Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/10938/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2024.
Дата набрання законної сили: 09.10.2024
Номер судового провадження: 61-14434ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		09 жовтня 2024 року                                                 
		м. Київ
		 
		справа № 161/10938/22
		провадження № 61-14434св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),              Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_2 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Служба у справах дітей Торчинської селищної ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Кінах Яна Валеріївна , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2023 року у складі судді Крупінської С. С.та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у складі колегії суддів Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Торчинської селищної ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що з 27 березня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. 
		У лютому 2022 року ОСОБА_2 викрав дитину, перешкоджає спілкуванню та побаченню сина з матір`ю, що негативно впливає на моральний стан дитини.
		Зазначає, що ОСОБА_2 раніше зловживав наркотичними засобами, до моменту викрадення сина не цікавився його життям, не займався його належним розвитком та вихованням, не сплачував аліменти на дитину.
		Також вказує про те, що ОСОБА_2 налаштовує сина проти неї, маніпулює дитиною та не займається її належним розвитком і вихованням. Для створення юридичних підстав для відібрання у матері дитини відповідач вдався до завідомо неправдивого повідомлення про злочин, наче вона побила власного сина. Це стало приводом для відкриття стосовно неї кримінального провадження за фактом нанесення тілесних ушкоджень дитині. 
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просила судвизначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом із матір`ю.
		Короткий зміст зустрічних позовних вимог
		У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Служба у справах дітей Торчинської селищної ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
		Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що після розірвання шлюбу між сторонами дитина була зареєстрована та проживала разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .
		Він постійно навідував дитину, часто спілкувався із сином за допомогою мобільного зв`язку, завжди перший ініціював побачення та спілкування з дитиною, часто намагався забирати сина до себе. Під час таких побачень помічав на тілі сина синці. На запитання про їх походження син відповідав, що мати застосовувала до нього фізичну силу. Вказував, що неодноразово намагався поговорити з колишньою дружиною, просив не застосовувати фізичне та психологічне насильство до дитини, не висловлюватися при синові нецензурною та грубою лайкою, однак такі дії з боку матері не припинилися. 
		Після побиття дитини в січні 2022 року він звернувся до Луцького РУ ГУНП                        у Волинській області із заявою про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій стосовно сина. За фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, 02 лютого 2022 року внесено відомості до ЄРДР. Наразі досудове розслідування триває. 
		Також ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, а коли сину виповнилося 1,5 року вона покинула його та поїхала на шість місяців на тимчасові заробітки за кордон, залишивши сина з батьком. Незважаючи на введення воєнного стану на території України, матір не хвилювалася за життя сина, його фізичним та психологічним здоров`ям не цікавилася. 
		Вказує, що він створив для сина всі умови необхідні для навчання, здоров`я та психологічного розвитку. 
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_2 просив судвизначити місце проживання ОСОБА_4 разом із батьком.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
		Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Відмовлено у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Служба у справах дітей Торчинської селищної ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 самовільно змінив місце проживання дитини і стосунки дитини та матері за період проживання з батьком різко змінилися в негативну сторону, а тому підлягають відновленню. Висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради щодо визначення місця проживання дитини з батьком не є переконливим для суду. Матір дитини не визнана винною у будь-яких неправомірних діях стосовно своєї дитини.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .
		Постановою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.
		Під час вирішення справи місцевий суд з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов`язків, інтересів дитини, уваги і турботи батьків, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, пояснень свідків, а також того, що дії відповідача щодо зміни постійного місця проживання дитини суперечать принципу розумної турботи про дитину у поєднанні з обережною для психіки дитини увагою до неї, дійшов обґрунтованого висновку про те, що місце проживання дитини слід визначити разом з матір`ю.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Кінах Я. В. , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права    та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його зустрічні позовні вимоги та залишити без задоволення первісні позовні вимоги ОСОБА_1 .
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 358/37/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 278/2609/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 14 лютого 2019 року у справі 377/128/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 06 липня 2022 року у справі № 333/3895/19, від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18.
		Представник заявника також вказує про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, незважаючи на заявлене клопотання, не вирішили питання щодо заслуховування думки дитини, не з`ясували ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, не встановили наявність доходу у матері, не врахували інтереси дитини, її сталі соціальні зв`язки (місце навчання, тривале проживання з батьком).
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		20 жовтня 2023 рокуухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		16 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Кінах Я. В. , про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року.
		30 вересня 2024 рокуухвалою Верховного Суду відмовлено представнику  ОСОБА_2 адвоката Кінах Я. В. у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи та про заслуховування у судовому засіданні думки дитини. Справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Інші учасники не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Сторони з 27 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2017 року.
		У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Після розірвання шлюбу дитина проживала з матір`ю та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
		27 січня 2023 року ОСОБА_2 забрав сина до себе на вихідні і з цього часу дитина проживає з батьком. Зміна місця проживання дитини відбулася без відома та згоди матері.
