Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1930/20(916/3453/23) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 14.11.2024. Зареєстровано: 15.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2024.
Дата набрання законної сили: 17.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		Справа №  916/1930/20(916/3453/23) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Білоуса В. В., Огородніка К. М.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І., 
		 
		учасники справи:
		представник ОСОБА_1 - Молібог Ю. М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 6171/2024)
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024
		у складі колегії суддів: Філінюка І. Г.- головуючого, Аленіна О. Ю., Принцевської  Н.М.
		та на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023
		у складі судді Райчевої С. І.
		у справі № 916/1930/20 (916/3453/23)
		за позовом ліквідатора Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Владичень"
		до  ОСОБА_1 
		про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення 6 054 298,12 грн,
		На розгляд суду постало питання щодо покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на особу - єдиного учасника юридичної особи, яка також була керівником боржника
		ВСТАНОВИВ:
		Обставини справи
		03.08.2020 ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.08.2020 відкрито провадження у справі № 916/1930/20 про банкрутство Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Владичень" (далі - СВК "Владичень"); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника.
		20.01.2021 ухвалою попереднього засідання суду визначено таких конкурсних кредиторів та розміри їх грошових вимог:
		- Головне управління ДПС в Одеській області: 67 729,00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів; 1 799 409,71 грн - третя черга задоволення вимог кредиторів; 968 072,00 грн - шоста черга задоволення вимог кредиторів; 
		- Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області: 4 204,00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів; 84 695, 72 грн - друга черга задоволення вимог кредиторів.
		01.03.2021 Господарський суд Одеської області прийняв постанову про визнання СВК "Владичень" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатором арбітражного керуючого Шаргородського Д. В., а також зобов`язав керівника СВК "Владичень" ОСОБА_1 передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору арбітражному керуючому Шаргородському Д. В.
		11.06.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.06.2021 визнано грошові вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до боржника у сумі 13 068,85 грн - друга черга задоволення вимог кредиторів та у сумі 4 540,00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів.
		30.07.2021 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу про визнання грошових вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до боржника у сумі 3 108 038,84 грн основного боргу (капіталізація платежів) - друга черга задоволення вимог кредиторів та у сумі 4 540,00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів.
		Таким чином, під час провадження у справі про банкрутство № 916/1930/20 господарським судом було визнано кредиторські вимоги до СВК "Владичень" у загальному розмірі 6   054   298,12 грн.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що з жовтня 2016 року керівником та єдиними засновником СВК "Владичень" є ОСОБА_1 .
		Так, 11.10.2016 було проведено засідання загальних зборів членів СВК "Владичень", на які був запрошений ОСОБА_1 .
		Відповідно до протоколу загальних зборів членів СВК "Владичень" від 11.10.2016 №   2/16, зборами прийнято рішення про прийняття до складу членів кооперативу ОСОБА_1 ; затверджено ОСОБА_1 членом кооперативу; затверджено нову редакцію статуту; уповноважено ОСОБА_1 провести реєстраційні дії з правом передоручення.
		Відповідно до пункту 12.2 Статуту СВК "Владичень" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До органів управління кооперативу належить голова кооперативу.
		Згідно з пунктом 14.1 Статуту кооперативу до компетенції його голови, серед іншого, належить здійснення керівництва господарською діяльністю кооперативу, керування поточними справами кооперативу; виконання кооперативом зобов`язань перед державою; вирішення питань організації виробництва; організація ведення бухгалтерського обліку та звітності та інше.
		У відповідь на запит ліквідатора банкрута Головне управління ДПС в Одеській області надало арбітражному керуючому податкову звітність СВК "Владичень". З наданої інформації вбачається, що ОСОБА_1 подавав податкову звітність банкрута у період з жовтня 2016 по березень 2017 років.
		В ході ліквідаційної процедури, з метою виявлення майна банкрута, проведення інвентаризації та аналізу фінансово-господарського стану, ліквідатор направляв у державні установи, що здійснюють реєстрацію рухомого та нерухомого майна, ведуть статистичну звітність та здійснюють контроль в галузі податкового законодавства, відповідні запити.
