Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/6155/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2024.
Дата набрання законної сили: 05.11.2024
Номер судового провадження: 51-1894км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020220000000933

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 629/6155/20
		провадження № 51-1894км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,                         
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		представника потерпілої                                    ОСОБА_6 ,
		потерпілих                                                              ОСОБА_7 ,
		ОСОБА_8 ,
		засудженого                                                           ОСОБА_9 ,
		захисника                                                               ОСОБА_10 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями до неї захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у кримінальному провадженні щодо 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця  м. Лозова Харківської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), не судимого, 
		засудженогозавчиненнякримінальногоправопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року  ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. 
		Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням експертних досліджень: судової транспортно-трасологічної експертизи - 1961,04 грн, судових автотехнічних експертиз - 2615,02 грн та 1961,04 грн.
		Вирішено питання щодо арешту та речових доказів у кримінальному провадженні.
		Суд визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		Як установив суд, 25 липня 2020 року приблизно о 12:00 ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем «MAN» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), який належить ТОВ «Кредо», всупереч вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не зорієнтувався у дорожній обстановці, проявив неуважність, перед початком руху й виїздом на головну проїзну частину АДРЕСА_2 не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, та здійснив виїзд на вказану проїзну частину, створивши небезпеку ОСОБА_11 , котрий керував мотоциклом «Honda VFR-800» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) та рухався справа від згаданого автомобіля по вул. Живописній з боку м. Лозова Харківської області у напрямку смт Панютине Лозівського району Харківської області, що призвело до зіткнення зазначених транспортних засобів. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
		Допущені ОСОБА_9 порушення вимог п. 10.1 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з подією ДТП та наслідками, які настали.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2024 року залишив без змін указаний вирок щодо ОСОБА_9 .
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою вимогу захисник посилається на те, що у справі допущено неповноту й однобічність досудового розслідування та судового розгляду, докази зібрано з істотним порушенням Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, діям ОСОБА_9 не надано належної правової оцінки, що призвело до необґрунтованого засудження за вчинення інкримінованого йому злочину. Зокрема, автор скарги зазначає, що отримані органом досудового розслідування докази є недопустимими, здобуті з порушенням права ОСОБА_9 на захист (огляд місця події, у тому числі й огляд трупа, огляд та вилучення автомобіля були проведені неуповноваженою особою і до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР), протокол цієї слідчої дії та доповнення до неї містять ряд процесуальних недоліків; слідчий експеримент проведено з  ОСОБА_9 у якості свідка, який надалі став підозрюваним, без роз`яснення прав та за відсутності захисника; проведені у кримінальному провадженні експертні дослідження були призначені неуповноваженою особою та до внесення відомостей в ЄРДР, а постанови про призначення цих експертиз у матеріалах справи відсутні і судом не досліджувалися; висновки проведених експертиз частково ґрунтувалися на протоколах огляду місця події та слідчих експериментів, які було отримано з порушеннями КПК; висновок судової автотехнічної експертизи від 25 липня 2020 року зроблено без урахування усіх необхідних даних, не містить чітких відповідей щодо порушення ПДР мотоциклістом; право експерта на проведення транспортно-трасологічної експертизи не було доведено, експерту не було роз`яснено його права та обов`язки і не попереджено про кримінальну відповідальність, не перевірено дійсність методик, якими керувався експерт, не забезпечено участь ОСОБА_9 при проведенні цієї експертизи; судова автотехнічна експертиза від 14 серпня 2020 року стосувалася лише автомобіля, експерт безпосередньо нічого не досліджував). Крім того захисник стверджує, що матеріали кримінального провадження не було відкрито стороні захисту, також не надавалися для огляду речові докази, їх не досліджував і суд. Указує на те, що після пред`явлення підозри ОСОБА_9 у сторони захисту не було часу для підготовки і викладення