами, які вона передала на зберігання обвинуваченому.
		 
		Поряд з цим апеляційний суд взяв до уваги, що в рамках цього кримінального провадження адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого 06 квітня 2021 року звертався до суду з клопотанням про скасування арешту на вказані кошти з підстав того, що вони є спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_25 , у задоволенні якого було відмовлено.
		 
		Таким чином виходячи із судових рішень чітка приналежність вказаних коштів беззаперечно не встановлена.
		 
		Колегія суддів наголошує, що вирішення цього питання пов`язано з оцінкою певних фактичних обставин, що виходячи із специфіки касаційного розгляду Верховний Суд позбавлений права здійснити. 
		 
		Згідно статей 537-539 КПК в порядку виконання вироку, можуть бути вирішенні питання, які не були розглянуті під час ухвалення рішення, в тому числі встановлення  власників та законних володільцев грошових коштів.   
		 
		Оскільки вирішення цього питання можливе без скасування судових рішень колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині не має, а вказане питання може бути вирішено в порядку визначеному в Розділі VІІІ КПК. 
		 
		Крім того, сторона захисту в касаційній скарзі ставить питання про порушення апеляційним судом ст. 419 КПК, оскільки не були належним чином перевірені доводи апеляційної скарги ОСОБА_18 , яка є законним володільцем грошових коштів визнаних речовими доказами. Колегія суддів вважає вказані доводи неприйнятними, оскільки касаційний розгляд здійснюється в межах касаційної скарги особи, яка звернулася до Верховного Суду і інтереси якої порушені. Разом з цим ОСОБА_18 не зверталася з касаційною скаргою. Даних про те, що захисники засудженого мають повноваження від ОСОБА_18 представляти її інтереси, матеріали кримінального провадження не містять.       
		 
		Обґрунтовуючи доцільність призначення ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що обставиною, яка зумовлює призначення такого виду покарання і водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів й особа злочинця. 
		 
		Надзвичайність суспільної небезпеки вчиненого злочину визначається сукупністю всіх зібраних у кримінальному провадженні даних, які стосуються вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. На таку надзвичайну небезпеку можуть указувати: численність, зокрема сукупність, повторність чи рецидив учинених злочинів; наявність у вчиненому діянні декількох ознак відповідного складу злочину; наявність однієї або декількох обставин, які обтяжують покарання; інші аналогічні за своїми характеристиками ознаки. 
		 
		Відповідно до вимог ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
		 
		Призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі, місцевий суд урахував, що ним вчинено сукупність кримінальних правопорушень, яка складається з тяжкого злочину (ч. 1 ст. 263 КК) та особливо тяжких злочинів (ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115; ст. 348 КК). При цьому суд зважив на наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння, що передбачено  ч. 1 ст. 67 КК і відсутність пом`якшуючих покарання обставин. 
		 
		Місцевий суд визнав надзвичайно високим ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115; ст. 348 КК, санкції яких визначають покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення йому остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим на підставі ст. 70 КК, у виді довічного позбавлення волі, оскільки покарання на певний строк не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК. Призначення вказаного покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме принципам справедливості, достатності і розумності. 
		 
		При цьому суд зважив на конкретні обставини справи, наслідки, які виразилися в умисному протиправному заподіянні смерті співробітнику поліції, у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, спосіб вчинення злочинів та спрямованість умислу обвинуваченого, не принесення співчуття потерпілим, його поведінку після вчинення злочинів і в подальшому під час досудового розслідування та судового провадження, дані про особу ОСОБА_8 , який у вчиненому не розкаявся, що свідчить про відсутність щирого каяття, як пом`якшуючої обставини. 
		 
		Згідно з правовими позиціями викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа № 166/1065/18) та  від 20 серпня 2020 року (справа № 750/1503/19), розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність відбувати покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка про визнання особою своєї винуватості, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
		 
		Посилання сторони захисту на позицію викладену у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 334/5670/18, Суд не бере до уваги, оскільки, обставини викладені у згаданому судовому рішенні є нерелевантними з обставинами цього кримінального провадження і суттєво відрізняються від встановлених обставин у цьому кримінальному провадженні. Так у вказаному рішенні Верховний Суд констатував, що засуджений винуватість у скоєному визнав, вибачився перед потерпілою, усвідомив наслідки своїх дій та під час судових засідань від цього не відмовлявся, тобто суд встановив комплекс конкретних обставин, які свідчили про щирість його каяття, не дивлячись на те, що він був не згоден з кваліфікацією своїх дій. 
		 
		Звертаючись до обставин цього кримінального провадження, суди попередніх інстанцій встановили, що засуджений ОСОБА_8 не дав належної критичної оцінки своїм діям, не осудив їх, не висловив бажання будь-яким чином залагодити провину перед потерпілими та  не вибачився перед ними. Тобто даних про те, що ОСОБА_8 щиро розкаявся у вчиненому, матеріали кримінального провадження не містять.
		 
		Слушною є позиція місцевого суду, який обґрунтовуючи призначення покарання в умовах ізоляції від суспільства, а саме у виді довічного позбавлення волі встановив, що 
		ОСОБА_8 є винятково суспільно-небезпечною особою для інших осіб і суспільства в цілому, оскільки останній маючи спеціальну військову підготовку, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, застосував наявні у нього вміння та навички направленні на позбавлення життя двох співробітників поліції, у зв`язку з виконанням ними своїх службових обов`язків. На це також вказують надзвичайно тяжкі наслідки вчиненого ним злочину, зокрема, смерть співробітника поліції, а також, спосіб вчинення злочину та мотиви, якими керувався обвинувачений ОСОБА_8 під час вчинення даного злочину. Водночас наслідки вчиненого не можуть бути жодним чином усунуті. 
		 
		Отже, застосування до ОСОБА_8  виняткової міри покарання у виді довічного позбавлення волі належним чином мотивовано в судових рішеннях із посиланням на встановлені обставини вчинених злочинів, які належать до злочинів проти життя і здоров`я особи, повною мірою враховано суспільно небезпечний характер цих дій, їх наслідки і дані, що характеризують засудженого.
		 
		Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. 
		 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.
		 
		Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування того чи іншого виду покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		 
		Отже, на думку Колегії суддів, місцевий суд, використовуючи свої дискреційні повноваження, обрав ОСОБА_8 вид і розмір покарання,яке відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде гарантувати безпеку для суспільства, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та іншими особами.
		 
		За встановлених судом обставин та врахованих даних про особу засудженого доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має постійне місце роботи, позитивно характеризується, нагороджений під час проходження служби в правоохоронних органах, має неповнолітню дитину, був одружений на час вчинення злочину, частково утримує мати похилого віку, його стан здоров`я, жодним чином не можуть пом`якшити призначене йому покарання і у цілому не спростовують правильності висновків суду в частині призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів у виді довічного позбавлення волі. 
		 
		Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_8  менш суворого покарання в касаційних скаргах сторони захисту не наведено, у зв`язку з чим вважати призначене покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається. 
		 
		У касаційних скаргах захисників містяться також інші аргументи, які не мають будь-якого вирішального значення в цьому кримінальному провадженні, а тому не вливають на законність прийнятих рішень. 
		Інші доводи захисту, що стосуються переоцінки фактичних обставин подій, дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК.
		 
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 404, 419 КПК.
		 
		Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого в цьому провадженні не встановлено.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК,  Верховний Суд 
		 
		ухвалив: 
		 
		Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно  ОСОБА_8 , залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без задоволення.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                              ОСОБА_2                                                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...