Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4770/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 14.11.2024. Зареєстровано: 15.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/4770/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Могил С. К., 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу   фізичної особи-підприємця Котягіна Андрія Сергійовича
		на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 
		(суддя Картавцева Ю. В.)
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024
		(судді Кропивна Л. В., Сулім    В. В.,  Пономаренко  Є. Ю.)
		у справі за позовом фізичної особи-підприємця Котягіна Андрія Сергійовича
		до: 1) Управління Служби безпеки України у Волинській області,
		2) Головного управління Національної поліції у Волинській області,
		3) Державної казначейської служби України,
		про стягнення 867 988,00 грн.
		ВСТАНОВИВ:
		1.Короткий зміст позовних вимог 
		1.1. Фізична особа-підприємець  (далі - ФОП, позивач) Котягін А. С. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі - відповідач-1), Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - відповідач-2), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-3) про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.07.2022): 
		-  279  129,72 грн з відповідача-1 від реалізації майна; 
		-  488  858,28 грн з Державного бюджету України (через відповідача-3) на відшкодування збитків, завданих відповідачем-1 і відповідачем-2; 
		-  100  000,00 грн з Державного бюджету України (через відповідача-3) на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем-1 і відповідачем-2.
		1.2. Позов мотивований посиланням на обставини неповернення відповідачем-1 коштів після реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження, право на яке перейшло до позивача від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Мото" (далі - ТОВ "Волинь Мото") на підставі укладеного між ними договору.
		1.3. Крім того, позивач доводив наявність підстав для стягнення на його користь на підставі статей  22,  1174,  1176 Цивільного кодексу України  (далі - ЦК України) різниці між вартістю конфіскованого товару та сумою коштів після його реалізації, а також на підставі  статті 23 зазначеного Кодексу  та положень  Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"  (далі - Закон № 266/94-ВР) - моральної шкоди, завданої йому внаслідок тривалого кримінального та адміністративного переслідування.
		2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами 
		2.1. 03.11.2017 Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина) на підставі контракту від  01.08.2017 №  02/08 оформлений ТОВ "Волинь Мото" рахунок-фактуру (invoice) №  ODN 2017000000101 на товар загальною вартістю 26  256,00  доларів США.
		2.2. 24.11.2017 позивач та ТОВ "Волинь Мото" уклали договір (далі - Договір відступлення), за умовами якого ТОВ "Волинь Мото" відступило позивачу, а позивач набув право вимоги, належне ТОВ "Волинь Мото" на підставі контракту від 01.08.2017 №   02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №  ODN 2017000000101 (пункт 1 Договору відступлення).
		2.3. Згідно з пунктом 2 Договору відступлення у зв`язку з уступкою права вимоги за цим правочином позивач набуває право власності на товар, що був предметом контракту від 01.08.2017 №  02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №  ODN 2017000000101, а саме: клеї (адгезиви) не в аерозольній упаковці в асортименті торговельної марки "Denlaks".
		2.4. Відповідно до пунктів 4-6 Договору відступлення документи, які підтверджують виникнення у ТОВ "Волинь Мото" права вимоги, передаються ним позивачу в момент підписання цього договору і факт передачі таких документів підтверджується підписанням сторонами цього договору. Сторони підтверджують, що ТОВ "Волинь Мото" повідомило позивачу всю інформацію, яка є необхідною та важливою для здійснення права вимоги, що відступається за цим договором. Право вимоги ТОВ "Волинь Мото", що уступається за цим договором, переходить до позивача в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.
		2.5. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018 у справі №  161/2168/18 (яка набрала законної сили 22.02.2018) у кримінальному провадженні №22018030000000006 накладено арешт на майно - клейові системи виробництва Denlaks (Туреччина) в асортименті.
