Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/16332/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2024.
Дата набрання законної сили: 08.10.2024
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 756/16332/21                                                                 Головуючий в суді 1-ї інстанції  - ОСОБА_1 
		Провадження №11-кп/824/4038/2024                                         Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2 
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И     
		08 жовтня 2024 року                                                                                               м. Київ
		Колегія суддів судової палати з розгляду 
		кримінальних справ  Київського апеляційного суду в складі:
		 
		суддів:                                               ОСОБА_2 ,
		                                                           ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		секретар                                           ОСОБА_5 ,
		за участю:
		прокурора                                        ОСОБА_6 
		захисника                                         ОСОБА_7 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року, яким:
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Бахчисарай, АР Крим, громадянку України, яка має вищу освіту, працювала суддею Білогірського районного суду АР Крим, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 ,-
		 
		визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції від 07.10.2014 №1689-VII),-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Як вбачається з вироку суду першої інстанції, 27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил російської федерації захопили будівлі адміністрації та Верховної Ради АР Крим.
		Постановою від 01.03.2014 ради федерації федеральних зборів російської федерації було надано згоду на використання на території України збройних сил російської федерації, що призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - АДРЕСА_3 .
		У громадянки України ОСОБА_8 , яка на час вказаних подій проживала на території АР Крим та працювала суддею Білогірського районного суду АР Крим, утворився умисел на заподіяння шкоди суверенітетові та територіальної цілісності України, а саме на надання російській федерації (далі - рф) як іноземній державі, допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Зокрема, після фактичного захоплення рф півострову, який є територією України - АР Крим, нелегітимна сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдо референдум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу рф, а законом рф № 6-фкз від 21.03.2014 прийнято до її складу Республіку Крим, створено суди рф на території Криму та Севастополя, зокрема утворено так званий «Білогірський районний суд Республіки Крим».
		Після чого, ОСОБА_8 , яка знала про тимчасову окупацію рф з 20.02.2014 території АР Крим та м. Севастополя, також усвідомлювала, що так званий «Білогірський районний суд Республіки Крим» є незаконно створеним органом. Між тим, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності України, виявила бажання допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим.
		Так, діючи в інтересах рф, перебуваючи в м. Білогірськ, упродовж березня - грудня 2014 ОСОБА_8 продовжила роботу вже у складі наведеного незаконного органу судової влади рф на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які зміщують посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», ухвалюючи рішення іменем рф щодо громадян України, які мешкали на території Автономної Республіки Крим чим допомогла в переслідуванні осіб, що перебувають під захистом України, та забезпечила функціонування незаконно створених судових органів та посилення заходів тимчасової окупації півострову Крим.
		Унаслідок чого, пізніше, указом президента рф путіна в. в. від 19.12.2014 № 786 ОСОБА_8 було призначено на посаду судді так званого «Білогірського районного суду Республіки Крим російської федерації», чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «федерального конституційного закону» російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - рф.
		Зазначені ОСОБА_8 дії допомогли іноземній державі та її представникам у забезпеченні переходу судів АР Крим задля відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - рф, сприяли окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомозі у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом України, шляхом ухвалення відповідних судових рішень, які забезпечили функціонування незаконно створених судових органів та посиленні заходів тимчасової окупації півострова Крим.
		 Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строком 12 (дванадцять) років із конфіскацією майна. Початок строку відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту виконання вироку - затримання.
		Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції захисник обвинуваченої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок Оболонського районного суду м. Києва від 15.11.2023 року відносно ОСОБА_8 , а кримінальне провадження - закрити у зв`язку із відсутністю в діяннях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-7, від 07.10.2014 року)
		В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржуваний вирок є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки судом було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що полягає у незастосуванні судом закону, якій підлягав застосуванню.
		Так, в ході воєнної окупації території АР Крим та м. Севастополя, всі громадяни України, які на той час перебували на окупованих територіях, знаходились в небезпеці та в повній мірі, через фізичний та психологічний примус або погрозу застосування такого примусу, з боку окупаційних сил та формувань Російської Федерації, не могли в повній мірі керувати своїми вчинками на власний розсуд, в описовій частині оскаржуваного вироку, стверджує, що ОСОБА_8 , саме умисно, вчинила дії направленні на державну зраду.
		Захисник вказує, що ОСОБА_8 , під час вчинення вказаних в обвинувальному акті дій, перебувала в стані крайньої  необхідності через фізичний та психологічний примус або погрозу такого примусу з боку окупаційних формувань Російської Федерації.
