Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/33600/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2024.
Дата набрання законної сили: 06.11.2024
Номер судового провадження: 61-4281ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 листопада 2024 року  
		 
		м. Київ 
		 
		справа № 947/33600/20  
		провадження № 61-4281св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,  учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори м. Одеса Лєсогоров Дмитро Олександрович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Яковлєва Ольга Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від  07 вересня 2021 року у складі судді Панасенка Є. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у травні 2021 року, та просив суд: визнати неправомірними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 37642322 від 19 грудня 2017 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О. М.; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від  20  жовтня 2017 року (НМТ 118510), зареєстроване в реєстрі за № 3-1287, видане державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О. на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , на спадкове майно: житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Лєсогоровим Д. О.; визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 37681560, від 20 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором - державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Лєсогоровим Д. О.; витрати, пов`язані із розглядом справи в суді, покласти на відповідача у повному обсязі.
		 
		Позовну заяву обґрунтував тим, що йому на підставі державного акта на право власності належить земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 , яка померла   ІНФОРМАЦІЯ_1 , та була власником житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/3  частини квартири АДРЕСА_2 .
		 
		Вказану спадщину ОСОБА_2 прийняв, але отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на частину спадкового майна, а саме на 1/3 квартири АДРЕСА_2 , у 2003 році, а свідоцтво про право на спадщину за заповітом на будинок в с. Роксолани - не оформляв.
		 
		Таким чином, з 1994 до 2017 рік, тобто протягом 23-х років, ОСОБА_2 зволікав із  отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок АДРЕСА_1 .               Весь цей період ОСОБА_2 не з`являвся в с. Роксолани, не оформляв право власності на будинок чи земельну ділянку, на якій він розташований, в будинку ніхто не проживав, і станом на 2001 рік садиба, яка належала спадкодавиці ОСОБА_3 , остаточно зруйнувалася і була погашена в господарському обліку Роксоланівської сільради.
		 
		Позивач також зазначив, що лише у 2017 році ОСОБА_2 згадав, що йому у спадок від бабусі дістався будинок в с. Роксолани, і звернувся до нотаріуса Третьої Одеської державної нотаріальної контори (нині - Київська державна нотаріальна контора в м.Одесі) Лєсогорова Д. О. про видачу свідоцтва про право на спадщину. Але після запиту нотаріуса Лєсогорова Д. О. до Роксоланівської сільської ради щодо уточнення адреси спадкового майна (адже пройшло 23 роки) Роксоланівська сільська рада листом повідомила про те, що будинку, що належав колись ОСОБА_3 , у наявності вже немає, тому ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок АДРЕСА_1 у зв`язку із фактичною відсутністю спадкового майна.
		 
		За рішенням органу місцевого самоврядування в 2003 році АДРЕСА_1 був присвоєний іншій садибі, а земельна ділянка на АДРЕСА_1 із земель запасу у 2005 році була виділена позивачу ОСОБА_1 на підставі статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).  
		 
		Отримавши відмову від нотаріуса Лєсогорова Д. О. у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю спадкового майна, відповідач ОСОБА_2 17  жовтня 2017 року зареєстрував у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Яковлєвої О. М. договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Овідіопольської нотаріальної контори Мірошниченко Л. М. 15 грудня 1987 року, за реєстровим № 3112 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за адресою земельної ділянки: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
		 
		У зв`язку із вказаними обставинами державному нотаріусу Лєсогорову Д. О. була надана можливість видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину. Відомості про неіснуючий будинок були внесені саме за адресою: АДРЕСА_1 , тому що за цією адресою знаходиться його земельна ділянка, будівлі на якій відсутні, а за адресою АДРЕСА_1 - зареєстровано право власності на інші  будинок і на земельну ділянку з кадастровим номером, і система реєстрації не пропустила б дублювання об`єктів.
		20 жовтня 2017 року державний нотаріус Лєсогоров Д. О. видав відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними спорудами на підставі відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і як державний реєстратор зареєстрував право  власності за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1382407151237, номер запису про право власності: 22894448.
		 
		Позивач зазначив у позові, що фактично нотаріус Лєсогоров Д. О. умисно видав свідоцтво про спадщину на об`єкт нерухомого майна, який фактично не існує, відомості про який внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Яковлєва О. М., адже на земельній ділянці на АДРЕСА_1 будь-які будівлі відсутні, а за адресою: АДРЕСА_1 , - зареєстровано право власності на будинок і на земельну ділянку за іншою особою, а саме ОСОБА_5 . 
		 