позиції захисту на досудовому слідстві з метою з`ясування всіх необхідних питань шляхом проведення слідчих дій. Сторона захисту вважає, що саме дії мотоцикліста призвели до трагічних наслідків, проте ні органом досудового розслідування, ні судом не було з`ясовано виконання ОСОБА_11 вимог ПДР. На переконання автора скарги законного порядку доведення вини ОСОБА_9 не відбулося; суд відкинув усі докази, які не узгоджувалися з доказами сторони обвинувачення; не було взято до уваги показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_12 щодо дій мотоцикліста, які передували ДТП; попри наполягання сторони захисту суд не вжив жодних заходів щодо допиту свідка ОСОБА_13 ; не викликав суд у судове засідання і експерта для допиту, чим позбавив сторону захисту права з`ясування певних обставин; суд фактично переклав обов`язок доказування на сторону захисту. Захисник посилається на те, що в обвинувальному акті було зазначено, що пом`якшуючих обставин не встановлено, натомість місцевий суд констатував про їх відсутність. Разом з тим, як вважає сторона захисту, суд першої інстанції мав би визнати обставинами, що пом`якшують покарання, - активне сприяння розкриттю злочину та настання ДТП внаслідок збігу інших обставин (дій потерпілого), проте всупереч вимог ст. 65 КК цей суд цього не зробив; не врахував суд і даних про особу ОСОБА_9 , який виключно позитивно характеризується; не взяв суд до уваги і висновок Центру пробації щодо можливості призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК та призначив йому реальне покарання ще й з позбавленням права керувати транспортними засобами, позбавивши у такий спосіб єдиного виду заробітку. Також суд безпідставно стягнув з ОСОБА_9 витрати на залучення експерта, оскільки в обвинувальному акті фактично зазначена вартість проведених експертиз, які, на переконання ОСОБА_10 фінансуються з бюджету. Вказане, на думку захисника, свідчить про упередженість суду першої інстанції. Крім того, захисник зазначає, що апеляційний суд не дав належної оцінки вказаним обставинам, свої висновки належним чином не обґрунтував, не на усі доводи надав відповідь, а також всупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив стороні захисту у повторному дослідженні доказів. Твердить, що апеляційний суд незаконно долучив до матеріалів кримінального провадження низку наданих прокурором документів, оскільки їх не було відкрито стороні захисту. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Учасникамкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.
		Позиціїучасниківсудовогопровадження
		У судікасаційноїінстанції захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та доповнення до неї; представник потерпілої та прокурор заперечили обґрунтованість вимог сторони захисту. 
		МотивиСуду
		Заслухавшидоповідьсудді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінальногопровадженняйдоводи, викладенів касаційній скарзі та доповненні до неї, колегіясуддівдійшлависновку, щоподанаскарга не підлягаєзадоволеннюзоглядуна таке. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд, Верховний Суд) перевіряє правильність застосування місцевим та апеляційним судами норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За приписамист. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
		Виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. 
		У поданій касаційній скарзі та доповненні до неї захисник ОСОБА_10 , серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами справи, заперечує повноту судового розгляду, ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка в силу статей 433, 438 КПК до повноважень Суду законом не віднесено. 
		Згідно з вимогами  ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Наведені вимоги судами нижчих інстанцій дотримано в повному обсязі.
		Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, перевіривши зібрані під час досудового розслідування фактичні дані, на підставі яких   ОСОБА_9 було пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК, місцевий суд з додержанням вимог ст. 23 КПК у вироку навів детальний аналіз усіх безпосередньо сприйнятих і досліджених під час судового розгляду доказів і, керуючись ст. 94 цього Кодексу, дав оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності у своїй сукупності та взаємозв`язку. 
		Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 ; фактичних даних, що містяться у досліджених судом: протоколі огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього від 25 липня 2020 року, протоколах проведення слідчого експерименту зі схемою від 10 серпня 2020 року за участю ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_14 ; розглянутих у ході судового слідства наявних у справі експертних досліджень (автотехнічних, транспортно-трасологічного, судово-медичного): висновків експерта від 14 серпня 2020 року № 7/1130 СЕ-20, від 27 серпня 2020 року № 7/1253СЕ-20, від  22 вересня 2020 року № 7/1132 СЕ-20, від 20 жовтня 2020 року № 12-17/182-ЛЗт/20, зміст яких докладно відображено у вироку.  
