Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/2955/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-2940ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         
		06 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 205/2955/21
		провадження № 61-2940 св 23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., 
		Лідовця Р. А.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну 
		скаргу представника  ОСОБА_2 - Коломойця Сергія Володимировича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.            Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про визнання договору дарування нерухомого майна недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
		Позовна заява мотивована тим, що її родина та родина ОСОБА_2 вселились у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , на підставі ордерів на вселення під час працевлаштування головних квартиронаймачів на Дніпровському металургійному заводі імені Петровського. Ці квартири є комунальними, в яких відповідач зі своєю родиною фактично займав кімнату № НОМЕР_1 , а її родина - кімнати НОМЕР_3, НОМЕР_4. 
		Члени її родини завжди були зареєстровані у спірному житловому приміщенні, постійно ним користувались та утримували, підтвердженням чого є відкриття особових рахунків та оплата комунальних послуг. 
		02 серпня 1996 року її батьку - ОСОБА_5 відкрито два особових рахунка на квартиру АДРЕСА_3 за вказаною адресою. 
		Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 18 листопада 2005 року № 1283 було змінено умови договору найму житлових приміщень, прийнято рішення об`єднати кімнати в одне житлове приміщення та відкрито особовий рахунок на трикімнатну квартиру 
		АДРЕСА_5 на ОСОБА_6 з її родиною: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 . Вона та члени її родини не використали право на приватизацію житлового приміщення. 
		У грудні 2016 року та січні 2017 року ОСОБА_2 , як користувач іншої житлової площі, а саме квартири АДРЕСА_2 , звернувся до суду з позовом до неї про розподіл майна в натурі. Під час розгляду справи № 205/827/17 суд отримав відповідь на адвокатський запит від 25 травня 2021 року від Дніпропетровської обласної ради про те, що рішенням ради від 18 грудня 2000 року № 332-14/ХХІІІ будинок 
		АДРЕСА_1 був прийнятий до комунальної власності міста, переданий комунальному житлово-експлуатаційному підприємству Центральному, з того часу був ліквідований орган приватизації - відкрите акціонерне 
		товариство «Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського» 
		(далі - ВАТ «ДМЗ ім. Петровського»). 
		Отже, здійснити приватизацію квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 та отримати свідоцтво про право власності від 15 травня 2003 року 
		ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» ОСОБА_2 не мав можливості. 
		Згідно з відповіддю Департамента житлового господарства Дніпропетровської міської ради будинок АДРЕСА_1 прийнято до комунальної власності відповідно до рішення Виконавчого комітету міської ради від 18 грудня 2003 року № 3945, за архівними даними приватизаційних справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 . 
		Після того як Дніпропетровською міською радою було подано документи з вказаною інформацією у справі № 205/827/17, ОСОБА_2 подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду. 
		24 липня 2019 року, тобто через три місяці після подання позовної заяви, було посвідчено договір дарування, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 про безоплатну передачу останньому 284/400 частки квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 
		АДРЕСА_6 . Вказаний правочин посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А., якій наказами Міністерства юстиції України від 13 грудня 2019 року та 08 квітня 2020 року було анульовано доступ до державних реєстрів. 
		19 березня 2021 року ОСОБА_2 надав рішення Ленінського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року у справі № 205/4908/20, яким позов ОСОБА_2 задоволено, визнано її та малолітню дитину - ОСОБА_9 такими, що втратили право користування квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 . Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 
		АДРЕСА_6 . Визнано ОСОБА_10 такою, що втратила право користування квартирами. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вказане судове рішення оскаржено до апеляційного суду.
		Саме зі справи № 205/4908/20 вона дізналася про існування оспорюваного договору дарування. 
		ОСОБА_3 не проживав у спірних квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та не міг бути їх власником, оскільки частка квартири, де вона проживала з моменту її заселення не була приватизована та не відчужувалась на користь третіх осіб.
