Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/9592/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2024.
Дата набрання законної сили: 31.10.2024
Номер судового провадження: 61-15565ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		31 жовтня 2024 року 
		м. Київ  
		 
		справа № 204/9592/21 
		провадження № 61-15565св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:  
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідачі: ОСОБА_2 , Чечелівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), 
		 
		розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2023 року у складі судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В. у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чечелівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання фіктивним розірвання шлюбу, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 , Чечелівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)    (далі - Чечелівськй відділ ДРАЦС у місті Дніпрі), у якому з урахуванням уточнених вимогпросив: 
		 
		- визнати фіктивним розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 , зареєстроване Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (далі - Красногвардійський відділ РАЦС Дніпропетровського МУЮ) 04 квітня 2007 року, актовий запис № 124; 
		 
		- зобов`язати Чечелівський відділ ДРАЦС у місті Дніпрі анулювати актовий запис         від 04 квітня 2007 року № 124 про розірвання шлюбу між ним і ОСОБА_2 та видані на підставі вказаного актового запису свідоцтва про розірвання шлюбу. 
		 
		Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 16 травня 1997 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, який за їх спільним рішенням 04 квітня 2007 року фіктивно розірвано з метою збереження спільного майна подружжя та сімейного спокою через проблеми, що виникли під час здійснення позивачем підприємницької діяльності. 
		 
		Вказує, що він з дружиною не мали дійсного наміру розлучатися, оскільки насправді продовжували проживати подружнім життям, мали сімейний бюджет, вели спільне господарство, дбали один про одного, що свідчить про наявність взаємних прав та обов`язків, які притаманні подружжю. 
		 
		Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 02 квітня 2019 року у справі № 200/19764/18 встановив факт спільного проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю, однак апеляційний суд, виявивши спір про право у справі, скасував вказане судове рішення. 
		 
		Зазначає, що фіктивне розірвання шлюбу обумовлене життєвими обставинами, які терміново вимагали від нього прийняття рішення щодо захисту здоров`я та життя дружини, а також спільного майна подружжя. 
		 
		Так, під час здійснення підприємницької діяльності у 2006 році на його адресу поступали різного роду телефонні дзвінки з вимогами повернути грошові кошти, а також погрозами вбивства та фізичної розправи. 
		 
		У подальшому на його адресу надійшла позовна заява ОСОБА_3 про повернення боргу у розмірі 12 000,00 дол. США, начебто отриманого позивачем для здійснення підприємницької діяльності. Під час зустрічей у приміщенні суду ОСОБА_3 неодноразово погрожував йому і членам його сім`ї фізичною розправою. З цього приводу він звертався до правоохоронних органів. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 15 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що  ОСОБА_1 не довів наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці. 
		 
		Сам факт реєстрації колишнього подружжя в одній квартирі не свідчить про наявність шлюбних відносин та про фіктивність розірвання шлюбу. 
		 
		Суд також врахував, що впродовж значного часу колишнє подружжя не порушувало питання про фіктивність розірвання шлюбу, що мало місце 04 квітня 2007 року, позивач звернувся до суду з цим позовом аж через шістнадцять років з моменту розлучення. 
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишив без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2023 року - без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. 
		 
		Колегія суддів також врахувала, що протягом шістнадцяти років після розірвання шлюбу жоден із подружжя не оспорював чинність розірвання шлюбу, а з долучених до матеріалів справи доказів слідує, що визнання розірвання шлюбу фіктивним необхідне позивачу для вирішення питання про поділ майна подружжя. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У жовтні 2023 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 644/6976/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Уточнену касаційну скаргу  ОСОБА_1 мотивував тим, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог є помилковими, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують те, що розірвання між ним та ОСОБА_2 шлюбу, яке мало місце 04 квітня 2007 року, було фіктивним. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяву про визнання вимог касаційної скарги, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов  ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська. 
		 