		Водночас, виконуючи законодавчі приписи, суд допитав ОСОБА_9 і з`ясував його позицію, щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній вину не визнав та виклав свою версію подій, відповідно до якої 25 липня 2020 року близько 12:00 після вивантаження товару у смт Катеринівка він на автомобілі «MAN», перебуваючи з лівої сторони головної проїзної частини, здійснив поворот направо по направленню до м. Ізюма. Перед початком руху, подивившись у праве дзеркало заднього виду, він побачив на головній дорозі два автомобілі, за якими їхав мотоцикл з увімкненим правим поворотом, усі транспортні засоби рухалися з однаковою невеликою швидкістю, відстань до вказаних транспортних засобів була приблизно 200 м. На його переконання він не становив їм загрози, а тому почав свій рух фактично з маневру правого повороту. Пересікаючи головну дорогу зі швидкістю приблизно 5 км/год, перебуваючи на лівій її частині, почув характерний звук мотору, повернувшись праворуч, побачив, що мотоцикл почав набирати швидкість та обганяти легкові автомобілі, які рухалися перед ним. Він ( ОСОБА_9 ), щоб не перегороджувати своїм вантажним автомобілем половину дороги, яку він вже перетнув, почав намагатися якомога швидше перетнути другу половину проїзної частини, але мотоцикл продовжував набирати швидкість, та коли він (засуджений) майже пересік дорогу, відчув удар у праву задню частину його автомобіля, після чого натиснув на гальма. Зазначив також, що дивлячись лише у дзеркало заднього виду він міг належно оцінити дорожню обстановку. Ствердив, що швидкість мотоцикла була приблизно 110 км/год.
		Дослідивши показання ОСОБА_9 , надавши оцінку іншим, дослідженим у судовому засіданні доказам, суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість останнього у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
		Так, за матеріалами кримінального провадження, у судовому засіданні потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що після ДТП були на місці події, яка сталася на перехресті, бачили труп сина, розбитий мотоцикл та вантажівку з пошкодженнями. Потерпіла ОСОБА_7 також зазначила, що ОСОБА_9 жодної допомоги не надавав, вибачення за скоєне не просив, участі у похованні сина не брав. 
		Свідок ОСОБА_14 показав суду, що у день події разом зі своїм сином - ОСОБА_13 під`їхали на автомобілі до магазину «Сім`я» у смт Катеринівка. Коли вони від`їжджали від магазину, перед початком руху він як водій подивився у  сторону смт Панютине, й побачив, що вантажний автомобіль «MAN», який знаходився попереду нього біля продовольчого магазину, розпочав рух. Подивившись направо в сторону м. Лозова, він побачив мотоцикл, який рухався по своїй смузі руху зі швидкістю приблизно 70-80 км/год. Провівши мотоцикл зором, свідок подивився на перехрестя і у цей момент мотоцикл врізався у вантажівку, яка у повільному русі (приблизно 5 км/год)  пересікала перехрестя і фактично перекрила мотоциклу проїзну частину. Мотоцикл зіткнувся з вантажівкою в районі її заднього колеса, хлопець вдарився головою та плечем в будку автомобіля та впав; на автомобілі був слід прим`ятий, а на мотоциклі зігнулася передня вилка. Свідок також ствердив, що будь-які інші транспортні засоби поряд з мотоциклом були відсутні, мотоцикл рухався ближче до правого краю дороги, будь-яких маневрів він не здійснював, а також зазначив, що мотоцикліст не мав можливості об`їхати вантажівку ззаду, оскільки вона фактично перегородила дорогу.
		Свідок ОСОБА_12 показав суду, що у день події разом з водієм  ОСОБА_9 на автомобілі «MAN» розвозив товар, розвантажившись у магазині в смт Катеринівка, вони вирушили далі. Головну дорогу переїжджали зі швидкістю 5 км/год, подивившись направо, побачили, що першим, обганяючи попутні автомобілі по зустрічній смузі, рухався мотоцикл зі швидкістю приблизно 170-180 км/год. Оскільки вони з ОСОБА_9 на вантажівці вже виїхали на дорогу, вирішили, що мотоцикл об`їде їх ззаду, й продовжили рух, але секунд за 5-6 відбувся удар у машину, після чого вони зупинилися.
		Також, протоколом огляду місця події та таблицею ілюстрацій до нього зафіксовано місце події, слідова інформація, розташування транспортних засобів, у тому числі йвізуальні пошкодження, наявні на трупі ОСОБА_11 .
		Відповідно до даних судово-медичного дослідження, виявлені на трупі потерпілого ОСОБА_11 , 1996 року народження, тілесні ушкодження могли бути отримані в умовах ДТП. Причиною смерті ОСОБА_11 став травматичний шок, зумовлений тупою травмою тіла з переломами шийного хребця, ушкодженням спинного мозку і переломом ліктьової кістки. Встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок між отриманими під час ДТП тілесними ушкодженнями і настанням смерті потерпілого. 
