Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/30926/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-6073ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		06 листопада 2024 року                           
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 757/30926/21-ц
		 
		провадження № 61-6073св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Міністерство юстиції України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва                    від 28 листопада 2022 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 02 квітня 2001 року він здійснює незалежну професійну діяльність, як арбітражний керуючий, на підставі ліцензії Міністерства економіки України від 02 квітня 2001 року № 552, ліцензії Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19 жовтня 2001 року № 047963, ліцензії Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 02 квітня 2004 року серії АА № 783055, ліцензії Державного департаменту з питань банкрутства від 04 квітня 2007 року серії АВ № 307377, ліцензії Міністерства юстиції України від 04 квітня 2012 року серії АВ № 600729, свідоцтва Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 606 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Як арбітражний керуючий він внесений до Єдиного реєстру арбітражних керуючих.
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1097/5                                «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 » свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 02 квітня 2013 року № 606 було анульовано.
		 
		Вказував, що за результатами оскарження ним в судовому порядку наказу Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1097/5, наказом Міністерства юстиції України від 26 березня 2021 року № 1146/5 на підставі постанови Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 826/6548/18 поновлено дію його свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого та право на заняття незалежною професійною діяльністю.
		 
		Позивач зазначав, що на момент винесення рішення про припинення дії свідоцтва  у нього був найвищий п`ятий рівень кваліфікації арбітражного керуючого та він виконував повноваження арбітражного керуючого у 21 справі про банкрутство, що були у провадженнях господарських судів Вінницької, Донецької, Київської, Харківської областей, за якими він був відсторонений судами від виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора.
		 
		Посилався на те, що внаслідок прийняття Міністерством юстиції України протиправного й скасованого надалі наказу від 10 квітня 2018 року № 1097/5                    він зазнав значних переживань та моральних страждань, було завдано шкоди його правам та інтересам, він не міг брати участь у справах про банкрутство як арбітражний керуючий, що негативно вплинуло на його ділову репутацію.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просив суд стягнути з Міністерства юстиції України на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня                    2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 грн.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судові рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки судовим рішенням                    у справі № 826/6548/18, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність дій посадової особи Міністерства юстиції України прианулюваннісвідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 02 квітня 2013 року                   № 606, тому наявні передбачені законом підстави для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
		 
		Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із положень статей 23, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й урахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, інші обставини, та дійшов висновку про те, що з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 10 000 грн.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, щовисновок суду про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 є правильним, а визначений судом розмір відшкодування, з урахуванням вимушених змін у житті, відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У квітні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                        у складі Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями                від 26 квітня 2023 року касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року передана для розгляду колегії суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В. (провадження                      № 61-6073ск23).
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та відмовлено                                   у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
		 
		У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного                            Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року   № 1176/0/226-24 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 та на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 757/30926/21-ц                                        за касаційним провадженням № 61-6073ск23.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року для розгляду касаційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року визначено суддю-доповідача - Лідовця Р. А. та суддів, які входять до складу колегії: Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга Міністерства юстиції України мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням                          статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову  ОСОБА_1 .
		 
		Посилається на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість і доведеність позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, встановлення причинно-наслідкового зв`язку між наказом Міністерства юстиції України та нездійснення позивачем професійної діяльності арбітражного керуючого є помилковими.
		 
		Зазначає, що сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій посадової особи Міністерства юстиції України неправомірними, за умови недоведення вищенаведених обставин, не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, з огляду на зміст постанови Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 826/6548/18, підставою для скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1097/5 про анулювання свідоцтва позивача про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, стали не протиправні дії або бездіяльність посадових осіб органу,                          а порушення процедури накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 .
		 
		При цьому вважає, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем                                 у справі, оскільки належним відповідачем є саме Держава Україна.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Міністерство юстиції України вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 1173, 1174 ЦК України у правовідносинах, що виникли між Міністерством юстиції України як контролюючим органом та арбітражним керуючим як суб`єктом незалежної професійної діяльності внаслідок скасування наказу про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У липні 2023 року  ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи Міністерства юстиції України, викладені у касаційній скарзі,                    є необґрунтованими, а підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
		 
		Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням                                      статей 263-265 ЦПК України.
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 з 02 квітня 2001 року здійснював незалежну професійну діяльність,              як арбітражний керуючий на підставі ліцензії Міністерства економіки України                       від 02 квітня 2001 року № 552, ліцензії Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19 жовтня 2001 року № 047963, ліцензії Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 02 квітня 2004 року серії АА № 783055, ліцензії Державного департаменту з питань банкрутства від 04 квітня 2007 року серії АВ № 307377, ліцензії Міністерства юстиції України від 04 квітня 2012 року серії АВ № 600729, свідоцтва Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 606 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). 
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1097/5                                «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 » свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 02 квітня 2013 року № 606, видане ОСОБА_1 було анульовано.
		 
		Рішенням Окружного адміністративного суду и. Києва від 05 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду                    від 30 січня 2019 року, у задоволенні позову арбітражного керуючого                   Патерилова В. В. до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії відмовлено (справа № 826/6548/18).
		 
