Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990/56/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2024.
Дата набрання законної сили: 17.10.2024
Номер судового провадження: 11-136заі24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 жовтня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 990/56/24
		Провадження № 11-136заі24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді-доповідача Гриціва М. І., 
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Ксендзова А. С.,
		розглянула на відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2024 року (судді Білак М. В., Губська О. А., Загороднюк А. Г., Мацедонська В. Е., Соколов В. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Вища рада правосуддя (далі - ВРП, Рада), про визнання протиправним та скасування рішення і
		ВСТАНОВИЛА:
		1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 16 січня 2024 року № 2/пс-24 «Про відмову судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 у рекомендуванні для переведення на посаду судді до іншого суду та призначення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді» (далі - Спірне рішення), а також зобов`язати Комісію ухвалити рішення про рекомендування ОСОБА_1 для переведення на посаду судді Київського окружного адміністративного суду.
		Прохання мотивував тим, що у зв`язку зі скасуванням у судовому порядку рішень Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 травня 2010 року № 344/0/15-10 та № 345/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги», а також Постанови Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 03 червня 2010 року № 2316-ІV «Про звільнення суддів» у частині його звільнення, із 16 березня 2006 року автоматично поновлена дія Постанови ВРУ «Про обрання суддів» від 16 березня 2006 року № 3565-ІV, якою компетентний орган обрав його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково. Відтак вважає, що відпали всі перепони з реалізації права на здійснення професійної діяльності судді. 
		Утім, станом на час звернення до суду він не може здійснювати правосуддя з незалежних від нього причин, бо не був зарахований до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва. Це, своєю чергою, призводить і до невиконання рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України».
		29 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ВРП та ВККС про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, виконання рішення ЄСПЛ та вирішення питання про переведення його на посаду судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва. У відповідь на цю заяву від її адресатів отримав відмову.
		Вважає Спірне рішення ВККС незаконним і таким, що підлягає скасуванню, позаяк воно основувалося на Законі України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
		На переконання позивача, питання переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації чи ліквідації суду вирішується за правилами Закону № 3511-ІХ відносно судді, який перебуває у штаті відповідного суду та отримує суддівську винагороду. Тим часом його протиправно не зарахували до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, хоча його заява про переведення до Київського окружного адміністративного суду є способом виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року, постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 та рішення ВРП від 26 січня 2021 року.
		Оскільки із заявою до ВРП та ВККС щодо реалізації свого права бути переведеним до іншого суду позивач звернувся до набрання чинності Законом № 3511-ІХ, то тоді, за його баченням, правила згаданого Закону з огляду на вимоги статті 58 Конституції України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Ураховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, вважає, що в його випадку може бути застосована зворотна дія закону в часі, адже правовідносини між ним та ВРП, ВККС щодо переведення на посаду судді виникли до набрання чинності Законом № 3511-ІХ.
		Наголошує, що законодавство України не визначає, як бути в разі незаконного звільнення судді, чому він не може мати права на поновлення на посаді судді, зокрема й шляхом переведення на посаду до іншого суду, без підтвердження відповідності займаній посаді. Отже, у позивача, якого незаконно звільнили та незаконність звільнення якого встановлена в судовому порядку, існувало чітке розуміння свого права бути поновленим на посаді судді шляхом переведення на посаду до іншого суду, без підтвердження відповідності займаній посаді та проходження кваліфікаційного оцінювання.
		Звертає увагу на законні, легітимні очікування, що є одним із проявів справедливості у праві бути поновленим на посаді судді шляхом переведення до іншого суду у разі незаконного звільнення та встановлення незаконності такого звільнення в судовому порядку.
		Гадає, що саме зобов`язання ВККС ухвалити рішення про рекомендацію ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до Київського окружного адміністративного суду забезпечить ефективний захист порушених прав у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та буде належною формою вирішення спору, адже виключить необхідність повторного звернення до суду з новим позовом.
		2. У відзиві на позовну заяву відповідач висловив незгоду з доводами позивача, проти позову заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.
		Зазначав, що за загальним правилом, зокрема, відповідно до статті 82 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) переведення судді здійснюється за результатами конкурсу.
		Позивач після скасування відповідних актів про його звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва продовжує обіймати посаду судді цього суду безстроково.
		Коли набрав чинності Закон № 3511-ІХ (з 30 грудня 2023 року), позивач як суддя Окружного адміністративного суду міста Києва міг бути рекомендований Комісією для переведення на посаду судді до іншого суду того самого рівня без конкурсу виключно після підтвердження відповідності займаній посаді судді.
		З набранням чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Законом № 1402-VIII встановлена обов`язкова процедура, якою передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до 30 вересня 2016 року, має бути оцінена у визначеному законом порядку (підпунктом 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України).
		Зважаючи на те, що на момент розгляду Комісією питання про рекомендацію для переведення на посаду судді до іншого суду ОСОБА_1 не пройшов процедуру підтвердження відповідності займаній посаді, та ураховуючи вимоги пункту 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402?VIII, Комісія не мала підстав для внесення рекомендації до ВРП про переведення позивача до Київського окружного адміністративного суду.
		До того ж у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває касаційна скарга  ОСОБА_1 на судові рішення у справі № 380/2696/21 з результатами розв`язання спору за позовними вимогами апелянта про зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва зарахувати позивача до складу суддів цього суду. З покликанням на цю обставину та на те, що процедура ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва ще не завершена, відповідач підводить до думки, що розгляд питання про внесення Комісією рекомендації про переведення позивача до Київського окружного адміністративного суду є належним способом виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України».