		2.6. При постановленні ухвали встановлено, що 07.11.2017 для митного оформлення до відділу митного оформлення №  5 митного поста "Ягодин" подано митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ за №  UA205020/2017/13233. У декларації зазначено товари: "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" в асортименті, торговельної марки "Denlaks", вага нетто: 20  650,00 кг, загальною вартістю 26  256,00 доларів США, відправник - Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина), покупець - ТОВ "Волинь Мото". У супровідних документах зазначено, що вказані товари не містять в собі наркотичних речовин і прекурсорів. Однак відповідно до висновку про дослідження зразків товарів, що декларуються як "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці…" від 29.12.2017 №  142008600-0370, проведеного Львівським відділом з питань експертиз та досліджень ДПМЕ ДФС України, надані на дослідження зразки у своєму складі містять більше 50% таких прекурсорів як ацетон та толуол. У ході проведення митного оформлення вантажу "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці…" встановлено, що заявлений товар у графі 31 МД ІМ 40 ДЕ від 07.11.2017 №  UA205020/2017/013233 не відповідає встановленому складу відповідного артикулу. 
		2.7. За результатами митного оформлення інспекторами УПМП та МВ Волинської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил №  621/20500/18 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України, та вилучено відповідний товар. Постановою старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Волинській області від 07.02.2018 вилучену продукцію визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №  22018030000000006 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 305 Кримінального кодексу України.
		2.8. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2018 у справі №  161/6757/18 відповідну продукцію як речові докази у кримінальному провадженні №22018030000000006 передано для реалізації ТОВ "Волинь-Євробізнес".
		2.9. В ухвалі встановлено, що з метою забезпечення необхідних умов зберігання указаного майна, воно передано на відповідальне зберігання ТОВ "Волинь-Євробізнес", що входить до Єдиного реєстру організацій, яким надається право на реалізацію та зберігання такого майна, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №  1340. За висновком експерта Волинської торгово-промислової палати України від 10.04.2018 №  О-13, ринкова вартість усієї партії товару "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" торговельної марки "Denlaks" в асортименті, у кількості 1791 одиниць на момент проведення експертизи становила 408  482,50 грн. Термін зберігання вказаної продукції - до серпня 2018 року. Тривале зберігання призведе до знецінення товару.
		2.10. На підставі ухвали 22.05.2018 відповідач-1 (комітент) та ТОВ "Волинь-Євробізнес" (комісіонер) уклали договір комісії про продаж майна №  73 1-СВ, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента та в його інтересах укласти від свого імені угоду про реалізацію спірної продукції, переданої комітентом, загальною вартістю 408  482,50 грн.
		2.11. Згідно з довідкою відповідача-1 від 08.08.2022 №  54/16/1141 переданий на реалізацію товар продано за ціною 279  129,72 грн; кошти надійшли та знаходяться на депозитному рахунку відповідача-1 №  UA798201720355239006000006148.
		2.12. Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.07.2019 у справі №  908/556/19 ТОВ "Волинь Мото" визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.10.2019 у справі №  908/556/19 ТОВ "Волинь Мото" ліквідовано та закрито провадження у справі.
		2.13. Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 30.01.2020 (яка набрала законної сили 11.02.2020) провадження у справі за протоколом про порушення митних правил від 07.02.2018 №  0621/20500/19 щодо директора ТОВ "Волинь Мото" Баркова О.В. за ознаками частини першої статті 483 Митного кодексу України закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення. Питання про долю коштів у сумі 279  129,72 грн, одержаних від реалізації вилучених за вказаним протоколом предметів, віднесено до компетенції органу, що здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні №  22018030000000006.
		2.14. Зі змісту постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 та ухвали Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 вбачається, що першочергово відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄДРДР) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 305 Кримінального кодексу України, внесені 09.01.2018 за №  22018030000000006.
		2.15. 01.10.2019 до ЄДРДР внесені відомості за ознаками частини першої статті 320 Кримінального кодексу України за №  22019030000000082.
		2.16. Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області від 02.10.2019 матеріали досудового розслідування за №  22019030000000082 об`єднано в одне провадження з матеріалами кримінального провадження №  22018030000000006.