		Ухвалами Господарського суду Київської області від 24 травня 2018 року у справі  № 5002-17/1718-2011, від 05 червня 2018 року у справі № Б8/120-12,                                          від 21 листопада 2018 року у справі № Б911/96/08/13-г, від 21 листопада 2018 року у справі № 911/128/14, від 05 грудня 2018 року у справі № 95/11б-03/2/8,                                    від 19 червня 2019 року у справі № Б8/078-12 арбітражного керуючого                       Патерилова В. В. усунуто від виконання повноважень ліквідатора таких боржників (банкрутів): Товариства з обмеженою відповідальністю «Алінеас», Акціонерного товариства «Агроінком», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудівник», Приватного вищого навчального закладу «Економіко-технологічний університет», Товариства з обмеженою відповідальністю «Неаполь-Сервіс».
		 
		Ухвалами Господарського суду Вінницької області від 26 липня 2018 року у справі № 6/10-570 та від 20 березня 2019 року у справі № 902/672/16 припинено повноваження арбітражного керуючого Патерилова В. В. як ліквідатора таких боржників (банкрутів): Відкритого акціонерного товариства «Вінницький підшипниковий завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Урожай».
		 
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 серпня 2019 року у справі № 922/5022/15 припинено повноваження арбітражного керуючого Патерилова В. В. як ліквідатора боржника Приватного підприємства «НВ-Інвест».
		 
		Ухвалами Господарського суду Донецької області від 20 серпня 2019 року у справі   № 45/169б, від 29 серпня 2018 року у справі № 905/2896/13, від 04 вересня 2018 року у справі № 905/2409/14, від 24 вересня 2018 року у справі № 18/218/б,                                       від 12 листопада 2018 року у справі № 5/186б, від 27 лютого 2019 року,                                           від 05 березня 2019 року у справі № 5006/27/129б/2012, від 23 квітня 2019 року                           у справі № 27/10б, від 23 квітня 2019 року у справі № 27/1666б, від 05 червня                        2019 року у справі № 905/93/15 арбітражного керуючого Патерилова В. В. усунуто від виконання повноважень ліквідатора таких боржників (банкрутів): Дочірнього підприємства «Старобешівський завод «Буддеталь» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасенергобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпроспецзв`язок», Акціонерного товариства «ЗІМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий дім «Кристал», Акціонерного товариства «Маріупольський хлібокомбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінг», Закритого акціонерного товариства «Докучаєвськбудінвест», Публічного акціонерного товариства «Маріупольський дослідно-експериментальний завод», Державного відкритого акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика Красноарміська, м. Білозерське».
		 
		Постановою Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 826/6548/18 касаційну скаргу арбітражного керуючого Патерилова В. В. задоволено.
		Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року               та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов арбітражного керуючого Патерилова В. В. задоволено.
		Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України                                      «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 » від 10 квітня 2018 року № 1097/5.
		Зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з державного реєстру арбітражних керуючих запис про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) Патерилова В. В. (провадження № К/9901/5133/19).
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 26 березня 2021 року № 1146/5                                       «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року                        № 1097/5» скасовано наказ Міністерства юстиції України «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 » від 10 квітня 2018 року № 1097/5 та Департаменту з питань банкрутства забезпечено внесення запису до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                           і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
		 
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		 
		Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;                               4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		 
		Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
		 
		При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		 
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно із якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
		 
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20).
		 
		У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією                                      з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає,                      що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.                При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,                                            є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».
		 
		Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство 
		здійснюється на засадах змагальності сторін. 
		 
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Постановою Верховного Суду Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі                 № 826/6548/18 було встановлено протиправність наказу Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1097/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого позивачу.
		 
		Ураховуючи наведене, встановлення судовим рішенням незаконності дій відповідача Міністерства юстиції України щодо анулювання виданого                      ОСОБА_1 свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), наявні правові підстави для стягнення на його користь грошових коштів у відшкодування моральної шкоди.
		 
		Урахувавши конкретні обставини справи, особливості впливу на позивача події неправомірного анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), змін у житті  ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу був позбавлений можливості здійснювати діяльність арбітражного керуючого, а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення на користь позивача 10 000 грн у на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази                і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні                            й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 27 листопада 2019 року у справі                        № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
		 
		Крім того, колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права                     у подібних правовідносинах, а саме положень статей 1173, 1174 ЦК України                                           у правовідносинах, що виникли між Міністерством юстиції України як контролюючим органом та арбітражним керуючим як суб`єктом незалежної професійної діяльності внаслідок скасування наказу про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо питання застосування вказаних норм права, зокрема, у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 201/12077/19 (провадження                 № 61-11501св20), від 23 листопада 2022 року у справі № 201/12077/19 (провадження № 61-9853св22), від 27 вересня 2023 року у справі № 757/15394/21-ц (провадження № 61-11056св22), а за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням предмета й підстав позову, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено                             з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою,                      а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Проте, Верховний Суд звертає увагу на таке.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що:
		«кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню                                 з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 227/4691/21 (провадження № 61-3733св23) зазначено:
		«втім суди не врахували, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом,                         в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 1 000 грн належить змінити».
		 
		З огляду на зазначене, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме: абзаци другий та третій резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року слід викласти в такій редакції: 
		«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.»
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини  із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково,                                         а саме - змінено лише частково резолютивну частину судового рішення, відтак Міністерство юстиції України, як особа, яка подала касаційну скаргу, не отримало очікуваного результату, на який сподівалося при поданні касаційної скарги.                                  З огляду на зазначене, судові витрати розподілу не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                 у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та постанову змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року в такій редакції: 
		«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.»
		 
		В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада              2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...