		Хибними вважає відповідач і доводи позивача про необхідність застосування законодавства у редакції, чинній на час подання ним заяви - станом на 29 листопада 2023 року, коли Комісія вирішувала питання про внесення рекомендації до ВРП про його переведення на посаду судді Київського окружного адміністративного суду. Стосовно цього повідомляє, що правовідносини, пов`язані з реалізацією Комісією своїх повноважень щодо внесення до ВРП рекомендацій про переведення суддів ліквідованих судів, зокрема суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, виникли до набрання чинності Закону № 3511?ІХ та є триваючими, тому на момент ухвалення Спірного рішення Комісія як суб`єкт владних повноважень не мала підстав для застосування норм Закону, які втратили чинність.
		Такою самою мірою відповідач просить сприймати твердження позивача про несвоєчасність розгляду його заяви, бо, на думку автора відзиву, матеріали стосовно переведення судді ОСОБА_1 були передані члену ВККС 15 грудня 2023 року, останнє засідання Комісії у пленарному складі у 2023 році відбулося 21 грудня 2023 року, а з огляду на обов`язок завчасно повідомити суддю про засідання Комісії розгляд спірного питання відбувся 16 січня 2024 року.
		Беручи до уваги, що повноваження Комісії щодо ухвалення рішення про внесення до ВРП рекомендації про переведення судді є дискреційними та належать до виключної компетенції Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в системі правосуддя України, відповідач вважає, що звернення позивача до суду з такими позовними вимогами не є належним способом захисту в розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		3. Представник третьої особи надіслала пояснення щодо позовної заяви. Повідомила, що з огляду на принцип обов`язковості судового рішення ВРП здійснила перевірку наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності і 26 січня 2021 року ухвалила рішення 
		№ 116/0/15-21 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва».
		07 грудня 2023 року ВРП надіслала ОСОБА_1 відповідь № 12421/0/9-23 з повідомленням про те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 70 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) переведення судді з одного суду до іншого здійснюється Радою на підставі та в межах рекомендації ВККС і доданих до неї матеріалів. Оскільки до ВРП не надійшла рекомендація ВККС про переведення ОСОБА_1 на посаду судді Київського окружного адміністративного суду, його заява від 29 листопада 2023 року та додані до неї документи були надіслані до ВККС для розгляду в межах повноважень.
		4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 28 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
		Цей суд виснував, що у спірній ситуації відповідач, коли вирішував питання про переведення на посаду судді до іншого суду та призначив кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді, діяв у межах наданих йому законами № 1401-VІІІ і № 3511-ІХ дискреційних повноважень. 
		Хоч ВККС і не була уповноважена виконувати рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» з огляду на мотивувальну частину такого рішення, висновки Верховного Суду та Великої Палати у справі № 800/305/17, Комісія взяла до уваги правові позиції цих судових інституцій, зважила на конституційні гарантії незалежності суду та суддів і вчинила дії, спрямовані на пришвидшення вирішення питання щодо здійснення правосуддя позивачем.
		Цей суд виокремив, що правний стан ОСОБА_1 на час виконання рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України», постанови Великої Палати від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 та рішення ВРП від 26 січня 2021 року № 116/0/15-21 лише частково був відновлений з огляду на існування об`єктивних причин, які завадили його відновити повністю.
		За висновками суду, ВККС охопила своєю увагою таку обставину і в контексті цього обрала один з можливих (прийнятних) варіантів початку процедури переведення ОСОБА_1 до іншого суду.
		Комісія вирішила, що правильним і логічним підходом до урегулювання питання з відновлення звільненого судді у штаті суду буде офіційний документ посадової особи відповідного суду, до повноважень якої належить видання наказу про зарахування особи до штату відповідного суду. Такого роду дії будуть відповідати висновкам Верховного Суду, викладеним у пунктах 52-54 постанови від 07 лютого 2019 року у справі № 800/345/17. Поза тим, у спірних правовідносинах питання відновлення судді у штаті суду не є вимогою цього позову, оскільки є предметом спору в іншій справі (№ 380/2696/21).
		Пункт 4 частини першої статті 24 Закону № 1401-VІІІ прописує, що голова місцевого суду на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді видає відповідний наказ.
		Станом на час звернення до ВРП та ВККС із заявою про вирішення питання щодо переведення на посаду судді до іншого суду позивач не був включений до штату Окружного адміністративного суду міста Києва, що зумовило його звернутися до Львівського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою, розгляд якої триває (справа № 380/2696/21).
		Проте непоновлення ОСОБА_1 в штаті Окружного адміністративного суду міста Києва, на посаду судді якого він був обраний безстроково Постановою ВРУ від 16 березня 2006 року № 3565-ІV, не обмежило його права звернутися до ВККС із заявою про переведення на посаду судді до іншого суду навіть попри приписи Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX), яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
		Як установив суд, хоча на час виникнення спірних правовідносин позивач не займає штатну суддівську посаду в Окружному адміністративному суді міста Києва і не здійснює правосуддя на професійній основі з причин, які були висвітлені у цьому рішенні, на нього все-таки поширюється статус судді, визначений Конституцією України та Законом № 1401-VІІІ, якого він набув безстроково у березні 2006 року.
		Відтак суд підсумував, що відповідач у спірній ситуації діяв у межах дискреційних повноважень щодо вирішення питання про переведення на посаду судді до іншого суду та призначення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, наданих Законом № 1401-VІІІ та Законом № 3511-ІХ.
		5.  ОСОБА_1 не примирився із цим рішенням і через свого адвоката ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Подібно до доводів позовної заяви стверджує, що на час звернення позивача до ВРП та ВККС із заявою від 29 листопада 2023 року Закон № 1402-VIII діяв у редакції Закону України від 06 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року), за правилами статті 82 якого переведення судді до іншого суду в разі ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді, здійснювалося як без проведення конкурсу, так і без підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді.
		На переконання позивача, пункт 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII стосується тих суддів, які перебувають у штаті відповідного суду, а переведення їх на посаду до іншого суду пов`язане виключно з реорганізацією чи ліквідацією цього суду.
