Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/7741/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2024.
Дата набрання законної сили: 07.11.2024
Номер судового провадження: 51-2845км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020100080000907

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		07 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 2759/7741/20
		провадження № 51-2845 км 22 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                             ОСОБА_1 ,
		суддів                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,   
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                  ОСОБА_5 , 
		захисника                                                   ОСОБА_6 , 
		засудженого                                              ОСОБА_7 ,        
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року   у кримінальному провадженні № 12020100080000907, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 89 КК України такого, що не має судимості,    
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України.
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2021 року               ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
		На підставі ст. 75 КК України  ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено   обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. 
		Вироком Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання та застосування інституту звільнення від відбування покарання, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК України призначено покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін. 
		Судами встановлено, що ОСОБА_8 протягом року після засудження за                                    ч.1  ст.309 КК України, діючи умисно, незаконно придбав наркотичний засіб - канабіс та став його незаконно зберігати для власного вживання, без мети збуту, за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , до  14 лютого 2020 року, коли  у період часу з 16:00 по 17:30, під час обшуку працівниками поліції було виявлено та вилучено канабіс, загальною масою - 79,60 г.  
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Зазначає, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, всупереч норм  ст.53 КК України не врахував майновий стан обвинуваченого, котрий не працює, перебуває на утриманні сестри, має ряд захворювань та потребує постійного стороннього догляду.
		Крім того, призначаючи більш м`який вид покарання, постановив рішення у формі вироку, а не ухвали. 
		Посилається на невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам ст. 370    КПК України через незаконність та необґрунтованість. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		На касаційну скаргу сторони обвинувачення надійшло заперечення від захисника засудженого  - адвоката ОСОБА_6 ,  який, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги,  просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення -  без зміни.   
		Аналогічну позицію підтримали засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції. 
		Прокурор ОСОБА_5  в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала та просила задовольнити. 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При  перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
		Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7   та кваліфікація його дій  за ч. 2 ст. 309 КК  України у касаційному порядку не оскаржуються, тому Суд не перевіряє оскаржуване судове рішення в цій частині. За змістом скарги, прокурор   порушує питання про недотримання апеляційним судом законодавчих вимог, що стосуються призначення покарання.
		Мотиви Суду
		Апеляційний перегляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7  здійснювався після скасування Верховним Судом попередньої ухвали апеляційного суду від 23 червня 2022 року.  
		Положеннями ст. 439 КПК України чітко регламентовано, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.
		Тому, під час нового розгляду, апеляційний суд хоча і розглядає справу у звичайному порядку, однак при цьому обов`язковою умовою є виконання вказівок суду касаційної інстанції. 
		Так, постановою Верховного Суду від 14 березня 2023 року було задоволено   касаційну скаргу прокурора, скасовано ухвалу Київського  апеляційного суду від 23 червня                  2022 року щодо ОСОБА_7  і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Верховний Суд у своєму рішенні звернув увагу на те, що застосування до                          засудженого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК України) є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність тому, що це  не сприятиме меті покарання.
		Під час нового розгляду, апеляційний суд, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, виправив помилку місцевого суду  та обґрунтовано врахував,  що на час ухвалення вироку ОСОБА_7 в силу норм   ст. 89 КК України є таким, що немає судимості, втім, на час вчинення злочину (станом на  14.02.2020), він мав судимість згідно вироку  Святошинського районного суду м. Києва від 01.10.2019. Суд апеляційної інстанції визнав застосування до обвинуваченого  норм ст. 75 КК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та на цій підставі скасував вирок суду першої інстанції  в частині призначеного покарання, ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_7  покарання у виді штрафу, яке хоча і є менш суворим видом покаранням, проте цей захід примусу засудженому слід відбувати реально. 
		У касаційній скарзі прокурор стверджує, що апеляційний суд, призначаючи штраф, всупереч вимог ст. 53 КК України не врахував майновий стан обвинуваченого, котрий перебуває на утриманні сестри та має ряд захворювань. Ці доводи Суд вважає непереконливими, з огляду на таке. 
		Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у  вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. 
		Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде не достатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного,  які підлягають обов`язковому врахуванню. 
		Згідно з ч. 1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК України, з урахуванням положень ч. 2 цієї статті, відповідно до якої розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного.
		Наведених вимог матеріального права суд апеляційної інстанції дотримався.     
		Обираючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд всебічно врахував дані про особу винного,  який  визнав свою вину у вчиненому,   має постійне місце проживання, не одружений, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, натомість перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом: «розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності» та проходив лікування від цього захворювання. Крім того, обґрунтовано взяв до уваги той факт, що засуджений має   вкрай незадовільний стан здоров`я внаслідок ряду інших важких супутніх  захворювань, наявність яких, згідно наданих під час апеляційного розгляду доказів,  стали підставою для визнання ОСОБА_7    непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
		Обставиною, що пом`якшує покарання винному слушно визнано -  щире каяття, обставини, які його обтяжують - відсутні.  
		Поряд з цим, апеляційний суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення яке, згідно ст.12 КК України, є нетяжким злочином, за який законом передбачені альтернативні види покарань. 
		Водночас, виходив не лише з формальних критеріїв, визначених у ст. 12 КК України, а обґрунтовано врахував особливості конкретного кримінального правопорушення,  взяв до уваги кількість вилученого канабісу.
		Урахувавши всю сукупність наведених обставин та даних про особу винного, серед яких й ті, про які йдеться у касаційній скарзі прокурора, зокрема, наявність у обвинуваченого супутніх важких хвороб, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 більш м`якого виду  покарання, а саме штрафу,  у мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті за якою його засуджено.
		Заслуговує на увагу і той факт, що після постановлення вироку судом апеляційної інстанції засуджений  ОСОБА_7 вжив заходів для виконання міри примусу та в березні  2024 року повністю сплатив штраф.
		Суд вважає, що в даному випадку, призначене  апеляційним судом ОСОБА_7  покарання   є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. 
		Стосовно доводів сторони обвинувачення про те, що апеляційний суд безпідставно  постановив рішення у формі вироку, а не ухвали, слід зазначити таке. 
		Із системного  аналізу статей 408, 418, 420 та 421 КПК України слідує, що  апеляційний суд ухвалює рішення, яким погіршується становище обвинуваченого, у формі вироку, а в решті випадків - у формі ухвали. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду  від 07 грудня 2021 року (справа                                  № 617/775/20) сформульовано висновок про те, що зміна за результатами розгляду апеляційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК України на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого. Тому таке  рішення суд апеляційної інстанції постановляє у формі ухвали.
		З матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор в апеляційній скарзі порушував питання про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7  в частині покарання та замість звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України просив призначити йому реальне покарання у виді позбавлення волі. 
		Апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора хоча і  скасував  вирок місцевого суду в частині покарання та ухвалив новий вирок, проте  призначив ОСОБА_7  більш м`який вид покарання - штраф.
		Таким чином, апеляційний суд покращив становище обвинуваченого шляхом пом`якшення призначеного йому покарання, замінивши його на менш суворий вид. Ці зміни до вироку суду першої інстанції апеляційний суд повинен був внести ухвалою, оскільки підстави для часткового скасування вироку та ухвалення нового вироку в цій ситуації були відсутні. 
		Виходячи з позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленої у постанові від  04 листопада 2019 року в справі № 128/2455/15-к, допущене судом апеляційної інстанції порушення не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, в розумінні  ст. 412 КПК України, оскільки  становище засудженого  погіршено не було, а тому підстав для скасування вироку, як просить  у своїй касаційній скарзі прокурор, колегія суддів не вбачає.
		Суд неодноразово наголошував, що сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (до прикладу, рішення ВС у справах № 125/2592/18,  №236/4268/18). 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення,  не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд вважає, що  оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни. 
		З цих підстав Суд ухвалив:
		Вирок Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не  підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                                   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...