Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/16969/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про державну власність; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 61-8455ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 754/16969/21
		провадження № 61-8455св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
		треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лантуха Ярослава Васильовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2023 року у складі судді Сенюти В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		1.                 У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 19 листопада 1999 року за договором купівлі-продажу вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 62,25 кв. м та житловою 
		42,10 кв. м. У вказаній квартирі зареєстровані та фактично проживають позивачка разом із чоловіком ОСОБА_3 , діти: ОСОБА_2 та 
		ОСОБА_6 і неповнолітня онука ОСОБА_5 .
		2.                 22 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та АТ «Омега Банк», укладено кредитний договір № 1281-Ф, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 
		14 % річних з кінцевим строком повернення кредиту до 28 серпня 2018 року.
		3.                 З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, між      ОСОБА_1 та ЗАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а потім АТ «Омега Банк», укладено іпотечний договір №1281-Ф/ІП-1, відповідно до умов якого банку передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
		4.                 07 квітня 2009 року укладено додатковий договір №1 до кредитного договору № 1281-Ф від 22 серпня 2008 року, за яким внесені зміни до графіку погашення заборгованості за кредитом, при цьому дата кінцевого строку повернення кредиту залишилась незмінною.
		5.                 19 червня 2012 року банк звернувся до суду із позовом про примусове дострокове стягнення всієї суми кредиту, нарахованих відсотків і штрафних санкцій за кредитним договором № 1281-Ф від 22 серпня 2008 року .
		6.                 Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2012 року у справі № 2-1504/12 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з 
		ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором № 1281-Ф від 22 серпня 2008 року у розмірі 886 526,27 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3219,00 грн.
		7.                 Вказує, що станом на день подачі цього позову до суду щодо неї відсутні будь-які виконавчі провадження в системі АСВП та інформація в Єдиному реєстрі боржників.
		8.                 04 жовтня 2021 року їй стало відомо, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюк З. З. 28 вересня 2021 року за № 44304030 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Кредитні інвестиції» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м та житловою 42,1 кв. м, про що 04 жовтня 2021 року прийнято відповідне рішення - індексний номер 60755160; підстава виникнення права власності - договір іпотеки №1281-Ф/І-1, серія та номер: 5218, виданий 22 серпня 2008, видавник Іванова С. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
		9.                 Позивачка вважає державну реєстрацію права власності на вказану квартиру такою, що проведена з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і просить її скасувати, оскільки приватний нотаріус Русанюк З. З. провів реєстрацію речового права на нерухоме майно, не встановивши відсутності суперечностей, факту подання документа, який підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, в тому числі факту невиконання відповідних умов правочину, з якими закон пов`язує можливість переходу права власності, не врахував, що у даній квартирі зареєстрована та проживає неповнолітня дитина, а також пропуск строків давності і невизначення законом та договором іпотеки такого порядку переходу прав власності на нерухоме майно.
		10.             28 листопада 2012 року укладено договори факторингу між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», за якими відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 1281-Ф від 28 серпня 
		2008 року, який був укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».
		11.             Однак постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №756/668/15-ц встановлено, що вказаний договір факторингу не відповідає нормам цивільного законодавства, оскільки у ТОВ «Кредитні ініціативи» (як в ТОВ ФК «Вектор Плюс») відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому ТОВ «Кредитні ініціативи» не вправі укладати договір факторингу, предметом якого є саме право вимоги за валютним кредитним договором.
		12.             Крім цього, при підготовці цього позову з ЄДРСР їй стало відомо, 
		що 07 листопада 2016 року Деснянський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення у справі № 754/8552/16-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої дитини, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, яким позов задоволено частково, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1281-Ф від 22 серпня 
		2008 року, яка станом на 28 квітня 2016 року складає 3 903 002,55 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; в частині позовних вимог про виселення відмовив.
		13.             З огляду на вказане ОСОБА_1 просила суд:
		- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюк З. З., індексний номер 60755160 від 04 жовтня 2021 року;
		- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м та житловою 42,1 кв. м, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюк З. З. від 28 вересня 2021 року (номер запису 44304030).
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
		14.             Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 
		2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року у справі № 754/16969/21, а саме арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборону здійснювати реєстраційні дії щодо квартири 
		АДРЕСА_1 .
		15.             Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість доводів позивачки про те, що державна реєстрація права власності на квартиру за відповідачем є незаконною та такою, що проведена із порушенням вимог законодавства.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		16.             У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лантуха Я. В., на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року.
		17.             Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 
		18.             Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		19.             У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		20.             Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		21.             Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		22.             Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано той факт, що пред`явивши 13 жовтня 2011 року вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним, 
		а 19 червня 2012 року звертаючись до суду із позовом про стягнення суми боргу в судовому порядку, банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором №1281-Ф від 22 серпня 2008 року, а тому шляхом пред`явлення вимоги про дострокове стягнення кредиту разом із нарахованими процентами та комісіями, у порядку частини другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося. Крім того, із зазначеного моменту розпочався відлік трирічного строку позовної давності.