		Також у позовній заяві позивач зазначив, що за його зверненнями діям приватного нотаріуса Яковлєвої О. М. надана оцінка Міністерством юстиції України і за результатами камеральної перевірки її було тимчасово позбавлено доступу до реєстру. Крім того Овідіопольським відділом поліції МВС України проводиться досудове розслідування у кримінальній справі стосовно ОСОБА_2 за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме за те, що він шляхом обману та надання завідомо неправдивих документів оформив неіснуючий будинок на земельній ділянці, що належить позивачу, за адресою: АДРЕСА_1 , з метою заволодіння цією земельною ділянкою.
		 
		Також стосовно приватного нотаріуса Яковлєвої О. М. та державного нотаріуса  Лєсогорова Д. О. Овідіопольським відділом поліції МВС України проводиться досудове розслідування за частиною першою статті 366 та частиною першою статті 365-2 КК України за те, що вони, зловживаючи повноваженнями державного реєстратора, в інтересах громадянки ОСОБА_6 внесли до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно завідомо неправдиву інформацію про об`єкт нерухомого майна, який фактично не існує, на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Крім того, позивач ОСОБА_1 зазначив, що будь-якого відношення до сім`ї ОСОБА_7 не має та не мав, ніколи не знаходився в родинних стосунках із померлою спадкодавицею ОСОБА_3 , не має відношення до спадщини та спадкового майна, але видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 на будинок в с. Роксолани, який зареєстрували за адресою його земельної ділянки, порушено його гарантоване статтею 41 Конституції України право повноцінно користуватися та розпоряджатися належною земельною ділянкою, тому він просив задовольнити його позовні вимоги.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021  року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1 , індексний номер 37642322 від 19 грудня 2017 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О. М. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від  20  жовтня 2017 року (НМТ 118510), зареєстроване в реєстрі за № 3-1287, видане державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О. на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 , на спадкове майно: житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 37681560 від 20 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором - державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Лєсогоровим Д. О. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 681,60 коп.  
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 набув право власності на  спірний об`єкт нерухомого майна за  адресою:  АДРЕСА_1 , з порушенням вимог чинного законодавства України.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що: 
		 
		-  станом на момент вчинення приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О. М. державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок, за адресою:  АДРЕСА_1 , такого об`єкта нерухомості фізично не існувало, а земельна ділянка за цією ж адресою з 2006 року вже була передана у приватну власність позивачу ОСОБА_1 ;   
		-  при прийнятті спірного рішення (індексний номер 37681560 від 20 жовтня 2017  року) про реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , державний реєстратор Лєсогоров Д. О. усупереч пункту 43 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції від 07 квітня 2017 року), не перевірив наявність у відповідача ОСОБА_2 зареєстрованого права власності чи користування земельною ділянкою, на якій мав бути розташований вказаний житловий будинок;
		 
		-  також державний реєстратор не звернув увагу на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 1987 року, посвідченого державним нотаріусом Мірошниченко Л. М., спадкодавець  ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_8   житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідно до погосподарської книги № 6 за 1986-1990 роки Роксоланівської сільської ради будинок, що належав ОСОБА_8 і був проданий ОСОБА_3 , був розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		-  свідоцтво про право на спадщину за заповітом від  20  жовтня 2017 року (НМТ  118510), зареєстроване в реєстрі за № 3-1287, на спадкове майно: житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Третьої  Одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О. на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 вже після набуття позивачем ОСОБА_1 прав власності на прилеглу до вказаного будинку земельну ділянку та з порушенням вимогу Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме   майно та її   обтяжень», тому таке свідоцтво є недійсним і підлягає скасуванню.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції щодо наслідків вирішення спору не спростовують.
		 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи   
		   
		У березні 2023 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку  звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахування уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.  
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, та у постановах Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15, від   18   грудня   2013   року у справі № 6-137цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). 
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  не звернули увагу на норми цивільного законодавства, визначені у статті 1218, частині п`ятій статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 525, 526, 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), щодо моменту набуття прав спадкоємцем на прийняту спадщину та у зв`язку цим неправильно тлумачили наявність порушень прав позивача, який отримав право на спірну земельну ділянку за адресою:  АДРЕСА_1 , значно пізніше, ніж заявник як спадкоємець ОСОБА_3 , який набув прав не спадкове майно, розташоване на зазначеній ділянці;
		 
