Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/9588/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2024.
Дата набрання законної сили: 07.11.2024
Номер судового провадження: 51-2291км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023270340000330

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		7 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 750/9588/23
		провадження № 51-2291км24
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		захисника
		(у режимі відеоконференції)                 ОСОБА_5 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_6                                                            
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 8 лютого 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, який зареєстрований та  проживає в тому ж АДРЕСА_1 ),
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
		За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2023  року   ОСОБА_8 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від  його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покладено виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК. 
		Цивільний позов прокурора задоволено, стягнуто з   ОСОБА_8 на користь Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» 57 568,90 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_9 .
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		Арешт, накладений на транспортний засіб марки «Mitsubishi» моделі «Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасовано. Цей автомобіль, що є речовим доказом, повернуто власникові - ОСОБА_10 .
		Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження за обставин, викладених у вироку.
		Як установив суд, 28 січня 2023 року приблизно о 16:03 ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «Mitsubishi» (моделі «Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись поблизу скверу імені Миколи Попудренка по просп. Миру в  м. Чернігові помітив ОСОБА_9 , якого підозрював у крадіжці свого майна. Надалі задля забезпечення можливості притягнення останнього до  відповідальності та з мотивів помсти засуджений здійснив наїзд на ОСОБА_9 , заподіявши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у вигляді відкритого перелому обох кісток правої гомілки зі зміщенням уламків, а також легких ушкоджень - перелом кісток носа, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за  процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
		Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 8 лютого 2024 року залишив вирок без  змін.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що при здійсненні провадження не було додержано норм матеріального й процесуального права. Як  твердить автор скарги, у цій справі всупереч положенням п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 962 КК, п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК не застосовано спеціальної конфіскації знаряддя злочину  - транспортного засобу, законним володільцем якого був засуджений ОСОБА_8 згідно з нотаріально посвідченою довіреністю від 17 березня 2022 року. На переконання скаржника, позиція суду з указаного питання не  узгоджується з висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд) від 9 квітня 2019 року (справа № 138/2740/16-к). На думку прокурора, апеляційний суд не зважив на допущені порушення, належним чином не перевірив аргументів сторони обвинувачення; попри те, що в апеляційній скарзі ставилось питання про погіршення становища обвинуваченого, за його відсутності переглянув вирок, тобто не виконав приписів ч. 4 ст. 401 КПК і постановив ухвалу, яка не відповідає ст. 419 цього Кодексу.
		Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про  дату, час і місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не  надходило. Засуджений ОСОБА_8 поінформував Суд про те, що він не бажає брати участі в судовому засіданні. 
		Позиції учасників судового провадження
		У суді касаційної інстанції прокурор частково підтримав касаційну скаргу, вважаючи слушними доводи про необхідність скасування оспорюваної ухвали через наявність правових підстав для застосування інституту спеціальної конфіскації. Захисник заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони обвинувачення і просив відмовити в їх задоволенні.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню на  таких підставах.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
		У поданій скарзі не оспорюються доведеність винуватості засудженого у  вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 121 КК та справедливість призначеного за цим законом покарання. Тож у вказаній частині оскаржене рішення не перевіряється.
		Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК одними з підстав для скасування рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визначення яких окреслено у статтях 412, 413 цього Кодексу. 
		Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чи ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою, як це передбачено ст. 370 КПК.
		За змістом приписів ст. 419 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із  них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Недотримання цих положень є істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
		Суд апеляційної інстанції не врахував зазначеного і належним чином не виконав завдань кримінального провадження.
		За матеріалами справи, не погодившись із вироком у частині вирішення долі речового доказу - знаряддя злочину, прокурор подав апеляційну скаргу. У ній, наводячи конкретні доводи, посилаючись на письмові докази та позицію суду касаційної інстанції, сторона обвинувачення просила провести часткове слідство, дослідити певні документи, які мають правове значення для застосування спеціальної конфіскації, скасувати оспорюваний вирок у частині рішення про повернення транспортного засобу братові засудженого, застосувати п. 4 ч. 1 ст. 962 КК та п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК і вилучити у власність держави автомобільмарки «Mitsubishi» моделі «Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, суд ретельно не  перевірив викладених у ній доводів і не дав на них вичерпних відповідей, здійснюючи провадження не зважив на суть законодавчих норм, які  регулюють  інститут спеціальної конфіскації і не з`ясував, чи було додержано  їх при ухваленні вироку. 
		Як установлено судами попередніх інстанцій, у цій справі знаряддям заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження є автомобіль марки «Mitsubishi» (модель «Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), яким засуджений володів на  підставі нотаріально оформленої довіреності від 17 березня 2022 року. Указаний транспортний засіб був визнаний речовим доказом і на нього слідчий суддя ухвалою від 31 січня 2023 року наклав арешт.
		За наявною в матеріалах провадження копією довіреності, засуджений мав право, серед іншого, укладати правочини щодо експлуатації автомобіля, використовувати його за межами України, розпоряджатися транспортним засобом, у тому числі продати. За змістом згаданого документа ОСОБА_8 юридично отримав повноваження щодо майна, притаманні власнику. Той факт, що засуджений був законним володільцем автомобіля, ніким не оспорюється.
