Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/7795/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-10531ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 листопада2024 року
		м. Київ
		справа № 521/7795/22
		провадження № 61-10531св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Військової академії (м. Одеса), 
		на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року у складі судді Плавич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду 
		від 06 травня 2024 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., 
		Карташова О. Ю., Назарової М. В.,
		у справі за позовом  ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової академії (м. Одеса) (далі - відповідач) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		прийняв постанову про наступне:
		I. Вступ
		1.           У червні 2022 року позивач звернувся до суду 
		з позовомдо відповідача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		2.           Відповідач заперечував проти позову.
		3.           Суд першої інстанції позов задовольнив частково і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
		4.           Відповідач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів 
		у касаційній скарзі.
		5.           Ключовими питаннями в спірних правовідносинах є: 
		1)                Чи законним було звільнення позивача, який працював викладачем, 
		у зв`язку з його призовом до Збройних сил України (далі - ЗСУ) на військову службу?
		2)                Чи має право позивач на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу?
		3)                Чи наявні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди?
		6.           Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), 
		у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
		ІІ. Короткий зміст позовних вимог
		7.           Позов обґрунтований так:
		-                  22 січня 2019 року позивач прийнятий на роботу до Військової академії (м. Одеса) на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін;
		-                  01 квітня 2019 року продовжено термін трудового договору 
		до 31 серпня 2022 року;
		-                  12 жовтня 2021 року позивач призначений на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін до 31 серпня 2023 року за контрактом, як обраного за конкурсом;
		-                  28 лютого 2022 року позивач звільнений з посади відповідно до абзацу 14 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України             (далі - КЗпП) у зв`язку з призовом працівника до лав ЗСУ;
		-                  відповідно до наказу від 01 березня 2022 року № 14-РС його призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 61 Військового мобільного госпіталю Військово-медичного клінічного центру Південного регіону;
		-                  10 травня 2022 року відповідач видав позивачу трудову книжку та повідомив, що його 28 лютого 2022 року звільнено з займаної посади 
		у зв`язку з мобілізацією до ЗСУ. До 10 травня 2022 року відповідач не повідомляв його про звільнення;
		-                  з 28 лютого 2022 року він не працює на посаді та не отримує заробітну платню;
		-                  про своє звільнення дізнався у день видачі трудової книжки, а саме 
		10 травня 2022 року, тому вважає строк звернення до суду не пропущеним;
		-                  у зв`язку зі звільненням він та його сім`я перебуває у тяжкому матеріальному становищі, він не може її забезпечити, тому що призваний до лав ЗСУ по мобілізації, і після неї позбавлений права повернутися до виконання своїх функціональних обов`язків.
		8.           Враховуючи викладене, позивач просив суд:
		-                   поновити його на посаді викладача;
		-                   стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становив 52 407 грн;
		-                   стягнути з відповідача на його користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		ІII. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		9.           Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 
		2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2024 року, позов задоволено частково.
		Скасовано пункт 13 наказу ТВО начальника Військової академії (м. Одеса) від 01 березня 2022 року № 46 про звільнення позивача, викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін з 01 березня 2022 року відповідно до абзацу 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XIIі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП, у зв`язку з призовом працівника ЗСУ на військову службу.
		Поновлено позивача на посаді.
		Стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70 477,29 грн з урахуванням (утриманням) податків і зборів й інших обов`язкових платежів та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		10.        Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовну заяву, виходив з таких підстав:
		-                  звільнення позивача, який з 01 березня 2022 року проходить військову службу за призивом по мобілізації, відбулося з порушенням трудового законодавства України без забезпечення гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП, тому він підлягає поновленню на посаді; 
		-                  у зв`язку з незаконним звільненням підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу;
		-                  у зв`язку з порушенням трудових прав позивача,втратою ним нормальних життєвих зв`язків та додатковими зусиллями для організації свого життя, він має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 
		2 000 грн;
		-                  заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу 
		в розмірі 40 000 грн є співмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та ціною позову.
		ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.        У касаційній скарзі відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		12.        Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
		-                  суд першої інстанції обмежився виключно констатацією позицій сторін, при цьому мотивувальна частина оспорюваного судового рішення жодних обґрунтувань наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків пропущення строків звернення до суду з позовом не містить;
		-                  витяг з наказу командира військової частини підтверджує факт зарахування ОСОБА_1 на військову службу до Військово - медичного клінічного центру Південного регіону, однак інформації про мобілізацію працівника ЗСУ ОСОБА_1 не містить;
		-                  позивач не підлягає мобілізації і не був мобілізованим, тому його звільнення з військової академії було здійснено без порушення законодавства;
		-                  твердження позивача, що з вини відповідача він був позбавлений можливості влаштуватися на роботу, та, як наслідок був позбавлений будь-яких засобів для існування та забезпечення сім`ї, у зв`язку з призивом по мобілізації до лав ЗСУ, не підтверджені, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними і не доведеними;
		-                  надані позивачем докази на підтвердження неможливості його працевлаштування лише підтверджують факт самовільного залишення ним посади у військовій академії та самостійного (без погодження з керівництвом Військової академії), вступу на військову службу до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, що вказує виключно на покращення його матеріального становища;
		-                  витрати на правничу допомогу не підтверджені належним чином, 
		з відповідними доказами відповідач був позбавлений можливості ознайомитися, у зв`язку з цим не було подано відповідачем клопотання про зменшення розміру цих витрат.
		V. Рух справи у суді касаційної інстанції
		13.        22 липня 2024 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
		14.        Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження.
		15.        Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення виконання чи дії оскаржуваних судових.
		16.        Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 24 вересня 2024 року.
		17.         Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		18.         ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		VІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		19.        12 жовтня 2021 року між відповідачем та позивачем укладено контракт, відповідно до якого позивача призначено на посаду викладача кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін на термін до 31 серпня 
		2023 року.
		20.        Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 01 березня 2022 року.
		21.        Із копії витягу із наказу начальника Військової академії (м. Одеса) від 01 березня 2022 року № 46 вбачається, що позивача звільнено з посади з 01 березня 2022 року відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII та пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП, в зв`язку з призовом працівника ЗСУ на військову службу. Виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 8 календарних днів (2 календарних дні за робочий період з 22 січня 2021 року до 21 січня 2022 року та 6 календарних днів за робочий період з 22 січня 2021 року до 26 лютого 2022 року).
		Підстава: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 березня 2022 року № 29.
		22.        Згідно з довідкою ОК-7, наданою ОСОБА_1 пенсійним фондом України, заробітна плата позивача за січень та лютий 2022 року, які передували звільненню, становили 34 938,00 грн.
		23.        Середньоденний заробіток позивача становив 602,37 грн.
		24.        Вимушений прогул становив 117 днів.
		25.        Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3 договору про надання правової допомоги за надання правової допомоги за цим договором клієнт зобов`язується сплатити виконавцю винагороду у розмірі 40 000 грн. Ставка погодинної оплати роботи адвоката становить 2 000 грн.
		VІI. Позиція Верховного Суду
		26.        Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключові питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає наступне .
		27.        Даний спір пов`язаний із захистом трудових прав позивача (див. пункти 7-8).
		28.        Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		29.        У разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП).
		30.        Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , який до звільнення обіймав посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально - економічних дисциплін за контрактом, як обраний за конкурсом, посилався на незаконність його звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП (див. пункт 7).
		31.        Згідно з наведеною нормою Закону у редакції, чинній на час звільнення позивача, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.
		32.        В свою чергу громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України 
		від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України від 6 червня 2019 року № 2745-VIII «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року 
		№ 1556-VII (частина друга статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII)).