		Відповідно до отриманих відповідей арбітражний керуючий встановив, що за СВК "Владичень" зареєстровані транспортні засоби та сільськогосподарська техніка, фактичне місцезнаходження яких невідоме. Готівкові кошти та/або залишок грошових коштів на рахунках банкрута відсутні. Будь-які інші майнові активи у банкрута відсутні.
		11.06.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області вжито заходів до забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту, оголошення у розшук та затримання транспортних засобів (сільськогосподарської техніки), що належить на праві власності банкруту.
		Разом з тим, здійснені на виконання цієї ухвали заходи щодо розшуку транспортних засобів та сільськогосподарської техніки банкрута не дали результатів.
		З метою отримання фінансово-господарської документації, печаток, штампів та матеріальних цінностей ліквідатор банкрута, направляв запити на всі відомі йому адреси банкрута та його керівника.
		Суди обох інстанцій зазначили, що зі звітів ліквідатора у справі №916/1930/20 вбачається, що арбітражний керуючий здійснював виїзд за адресою реєстрації банкрута та встановив, що там знаходиться інша юридична особа. Поштові відправлення на адресу керівника СВК "Владичень" повернуто ліквідатору без вручення. Жодних документів та матеріальних цінностей керівник СВК "Владичень" ОСОБА_1 арбітражному керуючому Шаргородському Д. В. не передав.
		У зв`язку з не переданням документації банкрута, транспортних засобів та сільськогосподарської техніки, ліквідатор СВК "Владичень" 03.06.2021 звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення передбаченого статтями 191, 206-2, 264 Кримінального кодексу України.
		Разом із відповіддю від 09.08.2021 Болградський РВП Головного управління Національної поліції в Одеській області надав ліквідатору витяг з ЄРДР, відповідно до якого Болградським РВП Головного управління Національної поліції в Одеській області порушено кримінальне провадження за фактом не передання ліквідатору банкрута майна СВК "Владичень".
		Листом від 14.04.2023 № 64/1-3858 Болградським РВП Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлено ліквідатору банкрута, що за результатами проведеного досудового розслідування, прийнято рішення про закриття кримінального провадження.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що у Звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єкта господарювання СВК "Владичень" ліквідатор вказував, що заяву щодо визнання підприємства банкрутом подав не сам боржник СВК "Владичень", а його кредитор Головне Управління ДПС в Одеській області, вимоги якого є безспірними та обґрунтованими первинними документами, повністю визнані господарським судом, що, за висновком ліквідатора, виключало наявність ознак фіктивного банкрутства.
		У вказаному звіті зазначалося, що остаточна оцінка, тобто визначення наявності або відсутності складу злочину - доведення до банкрутства у діях службових осіб, може бути зроблена лише при умові ретельного вивчення первинної документації боржника. У тому числі договорів та угод, виконання яких і призвело до стану банкрутства.
		При цьому арбітражний керуючий зазначив, що існує вірогідність незаконної перереєстрації третіми особами керівництва та засновника банкрута на ОСОБА_1 та шахрайських дій третіх осіб щодо СВК "Владичень", які призвели до втрати активів підприємства, нарощування кредиторської заборгованості та призвели до фактичного припинення господарської діяльності.
		Подання заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності
		Ліквідатор СВК "Владичень" арбітражний керуючий Шаргородський Д. В. звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою   про покладення на    ОСОБА_1     субсидіарної відповідальності, в якій просив стягнути з останнього на користь банкрута 6 054 298, 12 грн.
		Ліквідатор зазначив, що під час проведення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство СВК "Владичень" було встановлено, що бездіяльність керівника банкрута ОСОБА_1 призвела до втрати майнових активів та зростання кредиторської заборгованості, яку СВК "Владичень" не має можливості погасити. 
		Загальний розмір визнаних господарським судом кредиторських вимог боржника становить 6 054 298,12 грн. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не передав ліквідатору майно банкрута, неможливість встановлення місцезнаходження його майнових активів, які підлягають включенню у ліквідаційну масу, ліквідатор просив господарський суд покласти на керівника ОСОБА_1 субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у розмірі 6 054 298,12 грн.
		Розгляд справи у суді першої інстанції та короткий зміст рішення суду 
		15.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкрито провадження у справі №916/1930/20(916/3453/23). 
