Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/5244/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про повернення дітей до країни постійного місця проживання.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2024.
Дата набрання законної сили: 04.09.2024
Номер судового провадження: 61-1532ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		4 вересня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 334/5244/23
		Провадження № 61-1532св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу, 
		учасниками якої є
		позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Валько Віталій Сергійович, 
		відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідачка), інтереси якої представляє адвокат Бєліков Олександр Сергійович,
		третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - орган опіки та піклування),
		про забезпечення повернення малолітньої дитини до Французької Республіки
		за касаційною скаргою позивача на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 4 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Добрєвим М. В., і постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Трофимової Д. А., Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Вступ
		1.           Сторони справи є батьками малолітньої дівчинки 2020 року народження, яка народилася та проживала з ними у місті Ліоні (Французька Республіка). У серпні 2022 року матір, яка має громадянство України, разом із дитиною виїхала в Україну. Чоловік - громадянин Французької Республіки -звернувся до суду в Україні з позовом про визнання незаконними дій матері з переміщення дитини до України й утримання її тут та про зобов`язання матері повернути дитину до місця постійного проживання останньої у Франції. Стверджував, що матір без його дозволу чи дозволу суду покинула разом із дитиною постійне місце проживання та відмовляється повернути дитину під юрисдикцію Франції.
		2.           Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що повернення дитини до Французької Республіки зумовлює ризик завдання їй фізичної або психічної шкоди, бо у матеріалах справи є підтвердження того, що позивач систематично вчиняв дії насильницького характеру стосовно матері та дитини і побив відповідачку з дитиною на руках. Позивач ці звинувачення не спростував. Але з судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що наявність означеного ризику повернення дитини до Французької Республіки є припущенням, а її місце постійного проживання визначальне для відновлення статус-кво у відносинах сторін спору.
		3.           Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи сумісна за обставин цієї справи відмова у позові батька про повернення дитини до місця її постійного проживання з його правом на повагу до сімейного життя? Вирішив, що сумісна, оскільки втручання суду у це право батька передбачене законом, переслідує легітимну мету якнайкращого захисту інтересів дитини та є пропорційним цій меті з огляду на підтверджену судами загрозу вчинення батьком щодо дитини фізичного чи психічного насильства.
		(2) Зміст позовної заяви
		4.           29 червня 2023 року позивач, який є громадянином Французької Республіки і в інтересах якого діяв представник сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Проценко Ю. В. на підставі довіреності Міністерства юстиції України від 2 червня 2023 року, звернувся до суду з позовом, у якому просив:
		4.1.       Визнати незаконним переміщення та подальше утримання відповідачкою на території України малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - дитина).
		4.2.       Зобов`язати відповідачку повернути дитину до місця постійного проживання у АДРЕСА_1 ) протягом десяти днів з дати отримання повного тексту судового рішення.
		4.3.       Якщо відповідачка відмовиться повертати дитину, то відібрати останню та передати її батькові-позивачеві для забезпечення повернення дитини до Французької Республіки.
		4.4.       Витрати, пов`язані з поверненням дитини до Французької Республіки, покласти на позивача.
		4.5.       Ухвалити рішення у справі протягом шести тижнів з дати отримання позовної заяви.
		4.6.       Допустити негайне виконання рішення суду в частині повернення дитини до Французької Республіки. 
		5.           Позов обґрунтував так:
		5.1.       Відповідачка одноосібно, порушуючи батьківські права позивача, прийняла рішення про зміну дитиною держави її постійного місця проживання.
		5.2.       Переховуючи дитину та не повертаючи її до місця постійного проживання у Французькій Республіці, відповідачка порушує права дитини та позивача, зокрема право дитини на належне батьківське виховання та право позивача на визначення місця проживання дитини.
		5.3.       Відповідачка незаконно перемістила дитину й утримує її на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Конвенція 1980 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-ІV. Є всі умови, визначені у статтях 3, 4, 35 Конвенції 1980 року, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути останню до держави її постійного проживання.
