Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 608/1088/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано судом: 11.11.2024. Зареєстровано: 12.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2024.
Дата набрання законної сили: 10.12.2024
Номер судового провадження: 1-кп/608/79/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023211110000221

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Копія:
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		08 листопада 2024 року Справа № 608/1088/23
		Номер провадження1-кп/608/79/2024
		       Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
		головуючої судді                                                 ОСОБА_1 
		при секретарі судового засідання ОСОБА_2 
		з участю прокурора                                                 ОСОБА_3 
		захисника                  ОСОБА_4 
		обвинуваченого                  ОСОБА_5  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023211110000221 від 13 квітня 2023 року відносно:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бичківці, жителя АДРЕСА_1 , не працюючого, не одруженого, громадянина України, з середньою освітою, раніше не судимого,
		обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Станом на 10 квітня 2023 року ОСОБА_5 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із чим являвся суб`єктом загальної мобілізації та через введення на території України воєнного стану підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до положень ст. 65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», Указу Президента України № 59/2023 від 06 лютого 2023 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України № 58/2023 від 06 лютого 2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».  При цьому, ОСОБА_5 не мав передбачених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав, які б звільняли його від призову на військову службу під час мобілізації та був придатний до військової служби за станом здоров`я згідно довідки ВЛК № 6100 від 10 квітня 2023 року.
		  10 квітня 2023 року біля 15:20 годин ОСОБА_5 , знаходячись у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реалізовуючи свій прямий умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, категорично відмовився отримувати від працівників цього центру повістку про необхідність його явки на 09:00 годин 11 квітня 2023 року у приміщення даного центру для подальшої відправки у військову частину для проходження військової служби під час мобілізації.  
		У подальшому, ОСОБА_5 , у зазначені у вказаній повістці дату і час у приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився без поважних причин. У період з 11 квітня 2023 року та по сьогоднішній день ОСОБА_5 жодного разу не з`явився у приміщення вище згаданого центру та так і не відправився у військову частину.
		Враховуючи вищенаведене,  ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України не визнав та пояснив, що через релігійні переконання, а саме, є свідком Єгови, якому релігія не дозволяє брати зброю в руки та вдягати військову форму та виконувати військовий обов`язок в цілому. Він не відмовляється від виконання свого обов`язку, а просив замінити йому військову службу на альтернативну. Також посилався на ч.4 ст.35 Конституції, дія якої не призупинена на час особливого періоду, тому просив його виправдати.
		Захисник ОСОБА_4 під час розгляду справи та в судових дебатах, посилався на рішення Європейського суду та правові позиції Верховного суду, які закріплюють право осіб, які мають несумісні з військовою службою релігійні переконання, на сумлінну відмову від військової служби. Вважаючи, що його підзахисний ОСОБА_5 саме «сумлінно відмовився» від проходження військової служби, оскільки ОСОБА_5 належить до релігійної організації «Свідки Єгови» і через релігійні переконання не може проходити військову службу. Також Свідки Єгови дотримуються того, у що вони вірять навіть перед загрозою страти. Процитувавши: «Що вважається, що неможливо бути християнином і солдатом водночас», вважає, що діях обвинуваченого відсутній склад злочину, передбачений ст. 336 КК України, оскільки ОСОБА_5 не є особою, котра підлягає призову на військову службу, тобто не є суб`єктом та в його діях відсутній умисел, оскільки він просив замінити йому військову службу на альтернативну, тому просив виправдати ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні.
		Незважаючи на те, що обвинувачений   ОСОБА_5  свою вину в пред`явленому обвинуваченні не визнав, суд вважає, що його вина в скоєнні злочину, передбаченого ст. 336 КК України підтверджується дослідженими в ході судового розгляду кримінального провадження доказами, наданими стороною обвинувачення та спростовує позицію обвинуваченого та його захисника про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ст. 336 КК України, яку суд розцінює як спосіб захисту, обраний ним з метою уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
		Так, допитані в ході судового розгляду кримінального провадження свідки ОСОБА_7 - батько, ОСОБА_8 - брат, ОСОБА_9 - сестра, та ОСОБА_10 - мати обвинуваченого, суду пояснили, що обвинувачений народився в сім`ї свідків Єгови і з 2014 року охрещений та являється дияконом збору. В армії не служив за станом здоров`я, від свого конституційного обов`язку не відмовляється, проте через релігійні переконання може проходити тільки альтернативну службу, про що під час проходження медкомісії повідомив військкомат.
		Свідок ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - працівники Чортківського ТЦК, суду пояснили, що обвинувачений відмовився в територіальному центрі від повістки на відправлення, через релігійні переконання, про що був складений відповідний акт.
		Свідок ОСОБА_13 - заступник начальника Чортківського центру комплектування, суду пояснив, що ОСОБА_5 в квітні 2023 року проходив ВЛК, був визнаний придатний до військової служби, проте через релігійні переконання відмовився від отримання бойової повістки, про що був складений відповідний акт. Зазначив, що на час військового стану призупинена альтернативна служба.
		Також вина обвинуваченого   ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України є доведеною в ході судового розгляду матеріалами кримінального провадження, наданими стороною обвинувачення та дослідженими судом, які повністю узгоджуються між собою та відповідають обставинам пред`явленого обвинувачення.
		Так, згідно довідки військово-лікарської комісії №78-21 від 10.04.2023, картки обстеження та медичного огляду від 10.04.2023 та акту обстеження стану здоров`я 10 психіатричного відділення КНП «ТОКПЛ» щодо солдата  запасу ОСОБА_5 , 1995 року народження, останній визнаний придатним до військової служби.
		Згідно акту фіксації відмови від підпису від 10.04.2023 року, ОСОБА_5 від підписання та отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовився.
		Згідно довідки центру Свідків Єгови від 22.03.2023 року №1241 та заяви ОСОБА_5 від 10.04.2024 року, зазначається, що ОСОБА_5 є свідком Єгови та просить замінити йому військову службу на альтернативну.