		Згідно із сформованим судом першої інстанції витягом з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
		Разом тим, копії ухвал суду, які суд направляв за адресою, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі, повернулися до суду у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
		01.11.2023 Господарського суд Одеської області ухвалив рішення про задоволення позову та стягнув з ОСОБА_1 на користь СВК "Владичень" 6 054 298,12 грн.
		Виходячи з сукупності встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що неплатоспроможність СВК "Владичень" настала внаслідок дій його керівника, яким безпосередньо вчинялось керівництво поточною діяльністю кооперативу.
		Розгляд справи у суді апеляційної інстанції та короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що він ніколи не був ні засновником, ні директором СВК "Владичень", ніколи не брав участі в його діяльності, не подавав жодних звітів та не здійснював жодної діяльності з управління цією юридичною особою. Також вказував, що не придбавав корпоративних прав боржника, не отримував заробітної плати як керівник боржника.
		Стверджуючи про відсутність вини у доведенні СВК "Владичень" до банкрутства, скаржник послався на матеріали кримінального провадження №32016130580000022, які просив витребувати у Сумського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області для огляду в судовому засіданні. Зазначив, що у 2018 році слідчий СУ ФР ГУ ДФС у Сумській області допитував його як свідка у кримінальному провадженні 32016130580000022, під час якого повідомив слідчому, що не має відношення до перереєстрації на його ім`я СВК "Владичень". 
		ОСОБА_1 зазначив, що не був обізнаним про наявність судового рішення яким його зобов`язали передати бухгалтерську та іншу документацію, матеріальні цінності та інше майно ліквідатору. 
		23.07.2024 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №   916/1930/20 (916/3453/23) залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції та позицією позивача; зазначив, що матеріали та обставини у справі вказують на винну, протиправну поведінку керівника СВК "Владичень", яка виражається у не ефективному керівництві СВК "Владичень", не вчиненням дій щодо належного керування справами кооперативу, не вчиненням дій щодо збереження майна, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед кредиторами, яку боржник не може погасити.
		Суб`єктивна сторона правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності, за висновком суду, характеризується необережністю, його необачною поведінкою щодо належного здійснення прямого чи опосередкованого контролю за організаційною, розпорядчою, фінансовою діяльністю кооперативу, впливу на кадрову та претензійно-судову політику підприємства, легковажним ставленням до реалізації своїх повноважень згідно вимог законодавства та сумлінного виконання покладених на нього обов`язків.
		Південно-західний апеляційний господарський суд зазначив, що неможливість задоволення вимог кредиторів у загальній сумі 6 054 298,12 грн виникла внаслідок протиправної поведінки керівника СВК "Владичень" з доведення останнього до банкрутства. Будь-яких доказів, що виключають суб`єктивну сторону правопорушення ОСОБА_1 суду не надав.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023, а справу № 916/1930/20 (916/3453/23) передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).
		Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 215 Господарського кодексу України (ГК України), частину першу статті 1166 Цивільного кодексу України (ЦК України) та абз. 2 частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (КузПБ), а також порушив пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України. 
		У касаційній скарзі зазначено, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи є суб`єктом субсидіарної відповідальності та чи має покладатись така відповідальність на особу, на яку без її згоди і відома були придбані корпоративні права юридичної особи та яку без її згоди та волевиявлення було вказано керівником, за умови необізнаності такої особи про вказані події.
		Скаржник зазначив, що не був обізнаним про наявність судового рішення яким його зобов`язали передати бухгалтерську та іншу документацію, матеріальні цінності та інше майно ліквідатору. Така необізнаність ОСОБА_1 та не здійснення ліквідатором всіх заходів щодо з`ясування адреси керівника банкрута, на думку скаржника, не може свідчити про навмисне, або внаслідок недбалості вчинення керівником боржника дій щодо доведення до банкрутства та невжиття заходів щодо відновлення платоспроможності.
		ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував абз. 2 частини другої статті 61 КУзПБ без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.08.2021 у справі № 25/62/09 щодо необхідності встановлення об`єктивної сторони такого правопорушення як "доведення до банкрутства"; не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 923/862/15 щодо критеріїв притягнення особи до субсидіарної відповідальності (підписання завідомо невигідних договорів, необґрунтована сплата грошових коштів та/або передача майна, заплутування звітності тощо).
