Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/3921/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.11.2024. Зареєстровано: 13.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.11.2024.

Номер судового провадження: 2/711/1571/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Придніпровський районний суд м.Черкаси    
		 
		               Справа № 711/3921/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15.10.2024                                             м. Черкаси
		 
		Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
		   головуючого  судді                Позарецької С.М.,
		   при секретарі                    Буйновській А.П.
		   за участю позивача                 ОСОБА_1 
		   представника позивача
		адвоката                Кецкала В.В.
		       представника     
		відповідача за довіреністю        Яроша С.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Придніпровського районного суду м.Черкаси справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
		в с т а н о в и в :
		   Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона з 31.12.2010 є пенсіонером органів ВСУ та отримує пенсію за вислугу років. Позивач у зв`язку з неодноразовими відмовами у перерахунку пенсії, відмовою у виплаті нарахування щомісячної доплати до пенсії змушена була щоразу звертатися за захистом своїх порушених прав до суду з позовами до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Внаслідок цього, рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 (справа №823/1880/18), від 17.01.2022 (справа №580/10774/21), від 24.10.2023 (справа №580/9104/23) позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. 
		   Позивач вказує, що судові рішення так і не були виконані ГУ ПФУ в Черкаській області, грошові кошти їй не виплачені. Отже, тривалим, більше двох років, протиправним невиконанням судових рішень їй завдано моральної шкоди, враховуючи її стан здоров`я, наявність ряду захворювань, що підтверджується медичними документами.
		   Крім того, відповідно до довідки до акту МСЕК від 08.06.2011 позивач має другу інвалідності. Наявність ряду захворювань, змушує її постійно приймати ліки, також вона потребує операційного втручання, але з-за протиправної поведінки відповідача  невиплатою належних їй, відповідно до судових рішень, коштів, вона позбавлення можливості лікування і стан її здоров`я погіршується. Кожен день затримання виплати заборгованості по пенсії знецінює ці заборговані кошти, росте рівень інфляції, підвищується вартість послуг клініки, яка проводить операції, що призводить до збільшення витрат, фізичних, моральних та душевних страждань, тривогу за свою подальшу долю. Також позивач зазначає, що протиправні, тривалі дії відповідача, змушують її звертатися щоразу за правовою допомогою та до суду, оскільки в інший спосіб відновити свої порушені права вона не може. Вона повинна змінювати свій усталений спосіб життя та відвідувати інші установи та організації, збирати довідки, отримувати різного роду інформацію, здійснювати запити, здійснювати проїзд на транспорті тощо задля захисту свого права на виплату пенсії, яка по праву належить їй та є єдиним джерелом існування. Всі ці обставини викликають у неї постійне психологічне напруження, хвилювання, стрес, емоційні зриви, погіршення фізичного стану здоров`я, докладати зусилля та довгий час для відновлення свого психологічного, емоційного та фізичного здоров`я. Враховуючи значну тривалість часу порушення її прав, позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 1000000грн.
		   Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на свою користь моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю органу державної влади у розмірі 1000000грн., шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України.
		   Відповідачем Держава Україна в особі ГУ ПФУ в Черкаській області через представника подано відзив на позов, який прийнятий судом, за яким позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд відмовити в їх задоволенні повністю. Вказує, що доводи позовної заяви про завдання позивачу моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи й засадам розумності, виваженості та справедливості. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести, яких саме витрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Позовна заява вмотивована тим, що у позивача відсутні кошти для лікування хвороб, які тривають довгий час та прогресують, однак виникнення та протікання, вказаних у позовній заяві захворювань позивача, ніяким чином не пов`язано із діями чи бездіяльністю Головного управління. Крім того, саме існування судових рішень в адміністративних справах, де відповідачем є Головне управління, винесених на користь позивача, не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. З огляду на зазначене, Головне управління вважає, що позивач, висловлюючи свої доводи щодо відшкодування їй моральної шкоди, завданої протиправними діями, які нею оцінено у 1000000,00грн., належним чином не обґрунтувала та не довела жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння їй такої шкоди, протиправності дій відповідача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та виною останнього в її заподіянні, а також не зазначила, чим вона керувалася при розрахунку завданої моральної шкоди. Просить відмовити у задоволенні позову.
		   Відповідачем Державною казначейською службою України через представника подано відзив на позов, який прийнятий судом і, за яким просить у задоволенні позову відмовити. Зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у п. 43 постанови від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц зробила висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. У п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц зазначено, що Казначейство та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Звернуто увагу суду на те, що згідно з п. 6.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №910/23967/16 кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин.
