Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/12323/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-3039ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		23 жовтня 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 592/12323/20 
		провадження № 61-3039св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 ,на постанову Сумського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, стягнення грошової компенсації, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		03 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, стягнення грошової компенсації. 
		 
		Свої вимоги  ОСОБА_1 мотивував тим, що з 1995 року він проживав із  ОСОБА_2 однієї сім`єю без реєстрації шлюбу.  ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 . 
		 
		Під час спільного проживання сторони набули (придбали) у власність земельну ділянку, чотирикімнатну квартиру, дві однокімнатні квартири, а також спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем. 
		 
		Вказував, що у період спільного проживання  ОСОБА_2  неодноразово виїжджала за кордон на заробітки, а 19 вересня 2011 року відповідач офіційно одружилася з громадянином Швейцарії. 
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_2 пред`явила до нього позов про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. Водночас відповідач вирішила поділити лише майно, яке було оформлено на його ім`я, а тому не включила до переліку предметів поділу спірну двокімнатну квартиру. 
		 
		Ковпаківський районний суд міста Суми рішенням від 17 червня 2020 року у справі № 587/2197/19, яке змінено постановою Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, задовольнив вказаний позов  ОСОБА_2 . 
		 
		Вважає, що оскільки факт проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу встановлено судовим рішенням у іншій справі, то спірна двокімнатна квартира також є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу. 
		 
		Спірна квартира придбана за кредитні кошти, які відповідач взяла у банку, проте щомісячні платежі за кредитом здійснював позивач. 
		 
		Оскільки 18 квітня 2014 року без його відома та згоди відповідач відчужила спірну квартиру, вартість якої згідно з висновком експертного дослідження станом на                 25 жовтня 2020 року становила 806 400,00 грн, то він має право на отримання грошової компенсації половини вартості цього майна. 
		 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: 
		 
		- визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуту відповідачем 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю сторін; 
		 
		- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію половини вартості зазначеної квартири у розмірі 403 200,00 грн. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Ковпаківський районний суд міста Суми у складі судді Бичкова І. Г.рішенням                        від 21 листопада 2022 року позов задовольнив частково. 
		 
		Визнав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуту відповідачем 22 листопада 2006 року, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (до 18 квітня 2014 року). 
		 
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини вартості квартири  АДРЕСА_1 у розмірі 403 200,00 грн. 
		 
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 326,80 грн та витрати, пов`язані із залученням експерта, у сумі 1 100,00 грн. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у цивільній справі № 587/2197/19 суди встановили факт спільного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року. 
		 
		Оскільки  ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру, яка була придбана 22 листопада       2006 року, тобто у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, без згоди  ОСОБА_1 , і не спростувала презумпцію права спільної сумісної власності на це майно, то позивач має право на грошову компенсацію половини вартості квартири. 
		 
		Вирішуючи питання щодо вартості квартири, суд урахував відповідні експертні висновки, надані позивачем, які визначають дійсну ринкову вартість спільного сумісного майна сторін на час розгляду справи. 
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у грудні 2022 року  ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу. 
		 
		Сумський апеляційний судухвалою від 23 лютого 2023 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Сапіча В. М. на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 21 листопада 2022 року з огляду на те, що після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати. 
		 
		У березні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 вдруге подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. 
		 
		Сумський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2023 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Якименко О. І. задовольнив. 
		 
		Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 21 листопада 2022 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовив. 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що оскільки  ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру, яка була придбана 22 листопада 2006 року, тобто у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, без згоди  ОСОБА_1 , і не спростувала презумпцію права спільної сумісної власності на це майно, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність та обґрунтованість позову. 
		 
		Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої сторона відповідача заявила до вирішення судом першої інстанції спору по суті, вказавши, що з моменту продажу спірної квартири (18 квітня 2014 року) до моменту звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (03 листопада 2020 року) пройшло більше трьох років. 
		 
		Колегія суддів вважала безпідставними доводи сторони позивача, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався після отримання у листопаді 2019 року копії позовної заяви ОСОБА_2 у цивільній справі № 587/2197/19, в якій ставилися вимоги про поділ іншого майна, набутого під час спільного проживання сторін (крім спірної двокімнатної квартири, яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 ). 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У травні 2023 року представник  ОСОБА_1 - адвокат Вакула В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, а рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 21 листопада 2022 року залишити в силі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15,              від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16, від 08 грудня 2021 року у справі № 753/18448/17. 
		 
		Уточнену касаційну скаргу представник заявникамотивувала тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість пред`явлених  ОСОБА_1 позовних вимог, однак безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності. 
		 