		Враховуючи наведене, вищевказані докази надані стороною обвинувачення та досліджені судом в ході судового розгляду кримінального провадження, суд в розумінні ст.ст. 85, 86 КПК України визнає належними та допустимими доказами по даному кримінальному провадженню, які беззаперечно підтверджують вину   ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України.
		Так, статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Згідно ст. 65 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Положенням Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон), яким унормовано правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою).
		Так, відповідно до положень ст. 1 цього Закону альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст. 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
		За змістом ч. 1 ст. 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.
		Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
		Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
		Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Таким чином, усупереч доводів сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.  
		Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
		Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (ЕнверАйдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
		ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
		Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.
		За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
		Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону № 2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
		Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
		Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.    
		З матеріалів цього провадження вбачається, і це не оскаржується захисником, що ОСОБА_5 військово-лікарською комісією був визнаний придатним до військової служби, відмовився від отримання повістки для подальшого відправлення до військової частини Збройних сил України для проходження військової служби.
		Суд вважає необхідним зазначити, що призов ОСОБА_5 на військову службу по мобілізації (як це зазначив в своїй постанові Верховний Суд України від 13 червня 2024 року (справа № 601/2491/22) не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.
		Таким чином, судом поза розумним сумнівом встановлено, що   ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним та визнаним у встановленому законом порядку придатним для проходження військової служби, не заперечуючи виконувати будь-яку роботу (копання траншей, готування їжі і т.д.) відмовився від проходження військової служби, чим у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив ст. 65 Конституції України, Указ Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухилившись в такий спосіб від призову на військову службу під час мобілізації.
		Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для виправдання обвинуваченого   ОСОБА_5  за ст.336 КК України, як просила сторона захисту, оскільки таке не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та спростовується вищенаведеним.
		При цьому, стороною обвинувачення надано суду докази, зібрані під час досудового розслідування, які судом визнані допустимими та належними, що в сукупності дають підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.
		Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Оцінюючи кожний доказ, досліджений у судовому засіданні з точки зору належності, допустимості, достовірності, та їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, суд прийшов до висновку, що вина  ОСОБА_5   у вчиненні ним злочину, передбаченого ст.336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації є доведеною, а юридична кваліфікація його дій за зазначеною статтею правильною.
		Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання особі, у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання; особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
		Обираючи обвинуваченому   ОСОБА_5 вид та міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого.
		Те, що   ОСОБА_5 є раніше не судимим, за місцем проживання характеризується позитивно, суд відповідно до ст. 66 КК України враховує, як обставини, що пом`якшують його покарання.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого   ОСОБА_5 в ході судового розгляду кримінального провадження не встановлено.
		Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», такий постановив звернути увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки, саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги КПК України стосовно призначення покарання.
		На підставі вищевикладеного, враховуючи особу винного та конкретні обставини справи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому   ОСОБА_5 покарання в межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі, що, на думку суду, є необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним в майбутньому нових кримінальних правопорушень.
		Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.
		Долю речових доказів, суд вважає вирішити в порядку передбаченому ст. 100 КПК України.
		Запобіжний захід відносно обвинуваченого   ОСОБА_5 під час досудового розслідування не обирався. Клопотань про обрання відносно останнього запобіжного заходу в ході судового розгляду кримінального провадження не надходило.
		Керуючись ст.ст. 100, 368, 370, 374 КПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати винним   ОСОБА_5   у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 336 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
		Строк відбування покарання   ОСОБА_5   рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Речові докази: повістку; направлення  на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до проходження військової служби по мобілізації за № 5476 від 30 березня 2023 року; картку обстеження та медичного огляду від 10.04.2023 року ОСОБА_5 ; довідку ВЛК №6100 від 10 квітня 2023 року; копію акту обстеження стану здоров`я 10 психіатричного відділення КНП «ТОКПЛ» ТОР за № 723 від 05 квітня 2023 року; копію тимчасового посвідчення за № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 ; копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; акт фіксації відмови від підпису від 10 квітня 2023 року; копію довідки РО «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» за № 1241 від 22 березня 2023 року; заяву ОСОБА_5 , зареєстровану за вхідним номером 5402 від 10 квітня 2023 року; заяву ОСОБА_14 від 10 квітня 2023 року, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження після набрання вироком законної сили, - повернути за належністю в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Вирок оголошений і може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.
		 
		       Суддя:/підпис/
		       Згідно з оригіналом
		       Вирок набрав законної сили «____»______________________2024 року.
		       Оригінал вироку знаходиться в матеріалах справи № 608/1088/23, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.
		 
		       Суддя:                                                                                 ОСОБА_1 
		 
		       Копію вироку видано «___»___________________2024 року.
		       Секретар:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...