Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 671/1742/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 51-1603км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023240000000149

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		6 листопада2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 671/1742/23
		провадження № 51-1603км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		 
		у режимі відеоконференції
		представника потерпілої                         ОСОБА_6 ,
		захисника                                                    ОСОБА_7 ,
		звільненого від 
		кримінальної відповідальності            ОСОБА_8 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 ? адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Волочиського районного суду Хмельницької області від 5 березня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2024 року за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_8 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ),
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК). 
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 5 березня 2024 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, на підставі ст. 47 цього Кодексу у зв`язку з передачею його на поруки трудовому колективу фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 (далі ? ФОП ОСОБА_10 ), за умови, що він протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
		 
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі ? МТСБУ), ФОП ОСОБА_10 і ОСОБА_8 залишено без розгляду.
		 
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. 
		 
		Згідно з обвинуваченням  ОСОБА_8 28 березня 2023 року близько 10:30, перебуваючи за кермом пасажирського автобуса на іноземній реєстрації марки «Plaxton Intwx», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в світлу пору доби автодорогою М-30 сполученням, М-30 «Стрий ? Умань ? Дніпро ? Ізварине» зі сторони м. Тернополя у напрямку м. Хмельницького, покриття якої в той час було вкрито мокрим рихлим снігом, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни і своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, та загрозу життю і здоров`ю громадян, а саме, діючи з необережністю, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортній пригоді, ігноруючи погодні умови, продовжуючи рух за кермом вказаного пасажирського автобуса зі швидкістю 50 км/год по своїй смузі руху, достовірно знаючи, що проїзна частина вкрита мокрим снігом, рухаючись по автодорозі М-30 на 195 км + 700 м поблизу АДРЕСА_2 , у супереч вимогам п. 12.1 ПДР не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, і, як наслідок, втратив над ним контроль.
		 
		У результаті цього ОСОБА_8 , рухаючись на автобусі марки «Plaxton Intwx», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був у некерованому стані, допустив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини автодороги на асфальтоване узбіччя з подальшим з`їздом у кювет, де відбулося його перекидання на правий бік.
		 
		Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автобуса: ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому середньої третини обох лобкових кісток таза, вираженого больового синдрому, що в сукупності належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що зазвичай призводять до тривалого розладу здоров`я (більше 21 доби); ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, численних переломів ребер правої половини грудної клітки, правобічного гемопневмотораксу, уламкового перелому тіла правої лопатки, які в сукупності належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що зазвичай призводять до тривалого розладу здоров`я (більше 21 доби); ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки, забою лівої половини грудної клітки, забою легень, переломів остистих відростків на рівні Th8-Th12 без значного зміщення, перелому голівки 9 ребра з обох сторін із незначним зміщенням, переломів голівок 6 ? 8 ребер справа, переломів поперечних відростків Th4, Th5, Th6 справа без значного зміщення, двобічного гідро(гемо)тораксу, посттравматичного ексудативного плевриту зліва, посттравматичної міжреберної нейропатії нижніх ребер, саден шкіри правої нижньої кінцівки, які в сукупності належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що зазвичай призводять до тривалого розладу здоров`я (більше 21 доби).
		 
		Своїми діями ОСОБА_8 порушив вимоги п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, 12.1 ПДР.
		 
		Недотримання ним приписів п. 12.1 ПДР перебуває в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками у вигляді спричинення ОСОБА_11 , ОСОБА_9 і ОСОБА_12 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
		 
		Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило указаним вище потерпілим тілесні ушкодження середньої тяжкості, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
		 
		Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2024 року рішення місцевого суду залишив без змін.
		 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення на скаргу 
		 
		У касаційній скарзі представникпотерпілої ОСОБА_9 ? адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвали місцевого та апеляційного судів з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		 
		Вважає, що суд першої інстанції неправомірно закрив кримінальне провадження на підставі ст. 47 КК і передав ОСОБА_8 на поруки.
		 
		На обґрунтування такої позиції вказує, що ОСОБА_8 , визнаючи у місцевому суді свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, тривалий час не вживав дій, щоб відшкодувати шкоду, завдану потерпілій  ОСОБА_9 . 
		 
		Зазначає про те, що кошти в рахунок відшкодування збитків потерпілій він перерахував безпосередньо перед прийняттям рішення судом першої інстанції про його звільнення від кримінальної відповідальності (майже через рік після ДТП).
		 
		Крім того, посилається на те, що кошти перераховано лише після зборів трудового колективу ФОП ОСОБА_10 , які згідно з протоколом відбулися 21 січня 2024 року.
		 
		У зв`язку з цим указує на відсутність у ОСОБА_8 щирого каяття (незважаючи на часткове відшкодування шкоди).
		 
		На думку адвоката, трудовий колектив, де особа працює за сумісництвом, позбавлений можливості взяти обвинуваченого на поруки, при цьому зазначає, що ОСОБА_8 працює у ФОП ОСОБА_10 та ТОВ «Люкс Рейзен Біс» і судами не встановлено, яке із цих місць роботи є основним.
		 
		Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано звільнив  ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК, оскільки, передавши його на поруки трудовому колективу, керівником якого є його брат, не з`ясував, чи здатний цей трудовий колектив здійснювати стосовно  ОСОБА_8 заходи виховного характеру та яким чином буде їх здійснювати.
		 
		Касатор посилається на те, що відповідно до позовної заяви потерпілої ОСОБА_9 та матеріалів кримінального провадження ФОП ОСОБА_10 у цій справі є цивільним відповідачем і до нього заявлено цивільний позов, тому він безпосередньо зацікавлений у звільненні свого брата від кримінальної відповідальності та в ухиленні самого від майнової відповідальності.
		 