		(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		6.           4 жовтня 2023 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так:
		6.1.       Повернення дитини до Французької Республіки може негативно вплинути на її психоемоційний стан, що не відповідає найкращим інтересам дитини.
		6.2.       Суд урахував: психологічні характеристики психоемоційного стану дитини, які однозначно констатують її прихильність до матері; стійкість соціальних зв`язків дитини з матір`ю; рекомендації органу опіки та піклування щодо несприятливих наслідків для дитини у разі зміни її соціального становища; вік дитини; її тривалу адаптацію у новому середовищі; наявність у дитини в Україні належних умов проживання та догляду.
		7.           20 грудня 2023 року Запорізький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви.
		(4) Провадження у суді касаційної інстанції
		8.           28 січня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 3320/0/220-24 від 29 січня 2024 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
		9.           19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення цієї ухвали. Позивач (особисто або через адвоката) мав: зазначити власні номери засобів зв`язку; вказати дату отримання копії постанови суду апеляційної інстанції та надати докази на підтвердження цього (якщо такі докази у нього є); додати до касаційної скарги докази надсилання з урахуванням положень абзацу другого частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) копій цієї скарги разом із доданим до неї ордером іншим учасникам справи, якими є відповідачка та залучений до участі у справі згідно з ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 серпня 2023 року орган опіки та піклування. 
		10.        7 березня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» (вх. № 8129/0/220-24 від 8 березня 2024 року) заяву на виконання ухвали суду, у якій вказав номер телефону позивача, дату отримання адвокатом через електронний кабінет оскарженої постанови суду апеляційної інстанції (13 січня 2024 року). До заяви додав знімок екрана в електронному кабінеті з системи «Електронний суд», який підтверджує таку дату, а також докази відправлення поштою копій касаційної скарги і заяви про усунення недоліків разом із доданими до них матеріалами учасникам справи.
		11.        30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		12.        6 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		13.        Позивач мотивував касаційну скаргу так:
		13.1.    Жодного підтвердження домашнього насилля з боку позивача до відповідачки у матеріалах справи немає, крім показань свідків, які слід оцінювати критично з огляду на їхні родинні зв`язки з відповідачкою.
		13.2.    Документи, які надала відповідачка, не є доказами неналежної батьківської поведінки позивача.
		13.3.    Справу треба було розглядати на підставі приписів Конвенції 1980 року, тобто не про визначення місця проживання дитини, а про зобов`язання повернути її до Французької Республіки.
		13.4.    Минуло менше одного року з дати незаконного переміщення дитини, тому слід було застосувати приписи статті 12 Конвенції 1980 року щодо видання розпорядження про негайне повернення дитини.
		13.5.    Суд першої інстанції, як і апеляційний суд, проігнорували рішення суду загальної юрисдикції міста Ліона від 31 серпня 2023 року, нотаріально засвідчений переклад якого є у матеріалах справи. Згідно з тим рішенням суд визнав підсудність спору французькому суду, надав позивачеві виключні повноваження на реалізацію батьківських прав щодо дитини, встановив постійне місце її проживання за місцем проживання батька. Це рішення суд ухвалив виключно в інтересах дитини, а не її батьків.
		13.6.    Суд першої інстанції не взяв до уваги введення воєнного стану в Україні, до якої насильницьким шляхом була перевезена дитина. Існує ризик для життя та здоров`я дитини у Запоріжжі, де є постійна небезпека ворожих обстрілів ракетами, від влучання яких у будинки вже неодноразово гинули люди. Жодних заходів для забезпечення безпеки дитини у таких умовах відповідачка вжити не може і свідомо допускає ризик настання негативних наслідків.
		13.7.    Орган опіки та піклування дав рекомендації лише на підставі слів матері та за наявності необхідних умов для проживання дитини. Такі рекомендації не стосуються предмета спору.
		13.8.    Місце постійного проживання дитини є визначальним для відновлення статус-кво, бо незаконне переміщення чи утримання дитини порушує як її права й інтереси, так і право батька, без згоди якого відбулась зміна її місця проживання, на піклування про неї.