		   Казначейство вважає, що належним захистом порушеного права позивача у разі задоволення судом його позовних вимог, буде стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача визначеної судом суми шкоди, а не стягнення зазначеної шкоди в особі органу Пенсійного фонду України, шляхом безспірного списання Казначейством з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України.
		   Відповідач вказує, що виключно на позивача покладається обов`язок доведення наявності завдання останньому моральної шкоди, як наслідок протиправної поведінки працівників органів Державної виконавчої служби.
		   Казначейство вважає, що позивачем не надано жодних доказів наявності моральної шкоди, а також не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та діями органу Пенсійного фонду України. Факт тривалого невиконання судового рішення, прийнятого на користь позивача, не може слугувати безумовною підставою для відшкодування останньому моральної шкоди, оскільки відсутні докази розладу здоров`я позивача внаслідок душевних страждань, чи моральних переживань, які виникли в результаті зазначених подій. Крім того, Казначейство вважає, що прийняття судами адміністративної юрисдикції рішень на користь позивача є достатнім для відновлення його порушених прав і відповідно - достатнім для відшкодування шкоди, оскільки порушення органами державної влади прав та законних інтересів громадян не завжди має обов`язковий наслідок у відшкодування на їх користь шкоди у вигляді грошових коштів.
		   Відповідач вказує, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо звернення позивача до суду адміністративної юрисдикції із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, в порядку ст.383 КАСУ. Із позовною заявою у випадках, якщо рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця, чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено права, свободи чи інтереси, в порядку ст. 287 КАС позивач також не звертався. Відомості про застосування судом судового контролю в порядку, визначеному ст. 382 КАС, також відсутні.
		   Казначейство вважає, що за позовом у цій справі відсутні складові частини цивільного правопорушення (неправомірні дії, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними) і, відповідно, відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, яку оцінено в 1000000,00 грн., що є надмірним відшкодуванням та призведе до безпідставного збагачення позивача, тим більше, що саме по собі визнання судом протиправними дій органів Державної виконавчої служби є справедливою сатисфакцією позивачу.
		   Позивачем відповідь на відзиви подано не було.
		   Ухвалою суду від 16.05.2024 прийнято, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 16.07.2024 підготовче провадження закрито і справу призначено до розгляду по суті.
		   В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат КецкалоВ.В. просили позовні вимоги задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та наявні докази по справі.
		   В судовому засіданні представник відповідача Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за довіреністю Ярош С.В. просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи відзиву.
		   В судове засідання представник відповідача ГУ ПФУ в Черкаській області не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Подано відзив на позов.
		   Заслухавши пояснення учасників справи, їхніх представників, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:
		   встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером і отримує пенсію за вислугу років довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення, яке видане Пенсійним фондом України серія НОМЕР_1 від 28.11.2011. Крім того, за даними довідки до акту огляду МСЕК серія 10ААА №358783 від 08.06.2011, їй встановлена друга група інвалідності безстроково за захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в ОВС.
		   Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 (справа №823/1880/18) визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не проведення виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», ст.ст.51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови КМУ №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та довідки про розмір грошового забезпечення поліцейських, яка виготовлена ліквідаційною комісією МВС України в Черкаській області; зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити виплату ОСОБА_1 перерахованої пенсії за вказаний період, відповідно до зазначеного законодавства та довідки про розмір грошового забезпечення від 26.03.2018 №6276 для перерахування пенсії, з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, яка виготовлена ліквідаційною комісією УМВС України в Черкаській області.
		   Вказане судове рішення набрало законної сили 17.07.2018.
		   Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 (справа №580/10774/21) визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Черкаській області» від 01.11.2021 №33/44/1-М-1800/08-1637; зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі вказаної довідки, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, із врахуванням проведених виплат.
		   Вказане судове рішення набрало законної сили 17.02.2022.
		   Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМРУ МЮ (м.Київ) від 26.08.2022 виконавче провадження №69302972 з виконання виконавчого листа №580/10774/21, що виданий 07.06.2022 Черкаським окружним адміністративним судом закінчене; державним виконавцем направлено до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а саме за невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, на підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
		   Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 (справа №580/9104/23) визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області у відмові ОСОБА_1 поновити нарахування щомісячної доплати до пенсії, відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»; зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії відповідно до постанова КМУ від 14.07.2021 №713.