		Малолітній ОСОБА_4 навчався у першому класі ОЗЗСО «Торчинський ліцей Торчинської селищної ради», документи дитини знаходяться у цьому навчальному закладі. На час розгляду справи навчається в КЗ «Луцька загальноосвітня школа   І-ІІІ ступеней № 17 Луцької міської ради».
		За фактом нанесення тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження № 12022035610000047 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. Реєстрація вказаного провадження здійснена на підставі заяви ОСОБА_2 . 
		На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2023 року призначено судовий розгляд кримінального провадження № 12022035610000047 стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (справа № 161/16587/22). Вирок у цій справі не ухвалений.
		Суд першої інстанції також встановив, що матір виїжджала періодично на заробітки за кордон, дитина в той час проживала з батьком. Посильну участь у догляді за дитиною брали батьки відповідача, зважаючи на те, що батько працював. Задля отримання мінімальної заробітної плати для забезпечення себе та дитини позивачка змушена була виїжджати на заробітки та звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, хоча в зустрічному позові про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 стверджує, що він повністю матеріально забезпечував сина. До січня 2022 року дитина спілкувалась з обома батьками, навчалася в школі, відвідувала гуртки, мала друзів.
		Служба у справах дітей Луцької міської ради та Служба у справах дітей Торчинської селищної ради Луцького району надали свої висновки щодо доцільності визначення місця проживання дитини з кожним із батьків.
		Відповідно до висновку від 24 жовтня 2022 року Орган опіки та піклування Торчинської селищної ради вирішив за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно з висновком від 27 грудня 2022 року Служба у справах дітей Луцької міської ради вирішила за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .
		Також суди встановили, що обома батьками створено задовільні умови для проживання дитини.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
		У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).
		Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		За статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
		Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).
		За частинами другою-четвертою статті 29 ЦК України  фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня                 2006 року).
		При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
		Згідно зі статтею 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
		Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У зазначеній вище справі «Хант проти України» ЄСПЛ вказав, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
		У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява                        №2091/13), визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
		На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
		Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Конвенції прав дитини потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.
		Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
		Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується судового практикою ЄСПЛ і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява                      № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року).
		Рада Європи декілька разів наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові            2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея Ради Європи наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної  сфери і сім`ї».
		Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі  № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі              № 428/13225/15-ц (провадження № 61-64св19), від 19 травня 2021 року у справі               № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20), від 20 березня 2024 року у справі № 458/285/21 (провадження № 61-7857св23), від 01 травня 2024 року у справі                № 334/1815/22 (провадження № 61-997св24).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі                 № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) наголосила, що «першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дитини».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі              № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
		У постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 635/4186/20 (провадження № 61-3818св23) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
		У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 758/3734/21 (провадження № 61-15937св23) зазначено, що закріплення міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Водночас згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.
		У постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 552/3972/22 (провадження № 61-68св24) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
		У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23) вказано, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
		У постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 334/3002/21 (провадження № 61-1977св23) вказано, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. 
		У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) суд касаційної інстанції зазначив, що вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
		Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 484/1402/20, провадження № 61-5184св23).
		Вирішення спору з дотриманням найкращих інтересів дитини має місце тоді, коли дитині були надані процесуальні права і гарантії, тлумачення закону здійснено на користь дитини, а також належним чином забезпечені потреби, інтереси та бажання дитини.
		Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Переглядаючи рішення місцевого суду, який визначив місце проживання дитини з матір`ю, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам, що підтверджено встановленими у справі фактичними обставинами та відповідними доказами.
		Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновок органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду  від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).
		З огляду на викладені норми, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд має з`ясувати, чи виконав відповідач за первісним позовом обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, чи довела позивачка, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, взявши до уваги протилежні висновки органів опіки та піклування Торчинської селищної ради та Луцької міської ради, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
		ОСОБА_2 , заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 , вказував про те, що остання не довела, що проживання малолітньої дитини з матір`ю відповідає інтересам сина, а суд не врахував психологічний стан дитини, її ставлення до батьків та не заслухав думку дитини.
		Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
		Суди встановили, що між сторонами існує особистий конфлікт, який негативно впливає на дитину.
		У справі, яка переглядається, сторони на підтвердження своїх позовних вимог надали висновки органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з кожним із батьків.
		Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		З висновку Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради від 24 жовтня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 ,            ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю вбачається, що він складений на підставі пояснень ОСОБА_1 . Висновок не містить відомостей про те, чи викликався батько дитини ОСОБА_2 для надання пояснень, чи була вислухана думка дитини. Також цей висновок не містить мотивованих підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано, визначаючи місце проживання малолітнього саме з матір`ю.
		З висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 27 грудня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що він складений на підставі пояснень  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 та з урахуванням думки малолітнього                   ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який висловив бажання проживати разом з батьком та відмовляється від діалогу з матір`ю. Бесіда з малолітнім працівниками служби у справах дітей проведена двічі - у лютому та вересні 2022 року.
