Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/672/21(921/53/23) : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Надіслано для оприлюднення: 14.11.2024. Зареєстровано: 15.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2024.
Дата набрання законної сили: 29.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  921/672/21(921/53/23) 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
		за участі секретаря судового засідання Громак В.О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле",
		представник позивача - Яцишин У.М. (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.), 
		відповідач 1- ОСОБА_1 - не з`явився,
		представник відповідача - не з`явився,
		відповідач 2 - ОСОБА_2 - не з`явився,
		представник відповідача - не з`явився
		відповідач 3 - ОСОБА_3,
		представник відповідача - не з`явився (в судове засідання 29.10.2024)
		відповідач 4 - ОСОБА_4
		представник відповідача - не з`явився (в судове засідання 29.10.2024)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.) касаційну скаргу
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле"
		на постанову Західного апеляційного господарського суду 
		від 04.04.2024 
		у складі колегії суддів: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Малех І.Б.,
		 
		у справі за позовом
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле"
		до 1.  ОСОБА_1 ,
		     2. ОСОБА_2 ,
		     3. ОСОБА_3 ,
		     4. ОСОБА_4 
		 
		про визнання недійсними: договору дарування квартири від 26.04.2019, договору купівлі-продажу квартири від 18.02.2020, договору купівлі - продажу квартири від 22.09.2022 та скасування державних реєстрацій права власності
		в межах справи про неплатоспроможність
		фізичної особи ОСОБА_1 ,-
		ВСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог
		1. В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа № 921/672/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1, боржник), провадження у якій відкрите ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021, і яка перебуває на стадії процедури погашення боргів боржника, введеної постановою Господарського суду Тернопільської області від 26.12.2022 у цій справі.
		2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле" (далі - ТОВ "ФК "Фінсоле", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач 2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач 3), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач 4) про визнання недійсними: договору дарування квартири від 26.04.2019, договору купівлі - продажу квартири від 18.02.2020, договору купівлі продажу квартири від 22.09.2022 та скасування державних реєстрацій права власності.
		3. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 здійснив відчуження квартири (договір дарування квартири від 26.04.2019, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т., зареєстрований в реєстрі за № 2791), знаючи про заборгованість перед позивачем та про майбутні негативні майнові наслідки. Зазначене свідчить про те, що договір дарування квартири та договори купівлі-продажу квартири мають ознаки фраудаторного правочину, вчиненого на шкоду кредиторам. Правовою підставою позивач зазначив частину другу статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі- КУзПБ).
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		4. 14.07.2016 між ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" та ПП "Захід-Агроінвест" укладено Договір овердрафтового кредитування № ОВ-LVO-134 з додатковими угодами та додатками до нього (надалі кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді Овердрафту з максимальним лімітом 10   000   000,00 грн., а позичальник зобов`язався отримати Овердрафт, використати його за цільовим призначенням та повернути його банку у повному обсязі, враховуючи проценти, комісії та інші платежі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором.
		5. З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Договором овердрафтового кредитування між ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" та ОСОБА_1 укладено Договір поруки № П-LVO-134/2 від 14.07.2016.
		6. 15.11.2019 ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" на підставі Договору про відступлення прав вимоги № 2254/61.1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. за реєстровим номером 6199, відступило ТОВ "ФК "Фінсоле" ("Новий кредитор") усі права вимоги за кредитними договорами, укладеними з ПП "Захід-Агроінвест" та всі права вимоги за договорами укладеними на забезпечення виконання кредитних договорів.
		6.1. За умовами п.1.2 ст.1 Договору поруки, поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.
		6.2. Пункт 1.3 ст. 1 Договору поруки передбачає, що в разі порушення боржником зобов`язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право банку вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
		6.3. Пунктом 3.1 ст. 3 Договору поруки передбачено, що в разі порушення зобов`язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання.
		6.4. Кредитор направляє вимогу, в якій зазначається загальна сума заборгованості, при цьому не зобов`язаний підтверджувати будь яким чином факт невиконання зобов`язань боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов`язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання додаткової інформації чи документів.
		6.5. Відповідно до п. 3.2 та п. 3.3 ст.3 Договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати пред`явлену йому вимогу кредитора в валюті зобов`язання в повному обсязі в строк не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги. У разі порушення поручителем строку виконання вимоги кредитора, поручитель повинен сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.