		Водночас позивача протиправно не зарахували до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, а його переведення є способом виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року, постанови Великої Палати від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 та рішення ВРП від 26 січня 2021 року.
		З позиції апелянта, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків і щодо несвоєчасного розгляду заяви позивача. Як гадає апелянт, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що жодного реагування на заяву позивача від 29 листопада 2023 року ВККС не здійснила, зокрема не повернула її без розгляду, якщо вважала, що прохальна частина такої заяви стосувалася безпосередньо ВРП. До того ж тривале зволікання з проведенням автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВККС свідчить про недотримання відповідачем розумних строків розгляду такої заяви.
		Так само як і в позовній заяві, наполягає, що законодавство України не визначає, як бути в разі незаконного звільнення судді, чому він не може мати права на поновлення на посаду судді, зокрема й шляхом переведення на посаду до іншого суду, без підтвердження відповідності займаній посаді. Отже, у позивача, якого незаконно звільнили та незаконність звільнення якого встановлена в судовому порядку, існувало чітке розуміння свого права бути поновленим на посаді судді шляхом переведення на посаду до іншого суду без підтвердження відповідності займаній посаді та проходження кваліфікаційного оцінювання.
		Вважає, що саме зобов`язання ВККС ухвалити рішення про рекомендацію ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до Київського окружного адміністративного суду забезпечить ефективний захист порушених прав у розумінні статті 13 Конвенції та належне вирішення спору, адже виключить необхідність повторного звернення до суду з новим позовом.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник ВККС просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2024 року - без змін з мотивів, подібних до тих, що викладені у відзиві на позовну заяву.
		Аналогічно до доводів свого відзиву на позовну заяву Комісія намагається переконати, що станом на дату розгляду нею (Комісією) питання про рекомендацію ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до іншого суду останній не пройшов процедури підтвердження відповідності займаній посаді, що само по собі в аспекті вимоги пункту 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII унеможливлювало ухвалення позитивного рішення про внесення рекомендації до ВРП про переведення позивача до Київського окружного адміністративного суду.
		Вважає помилковими мотиви апеляційної скарги позивача про те, що Комісія не мала застосовувати норми, що регламентують загальну процедуру переведення судді до іншого суду у зв`язку з ліквідацією суду, в якому суддя обіймав посаду, через те що пріоритетним у вирішенні цього питання мало б бути застосування законодавства, спрямованого на виконання рішення ЄСПЛ. Щодо цього ВККС повідомила, що переведення судді до іншого суду без конкурсу поза іншою процедурою, ніж за тою, що передбачена статтею 821 Закону № 1402-VIII, у межах повноважень ВККС здійснити не можна.
		Не погоджується і з твердженням позивача про те, що Комісія для того, щоб рекомендувати ВРП перевести ОСОБА_1 на посаду судді Київського окружного адміністративного суду, мала застосувати законодавство в редакції, чинній на час подання заяви, тобто станом на 29 листопада 2023 року.
		З цього приводу гадає, що правовідносини, пов`язані з реалізацією Комісією своїх повноважень щодо внесення до ВРП рекомендацій про переведення суддів ліквідованих судів, зокрема суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, виникли до набрання чинності Закону № 3511-ІХ та є триваючими. На момент ухвалення Спірного рішення ці правовідносини регулювалися відповідними нормами права, які й були застосовані. Комісія як суб`єкт владних повноважень не мала підстав для застосування іншого законодавчого регулювання, зокрема норм Закону, які зазнали редакційних змін.
		Безпідставними, на думку Комісії, теж є аргументи позивача про несвоєчасність розгляду його заяви про зволікання з передачею матеріалів стосовно його переведення члену Комісії (15 грудня 2023 року), невключення до порядку денного останнього засідання Комісії у пленарному складі у 2023 році (21 грудня 2023 року), про призначення розгляду спірного питання на засіданні ВККС тоді, коли діяла нова редакція Закону № 1402-VIII, що по-новому регулювала порядок переведення судді до іншого суду без конкурсу (16 січня 2024 року).
		Підтвердження хибності цих доводів позивача Комісія виводить з того, що заява ОСОБА_1 від 29 листопада 2023 року відомого змісту, яку ВККС отримала 04 грудня 2023 року, та заява такого ж змісту і з тією ж датою, яка надійшла від ВРП і яку Комісія отримала 07 грудня 2023 року, є ідентичними. Після надходження цих звернень вони були розглянуті одночасно з ухваленням Спірного рішення. До того ж строків розгляду заяв суддів про переведення до іншого суду без конкурсу закон не встановлює. 
		Вкотре Комісія наголосила, що її повноваження щодо ухвалення рішення про внесення до ВРП рекомендації про переведення судді є дискреційними. Рекомендація судді для переведення до іншого суду є виключною компетенцією Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в системі правосуддя України. Відтак підсумовує, що звернення позивача до суду з такими позовними вимогами є неналежним способом захисту у розумінні статті 5 КАС України.
		ВРП теж подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, з-поміж іншого, зазначила, що Рада, коли передавала заяву ОСОБА_1 до ВККС для її розгляду в межах повноважень, діяла виключно на підставі, в межах і у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
		6. На судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення 
		- про задоволення позовних вимог. Прохання мотивував доводами, які відображені в апеляційній скарзі.
		Представник відповідача, оперуючи доводами відзиву на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
		7. Велика Палата ухвалою від 01 липня 2024 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 17 липня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 29 серпня 2024 року.
		У розгляді справи була оголошена перерва до 12 вересня 2024 року. 12 вересня 2024 року справа була знята з розгляду, наступне засідання призначене на 17 жовтня 2024 року.
		8. Велика Палата заслухала пояснення учасників справи, дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, зважила на письмові звернення, що надійшли на адресу суду, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла такого висновку.