		   Вказане судове рішення набрало законної сили 24.11.2023.
		   Відповідно до листа ГУ ПФУ в Черкаській області від 07.07.2022 на ім`я ОСОБА_1 , повідомлено, що на виконання рішення суду від 17.01.2022 (справа №580/10774/21) проведено перерахунок пенсії із грошового забезпечення 16272,24грн. згідно із довідкою від 01.11.2021; розмір пенсії з 01.12.2019 становив 10251,51грн., з 01.03.2022 11686,72грн.; пенсію у перерахованому розмірі ОСОБА_1 отримує з липня 2022 року. Також повідомлено, що виплату доплати пенсії, нарахованої на виконання цього рішення суду у розмірі 161754,91грн. буде здійснено за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
		   Як зазначено у листі ГУ ПФУ в Черкаській області від 21.03.2024, на виконання рішення суду від 24.10.2023 (справа №580/9104/23) ОСОБА_1 з 24.11.2023 проведено нарахування щомісячної доплати до пенсії і розмір пенсії з 24.11.2023 становить 15186,72грн. Також зазначено, що доплата у розмірі 4466,67грн. буде виплачена за наявності фінансування з Державного бюджету України.
		   Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
		Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). 
		Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч.2 ст.16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1)визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов`язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 56 Конституції Україникожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до п. 3 ч. 2. ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). 
		Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України (ч. 1 ст. 1166 ЦК).
		З огляду на норми статей1166,1167 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а)наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в)причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г)вина заподіювача шкоди. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт та в інших випадках, встановлених законом.
		За приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 
		Крім того, згідно зі ст. 1174 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. 
		Слід зазначити, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень,здійснюється державою(органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету(місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому КМУ.
		Відповідно до правового висновку, викладеного в п. 5.9. та п. 5.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 по справі № 920/715/17 статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
		Право особи на ефективний засіб правового захистузакріплено у статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Ефективність національного засобу правового захистуза змістом статті13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
		Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27.09.1999 у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v.The UK), заяви №33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 23.07.2014№280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
		Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
		Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок).
		Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
		Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII боржником, є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. 
		Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2, ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. 
		Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. 
		Велика Палата Верховного Суду у п. 43 постанови від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц зробила висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. 
		Крім того, у п. 44 цієї постанови зазначено, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
		У пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц зазначено, що Казначейство та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
		Згідно з п. 6.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №910/23967/16 кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна, як учасник цивільних відносин. 
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (п. 6.17. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 по справі №910/23967/16). 
		За приписами ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються: 1)висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3)строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. 
		У пункті 6.21. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.08.2018 по справі №910/23967/16 зазначено, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.
		Звертаючись до суду із позовом, позивач обґрунтувала свої вимоги тим, що у зв`язку із бездіяльністю органів пенсійного фонду, її неодноразовим, протягом тривалого часу, зверненням до адміністративного суду з відповідними позовами, які були задоволені судовими рішеннями, - визнано факти бездіяльності ГУ ПФУ в Черкаській області щодо невірного нарахування їй пенсії, зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії у більшому розмірі, ніж у тих розмірах, які фактично їй виплачувались, враховуючи чинне законодавство. Крім того, судом встановлено, що на час розгляду даної цивільної справи, частина грошових коштів, як доплата пенсії, позивачу ОСОБА_1 і до цього часу не виплачена. 
		Внаслідок цього, позивач вказує, що їй була завдана моральна шкода, яка полягала у стражданнях, приниженні, розчаруванні, стресі, напруги, погіршенні стану здоров`я, побоюванні за майбутній стан здоров`я, відчутті несправедливості, тривалої невизначеності, відчуття психологічного дискомфорту, порушенні стану душевної рівноваги, доводилось прикладати додаткових вольових та психологічних зусиль задля поновлення своїх порушених прав та інтересів, тощо.
		За результатами розгляду справи, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 відповідачем Державою Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області завдано моральної шкоди, яка свідчить про завдання їй душевних страждань, внаслідок не нарахування та не виплати у повному розмірі пенсії, яка є джерелом для її існування, як пенсіонеру органів внутрішніх справ України, враховуючи норми чинного законодавства, що встановлено судовими рішеннями від 15.06.2018, 17.01.2022 та 24.10.2023, які набрали законної сили. 
		Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).
		У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 по справі №752/17832/14-ц вказано, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує практику ЄСПЛ та ВС, принципи розумності, виваженості та справедливості, і вважає обґрунтованим розмір 7000грн., а не 1000000грн., як просить позивач.