		Оспорюваний договір дарування є нікчемним за своєю суттю, а вказані у ньому відомості про володіння ОСОБА_3 284/400 частки зазначених квартир на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 1999 року спростовуються долученими до матеріалів справи доказами, а саме відповідями комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації», нотаріуса ОСОБА_11 , Департамента житлового господарства Дніпровської міської ради, ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського». 
		Відповідно до актового запису про державну реєстрацію права власності 
		від 24 липня 2019 року № 32534396 на 284/400 частки квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 
		АДРЕСА_6 , право власності за ОСОБА_2 зареєстровано на підставі договору дарування серія та номер 396, а бланк договору має серію та номер ННЕ №796544, за текстом договору відсутні посилання на номер договору за порядковим номером 396. 
		ОСОБА_2 , звертаючись у 2017 році до суду з позовом про припинення спільної сумісної власності на спірне житло та розподіл майна в натурі, пред`являв позов до ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , а не до ОСОБА_3 . 
		Отже, оскаржувана угода була фіктивним правочином, ОСОБА_3 не мав права відчужувати неналежну йому частку нерухомого майна, а ОСОБА_2 заволодів часткою нерухомого майна неправомірно, за допомогою шахрайських дій та силою виселив її родину з житлового приміщення, яким вони користувались на законних підставах, чим допустив порушення її прав. 
		З урахуванням викладеного  ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування про безоплатну передачу у власність 284/400 частки квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 24 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А., скасувати запис про державну реєстрацію права власності від 24 липня 2019 року № 32534396.
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 
		2022 року у складі судді Терещенко Т.П. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивачки відсутні правові підстави для звернення до суду з цим позовом, оскільки вона не є стороною оспорюваного договору дарування.
		ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її майнових прав та інтересів, що були б підставою для визначення її заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваного правочину. Також не надано доказів на підтвердження існування у позивачки права користування, чи володіння спірною квартирою. Отже, визнання недійсним оспорюваного договору дарування не вплине на права позивачки та не допоможе їй здійснити дії по їх відновленню.
		Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 24 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_2 пропущений строк на подання заяви про ухвалення рішення щодо розподілу судових витрат. Заяву ОСОБА_2 про ухвалення рішення щодо розподілу судових задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відзиві на позовну заяву представником ОСОБА_2 - Коломойцем С. В. зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат. У справі відсутня розписка ОСОБА_2 або його представника - Коломойця С. В. про отримання ним копії судового рішення.
		Враховуючи вищезазначене та вказані представником ОСОБА_2 причини пропуску строку на подання заяви про приєднання письмових доказів і прийняття рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, районний суд дійшов висновку, що строк подання заяви про ухвалення додаткового рішення заявником пропущено з поважних причин, а тому такий строк поновлено.
		Правничу допомогу ОСОБА_2 у справі на підставі договору-доручення про надання правової допомоги від 06 березня 2020 року надавав адвокат 
		Коломоєць С. В., повноваження якого підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 10 серпня 2015 року серії ДП № 2951 та ордером на надання правничої (правової) допомоги від 31 серпня 2021 року.
		На підтвердження витрат на правничу допомогу було надано акт приймання-передачі виконаних робіт від 01 листопада 2022 року, оформлений як додаток до договору-доручення про надання правової допомоги від 06 березня 2020 року, 
		в якому міститься детальний перелік наданих адвокатом послуг на загальну вартість у розмірі 6 000 грн, а також надано довідку № 2 про витрати на правничу допомогу адвоката від 01 листопада 2022 року, видану ОСОБА_2 про те, що ним здійснено витрати на правничу допомогу адвоката за укладеним договором-дорученням про надання правової допомоги від 06 березня 2020 року у розмірі 6 000 грн за послуги, визначені актом приймання-передачі виконаних робіт 
		від 01 листопада 2022 року.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ленінського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову  ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір дарування, укладений 24 липня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 396, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А., де дарувальником є ОСОБА_3 , обдарованим є ОСОБА_2 , предмет договору - 284/400 частки квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 .
		Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 32534396, вчинений 24 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А. щодо права власності за ОСОБА_2 на 284/400 частки квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тому, що оспорюваний договір купівлі-продажу 
		від 26 серпня 1999 року за реєстровим № 5486, відповідно до якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності та здійснено запис у реєстрову книгу № 43 на частку у спірній квартирі, нотаріально не посвідчувався. Правочин за реєстровим номером 5486 було посвідчено нотаріусом 05 серпня 1999 року, при цьому його сторонами були інші особи, а не ОСОБА_3 , об`єктом продажу була інша квартира, відчужена у цілому. Указане підтверджується відповідями приватного нотаріуса Чернишова С. О. від 21 квітня 2021 року № 32/01-16 та від 11 червня 
		2021 року № 54/01-16.
		Отже, договір купівлі-продажу від 26 серпня 1999 року, на підставі якого 
		ОСОБА_3 , нібито, набув право власності на спірну частку квартири, приватним нотаріусом Чернишовим С. О. не посвідчувався. Крім того, ОСОБА_3 не був зареєстрований у встановленому законом порядку у спірній квартирі, тому не набув можливості брати участь у процесі приватизації житлового державного фонду, унаслідок чого не мав правових підстав для відчуження 284/400 частки квартири на користь ОСОБА_2 .
		Крім того, суд першої інстанції не врахував положення частини третьої статті 215 ЦК України, а такий майновий інтерес позивачки щодо можливості реалізації її права на приватизацію частки спірної квартири, який порушений договором дарування, укладеним 24 липня 2019 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , що має ознаки недобросовісності сторін правочину та зловживання ОСОБА_2 своїми правами, які є тотожними з правами позивачки у вигляді реалізації права на приватизацію. Судом першої інстанції не взято до уваги, що спірна квартира знаходилась, починаючи з 1989 року, у фактичному користуванні сім`ї 
		ОСОБА_1 , про що свідчать наявність двох відкритих особових рахунків, зокрема, один - на ім`я батька позивачки на одну кімнату, житловою 
		площею 23,8 кв. м, інший - на ім`я матері позивачки зі складом сім`ї, до якої входила з 1991 року позивачка, на дві кімнати, житловою площею 31,7 кв. м, де мати зазначена основним квартиронаймачем. Водночас не підтверджена належними та допустимими доказами правомірність реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за спірною адресою.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник  ОСОБА_2 - Коломоєць С. В. просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 205/2955/21 
		з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 
		від 09 вересня 2024 року справу передано судді-доповідачеві - ОСОБА_13., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
		У зв`язку з відставкою судді ОСОБА_13 на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2024 року 
		№ 1186/0/226-24 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року справу передано судді-доповідачеві 
		Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що  ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки вона не є власником спірного нерухомого майна, також не надано доказів на підтвердження того, що у неї існує право користування спірною квартирою. 
		Отже, відсутні належні та допустимі докази порушення прав позивачки при укладенні оспорюваного правочину,  ОСОБА_1 не надала ні свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, ні витяг про державну реєстрацію такого права за нею. Крім того, ОСОБА_1 не надано ордер на спірну квартиру, відсутність якого позбавило її права прийняти участь у приватизації квартири. 
		Посилався на відповідні постанови Верховного Суду. 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності на житло від 13 травня 
		2003 року № 3418-П ВАТ «ДМЗ ім. Петровського», виданого 22 січня 2010 року комунальним підприємством «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпропетровське МБТІ»), встановлено, що 29/100 квартири 
		АДРЕСА_7 належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з приміткою на зворотньому боці «дублікат свідоцтва про право власності виданий на підставі розпорядження 
		від 22 січня 2010 року № 257 і вірити виправленим номеру квартири з № НОМЕР_1 
		на НОМЕР_2, НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 » (а. с. 9, 173, т. 1). 
		Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на житло від 22 січня 
		2010 року № 25117257, виданого КП «Дніпропетровське МБТІ» щодо квартири 
		АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 , має відомості про власників: ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 кожному з яких належить по 29/400 частки вказаної квартири (а. с. 10, 174, т. 1). 