		13.9.    Висновки суду першої інстанції про наявність серйозного ризику того, що повернення дитини до Французької Республіки створить загрозу завдання дитині фізичної або психічної шкоди, є припущенням. Відповідачка не надала докази такого ризику чи того, що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні умови.
		13.10. Апеляційний суд виснував, що дитина прижилася у новому середовищі, і що її повернення загрожує завданням їй психічної шкоди. Такі висновки суду не підтверджені доказами. Ніхто не досліджував справжній сімейний стан дитини, ніхто з нею не спілкувався і не перевіряв її психічне ставлення до нових умов проживання. Також не є підтвердженим посилання на відвідування дитиною дитячих закладів. Є лише документ про зарахування її до дитячого садочку, хоча усі такі заклади в місті Запоріжжі в умовах воєнного стану працюють лише дистанційно.
		13.11. Суди попередніх інстанцій не зробили висновку, чи законно відповідачка перемістила дитину з Французької Республіки до України.
		13.12. Суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 755/12339/17 (провадження № 61-32770св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 344/12248/16-ц (провадження № 61-12975св18), від 17 грудня 2018 року у справі № 461/4678/17 (провадження № 61-46304св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 757/25106/16-ц (провадження № 61-49007св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 757/51046/17-ц (провадження № 61-14573св18), від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22 (провадження № 61-8308св23), від 23 березня 2023 року у справі № 344/6604/21 (провадження № 61-13140св22), від 20 липня 2022 року у справі № 757/32690/20-ц (провадження № 61-1355св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 201/3664/17 (провадження № 61-19473св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 61-18331св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17 (провадження № 61-37343св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 161/6458/19 (провадження № 61-23047св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 361/5779/18 (провадження № 61-13858св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 552/1759/19 (провадження № 61-18088св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 234/17176/17 (провадження № 61-61св19), від 5 лютого 2020 року у справі № 521/16839/18 (провадження № 61-5573св19).
		(2) Позиції інших учасників справи
		14.        3 червня 2024 року відповідачка, інтереси якої представляв адвокат, сформувала у системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивувала так:
		14.1.    Аргументи позивача у касаційній скарзі про відсутність підтверджень домашнього насильства та необхідність критичної оцінки судом показань свідків з огляду на родинні зв`язки є помилковими, адже свідком може бути будь-яка особа незалежно від її родинних зв`язків.
		14.2.    Безпідставними є твердження позивача про те, що суд не дослідив переклад відеозапису розмов сторін щодо застосування фізичного насильства, оскільки за клопотанням відповідачки на судовому засіданні 22 вересня 2023 року зазначений відеозапис був досліджений за участі перекладача.
		14.3.    Позивач необґрунтовано звернув увагу на статтю 12 Конвенції 1980 року, адже згідно з пунктом «b» частини першої статтею 13 Конвенції 1980 року повернення дитини органом запитуваної держави може бути не здійснене, якщо той, хто заперечує проти її повернення, доведе, що існує серйозний ризик завдання дитині фізичної або психічної шкоди чи створення для неї нетерпимої обстановки.
		14.4.    Нестерпні умови полягають у тому, що позивач страждає на алкогольну залежність, від якої проходив неодноразово лікування. Під час вживання спритних напоїв не контролює агресивну поведінку відносно відповідачки, дитини та його батьків. Факт домашнього насильства підтверджує протокол опитування відповідачки в жандармерії та довідка про проходження медичного обстеження.
		14.5.    Позивач під час розгляду справи у суді загальної юрисдикції міста Ліона ввів суд в оману, безпідставно повідомивши про те, що йому невідоме місце перебування дитини. Відповідачка повідомляла позивача про те, що їде до батьків, у яких він гостював. Тому Апеляційний суд міста Ліона скасував зазначене рішення, оскільки позивачці не було надіслано правомірного виклику на розгляд справи.