		Таким чином, ухвалюючи вирок щодо визнання винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення суд першої інстанції мав достовірні відомості того, що ОСОБА_8 могла перебувати під безпосереднім впливом фізичного та психологічного примусу з боку окупаційних формувань Російської Федерації, внаслідок чого не могла керувати своїми вчинками. Доказів того, що вищенаведені обставини не існували або не могли існувати, судом наведено не було.
		Відтак, на думку сторони захисту, суд першої інстанції, встановивши факт існування обставин, що виключають злочинність діяння ОСОБА_8 повинен був застосувати до неї закон про кримінальну відповідальність, а саме ст. ст. 39, 40 КК України та у відповідності до ст. 373 КПК України постановити виправдувальний вирок у зв`язку із відсутністю в діяннях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України ( в редакції Закону № 1689-7, від 07.10.2014 року).
		 
		Апеляційний розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції щодо обвинуваченої проведено у її відсутність, оскільки провадження за її обвинуваченням здійснено у порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення її про час та місце судового розгляду шляхом публікації судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур`єр», що відповідає положенням ч. 3 ст. 323 КПК України та свідчить про належне повідомлення обвинуваченої про день, час та місце апеляційного розгляду даного кримінального провадження.
		З метою дотримання прав обвинуваченої на захист у кримінальному провадженні забезпечена обов`язкова участь захисника, тобто, захист інтересів обвинуваченої реально та дієво забезпечений державою.
		Заслухавши доповідь судді, 
		пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,  
		пояснення прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника,
		перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		 
		Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
		При цьому колегія суддів враховує, що згідно з вимогами ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання  чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад   кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.
		Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
		При цьому, відповідно до положень ст. 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених КПК випадках, - на потерпілого. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 встановлено, що суд першої інстанції, з дотриманням положень ст. 337 КПК України, забезпечивши сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, дослідив надані сторонами докази, повно, всебічно та неупереджено дослідив всі обставини даного кримінального провадження, об`єктивно та за своїм внутрішнім переконанням оцінив кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, детально навів досліджені докази у вироку, дав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом.
		Органами досудового розслідування на підтвердження висунутого обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, було надано письмі докази, а саме:
		- постанова від 28.09.2016 про виділення з кримінального провадження                                    № 42015000000001289 матеріалів в кримінальне провадження № 42016000000002614;
		- витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 28.09.2016;
		- повідомлення про підозру ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 111 КК України від 22.05.2015;
		- супровідний лист від 22.05.2015 № 263-27017-14 про направлення ОСОБА_8 письмового повідомлення про підозру;
		- повістка про виклик на ім`я ОСОБА_8 від 22.05.2015;
		- копія листа ГПУ до Експрес-пошти від 22.05.2015, згідно з яким ОСОБА_8 викликалась в судові засідання;
		- повістка, публікації в газеті «Урядовий кур`єр» та інші документи про виклик ОСОБА_8 ;
		- вимога ДІАЗ МВС про судимість ОСОБА_8 ;
		- інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;
		- постанова про оголошення підозрюваного у розшук від 11.08.2015;
		- копія листа до СБУ від 17.08.2015 № 26/3-27027-14;
		- копія листа СБУ від 16.09.2015 № 14/5/2-9713 про заведення ОРС;
		- копія ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2016 про здійснення спеціального досудового розслідування;
		- повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_8 від 20.09.2021;
		- заява народного депутата ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення;
		- лист Вищої кваліфікаційної комісії суддів від 14.02.2015 № 30-2008/15 до ГПУ щодо внесення відомостей до ЄРДР за вчинення кримінального правопорушення суддями АРК за ст. 111 КК України;
		- клопотання про надання міжнародної правової допомоги в кримінальному провадженні із додатками та супровідним листом від 25.05.2015;
		- запит ГПУ до Адміністрації Президента України від 03.02.2015 № 26/3-27027-14 щодо надання належним копій документів суддів АРК;
		- відповідь Адміністрації Президента України від 20.03.2015 № 45-01/135 з додатками та витяг з указу Президента України від 12.03.2012 № 193/2012 про призначення ОСОБА_8 ;
		- запит ГПУ до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.02.2015 № 26/3-27027-14 щодо відомостей про суддів;
		- лист вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15 з додатком, в тому числі щодо судів які звернулись з заявами про переведення;
		- лист ГПУ до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо рекомендацій до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги від 25.05.2015 № 26/3-27027-14;