		Згідно з протоколом слідчого експерименту, ОСОБА_9 у якості свідка у присутності захисника ОСОБА_15 , з метою перевірки і уточнення відомостей, відтворюючи обстановку та обставини ДТП, зазначив що він 25 липня 2020 року близько 12:00 знаходився в салоні автомобіля «MAN» за межами проїзної частини вул. Живописної паралельно меж проїзної частини у напрямку смт Панютине. Відновивши рух, він здійснив маневр вправо і проїхав деяку відстань на проїзній частині вул. Живописної, після чого відбулося зіткнення з мотоциклом, який рухався по цій же вулиці зі сторони м. Лозова в напрямку смт Панютине зі швидкістю не менше 110 км/год. Зіткнення відбулося на полосі руху мотоцикла на відстані 0,4 м від правого краю проїзної частини по ходу руху мотоцикла. До зіткнення гальмування він не застосовував, рухався зі швидкістю близько 5-10 км/год. Як відносно меж проїзної частини рухався мотоцикл він пояснити не зміг. 
		Відповідно до протоколу слідчого експерименту зі схемою за участю свідка ОСОБА_14 , відтворюючи обстановку та обставини ДТП, свідок зазначив, що у день події бачив як автомобіль «MAN», який стояв у напрямку смт Панютине за межами проїзної частини вул. Живописної паралельно меж проїзної частини, відновив рух, виїхав на проїзну частину вул. Живописної та, перетинаючи її, проїхав деяку відстань, й відбулося зіткнення з мотоциклом, який рухався по  АДРЕСА_2 зі швидкістю 60-70 км/год. До зіткнення мотоцикл рухався по проїзній частині на відстані 1,3 м від правого краю проїзної частини по ходу його руху, не здійснював маневру ні вправо, ні вліво, чи гальмував мотоцикліст перед зіткненням свідок пояснити не зміг. Будь-які перешкоди для руху автомобіля «MAN» були відсутні, будь-які інші транспортні засоби у момент події були відсутні. Замірами встановлено місце зіткнення на відстані 6,7 м від лівого краю проїзної частини по ходу руху мотоцикла (ширина проїзної частини складала 8 м).
		Згідно з даними, що містяться у висновку судового автотехнічного дослідження від 27 серпня 2020 року, ОСОБА_9 як за його показаннями, так і показаннями свідка ОСОБА_14 мав технічну можливість запобігти згаданій ДТП шляхом виконання вимог п. 10.1 ПДР, для чого у нього не було перешкод технічного характеру; невідповідність дій засудженого вказаному пункту ПДР знаходиться з технічної точки зору у причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками. 
		Висновком експертизи технічного стану транспортного засобу, встановлено, що на момент ДТП робоча ОСОБА_16 система, рульове керування та ходова частина автомобіля «MAN» знаходилися у працездатному стані та не мали несправностей, які впливали б на їх вихідні параметри.
		За висновком судового транспортно-трасологічного дослідження у момент первинного контакту взаємне розташування транспортних засобів відносно один одного було таким, що мотоцикл «Honda» контактував своєю передньою частиною з правою боковою частиною автомобіля «MAN», при цьому кут між їх повздовжніми осями складав приблизно 70±10°.
		Зіставивши ці докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу як і дані, що містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках у силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які правомірно поклав в основу вироку.
		При цьому суд, врахувавши наявні на транспортних засобах механічні ушкодження внаслідок ДТП, а також локалізацію, кількість та тяжкість тілесних ушкоджень, виявлених на трупі потерпілого ОСОБА_11 обґрунтовано надав перевагу показанням свідка ОСОБА_14 та піддав сумніву показання ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 щодо швидкості мотоцикліста.
		Суд першої інстанції, з яким правомірно погодився апеляційний суд, належним чином перевірив версію сторони захисту про те, що винуватцем ДТП був мотоцикліст, який їхав з перевищенням швидкості, не маючи водійського посвідчення на право керування мотоциклом, та обґрунтовано не погодився з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
		До того ж слід зазначити, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 682/956/17, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 вказаної статті КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.
		Судом першої інстанції встановлено, що саме порушення Байдаліновим п. 10.1 ПДР стали причиною виникнення ДТП і знаходились у прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали, оскільки побачивши мотоцикл, який рухався головною дорогою та наближався до перехрестя, ОСОБА_9 на дотримання вказаних правил ПДР не мав права починати рух та виїжджати на смугу руху мотоцикла, однак засуджений, як убачається з наданих ним суду показань та показань свідка ОСОБА_12 , не лише розпочав рух, але й намагався швидше пересікти проїзну частину, по якій рухався мотоцикл.
		Всупереч твердженням у поданій касаційній скарзі місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм оцінку в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з`ясував передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, й обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки руху. 
		Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК, правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.
		За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_9 обґрунтовано отримало юридично-правову оцінку за ч. 2 ст. 286 КК.
		Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засудженого, а доводи касаційної скарги вважає неспроможними з огляду на таке.
		Так, посилання захисника на те, що протокол огляду місця події зі схемою й фототаблицею до нього є недопустимим доказом, оскільки оформлений з порушенням вимог КПК та містить неповну і суперечливу інформацію, є неприйнятними.
		Виходячи з положень ст. 86 КПК, а також відповідно до ст. 87 цього Кодексу, недопустимими є докази, якщо вони отримані з порушенням порядку, встановленого КПК, або отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Суди попередніх інстанцій під час перевірки та оцінки цього доказу не встановили порушень вимог статей 223, 237 КПК з боку органів досудового розслідування в ході проведення цієї слідчої дії та передбачених ст. 87 цього Кодексу підстав для визнання його недопустимим.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком.
		Так, огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
		За матеріалами кримінального провадження, проведенню 25 липня 2020 року огляду місця події передувало повідомлення свідком ОСОБА_14 про ДТП, у якій є потерпілий у дуже тяжкому стані. По приїзду на місце події слідчою ОСОБА_17 у присутності учасника ДТП, експерта та понятих було проведено огляд місця події, транспортних засобів і трупу ОСОБА_11 , котрий фактично відразу помер на місці пригоди. Протокол цієї слідчої дії було підписано усіма її учасниками без будь-яких клопотань чи застережень (т. 1 а. п. 123 зв.). 
		Надалі, у той же день, за фактом виявлення ДТП начальник відділу Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області - ОСОБА_18 відповідно до вимог статей 39, 214 КПК доручив слідчій ОСОБА_17 провести досудове розслідування за вказаним фактом (т. 3 а. п. 130 зв.). Після цього слідча ОСОБА_17 , будучи уповноваженою особою, на виконання вимог ст. 214  КПК внесла відомості до ЄРДР, а також вчинила ряд слідчих дій, у тому числі й призначила експертизи.
		Та обставина, що з моменту огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР пройшов деякий час, була предметом ретельної перевірки апеляційного суду, який встановив, що вказана обставина була обумовлена об`єктивними факторами: значною відстанню між місцем події та службовим кабінетом слідчої.
		Не є прийнятними й твердження захисника про не роз`яснення ОСОБА_19 прав як експерту під час огляду місця події. Як убачається зі змісту протоколу вказаної слідчої дії, експерт ОСОБА_19 , який у подальшому проводив і судово-медичне дослідження трупа потерпілого, брав участь під час огляду місця події і безпосередньо оглядав труп, про що свідчать його підписи у відповідному протоколі (т. 1 а. п. 171-173). Та обставина, що на бланку протоколу зазначено про роз`яснення прав спеціалісту, не тягне за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, та містить суто технічний характер. 
		Відсутність у протоколі огляду місця події вказівки про направлення трупа до медичної установи також не є підставою для визнання цього доказу недопустимим, адже сам факт наявності трупа на місці події, його огляд та подальше встановлення шляхом експертного дослідження причини смерті внаслідок ДТП свідчить про факт його направлення на експертне дослідження.
		Посилання захисника на те, що слідчий експеримент було проведено із ОСОБА_9 як свідком, який у подальшому став підозрюваним, без роз`яснення йому прав та без участі захисника не є обгрунтованими.
		За змістом протоколу слідчого експерименту перед початком цієї слідчої дії ОСОБА_9 було роз`яснено права, у тому числі, передбачені ст. 66 КПК, про що свідчить підпис останнього (т. 1, а. п. 215), указана слідча дія була проведена за участю обраного ним захисника ОСОБА_15 . 
		Метою проведення слідчого експерименту було не викриття ОСОБА_9 , а відтворення дій, обстановки, обставин ДТП (розташування транспортних засобів, траєкторії та темпу їх руху), ОСОБА_9 під час слідчого експерименту викривальних свідчень чи правової оцінки своїм діям не давав, а при підписанні протоколу вказаної слідчої дії жоден з її учасників, у тому числі ОСОБА_9 і його захисник - ОСОБА_15 , будь-яких  зауважень не зазначали.
		До того ж, відтворені ОСОБА_9 обстановка та обставини події під час слідчого експерименту суттєво не відрізняються від тих обставин, про які він зазначив у своїх показаннях суду.  