		33.        Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП (у редакції, чинній на час звільнення позивача, та чинній до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів 
		в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		34.        Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 № 2352-IX (далі - Закон 
		№ 2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП, а саме, слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи 
		і посада».
		35.        Верховний Суд раніше робив висновки щодо застосування відповідних норм права, що враховується у спірних правовідносинах згідно із частиною четвертою статі 263 ЦПК.
		36.        Так в постанові від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) Верховний Суд висновував таке:
		-         на рівні КЗпП не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП та іншими законами не застосовується;
		-         у частині другій статті 39 Закону № 2232-XII передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону 
		№ 2145-VIII);
		-         Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації і встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток;
		-         в частині другій статті 57 Закону № 2145-VIII міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників;
		-         спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону № 2145-VIII) має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.
		37.        Враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій встановивши, що звільнення позивача, який проходить військову службу за призовом по мобілізації, не було здійснено з дотриманням гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП, правильного виснували, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення його на посаді є обґрунтованими. 
		38.        Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд зазначає наступне.
		39.        Частина друга статті 57 Закону № 2145-VIII закріплює гарантію педагогічним та науково-педагогічним працівникам, у разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації збереження попереднього середнього заробітку.
		40.        Оскільки у справі встановлено, що позивач є педагогічним працівником, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, навівши відповідні розрахунки.
		41.        Щодо відшкодованої позивачу моральної шкоди Верховний Суд виходить з наступного.
		42.        Оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то відповідно до статті237-1 КЗпП він має право на відшкодування йому моральної шкоди.
		43.        Суди правильно застосували цієї норми Закону (див. пункт 42) та на підставі оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про необхідність компенсації позивачу завданої йому моральної шкоди в меншій, ніж ним заявлено сумою, а саме - в розмірі 2 000 грн, яка є адекватною компенсацією позивачу понесених ним моральних страждань та достатньою для відновлення ним нормального життєвого укладу.
		44.        Твердження в касаційній скарзі, що судами не наведено жодних обґрунтувань наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків пропущення строків звернення до суду з позовом не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», в якій зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		45.        Позивач звернувся до суду під час дії встановленого Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а тому ним не пропущено строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП, оскільки цей строк був продовжений на строк дії такого карантину (див. пункт 44).
		46.        Доводи касаційної скарги щодо самовільного залишення позивачем місця роботи та відсутності інформації про його мобілізаціюзводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду відповідно до статі 400 ЦПК.
		47.        Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених відповідачем постановах Верховного Суду, не можуть бути підставою для скасування судових рішень і не свідчать про неправильне застосування норм права, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		48.        Проте, Верховний Суд знаходить обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неправильності вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу та відправлення поштової кореспонденції, виходячи з наступного.
		49.        Витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат (стаття 133 ЦПК) та підлягають розподілу між сторонами (статті 137, 141 ЦПК).
		50.        Верховний Суд вже робив висновки про те, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
		За правилами статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
		Встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме: ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21).
		51.        В цій справі суди встановивши, що стороною позивача подано заяву про розподіл судових витрат та надано копію договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг з детальним описом наданих послуг (Т.1, а.с. 211-224), не врахували, що позивач відповідну заяву та додані до неї докази іншій стороні не направив та не повернули їх без розгляду, оскільки було порушено установлений процесуальним законом порядок пред`явлення до відшкодування відповідного виду судових витрат.
		52.        Наведене є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із поверненням відповідного клопотання без розгляду.
		53.        Поряд із цим оскаржувані судові рішення (у нескасованій частині) ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		54.        За результатами розгляду касаційної скарги, з урахуванням скасування судових рішень в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд вважає, що в іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, що відповідатиме статтям 410, 414 ЦПК.
		Із цих підстав,
		керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу Військової академії (м. Одеса) задовольнити частково.
		2.           Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 
		2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2024 року в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати.
		3.           Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат повернути заявнику без розгляду.
		4.           В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Судді:  В. І. Крат Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...