Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/7026/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-13046ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 листопада 2024 року               
		м. Київ
		 
		справа № 607/7026/22
		провадження № 61-13046св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		Позов мотивований тим, що 12 листопада 2005 року між ним та ОСОБА_4 укладено шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2021 року. У шлюбі ними було придбано майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 344 кв. м, на АДРЕСА_1 , автомобіль марки «Mersedes-Benz ML 350», автомобіль марки «Audi».
		Під час спільного проживання у період з 2008 року по 2017 рік ними були проведені роботи по реконструкції житлового будинку з двоповерховою добудовою на місці житлового будинку, який раніше був подарований ОСОБА_2 згідно з договором дарування 11/25 часток житлового будинку, укладеного між нею та ОСОБА_5 . Також було проведено облаштування будинку для проживання, придбано меблі, предмети інтер`єру та інші речі домашнього вжитку. 
		На спірне майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно було набуте під час перебування сторін в шлюбі. ОСОБА_2 є титульним власником спірного майна і вважає нерухомість її особистою власністю.
		ОСОБА_6 просив суд:
		визнати за ним право власності на автомобіль «Mersedes-Benz ML 350», 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , з залишенням у власності ОСОБА_2 автомобіля марки «Audi», 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ;
		виділити в особисту власність ОСОБА_1 1\2 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв. м, житловою 168, 6 кв. м., з залишенням в особистій власності ОСОБА_2 1\2 ідеальної частки вказаного житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року провадження у справі в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Mersedes-Benz ML 350» з залишенням у власності ОСОБА_2 автомобіля марки «Audi» закрито за пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
		У порядку поділу майна подружжя виділено в особисту власність ОСОБА_1 48/100 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв. м, житловою 168, 6 кв. м, з залишенням в особистій власності ОСОБА_2 52/100 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями за вказаною адресою.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час перебування в шлюбі подружжя Ороновських, внаслідок проведеної реконструкції належної відповідачу 11/25 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (загальною площею цілого будинку 116, 2 кв. м, в тому числі житловою 65 кв. м), виникло новостворене майно ? частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальна площа становить 344 кв. м, житлова ?168, 6 кв. м (з моменту завершення будівництва ? реєстрації 05 травня 2014 року Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, реєстраційний номер ТП 142141250124), з наступним припиненням права спільної часткової власності на підставі договору про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю від 02 жовтня 2017 року, та реєстрацією за ОСОБА_2 права власності на цілий об`єкт ? житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв. м, та житловою ? 168, 6 кв. м. Таким чином, набуте в шлюбі новостворене внаслідок переробки (реконструкції) вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя Ороновських в силу статті 60 СК України та 368 ЦК України, відтак не охоплюється диспозицією статті 57 СК України. 
		Відповідач належними, допустимими та достатніми доказами не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно ? новостворений внаслідок реконструкції об`єкта нерухомості, хоча обов`язок спростування (доказування проведення будівництва за особисті кошти відповідача) в цьому випадку покладається саме на сторону відповідача.
		Водночас, наявні підстави для висновку про необхідність відступлення від рівності часток при здійсненні поділу майна подружжя. Так, спірне майно утворилося й було набуте в шлюбі внаслідок переробки нерухомого майна, яке належало особисто ОСОБА_2 на підставі договору дарування (11/25 частки житлового будинку), вартість якого становила 58 073,00 грн. Отже, саме на вказану суму має бути збільшена частка ОСОБА_2 у новоствореному майні, загальна вартість якого складає 1 792 509,00 грн.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на нерухоме майно, яке є предметом спору, поширюється режим спільної сумісної власності, у зв`язку з недоведеністю. Так, факт істотного збільшення вартості спірного нерухомого майна є очевидним, з огляду на порівняння його вартості до та після реконструкції, однак вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. У розумінні статті 62 СК України втручання у право власності ОСОБА_2 може бути обґрунтованим у разі наявності у сукупності саме двох факторів: істотності збільшення вартості майна, що є очевидним, та найголовнішим ? що таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником. Таким чином, у цьому випадку тягар доказування зазначеної обставини покладений саме на позивача, оскільки він не є власником нерухомого майна та підстави для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя в ОСОБА_2 відсутні.
		У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_1 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна. Таким чином, вказані обставини ОСОБА_1 не доведені, а тому підстав, передбачених статтею 62 СК України, виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, відсутні. Сам по собі факт перебування сторін у шлюбі на момент здійснення реконструкції спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення спірного майна спільним сумісним майном подружжя.