		У розумінні ст. 961 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках та за умов, визначених цим Кодексом. Зокрема, такий інститут застосовується до знарядь, використаних при вчиненні кримінальних правопорушень, за які встановлено основне покарання у виді позбавлення волі. Згідно зі ст. 962 КК спеціальна конфіскація не застосовується до майна, що за законом підлягає поверненню власнику (законному володільцю), який не знав і  не міг знати про його протиправне використання, або призначене для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Процедуру спеціальної конфіскації врегульовано у ст. 100 КПК. 
		Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо конституційності статей 961, 962 КК, визнаючи їх відповідними Основному Закону, акцентував, що метою спеціальної конфіскації є  припинення незаконного та недобросовісного володіння майном через використання його як цілі або засобу кримінально-протиправної діяльності (рішення від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
		Застосовуючи вказані норми права у випадках, коли майно перебуває у власності іншої особи, ніж та, що використала його як знаряддя кримінального правопорушення, суд касаційної інстанції у постановах від 9 квітня 2019 року та  29 січня 2020 року (справи № 138/2740/16-к, 683/2877/18) виснував, що в частинах 6, 9-11 ст. 100 КПК та частинах 1, 5 ст. 962 КК законодавець використовує терміни «власник» і «законний володілець» як альтернативні. Тому ці положення не вимагають доведення факту обізнаності про злочинне використання майна двох осіб - власника і законного володільця. Також закон не визначає переваги власника перед законним володільцем чи навпаки у  питанні застосування спеціальної конфіскації. Наведене стосується і вирішення питання про те, обізнаність якої особи має доводитися для виконання умов застосування конфіскації. При визначенні, чиї інтереси - власника чи законного володільця - зачіпає можлива спеціальна конфіскація майна, суду належить виходити із сукупності встановлених обставин. Якщо ця сукупність свідчить про те, що особа, хоча й зазначена в певних документах як власник, формально має право на майно та не виявляє дійсного інтересу в його поверненні, вимога довести факт обізнаності такої особи про злочинне використання майна, з яким вона втратила зв`язок, не відповідає меті захисту права на мирне володіння майном, втіленій у ч. 10 ст. 100 КПК, але водночас створює нездоланні перешкоди для державних органів у досягненні цілей боротьби зі злочинністю.
		Отже, саме в окресленому розрізі суду апеляційної інстанції належало перевірити законність вироку і, проаналізувавши обставини справи, безспірно встановити, чи  підлягає примусовому безоплатному вилученню у власність держави знаряддя злочину.
		Апеляційний суд цього не зробив, відхиляючи доводи прокурора не з`ясував, у  чому полягає інтерес особи, котрій повернуто транспортний засіб, ураховуючи, що вона тривалий час знаходиться за межами України й уповноважила засудженого розпоряджатися її майном. З огляду на вказане той факт, що захисник, одночасно представляючи інтереси засудженого та його брата, порушував питання повернення автомобіля спочатку законному володільцю - ОСОБА_8 , а згодом ОСОБА_10 сам собою не свідчить про виявлення останнім інтересу до цього майна. Замість правового обґрунтування підстав відмови в задоволенні апеляційних вимог прокурора суд в ухвалі обмежився посиланням на дані свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та довіреності від 17 березня 2022 року. Свій висновок про правильність вирішення у вироку долі речового доказу апеляційний суд мотивував виключно тим, що засуджений ОСОБА_8 - законний володілець автомобіля, а власником є  ОСОБА_10 , котрий не був обізнаний про злочинне використання майна.
		У контексті викладеного колегія суддів вважає, що апеляційний перегляд було здійснено формально, наведені висновки суду є сумнівними. Звідси вбачається, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано неправильно, а  оспорювана ухвала постановлена з порушенням ст. 2 КПК і не відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу, про що слушно йдеться в касаційній скарзі.
		Допущені істотні порушення тягнуть за собою скасування ухвали суду апеляційної інстанції на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, із призначенням нового розгляду в цьому суді. 
		Що стосується доводів прокурора про недодержання приписів ч. 4 ст. 401 КПК через  здійснення апеляційного розгляду без обов`язкової участі обвинуваченого, то їх не можна визнати прийнятними. За правовим висновком, викладеним у  постанові об`єднаної палати Суду від 16 вересня 2024 року (справа № 183/4229/23), застосування судом апеляційної інстанції спеціальної конфіскації не належить до передбачених ч. 1 ст. 421 цього Кодексу випадків, що погіршують становище обвинуваченого; відповідно до статей 408, 420, 421 КПК рішення апеляційного суду, яким застосовується така конфіскація, постановляється у  формі ухвали.
		Тож подану прокурором касаційну скаргу належить задовольнити частково.
		Під час нового апеляційного розгляду необхідно взяти до уваги зазначене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на все вичерпну відповідь і прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
		ухвалила:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у судах першої та  апеляційної інстанцій, задовольнити частково.
		Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 8 лютого 2024 року стосовно  ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...