		13 лютого 2024 року справу № 204/9592/21 передано до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		16 травня 1997 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27 лютого 2007 року Красногвардійським відділом РАЦС Дніпропетровського МУЮ (а. с. 14). 
		 
		Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 04 квітня 2007 року Дніпропетровським міським управлінням юстиції Дніпропетровської області, шлюб між чоловіком ОСОБА_1 і дружиною ОСОБА_2 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 124 (а. с. 15). 
		 
		На підтвердження спільного проживання колишнього подружжя однією сім`єю позивач надав: 
		 
		- акт про фактичне місце проживання громадянина на території міста Дніпра                     від 03 грудня 2018 року, складений загальним відділом Шевченківської районної у місті Дніпрі ради за підписами сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно з яким ОСОБА_1 , 1965 року народження, фактично проживає єдиною родиною з ОСОБА_2 з 2003 року до тепер за адресою: АДРЕСА_1 , (а. с. 17);
		 
		- акт обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 18 листопада 2021 року, виданий квартальним комітетом № 9 Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради, згідно з яким під час обстеження будинку АДРЕСА_1 встановила, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає з               31 березня 2014 року разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджують свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а. с. 18); 
		 
		- довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у будинку осіб, видану 29 листопада     2018 року квартальним комітетом № 9 Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради, згідно з якою до складу сім`ї (зареєстрованих) за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 ,             ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 19). 
		 
		Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 02 квітня 2019 року у справі № 200/19764/18 встановив факт проживання однією сім`єю без шлюбу чоловіка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і жінки ОСОБА_2 ,               ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 04 квітня 2007 року до тепер (а. с. 16). 
		 
		Водночас, за результатами розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 червня 2021 року скасував рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська                           від 02 квітня 2019 року, а заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу залишив без розгляду (а. с. 42-44). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 
		 
		Відповідно до статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. 
		 
		Згідно зі статтею 108 СК України за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім`єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану. 
		 
		З урахуванням наведених положень сімейного законодавства, розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин. 
		 
		При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу. 
		 
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня    2020 року у справі № 644/6976/16-ц (провадження № 61-1952св19), від 07 травня     2020 року у справі № 461/6692/16-ц (провадження № 61-46020св18), від 30 травня    2023 року у справі № 711/3329/21 (провадження № 61-9765св22), від 29 липня           2021 року у справі № 640/14618/18 (провадження № 61-402св20), від 04 грудня          2023 року у справі № 536/87/22 (провадження № 61-8969св23), від 11 вересня             2024 року у справі № 638/3288/16-ц (провадження № 61-2648св24). 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач не довів факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю після розірвання шлюбу, що мало місце 04 квітня 2007 року, а реєстрація колишнього подружжя з 31 березня 2014 року у житловому будинку АДРЕСА_1 сама собою не свідчить про підтримання вказаними особами шлюбних відносин після розлучення. 
		 
		Крім того, позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що на момент розірвання шлюбу колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини. 
		 
		Суди правильно врахували, що ні позивач, ні його колишня дружина не порушували питання про фіктивність розірвання шлюбу і лише через шістнадцять років  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним з метою вирішення у подальшому питання про поділ спільного майна подружжя. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Встановивши, що  ОСОБА_1 не довів наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім`ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці, та, взявши до уваги, що протягом шістнадцяти років після розлучення жоден із подружжя не оспорював чинність розірвання шлюбу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Доводи заявника про те, що наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують, що розірвання між ним та ОСОБА_2 шлюбу, яке мало місце         04 квітня 2007 року, було фіктивним, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		У свою чергу, доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 644/6976/16-ц (провадження № 61-1952св19), колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів у цій справі відповідають правовим висновкам, сформованим у наведеній постанові суду касаційної інстанції, на яку міститься посилання у касаційній скарзі. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня          2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). 
		 
		Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, під час вирішення позову в частині витребування земельних ділянок було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров   А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...