		9. Насамперед для розв`язання порушених в апеляційній скарзі спірних питань потрібно викласти фактичні обставини справи. Лаконічно їх можна подати таким чином.
		ВРУ Постановою від 22 березня 2006 року № 3565-ІV обрала ОСОБА_1 безстроково на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а Президент України Указом від 09 червня 2006 року № 501/2006 призначив його головою цього суду.
		17 травня 2010 року ВРЮ ухвалила рішення № 344/0/15?10 та № 345/0/15-10 про внесення до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги.
		ВРУ Постановою від 03 червня 2010 року № 2316-VI звільнила ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 13 серпня 2010 року у справі № П-88/10-131/10 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування її рішення від 17 травня 2010 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги» та до ВРУ про скасування її Постанови від 03 червня 2010 року № 2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
		У лютому 2011 року ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, в якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції. Посилався на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво, негативно вплинуло на його приватне життя.
		З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів у національних судах, усі ці заяви було об`єднано в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту ЄСПЛ.
		19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 (№ 9740/11), яким констатував, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
		Як випливає з пунктів 147, 148 рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України», розглядаючи прохання заявників про вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників на посадах, ЄСПЛ спершу застеріг, що не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України», щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру й тому відхиляє відповідне прохання заявників саме через те, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. Таку позицію ЄСПЛ мотивував тим, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку із цим ЄСПЛ не в змозі був на той час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядалися, ЄСПЛ не вважав за можливе дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження primafacie даремними і безрезультатними.
		Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
		У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року на підставі частини другої статті 238 КАС України.
		Верховний Суд України постановою від 03 липня 2017 року у справі 
		№ П-88/10-131/10 скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року, адміністративну справу передав на новий розгляд до того самого суду.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 07 грудня 2017 року у справі № 800/305/17 позов  ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним і скасував рішення ВРЮ від 17 травня 2010 року № 344/0/15-10 та № 345/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення   ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги». Визнав незаконною та скасував Постанову ВРУ «Про звільнення суддів» від 03 червня 2010 року № 2316-VІ у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. У решті позову відмовив.
		Велика Палата постановою від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 постанову Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувала та ухвалила в цій частині нову постанову, якою позов задовольнила частково. Передала на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. У задоволенні решти позовних вимог відмовила.
		В іншій частині постанову Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року залишила без змін.
		Після надходження постанови Великої Палати від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 ВРП здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, за результатами якої рішенням від 26 січня 2021 року № 116/0/15-21 відмовила у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
		У березні 2021 року    ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва та Державної судової адміністрації України.
		Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 25 травня 2023 року у справі № 380/2696/21 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду і зобов`язав цей суд видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва; зарахувати до стажу його роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва час з дня звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Стягнув за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період із 06 вересня 2010 року до 25 травня 2023 року в сумі 3 млн 098 тис. 604 грн 33 коп., що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
		Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2023 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та ухвалив нове. Цей суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, поновлення на посаді судді, зобов`язання до вчинення дій. 
		10. 30 листопада 2023 року позивач ОСОБА_1 надіслав голові ВРП заяву від 29 листопада 2023 року з проханням використати визначені Законом № 1798-VІІІ повноваження щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя заходів, спрямованих на виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України» (заява № 9740/11), та вирішити питання про переведення ОСОБА_1 на посаду судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Проханням аргументував тим, що станом на час звернення не може здійснювати правосуддя з незалежних від нього причин - через незарахування до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, що призводить і до невиконання рішення ЄСПЛ у частині, яка його стосується. Вказував, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Окружний адміністративний суд міста Києва з 30 грудня 2022 року перебуває в стані припинення.
		Копію такої самої заяви адресував і до ВККС. 04 грудня 2023 року заяви були отримані адресатами - ВРП та ВККС.
		ВРП листом від 07 грудня 2023 року № 12421/0/9-23 повідомила позивача, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 70 Закону № 1798-VІІІ переведення судді з одного суду до іншого здійснюється Радою на підставі та в межах рекомендації ВККС і доданих до неї матеріалів. Оскільки до ВРП не надходило рекомендації ВККС про переведення ОСОБА_1 на посаду судді Київського окружного адміністративного суду, подана ним заява від 29 листопада 2023 року та додані до неї документи були надіслані до ВККС для її розгляду в межах повноважень та повідомлення про результати такого розгляду.
		Протоколом авторозподілу від 15 грудня 2023 року матеріали стосовно переведення судді ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва для підготовки до розгляду і доповіді передано члену Комісії Омеляну О. С .
		Питання про рекомендування ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до іншого суду член Комісії призначив для розгляду ВККС на 16 січня 2024 року. На засідання Комісії позивач з`явився, підтримав заяву про переведення до іншого суду, пояснив про необхідність застосування статті 13 Конвенції, згідно з якою його права мають бути поновлені.
		Стверджував теж, що оцінювання на відповідність займаній посаді не проходив, оскільки до штату Окружного адміністративного суду міста Києва не зарахований, суддівську винагороду не отримує, правосуддя не здійснює, dejure його статус судді не відновлений. Вважає, що першим кроком до відновлення справедливості має бути його працевлаштування шляхом переведення до Київського окружного адміністративного суду, бо Окружний адміністративний суд міста Києва, на посаді судді в якому він мав бути поновлений, перебуває в стані ліквідації.
		ВККС рішенням від 16 січня 2024 року № 2/пс-24 відмовила судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 у внесенні до ВРП рекомендації про переведення на посаду судді Київського окружного адміністративного суду і призначила оцінювання його як судді Окружного адміністративного суду міста Києва на відповідність займаній посаді.
		Встановила черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди.