		2.17. Кримінальне провадження №  22018030000000006 за частиною третьою статті 305 Кримінального кодексу України було відкрито щодо водія, а за частиною першою статті 320 цього Кодексу  - щодо директора ТОВ "Волинь" Баркова О.В.
		2.18. 03.10.2019 кримінальне провадження від 09.01.2018 №  22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 305 Кримінального кодексу України, старшим слідчим ОВС СВ УСБУ у Волинській області закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки встановлено відсутність в діях цієї особи складу кримінального правопорушення.
		2.19. Водночас 03.10.2019 прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області визначено підслідність кримінального правопорушення, внесеного до ЄДРДР за №  22018030000000006, за ознаками кримінального правопорушення за частиною першою статті 320 Кримінального кодексу України за слідчими слідчого відділення Любомльського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області.
		2.20. Постановою слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 кримінальне провадження №  22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення за частиною першою статті 320 Кримінального кодексу України закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Згідно з пунктом 4 вказаної постанови грошові кошти в сумі 279  129,72 грн, виручені від реалізації арештованих речових доказів, вирішено передати власнику або його правонаступнику після вирішення питання про скасування арешту на спірне майно.
		2.21. Позивач звернувся до Любомльського районного суду Волинської області з клопотанням про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018, а також просив зобов`язати відповідача-1 і відповідача-2 виплатити на його банківський рахунок кошти в сумі 279  129,72  грн, отримані від реалізації арештованого майна.
		2.22. Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 у справі №  163/2243/20 клопотання Позивача задоволено в частині зняття арешту, а також роз`яснено, що вирішення питання про зобов`язання вказаних осіб сплатити кошти не входить до дискреційних повноважень слідчого судді, а тому клопотання не підлягає задоволенню в цій частині.
		2.23. 19.04.2021 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою повернути йому 279  129,72  грн, отримані від реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження №22018030000000006.
		2.24. Відповідач-1 у своїй відповіді від 17.06.2021 №  54/16-2041 відмовив у поверненні позивачу коштів у зв`язку з тим, що в ухвалах слідчих суддів його не визначено власником спірних коштів та відсутні приписи про їх передачу саме позивачу. Водночас відповідач-1 вказав, що він не наділений повноваженнями самостійно визначати особу, яка має право на повернення коштів після реалізації арештованого майна чи встановлювати факт права власності на спірні кошти.
		2.25. 16.07.2021 позивач повторно звернувся до відповідача-1 з вимогою повернути йому кошти, яка була залишена без відповіді та задоволення.
		3. Короткий зміст судових рішень
		3.1. Справа розглядалась неодноразово.
		3.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 01.12.2022 у задоволенні позову відмовив.
		3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.04.2023 залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		3.4. Верховний Суд постановою від 28.08.2023 частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
		3.5. При повторному розгляді справи Господарський суд міста Києва рішенням від 06.02.2024 частково задовольнив позов. Стягнув з відповідача-1 на користь позивача грошові кошти від реалізації майна у розмірі 279  129,72 грн. В іншій частині позову відмовив.
		3.6. Суд виходив з того, що:
		-  зважаючи на встановленні обставини набуття позивачем права власності на спірне майно на підставі договору відступлення, накладення в межах кримінальної справи арешту на е майно, реалізацію майна зі зберіганням коштів від такої реалізації на депозитному рахунку відповідача-1, закриття у подальшому кримінальної справи та скасування арешту, враховуючи приписи статті 169 Кримінального процесуального кодексу України та пункту 4 постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області від 24.11.2020, грошові кошти в сумі 279  129,72  грн мають бути передані позивачу;
		-  позивач не довів обставин неправомірності дій органів державної влади щодо передачі для реалізації спірного майна, що, зокрема, свідчить про відсутність складу правопорушення та підстав для стягнення суми збитків;
		-  позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що дії відповідача-1 та відповідача-2 призвели до завдання йому моральної шкоди.
		3.7. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.07.2024 апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення. Задовольнив апеляційну скаргу відповідача-1. Скасував рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024. Прийняв нове рішення, яким відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.
