Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2511/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2024.
Дата набрання законної сили: 07.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"07" листопада 2024 р.                                                                     Справа №914/2511/23
		м. Львів
		 
		Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
		Гриців В.М. (доповідач), Малех І.Б., Зварич О.В.
		секретар судового засідання Бабій М.М.
		представник позивача Наконечна О.М.
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ярина Плюс» на рішення Господарського суду Львівськоїобласті (суддя Манюк П.Т.) від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства «Ярина Плюс» про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності
		ВСТАНОВИВ:
		Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Ярина Плюс» про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що за Приватним підприємством «Ярина Плюс» без належних правових підстав зареєстровано право власності на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101, 8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 291а, чим порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.
		Господарський суд Львівської області рішенням від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 позовні вимоги задоволив повністю; усунув Львівській міській раді перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 291а (реєстраційний номер майна: 25556576); стягнув з Приватного підприємства «Ярина Плюс» на користь Львівської міської ради судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн.
		Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка міською радою фізичним або юридичним особами не передавалась ні у користування, ні у власність. Отже, у відповідача відсутні законні правові підстави зайняття цієї земельної ділянки, що свідчить про самовільне її зайняття, оскільки обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
		Оскільки, спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, та за відсутності доказів того, що спірне нерухоме майно в установленому законом порядку введено в експлуатацію, вказане свідчить про відсутність правових підстав вважати, що відповідач правомірно набув право власності на нього, оскільки об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а є об`єктом самочинного будівництва.
		Також суд дійшов висновку, що Львівською міською радою не пропущено строк позовної давності, оскільки наявне «триваюче правопорушення», відповідно до якого Львівська міська рада може пред`явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення її прав; а позовні вимоги Львівської міської ради по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		В апеляційній скарзі Приватне підприємство «Ярина Плюс» просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог позивача відмовити повністю.
		Вважає оскаржене рішення необґрунтованим, прийнятим на підставі неповного та неправильного установлення обставин, які мають значення для справи та загалом прийнятим із порушенням норм, як процесуального, так і матеріального права.
		Суд першої інстанції хибно дійшов висновку щодо позиції Позивача, який заявляючи вимоги про припинення права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс», хоча на думку скаржника, виключно намагався витребувати спірну земельну ділянку з володіння Приватного підприємства «ЯринаПлюс» та уникнути застосування до спірних правовідносин приписів статей 387 та388 ЦК України щодо неможливості витребування спірного майна у Приватного підприємства «Ярина Плюс», як у добросовісного набувача. Така процесуальна поведінка призводить до виникнення прецеденту щодо позбавлення добросовісного володільця правового захисту, наданого йому не лише нормами статей 387 і 388 ЦК України, а й загалом як матеріальним так і процесуальним правом, що є абсолютно неприйнятним.
		ПП «Ярина Плюс» не було учасником справи № 19/202 , яка знаходилася на розгляді Господарського суду Львівської області, при цьому саме Львівська міська рада був стороною спору та була повідомлена про наявність спору, та про наслідки його розгляду щодо визнання права власності на нежитлове приміщення протягом усіх цих років, лише у 2023 році, тобто через 15 (п`ятнадцять) років після реєстрації права власності на нежитлові приміщення та «вибуття із володіння» позивача земельної ділянки, подала позов до відповідача як добросовісного набувача про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі. Тому незастосування судом позовної давності абсолютно неприйнятним та таким, що нехтує засадами законності, рівності, розумності та справедливості. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.
		Судом першої інстанції не встановлено обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, а його добросовісність взагалі не ставиться під сумнів.
		Позивачем не було надано жодних доказів щодо притягнення до відповідальності ПП «Ярина Плюс», не було надано доказів зобов`язання відповідача здійснити перебудову (відповідне рішення суду), або доказів неможливості проведення відповідної перебудови або відмови відповідача від її проведення, та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб, суд приходить до висновку, що відсутні достатні правові підстави для зобов`язання добросовісного власника нежитлової будівлі демонтувати її за власний рахунок. Позивачем не наведена жодного аргументу, які дії ПП «Ярина Плюс» призводили до порушення прав та інтересів Львівської міської ради.
		Суд першої інстанції не надав належної уваги тому, що заявляючи вимогу про знесення належного ПП «Ярина Плюс» нерухомого майна, Позивач, фактично бажає «виправити» допущені в минулому, на його думку помилки, так як Львівська міська рада була повідомлена та була учасником розгляду справ про визнання права власності на нежитлове приміщення, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Городоцька, 291а.
		Вважає, що багаторічна бездіяльність Львівської міської ради призвела до порушення прав та інтересів Приватного підприємства «Ярина Плюс», як добросовісного набувача, який керуючись чинним законодавством України уклав договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, беручи до уваги серед багатьох і той факт, що продавець нежитлового приміщення набув таке приміщення у власність ще 2009 року.