		23.             Вважає, що закінчення позовної давності в системному зв`язку зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить про відсутність у кредитора права на задоволення своїх вимог за допомогою звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним застереженням.
		24.             Висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості застосування строків позовної давності для визначення наявності (відсутності) права в іпотекодержателя на задоволення своїх вимог у позасудовому порядку зроблені формально, без належного обґрунтування й без аналізу чинного законодавства.
		25.             Позивачка вважає, що прогалина законодавства щодо встановлення строків, протягом яких іпотекодержатель може скористатися правами, передбаченими статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку», не може трактуватися на користь кредитора. Це право іпотекодержателя не може бути не обмеженим в часі. На сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах.
		26.             Також судами попередніх інстанцій не взято до уваги постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц, якою встановлено, що договір факторингу, на підставі якого відповідачем заявлено право вимоги, не відповідає нормам цивільного законодавства, оскільки у ТОВ «Кредитні ініціативи» (як і ТОВ ФК «Вектор Плюс») відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому ТОВ «Кредитні ініціативи» не було вправі укладати договір факторингу, предметом якого є саме право вимоги за валютним кредитним договором.
		27.             Крім того, судами не враховано, що кредитор мав надати докази не надсилання, а саме отримання вимоги боржником. Проте, оскільки позивачкою не було отримано письмової вимоги про усунення порушення умов кредитного договору та відповідачем не надано реєстратору доказів такого отримання, відтак здійснена державна реєстрація права власності на іпотечне майно за відповідачем є незаконною та підлягає скасуванню.
		28.             Судами також не враховано відмінність суми заборгованості за кредитним договором, оскільки в повідомленні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 14 серпня 2020 року відповідачем зазначено суму заборгованості в розмірі 80 204,45 дол. США, тоді як зі змісту довідки від 29 вересня 2021 року, поданої відповідачем приватному нотаріусу Київського МНО Русанюк З. З., вбачається, що сума заборгованості визначена у розмірі 597 863,45 дол. США.
		29.             Враховуючи відсутність у відповідача ліцензії на здійснення валютних операцій, відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору, залишення державним реєстратором без перевірки наявності чи відсутності виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, наявність реєстрації неповнолітньої дитини у даній спірній квартирі, рішення та дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на спірну квартиру, власником якої є позивачка, яка навіть не була сповіщена ТОВ «Кредитні ініціативи» про свої наміри, є незаконними.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		30.             У липні 2024 року представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - адвокат 
		Кізко Л. С. подала до суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке обґрунтовано тим, що Верховний Суд у своїх постановах вже неодноразово викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно строку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку») є безпідставними. Крім того, висновок щодо застосування норми права, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 
		№520/7281/15-ц, на який посилалася заявниця в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, тому касаційне провадження у цій справі має бути закрито.
		31.             У серпні 2024 року представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - адвокат 
		Кізко Л. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та підтверджених доказами, що містяться в матеріалах справи і були досліджені в судових засідання. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		32.             Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 серпня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та позивачкою був укладений кредитний договір № 1281-Ф, відповідно до умов якого банк відкривав позичальниці кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надав позичальниці кредит у доларах США на умовах, передбачених договором, а позичальниця зобов`язалася одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (додаток №1 до договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов`язання, передбачені договором. Загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією: 85 000,00 доларів США. Строк дії кредитної лінії: з 22 серпня 2008 року по 21 серпня 2018 року включно. Процентна ставка за користування коштами кредиту: 14,00 % річних.
		33.             В забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором 
		22 серпня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №1281-Ф/ІП-1, відповідно до умов якого іпотекодавець передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, згідно договору купівлі-продажу квартири від 19 листопада 1999 року.
		34.             28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ЗАТ «Сведбанк Інвест», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
		35.             Також, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
		36.             Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором № 1281-Ф від 22 серпня 2008 року, позичальником якого є 
		ОСОБА_1 .
		37.             28 вересня 2021 року у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 1281-Ф від 22 серпня 2008 року ТОВ «Кредитні Ініціативи», реалізуючи своє право іпотекодержателя, у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору іпотеки № 1281-Ф/ІП-1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М.
		38.             04 жовтня 2021 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ТОВ «Кредитні Ініціативи», номер запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 60755160.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		39.             Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;  4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		40.             Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		41.             Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		42.             Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		43.             Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		44.             Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		45.             Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		46.             Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		47.             Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
		48.             Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		49.             Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
		50.             Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		51.             Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		52.             Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 
		2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		53.             Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		54.             Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		55.             Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		56.             Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		57.             Отже, положення Закону України «Про іпотеку» прямо вказують, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
		58.             У підпункті 4.2.1 іпотечного договору №1281-Ф/ІП-1 від 22 серпня 2008 року сторони визначили способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		59.             Отже, сторони у підпункті 4.2.1 іпотечного договору №1281-Ф/ІП-1 
		від 22 серпня 2008 року передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто погодили іпотечне застереження, за змістом якого іпотекодержатель може набути право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
		60.             Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначений пункт іпотечного договору за своїм змістом складає іпотечне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
		61.             Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21, та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі 
		№ 363/2337/19, провадження № 61-6787сво21, від 17 квітня 2024 року у справі № 759/7513/21.