		У касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки:
		- не встановив причин, які призвели до банкрутства юридичної особи, а саме з чиєї вини боржник визнаний банкрутом та хто є належним відповідачем у справі відповідно до приписів абз. 2 частини другої статті 61 КУзПБ;
		- апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, не врахувавши, що внаслідок відсутності електропостачання та постійними тривогами у Сумській області, яка віднесена до зони можливих бойових дій, було подане клопотання про відкладення розгляду справи та необхідності надання письмових пояснень щодо витребуваних судом матеріалів кримінального провадження в 46-ти томах, що є значним обсягом для опрацювання. Саме в матеріалах кримінального провадження, за доводами скаржника, були наявні докази відсутності вини відповідача у банкрутстві, а тому надання письмових пояснень по матеріалам провадження із дослідженням цих доказів мали значення для справи.
		Також ОСОБА_1 наголосив, що суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач допустив бездіяльність лише на стадії формування ліквідаційної маси, тобто за наслідками банкрутства кооперативу, вина відповідача встановлена вже під час провадження у справі про банкрутство (не надання бухгалтерських документів ліквідатору, не надання переліку майна, не передання майна, не надання відповідей на листи ліквідатора), а не в період, коли виникли ознаки неплатоспроможності боржника, тобто суб`єкт відповідальності встановлений за межами події правопорушення і не є особою, яка вчинила правопорушення.
		На думку ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив неправильні висновки щодо дій та подій, які викликали стійку неплатоспроможність боржника, не встановив обставин, які б доводили його вину у доведенні боржника до банкрутства.
		Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
		Ліквідатор СВК "Владичень" не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		14.10.2024 до Верховного Суду надійшло клопотання ліквідатора СВК "Владичень" про розгляд справи без його участі, в якому арбітражний керуючий Шаргородський   Д. В. також виклав свою позицію щодо касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Предметом касаційного розгляду є правомірність покладення судами попередніх інстанцій на керівника і єдиного учасника СВК "Владичень" - ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
		Одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, а одним із юридичних механізмів досягнення таких гарантій захисту прав кредиторів та унеможливлення застосовування процедури банкрутства як інструменту виключно списання боргів є, зокрема, застосування доктрини "пронизування корпоративної вуалі" (piercing the veil of incorporation), згідно з якою суд може покласти відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи.
		Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), КУзПБ.
		Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
		Водночас умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
		Частиною першою статті 619 ЦК України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
		У чинному КУзПБ доктрина "пронизування корпоративної вуалі" знайшла своє втілення в інститутах солідарної відповідальності керівника боржника (частина шоста статті 34 КУзПБ) та субсидіарної відповідальності керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (частина друга статті 61 КУзПБ), які можливо реалізувати в межах справ про банкрутство юридичних осіб.
		Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-ІХ, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
		У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).
		Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора (кредитора) покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. 
		Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
		Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
		Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).
		Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
		Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) виснував, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).
		Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.
		До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).
		Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:
		1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
		2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;
		3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.
		Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15 (на яку посилається скаржник), від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, а також у постанові від 19.08.2021 у справі № 25/62/09, про неврахування висновків якої стверджує скаржник.
		Крім того, наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20(906/1113/21).
		Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності.
		Тобто, до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:
		- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);
		- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
		- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
		- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
		- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
		- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження; використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
		- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.
		Наведений перелік прикладів не є вичерпним. Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.06.2023 у справі № 910/17743/18.
		Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
		Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ (від 21.10.2019) та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).
		Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
		З урахуванням визначених господарсько-процесуальним законодавством презумпцій, принципів змагальності і диспозитивності судочинства, ліквідатор, як позивач звільняється від обов`язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Ліквідатор доводить наявність трьох елементів складу правопорушення:
		1) протиправна поведінка (ліквідатор визначає особу, яка відповідальна за шкоду (суб`єкта відповідальності), наводить конкретні обставини, що пов`язані з діями такої особи, наводить аргументи невідповідності поведінки (дій) нормам конкретного законодавства, нормам господарського та цивільного права та що такі дії зменшили розмір забезпечення вимог, завдали шкоди боржнику і стали каталізатором стану неплатоспроможності, стали підставою припинення господарської діяльності, що в кінцевому рахунку призвело до банкрутства боржника та завдання шкоди майновим інтересам кредиторів);
		Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16, від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 № 911/101/21 (911/3174/21)).