		14.6.    Суд у справі № 334/5244/23 не повинен був враховувати рішення суду Французької Республіки у справі про забезпечення повернення малолітньої дитини, адже предмет спору у справі № 334/5244/23 є іншим і не стосується визначення місця проживання дитини.
		14.7.    Згідно з Конвенцією 1980 року з постійним місцем проживання дитини пов`язується юрисдикція держави для вирішення спору про опіку над дитиною та забезпечення одному з батьків права на доступ до неї.
		14.8.    Дитина прижилася у новому середовищі, що підтверджують, зокрема, декларація з лікарем-педіатром, реєстрація у садочку для розвитку дітей, відвідування логопеда та лікувальної фізкультури, наявність друзів, відвідування танцювального гуртка, розважальних закладів й ігрових майданчиків (див. викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 201/1577/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 335/5615/19 висновки про те, чим можна підтвердити, що дитина прижилася у новому середовищі).
		14.9.    Припущення позивача про те, що повернення дитини до Французької Республіки не створить їй фізичної та психічної шкоди є помилковим.
		14.10. Європейський суд з прав людини вважає, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, найкращі інтереси останніх повинні домінувати. Тому повернення дитини не може відбуватися автоматично, а лише із урахуванням її інтересів.
		14.11. Безпідставним є посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 361/5779/18, адже у тій справі суд не розглядав питання про серйозний ризик для дитини внаслідок повернення до Французької Республіки.
		14.12. Перебування дитини разом з її матір`ю відповідає найкращим інтересам дитини, незважаючи на те, що воєнний стан продовжується, й агресія проти України триває (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 953/6251/21).
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
		15.        Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		16.        З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення щодо відмови у задоволенні позову у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
		(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(2.1) Чи сумісна за обставин цієї справи відмова у позові батька про повернення дитини до місця її постійного проживання з його правом на повагу до сімейного життя?
		17.        Позивач просив захистити його право на повагу до сімейного життя, що полягає у можливості проживати з дитиною та надавати їй батьківське виховання. Вважав, що відповідачка має повернути дитину до місця її постійного проживання. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вимог позивача, оскільки повернення дитини до Французької Республіки може загрожувати завданням їй фізичної або психічної шкоди.У касаційній скарзі позивач стверджував, зокрема, про те, що підтвердження домашнього насильства з його боку до відповідачки у матеріалах справи немає; суди попередніх інстанцій проігнорували рішення суду загальної юрисдикції міста Ліона щодо встановлення постійного місця проживання дитини за місцем проживання батька; суди не застосували приписи статті 12 Конвенції 1980 року щодо видання розпорядження про негайне повернення дитини. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з аргументами касаційної скарги позивача не погоджується.
		18.        Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (частини перша та друга статті 3 ЦПК України).
		19.        Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України, частина перша статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
		20.        Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (частина перша статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»).
		21.        Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року)).
		22.        Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51)). 
		23.        Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані Конвенцією. Цілями цієї Конвенції є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення  того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах (стаття 1 Конвенції 1980 року). 
		24.        Переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання (частина перша статті 3 Конвенції 1980 року).
		25.        Для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням прав піклування про дитину згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року); по-третє, заявник фактично здійснював ці права до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції 1980 року).
		26.        Частина друга статті 12, частини перша, друга статті 13 і стаття 20 Конвенції 1980 року визначають вичерпний перелік обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця її постійного проживання:
		26.1.    Якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі (частини перша та друга статті 12 Конвенції 1980 року).
		26.2.    Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частини перша та друга статті 13 Конвенції 1980 року).
		26.3.    У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20 Конвенції 1980 року).
		27.        Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (частина перша статті 18, частина перша статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
		28.        В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
		29.        Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).