		Аргументи учасників справи
		31 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що під час перебування в шлюбі у нього та ОСОБА_2 , внаслідок проведеної реконструкції належної відповідачці 11/25 частки спірного житлового будинку, виникло новостворене майно, з наступним припиненням права спільної часткової власності згідно з договором про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю, та реєстрацією за ОСОБА_2 права власності на цілий об`єкт ? житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 344 кв. м. Набуте в шлюбі новостворене внаслідок переробки (реконструкції) нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя. Відсутність у нього квитанцій про участь у фінансуванні будівництва за спільні кошти подружжя не спростовує презумпцію спільності майна подружжя. Також ця обставина не свідчить про те, що він, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , не брав участі у будівництві житлового будинку. Отже, зазначена обставина не є безумовною підставою для позбавлення його права власності у спільному майні подружжя.
		У судових засіданнях відповідач не заперечувала, що у реконструкції житлового будинку допомагали його та її батьки, оскільки особистих коштів на реконструкції їм не вистачало. Підтвердженням того, що до підготовчого судового засідання в суді першої інстанції відповідач не надала доказів на підтвердження витрачання її особистих коштів на реконструкцію житлового будинку є відзив на позовну заяву, в якому відсутні посилання на такі докази.
		19 жовтня 2023 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін. 
		Відзив мотивовано тим, що спір у цій справі стосується особистого нерухомого майна одного із подружжя, щодо якого було здійснено реконструкцію під час перебування осіб у шлюбі. Характерною особливістю об`єкта спору є те, що відповідач первинно набула його за договором дарування, а відтак за нормами СК України таке майно є особистою власністю одного із подружжя, проте під час перебування у шлюбі було проведено реконструкцію такого майна, внаслідок чого його вартість збільшилась. Предметом спору є особисте майно одного з подружжя, яке лише може бути визнане спільною сумісною власністю, а не спільно набуте під час шлюбу.
		Спірні правовідносини фактично випливають із сімейних правовідносин і регулюються статтею 62 СК України, яка визначає особливості відступлення від презумпції особистої власності одного із подружжя на майно і визнання такого майна, за дотримання певних критеріїв, спільною сумісною власністю обох членів подружжя. Наведені спірні правовідносини не випливають із презумпції спільної сумісної власності, визначеної статтею 60 СК України і не регулюються положеннями цієї статті.
		Судова практика Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, є нерелевантною за змістовним критерієм, оскільки стосується зовсім інших за характером правовідносин, в тому числі щодо правового регулювання, а також стосується застосування інших положень СК України, ніж у цій справі. Крім того, доводи скаржника зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 25 січня 2018 року у справі № 337/5266/15-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 211/5539/17, від 12 липня 2023 року у справі № 352/1506/21, від 14 червня 2023 року у справі № 334/7560/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 24 квітня 2020 року у справі № 753/12946/15, від 28 лютого 2018 року у справі № 341/3223/13; Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі 
		№ 6-539цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16; Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).
		Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини
		Судивстановили, що 12 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2021 року.
		Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування № 2011 від 23 серпня 2007 року ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_5 11/25 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель і споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме частину житлового будинку з підвалом, прибудовою і двома тамбурами. На приватизовані земельній ділянці розташовані: один житловий будинок з підвалом, прибудовою і двома тамбурами цегла шлакоблоки, загальною площею 116, 2 кв. м, в тому числі житловою 65 кв. м, зазначений в плані під літерою А. Надвірні будівлі і споруди: сарай Б шлакоблоки, гараж В металевий, огорожа 1 з металевої сітки в металевій оправі, вимощення асфальтне. Дарунок сторони правочину оцінили в 58 073,00 грн.
		09 квітня 2008 року на підставі розпорядження начальника Управління містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради № 75 дозволено ОСОБА_2 реконструкцію власної частини житлового будинку з двоповерховою добудовою на території приватного будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
		Інспекцією ДАБК в Тернопільській області на ім`я ОСОБА_2 надано дозвіл на виконання будівельних робіт №433-18/2 від 10 вересня 2008 року з виконання робіт реконструкції власної частини житлового будинку з двоповерховою надбудовою, відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої 06 серпня 2008 року Управлінням містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради.
		Внаслідок завершення будівельних робіт, Управлінням Державної архітектурно будівельної інспекції у Тернопільській області 05 травня 2014 року зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, реєстраційний номер ТП 142141250124, найменування згідно з проектом будівництва ? реконструкція власної частини житлового будинку з двоповерховою добудовою, вид будівництва ? реконструкція, за адресою: АДРЕСА_1 , замовник ? ОСОБА_2 .
		Відповідно до даних оцінювального акту про будинок, а також зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд, реєстровий номер 1988, станом на 14 серпня 2013 року інвентаризаційна та балансова вартість реконструйованого об`єкта (будинків, господарських будівель та споруд), що складається з житлового будинку А, з підвалом та верандою (1 677 648,00 грн), а також з господарськими спорудами № 2,3,4,5,6 (114 861,00 грн), загалом складає 1 792 509,00 грн.