		Комісія, коли розглядала спірне питання, надала значення тому, що за постановою ВРУ від 22 березня 2006 року № 3565-ІV ОСОБА_1 обіймав посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково. Хоча згодом він був звільнений з цієї посади зі згаданих вище причин, але після скасування відповідних актів про підстави та порядок його звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва він на ділі продовжує її обіймати.
		Законом № 3511-ІХ доповнено Розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» пунктом 61, згідно з яким переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду, може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
		Комісія зважила також, що з набранням чинності законами № 1401-VІІІ та 
		№ 1402-VІІІ почали діяти правила, передбачені підпунктом 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, згідно з яким відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до 30 вересня 2016 року, має бути оцінена у визначеному законом порядку.
		Позаяк станом на дату розгляду питання рекомендувати чи ні ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до іншого суду останній не проходив процедури підтвердження відповідності займаній посаді судді, Комісія на виконання приписів пункту 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402?VIII заяву ОСОБА_1 про переведення до іншого суду задовольнити не змогла.
		Позивач не погодився зі Спірним рішенням та підставами ВККС про відмову задовольнити його заяву про переведення його на посаду судді до іншого суду, критично поставився до застосування під час розгляду його заяви приписів Закону № 3511-ІХ і звернувся за захистом до суду із цим позовом.
		11. Отож, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата вважає за необхідне зазначити про таке.
		Нагадаємо, що в цій справі позивач оспорює рішення ВККС, яким йому відмовлено у внесенні до ВРП рекомендації про переведення на посаду судді Київського окружного адміністративного суду, оскільки він не проходив процедуру оцінювання на відповідність займаній посаді, як того вимагає закон, та призначено оцінювання на відповідність займаній посаді.
		З погляду позивача, його переведення до новоствореного Київського окружного адміністративного суду вимагає дотримання і виконання особливих (окремих) умов, оскільки є способом виконання рішення ЄСПЛ, а також пов`язаних з рішенням міжнародної судової установи рішень Великої Палати та ВРП. 
		Знов-таки, за розумінням позивача, законодавчі зміни, передбачені пунктом 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII стосується тих суддів, які перебувають у штаті відповідного суду. Оскільки він до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва протиправно не зарахований, тому що цей суд перебуває в стані ліквідації, його переведення має відбуватися без проведення конкурсу та без підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді принаймні на момент переведення.
		Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 був обраний суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково 22 березня 2006 року (згідно з Постановою ВРУ № 3565-ІV), тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, яким до Основного Закону України внесені зміни. Зокрема, підпункт 4 пункту 161розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначав, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» [№ 1401-VIII], має бути оцінена в порядку, визначеному цим Законом [Законом № 1402-VIII]. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
		За обставинами справи, що розглядається, процедуру підтвердження відповідності займаній посаді судді ОСОБА_1 не проходив, чого він і сам не заперечує. Про об`єктивні причини чи непереборні обставини, які би стали на заваді оцінюванню відповідності позивача займаній посаді судді, не йдеться, оскільки не було ініціативи позивача на такі дії.
		12. Отож Велика Палата не може не визнати, що за обставин, які склалися в цій справі, та в аспекті згаданого вище законодавчого регулювання підстав та умов переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду, без конкурсу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно виснував, що позивач повинен виконати вимоги пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та пройти оцінювання на відповідність займаній посаді судді задля подальшого здійснення своїх повноважень на посаді, а також можливості бути переведеним на посаду судді до іншого суду, або ж взяти участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду.
		Підпункт 5 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України передбачає, що у випадках реорганізації чи ліквідації окремих судів, утворених до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»[№ 1401-VIII], судді таких судів мають право подати заяву про відставку або заяву про участь у конкурсі на іншу посаду судді в порядку, визначеному законом. Особливості переведення судді на посаду в іншому суді можуть бути визначені законом.
		13. У сенсі мовленого доречно буде послатися на підстави та порядок переведення судді до іншого суду, які визначені Законом № 1402-VIII.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 93 цього Закону до повноважень ВККС належить внесення до ВРП рекомендації про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення у порядку дисциплінарного стягнення.
		Законом № 3511-ІХ внесені зміни до Закону № 1402-VIII (які набули чинності 30 грудня 2023 року), зокрема розділ ІV «Порядок зайняття посади судді» викладений в іншій редакції.
		Статтею 82 Закону № 1402-VIII запроваджені загальні засади переведення судді до іншого суду, а статтею 821 - переведення судді без конкурсу або в порядку дисциплінарної відповідальності.
		За положеннями частин першої та другої статті 82 цього Закону суддя може бути переведений, зокрема й тимчасово шляхом відрядження, на посаду судді до іншого суду ВРП в порядку, передбаченому законом. Переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації ВККС, внесеної за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному главою 3 цього розділу.
		За статтею 821 цього Закону переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу лише у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Переведення судді до іншого суду в порядку дисциплінарного стягнення здійснюється на підставі подання органу, який ухвалив рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		На момент, коли Комісія розглядала відому заяву позивача, особливості переведення судді на посаду в іншому суді також регулювалися пунктом 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, відповідно до якого переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду, може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
		Аналіз наведених норм дає підстави визнати слушними висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та власне Комісії про те, що переведення судді ОСОБА_1 до іншого суду без конкурсу може здійснюватися виключно після підтвердження ним відповідності займаній посаді судді. Такий висновок зроблений з огляду на правове регулювання вирішення питання переведення на посаду судді до іншого суду того самого рівня без конкурсу у випадку, коли суддя був обраний безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» [№ 1401?VIII] та не пройшов оцінку відповідності займаній посаді судді.