		Місцевий суд, вказавши, що висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради не є переконливим, взявши до уваги лише висновок Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради, та визначивши місце проживання малолітнього разом з матір`ю, дійшов таких висновків без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, без з`ясування інтересів дитини.
		Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року в справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 рокуу справі справа № 760/17467/17 (провадження № 61-12164св22).
		Суд не врахував, що малолітній вік дитини сам по собі не свідчить про наявність підстав для визначення її місця проживання саме з матір`ю, якщо дитина вже тривалий час проживає з батьком у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, який сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків стосовно сина, створивши дитині належні умови проживання, турбується про дитину.
		Врахувавши факт створення належних умов для проживання малолітньої дитини як за місцем проживання батька, так і за місцем проживання матері, суд не з`ясував дійсного психоемоційного стану дитини і чи буде забезпечено належний розвиток малолітньої дитини у новому, незвичному для неї середовищі.
		Місцевий суд під час вирішення спору не надав оцінки тій обставині, що малолітній               ОСОБА_4 вже тривалий час проживає разом із батьком, дитина має відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, виявляє більшу прихильність до нього, проживає серед знайомих їй з народження людей у безпечному і сталому середовищі.
		Суд першої інстанції не навів висновків щодо того, чи відповідатиме принципу найкращого забезпечення інтересів дитини зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з огляду на його сталий емоційний зв`язок з батьком, про що зазначено у висновку компетентного органу, наданого для врахування у цій конкретній справі.
		З матеріалів справи, зокрема з висновку судово-психіатричного експерта № 233 від 30 вересня 2022 року, який надано в межах кримінального провадження (справа № 161/16587/22), вбачається негативне ставлення малолітнього  ОСОБА_4 до матері (т. 1, а. с. 160-162).
		Місцевий суд вказаний висновок не дослідив та не надав йому належної оцінки.
		Крім того, з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 чотири рази заявляв клопотання про необхідність заслуховування думки дитини в судовому засіданні, однак такі клопотання суд без належних мотивів відхилив (т. 1, а. с. 118-119,                141-142, 155, 190 (зворот)).
		Отже, суд першої інстанції під час ухвалення рішення у справі, не з`ясувавши думку дитини, не мав можливості об`єктивно оцінитиїї психологічний стан.
		Фактично рішення місцевого суду ґрунтується на окремих письмових документах, наданих лише матір`ю дитини, а висновки суду містять загальні доводи про зв`язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин справи та без оцінки доказі поданих  ОСОБА_2 .
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, наведеного також не врахував, а погодившись із висновком місцевого суду, не спростував доводи ОСОБА_2 щодо доцільності зміни місця проживання дитини та доцільності такої зміни саме натепер.
		Верховний Суд виходить з того, що під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.
		Під час розгляду спору щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої малолітньої дитини, її віку, враховуючи при цьому його сталі соціальні/родинні зв`язки, місце дошкільного/шкільного навчання, що охоплюють територію його місця проживання, усталений тривалий побут за місцем проживання батька, позитивний психологічний стан дитини.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
		За вказаних обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не з`ясував обставини справи, не врахував, що висновок Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради від 24 жовтня 2022 року не містить мотивів щодо дотримання найкращих інтересів дитини та передчасно погодився із висновками місцевого суду, не надав належної оцінки висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 27 грудня 2022 року, не співставив висновки соціальних служб, не надав оцінки тому, що за місцем проживання батька дитина має усталений тривалий побут та сталі соціальні/родинні зв`язки, не з`ясував, чи може зміна місця проживання малолітнього призвести до порушення його усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, і чи не призведе це до негативного психоемоційного навантаження на дитину, а також як вплинули на дитину дії батька щодо зміни місця проживання малолітнього.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційний суд, враховуючи найкращі інтереси малолітнього, його права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі (соціалізація малолітньої дитини), має з`ясувати:
		- чи належним чином батьки виконують батьківські обов`язки щодо участі у вихованні малолітнього;
		- чи буде на цьому етапі розвитку дитини доцільною зміна місця проживання дитини з урахуванням того, що, за місцем проживання батька дитина вже досить тривалий час має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв`язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, емоційний зв`язок із батьком, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
		Крім того, апеляційний суд має вирішити питання щодо з`ясування думки дитини, враховуючи неодноразові клопотання ОСОБА_2 з цього приводу, та беручи до уваги те, що під час вирішення питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються.
		За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, передбаченими статтею 263 ЦПК України.
		Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За правилами положень статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Враховуючи, що недоліки, допущені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		Суд апеляційної інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та переглядаючи справу в апеляційному порядку, не надав належної оцінки висновкам місцевого суду.  
		Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, та надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Кінах Яна Валеріївна , задовольнити частково.
		Постанову Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  І. М. Фаловська
		Судді                                                                              В. М. Ігнатенко
		                                                                                     С. О. Карпенко
		                                                                                     В. В. Сердюк
		                                                                                     О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...