		30 червня 2010 року між ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 2656, за яким ОСОБА_2 купив 
		у ОСОБА_14 , ОСОБА_15 58/400 частки квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 
		АДРЕСА_6 . Вказане стало підставою для реєстрації 
		29 липня 2010 року права власності ОСОБА_2 на зазначені 58/400 частки квартири, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26854498, виданий КП «Дніпропетровське МБТІ» (а. с. 12-13, т. 1). 
		На підставі договору дарування від 04 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2661, ОСОБА_16 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 належні їй на праві приватної власності 29/400 частки квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 (а. с 11, т. 1). 
		24 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 396. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_2 284/400 частки квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 
		АДРЕСА_6 . У пункті 1.2 вказаного договору зазначено, що документами, що підтверджують належність та право особистої приватної власності дарувальника на відчужувану ним частку квартири є: договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О. 26 серпня 1999 року за реєстровим 
		№ 5486, відповідно до якого право власності за дарувальником зареєстровано 
		КП «Дніпропетровське МБТІ» 26 серпня 1999 року та записано у реєстрову книгу 
		№ 43 за реєстровим № 147. 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 липня 2019 року № 175038330 право власності набуте за вищевказаним договором було зареєстровано за ОСОБА_2 
		(а. с. 14-16, т. 1). 
		У листі про надання інформації Міністерства юстиції України вказано, що право на зайняття нотаріальною діяльністю  Міссіяж О. А.  за № 5305, видане Міністерством юстиції України 27 серпня 2004 року, було анульовано наказом Міністерства юстиції України від 12 березня 2020 року № 922/5, відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 26 лютого 2020 року № 8 на підставі 
		підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» у зв`язку з неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій та набранням законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні нотаріальних дій, 
		та з 19 березня 2020 року припинено діяльність приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А. на підставі наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 
		від 19 березня 2020 року № 219/7. Документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Міссіяж О. А. на зберігання до Дніпровського обласного державного нотаріального архіву не передано через оскарження у судовому порядку вказаного наказу (а. с. 39-44, т. 1). 
		У відповіді державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області 
		від 23 грудня 2021 року № 2261/01-21 зазначено про неможливість надати копії договору дарування та документів на підставі яких він посвідчувався приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А. 24 липня 2019 року за реєстровим № 396, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки на зберігання до державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області архів нотаріальних справ зазначеного приватного нотаріуса не переданий (а. с. 252, т. 1). 
		Відповідно до інформаційної довідки від 26 березня 2021 року № 250049572 
		з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_8 ОСОБА_2 належить: 29/400 частки вказаної квартири на підставі договору дарування 
		від 04 листопада 2016 року серія та номер: 2661; 29/400 частки зазначеної квартири на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого 22 січня 2010 року серія та номер: НОМЕР_3 ; 58/400 частки вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2010 року серія та номер: 2656; 284/400 частки зазначеної квартири на підставі договору дарування від 24 липня 2019 року серія та номер: 396 (а. с. 17-19, т. 1). 
		Згідно з відомостями інформаційної довідки ОСОБА_2 є власником 400/400 часток квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_8 . 
		У відповіді Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» (далі - ПАТ «ДМЗ») від 25 травня 2021 року № 107/1202 вказано, що згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради від 18 грудня 2000 року 
		№ 332-14/ХХІІІ «Про надання згоди щодо прийняття житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури підприємств до спільної власності територіальних громад області» житловий фонд ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» і будинок 
		АДРЕСА_1 було передано підприємством до спільної власності територіальних громад області на баланс ЖКВ УЖКГ обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим орган приватизації ліквідований. Документи з питань приватизації вищевказаного житлового фонду на архівне зберігання до ПАТ «ДМЗ» не передавались, у зв`язку з чим товариство не має змоги надати копії документів (а. с. 78, т. 1). 