		- копія інформації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.10.2015 № 8вк-4067/15 щодо відкриття дисциплінарної скарги, в тому числі щодо ОСОБА_8 ;
		- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 № 3009/дп-15 (вирішила направити до Вищої ради юстиції висновок щодо встановлених Вищою кваліфікаційною комісією суддів України фактів, які свідчать про порушення суддями присяги, та рекомендувати Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення з посади судді) та супровідні листи ГПУ від 09.09.2016 № 26/3-33326-15 та відповідь ВКК суддів України від 21.09.2016 № 27-9450/16;
		- копія запиту до Вищої ради юстиції від 09.09.2016 № 26/3-33326-15 щодо надання копії рішення про внесення подань Президентові України;
		- копія відповіді на запит від 20.09.2016 № 9887/0/9-16 з додатком рішення Вищої Ради Юстиції від 24.12.2015 про внесення подань Президентові України та до Верховної Ради України про звільнення суддів;
		- запит до Адміністрації Президента України від 09.09.2016 № 26/3-33326-15 щодо надання Указу Президента України про звільнення судів АРК та міста Севастополя;
		- відповідь Адміністрації Президента України від 29.09.2016 № 03-01/3068 з додатком Указу про звільнення від 30.01.2016 № 28/2016;
		- лист СБУ від 14.06.2016 № 2/2/8-22047 щодо місця перебування суддів на території АРК;
		- запит до Адміністрації Президента України від 02.09.2016 № 26/3-33326-15 щодо виходу з громадянства;
		- копія відповіді від 29.09.2016 № 03-01/3021 з питань громадянства;
		- відповідь Міністерства юстиції України від 21.03.2016 № 2911-0-26-16/12.1 щодо надання копій рішень так званих судових органів тимчасово окупованої території півострова Крим, винесених у кримінальних провадженнях на підставі законодавства РФ, про засудження громадян України та про приведення у відповідність із законодавством РФ рішень українських судів, а також судові прохання про надання міжнародної правової допомоги у цивільних справах стосовно вручення документів особам, які проживають на материковій частині України та клопотання про надання дозволу на примусове виконання судових рішень, винесених від імені РФ на території АРК та м. Севастополя;
		- постанова про приєднання до кримінального провадження речового доказу від 05.09.2016;
		- копія протоколу огляду від 02.02.2015 заяви ОСОБА_10 (огляд усіх джерел);
		- протокол огляду інтернет-видань від 07.04.2015 наказу РФ про призначення судів;
		- протокол огляду інтернет-видань від 11-18 червня 2015 року з додатками рішень судді ОСОБА_8 ;
		- протокол огляду речей та документів від 31.03.2021 «Про створення судів рф на території Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя та про внесення змін в окремі законодавчі акти рф»;
		- протокол огляду інтернет видань від 31.03.2021 огляд судових рішень винесених ОСОБА_8 з березня 2014 до 30.01.2016;
		- протокол огляду речей та документів від 31.03.2021 огляду наказу чергувань суддів Білогородського районного суду РК у зв`язку із виборами депутатів від 10.09.2014 року, копії рішень, винесених ОСОБА_8 , у тому числі в адмін. справах до учасників акцій 3 травня 2014 року, що мало місце на автошляху Симферополь-Феодосія-Керч;
		- протокол огляду Інтернет сайту від 29.03.2021 огляд статті «П`ять років тому, 3 травня тисячі кримських татар прорвалися через «живий щит» російського спецназу, щоб зустріти свого національного лідера ОСОБА_11 , який прямував до анексованого Криму;
		- протокол огляду Інтернет сайту від 29.03.2021 огляд статті «П`ять кримських татар, яких судили за нанесення тілесних ушкоджень силовикам, не єдині фігуранти справи 3 травня».
		Так, висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, суд першої інстанції обґрунтував наступними письмовими доказами.
		Першочергово судом встановлено фактичні обставини, які визнано загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах кримінального провадження.
		Зокрема, тимчасова окупація з боку рф частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку рф цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		Постановою ради федерації федеральних зборів рф «Про використання збройних сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту зс рф, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту рф на використання зс рф на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є « Державна рада Республіки Крим ».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення у складі рф нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням конституційного суду рф визнаний таким, що відповідає конституції рф, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів держдуми рф, а 21 березня 2014 року - рада федерації федеральних зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий закон рф № 6-ФКЗ, яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону рф № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів зс рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської)   економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а. 177-183).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Указані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		Колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції ретельно досліджено подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченої безпосередньо в контексті висунутого їй обвинувачення.