		-  проігнорували, що відповідно до погосподарської книги Роксоланівської сільської ради № 6 за 1986-1990 роки ОСОБА_8  (особистий рахунок № НОМЕР_1 ) належав один житловий будинок, загальною площею 60,0 кв. м, житловою площею 30,0 кв. м, на АДРЕСА_1 , отже, за договором купівлі-продажу від 15 грудня 1987 рокуОСОБА_8  відчужив ОСОБА_3 саме цей об`єкт нерухомості;
		 
		-  не звернули увагу на те, що на нотаріуса законодавством України не покладено функцій встановлення існування будинку в натурі, оскільки це відноситься до повноважень виключно технічної інвентаризації;
		 
		-  не врахували, що на дату реєстрації права власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 , так і реєстрації права заявника як її спадкоємця на це майно (20 жовтня 2017 року) право власності позивача ОСОБА_1  на спірну земельну ділянку не було  зареєстровано, а було здійснено лише 17 листопада 2017 року, що виключає обізнаність нотаріуса, заявника та реєстратора щодо наявності прав  іншої особи на земельну ділянку, яка рахується прилеглою до  спірного будинку; 
		 
		- проігнорували, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які могли б підтвердити факт знищення спірного житлового будинку, зокрема: матеріалів технічної інвентаризації, довідок органів внутрішніх справ України, акта про пожежу, офіційних висновків інших установ та організацій, які відповідно до законодавства України уповноважені засвідчувати факт знищення майна, а тому  безпідставно дійшли висновку про знищення такого нерухомого майна;
		 
		- необґрунтовано відхилили клопотання заявника про зупинення провадження у справі до розгляду по суті справи № 509/2573/18 за його позовом до Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Державного підприємства «Центр обслуговування громадян», ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Роксоланівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 28 квітня 2006 року № 16-V, визнання недійсним виданого на його підставі державного акта про право приватної власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності.
		 
		Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року
		 
		21 червня 2024 року  ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд»  подав до Верховного Суду відзив на касаційну    ОСОБА_2 , у якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		30 червня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду клопотання про долучення доказів направлення копій відзиву на касаційну  ОСОБА_2 учасникам справи, яке підлягає задоволенню.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_9 . 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків. Запропоновано подати нову редакцію касаційної скарги, в якій зазначити передбачені цивільним процесуальним законом підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України; сплатити судовий збір або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону за подання та розгляд касаційної скарги; надати належні та допустимі докази, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України та не направив заявнику повний текст оскаржуваної постанови, зазначити поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження, який становить більше трьох місяців.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційно скаргою   ОСОБА_2 із підстав, передбачених пунктом 1  частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Овідіопольського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 947/33600/20; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.  
		 
		У липні 2023 року матеріали справи № 947/33600/20 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року                                   № 1176/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_9 .
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між  суддями Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року матеріали справи №  947/33600/20 та касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2021 року і постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.    
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу № 947/33600/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.  
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є   неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування   судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯБ № 297340, виданого Овідіопольською районною державною адміністрацією 29  червня 2006 року, на праві  приватної власності належить земельна ділянка для будівництва   і   обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5123783700020010072, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		 
		У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом своєї бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та була власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
		 
		Вказаний житловий будинок належав спадкодавиці на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_8 та  посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської нотаріальної контори Мірошниченко Л. М. 15 грудня 1987 року за реєстровим № 3112.
		 
		За змістом заповіту ОСОБА_3 від 31 травня 1988 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Садовою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 33639, ОСОБА_3 заповіла усе майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі усе те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, онуку ОСОБА_2 , 1951 року народження. 
		 
		У квітні 2002 року ОСОБА_2 звернувся до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , щодо частини спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_2 . 
		 
		У зв`язку з цим 07 листопада 2003  року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 26,7 кв. м.
		 
		У жовтні 2017 року представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_6 звернулася до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про видачу на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , а саме щодо житлового будинку з надвірними спорудами під   АДРЕСА_1 .
		 
		19 жовтня 2017 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу  Яковлєва О. М. на підставі наданого ОСОБА_2 договору купівлі-продажу житлового будинку від  15  грудня  1987  року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської нотаріальної контори Мірошниченко Л. М. за реєстровим № 3112, здійснила реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .
		 