		14. У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач стверджує, що Комісія неправомірно керувалась наведеними законодавчими положеннями у редакції на час розгляду його звернення до ВРП та ВККС із заявою від 29 листопада 2023 року, хоча мала б керуватися правилами Закону № 1402-VIII, який на час подання заяви діяв у редакції Закону України від 06 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрання чинності - 19 жовтня 2023 року). За правилами статті 82 цього Закону в редакції на дату подання заяви переведення судді до іншого суду у разі ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді, здійснювалося як без проведення конкурсу, так і без підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді. Інакше кажучи, якщо перебіг процесу переведення до новоствореного суду розпочався саме з моменту подання звернення до ВРП (з 29 листопада 2023 року), то й завершуватися цей процес мав би за правилами закону в редакції, чинній на момент такого звернення.
		15. Тут ще раз потрібно нагадати хронологію розгляду цього звернення.
		Заява позивача, датована 29 листопада 2023 року, адресована голові ВРП та містить прохання про вжиття визначених Законом № 1798-VІІІ повноважень.
		Попри надсилання такої заяви у копії й голові ВККС, мотивувальна та прохальна її частини стосувалися вжиття заходів саме ВРП щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів (пункт 9 частини першої статті 3 Закону№ 1798-VІІІ). Відповідно, посилання, що ВККС отримала заяву 04 грудня 2023 року та позивач мав легітимні очікування на своєчасний її розгляд, не видаються слушними.
		Листом від 07 грудня 2023 року ВРП передала заяву ОСОБА_1 до ВККС за належністю для розгляду. З цього часу Комісія реагувала на поставлені у ній питання на підставі, у межах і відповідно до повноважень, визначених Законом № 1402-VІІІ.
		Протоколом розподілу від 15 грудня 2023 року матеріали стосовно переведення судді у зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва для підготовки до розгляду і доповіді передано члену Комісії Омеляну О. С .
		Відповідно до підпункту 58.7 пункту 58 параграфу 7 розділу І Регламенту ВККС у редакції рішення Комісії від 30 листопада 2023 року № 150/зп-23 Комісія у пленарному складі вносить до ВРП рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, про переведення судді відповідно до Закону [№ 1402?VIII].
		Пунктом 73 параграфу 7 розділу І Регламенту ВККС визначено, що члени Комісії та особа, стосовно якої має розглядатися питання, повідомляються головою Комісії про дату, час і місце проведення засідання Комісії, проєкт порядку денного не пізніше ніж за десять днів до засідання. Відповідна інформація оприлюднюється на вебсайті Комісії.
		Як пояснив представник відповідача у відзиві на позовну заяву, останнє засідання Комісії у пленарному складі у 2023 році відбулося 21 грудня 2023 року. А це мало означати, що «не пізніше ніж за десять днів до засідання» розгляд питання про рекомендування ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до іншого суду не міг бути призначений у строк до 21 грудня 2023 року.
		29 грудня 2023 року на своєму вебсайті Комісія розмістила повідомлення про засідання Комісії у пленарному складі 16 січня 2024 року, одним з питань якого мало бути питання про рекомендування ОСОБА_1 для переведення на посаду судді до іншого суду.
		Розгляд питання відбувся 16 січня 2024 року за участі позивача.
		Отже, якщо простежити за хронологією перебігу розгляду заяви ОСОБА_1 , можна визнати, що відповідач не вдавався до зволікань із розглядом цього звернення. Та оскільки ОСОБА_1 не відповідав усім умовам, за наявності яких закон дозволяє рекомендувати суддю, зосібна й ОСОБА_1 , для переведення на посаду судді без підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді, Комісія не мала законних підстав для ухвалення позитивного для позивача рішення.
		Треба погодитися з судом першої інстанції, що ВККС розглянула заяву ОСОБА_1 відповідно до чинного на час вчинення процесуальної дії (ухвалення рішення № 2/пс-24) законодавства. У Комісії не було законних причин ігнорувати, не застосовувати чи тлумачити окремі цільові норми матеріального судоустрійного закону поза системним зв`язком з приписами пункту 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402?VIII, який, нагадаємо ще раз, встановлює умови і підстави для реалізації Комісією своїх повноважень під час вирішення питання про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду та передбачає підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді. Ба більше, в Комісії не було підстав не виконувати приписів частини другої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		16. Випадає погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини у цій справі, які були ініційовані позивачем шляхом подання у листопаді 2023 року заяви, не завершилися, вони тривали (розгорталися) й після набрання чинності Законом № 3511-ІХ, норми якого почали діяти (реагувати) на юридичні факти, які не отримали своєї правничої кваліфікації за контекстом їхнього використання.
		Правила Закону № 3511-ІХ визначають суб`єктивні права та обов`язки суб`єктів права, умови їх використання і дії. Цей Закон встановлює, що його правила можуть бути реалізовані, зазвичай, за допомогою активної поведінки суб`єкта права. Як новий нормативно-правний акт, Закон № 3511-ІХ не містить приписів про зворотну (ретроактивну) або перспективну (майбутню) дію його норм, за яких остання супроводжувалася би продовженням поширення приписів старого акта на відповідні правовідносини, тобто переживанням норм старого акта в часі.
		Отже, на момент прийняття Спірного рішення застосуванню підлягали ті норми права, які були чинними на момент його прийняття. У разі якщо чинна на той час норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність як правомірні, то підстав визнавати їх у судовому порядку протиправними або не застосовувати чи віддавати перевагу іншим нормам права нема. 
		17. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Наприклад, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Єдиний виняток із цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами роз`яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
		Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		18. Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, треба нагадати, що якщо ретельно проаналізувати зміст, суть та спрямованість доводів позовної заяви, обґрунтування та мотивацію апеляційної скарги, можна побачити, що автор цих звернень не заперечує того, що на час ухвалення Спірного рішення відбувалася дія статей 82, 821 у системному зв`язку з пунктом 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, за якими переведення судді до іншого суду без конкурсу може здійснюватися виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді. Але попри таке правозастосовне розуміння конкретних приписів Закону № 1402-VIII суддя Бачун О. В. наполягає на «специфічній» правній ситуації, в якій він опинився, і нетиповості його статусу судді, які у своїй сукупності зумовлюють особливе, відмінне від загального застосування норм права, які регулюють порядок та умови переведення судді з одного суду до іншого. 