		7. На виконання умов Договору поруки № П-LVO-134/2, ТОВ "ФК "Фінсоле" (Кредитор) направлено на адресу поручителя вимогу від 26.11.2019, в якій зазначено, що станом на 20.11.2019 (включно) утворилась прострочена заборгованість перед Кредитором, яка складає: прострочена заборгованість за сумою наданого Овердрафту 544   690,53 грн.; прострочена заборгованість за непогашеними процентами за користування Овердрафтом 94   567,05 грн. Всього 639   257,58 грн.
		8. 26.04.2019 між ОСОБА_1 (як дарувальником) та ОСОБА_2 (як обдаровуваною) укладено договір дарування квартири, за змістом якого Дарувальник безоплатно передає у власність Обдаровуваної квартиру АДРЕСА_1 Договору дарування квартири). Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т., зареєстрований в реєстрі за № 2791.
		9. 18.02.2020 між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно умов якого продавець передала у власність (продала), а покупець прийняла у власність (купила), за ціну і на умовах, передбачених цим договором, належну ОСОБА_2 на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (п.1.1. Договору купівлі - продажу квартири). Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Козар М.М., зареєстрований в реєстрі за № 276.
		10. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.04.2020 у справі № 607/29452/19 за позовом ТОВ "ФК "Фінсоле" до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки №П-LVO-134/2 від 14.07.2016, позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ "ФК "Фінсоле" грошові кошти у розмірі 675   027,04 грн. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.04.2021 у справі № 607/29452/19 набрало законної сили. 
		11. 22.09.2022 між ОСОБА_3 (як продавцем) та ОСОБА_4 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає квартиру АДРЕСА_1 (п.1 Договору купівлі - продажу квартири). Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Демкович Ю.Л., зареєстрований в реєстрі за № 2223.
		12. Суди попередніх інстанцій встановили, що зазначені договори купівлі-продажу від 18.02.2020 та від 22.09.2022 стали підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1034486261101.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		13. Рішенням від 27.09.2023 Господарський суд Тернопільської області у справі № 921/672/21 (921/53/23) позов задовольнив;
		визнав недійсним договір дарування квартири від 26.04.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 2791.
		визнав недійсним договір купівлі - продажу квартири від 18.02.2020, укладений між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Козар М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 276.
		визнав недійсним договір купівлі - продажу квартири від 22.09.2022 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Демкович Ю.Л., зареєстрований в реєстрі за №2223.
		скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034486261101;
		скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034486261101;
		скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034486261101;
		стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінсоле" (код ЄДРПОУ 40546191) 16   104,00 грн. судового збору.
		13.1. Суд першої інстанції встановив, що довіреність на ОСОБА_1 з метою представництва інтересів ОСОБА_2 посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т. 26.04.2019, тобто того ж числа, що і укладення договору дарування.
		13.2. Суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний договір дарування укладено у період 3 років, які передували відкриттю провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (за два роки до судових процедур банкрутства), тобто у підозрілий період, між заінтересованими особами (батьком та дочкою), при цьому за наявності значних боргових зобов`язань перед кредиторами. 
		13.3. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить Цивільному кодексу України, суд першої інстанції урахував, що: відповідач 1 - ОСОБА_1 відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; майно відчужене на підставі безвідплатного договору (договору дарування); майно відчужене на користь близького родича (дочки) ОСОБА_2 .
		13.4. З огляду на зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
		13.5. Суд першої інстанції зазначив, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулася з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням. Тобто, враховуючи факт невиконання зобов`язання перед позивачем (встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.04.2020 у справі № 607/29452/19), місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 , внаслідок чого договір дарування квартири набуває ознак фраудаторного правочину.
		13.6. Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі - продажу квартири від 18.02.2020, укладеного між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та договору купівлі - продажу квартири від 22.09.2022, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , - суд дійшов висновку, що оскільки договір дарування квартири (який став підставою для укладення наступних правочинів) визнано недійсним, то договори купівлі - продажу від 18.02.2020 та від 22.09.2022 теж підлягають визнанню недійсними.
		13.7. Також місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, зазначивши, що такі вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів та стосуються наслідків визнання спірних договорів недійсними.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		14. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено;
		рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.09.2022 скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено;
		стягнуто з ТОВ "ФК "Фінсоле" (код ЄДРПОУ 40546191) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 24   156,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги;
		стягнуто з ТОВ "ФК "Фінсоле" (код ЄДРПОУ 40546191) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 24   156,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		14.1. Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість доводів апеляційних скарг про те, що у цьому спорі підлягають застосуванню положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		14.2. Щодо договору дарування, апеляційний господарський суд зазначив, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_1 , тому наявність таких родинних відносин пояснює вчинення сторонами договору дарування квартири, відповідає принципам розумності, справедливості і добросовісності.