		Суд погоджується із доводами представників відповідачів про те, що відсутні підстави для визначення розміру моральної шкоди 1000000грн., який не є доведеним та не є обґрунтованим, а, навпаки, є явно завищеним. 
		Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення (позивачу протягом певного періоду часу органами пенсійного фонду невірно нараховувалася і виплачувалася пенсія, що призвело до виникнення заборгованості, яка і досі не виплачена); глибину душевних страждань (наявність негативних наслідків  негативні емоції, які досягли рівня страждань). 
		Слід зазначити, що за результатами розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача ОСОБА_1 про те, що погіршився стан її здоров`я саме з-за бездіяльності органів пенсійного фонду при нарахування (перерахунку) та виплати пенсії. Так, слід зазначити, що друга група інвалідності їй була встановлена ще у 2011році за наявності захворювання, яке пов`язане із проходженням служби в ОВС. Крім того, у довідці до акту МСЕК зазначено, що рекомендовані заходи для відновлення працездатності стац. лікування у кардіолога, санаторно-курортне лікування; виписка №2823 від 29.07.2017 про проходження ОСОБА_1 лікування в Черкаському обласному кардіологічному центрі відбулося ще в 2017 році, і з врахуванням консультативного заключення від 03.03.2011, вона має кардіо-захворювання ще з 2011року. Також, суд звертає увагу на надані позивачем та досліджені в судовому засіданні медичні документи (консультативний висновок спеціаліста «Новий зір» від 02.09.2023, консультативний висновок лікаря-офтальмолога МЛДЦ «Вікторія» від 14.09.2021), за якими судом не встановлено, що захворювання очей у ОСОБА_1 виникло (погіршився зір) саме з-за бездіяльності органів пенсійного фонду чи їх посадових осіб. 
		Також слід зазначити, що позивач не скористалася правом та нею не було надано висновок психологічної експертизи, здійсненої на замовлення учасника справи щодо визначення факту моральних страждань, їх глибини, зокрема і розміру моральної шкоди, як і не було подане до суду відповідне клопотання про призначення такої експертизи. 
		Суд звертає також увагу, що судово-психологічна експертиза щодо встановлення факту моральних страждань та орієнтовного розміру відшкодування моральної шкоди замовляється у атестованого судового експерта психолога згідно із нормами ст.106 ЦПК України учасником справи самостійно на етапі як подання позову до суду, так і під час судового засідання. При цьому, позивачем не було надано й розрахунок розміру моральної шкоди, а тому не надання розрахунку призводить до оцінки судом на власне переконання розміру відшкодування моральної шкоди за позивача без врахування експертної думки.
		Слід зазначити, що конкретний розмір моральної шкоди, завданої бездіяльністю, зокрема органів пенсійного фонду, у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Він має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, враховуючи, що рішеннями судів, фактично вже поновлене порушене право позивача.
		За результатами розгляду справи, дослідженими доказами у розумінні ст.ст.76-82 ЦПК України, судом встановлено, що бездіяльністю Держави Україна в особі ГУ ПФУ в Черкаській області позивачу ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка і підлягає відшкодуванню у розмірі 7000грн. 00коп., а не у розмірі 1000000грн. 00коп., як просить позивач. 
		Між тим, враховуючи вище викладене, норми чинного законодавства, суд погоджується із доводами представника відповідача Державної Казначейської служби України про те, що Державна Казначейська служба України не є належним відповідачем у даній справі і належним способом захисту порушеного права позивача, у даному випадку, буде стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди  7000грн. 00коп., а той спосіб захисту, що визначений позивачем - стягнення зазначеної шкоди з Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України, шляхом безспірного списання Державною Казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України, - є помилковим.
		При постановленні цього судового рішення судом враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №711/1765/22.
		З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме, слід стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 (сім тисяч) грн. 00коп. В іншій частині позову необхідно відмовити, зокрема і в частині вимог щодо відповідача Державної Казначейської служби України.
		   Крім того, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, судові витрати (судовий збір за подачу позовної заяви до суду) слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач, відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати таких витрат, оскільки є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується довідкою до акту МСЕК від 08.06.2011.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України суд,-
		в и р і ш и в :
		   Позовні вимоги задовольнити частково.
		   Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 (сім тисяч)грн. 00коп.
		   Судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		   В іншій частині позову відмовити.
		   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		   Повний текст судового рішення складений 07.11.2024.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя  С.  М.  Позарецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...