		3.8. Мотивував тим, що закон дозволяв ТОВ "Волинь Мото" розпорядитися долею товару, який знаходився на момент такого розпорядження у перевізника і підлягав переданню перевізником ТОВ "Волинь Мото", проте Товариство мало видати позивачу довіреність на отримання від перевізника товару. Отже, саме з моменту отримання товару від перевізника позивач набув би право володіння товаром, а відтак і право на віндікаційні та кондикційні вимоги. Крім того, про уступку прав вимоги мав бути повідомлений Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина).
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
		4.1. Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 повністю, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 в частині відмови у задоволенні позову; прийняте нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		4.2. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди прийняли рішення без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 04.06.2020 у справі №  910/1755/19, від 12.03.2019 у справі №  920/715/17, від 26.01.2022 у справі №  953/6561/20, від 09.06.2021 у справі №  726/837/20, від 29.09.2021 у справі №  166/1222/20, від 10.11.2021 у справі №  346/5428/17 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 512 та частини першої статті 514 ЦК України.
		4.3. Коротко доводи касаційної скарги зводяться до такого:
		- відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора;
		- обов`язок правоохоронних органів належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством (щодо вимоги про стягнення 279  129,72  грн від реалізації майна);
		- особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (щодо вимоги про стягнення 279  129,72 грн від реалізації майна);
		- підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення;
		- за таких обставин відшкодування здійснюється незалежно від вини за законом (щодо вимог про відшкодування 488  858,28 грн збитків та моральної шкоди).
		4.4. Скаржник також звертає увагу, що товар було вилучено на кордоні та продано, а тому ні ТОВ "Волинь Мото", ні він особисто не могли розпорядитись долею товару шляхом отримання довіреності на отримання товару від перевізника.
		5. Позиція інших учасників справи
		5.1. Відповідач-1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції у справі залишити без змін.
		6. Позиція Верховного Суду
		6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		6.2. За обставинами цієї справи, звертаючись з вимогою про стягнення 279  129,72  грн грошових коштів, отриманих внаслідок реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження №  22018030000000006, позивач вказав, що ці кошти незаконно утримуються відповідачем-1, який неправомірно відмовляється повертати їх позивачу.
		6.3. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		6.4. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці  закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою  законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами  статті 11 ЦК України.
		6.5. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,  стаття 1212 ЦК України  може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		6.6. Положення  глави 83 ЦК України  застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		6.7. За приписами  статті 1213 ЦК України  набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		6.8. За змістом статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
		6.9. Згідно з частиною першої статті 169 Кримінального процесуального кодексу України  у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
		6.10. З огляду на положення наведених норм, а також статей 16,  168,  174 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 за №  1104, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №  920/715/17 зауважила, що обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
		6.11. Водночас Верховний Суд у постанові 10.11.2021 у справі №  346/5428/17 зауважив, що суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
		6.12. У зв`язку з цим колегія суддів враховує наступне.
		6.13. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		6.14. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
		6.15. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). 
		6.16. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		6.17. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
		6.18. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
		6.19. До нового кредитора переходять права первісного кредитора 
		у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
		6.20. У частині першій статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
		6.21. Водночас законодавство не встановлює вимог до цих документів, зокрема не визначає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.
		6.22. Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №  754/8750/19).
		6.23. Як свідчать матеріали цієї справи та не спростовано сторонами, позивач набув право власності на товар, що був предметом контракту від  01.08.2017 №  02/08 (в подальшому вилучений і проданий відповідачами) за договором відступлення права вимоги від 24.11.2017, укладеним з ТОВ "Волинь Мото". 
		6.24. Відповідно ж до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		6.25. З огляду на встановлені у цій справі обставини, зокрема щодо набуття Позивачем права власності на спірне майно на підставі договору відступлення, накладення в межах кримінальної справи арешту на таке майно, реалізацію цього майна зі зберіганням коштів від такої реалізації на депозитному рахунку відповідача-1, закриття у подальшому кримінальної справи та скасування арешту, враховуючи приписи статті 169 Кримінального процесуального кодексу України  та пункту 4 постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що зазначені грошові кошти в сумі 279  129,72  грн мають бути передані позивачу.