		14.3. Матеріали справи не містять доказів, що на час вчинення договору дарування ОСОБА_1 був неплатоспроможним. Водночас, суд апеляційної інстанції врахував встановлені у справі № 607/29452/19 обставини та зазначив, що зобов`язання з погашення заборгованості перед ТОВ "ФК "Фінсоле" настали у ОСОБА_1 з моменту отримання ним вимоги ТОВ "ФК "Фінсоле" від 26.11.2019 і на час укладення договору дарування у ОСОБА_1 не виникло зобов`язання з погашення заборгованості перед ТОВ "ФК "Фінсоле".
		14.4. Щодо зобов`язань ОСОБА_1 з погашення заборгованості перед іншими кредиторами, вимоги яких до боржника визнав суд у справі №921/672/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , апеляційний господарський суд зазначив, що на час укладення оспорюваного договору дарування квартири від 26.04.2019 у ОСОБА_1 не виникло зобов`язань з погашення заборгованості й перед іншими кредиторами, вимоги яких до боржника визнав суд у справі № 921/672/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 . 
		14.5. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважив, що боржник не відчужував квартиру АДРЕСА_1 після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, що спростовує доводи позивача ТОВ "ФК "Фінсоле" як про укладення договору дарування квартири від 26.04.2019 на шкоду кредитору ТОВ "ФК "Фінсоле", так і на шкоду іншим кредиторам. Суд зазначив, що сама по собі наявність укладених договорів, строк виконання зобов`язань за якими не настав, не забороняє особі вчиняти інші правочини, не вказує на неплатоспроможність цієї особи. Власник вправі розпорядитись належним йому майном на власний розсуд, в тому числі й подарувати.
		14.6. Надаючи оцінку договорам купівлі-продажу, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зазначені договори купівлі-продажу відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (статті .203, 655, 656, 657 Цивільного кодексу України ). Законні підстави визнавати ці правочини недійсними відсутні.
		КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
		15. ТОВ "ФК "Фінсоле" 14.08.2024 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21 (921/53/23).
		16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №   921/672/21 (921/53/23) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Картере В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024.
		17. Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 921/672/21 (921/53/23) за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Фінсоле" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024.
		17.1. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги ТОВ "ФК "Фінсоле" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 відбудеться 08.10.2024 об 11:15 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.
		17.2. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.09.2024.
		17.3. Витребувано з Господарського суду Тернопільської області та Західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 921/672/21 (921/53/23).
		17.4. Матеріали справи № 921/672/21 (921/53/23) надійшли до Верховного Суду 30.09.2024 у кількості 3 т із супровідним листом від 18.09.2024 №    921/672/21(921/53/23)525/2024 від Господарського суду Тернопільської області.
		18. 30.09.2024 до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу із запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
		19. У відзиві зазначено, що на момент дарування квартири у боржника було інше майно, якого було достатньо для погашення вимог кредитора. У справі також відсутні докази, про наявність і вартість на момент дарування квартири іншого рухомого майна чи доходів у ОСОБА_1 . Разом з тим судом не вирішено питання щодо долі коштів, сплачених ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 22.09.2022. ОСОБА_4 не було та не могло бути відомо про судові спори ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у договорі купівлі-продажу квартири від 22.09.2022 у п. 7 підтверджувала, що спори щодо квартири відсутні, на момент продажу квартира була вільною від будь-яких обтяжень та заборон, про що зазначено в самому договорі та перевірено нотаріусом шляхом отримання витягів з відповідних реєстрів.
		20. У зв`язку з відпусткою судді Картере В.І. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 921/672/21 (921/53/23) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024.
		21. Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2024 задоволено заяву ТОВ "ФК "Фінсоле" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
		22. 07.10.2024 від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому адвокат просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 року без змін.
		23. У відзиві зазначено, що станом на 26.04.2019 (на дату укладення спірного договору дарування квартири) у власності боржника знаходилось інше майно. При цьому сам лише факт дарування боржником квартири доньці не може свідчити про його недобросовісність. Зазначене було досліджено судом апеляційної інстанції та надано відповідну правову оцінку.
		24. Представник позивача у судових засіданнях 08.10.2024 та 29.10.2024 підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі, просив постанову господарського суду від 04.04.2024 скасувати, рішення місцевого господарського суду від 23.09.2023 у цій справі залишити в силі.