		Львівська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, і залишити оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2024р. без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Вважає, рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		У спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що:
		У результаті реєстрації права власності на об`єкт на вул. Городоцька,291а у м. Львові загальною площею 101,8 кв.м. порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради,яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на вул. Городоцька,101,8.
		Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття391 Цивільного кодексу України), оскільки, в такому разі йдеться про так зване"триваюче правопорушення". Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов`язковою умовою цього позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.
		Львівською міською радою вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права у вигляді звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 101,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул.Городоцька, 291а. Позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з одночасним припинення права власності на таке нерухоме майно є ефективним способом захисту. Більше того, кожен розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Саме тому особа вправі пред`явити в суді ту вимогу, яку вона вважає за необхідне пред`явити, і яка, вона вважає, спроможна поновити її порушене право.
		Вимога Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самочинно збудованого нежитлового приміщення, по-перше, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України, а по-друге, означає приведення земельної ділянки у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням.
		Отже, в результаті реєстрації права власності на об`єкт на вул. Городоцька, 291а у м. Львові загальною площею 101,8 кв.м порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на вул. Городоцька, 291а.
		Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 20 травня 2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ярина Плюс» на рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23; витребував матеріали справи. Розгляд справи призначено на 27 червня 2024 року. Суд неодноразово призначав та відкладав розгляд справи.
		Суд ухвалою від 16 вересня 2024 року зупинив провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ярина Плюс» на рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 - до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №914/1785/22; ухвалою від 28 жовтня 2024 року поновив провадження у справі №914/2511/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ярина Плюс» на рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року; призначив розгляд справи на 07 листопада 2024 року.
		В усіх випадках учасники справи були повідомлені належним чином про дату і час розгляду справи. Суд не визнавав обов`язковою участь сторін у судовому засіданні.
		06 листопада 2024 року від представник Приватного підприємства «Ярина Плюс» адвокат Бартман Л.Б. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи через її неможливість прийняти участь у розгляді справи внаслідок тимчасової непрацездатності, спричиненої хворобою, задля ефективного захисту прав та інтересів відповідача, враховуючи складність справи та потребу висловлення та аргументації правової позиції відповідача.
		Також директор ПП «Ярина Плюс» надіслав суду клопотання, у якому просить не здійснювати розгляд вищезазначеної справи без участі представника (адвоката) Відповідача та відкласти розгляд справи № 914/2511/23 на іншу дату та час та про наступну дату судового засідання прохання повідомити заздалегідь у встановленому законом порядку, через тимчасову непрацездатність представника (адвоката) Відповідача внаслідок хвороби.
		При обговоренні поданих клопотань представник Львівської міської ради Наконечна О.М. повідомила суд, що адвокат Бартман Л.Б. є у приміщенні Західного апеляційного господарського суду і приймає участь в іншій справі.
		Колегія суддів з`ясувала, що дійсно, адвокат Бартман Л.Б., як представник ПП «Ярина Плюс», брала участь у справі №914/3299/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ярина Плюс» на рішення Господарського суду Львівської області від 01.05.2024, яку 07 листопада 2024 року розглядав Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Орищин Г.В. (доповідач), Галушко Н.А., Желік М.Б. За протоколом судового засідання у справі №914/3299/23, засідання розпочато 011:10 год, закінчено оголошенням судового рішення о 12:01 год.
		Цей факт підтверджено протоколом судового засідання 07 листопада 2024 в приміщенні Західного апеляційного господарського суду у справі №914/3299/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ярина Плюс» на рішення Господарського суду Львівської області від 01 травня 2024 року.
		Зважаючи на наведене, колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, та ухвалила розглядати справу за наявними матеріалами справи.
		Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.(ч.1)Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2).Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3).Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.5).
		Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухав представника позивача і вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 належить залишити без змін з огляду на наступне.
		Суд апеляційної інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «Ярина Плюс» та з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №914/1785/22 переглядає рішення Господарського суду, яким суд усунув Львівській міській раді перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 291а.
		Земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених ст. 13 Конституції України.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.
		Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
		Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		У силу вимог ч.1 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.
		Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		За змістом частини першої статті 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
		Статтею 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		За матеріалами справи суд першої інстанції встановив, що земельна ділянка на вул. Городоцькій, 291 а у м. Львові площею 0,0105 га перебуває в комунальній власності Львівської міської ради. 