		20 жовтня 2017 року державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори м. Одеса Лєсогоров Д. О. видав відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , (НМТ 118510), зареєстроване в реєстрі за № 3-1287.
		 
		У цей же день на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом  державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори м. Одеса Лєсогоров Д. О. здійснив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 37681560.
		 
		Також судами встановлено, що згідно з відповіддю сільського голови Роксоланівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області № 02/07, рішення про присвоєння адреси житловому будинку ОСОБА_3 в архіві сільської ради відсутнє. Єдиними архівними документами про наявність житлових будинків, їх адрес та власників є погосподарські книги. Відповідно до погосподарської книги Роксоланівської сільської ради № 6 за 1983-1985 роки: за  рахунком № НОМЕР_2 закріплено будинок, розташований на АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_8 , а за рахунком № НОМЕР_3 , закріплено будинок, розташований на АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_10 . Згідно з погосподарською книгою Роксоланівської сільської ради № 6 за 1986-1990 роки: за рахунком № НОМЕР_1 закріплено будинок, розташований на АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_8 та в 1987 році був придбаний ОСОБА_3 . Отже, на момент придбання житлового будинку ОСОБА_3 , відповідно до запису погосподарських книгах Роксоланівської сільської ради, він мав адресу: АДРЕСА_1 . Наразі вказаного житлового будинку в наявності немає.
		 
		Крім того, відповідно до відповіді комунального підприємства «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації», яка надавалася ОСОБА_2 13 жовтня 2017  року, згідно з архівною справою право власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 10 червня 2004 року № 1180, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського РНО. Водночас за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа відсутня. 
		 
		Звертаючись до суду із позовом, позивач зокрема вказував на те, що видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на неіснуючий житловий будинок, який безпідставно зареєстровано за місцем розташування його  земельної ділянки, порушено його гарантоване статтею 41 Конституції України право повноцінно користуватися та розпоряджатися належною земельною ділянкою, тому його права підлягають захисту судом у обраний ним спосіб.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 набув право власності на  спірний об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , з порушенням вимог чинного законодавства України.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що: 
		 
		-  станом на момент вчинення приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою О. М. державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою:  АДРЕСА_1 , такого об`єкта нерухомості фізично не існувало, а земельна ділянка за цією ж адресою з 2006 року вже була передана у приватну власність позивачу ОСОБА_1 ;   
		 
		-  при прийнятті спірного рішення (індексний номер 37681560 від 20 жовтня 2017  року) про реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , державний реєстратор Лєсогоров Д. О. усупереч пункту 43 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції від 07 квітня 2017 року), не перевірив наявність у відповідача ОСОБА_2 зареєстрованого права власності чи користування земельною ділянкою, на якій мав бути розташований вказаний житловий будинок;
		-  також державний реєстратор не звернув увагу на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 1987 року, посвідченого державним нотаріусом Мірошниченко Л. М., спадкодавець  ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_8   житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідно до погосподарської книги № 6 за 1986-1990 роки Роксоланівської сільської ради, будинок, що належав ОСОБА_8 і був проданий ОСОБА_3 , був розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		-  свідоцтво про право на спадщину за заповітом від  20  жовтня 2017 року (НМТ 118510), зареєстроване в реєстрі за № 3-1287, на спадкове майно: житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Лєсогоровим Д. О. на ім`я спадкоємця ОСОБА_2 вже після набуття позивачем ОСОБА_1 прав власності на прилеглу до вказаного будинку земельну ділянку та з порушенням вимог Закону  України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та її обтяжень», тому таке свідоцтво є недійсним і підлягає скасуванню.
		 
		Верховний Суд не може погодитись із такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування 
		 
		Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України.
		 
		У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми ЦК УРСР.
		 
		Спадщина після смерті  ОСОБА_3 відкрилась  ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії ЦК УРСР, тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.
		 
		Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
		 
		Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР  часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений у статті 21 цього Кодексу. 
		 
		У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
		 
		Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Аналогічна норма викладена і у частині п`ятій статті 1268 ЦК України чинної редакції.
		 
		Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив                      в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).
		 
		Згідно зі статтею 552 ЦК УРСР спадкоємець, який вступив у володіння і управління спадковим майном до з`явлення інших спадкоємців, не вправі розпоряджатися спадковим майном (продавати, заставляти та ін.), поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину.
		 