		6.26. Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що, враховуючи умови поставки СРТ - місто Львів, позивачу слід було мати довіреність на отримання товару від перевізника і лише у випадку отримання товару позивач набув би права звертатись з цим позовом, оскільки  відповідно до ІНКОТЕРМС (офіційні правила, розроблені Міжнародною торговою палатою для тлумачення термінів, що стосуються внутрішньої та міжнародної торгівлі), термін СPT (Carriage Paid To) означає, фрахт/перевезення товару оплачено до (назва місця призначення); поставка відбулася в момент, коли продавець доставив товар названому перевізникові або іншій особі в узгодженому сторонами місці; продавець оплачує перевезення товару до названого пункту призначення; продавець зобов`язаний повідомити покупця про час доставки товару в узгоджене місце; перехід ризиків та, відповідно, перехід права власності на товар до його набувача пов`язується із моментом передання товару перевізникові.
		6.27. Отже, ТОВ "Волинь Мото" набуло право власності на товар з моменту передачі товару перевізнику, саме з цього моменту зобов`язання продавця вважаються виконаними, а покупець, відповідно, набуває прав на цей товар. А тому позивач, набувши права власності на товар за договором уступки, цілком обґрунтовано звернувся з цим позовом.
		6.28. Враховуючи вищевикладене, постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого господарського суду про стягнення на користь позивача грошових коштів від реалізації майна у розмірі 279  129,72 грн слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. З цих підстав касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		6.29. Щодо позовних вимог про стягнення збитків, колегія суддів враховує таке.
		6.30. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
		6.31. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		6.32. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		6.33. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		6.34. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		6.35. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		6.36. Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
		6.37. Колегія суддів враховує, що статті  1173,  1174 ЦК України  є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		6.38. Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі  статті 1173 ЦК України.
		6.39. Разом з тим, як було зазначено вище, саме на позивача покладається обов`язок доведення неправомірності дій органів державної влади та посадових осіб, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
		6.40. Врахувавши вищевикладене, а також оцінивши наведені позивачем доводи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів обставин неправомірності дій органів державної влади (у даному випадку відповідача-1 та відповідача-2) щодо спірного майна, що, зокрема, свідчить про відсутність складу правопорушення та відповідно підстав для стягнення суми збитків, яка визначена позивачем як різниця між вартістю конфіскованого товару та сумою коштів після його реалізації.
		6.41. Крім того, згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		6.42. У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		6.43. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		6.44. За змістом наведених норм, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
		6.45. Втім, позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що дії відповідачів призвели до завдання позивачу моральної шкоди, зокрема з огляду на те, що особисто позивач не є та не був учасником кримінальних проваджень, а тому висновок суду відсутність підстав для задоволення позову в цій частині є цілком обґрунтованим. 
		6.46. Відносно доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 26.01.2022 у справі №  953/6561/20, від 09.06.2021 у справі №  726/837/20, від 29.09.2021 у справі №  166/1222/20, від 10.11.2021 у справі №  346/5428/17 згідно з якими закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення свідчить про завдання моральної шкоди, оскільки позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, то колегія суддів звертає увагу, що, як вже зазначалось, позивач не є та не був учасником кримінальних проваджень і до відповідальності не притягався, тобто висновки у цих справах не є релевантними щодо справи, що розглядається.
		6.47. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
		6.48. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		6.49. У цій справі скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		7. Висновки Верховного Суду
		7.1. За частиною першою статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, а також скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		7.2. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		7.3. Оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в цій частині  і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Котягіна Андрія Сергійовича задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у справі №  910/4770/22 в частині скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 про стягнення грошових коштів від реалізації майна у розмірі 279  129,72  грн скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.
		3. В решті судові рішення залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча                                                                                          Л. Рогач
		 
		Судді                                                                                                    Н. Волковицька
		 
		                                                                                                    С. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...