		Будь-яких належних обґрунтувань того, що цей доказ здобутий завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод у касаційній скарзі захисника не міститься.
		Не є прийнятними й доводи сторони захисту про недопустимість проведених у згаданому кримінальному провадженні експертних досліджень.
		Так, як уже зазначив Суд, на час внесення відомостей до ЄРДР, а також призначення експертних досліджень слідча ОСОБА_17 була уповноваженою особою. За змістом постанов про призначення експертизи, у тому числі й судово-медичної від 25 липня 2020 року, їх було призначено у межах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12020220000000933 від 25 липня 2020 року за ознаками ч. 2 ст. 286 КК (т. 3 а. п. 131-132). А отже доводи захисника про те, що призначення судово-медичної експертизи передувало внесенню відомостей до ЄРДР є надуманими.
		Крім того, з матеріалів кримінального провадження убачається, що на спростування доводів апеляційної скарги ОСОБА_10 прокурором було надано як заперечення копії матеріалів кримінального провадження, зокрема і копії постанов про призначення судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз. 
		Апеляційний суд дослідив під час апеляційної процедури надані прокурором копії постанов, озвучив їх зміст і, надавши їм оцінку в нарадчій кімнаті, визнав їх належними документами, долучивши до матеріалів кримінального провадження. 
		Слід зазначити, що процесуальне рішення про призначення експертиз не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК, адже не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов може бути предметом перевірки апеляційного суду.
		Такі процесуальні документи можуть бути надані прокурором суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. 
		Таким чином, Суд не знаходить підстав вважати, що сторона захисту була позбавлена можливості висловити свої аргументи щодо цих документів чи їх змісту під час апеляційного перегляду. 
		У цьому провадженні висновки експерта було одержаноз урахуванням правил статей 101, 102, 242, 243 КПК, а отже правових підстав для визнання цих висновків недопустимими суд не мав.
		Отже, доводи захисника ОСОБА_10 про те, що відомості під час проведення огляду місця події та слідчого експерименту за участі ОСОБА_9 як свідка, а також експертні дослідження отримані стороною обвинувачення з порушенням процесуального порядку є безпідставними та не містять належних і достатніх обґрунтувань про визнання їх недопустимими у контексті вимог ст. 87 КПК.
		З огляду на наведене, Суд вважає, що протоколи огляду місця ДТП та слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 , висновки експертів є допустимими доказами та обґрунтовано використані судом першої інстанції у числі доказової бази, представленої стороною обвинувачення.
		А відтак, підстав для застосування концепції «плодів отруйного дерева» по матеріалах, отриманих у ході таких слідчих дій та експертних досліджень, як про це зазначає захисник, колегія суддів не вбачає.
		Доводи сторони захисту про те, що після пред`явлення підозри ОСОБА_9 у сторони захисту не було часу для вивчення матеріалів кримінального провадження та підготовки і викладення позиції захисту на досудовому слідстві з метою з`ясування всіх необхідних питань шляхом проведення слідчих дій, є безпідставними з огляду на таке.
		Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_9 26 листопада 2020 року о 14:50 було пред`явлено підозру та у період часу з 15:10 до 15:35 його було допитано в якості підозрюваного. Після чого, у той же день, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування. Цього ж дня, з 17:20 до 17:55 підозрюваний ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_15 ознайомилися з матеріалами кримінального провадження.
		З наявних у Верховному Суді матеріалів, убачається, що ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_15 , попри твердження ОСОБА_10 про протилежне, були ознайомлені у повному обсязі з матеріалами кримінального провадження на 128 арк. При цьому ОСОБА_9 заявив клопотання про допит свідка ОСОБА_13 . Будь-яких інших заяв чи клопотань заявлено не було. 
		Отже, у сторони захисту була можливість детально ознайомитися з матеріалами кримінального провадження та викласти свої зауваження з приводу того, з чим вона не погоджується, а також заявити клопотання про проведення додаткових процесуальних слідчих дій. Проте таким правом ні ОСОБА_9 , ні захисник ОСОБА_15 не скористалися.
		Крім того, слід зазначити, що захисник ОСОБА_15 надавав правову допомогу ОСОБА_9 з 27 липня 2020 року й був допущений як захисник останнього до участі у цьому кримінальному провадженні 10 серпня 2020 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копією угоди, укладеної між ОСОБА_9 і адвокатом ОСОБА_15 , та копією постанови слідчої ОСОБА_17 , а отже фактично з самого початку досудового розслідування ОСОБА_9 користувався послугами адвоката, який надавав йому професійну правничу допомогу. Будь-яких скарг чи зауважень від ОСОБА_9 щодо неналежності здійснюваного захисту матеріали справи не містять.  