		24.1. Представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в засіданні суду 08.10.2024 проти вимог та доводів касаційної скарги заперечили, з підстав, зазначених у відповідних відзивах, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення залишити без змін. 
		24.2. Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2024 відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ "ФК "Фінсоле" на 29.10.2024, о 12:00.
		25. Інші учасники провадження у справі у судове засідання уповноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились. 
		26. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (29.10.2024) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 29.10.2024.
		27. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 23.07.2024 № 469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 23.07.2024 № 3891-IX, Верховний Суд розглядає справу № 921/672/21 (921/53/23) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи скаржника
		(ТОВ "ФК "Фінсоле")
		24. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що для визначення правочину фраудаторним достатнім є наявність хоча б однієї з трьох ознак, передбачених частиною другою статті 42 КУзПБ. Разом з тим, оспорюваний договір дарування квартири від 26.04.2024 має всі три ознаки для визначення їх фраудаторності. Крім того скаржник зіслався на постанови Верховного Суду у справах № 405/1820/17 від 24.07.2019, № 910/8357/18 від 28.11.2019, № 372/3541/16-ц від 13.05.2020, № 922/1903/18 від 20.05.2020, № 619/82/19 від 11.11.2020, у справі № 925/1577/20 (925/295/23) від 15.05.2024.
		24.1. У скарзі також зазначено, що суд апеляційної інстанції при дослідженні доказів щодо укладення ОСОБА_1 договору дарування з заінтересованою особою ОСОБА_2 обмежився лише констатацією родинного зв`язку між особами. Однак поза увагою суд залишено подальше безоплатне відчуження ОСОБА_1 усього іншого нерухомого майна шляхом укладення договорів дарування на користь заінтересованої особи.
		24.2. Крім того, скаржник аргументував, що апеляційний господарський суд у постанові надавав оцінку майновому стану боржника та наявності (відсутності) боргів станом на дату вчинення договору дарування. На думку скаржника, такий підхід є неправильним застосуванням частини другої статті 42 КУзПБ, оскільки єдиною підставою її застосування є вчинення правочину в підозрілий період - протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, та за настання однієї з підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		25. Відповідно до вимог частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		25.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		25.2. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		25.3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 
		26. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		27. За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
		28. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.
		29. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
		Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).
		30. ТОВ "ФК "Фінсоле"", реалізуючи своє право в межах процедури неплатоспроможності фізичної особи звернулася до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договору дарування та подальших договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
		30.1. У позовній заяві позивач вказує про наявність підстав для визнання спірних правочинів недійсними на підставі частини другої статті 42 КУзПБ, оскільки такі правочини за своєю природою являється фраудаторними. Позивач зазначив, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
		31. Колегія суддів враховує, що частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		32. Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		33. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
		34. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18). 
		35. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. 
		35.1. При цьому, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою (частина перша статті 113 КУзПБ).
		36. Одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
		36.1. Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
		36.2. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
		37. Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
		38. На відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
		39. З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство (неплатоспроможність).
		40. Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень про визнання недійсним оспорюваного додаткового договору, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №  905/2030/19 (905/2445/19).
		41. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:
		- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;
		- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;
		- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;
		- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);
		- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;
		- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;
		- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20));
		41.1. Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом. 
		41.2. Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
		42. Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
		42.1. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
		- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
		- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
		- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
		43. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
		44. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
		45. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою статті 42 КУзПБ, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини третя, четверта статті 42 КУзПБ) (постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/1041/19(911/2532/20), від 18.08.2021 у справі № 916/2561/17).
		46. Водночас, слід враховувати, що в разі коли сторона або інший учасник судового процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для ухвалення рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. При цьому, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18, від 15.07.2021 у справі № 906/601/20, від 22.04.2021 у справі № 925/1214/18, від 05.08.2021 у справі № 904/5682/19).
		Щодо доводів касаційної скарги 
		47. За змістом рішення місцевого господарського суду вбачається, що підставою для задоволення позовних вимог стали висновки місцевого суду про те, що договір дарування та довіреність на ім`я Гарача В.М. з метою представництва інтересів ОСОБА_2 посвідчені того ж числа, що і укладення договору дарування - 26.04.2019. При цьому такі правочини здійснено за два роки, що передували відкриттю провадження у справі про неплатоспроможність (18.11.2021).
		48. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про спрямованість волі ОСОБА_1 не на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активів боржника та завдання йому збитків, з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань та порушення прав кредиторів.