		30.        Поняття найкращих інтересів дитини слід оцінювати у світлі виключень, передбачених Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції 1980 року (частина перша статті 13), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави стосовно захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20). Це завдання постає насамперед перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. Виконуючи своє завдання відповідно до статті 8 Конвенції 1950 року, національні суди користуються свободою розсуду, яка залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Європейський суд з прав людини розглядає відповідно до Конвенції 1950 року рішення, які ті органи ухвалили, користуючись цією свободою. 
		Стаття 8 Конвенції 1950 рокупокладає на державні органи конкретний процесуальний обов`язок щодо цього: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини у разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Конвенції 1980 року, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції 1950 року, а також намірам і меті останньої. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, що не є автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими у світлі виключень, викладених у Конвенції 1980 року, яку треба тлумачити вузько (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 26 листопада 2013 року у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09 (пункти 101, 107); від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19 (пункт 31)).
		31.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 
		31.1.    З 23 серпня 2022 року мати проживає із малолітньою донькою на території України. Більше року дитина проживає в Україні. Вона виїхала з матір`ю з Французької Республіки, коли їй ще не виповнилося двох років, а позивач там проживає.
		31.2.    За твердженням відповідачки, вона була змушена втекти разом із донькою з Французької Республіки до України, оскільки їхньому життю і здоров`ю загрожувала реальна небезпека з боку її чоловіка-позивача, який страждає на алкогольну залежність; вживаючи спиртні напої, не контролює агресивну поведінку щодо неї та малолітньої доньки; у присутності дитини ламає її улюблені іграшки, розбиваючи руки в кров, трощить все на своєму шляху, дратується на будь-які звуки дитини, вчиняє насильницькі акти (фізичні та сексуальні) стосовно відповідачки. На підтвердження вказаних обставин відповідачка надала заяву про домашнє насильство до жандармерії та довідку про проходження нею медичного обстеження, яким зафіксоване отримання побоїв, після чого справу про домашнє насилля було передано до суду Монпельє. У довідці лікар ОСОБА_4 підтвердив, що оглянув відповідачку, на якій були сліди насильства: забій правої щоки та правого плеча, гематома правого стегна; 15 серпня 2022 року о 01:17 на пацієнтку, ймовірно, напав її чоловік.
		31.3.    Суд першої інстанції встановив, що дитина мешкає разом із матір`ю за місцем її проживання та забезпечена всім необхідним. Для дитини створені належні умови для повноцінного розвитку, вона спостерігається у педіатра в поліклініці за місцем проживання, про що 23 грудня 2022 року складена відповідна декларація.
		31.4.    Дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула громадянство на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» та є громадянкою України з моменту народження.
		31.5.    На час розгляду справи судом апеляційної інстанції дитині виповнилось три роки і три місяці. Дитина вже прижилася у новому середовищі, в якому знаходиться з 23 серпня 2022 року. 
		31.6.    Згідно з письмовими рекомендаціями органу опіки та піклування члени комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району одноголосно вирішили, що вкрай несприятливими наслідками для дитини буде вимушена необхідність повністю змінити своє соціальне становище та зв`язки виключно для забезпечення участі у вихованні батьком, який не позбавлений можливості брати таку участь під час проживання дитини з матір`ю на території України.
		31.7.    Дитина є у віці, коли потребує тісного емоційного контакту з матір`ю, що є запорукою її гармонійного розвитку. Можлива розлука дитини з матір`ю та зміна місця проживання з України на Французьку Республіку буде для неї стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине на її як психологічний, так і на фізичний розвиток. Отже, існують реальні ризики того, що повернення дитини до Французької Республіки негативно вплине на дитину, спричинить їй психічну шкоду та не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів.
		32.        Верховний Суд погоджується із твердженням позивача в касаційній скарзі про те, що Конвенція 1980 року покладає на відповідачку обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року у справі № 344/6604/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22, від 17 грудня 2018 року у справі № 461/4678/17, від 25 липня 2018 року у справі № 755/12339/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 757/25106/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 161/6458/19, від 15 серпня 2018 року у справі № 201/3664/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 361/5779/18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 552/1759/19, від 20 липня 2022 року у справі № 757/32690/20-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 234/17176/17, від 5 лютого 2020 року у справі № 521/16839/18).