		Визнаючи ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, суд першої інстанції поклав докази, яким надав належне та змістовне обґрунтування.
		Так, статус ОСОБА_8 станом на 2014 рік, як судді Білогірського районного суду АР Крим підтверджено дослідженими судом належною копією Указу Президента України від 12.03.2012 № 193/2012, за якою ОСОБА_8 призначено суддею, та від 30 січня 2016 року № 28/2016 Указом Президента України, відповідно до якого її звільнено з посади судді Білогірського районного суду АР Крим.
		Указані документи в сукупності із відповіддю Адміністрації Президента України від 29 вересня 2016 року № 03-01/302 про ненадходження клопотань про вихід з громадянства підтверджується правовий статус ОСОБА_8 як громадянки України.
		Згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_8 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_8 , яка займала посаду судді Білогірського районного суду АР Крим, призначена на посаду «судді Білогірського районного суду Республіки Крим російської федерації». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_8 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави.
		Обставини щодо призначення ОСОБА_8 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження протоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ. Так, згідно згаданого Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_8 призначено на посаду «судді Білогірського районного суду Республіки Крим російської федерації».
		Вказана інформація щодо призначення ОСОБА_8 , яка раніше була обрана на посаду судді відповідно до законодавства України та склала присягу судді, на посаду «судді» одного із незаконно утворених на території АР Крим «судів РФ», знайшла своє повне підтвердження і за даними досліджених судом листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 з додатком та від 06 жовтня 2016 року № 19-9785/16.
		Згідно з рішення Вищої ради юстиції від 24.12.2015 № 1206/0/15-15, згідно із яким за результатами розгляду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Білогірського районного суду АР Крим ОСОБА_8 за порушення присяги судді;
		Усі вказані дані узгоджуються між собою, а також і відомостями про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Білогірського районного суду АР Крим за порушення присяги, які містить вже рішення Президента України - Указ від 30.01.2016 № 28/2016.
		Відповідно до відомостей ДІАЗ МВС України ОСОБА_8 станом на 19.06.2015 не мала судимостей і не притягувалась до кримінальної відповідальності.
		За даними листа Департаменту контррозвідки СБУ від 14 червня 2016 року ОСОБА_8 , станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим.
		Крім того, обставини здійснення ОСОБА_8 правосуддя від імені рф на території АР Крим без припинення статусу судді Білогірського районного суду АР Крим відповідно до законів України упродовж березня 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Білогірського районного суду Республіки Крим», а також і після її призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя рф Білогірського районного суду Республіки Крим рф підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами.
		Протокол огляду від 31 березня 2021 року, щодо огляду сайтів, на який розміщена інформація про здійснення правосуддя ОСОБА_8 від імені РФ (стор 190) Лист Міністерства юстиції України від 21.03.2016 №2911-0-26-16/12.1 з додатками копій рішень так званих судових органів окупованої території півострова Крим, ухваленими ОСОБА_8 .
		При цьому, якщо ОСОБА_8 , будучи «суддею федерального суду рф» на території АР Крим - Білогірського районного суду Республіки Крим рф, керувалася законодавством рф із зрозумілих причин, то, будучи «суддею Білогірського районного суду Республіки Крим» керувалася таким законодавством, посилаючись на положення згаданого вже Закону рф № 6-ФКЗ та Кодексом про адміністративні правопорушення рф.
		Обставини здійснення ОСОБА_8 «правосуддя» від імені рф на території АР Крим без припинення статусу судді відповідно до законів України, знайшли своє підтвердження і під час дослідження судом протоколів огляду документів від 31.03.2021 та від 11-18.06.2015, зокрема такі дані містять оглянуті «судові рішення», ухвалені «суддею» ОСОБА_8 на підставі законодавства рф.
		Відповідність текстів вказаних судових рішень, ухвалених «суддею» ОСОБА_8 і одержаних слідчими органами з різних джерел, в тому числі офіційних РФ, додатково вказує на достовірність цієї інформації.
