Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 215/368/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 07.11.2024. Зареєстровано: 08.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: К/990/29565/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 215/368/24
		адміністративне провадження № К/990/29565/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Губської О.А., Жука А.В.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №215/368/24
		за позовом ОСОБА_1 
		до начальника відділу грошових виплат і компенсацій Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради Зубко Алли Миколаївни
		про встановлення наявності компетенції 
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року (головуючий суддя Дєєв М.В.)
		і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року (головуючий суддя: Баранник Н.П., судді: Малиш Н.І.,  Круговий О.О.).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Історія справи
		ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу, у якому просила суд:
		- встановити наявність компетенції (повноважень) начальника відділу грошових виплат і компенсацій Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг Ради Зубко Алли Миколаївни при отриманні заяви від 4 липня 2022 року вх 785 створювати штучні перешкоди для прийняття ненормативного правового акту та визнати таку процедуру протиправною бездіяльністю і зобов`язати вжити заходів для прийняття такого акту, яким забезпечити потребу в надані соціальних послуг з догляду на професійній основі 16 січня 2024 року.
		Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 22 січня 2024 року указану позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
		Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року залишено без змін.
		Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на них.
		У касаційній скарзі позивачка зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
		Ухвалою від 13 серпня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою позивачки.
		Ухвалою Верховного Суду від 5 листопада 2024 року відзив на касаційну скаргу повернуто без розгляду. Водночас зазначене не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України.
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої  статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України  (далі - «КАС України»), виходить із такого.
		Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої  статті 2 КАС України  є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частин першої-четвертої  статті 242 КАС України  рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Предметом касаційного перегляду у цій справі є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»).
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України так визначають ключові терміни порушеного питання юрисдикції спору:
		адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
		публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
		суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Верховний Суд зауважує, що з метою визначення суті спірних правовідносин варто здійснити аналіз підстав та предмету цього позову, які викладені у позовній заяві, а також проаналізувати долучені докази до неї.
		Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що позивачка ставить перед судом питання про встановлення у відповідача певного роду компетенції.
		Тобто, за своєю суттю позовні вимоги ОСОБА_1 є компетенційним спором.
		За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.  
		За правилами пункту 3 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
		Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
		У справі, яка переглядається, позивачка не є суб`єктом владних повноважень, а отже не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі  №820/3713/17.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17, на яку доречно послався окружний суд в оскаржуваній ухвалі зазначено, що: «За змістом наведених правових норм, компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою».
		Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції».
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача позивачкою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, які не можуть бути поновлені судом адміністративної юрисдикції в межах цієї справи.
		В силу пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Тож, зважаючи на наведене, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що оскільки цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 необхідно відмовити.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі №215/368/24 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
		 
		…………………………
		 
		…………………………
		 
		…………………………
		Н.М. Мартинюк
		О.А. Губська
		А.В. Жук,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...