		Згідно з листом управління архітектури та урбаністики від 08.06.2023 року № 4-2401-7645, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об?єкта будівництва) на вул. Городоцькій, 291а у м.Львові не надавались. Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 31.05.2023 року № 4-0006-7261, згідно з даними з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва документи щодо виконання будівельних робіт на об?єкті за адресою: м.Львів, вул. Городоцька, 291а, що були б зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю - відсутні. 
		А відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: м.Львів, вул. Городоцька, 291а зареєстровано право власності відповідача на нежитлове приміщення загальною площею 101, 8 кв.м. Вказаний об?єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування іншим особам. Право власності на об?єкт площею 101, 8 кв.м зареєстровано за Приватним підприємством «Ярина Плюс» унаслідок укладення договору купівлі-продажу між Приватним підприємством «Мотор» та Приватним підприємством «Ярина Плюс», реєстраційний № 1036 від 22.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем. Відповідно до вказаного договору, приватне підприємство «Мотор» продало, а приватне підприємство «Ярина Плюс» придбало нежитлове приміщення під літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а загальною площею 101,8 кв.м. 
		Суд першої інстанції вказав, що з моменту укладення договору купівлі-продажу (22.05.2009) відповідач, як власник об`єкта, не звертався до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням щодо оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об`єкт, що був предметом купівлі-продажу. 
		Первинно, право власності на об`єкт по Городоцькій, 291а (реєстраційний номер майна 25556576) було зареєстровано 26.11.2008 за Фізичною особою-підприємцем Михайлів Євген Євгенович на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 року у справі № 19/202, яким було визнано за Фізичною особою-підприємцем Михайлівим Євгеном Євгеновичем право власності на нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а та зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" здійснити державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за Фізичною особою-підприємцем Михайлівим Євгеном Євгеновичем.
		  Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 № 19/202 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 у справі № 19/202 касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Михайліва Євгена Євгеновича залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 у справі № 19/202 залишено без змін. 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 24.02.2009 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було зареєстровано за приватним підприємством «Мотор» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 101, 8 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а (реєстраційний номер майна 25556576). Реєстрація права власності за Приватним підприємством «Мотор» відбулася на підставі договору купівлі-продажу між Михайлівим Євгеном Євгеновичем та Приватним підприємством «Мотор», реєстраційний № 101 від 30.01.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною. 
		Відтак Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 17.06.2009 було проведено реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Ярина Плюс». Право власності зареєстровано за Приватним підприємством «Ярина Плюс» унаслідок укладення договору купівлі-продажу між Приватним підприємством «Мотор» та Приватним підприємством «Ярина Плюс», реєстраційний № 1036 від 22.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем. 
		Таким чином, 26.11.2008 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було проведено первинну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, скасованого постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009.
		Скасовуючи рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції, констатував, що об`єкт на вул. Городоцька, 291а є здійсненим позивачем самочинним будівництвом, а земельна ділянка була надана позивачу (фізичній особі-підприємцю Михайліву Євгену Євгеновичу) в оренду не для забудови, а для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми. Позивач не надав суду дозволів на виконання будівельних робіт, не надав доказів прийняття збудованого об`єкту в експлуатацію відповідно до вимог постанови КМУ від 22.09.2004 № 1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів». 
		За обставин, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р. у справі № 19/202 скасовано, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належних та таких, що передбачені чинним законодавством документів, необхідних для оформлення права власності на будівлю літ. «Б-1» загальною площею 101,8 кв.м, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а у фізичної особи- підприємця Михайліва Євгена Євгеновича, та як наслідок, відсутність належних прав для реєстрації права власності на вказаний об`єкт за Приватним підприємством «Мотор» та в подальшому за відповідачем.
		  Відповідно до листа управління державного контролю за використанням та охороною земель від 09.06.2023 року № 4-2412-7758, на виконання наказу департаменту містобудування від 31.05.2023 № 152 спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель за участю управління архітектури та урбаністики проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 291а, за результатами чого складено акт від 08.06.2023 № 229. Встановлено що ПП «Ярина Плюс» фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0105 га для розміщення нежитлового приміщення на вул. Городоцькій, 291а у м. Львові за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
		  Відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на вул. Городоцькій, 291а у м.Львові підтверджується також листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради від 21.07.2023 № 4-2403-9805. Відповідно до вказаного листа, відсутність інформації щодо приймання Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення загальною площею 101, 8 кв.м за адресою: вул. Городоцька, 291а, м. Львів (реєстраційний номер майна: 25556576) в управлінні земельних ресурсів відсутня. Інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта 25556576) в Управлінні земельних ресурсів відсутня. 
		Отже, у відповідача відсутні законні правові підстави зайняття земельної ділянки за адресою: вул. Городоцька, 291а, м. Львів, що свідчить про самовільне її зайняття, адже обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
		  Оскільки, спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, та за відсутності доказів того, що спірне нерухоме майно в установленому законом порядку введено в експлуатацію, вказане свідчить про відсутність правових підстав вважати, що відповідач правомірно набув право власності на нього, оскільки об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Городоцька, 291а, м. Львів є об`єктом самочинного будівництва. 