		2) шкода та її розмір;
		3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою -причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи як причини банкрутства та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що банкрутство боржника стало об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
		Суд зазначає, що при цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна довести відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень ЦК України. 
		Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
		Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
		Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.
		Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. 
		У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. 
		В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).
		У справі, яка розглядається, суди обох інстанцій встановили, що з жовтня 2016 року керівником та єдиними засновником СВК "Владичень" є відповідач - ОСОБА_1 .  Саме у період перебування ОСОБА_1 на посаді керівника (засновника) цієї юридичної особи і виникла заборгованість перед кредиторами.
		В ході ліквідаційної процедури, арбітражний керуючий виявив, що за СВК "Владичень" зареєстровані транспортні засоби та сільськогосподарська техніка, фактичне місцезнаходження яких невідоме. Готівкові кошти та/або залишок грошових коштів на рахунках банкрута відсутні. Будь-які інші майнові активи у банкрута відсутні.
		Суд першої інстанції за клопотанням арбітражного керуючого Шаргородського Д. В. вжив заходів до забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту, оголошення у розшук та затримання транспортних засобів (сільськогосподарської техніки), що належить на праві власності банкруту.
		Разом з тим, здійснені на виконання цієї ухвали заходи щодо розшуку транспортних засобів та сільськогосподарської техніки банкрута не дали результатів, майно не було виявлене.
		З метою отримання фінансово-господарської документації, печаток, штампів та матеріальних цінностей ліквідатор банкрута, направляв запити на всі відомі йому адреси банкрута та його керівника.
		Суди обох інстанцій зазначили, що зі звітів ліквідатора у справі № 916/1930/20 вбачається, що арбітражний керуючий здійснював виїзд за адресою реєстрації банкрута та встановив, що там знаходиться інша юридична особа. Поштові відправлення на адресу керівника СВК "Владичень" повернуто ліквідатору без вручення. Жодних документів та матеріальних цінностей керівник СВК "Владичень" ОСОБА_1 арбітражному керуючому Шаргородському Д. В. не передав.
		Таким чином, ліквідатор не виявив жодного майна банкрута, яке могло б бути використане з метою погашення визнаних у цій справі грошових вимог кредиторів у загальній сумі 6   054   298,12 грн.
		Разом з тим, у Звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану СВК "Владичень" ліквідатор припустив можливість незаконної перереєстрації третіми особами ОСОБА_1 керівником та засновником банкрута та шахрайських дій третіх осіб щодо СВК "Владичень", які призвели до втрати активів підприємства, нарощування кредиторської заборгованості та призвели до фактичного припинення господарської діяльності.
		Зазначені припущення ліквідатора збігаються із позицією відповідача у справі, проте у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б могли підтвердити такі припущення.
		Так, твердження скаржника про його необізнаність про реєстрацію його засновником та керівником боржника касаційний суд сприймає критично, оскільки, як зазначив сам скаржник, 19.09.2018 він був допитаний як свідок у кримінальному провадженні. Під час цього допиту, як стверджував відповідач, він дізнався, що він є керівником та учасником СВК "Владичень". Тобто, принаймі з 19.09.2018 ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій з метою захисту його порушених прав (звернення до правоохоронних та/або судових органів тощо), які б могли підтвердити про його необізнаність з такими фактами. 
		Означена позиція відповідача обґрунтована посиланням на матеріали кримінального провадження, в якому встановлювалося те, що комунікацію від імені СВК "Владичень" із податковими органами здійснювали треті особи, представляючись ОСОБА_1 .
		Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дослідив витребувані ним матеріали кримінального провадження та встановив, що питань щодо реєстрації корпоративних прав та призначення ОСОБА_1 керівником боржника жодних процесуальних рішень органом слідства не ухвалювалося, та взагалі не було предметом дослідження в рамках цього кримінального провадження; кримінальне провадження було порушено не за фактом проведення незаконної перереєстрації СВК "Владичень", підробки документів та підписів, а за фактом ухилення від сплати податків.