		49. Разом з тим, місцевий господарський суд фактично не досліджував обставини щодо подальшого відчуження спірного нерухомого майна та одночасно не вирішив відповідно до частини третьої статті 42 КУзПБ питання щодо повернення спірного майна до складу ліквідаційної маси або, у випадку неможливості повернення такого майна, відшкодування його вартості грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
		49.1. Тобто, в цій справі місцевий господарський суд, встановивши наявність підстав для застосування частини другої статті 42 КУзПБ до першого оскаржуваного правочину, повинен був також застосувати частину третю статті 42 КУзПБ. Водночас суд, застосовуючи відповідну норму до першого оскаржуваного правочину, не зазначив підстав та обставин, які є підставою для визнання недійсними подальших оскаржуваних у цій справі правочинів.
		50. Застосувавши одночасно положення статей 203, 215 ЦК України, які є загальними нормами щодо визнання правочину недійним, так і частину другу статті 42 КУзПБ, яка за своєю суттю є самостійним та спеціальним способом захисту учасників справи про неплатоспроможність (банкрутство), місцевий господарський суд не дослідив та не встановив наявність підстав для застосування зазначених норм. При цьому колегія суддів звертає увагу, що застосування статей 203, 215 ЦК України мають також наслідком застосування реституції у правовідносинах, в яких правочин визнаний судом недійсним.
		51. Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу, що частиною другою статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів. Тобто, саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/5477/23). 
		51.1. Разом з тим, місцевий господарський суд, зазначаючи про вчинення договору дарування в межах 2 років до відкриття провадження у справі про банкрутство, не врахував, що вчинення правочинів дарування та видача довіреності були здійснені до введення в дію КУзПБ (21.10.2019), тобто суд не врахував, що спірні правочини було вчинено до того моменту, як набули чинності положення статті 42 КУзПБ.
		51.2. Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, та уточнену у постанові від 28.10.2021 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 911/1012/13, за змістом стаття 42 КУзПБ статті підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, зазначена норма щодо відрахування трирічного строку розширеному тлумаченню не підлягає.
		51.3. Водночас, відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.
		52. Крім того, зазначаючи про вартість відчуження майна, місцевий господарський суд не дослідив матеріальний стан боржника на момент виникнення у нього зобов`язань за договором поруки, його можливість виконати взяті на себе зобов`язання за рахунок наявного в нього іншого рухомого та нерухомого майна.  
		53. Також з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом також про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачами.
		53.1. Верховний Суд звертає увагу, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. 
		53.2. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.
		53.3. Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право.
		54. Колегія суддів також звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. 
		54.1. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновки про те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). 
		54.2. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. 
		54.3. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
		54.4 Крім того, Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
		55. Разом з тим, суд першої інстанції зазначеного щодо належності обраного позивачем способу захисту не врахував.
		56. З огляду на зазначене та з огляду на зміст постанови апеляційного суду, суд апеляційної інстанції у цьому випадку хоча і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, однак при обґрунтуванні судового рішення обмежився формальним посиланням на добросовісність боржника при даруванні нерухомого майна на користь члена його сім`ї та на відсутність зобов`язань з погашення заборгованості й перед іншими кредиторами на час укладення оспорюваного договору дарування квартири від 26.04.2019.
		56.1. Тобто, апеляційний господарський суд дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог місцевим господарським судом, внаслідок чого ухвалив правильне рішення щодо скасування рішення місцевого суду та відмови в задоволенні позову.
		56.2. Колегія суддів враховує, що самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, оскільки визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. 
		56.3. Разом з тим, апеляційний господарський суд надав оцінку обставинам справи в контексті застосування частини першої статті 42 КУзПБ, в той час, як скаржник визначив правовою підставою частину другу статті 42 КУзПБ, яка передбачає самостійні (автономні) правові підстави для визнання правочину недійсним в межах процедур банкрутства. Тому мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції підлягає зміні з урахуванням правових висновків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови Верховного Суду.
		Висновки за результатами касаційного провадження
		57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		58. Частиною першою статті 311 ГПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		59. Згідно із частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		60. З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг, та необхідності зміни мотивувальної частини постанови апеляційного господарського суду, без зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення.
		Судові витрати
		61. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не ухвалюється нове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,- 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле" задовольнити частково.
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21 (921/53/23) змінити шляхом зміни її мотивувальної частини в редакції мотивувальної частини цієї постанови.
		3. Резолютивну частину постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21 (921/53/23) залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                В.Я. Погребняк
		 
		Судді                                                                                          В.В. Білоус
		 
		                                                                                          О.В. Васьковський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...