		У касаційній скарзі сторона захисту зазначає, що їй не надавалися до огляду речові докази, а також, що їх не досліджував суд.
		Верховний Суд відхиляє зазначені доводи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
		Законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає сторонам майбутнього судового розгляду можливість ознайомитися з доказами (в тому числі, речовими) кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
		Верховний Суд у своїх рішеннях раніше зазначав, що на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися з речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони (постанова Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 336/2977/18).
		Як уже було вказано, стороні захисту були відкриті всі матеріали досудового розслідування, проте будь-яких зауважень щодо ненадання чи не ознайомлення їх із якимись матеріалами вона не вказувала.
		ОСОБА_9 та його захисник не були позбавлені права у разі необхідності ознайомитися з речовими доказами, тим паче, що, ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами слідчих дій, вони знали (не  могли не знати), що в результаті проведення цих дій орган досудового розслідування вилучав речові докази: а саме автомобіль «MAN» та мотоцикл «Honda» (т. 1 а. п. 181, 182). 
		Однак, на переконання колегії суддів, за відсутності такого клопотання з урахуванням ст. 22 КПК сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися таким правом як на етапі відкриття матеріалів досудового розслідування, так і під час судового розгляду та апеляційного перегляду, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Таким чином, підстав вважати, що сторона захисту була ознайомлена з обмеженим обсягом матеріалів, зібраних під час досудового розслідування Верховний Суд не знаходить.
		Відповідно до ч. 7 ст. 101 КПК кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.
		За приписами ч. 1 ст. 356 КПК за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.
		Отже, залежно від обставин конкретного кримінального провадження, необхідність виклику експерта покладається на розсуд суду, який має право, а не обов`язок його викликати. Допит експерта спрямований на роз`яснення термінології, окремих формулювань, з`ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених питань і висновками експерта, на з`ясування суперечностей між висновком та іншими доказами або між декількома висновками, які проводилися щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.
		Оскільки суд першої інстанції не вбачав необхідності у роз`ясненні наданого експертом висновку, а стороною захисту відповідне клопотання не було заявлено, колегія суддів вважає надуманими доводи касаційної скарги про позбавлення цим судом сторони захисту права на допит експерта.
		Не є обґрунтованими і твердження захисника про те, що попри наполягання сторони захисту суд не вжив жодних заходів стосовно допиту свідка ОСОБА_13 .
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, задовольнивши клопотання захисника ОСОБА_15 про допит свідка ОСОБА_13 , суд ужив усіх необхідних заходів для з`явлення вказаного свідка до суду з метою його допиту. Зокрема, судом надсилалися повістки, неодноразово були застосовані приводи, більш того, незважаючи на те, що вказаний свідок був заявлений захисником, суд поклав на сторону обвинувачення обов`язок забезпечити його участь у судовому засіданні. В подальшому захисник ОСОБА_15 повідомив суду про неможливість забезпечити явку згаданого свідка захисту до суду, оскільки він перебуває як військовослужбовець у Збройних силах України, а батько ОСОБА_13 - ОСОБА_14 під час його допиту як свідка повідомив суду, що син бере безпосередню участь в захисті держави і знаходиться в зоні бойового зіткнення - у м. Бахмуті. Оскільки стороною захисту не було надано актуальних відомостей, які б дозволили суду забезпечити зв`язок зі свідком ОСОБА_13 , суд не мав процесуальної можливості допитати вказаного свідка.
		Попри твердження в касаційній скарзі засаду диспозитивності було дотримано, а сторонам забезпечено рівну можливість здійснення права самостійно обстоювати свою правову позицію у спосіб, передбачений КПК, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідними клопотаннями про проведення певних процесуальних дій, які учасники провадження вважали необхідними для доведення переконливості їхніх аргументів, що також узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 93 вказаного Кодексу. 
		Не є спроможними й доводи захисника про суворість призначеного ОСОБА_9 покарання.
		Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Зі змісту ст. 75 КК випливає, що застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
		Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця та пом`якшуючими обставинами, але і з тяжкістю злочину, суспільною небезпечністю конкретних дій, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
		Усупереч твердженням захисника, ухвалюючи вирок місцевий суд урахував, що вчинений ОСОБА_9 злочин за класифікацією - тяжкий, а за формою вини - необережний. Крім того, суд узяв до уваги всі дані про особу винного та обставини, які мають правове значення, обсяг та характер допущених засудженим порушень ПДР. Врахував цей суд й незворотні наслідки ДТП - смерть людини. Також суд зважив на посткримінальну поведінку засудженого.
