Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 136/53/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2024.
Дата набрання законної сили: 12.11.2024
Номер судового провадження: 51-883км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021020060000213

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 листопада 2024 року 
		м. Київ
		справа № 136/53/22
		провадження № 51-883км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		захисника                            ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 6 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020060000213, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Брицьке Липовецького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2023 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього певні обов`язки. 
		Згідно з вироком суду 9 липня 2021 року приблизно о 20:00 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2101» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), в салоні якого на передньому пасажирському сидінні знаходився неповнолітній ОСОБА_8 , а на задньому - ОСОБА_9 , рухався з с. Конюшівка Вінницької області в напрямку м. Вінниця. 
		Доїжджаючи до виїзду на автодорогу сполученням смт Турбів - м. Погребище, ОСОБА_7 в порушення п. 16.11, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» правил дорожнього руху (згідно якого «на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»), не пересвідчився, що його подальший рух буде безпечним для інших учасників руху, проігнорував вимоги вищевказаного дорожнього знаку, та почав здійснювати виїзд на автодорогу здійснюючи маневр повороту ліворуч в напрямку смт Турбів, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Chevrolet Cruze»(державний номерний знак НОМЕР_2 ), під керуванням ОСОБА_10 , котра рухалась в напрямку м. Погребище. 
		Згідно з висновком автотехнічної експертизи від 28 грудня 2021 року в ситуації, яка склалась, причиною виникнення події даної ДТП стала невідповідність дій водія ОСОБА_7 технічним нормам вимог п. 16.11, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» правил дорожнього руху. 
		В результаті ДТП неповнолітній ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вважає, що вирок районного суду ґрунтується на неналежних і недопустимих доказах (зокрема, протоколах слідчих експериментів, висновках експертиз тощо), які не доводять вину ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого злочину, частина з яких взагалі не досліджувалась у суді, проте їх було покладено в основу вироку. Крім іншого, стверджує, що на момент ДТП знак «Дати дорогу» був відсутній на дорозі від с. Конюшівка, а протокол слідчого експерименту від 12 листопада 2021 року є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_7 на час його проведення перебував у статусі свідка і в подальшому був визнаний підозрюваним. Про вказані порушення сторона захисту наголошувала в апеляційній скарзі, однак суд їх належним чином не перевірив і не спростував, тому його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та підлягає скасуванню. 
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги. 
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог закону.
		Так, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
		Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_7 вину у вчиненому не визнав та пояснив, що під`їжджаючи до перехрестя він переконався в безпечності виїзду на головну дорогу та здійснив маневр ліворуч, виїхавши на смугу в напрямку смт Турбів. При цьому, коли він стояв перед перехрестям, бачив, як зі сторони смт Турбів рухався автомобіль, приблизно на відстані 120 м. В подальшому, він фактично почав рух по своїй смузі та проїхавши приблизно 40 м побачив, що на його смугу виїжджає автомобіль і після цього відбулось зіткнення. Зазначив, що фактично удар прийшовся в його передню ліву частину, автомобіль розвернуло та відкинуло на середину перехрестя.
		Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягав засуджений, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.
		З вироку вбачається, що суд дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у його вчиненні обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_10 . Так, остання пояснила, що керуючи автомобілем рухалась по автодорозі смт Турбів - м. Погребище в сторону м. Погребище та доїжджаючи до повороту на с. Конюшівка, який був з правої сторони, вона перед вказаним поворотом побачила, як з другорядної дороги рухається автомобіль ВАЗ, який виїжджаючи на головну дорогу не зупиняючись почав здійснювати маневр повороту вліво. Зрозумівши, що до даного автомобіля дуже мала відстань, вона лише розпочала процес гальмування, як відразу відбулось зіткнення. Зазначила, що з метою уникнення зіткнення вона скерувала своє авто вліво. Небезпека для руху в неї виникла на дуже малій відстані, тому повноцінно не встигла зреагувати. Після зіткнення її автомобіль відкинуло в ліву сторону і він виїхав за межі проїзної частини.
		З дослідженого судом витягу з ЄРДР вбачається, що 9 липня 2021 року до відділу поліції надійшло повідомлення про те, що цього ж дня о 20:10 на автодорозі сталося ДТП. При виїзді на місце події встановлено, що водій автомобіля «ВАЗ 2101» ОСОБА_7 виїхав з другорядної дороги на головну, де в цей час рухався автомобіль «Chevrolet Cruze», під керуванням ОСОБА_10 , внаслідок чого відбулось зіткнення автомобілів.