		Відповідно до статті 560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
		Згідно зі статтею 561 ЦК УРСР при спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
		Змістовне тлумачення вказаних норм свідчить, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
		Відсутність реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.
		 
		Подібних висновків, але за іншого нормативного регулювання дійшов Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц та Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15, на які послався заявник касаційної скарги.
		 
		Матеріали справи, яка переглядається, свідчать про те, що  ОСОБА_3 на підставі договорукупівлі-продажу від 15 грудня 1987 року, укладеного з   ОСОБА_8 та  посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської нотаріальної контори Мірошниченко Л. М., за реєстровим № 3112, набула право власності на житловий будинок, загальною площею 60,0 кв. м, житловою площею 30,0 кв. м, на   АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 17-18). 
		 
		Водночас відповідно до виписки з погосподарської книги Роксоланівської сільської ради № 6 за 1986-1990 роки ОСОБА_8 належав один житловий будинок загальною площею 60,0 кв. м, житловою площею 30,0 кв. м, на АДРЕСА_1 , тому, саме цей будинок перейшов у власність ОСОБА_3 на підставі наведеного вище договору купівлі-продажу, про що свідчать відповідні записи у книзі (т. 1, а. с. 124-126).
		 
		31 травня 1988 року ОСОБА_3 заповіла усе майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі усе те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, онуку ОСОБА_2 , 1951 року народження (т. 1 а. с. 139, 180).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (т. 1 а. с. 179).
		 
		12 грудня 1994 року позивач ОСОБА_2 , 1951 року народження, особисто подав до Третьої Одеської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 140, 178).
		 
		У вказаній заяві ОСОБА_2 зазначив, що є спадкоємцем ОСОБА_3 на підставі заповіту від 31 травня 1988 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Садовою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 33639. Спадковим майном є одноповерховий житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 , і він його приймає як спадщину.
		 
		Отже, 12 грудня 1994 року відповідач ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті своєї баби ОСОБА_3 , тому у розумінні статті 548 ЦК УРСР (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) став її власником з часу її відкриття, тобто з 1994 року.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, на вказане уваги не звернув, не застосував зазначені норми ЦК УРСР до вирішення спору, не дослідив належним чином наявні у справі докази, не встановив момент, з якого спадкоємець ОСОБА_2 прийняв спадщину та отримав у власність спірне спадкове майно ОСОБА_3 .
		 
		Також суд першої інстанції не врахував, що рішенням виконавчого комітету Роксоланівської сільської ради народних депутатів від 05 грудня 1987 року «Про виділення земельної ділянки під придбаний житловий будинок АДРЕСА_1 » затверджено постанову загальних зборів уповноважених членів колгоспу ім. Леніна від 31 жовтня 1987 року про виділення пенсіонерці ОСОБА_3 земельної ділянки в розмірі 0,06 га під придбаний житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 20), та не дослідив у розрізі цієї справи, чи така земельна ділянка дійсно перейшла у власність ОСОБА_3 та відповідно її спадкоємця ОСОБА_2 ; чи вказане рішення Роксоланівської сільської ради народних депутатів не було скасовано (відмінено) у встановленому законом порядку.
		 
		Крім того, суд першої інстанції, пославшись в оскаржуваному судовому рішенні на факт відмінності адреси придбаного ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 1987 року житлового будинку та житлового будинку який належав ОСОБА_8 , за даними погосподарської книги Роксоланівської сільської ради № 6 за 1986-1990 роки станом на 1987 рік, відповідно вул.  Пушкіна, 15 та АДРЕСА_1 , не надав оцінки наслідкам такого факту у контексті розгляду цієї справи.
		 
		З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . 
		 
		У свою чергу апеляційний суд, в силу повноважень, вказаних помилок суду першої інстанції не усунув, не перевірив правильність застосування судом норм матеріального права, не дослідив наявні у справі докази, а залишив таке судове рішення без змін.
		 
		Тому оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть бути визнані законними та обґрунтованими.
		 
		Наведені заявником відповідні доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Отже, оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки всім зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій з урахуванням обсягу їх повноважень, то касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Під час нового розгляду справи суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права; проаналізувати всі доводи, заперечення сторін;  ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.  
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від  07 вересня 2021  року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков       Б. І. Гулько       Г. В. Коломієць       Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...