		Разом з тим, комунікація третіх осіб з податковими органами від імені ОСОБА_1 , в тому числі протиправна, не спростовує встановленої судами протиправної бездіяльності щодо здійснення господарської діяльності боржника, що призвела до його банкрутства.
		Скаржник у цій справі не надав суду належних та допустимих доказів відсутності його волевиявлення щодо зайняття ним посади керівника боржника та набуття корпоративних прав.
		Тож, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що заборгованість боржника перед його кредиторами виникла саме під час перебування ОСОБА_1 на посаді керівника СВК "Владичень", який був одночасно єдиними його учасником, ОСОБА_1 допустив протиправну бездіяльність, що проявилась, зокрема, у не збереженні майна товариства (транспортних засобів та сільськогосподарської техніки), за рахунок яких можна було б погасити наявну кредиторську заборгованість, не вчинення дій щодо запобігання банкрутства, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій 
		Верховний Суд зауважує, що якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.
		Відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 916/313/20).
		Непереконливими є доводи скаржника про необізнаність із судовим рішенням, яким його було зобов`язано передати ліквідатору банкрута бухгалтерську та іншу документацію, матеріальні цінності банкрута з огляду позицію, якої скаржник неухильно дотримується протягом розгляду цієї справи, а саме те, що він ніколи не був ні засновником, ні керівником СВК "Владичень", не здійснював жодної діяльності з управління цією юридичною особою, та те, що він не мав статутних документів, ключів, електронних підписів, печатки, не мав доступу до банківських рахунків та майна цієї юридичної особи. Тобто сам відповідач зазначав про відсутність у нього майна банкрута.
		При цьому колегія суддів не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій, правовим позиціям, викладеним у постанові від 19.08.2021 у справі №   25/62/09 (щодо необхідності встановлення об`єктивної сторони правопорушення як доведення до банкрутства), у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №   923/862/15 (щодо критеріїв притягнення особи до субсидіарної відповідальності), а тому вказана скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.
		Аргументи скаржника про безпідставне відхилення його клопотання про відкладення розгляду справи в апеляційному суді колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Як вбачається із матеріалів справи, разом з апеляційної скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про витребування у Сумського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області для огляду в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 32016130580000022, в яких, як стверджував скаржник, наявні докази щодо незаконної перереєстрації на його ім`я СВК "Владичень".
		04.03.2024 Південно-західний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження у цій справі та призначив розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на 23.04.2024.
		23.04.2024 суд апеляційної інстанції оголосив у судовому засіданні перерву до 10.06.2024, 14:30. Крім того, в судовому засіданні суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про витребування у Сумського РУП ГУНП в Сумській області матеріалів кримінального провадження № 32016130580000022.
		Згідно із протоколом судового засідання 10.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали кримінального провадження у 43 томах, у зв`язку із необхідністю вивчення яких суд оголосив перерву у судовому засіданні до 23.07.2024.
		04.07.2024 представники скаржника ознайомилися із матеріалами справи №    916/1930/20 (916/3453/23), а також матеріалами кримінального провадження.
		23.07.2024 до початку судового засідання до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, яке було мотивоване відсутністю у м. Суми електропостачання з 10:00 у зв`язку із запровадженням аварійних графіків відключення. У клопотанні також зазначалося, що про відімкнення електроенергії з 10:00 напередодні повідомлень не було, при цьому представниця скаржника підготувала письмові пояснення із врахуванням матеріалів кримінального провадження, які мала намір подати при увімкненні світла до наступного судового засідання.
		Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки з матеріалами кримінального провадження представниця скаржника ознайомилися 04.07.2024, а тому, за висновком суду, мала достатньо часу для підготовки письмових пояснень у справі. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника скаржника у судовому засіданні 23.07.2024.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками та вважає, що у скаржника з моменту ознайомлення із матеріалами справи було достатньо часу (19 календарних, з них - 13 робочих) для підготовки та подання письмових пояснень у цій справі.
		Необхідно враховувати, що перший з масованих ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури України, що призвели до значного дефіциту електричної потужності та введення погодинних та аварійних відключень електроенергії, відбувся ще 10.10.2022, які надалі продовжувалися, зокрема й влітку 2024 року (ці обставини є загальновідомими та відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України не потребують доказування).
