Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/2739/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: 15.11.2024. Зареєстровано: 16.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		cправа №  916/2739/20 
		 
		Верховний Суд у складі суддів     Касаційного господарського суду: 
		Огородніка К.М.- головуючого,     Білоуса В.В.,     Жукова С.В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
		 
		за участю арбітражного керуючого Дарієнка В.Д., 
		за участю представників сторін:
		АТ «Державний ощадний банк України» - Кут  М.В.,
		кредитора ОСОБА_1 - Клачок Б.О.,
		кредитора ОСОБА_2  - Кліменко Ю.І.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк»
		на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ОСОБА_2 ),
		на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ОСОБА_1 ),
		на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Укркава»),
		на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора АТ «Ощадбанк»),
		на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 21.09.2023
		та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 
		у справі         № 916/2739/20   
		за заявою ОСОБА_3 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» 
		про визнання банкрутом.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Господарський суд Одеської області ухвалою від 20.10.2020 відкрив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» (далі - ТОВ «Укркава», боржник), ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, ввів процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майном ТОВ «Укркава» призначив арбітражного керуючого Дарієнка В.Д.
		 
		Після публікації оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство за № 65373 від 20.10.2020  до суду із заявами про визнання кредитором до боржника звернулось відповідні кредитори, зокрема:
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Укркава» (далі - ТОВ «ТД «Укркава»)  в сумі 15 600 460,53 грн, 
		- ОСОБА_1 в сумі 61 704 750 грн,
		- Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк»)  в сумі 508662 329,80 грн, 
		- ОСОБА_2 в сумі 15 329 748,22 грн, 
		- ОСОБА_4 в сумі 122 124,98 грн, 
		- ОСОБА_5 в сумі 175 284,23 грн, 
		- ОСОБА_6 в сумі 124 225,46 грн, 
		- ОСОБА_7 в сумі 125 724,06 грн, 
		- ОСОБА_8 в сумі 27 446,71 грн, 
		- ОСОБА_9 в сумі 38 325,67 грн,
		- ОСОБА_10 в сумі 21 266,94 грн, 
		- ОСОБА_11 в сумі 14 490 грн, 
		- ОСОБА_12 в сумі 29 566,51 грн,
		- ОСОБА_13 в сумі 56 864,68 грн, 
		- Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області в сумі 1 217 833,54 грн.
		 
		Ухвалами Господарського суду від 09.03.2021 та від 15.08.2023  заяви ТОВ «ТД «Укркава», ОСОБА_1 , АТ «Ощадбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 прийняті до розгляду. За результатом розгляду вказаних заяв кредиторів господарським судом Одеської області постановлено відповідні ухвали від 21.09.2023.
		 
		Короткий зміст оскаржуваних ухвал суду першої інстанції
		 
		1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 визнано вимоги АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» в сумі 220 584 270,00 грн (забезпечені вимоги) та в сумі 380 615,95 грн (незабезпечені вимоги); вимоги АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» в сумі 287 697 443,85 грн (незабезпечені вимоги) - відхилено.
		Постановляючи ухвалу суд першої інстанції, посилаючись на аналіз висновків, вже зроблених судом при розгляді справи № 916/2943/17,  дослідивши докази щодо вартості заставного майна боржника, визнав обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають визнанню вимоги АТ «Ощадбанк» до боржника в сумі 220 584     270,00 грн, як такі що забезпечені заставою,  та в сумі 380 615, 95 грн - незабезпечені вимоги.
		 
		2. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 визнано вимоги ТОВ «ТД «Укркава» до ТОВ «Укркава» в сумі 15 460 507,83 грн.
		 
		Приймаючи дане рішення суд першої інстанції виходив з того, що на підставі доказів, наданих до заяви ТОВ «ТД «Укркава» та з урахуванням застосування строку позовної давності до кредиторських вимог, підтриманих самим кредитором, обґрунтованими та підтвердженими належними доказами є вимоги в сумі 15460507,83 грн.
		 
		3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 визнано вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Укркава» в сумі 15 200 064,07 грн.
		 
		Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що розпорядником майна розглянуто вимоги ОСОБА_2 до боржника та визнано в повному обсязі, з врахуванням розрахунку суми заборгованості в національній валюті в порядку абз. 4 частини другої статті  45 Кодексу України з процедур банкрутства.
		 
		Крім того вказав, що доводи, викладені в запереченні АТ «Ощадбанк» щодо вимог ОСОБА_2 спростовані доказами, наданими останнім до суду.
		 
		4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 визнано вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Укркава».
		 
		Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції зазначив, що розпорядником майна розглянуто вимоги ОСОБА_1 до боржника та визнано в повному обсязі, з врахуванням розрахунку суми заборгованості в національній валюті в порядку абз. 4 частини другої статті 45 КУзПБ.
		Крім того вказав, що доводи, викладені в запереченні АТ «Ощадбанк» щодо вимог ОСОБА_1 , спростовані доказами, наданими останнім до суду.
		 