		62.             Також судами установлено, що 14 серпня 2020 року на адресу, зазначену в кредитному договорі та іпотечному договорі, позивачу ОСОБА_1 надсилалось повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення), яким повідомлено про вимогу усунути порушення, а саме сплатити борг за кредитним договором, розмір якого становить 80 240,45 доларів США та в порядку статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» попереджено позивача, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ТОВ «Кредитні ініціативи» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка була проігнорована та повернулася відправнику ТОВ «Кредитні ініціативи», у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
		63.             03 листопада 2020 року на адресу, зазначену в кредитному договорі та іпотечному договорі, позивачу надсилалось повторне повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення), яким повідомлено про вимогу усунути порушення, а саме сплатити борг за кредитним договором, розмір якого становить 80 204,45 доларів США та в порядку статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» попереджено позивача, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ТОВ «Кредитні ініціативи» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка також була проігнорована та повернулася відправнику ТОВ «Кредитні ініціативи», у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
		64.             У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: «згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
		Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
		Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
		Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
		Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
		В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
		За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання
		При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
		65.             З огляду на вказане та враховуючи, що відповідачем неодноразово на адресу, зазначену в кредитному договорі та іпотечному договорі, ОСОБА_1 надсилалось повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення), проте такі поверталися відправнику ТОВ «Кредитні ініціативи» у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено порушення відповідачем статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.
		66.             Доводи касаційної скарги в цій частині висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а посилання позивачки на те, що в даному випадку кредитор мав надати докази не надсилання, а саме отримання вимоги боржником, є необґрунтованими.
		67.             Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено порушення нотаріусом, як державним реєстратором, вимог чинного законодавства при здійсненні державної реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
		68.             Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про пропуск строку позовної давності, оскільки зміна банком строку дії кредитного договору та сплив позовної давності щодо повернення кредиту на час звернення відповідача до державного реєстратора не є підставою для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, оскільки такі обставини не передбачені статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» як підстави для відмови у державній реєстрації права власності
		69.             Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
		70.             Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту
		71.             Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
		72.             Установивши, що строк для звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в контексті застосування положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України, апеляційний суд обгрунтованого зазначив, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як відповідач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку.
		73.             Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 727/7775/18 (провадження № 61-7478св19).
		74.             З огляду на вказане доводи касаційної скарги щодо відсутності висновкуВерховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахє безпідставним.
		75.             Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством 
		(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18)).
		76.             Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що сама по собі наявність рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2012 року у справі 
		№ 2-1504/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за кредитним договором, за відсутності доказів його виконання та припинення основного зобов`язання, не є підставою для припинення іпотеки відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
		77.             Також судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Кредитні Ініціативи» набуло право вимоги за іпотечним договором № 1281-Ф/ІП-1 
		від 22 серпня 2008 року на законних підставах і реалізувало свої права, як іпотекодержателя, у спосіб, передбачений іпотечним договором та вимогами чинного законодавства.
		78.             Крім того, враховуючи, що реєстрація місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі, що є предметом іпотеки, відбулась 24 квітня 2014 року, тобто після укладення договору іпотеку без надання іпотекодержателем відповідного дозволу, суди обгрунтованого зазначили, що реєстрація місця проживання дитини у спірній квартирі відбулась з порушенням умов договору іпотеки та вимог чинного законодавства, а тому доводи позивачки про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем відбулось з порушенням прав малолітньої дитини, є безпідставними.
		79.             Відхиляючи доводи позивачки про суперечності щодо розміру заборгованості, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що позивач має право на відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, що узгоджується із положеннями частини 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку».
		80.             Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 
		№ 520/7281/15-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
		81.             Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		82.             Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження 
		№ 14-446цс18).
		83.             Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
		84.             Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому в цій частині їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
		85.             У липні 2024 року представник ТОВ «Кредитні ініціативи» - адвокат 
		Кізко Л. С. подала до суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке обґрунтовано тим, що Верховний Суд у своїх постановах вже неодноразово викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно строку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку») є безпідставними. Крім того, висновок щодо застосування норми права, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 
		№ 520/7281/15-ц, на який посилалася заявниця в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, тому касаційне провадження у цій справі має бути закрито.
		86.             Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
		87.             За умовами пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК Українисуд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщопісля відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		88.             Перевіривши доводи вказаного клопотання та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про те, що підстав для задоволення клопотання і закриття касаційного провадження на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України немає, оскільки відповідним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно було дати оцінку під час касаційного перегляду з урахуванням фактичних обставин справи.
		Щодо судових витрат
		89.             Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		90.             Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.                 Відмовити у задоволенні клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - адвоката Кізко Лесі Сергіївнипро закриття касаційного провадження.
		 
		2.                 Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лантуха Ярослава Васильовича залишити без задоволення.
		 
		3.                 Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...