		Отже, обставини на які послався скаржник у клопотанні про відкладення розгляду справи (аварійні відключення електроенергії) виникли задовго до 23.07.2024. Тож скаржник міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у поданні до суду підготованих ним письмових пояснень та з урахуванням цих обставин завчасно їх подати. 
		При цьому у касаційній скарзі не названо документів, наявних у матеріалів кримінального провадження № 32016130580000022, які не дослідив та не врахував суд апеляційної інстанції, які б могли підтвердити відсутність вини ОСОБА_1 у доведенні боржника до банкрутства.
		Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції дослідив витребувані ним матеріали кримінального провадження. Натомість у касаційній скарзі висловлена незгода із оцінкою судом апеляційної інстанції цих доказів, оскільки позиція скаржника як у суді апеляційної інстанції, так і в суді касаційної інстанції зводиться лише до відсутності волевиялення щодо набуття корпоративних прав юридичної особи та необізнаності скаржника з таким фактом.
		Верховний Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
		Таким чином, оскільки явка представників сторін у судове засідання суду апеляційної інстанції не була визнана судом обов`язковою, з огляду на відсутність обставин, які б об`єктивно перешкоджали розгляду справи в судовому засіданні 23.07.2024, беручи до уваги також те, що у касаційній скарзі не наведено обставин, які скаржник мав намір повідомити суду та які мали б суттєве значення для розгляду справи, як і не зазначено доказів, які не були досліджені судом, доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.
		Необґрунтованими є посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач на підтвердження своїх вимог надав докази, які підтверджують його вимоги. Водночас, відповідач не надав будь-яких доказів на спростування доводів та доказів позивача.
		Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до частин першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. 
		Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
		Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог статті 236 ГПК України.
		Скаржник не довів наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання доказів, що мають наслідки визнання їх недопустимими. Відповідно скаржник не довів того, що суд апеляційної інстанції для встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		У свою чергу доводи скаржника про те, що досліджені судом апеляційної інстанції докази є неналежними доказами, фактично зводяться до необхідності переоцінки їх змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
		Отже, підстава касаційного оскарження, визначена у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України, також не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.
		Касаційну скаргу подано також з посиланням на положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: чи є суб`єктом субсидіарної відповідальності та чи має покладатись така відповідальність на особу, на яку без її згоди і відома були придбані корпоративні права юридичної особи та яку без її згоди та волевиявлення було вказано керівником, за умови необізнаності такої особи про вказані події; чи можна покласти субсидіарну відповідальність на особу, яка дізналась про те, що на неї оформлені корпоративні права та покладено керівництво юридичною особою лише в межах досудового розслідування по кримінальному провадженню (під час допиту по кримінальному провадженню від слідчого через 2 роки після незаконної перереєстрації корпоративних прав) і мала заборону вчиняти будь-які дії які можуть перешкодити кримінальному провадженню, зокрема оскаржувати проведені реєстраційні дії; чи повинен фіктивний засновник та директор нести субсидіарну відповідальність, якщо він не був обізнаний про діяльність юридичної особи, яка призвели до банкрутства такої юридичної особи.
		Колегія суддів зазначає, що зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України права свідчить про те, що зазначене положення спрямоване на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
		Всупереч наведеному у касаційній скарзі не зазначено норми права щодо якої відсутній висновок. Також, описуючи зміст правовідносин, скаржник послався не на фактичні обставини справи встановлені судами, а лише виклав свою правову позицію у справі з посиланням на обставини, які під час розгляду цієї справи не зміг підтвердити належними та допустимими доказами. Тож підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України також не підтвердилася.
		З огляду на викладене та враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність усіх складових частин цивільного правопорушення у поведінці керівника (засновника) боржника.
		У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Враховуючи викладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова та рішення судів попередніх інстанцій - залишенню без змін.
		Керуючись статтями 300, 301, 308 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2023 у справі №916/1930/20 (916/3453/23) залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           В. Пєсков
		 
		Судді                                                                                                              В. Білоус
		 
		                                                                                                              К. Огороднік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...