Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/16771/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2024.
Дата набрання законної сили: 08.11.2024
Номер судового провадження: 61-6906ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		08 листопада 2024 року                            
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 161/16771/23
		 
		провадження № 61-6906св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька                       картонно-паперова фабрика»
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у складі колегії суддів:                     Киці С. І., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства                                з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика»                                (далі - ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика») про зобов`язання вчинити дії, визнання заяви про звільнення недійсною, стягнення майнової та відшкодування моральної шкоди, встановлення фактів.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 24 квітня 2018 року він перебував                                    у трудових відносинах із ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді слюсаря.
		Наказом ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 01 грудня 2021 року на підставі заяви від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою сторін його звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 
		Вказав, що заяву про звільнення за угодою сторін писав проти своєї волі, під впливом фізичного і психологічного тиску та під диктовку директора, оскільки перед цим, 25 листопада 2021 року, мало місце завдання йому тілесних ушкоджень на робочому місці та погрози з боку роботодавця, що, у свою чергу, і вплинуло на написання такої заяви. 
		Вважає, що написана ним заява про звільнення за угодою сторін, відповідно до статей 203, 215, 216, 230, 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є недійсним правочином. 
		З урахуванням уточнень до позовних вимог просив суд: 
		- визнати заяву від 29 листопада 2021 року про звільнення за угодою з 01 грудня 2021 року позивача не правочинною, а відповідно правочин недійсним; 
		- станом на 29 листопада 2021 року визнати факт вчинення психологічного тиску на волевиявлення до самозвільнення відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на ОСОБА_1 незаконним; 
		- станом на 29 листопада 2021 року визнати факт вчинення фізичного тиску на волевиявлення до самозвільнення відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на ОСОБА_1 незаконним; 
		- станом на 29 листопада 2021 року визнати факт примусової угоди про самозвільнення ОСОБА_1 відповідачем ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на вкрай невигідних умовах без добровільного волевиявлення як незаконною угодою сторін; 
		- стягнути з відповідача на його користь завдану майнову шкоду у сумі 40 000 грн як пов`язані витрати: на правову допомогу для захисту порушених немайнових прав та свобод позивача - складання та підготовку, обробку процесуальних документів, консультаційних, матеріальних, інтелектуальних і поточних витрат; 
		- стягнути йому завдану відповідачем моральну шкоду з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» у сумі 900 000 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого                       2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду                              від 11 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач вже скористався належним способом захисту своїх прав та законних інтересів                                   у трудових правовідносинах, що виникли між сторонами, оскільки звертався до суду із позовом до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказу про звільнення від 01 грудня 2021 року № 113/01-к (справа № 161/927/22 про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди), де було перевірено законність звільнення позивача за угодою сторін та встановлено наявність його волі на подання письмової заяви про звільнення. 
		 
		Районний суд зазначив, що встановлення фактів про вчинення психологічного та фізичного тиску з боку роботодавця, спрямований на волевиявлення позивача щодо звільнення із займаної посади, не може призвести до поновлення порушених прав, оскільки вказані обставини підлягають доведенню в межах заявленої позовної вимоги «про визнання заяви про звільнення не правочинною та такою, що вчинена під дією психологічного та фізичного тиску, а відтак правочин про звільнення за угодою сторін недійсним», а їх відокремлення у якості самостійних позовних вимог не є ефективним способом захисту.
		 
		Також зазначив, що заява про звільнення за угодою сторін та виданий на її підставі наказ не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215, 231 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених                           ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину.
		 
		При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що відсутні підстави для допиту свідків, оскільки в іншій цивільній справі між тими ж самими сторонами дана оцінка обставині написання позивачем заяви про звільнення з роботи під впливом фізичного тиску (тілесних ушкоджень), психологічного тиску, завдання моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2024 року, постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		 
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                             у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали вмотивованого висновку та оцінку доказам щодо вчинення фізичного та психологічного впливу на волю позивача, яке призвело до звільнення.
		 
		Також клопотання, які були заявлені в суді першої інстанції належно не розглянуті, а заява про уточнення позовних вимог проігнорована.
		 