		Як вбачається з протоколу огляду інтернет-видань від 31.03.2021 та додатків до нього у виді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах президента рф та верховного суду рф щодо діяльності судів на території АР Крим, на виконання ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, тобто станом на 21 березня 2014 року. Згідно із федеральним законом рф № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів російської федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» та постановою Пленуму Верховного Суду рф № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» на території АР Крим були створені суди рф, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
		Як вбачається з листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції суддя Білогірського районного суду АР Крим ОСОБА_8 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала і такі заяви фактично подали у першому випадку - інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, а в другому - 33 судді судів АР Крим, в тому числі, у зв`язку із окупацією та припиненням громадянства України.
		З відповіді Міністерства юстиції України від 21.03.2016 № 2911-0-26-16/12.1 щодо надання копій рішень так званих судових органів тимчасово окупованої території півострова Крим (додаток 32), видно, що ці документи є матеріальними об`єктами, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (прийняті від імені Російської Федерації на підставі законодавства Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у місті Сімферополі у справах за позовами до суб`єкта господарювання України; викладені на бланках незаконно створеного Російською Федерацією на території Автономної Республіки Крим Арбітражного суду Республіки Крим та російською мовою; завірені печаткою та підписами судді і секретаря судових засідань, на яких містяться відтиски штампу банку про прийняття їх як вхідної кореспонденції), а тому підлягають оцінці відповідно до вимог ст. 98 КПК України як речові докази.
		Зокрема, з наданих доказів видно, що 08.05.2014 ОСОБА_8 діючи в інтересах російської федерації, керуючись статтями ч. 1 ст. 20.2.2., ст. 29.9, 29.10 Кодексу про адміністративні правопорушення рф прийняла постанову в справі № 5-54/2014, якою визнала винуватою особу (активіста, який в знак солідарності зі своїми співвітчизниками приймав участь у перекритті ділянок трас Сімферополь-Севастополь, Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч, Сімферополь-Феодосія-Керч та ін.) у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 20.2.2 Кодексу про адміністративні правопорушення рф «Організація масового одночасного прибуття і (чи) переміщення громадян в громадських місцях, що потягло порушення громадського порядку», а саме на 40 км ділянці автодороги Сімферополь-Феодосія-Керч, біля мікрорайону Сари-Су, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території Автономної Республіки Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
		Крім того, надані докази доводять, що ОСОБА_8 з березня 2014 року до 30 січня 2016 року (день звільнення з посади судді Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим, відповідно до Указу Президента України від 30.01.2016 № 28/2016), прийняла рішення у 128 судових (адміністративних, кримінальних, цивільних) справах, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - рф.
		При цьому судом взято до уваги те, що при оцінці наданих доказів враховано відповідні акти компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України, які за своїм способом оприлюднення, ухвалення як і наявною в них інформацією, є доказами в цьому кримінальному провадженні.
		Між тим, окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка громадянства ОСОБА_8 та встановлених обставин щодо цього.
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. А згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (статті 17, 18, 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст.ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Як вбачається з протоколу огляду інтернет-видань та додатків до нього у виді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах президента рф та верховного суду рф щодо діяльності судів на території АР Крим, згідно із правилами ст. 4 згаданого вже закону рф № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф. На виконання ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів рф за умови наявності в них громадянства рф, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах рф, які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
		Відтак, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_8 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ - фактично отримала за законодавством рф громадянство рф як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку рф з 21 березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство рфі вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Водночас, навіть за вказаним законодавством рф, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місяця передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, рф визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_8 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство рф, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежена у часі.
		Судом звернуто увагу на те, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
		Ураховуючи приписи ст. 4 Конституції України, статей 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_8 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_8 22 травня 2015 року у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_8 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.
		Також судом першої інстанції звернуто увагу на доводи сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченої, зокрема, право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. Більш того, суд з повагою ставиться і до права будь-якого громадянина мати власну оцінку політичним подіям, що бурхливо відбувалися протягом 2013 - 2014 років.
		Водночас, ОСОБА_8 , як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, безсумнівно розуміла, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_8 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування.
		Судом відмічено, що принциповим є те, що вказана особа у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме використовуючи свій статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України.
		ОСОБА_8 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.
		За наведеного, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого та вмотивованого висновку про те, що внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку рф проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою встановлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
		Оцінюючи та аналізуючи зібрані та досліджені докази, суд першої інстанції усі перераховані джерела інформації оцінив за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнав належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, судом першої інстанції наведені та проаналізовані вище документовані дані визнані достовірними доказами обвинувачення.