		Оцінивши вказані обставини у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони вочевидь свідчать про підвищену суспільну небезпечність конкретного діяння проти безпеки руху й унеможливлюють досягнення мети попередження нових злочинів без реального відбування покарання.
		Водночас цей суд зважив на те, що ОСОБА_9  уперше притягається до кримінальної відповідальності, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, на спеціальних обліках не перебуває, працює, займався суспільно-корисною працею. 
		Урахувавши наведені дані та обставини, суд із додержанням принципу індивідуалізації відповідальності та з огляду на особливості кримінального правопорушення визначив ОСОБА_9 розмір основного покарання не у максимальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.
		Матеріали кримінального провадження не містять даних, які б давали суду підстави для визнання обставинами, що пом`якшують покарання, - активне сприяння розкриттю злочину та настання ДТП внаслідок збігу інших обставин (дій потерпілого), як про це твердить захисник.
		Крім того, належним чином проаналізував та не залишив поза увагою місцевий суд характер й обсяг допущених засудженим порушень ПДР та їх наслідків, адже саме з огляду на їх характер ОСОБА_9 було позбавлено права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо застосування позбавлення права керувати транспортними засобами до осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні покарання, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
		У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства («O'Halloran and Francis v.the United Kingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.
		До того ж, з огляду на наявні в матеріалах кримінального провадження дані про освіту ОСОБА_9 , а також його попередні місця роботи та займані посади, твердження захисника ОСОБА_10 про те, що робота водієм була єдиним видом заробітку ОСОБА_9 , є сумнівним.
		Призначене ОСОБА_9 судом покарання є співмірним характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та наслідкам, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про особу винного. Розмір призначеного засудженому покарання відповідає принципу індивідуалізації, відповідно до якого суд на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.
		Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів рішення суду першої інстанції й доводили явну несправедливість через суворість покарання, призначеного засудженому за вироком суду, у поданій касаційній скарзі не зазначено.
		Необґрунтованими також є доводи касаційної скарги щодо безпідставності стягнення судових витрат,пов`язаних з проведенням експертних досліджень, саме із засудженого.
		Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 124 КПК, законодавець чітко поставив вимогу перед судом про необхідність стягнення з винної особи, у разі постановлення обвинувального вироку, усіх документально підтверджених витрат на проведення експертиз у рамках кримінального провадження.
		Оскільки в цьому кримінальному провадженні було призначено та проведено ряд експертних досліджень, вартість яких документально підтверджена, то витрати понесені на їх проведення у розумінні вимог ч. 2 ст. 124 КПК підлягають стягненню із особи, визнаної винуватою, та засудженої вироком місцевого суду.
		Доводи сторони захисту з питань додержання під час судового провадження норм процесуального права, доведеності винуватості ОСОБА_9 та законності його засудження за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, також перевірялись апеляційним судом, який залишив вирок без змін, а заявлені апеляційні вимоги про закриття кримінального провадження - без задоволення, належним чином умотивувавши своє рішення. 
		У касаційній скарзі захисника з доповненнями до неї не міститься переконливих обґрунтувань незаконності прийнятого по суті рішення, а зазначені в касаційній скарзі доводи, які за своєю суттю майже аналогічні тим, що були предметом апеляційної перевірки, не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх скасування.  
		Твердження захисника про те, що апеляційний суд, порушивши приписи ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто сама собою наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з їх оцінкою, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в місцевому суді.
		Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені неповністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
		Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав, які б покладали на цей суд такий обов`язок, а стороною захисту обґрунтованих підстав також не було наведено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції. 
		Отже, застосована апеляційним судом процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів. Розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника в межах, установлених ст. 404 КПК, та у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку, апеляційний суд в ухвалі навів мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи сторони захисту, які є аналогічними наведеним у касаційній скарзі.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК.
		Незгода сторони захисту з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила істотних процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів нижчих інстанцій про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та правильність кваліфікації його дій.
		Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК.
		Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У згаданому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.
		Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені судами нижчих інстанцій істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.  Під час перевірки оскаржуваних вироку та ухвали судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_10 з доповненнями до неї колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд 
		ухвалив:
		Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями до неї захисника ОСОБА_10 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...