		На переконання представника потерпілої, ОСОБА_8 має бути призначено покарання у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, а цивільний позов підлягає повному задоволенню. 
		 
		У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_8 , представник МТСБУ і прокурор вказують на невмотивованість доводів представника потерпілої в касаційній скарзі та законність і обґрунтованість судових рішень.
		 
		Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
		 
		Представник потерпілої та прокурор просили касаційну скаргу задовольнити.
		 
		Захисник та ОСОБА_8 не підтримали доводів касаційної скарги представника потерпілого і просили судові рішення залишити без змін.
		 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
		 
		Мотиви Суду 
		 
		Заслухавши доповідь судді, думку захисника, ОСОБА_8 , прокурора і перевіривши матеріали кримінального провадження, заперечення, доводи наведені у касаційній скарзі, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
		 
		Положеннями ст. 433 КПК встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		Згідно зі ст. 47 КК особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
		 
		Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК можливе лише за клопотанням колективу, членом якого є особа, про передачу її на поруки. Воно має бути оформлене протоколом загальних зборів колективу, який долучається до справи. Інших вимог до оформлення зазначених документів КК не передбачено.
		 
		Питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки є правом, а не обов`язком суду і є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування до неї передбачених законом України про кримінальну відповідальність заходів примусу. Вирішення цього питання відноситься до дискреційних повноважень суду.
		 
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо. 
		 
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		 
		Аналіз положень КК, якими регламентовано питання звільнення від кримінальної відповідальності, призначення покарання чи звільнення від його відбування дає підстави для висновку, що чіткі критерії визначення необхідності застосування саме тієї чи іншої форми реалізації кримінальної відповідальності відсутні, натомість суду надається право самостійно її обрати. Так, наприклад ст. 47 КК визначено «особа, за наявності умов, може бути звільнена від кримінальної відповідальності», або ж за змістом ч. 2 ст. 75 КК, суд «може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням», в іншому ж випадку суд призначає покарання у межах санкції визначеної відповідною нормою права, яке особа реально має відбувати. Таким чином суд, у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи, тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин що пом`якшують та обтяжують покарання, з огляду на його дискреційні повноваження та положення закону обирає між альтернативами, кожна з яких є законною.
		 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що до місцевого інстанції надійшло клопотання від трудового колективу ФОП ОСОБА_10  про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності та передачу останнього їм на поруки, що підтверджується протоколом загальних зборів трудового колективу ФОП  ОСОБА_10 від 2 січня 2024 року. 
		 
		Про щирість каяття особи свідчить і поведінка її після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю скоєного нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.
		 
		Тому, судами вірно враховано поведінку ОСОБА_8 , те, що він повністю визнав свою винуватість, під час судового розгляду та під час досудового розслідування вживав заходи щодо добровільного відшкодування завданої шкоди потерпілим, що підтверджується заявами потерпілих  ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про відсутність претензій до нього, платіжними документами про переказ грошових коштів потерпілим та про сплату медичних послуг на користь  ОСОБА_12 .
		 
		Також ОСОБА_8 вживав заходів для відшкодування збитків потерпілій  ОСОБА_9 , переказавши їй 35 000 грн, що підтверджується платіжкою АТ КБ «Приватбанк» від 21 січня 2024 року.
		 
		Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття. 
		 
		З огляду на зазначені обставини, сиди дійшли обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_8 щирого каяття та про можливість застосування до нього такого інституту звільнення від кримінальної відповідальності як передача особи на поруки на підставі ст. 47 КК. Даних ставити під сумнів правильність висновків судів про наявність щирого каяття у діях ОСОБА_8 немає. 
		 
		Також судами встановлено, що відповідно до копії трудового договору від 15 липня 2022 року № 4-2022  ОСОБА_8 працює водієм у ФОП ОСОБА_10 .
		 
		Згідно з довідкою від 1 березня 2024 року № 18 у ФОП ОСОБА_10 працює 50 осіб.
		 
		Також кількість працівників підтверджується відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам.
		 
		Відповідно до протоколу загальних зборів працівників ФОП ОСОБА_10 на ньому були присутні 45 членів трудового колективу із 50 наявних працівників, двоє з яких висловилися на підтримку клопотання та передачу ОСОБА_8 на поруки їх колективу, що було підтримано усіма учасниками.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів з обґрунтованою, зокрема зазначеними матеріалами, передачею ОСОБА_8 на поруки трудовому колективу.
		 
		Те, що керівником ФОП ОСОБА_10 є брат ОСОБА_8 не впливає на обґрунтованість рішення, оскільки ОСОБА_8 переданий на поруки численному колективу. Фактичних даних про те, що колектив не в змозі забезпечити недопущення порушень вимог закону та дотримання поведінки у трудовому колективі ОСОБА_8 матеріали кримінального провадження не містять.
		 
		Суд звертає увагу, що у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги представника потерпілої можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття провадження на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. 
		 
		Суд також бере до уваги, що кримінальне провадження закрите з нереабілітуючих підстав і стороною захисту визнається факт вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
		 
		Крім того, колегія суддів враховує, що цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення, незалежно від об`єкта посягань.
		 
		У зв`язку з викладеним, потерпіла сторона не обмежена в праві відшкодувати завдані їй збитки в порядку цивільного судочинства.
		 
		Колегія суддів не вбачає порушення приписів ст. 419 КПК, оскільки апеляційний суд достатньо обґрунтував висновки про законність прийнятого рішення і непереконливості доводів для скасування ухвали районного суду.
		 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень у касаційній скарзі не наведено, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд 
		 
		ухвалив:
		 
		Ухвали Волочиського районного суду Хмельницької області від 5 березня 2024 року та Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2024 року щодо  ОСОБА_8  залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 ? адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		ОСОБА_1                           ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...