		При цьому незгода сторони захисту з наданими стороною обвинувачення доказами у кримінальному провадженні визнана судом недостатньою та необґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими, а є лише способом захисту. А тому суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують провину обвинуваченої у вчиненні нею злочину за встановлених судом обставин.
		Апеляційний суд в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що громадянка України ОСОБА_8 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з березня 2014 року по 30 січня 2016 року формально-юридично мала статус судді Білогірського районного суду АР Крим, при цьому втрата статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують зазначеного, оскільки наведені виключно в контексті втрати нею права на захист статусу судді з боку держави Україна;
		- громадянка України ОСОБА_8 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Білогірського районного суду АР Крим, упродовж березня - січня 2016 року як «суддя» незаконно створеного «Білогірського районного суду Республіки Крим РФ» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у квітні 2014 (коли призначено на посаду судді) року на посаду «судді Білогірського районного суду Республіки Крим Російської Федерації», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
		- здійснення ОСОБА_8 за таких умов «правосуддя» від імені рф свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Також, цілком обґрунтованим та вмотивованим є висновок суду першої інстанції про виключення з висунутого ОСОБА_8 обвинувачення посилання на її причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (рф), оскільки доказів на підтвердження таких конкретних фактів суду не надано. Між тим, суду надані докази саме протиправної діяльності ОСОБА_8 , яка спрямована на вчинення державної зради, яка охоплюється наданням з її боку допомозі іноземній держави (рф) у цілому.
		Крім того, враховуючи межі висунутого звинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключив з обвинувачення ОСОБА_8 посилання на її дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних її участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.
		На підставі наявних в матеріалах провадження доказів, які належним чином дослідженні судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_8 , яка будучи громадянкою України та суддею Білогірського районного суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, та кваліфікує дії обвинуваченої за ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Що стосується доводів сторони захисту про те, що стороною обвинувачення та судом не спростована позиція сторони захисту про те, що ОСОБА_8 , як і більшість інших громадян України, в ході воєнної окупації території АР Крим та м. Севастополя, знаходились в небезпеці та в повній мірі через фізичний та психологічний примус або погрозу застосування такого примусу з боку окупаційних сил та формувань російської федерації, не могли в повній мірі керувати своїми вчинками на власний розсуд, а, відтак, неможливо говорити про добровільність дій його підзахисної, а тому в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, то колегія суддів вважає такі доводи непереконливими.
		На переконання колегії суддів, і це знайшло своє відображення у вироку суду, на свідомий і добровільний характер дій обвинуваченої з надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку.
		Так, обвинувачена, ОСОБА_8 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Білогірського районного суду АР Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як суддя, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Білогірського районного суду Республіки Крим Російської Федерації», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї, та в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по січень 2016 рік.
		При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, до речі зазіхання на які в даному контексті є доволі небезпечним рішенням на перспективу, мала б розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_8 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що громадянка України ОСОБА_8 , користуючись тим, що не звільнена з посади судді відповідно до чинного законодавства України (незважаючи на те, що її повноваження припинились в силу положень ч. 4 ст. 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI), продовжила здійснювати правосуддя від імені рф вже відповідно до положень ч. 5 ст. 9 закону рф № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». При цьому, в даному випадку припинення повноважень судді ОСОБА_8 не співпало в часі із припиненням її статусу як судді системи судів загальної юрисдикції України. Саме по собі припинення повноважень судді ОСОБА_8 , як судді системи суддів загальної юрисдикції України, аж ніяк не перешкодило їй здійснювати правосуддя від імені держави-агресора на окупованій нею території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України ОСОБА_8 необхідно було скористатись формально-юридичним статусом судді судової системи України (що вона і зробила), а саме обійманням посади судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим.
		Крім того, ОСОБА_8 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше перебуваючи в статусі судді.
		За встановлених обставин, на переконання колегії суддів, дії обвинуваченої ОСОБА_8 правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 111 КК України, як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Покарання обвинуваченій ОСОБА_8 призначено з дотриманням вимог ст. 50, 65, 59 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами, і будь-яких доводів щодо неправильності призначеного покарання з боку сторони захисту наведено не було.
		За встановлених під час апеляційного розгляду обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а, відтак, апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7  - залишити без задоволення.
		Вирок Оболонського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
		Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченою в той самий строк з моменту отримання судового рішення.
		 
		 
		Судді             ____________________            ___________________                _____________________
		              ОСОБА_2            ОСОБА_3                   ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...