		Повторюючись, зазначимо, що, на думку позивача, правила пункт 61 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII регулюють умови та порядок переведення винятково тих суддів, зокрема, із суду, який реорганізовується чи ліквідовується, на таку саму посаду до іншого суду, які перебувають у штаті такого відповідного суду. Але водночас вони не можуть поширюватися на суддів, котрі подібно до судді Бачуна О. В. не значаться у штаті таких судів. Його заява про переведення до іншого суду на виконання вимог статті 58 Конституції України повинна була розглядатися не через виконання перспективної дії описаних вище приписів Закону № 3511-ІХ, а мала підпадати під зворотну (ретроактивну) чи [продовжувану] дію приписів редакції попереднього, старого акта, які дозволяють позивачу перевестися до іншого суду без проходження процедури перевірки на відповідність займаній посаді. І остання теза позивача, що переведення його на посаду судді згаданого вище суду запропонованим позивачем способом буде ефективним варіантом виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року «Куликов та інші проти України», постанови Великої Палати від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 та рішення ВРП від 26 січня 2021 року.
		19. Велика Палата не може погодитися з твердженнями позивача, що умови та порядок переведення судді з суду, який перебуває у стані реорганізації чи ліквідації, до іншого суду стосуються винятково суддів, котрі зараховані у штатвідповідного суду. 
		Правда, за статтею 52 Закону № 1402-VIII статусною властивістю судді є не тільки те, що він має бути громадянином України, відповідно до Конституції України та цього Закону бути призначеним суддею, здійснювати правосуддя на професійній основі, але водночас має займати штатну суддівську посаду в одному із судів України. Втім правила цієї статті, як і правила статті 81 цього самого Закону про набуття повноважень судді зі здійснення правосуддя, однією з умов яких є зарахування у штат відповідного суду, регламентують, насамперед, хто може бути суддею, умови і дату набуття повноважень судді відповідного суду.
		Видається очевидним, щоб мати статус і повноваження судді, недостатньо бути призначеним чи обраним на посаду судді без прив`язки до вакантної посади судді у відповідному судді, чи, так би мовити, бути «вільним» суддею поза відповідною судовою інституцією. Аби набути повноважень судді, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, мають бути виконані всі умови судоустрійного закону. Зокрема, крім того, щоб бути громадянином України, зарахованим у штат відповідного суду, особа має бути призначена на посаду судді, скласти присягу судді, пройти початкову підготовку у випадках та порядку, встановлених цим Законом, дочекатися виконання останньої із цих умов, яке й буде датою набуття суддею повноважень зі здійснення правосуддя.
		Справді, зарахування призначеного судді у штат відповідного суду є умовою (велінням) закону, але водночас похідною, детермінованою умовою, яка покладає на голову відповідного суду обов`язок видати наказ про зарахування судді у штат відповідного суду, що означатиме підставу для виникнення трудових відносин судді із відповідним судом зв`язку з набуттям повноважень судді. 
		Не без того, що голова суду з тих чи інших причин може не видати наказ про зарахування судді у штат відповідного суду, внаслідок чого такі його дії чи рішення можуть утруднити особі набуття повноважень судді й спричинитись до виникнення спору. 
		Однак такого роду дії не призводять до втрати особою статусу судді, не нівелюють його призначення на цю посаду чи складання ним присяги судді; він не перестає бути суддею, не підпадає під «певну» категорію суддів, існування якої зумовлює особливе правозастосування. Ці дії не применшують фактів призначення особи відповідно до Конституції України та судоустрійного закону на посаду судді у відповідному суді, в якому була вакантна посада судді, як і не заперечують дотримання інших умов, з якими закон пов`язує розуміння статусу судді і набуття повноважень судді.
		Відтак можна підсумувати, що суддя, який відповідно до Конституції України та Закону № 1402-VIII призначений / обраний на посаду судді на вакантну (вільну) посаду у відповідному судді, але, зокрема, не зарахований у штат відповідного суду з незалежних від його волі причин, може не мати повноваження на здійснення правосуддя, але не перестає бути суддею, не втрачає статусу судді і, зокрема, пов`язаної з ним правоможності звертатись із заявою до компетентних органів про переведення його до іншого суду. 
		Зрозуміло, що реалізація такої заяви має проводитися з дотриманням умов та порядку переведення судді з одного суду до іншого, які встановлені конкретними нормами Закону № 1402-VIII, чинними на час перебігу події переведення.
		Потрібно також додати, що відповідач контекстом своїх дій не обмежив очікування позивача на отримання рекомендації про переведення його до названого ним іншого суду з мотивів, зазначених у його заяві від 29 листопада 2023 року. Ба більше, власне незарахування (непоновлення) чи відмову у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва ВККС не використала як підставу для відмови задовольнити право позивача на переведення його на посаду судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва. 
		20. Тепер щодо інших доводів апеляційної скарги. На виконання рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року в судовому порядку були скасовані рішення ВРП та ВРУ в частині звільнення позивача. З 16 березня 2006 року фактично «автоматично» була поновлена дія Постанови ВРУ від 16 березня 2006 року № 3565-ІV «Про обрання суддів», якою компетентний орган обрав його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково. З цього часу відпали всі перепони з реалізації права на здійснення професійної діяльності судді. Тобто попередній юридичний стан позивача відновився настільки, наскільки це можливо.
		Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ закріплені в Законі України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
		Рішення ЄСПЛ мають виконуватись як шляхом вжиття заходів індивідуального, так і загального характеру. За правилами статті 1 цього Закону виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
		Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, § 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення.