		Зазначає, що початок перебігу позовної давності до вимог про поділ майна відліковується саме з моменту, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. 
		 
		Апеляційний суд помилково виснував, що перебіг позовної давності починається від дня, коли відповідач відчужила спірну квартиру за договором купівлі-продажу                   від 18 квітня 2014 року. При цьому суд не вказав, на підставі яких доказів підтверджується факт обізнаності позивача про відчуження квартири саме в                     2014 році. 
		 
		Стверджує, що про порушення своїх прав щодо спірної квартири ОСОБА_1 дізнався після отримання у листопаді 2019 року копії позовної заяви ОСОБА_2 у цивільній справі № 587/2197/19, в якій ставилися вимоги про поділ іншого майна, набутого під час спільного проживання сторін, а про обставини продажу квартири - після отримання 19 грудня 2019 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		 
		Отже, апеляційний суд не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про вибуття спірної квартири до іншої особи. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У серпні 2023 року  ОСОБА_2 через представника ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_2 , поданою через представника ОСОБА_5 , на ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та витребував матеріали цієї справи із Ковпаківського районного суду міста Суми. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 22 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , поданою через представника  ОСОБА_3 , на постанову Сумського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року. 
		 
		16 січня 2024 року справу № 592/12323/20 передано до Верховного Суду. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Сапіча В. М. про відмову від касаційної скарги на ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року задовольнив. Прийняв відмову представника заявника від касаційної скарги на ухвалу Сумського апеляційного судувід 23 лютого 2023 року. Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Сапіча В. М. на ухвалу Сумського апеляційного суду                   від 23 лютого 2023 року у цій справі закрив. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2024 року призначив справу до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		Ковпаківський районний суд міста Суми рішенням від 17 червня 2020 року у справі № 587/2197/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна задовольнив частково. Встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 з 1995 року до січня 2005 року. Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1                      3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 , вартістю 706 275,00 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку спільного майна, а саме 3/4 частини вказаної квартири у розмірі 353 137,50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив за необґрунтованістю. Вирішив питання про розподіл судових витрат (том 1, а. с. 18-21). 
		 
		Сумський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2020 року у справі № 587/2197/19, з урахуванням ухвал від 04 вересня 2020 року та від 16 листопада    2020 року про виправлення описок, змінив рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 17 червня 2020 року в частині встановлення факту, що має юридичне значення, поділу спільного майна та розподілу судових витрат. Вніс зміни до абзацу другого резолютивної частини рішення, замінивши «з 1995 року по січень 2005 року» на «з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року». 
		 
		Абзаци третій і четвертий резолютивної частини рішення виклав у такій редакції: «Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на: 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 , вартістю 706 275,00 грн; однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , вартістю 402 600,00 грн; однокімнатної квартири АДРЕСА_5 , вартістю 402 600,00 грн; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5924786800:02:001:0281, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю 167 870,00 грн. Виділити в натурі ОСОБА_2 3/4 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 , вартістю 706 275,00 грн; однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 402 600,00 грн». 
		 
		Доповнив абзацом п`ятим резолютивну частину рішення у такій редакції: «Виділити ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 402 600,00 грн; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5924786800:02:001:0281, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю 167 870,00 грн». 
		 
		Абзац п`ятий резолютивної частини рішення постановив вважати абзацом шостим, зменшивши розмір грошової компенсації з «353 137,50 грн» до «269 202,50 грн» і виключивши слова «за 1/2 частку спільного майна, а саме 3/4 частини чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_7 , вартістю 706 275,00 грн». 
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат (том 1, а. с. 22-28). 
		 
		Отже, у цивільній справі № 587/2197/19 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до лютого 2011 року. 
		 
		Суди також з`ясували, що 22 листопада 2006 року, тобто у період проживання  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, сторони за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , правовстановлюючі документи на яку були оформлені на ім`я відповідача (том 1, а. с. 104-109). 
		 
		На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 квітня 2014 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 140 000,00 грн. Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності від 04 квітня 2014 року № OV140402-006оціночна вартість відчужуваної квартири визначена у розмірі 280 854,00 грн (том 1, а. с. 101, 102). 
		 
		Згідно з висновком експертного дослідження № 97, складеним 25 жовтня 2020 року судовим експертом Титаренко К. Є. на замовлення позивача ОСОБА_1 , станом на       25 жовтня 2020 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 806 400,00 грн (том 1, а. с. 29-35). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. 
		 
		Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. 
		 
		Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України). 
		 
		Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. 
		 
		Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. 
		 