		33.        За обставин цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачка довела наявність підстав для відмови у поверненні дитини до Французької Республіки. Зокрема на підставі заяви про домашнє насильство до жандармерії (т. 1, а. с. 64-73), протоколу заслуховування жертви (т. 1, а. с. 74-83) та довідки про проходження відповідачкою медичного обстеження (т. 1, а. с. 59-63) виснували, що позивач, який страждає на алкогольну залежність, вживаючи спиртні напої, не контролює свою агресивну поведінку щодо відповідачки та їхньої дитини. Тому обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
		34.        Така відмова є втручанням у гарантоване статтею 8 Конвенції 1950 року право позивача на повагу до сімейного життя. Але з огляду на встановлені судами обставини та досліджені докази немає жодних підстав виснувати про порушення цього права у світлі пункту 2 статті 8 Конвенції 1950 року:
		34.1.    Відмова у задоволенні позову ґрунтується на приписах Конвенції 1980 року, що визначає низку випадків, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини. Один із таких випадків є у пункті «b» частини першої статті 13 цієї Конвенції. Тому за змістом пункту 2 статті 8 Конвенції 1950 року втручання у право позивача є таким, що встановлене законом (Конвенцією 1980 року), який характеризувався належною якістю і дозволяв позивачеві прогнозувати можливість відмови у поверненні дитини, зокрема через існування серйозного ризику завдання їй фізичного чи психічного насильства у разі повернення.
		34.2.    Пункт 2 статті 8 Конвенції 1950 року допускає можливість втручання у право на повагу до сімейного життя, зокрема, для захисту здоров`я та для захисту прав і свобод інших осіб. У справах щодо повернення дитини до місця її постійного проживання першочергову увагу слід приділяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини також закладений і в Конвенції 1980 року, яка допускає можливість неповернення дитини до місця її постійного проживання, якщо там існує серйозний ризик завдання дитині фізичної або психічної шкоди, створення нестерпної обстановки (пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року). Тому захист здоров`я дитини та якнайкраще забезпечення її інтересів є легітимними цілями для відмови у задоволенні відповідного позову.
		34.3.    Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини та визначені у Конвенції 1980 року. Зокрема тоді, коли існує зазначений вище ризик (пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції 1980 року). Суди попередніх інстанцій встановили факти домашнього насильства з боку позивача та вважали реальним ризик настання негативних наслідків для здоров`я дитини у разі її повернення до країни постійного проживання. Орган опіки та піклування надав рекомендації стосовно несприятливих наслідків для дитини у разі повернення її до місця постійного проживання. Вказав, що позивач як батько дитини може безперешкодно її відвідувати в Україні та брати участь у її вихованні (т. 2, а. с. 47-50). З огляду на наведені чинники відмова у задоволенні його позову є пропорційною цілям захисту здоров`я, прав і свобод дитини та не є надмірним тягарем для позивача. Зважуючи конкуруючі приватні інтереси, суди надали перевагу інтересам дитини.
		35.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає неприйнятним довід позивача у касаційній скарзі про те, що слід врахувати рішення суду загальної юрисдикції міста Ліона від 31 серпня 2023 року. Це рішення 10 квітня 2024 року скасував Апеляційний суд м. Ліона.
		36.        Ознайомившись із висновками Верховного Суду, на які позивач звернув увагу у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю його твердження про неврахування цих висновків судами попередніх інстанцій. Відмінності у підходах судів у цій і зазначених позивачем справах зумовлені різницею в їхніх обставинах і у досліджених судами доказах існування тих ризиків, які можуть зумовити відмову у позові про повернення дитини до місця її постійного проживання.
		(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(3.1) Щодо суті касаційної скарги
		37.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
		38.        Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).
		39.        Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанції - без змін.
		(3.2) Щодо судових витрат 
		40.        З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		п о с т а н о в и в:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.           Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 4 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...