		Приписи статті 376 Цивільного кодексу України унеможливлюють застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.
		Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц). 
		За усталеною позицією Верховного Суду, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, та самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. 
		Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначив, що спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності здійснено самочинне будівництво, яке зареєстровано за відповідачем. Тобто, порушеним є право власності територіальної громади, і таке порушення пов`язане із позбавленням можливості використовувати земельну ділянку. 
		Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. 
		  За ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. 
		  Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
		Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. 
		  За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
		Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21). Таку ж правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22. 
		Стаття 391 Цивільного кодексу України передбачає права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. 
		Тобто передбачений вказаною правовою нормою позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає и?ому здіи?снювати користування та розпорядження ним. 
		Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. 
		  Як встановив суд першої інстанції, територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки на вул. Городоцькій, 291а у м. Львові, на якій знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв.м., яка належить ПП «Ярина Плюс». 
		У результаті реєстрації за відповідачем права власності на об`єкт на вул. Городоцькій, 291а у м. Львові загальною площею 101,8 кв.м. порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на вул. Городоцькій, 291а. 
		У статті 268 Цивільного кодексу України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, оскільки у частині другій цієї? статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. У деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. 
		Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу Украі?ни), оскільки, в такому разі йдеться про так зване "триваюче правопорушення". Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення и?ого прав. Обов`язковою умовою цього позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову. 
		Суд першої інстанції дійшов заснованого на законі і обставинах справи висновку, що Львівською міською радою не пропущено строк позовної давності, оскільки наявне «триваюче правопорушення», відповідно до якого Львівська міська рада може пред`явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення її прав.
		Посилання відповідача на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 по справі № 19/202 є безпідставним, оскільки таке було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009. 
		Виходячи з положень статті 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, суд доходить висновку, що доказами, наявними у справі, не доведено правомірності набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, а відтак право на земельну ділянку у набувача нерухомості не виникає. Згідно з вимогами законодавства одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, виникає право на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки (з врахуванням правової позиції, зазначеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 березня 2019 року у справі № 902/341/17).
		Щодо доводів відповідача про добросовісність набуття майна то суд першої інстанції зазначив, що у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.
		Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі № 347/1276/17.
		У постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.
		Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що Територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради як власник земельної ділянки має право вимагати від ПП «Ярина Плюс» усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 291а, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення за цією адресою, останнє набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав попередній його власник - Приватне підприємством «МОТОР».
		Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що право власності на вищевказане приміщення первісним власником було зареєстровано на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202, яке було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р. та залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009. Договір купівлі-продажу між ПП «Мотор» та ПП «Ярина Плюс» було укладено 22.05.2009, отже такий договір було укладено вже після втрати попереднім власником прав на таке майно. 
		Велика Палата Верховного Суду у п. 122-126 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 вказала на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. 
		Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.
		Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).
		Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).
		Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Львівської міської ради по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову про знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності є законними та обґрунтованими, також спростовуються вказаним доводи апеляційної скарги. Апеляційний суд констатує, що висновки суду першої інстанції у справі №914/2511/23 відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22, а саме: «п. 94. Разом із тим спір у цій справі № 914/1785/22 не пов`язаний із нерухомим майном, тому питання щодо визначення особи (забудовник чи останній набувач), зобов`язаної знести об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, вирішенню при розгляді цієї справи не підлягає, оскільки норми статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.»
		Ураховуючи наведене та те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано, що за Приватним підприємством «Ярина Плюс» без належних правових підстав зареєстровано право власності на нежитлове приміщення під літ. «Б-1» загальною площею 101, 8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Городоцька, 291а, що порушило права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою. Також, не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про те, що скаржник є добросовісним набувачем, а позивач порушив строк позовної давності із зверненням з позовом про відновлення порушених прав.
		Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими і правомірними висновки суду першої інстанції, наведені в рішенні від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23. Такі узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків суду першої інстанції.
		Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому законні підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства «Ярина Плюс» відсутні.
		Керуючись статтями 129, 269, 270, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Рішення Господарського суду Львівської області від 15 квітня 2024 року у справі №914/2511/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ярина Плюс» - без задоволення.
		Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство «Ярина Плюс».
		 
		Постанова набирає законної сили з дня прийняття. 
		Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
		Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.
		 
		Суддя                                                            В.М. Гриців 
		 
		Суддя                                                             О.В. Зварич
		 
		Суддя                                                                                          І.Б. Малех

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...