		Техніком Тернопільського міського БТІ до інвентарної справи на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 проведене обстеження, й до інвентарної справи складено Акт поточних змін, яким визначено, що внаслідок реконструкції належної ОСОБА_2 частини житлового будинку, загальна площа становить 344 кв. м, житлова ? 168, 6 кв. м.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер довідки 301254843 від 09 травня 2022 року), на підставі договору про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю, серія та номер 3371 від 02 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л. І., ОСОБА_2 отримала рішення державного реєстратора від 05 жовтня 2017 року про реєстрацію за собою розміру частки 1/1 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв. м та житловою 168, 6 кв. м. Об`єкт нерухомого майна складається з житлового будинку А, підвалу Пд, веранди а, вимощення П, воріт 2, огорожі 3, огорожі 4, стінки підпірної 5, стінки підпірної 6.
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження 
		№ 61-20968 сво 21)).
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
		Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
		У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 334/7560/20, на яку посилається заявник, вказано, що:
		«Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:
		1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя;
		2) істотність збільшення вартості має бути пов`язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Істотність збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
		… апеляційний суд встановив, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачці було подаровано житловий будинок загальною площею 54,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 1207 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. У 2014 році, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за цією ж адресою побудовано та введено в експлуатацію житловий будинок літ. Л-2 загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею 76,1 кв. м, право власності на який зареєстровано ОСОБА_2; суд апеляційної інстанції зазначив, що кожною із сторін не доведено, що це збільшення відбулося за рахунок лише його особистих коштів. Проте апеляційний суд не врахував, що сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність; апеляційний суд не встановив, що істотне збільшення вартості спірного майна відбулася саме за рахунок спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя ОСОБА_1. Не встановив якими доказами підтверджуються доводи ОСОБА_1 про те, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зароблено висновок, що:
		«у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. 
		Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
		При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19 вказано, що «суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції встановив, що жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було. Натомість суд апеляційної інстанції: помилково вважав, що саме незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача свідчить про неспростування твердження позивача і їх підтвердження; не врахував умови, які передбачені частиною першою статті 62 СК України та необхідні для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, та надав правового значення твердженню в позовній заяві та представників позивача в судовому засіданні щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння придбане початково, за відсутності оспорення договору дарування».
		Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). 
		Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)).
		Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження 
		№ 14-20цс21)).
		Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		У справі, що переглядається:
		предметом спору є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв. м та житловою 168, 6 кв. м. Об`єкт нерухомого майна складається з житлового будинку А, підвалу Пд, веранди а, вимощення П, воріт 2, огорожі 3, огорожі 4, стінки підпірної 5, стінки підпірної 6. Суди встановили, що право власності на зазначений житловий будинок зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю, серія та номер 3371 від 02 жовтня 2017 року, який збудований під час перебування сторін у шлюбі шляхом здійснення реконструкції майна відповідача, яка мала 11/25 часток у праві спільної власності на житловий будинок загальною площею цілого будинку 116, 2 кв. м, в тому числі житловою 65 кв. м. Вартість майна ОСОБА_2 становила 58 073,00 грн, вартість реконструйованого об`єкта - 1 792 509,00 грн;
		позивач посилався на те, що під час перебування у шлюбі в період з 2008 по 2017 роки сторонами були проведені роботи по реконструкції та облаштуванню для проживання житлового будинку з двоповерховою добудовою на місці житлового будинку, який раніше був подарований ОСОБА_2 згідно з договором дарування 11/25 часток житлового будинку, укладеного між нею та ОСОБА_5 Суди встановили, що позивач не надав доказів, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_1 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна;
		за встановлених судами обставин касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду, що до спірних правовідносин застосовуються положення статей 57, 62 СК України. Вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості. У розумінні статті 62 СК України втручання у право власності ОСОБА_2 може бути обґрунтованим у разі наявності в сукупності двох факторів: істотності збільшення вартості майна, що суди встановили, але також і того, що це збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником. У цьому випадку тягар доказування зазначеної обставини покладений саме на позивача, оскільки він не є власником нерухомого майна.
		Встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_1 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав, передбачених статтею 62 СК України, виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійснення реконструкції спірного об`єкту нерухомого майна не є підставою для визначення цього майна спільним сумісним майном подружжя.
		Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що у відзиві на позов відповідач не заперечувала його доводи щодо спільного проведення реконструкції та облаштування для проживання житлового будинку, при розгляді справи судом першої інстанції такі доводи не спростовувала, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги, саме лише незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача не свідчить про неспростування твердження позивача і їх підтвердження.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 серпня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                       Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                Є. В. Краснощоков
		 
		П. І Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...