		Отже, до майна, що набуте за час проживання осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу, застосовуються положення СК України про право спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Зазначені норми свідчать про наявність презумпції спільності майна осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на майно, що набуте ними за період спільного проживання. Зазначена презумпція може бути спростована, а один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, що мають значення для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує. 
		 
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 20 травня 2022 року у справі № 330/1079/20 (провадження № 61-5763св21).
		 
		У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження                     № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. 
		 
		Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці. 
		 
		Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є:     1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. 
		 
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня      2022 року у справі № 686/15993/21 (провадження № 61-5889св22), від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19 (провадження № 61-2603св22), від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20 (провадження № 61-7340св22). 
		 
		Відповідно до статті 61 СК України (в редакції, чинній на час набуття відповідачем спірної квартири 22 листопада 2006 року) об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)). 
		 
		Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (стаття 65 СК України). 
		 
		У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18) зазначено, що під час розгляду спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають керуватися правом одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного майна він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. 
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). 
		 
		У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		З огляду на викладене, встановивши, що сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за спільні кошти під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і що відповідач розпорядилася зазначеним майном на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірної квартири, враховуючи дійсну ринкову вартість спільного сумісного майна сторін на час розгляду справи, у зв`язку з чим позов є доведеним та обґрунтованим. 
		 
		Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з моменту продажу спірної квартири (18 квітня 2014 року) до моменту звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (03 листопада 2020 року) пройшло більше трьох років, у зв`язку з чим позивач пропустив встановлену статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальну позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявила сторона відповідача. 
		 
		Однак наведений висновок апеляційного суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, зроблений з порушенням норм процесуального права та є передчасним з огляду на таке. 
		 
		У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. 
		 
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. 
		 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		 
		Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		 
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. 
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. 
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). 
		 
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 
		 
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). 
		 
		Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		 
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у           статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. 
		 
		Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав. 
		 
		Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. 
		 
		Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. 
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18 та від 10 листопада 2022 року у справі № 916/1294/21. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18) зазначено, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. 
		 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) наведено правовий висновок про те, що, керуючись вимогами статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. 
		 
		Згідно зі статтею 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 212/10842/19 (провадження № 61-12920св21) зазначено, що тлумачення змісту статті 72 СК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що: на підставі вказівки в частині другій    статті 74 СК України правила, передбачені для позовної давності для поділу майна подружжя, поширюються і на випадки поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; законодавець розмежував випадки для подружжя, коли позовна давність застосовується (після розірвання шлюбу) та коли не застосовується (коли шлюб не розірвано). Вочевидь, такий же критерій має бути і щодо позовної давності для поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Тобто позовна давність не застосовується, коли жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. І, навпаки, позовна давність застосовується, якщо жінка та чоловік припиняють проживати однією сім`єю. 
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15 (провадження № 61-495св18), від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15 (провадження № 61-8081св18), від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16 (провадження № 61-19445св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 753/18448/17 (провадження № 61-9354св21), на які посилався заявник у касаційній скарзі, наведено правовий висновок про те, що у частині другій статті 72 СК України та                                  пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. 
		 
		Отже, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилався заявник у касаційній скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу або особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відліковується з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а не з моменту вчинення проти волі (без відома та за відсутності згоди) цієї особи правочину щодо відчуження спірного майна. 
		 
		Всупереч вимогам статей 89, 263, 367, 368 ЦПК України в оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції не навів конкретних обставин, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд однозначно (достеменно) встановив момент, коли позивач довідався або повинен був довідатися про порушення його прав, а також належним чином не перевірив і не спростував достатньою мірою доводів заявника про те, що про порушення своїх прав щодо спірної квартири позивач дізнався після отримання у листопаді 2019 року копії позовної заяви ОСОБА_2 у цивільній справі № 587/2197/19, в якій ставилися вимоги про поділ іншого майна, набутого під час спільного проживання сторін, а про обставини продажу квартири - після отримання 19 грудня 2019 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. 
		 
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. 
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. 
		 
		Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції через незастосування відповідних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та неналежне дослідження зібраних доказів не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про вибуття спірної квартири до іншої особи, а отже, не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав. 
		 
		Встановлення зазначених обставин має важливе правове значення для визначення передумов застосування до спірних правовідносин інституту позовної давності. 
		 
		Аналіз правових норм щодо «інституту позовної давності» в сукупності з нормами ЦПК України, які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав і можливостей для самостійного визначення дати початку перебігу позовної давності. 
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»). 
		 
		Водночас за положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 
		 
		Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд. 
		 
		Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору. 
		 
		Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. 
		 
		Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 
		 
		Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи апеляційним судом, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. 
		 
		Постанову Сумського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач   Є. В. Петров  СуддіА. І. Грушицький   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...