		Також судом було досліджено та надано відповідну оцінку висновку експерта від 30 серпня 2021 року яким встановлено, що зіткнення автомобілів сталося в межах перехрестя автодороги Т-02-03-поворот на с. Конюшівка в районі початку подряпин асфальтного покриття найбільш ймовірно на смузі руху в напрямку на смт Турбів, причому на момент контактування транспортні засоби могли займати дві (протилежних по напрямку) смуги руху автодороги. 
		В момент первинного контакту кут між подовжньої віссю автомобіля «Chevrolet-Cruze» та подовжньої віссю автомобіля «ВА3-2101» складав близько 135°-145°. На момент первинного контакту автомобіль «Chevrolet-Cruze» найбільш ймовірно розташувався під кутом до подовжньої вісі проїзної частини передньою частиною був направлений в напрямку м. Погребище і його передня частина розташовувалась на смузі руху в напрямку смт Турбів, причому сам автомобіль міг займати дві (протилежних по напрямку) смуги руху, а автомобіль «ВА3-2101» розташовувався під кутом до подовжньої вісі проїзної частини таким чином, що його передня частина перебувала в напрямку смт Турбів на цій же смузі руху, при цьому даний автомобіль найбільш ймовірно міг займати дві смуги руху автодороги. 
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені інші належні та допустимі докази, зокрема: протокол огляду місця ДТП з схемою та фототаблицею; висновки експертиз (щодо встановлення ступеня тяжкості виявлених у потерпілих тілесних ушкоджень; щодо стану гальмівних систем та рульового керування автомобілів; щодо встановлення сум матеріальних збитків, завданих власникам автомобілів та інші); протоколи слідчих експериментів проведених за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_10 . 
		Зокрема, свідок ОСОБА_11 у суді пояснив, що був понятим під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , однак останній фактично участі в слідчій дії не приймав, так як автомобілем, за допомогою якого проводились певні заміри, керував ОСОБА_12 . Свідок ОСОБА_12 пояснив, що приймав участь у слідчому експерименті в якості статиста, а саме керував автомобілем за допомогою якого слідчий проводив заміри. При цьому зазначив, що ОСОБА_7 будь яких даних слідчому не повідомляв та взагалі фактично участі у слідчій дії не приймав. 
		Дослідженим у суді висновком експерта від 28 грудня 2021 року встановлено, що в заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_7 повинен був керуватись технічними нормами вимог п. 16.11, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», а водій ОСОБА_10 - п. 12.3 правил дорожнього руху. Водій ОСОБА_10 не мала технічної можливості попередити зіткнення з автомобілем «ВАЗ» шляхом термінового гальмування з зупинкою автомобіля до смуги руху автомобіля «ВАЗ» при умові виконання нею вимог п. 12.3 зазначених правил, згідно її свідчень та мала таку можливість згідно свідчень водія ОСОБА_7 . В заданій дорожній ситуації в діях водія ОСОБА_10 можуть вбачатись невідповідності, може не вбачатись невідповідностей нормам п. 12.3 правил дорожнього руху, в залежності від свідчень учасників пригоди.
		В заданій дорожній ситуації в діях водія ОСОБА_7 вбачаються невідповідності нормам вимог п. 16.11, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» правил дорожнього руху. Згідно свідчень ОСОБА_7 , в діях водія автомобіля ОСОБА_10 вбачаються невідповідності нормами п. 12.3 вказаних правил, які з технічної точки зору не знаходились у причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП, і причиною виникнення події даної ДТП стала невідповідність дій водія ОСОБА_7 технічним нормам вимог п. 16.11, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» правил дорожнього руху.
		Свідчення водія ОСОБА_7 стосовно розташування місця зіткнення та часу руху його автомобіля до місця зіткнення є технічно обґрунтованими. Свідчення водія ОСОБА_10 в частині розташування місця зіткнення та часу руху автомобіля «ВАЗ» до місця зіткнення є технічно обґрунтованими, а свідчення в частині комплексу вихідних даних: час руху автомобіля «ВАЗ» до зіткнення з моменту виникнення небезпеки для руху та відстані, яка була від автомобіля «Chevrolet-Cruze» до місця зіткнення в момент виникнення небезпеки для руху, є технічно необґрунтованими.
		Суд звернув увагу на те, що при проведенні вказаної експертизи, експертом приймались до уваги вихідні дані, надані слідчим, зокрема, які були отримані під час огляду місця ДТП, слідчих експериментів, а також показання учасників пригоди та інші матеріали справи.
		Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 допустив порушення правил дорожнього руху, що стало причиною та умовою виникнення і настання ДТП, та знаходиться в прямому причинному зв`язку із наслідками, які настали.
		Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_12 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло середньої тяжкості та тяжке тілесне ушкодження потерпілим.
		Водночас, проаналізувавши та дослідивши показання ОСОБА_7 (про те, що здійснюючи виїзд з другорядної дороги на головну, він переконався в безпечності такого виїзду та здійснення маневру ліворуч, а після чого, до зіткнення проїхав в своїй смузі 40 м), суд зазначив, що вони спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 та іншими дослідженими доказами, зокрема, висновками експертиз від 30 серпня та 28 грудня 2021 року. При цьому, вказані висновки експертів узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_10 , згідно яких остання пояснила, що не мала технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ» під керуванням ОСОБА_7 , оскільки останній виїжджаючи з другорядної дороги на головну не переконався в безпечності такого виїзду.
		Також, судом перевірялись твердження сторони захисту про недопустимість протоколу слідчого експерименту проведеного за участю ОСОБА_7 , які визнані необґрунтованими. При цьому суд зазначив, що стороною захисту не доведено, що у ході проведення даної слідчої дії було отримано докази внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою. Крім того, суд звернув увагу, що під час досудового розслідування ОСОБА_7 не ініціював питання щодо проведення повторного слідчого експерименту та будь-яких зауважень до протоколу не зазначав.  
		Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 доводи, аналогічні тим, що викладені в його касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
		Зокрема, суд зазначив, що твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 після виконання повороту проїхав в напрямку смт Турбів близько 40 м і лише тоді сталось зіткнення, повністю спростовуються протоколом огляду місця ДТП, планом-схемою до нього та фото, з яких убачається, що осип скла та уламків відбулось в центрі перехрестя, а після зіткнення автомобіль «ВАЗ» перебував безпосередньо на перехресті, ближче до виїзду дороги з с. Конюшівка. 
		Що стосується доводів захисту про відсутність знаку 2.1 «Дати дорогу» безпосередньо перед перехрестям і невизначеності головної та другорядної дороги, то суд визнав їх непереконливими, наголосивши на тому, що сам ОСОБА_7 в своїх поясненнях вказував, що при виїзді на головну дорогу переконався в безпечності даного маневру, тобто він усвідомлював, що виїжджає з другорядної дороги на головну та повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі. При цьому, на схемі та фото чітко видно рух автомобіля ОСОБА_7 на головну дорогу з другорядної. 
		Крім того, в касаційній скарзі захисник стверджує, що в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема, протоколи слідчих експериментів, огляду місця події, допиту свідка ОСОБА_10 , висновки експертиз, через те, що, на його думку, ці докази отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Згідно із ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК).
		Місцевий суд в ході судового розгляду належним чином дослідив усі докази у провадженні та дав їм відповідну оцінку. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту про недопустимість доказів, не встановив порушень, про які стверджував захист. 
		Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду, та вважає, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. 
		Що стосується доводів сторони захисту про те, що місцевий суд поклав в основу вироку докази, які безпосередньо не досліджував, то на думку колегії суддів, вони не є переконливими, оскільки як убачається з матеріалів кримінального провадження судом досліджувались докази, в тому числі й протоколи слідчих експериментів, проведених за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_10 . 
		При цьому, колегія судів вважає, що слідчі експерименти за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_10 проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК, а їх результат зафіксовано з дотриманням вимог статей 104, 105 указаного Кодексу.
		Доводи сторони захисту про безпідставне визнання належними й допустимими доказами протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 та висновку експерта від 28 грудня 2021 року, зробленого на основі даних цього слідчого експерименту з тих підстав, що вказані докази були отримані з його показань як свідка, є необґрунтованими.
		Так п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_7 , або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_7 буде визнано підозрюваним. Тільки після проведення відповідних експертиз, згідно яких встановлено наявність у діях останнього порушення правил дорожнього руху та причинно-наслідковий зв`язок між цими порушеннями і настанням ДТП, йому було оголошено про підозру, що не заперечує сам захисник в касаційній скарзі. 
		Отже, відсутні підстави вважати вищевказаний протокол слідчого експерименту та висновок експерта, недопустимими доказами.
		Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи сторони захисту (щодо недоведеності вини ОСОБА_7 у вчинені злочину, недопустимості та неналежності доказів, неправильного встановлення місця зіткнення транспортних засобів, невизначеності головної та другорядної дороги та інші), аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам. 
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження, Суд не встановив таких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчинені інкримінованого злочину. Отже, підстави для скасування ухвали апеляційного суду відсутні. 
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, рішення апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 6 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...