		Відповідно до статті 10 Закону про виконання рішень ЄСПЛ з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються такі додаткові заходи індивідуального характеру: відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
		У Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» Комітет міністрів згідно з умовами статті 15 (b) Статуту Ради Європи звернувся до Договірних Сторін з рекомендацією забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення, наскільки це можливо, restitutio in integrum, пам`ятаючи, що за певних обставин зобов`язання за Конвенцією включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує ЄСПЛ згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції.
		При цьому питання можливості застосування судом принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), має вирішуватись судом у взаємозв`язку із принципом остаточності судового рішення, що набрало законної сили (res judicata), у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи.
		Велика Палата у постанові від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 виснувала, що заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав ОСОБА_1 у цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом [ВРП] питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		На виконання цієї постанови Великої Палати ВРП своїм рішенням від 26 січня 2021 року № 116/0/15-21 відмовила у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з відсутністю підстав. Іншими словами, вчинила дії, спрямовані на виконання вимог рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України» та Великої Палати у справі № 800/305/17. 
		За фактом ухвалення такого рішення позивач насправді відновив одну зі складових свого статусу судді - став тим, кого було призначено / обрано суддею відповідно до Конституції України та Закону № 1402-VIII.
		ВККС з огляду на рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» та Верховного Суду у справі № 800/305/17 у межах своїх повноважень, з метою ефективного вирішення спірного питання ухвалила рішення про необхідність встановлення позивачеві кваліфікаційного оцінювання, метою якого відповідно до статті 83 Закону № 1402-VІІІ є визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Комісія, коли ухвалювала Спірне рішення, виходила з того, що після скасування відповідних актів про звільнення позивача з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва він продовжує обіймати посаду судді цього суду безстроково, але без зарахування до штату цього суду та, відповідно, без набуття (поновлення) повноважень на здійснення правосуддя.
		Обставини в описаному сегменті відносин дають підстави узагальнити, що правовий стан ОСОБА_1 після виконання рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України», постанови Великої Палати від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 та рішення ВРП від 26 січня 2021 року № 116/0/15-21 був поновлений лише частково з незалежних від нього причин.
		Охоплюючи увагою такі обставини, ВККС обрала один з можливих (прийнятних) варіантів, які в конкретній правовій ситуації, в якій опинився позивач, мали стати реальним і об`єктивно можливим чинником для поновлення його повноважень судді на здійснення правосуддя шляхом переведення до іншого суду.
		21. Велика Палата пам`ятає, що рішення міжнародної судової установи захищає право позивача бути поновленим на посаді судді. Однак це не має означати, що позивач вправі вимагати його виконання поза його висновком про відновлення свого становища (статусу, повноважень) судді через примус компетентних державних органів до використання встановленого нормами національного законодавства порядку переведення до іншого суду всупереч його точному змісту, призначенню та меті застосування, особливо тоді, коли таке застосування прямо (безпосередньо) не випливає з рішення міжнародної судової установи, яка встановила порушення Україною конкретних конвенційних прав ОСОБА_1 .
		Якщо би ВККС всупереч установленим законом умовам та порядку переведення судді з одного суду до іншого задовольнила окреслені позивачем претензії, то вона могла б таким чином факультативно докластися до виконання рішення ЄСПЛ, зміст якого насправді прямо не диктував Комісії долучитися до виконання рішення цього Суду. Але тоді така правозастосовна діяльність ВККС була б порушенням права, бо саме неправомірні дії призводять до порушення розумного правопорядку.
		Разом з тим, Комісія не обмежилась відмовою в задоволенні прохання позивача перевести його на посаду судді до новоствореного суду, а обрала можливий спосіб його вирішення та прийняла рішення про необхідність встановлення позивачеві кваліфікаційного оцінювання.
		Із цього приводу доречним є заувага Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що ВККС не може чинити дій саме у визначений позивачем спосіб. А те, як насправді ВККС розглянула подану у листопаді 2023 року заяву з питання переведення на посаду судді до іншого суду, є виявом правомірної реалізації норм права в конкретній життєвій ситуації, яка (реалізація) відбулася на загальних засадах, у межах повноважень Комісії та відповідно до вимог розділу ІV «Порядок зайняття посади судді» Закону № 1402-VIII.
		22. Треба додати, що й зміст позову переконує в тому, що незгода позивача зі Спірним рішенням продиктована більше його бажанням пройти процедуру переведення до новоствореного суду без проходження оцінювання на відповідність займаній посаді судді.
		Тим часом Комісія у своєму рішенні зазначила, що відмова у задоволенні заяви про переведення до іншого суду не перешкоджає позивачу звернутися до Комісії з відповідною заявою повторно у визначеному законом порядку. Тобто зауважила, що позивач не позбавлений права звернутися з подібною заявою про переведення на посаду судді до іншого суду після усунення перешкод для її розгляду, якими є брак відомостей про проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
		23. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, Велика Палата не знаходить підстав вважати, що Спірне рішення Комісія ухвалила всупереч визначеним законом її повноваженням у процедурі переведення судді на посаду судді до іншого суду.
		В обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюване позивачем рішення відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, а отже, не є протиправним та не підлягає скасуванню. 
		24. Після перевірки обґрунтованості доводів апеляційної скарги позивача та правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права Велика Палата переконується, що судове рішення відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у цьому рішенні, і не містять вагомих підстав для його зміни чи скасування.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає. 
		Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий cуддя-доповідач                                                             М.І. Гриців
		Судді:                                    О. О. Банасько                                          В. В. Король
		О. Л. Булейко                                             С. Ю. Мартєв
		Ю. Л. Власов                                              С. О. Погрібний
		І. А. Воробйова                                          І. В. Ткач
		Ж. М. Єленіна                                            О. С. Ткачук
		І. В. Желєзний                                           Н. В. Шевцова
		Л. Ю. Кишакевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...