		Зазначає, що не були взяті до уваги аудіо-докази, що підтверджують здійснення на нього фізичного та психологічного впливу. 
		 
		Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що обраний спосіб захисту                      є неналежний є необґрунтованими, відтак оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2024 року ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що доводи касаційної скарги                                                           є необґрунтованими, відтак, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.
		 
		Вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та законних інтересів                          є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови                                      в задоволенні позову.
		 
		Зазначає, що оцінка трудовим правовідносинам, які виникли між сторонами з приводу звільнення ОСОБА_1 із займаної посади надана судом при розгляді справи №161/927/22, судове рішення в якій набрало законної сили.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 з 24 квітня 2018 року перебував у трудових відносинах із ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді слюсаря з контольно- вимірювальних приладів і автоматики (далі - КВПА) допоміжні цехи (черговий) 6-го розряду.
		29 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав заяву генеральному директору                         ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про звільнення за угодою сторін                                з 01 грудня 2021 року.
		На підставі заяви позивача генеральним директором ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» видано Наказ № 113/01к «Про припинення трудового договору (контракту)» від 01 грудня 2021 року, згідно з яким позивача було звільнено з посади слюсаря з КВПА допоміжних дільниць (чергового) 6 розряду за угодою сторін (пункт 1 частина перша статті 36 КЗпП України).
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року в справі № 161/927/22 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено
		Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря з КВПА допоміжних дільниць (чергового) 6 розряду ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика»  відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 1 грудня 2021 року на 8 грудня 2021 року.
		В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Постановою Верховного суду від 18 жовтня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у цивільній справі № 161/927/22 залишено без змін. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач з власної волі подав письмову заяву про звільнення за угодою сторін і така дата звільнення була погоджена роботодавцем, що відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у скасуванні наказу від 01 грудня 2021 року № 113/01к про припинення трудового договору (контракту) та зміні підстав звільнення (справа № 161/927/22).
		Актом управління Держпраці у Волинській області від 21 січня 2022 року                                    № ВЛ64/0106/АВ, складеним за результатами проведеної перевірки (за заявою ОСОБА_1 ) додержання відповідачем вимог законодавства у сфері праці щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та його звільнення з роботи, порушень роботодавцем вимог законодавства про працю встановлено не було. Такий акт оскаржувався позивачем до Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/4793/22 та в результаті розгляду справи судом ухвалено рішення від 12 вересня 2022 року про відмову в позові, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду                    від 12 січня 2023 року.
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                       з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                            і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
		Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
		У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який                                   є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт57),                                  від 11вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року                   у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду                              від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19).
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо неналежного способу захисту прав та законних інтересів позивача, оскільки суди вже перевіряли законність звільнення позивача за угодою сторін та встановлення волі на подання письмової заяви про звільнення у справі № 161/927/22, де було відмовлено у задоволенні позову про скасування наказу про звільнення                              від 01 грудня 2021 року № 113/01-к, а судові рішення набрали законної сили. Тобто, позивач скористався належним способом захисту своїх прав та законних інтересів, а судами була надана оцінка вказаними правовідносинам, у тому числі всім доводам ОСОБА_1 . 
		Отже, трудовий спір між сторонами, судом вирішено.
		Крім того, колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права, оскільки ні угода сторін про звільнення, ні заява про звільнення за угодою сторін, ні наказ про звільнення не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, на які поширюються передбачені статтями 203,    215 ЦК України вимоги щодо чинності правочину та які можуть бути визнані недійсними з передбачених ЦК України підстав.
		Суди правильно дійшли до висновку про відсутність підстав для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, положень статей 203,             215 ЦК України, а обраний позивачем спосіб захисту - про визнання правочину недійсним, є неналежним , що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.
		При цьому, встановлення юридичних фактів, про які просить позивач не може бути розглянуто в іншому провадженні, оскільки вони були предметом дослідження у трудовій справі. 
		Доводи ОСОБА_1 про те, що він самостійно вправі визначати предмет позову і обирати способи захисту порушеного права не спростовують висновки судів про те, що обраний ним у цій справі спосіб захисту є неналежним.
		Отже, наведені у касаційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено                                     з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого                    2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...