		Згідно з відповідей Департамента житлового господарства Дніпровської міської ради від 26 квітня 2021 року № 3/121824 та від 07 липня 2021 року № 3/12-2980 будинок АДРЕСА_1 було прийнято до комунальної власності відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 18 грудня 2003 року № 3945, а за архівними даними приватизаційних справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 
		(а. с. 82, 146, т. 1). 
		Відповідно до відповіді від 17 січня 2022 року № 6/5-87 Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зазначених у інформації з картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, на сьогодні за адресою: АДРЕСА_9 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 зареєстровані з: 28 грудня 1989 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		10 жовтня 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14 травня 2018 року по формі А матері, по власній картці ОСОБА_9 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 , 14 вересня 1999 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 1, 2, т. 2).
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 
		2020 року у справі № 205/4908/20 позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_9 такими, що втратили право користування квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , 
		АДРЕСА_6 . Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 . Визнано ОСОБА_10 такою, що втратила право користування квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі 
		№ 205/4908/20апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_18 , задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 205/4908/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Коломойця С. В. залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-14069 св 21). 
		Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 не довів, що відповідачі не проживають і не користуються спірним житлом. 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати договір дарування нерухомого майна недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності, посилаючись на те, що цей договір порушує її право користування спірною квартирою, вона та члени її родини не використали право на приватизацію житлового приміщення.
		У статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків шляхом укладання правочинів, суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
		Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
		Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
		При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
		З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
		Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним 
		(частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
		Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, поки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
		Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. 
		Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 30 червня 2020 року у справі № 310/4921/17 (провадження № 61-7016св19).
		У постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження 
		№ 12-45гс21) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін 
		(частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування 
		(частина перша статті 77 ЦПК України).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна квартира знаходилася у фактичному користуванні сім`ї ОСОБА_1 з 1989 року, про що свідчать наявність двох відкритих особових рахунків, а саме на ім`я батька позивачки на одну кімнату, житловою площею 23,8 кв. м, та на ім`я матері позивачки зі складом сім`ї, до якої входила з 1991 року позивач, на дві кімнати, житловою 
		площею 31,7 кв. м, де мати зазначена основним квартиронаймачем. 
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір купівлі-продажу від 26 серпня 1999 року за реєстровим № 5486, відповідно до якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частку у спірній квартирі, нотаріально не посвідчувався, оскільки сторонами нотаріально посвідченого правочину за реєстровим номером 5486 
		були інші особи та об`єктом продажу була інша квартира, що підтверджується відповідями приватного нотаріуса Чернишова С. О. від 21 квітня 2021 року 
		№ 32/01-16 та від 11 червня 2021 року № 54/01-16.
		Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що, укладаючи спірний договір дарування, ОСОБА_2 допустив порушення майнових прав ОСОБА_1 у спірній частці квартири щодо можливості реалізації нею свого права на приватизацію відповідної частки, а договір дарування, укладений 
		24 липня 2019 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , має ознаки недобросовісності сторін правочину та зловживання останнім своїми правами, які є тотожними з правами позивачки у вигляді реалізації права на приватизацію.
		Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року 
		у справі № 205/4908/20 (провадження № 61-14069 св 21) зазначено, що, у тому числі ОСОБА_1 правомірно вселилася та зареєстрована у спірному житлі, тобто набула право користування житловим приміщенням. Остання не втратила інтересу до спірного житла, між сторонами існують судові спори щодо прав на спірне житло, а ОСОБА_2 не надано належних та беззаперечних доказів на обґрунтування тих обставин, що, у тому числі ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з січня 2015 року. Вищевказані обставини встановлені судовим рішенням є преюдиційним.
		Посилання касаційної скарги на те, що відсутні докази порушення прав позивачки при укладенні оспорюваного правочину, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними висновками апеляційного суду про те, що оспорюваним правочином порушено права позивачки, оскільки унаслідок його укладення вона позбавлена можливості приватизувати частку спірної квартири. 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. 
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Коломойця Сергія Володимировича залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                      Б. І. Гулько
		 
		                                                                                      Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...