		5. Постановленою 21.09.2023 ухвалою попереднього засідання Господарський суд Одеської області ухвалив: 
		1.Визнаними вимогами кредиторів ТОВ «Укркава» є: ОСОБА_3 з вимогами до боржника в сумі 2 422 194, 65 грн; ТОВ «ТД «Укркава» з вимогами до боржника в сумі 15 460 507,83 грн; ОСОБА_1 з вимогами до боржника в сумі 61182750,00 грн; ОСОБА_2 з вимогами до боржника в сумі 15 200 064,07 грн; ОСОБА_4 з вимогами до боржника в сумі 122 124,98 грн; ОСОБА_5 з вимогами до боржника в сумі 175 284,23 грн;   ОСОБА_6 з вимогами до боржника в сумі 124 225,46 грн; ОСОБА_7 з вимогами до боржника в сумі 125 742,06 грн; ОСОБА_8 з вимогами до боржника в сумі 27 446,71 грн; ОСОБА_9 з вимогами до боржника в сумі 38325,67 грн; ОСОБА_10 з вимогами до боржника в сумі 21 266,94 грн; ОСОБА_11 з вимогами до боржника в сумі 14     490,00 грн; ОСОБА_12 з вимогами до боржника в сумі 29 566,51 грн; ОСОБА_13 з вимогами до боржника в сумі 56864,68 грн; АТ «Ощадбанк» з вимогами до боржника в сумі 220 584 270,00 грн (забезпечені вимоги) та в сумі 380 615,95 грн (незабезпечені вимоги); Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області з вимогами до боржника в сумі 1 217 833,54 грн.
		2. Не визнаними вимогами кредиторів ТОВ «Укркава» є вимоги АТ «Ощадбанк» з вимогами до боржника в сумі 287 697 443,85 грн (не забезпечені вимоги).
		 
		Керуючись положеннями статей 44 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) суд дійшов висновку про визнання та відмову у визнанні вимог заявлених кредиторів  у відповідних розмірах, які відображені  в індивідуальних (самостійних, окремих) ухвалах за результатами розгляду вимог цих кредиторів, здійснивши посилання на ці ухвали з приводу розгляду вимог кожного конкретного кредитора боржника.
		 
		Не погодившись з ухвалами суду першої інстанції АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Укркава» звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2024:
		 
		- апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ОСОБА_2 ) залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ОСОБА_2 )  залишив без змін;
		- апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ОСОБА_1 )  залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ОСОБА_1 ) залишив без змін;
		 
		- апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ТОВ «ТД «Укркава») залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора ТОВ «ТД «Укркава») залишив без змін;
		 
		- апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора АТ «Ощадбанк») залишив без задоволення;
		 
		- апеляційну скаргу ТОВ «Укркава» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора АТ «Ощадбанк») - задовольнив частково.
		Ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (про визнання вимог кредитора АТ «Ощадбанк») скасував та прийняв нове рішення, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
		« 1. Визнати кредиторські вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» в сумі 156 038 158,97 грн (забезпечені вимоги) та в сумі 16 876 093,60 грн. (незабезпечені вимоги).
		2. Кредиторські вимоги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» в сумі 335 748 077,23 грн - відхилити»;
		 
		- апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (попереднього засідання) залишив без задоволення;
		 
		- апеляційну скаргу ТОВ «Укркава» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (попереднього засідання) задовольнив частково.
		Ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (попереднього засідання) по справі №  916/2739/20 скасував в частині визнаних та невизнаних вимог кредитора АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава».
		В цій частині ухвалив нове рішення: 
		- визнаними вимогами АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» є вимоги в сумі 156 038 158,97 грн (забезпечені вимоги) та в сумі 16 876,093,60 грн (незабезпечені вимоги).
		- невизнаними вимогами АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» є вимоги в сумі 335 748 077,23 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції в частині грошових вимог ОСОБА_1 мотивована тим, що наданими суду доказами, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні,  підтверджується, що ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020  отримав від Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП право вимоги у ТОВ «Укркава» грошових коштів у сумі 2175000,00 дол. США, докази погашення цієї заборгованості в матеріалах справи відсутні.
		 
		Щодо кредиторських вимог ТОВ «ТД «Укркава» суд апеляційної інстанції зазначив, що  за заявою, вимоги ТОВ «ТД «Укркава» до боржника в загальній сумі 15600460,53 грн ґрунтуються на підставі невиконання вимог за договором поставки №45 від 10.05.2016, за яким заборгованість складає 6 202 016,65 грн; договором поставки № 67/1 від 01.07.2016, за яким заборгованість складає 7426280,01 грн; договором надання послуг №52/1 від 20.06.2016, за яким заборгованість складає 1 056 941,87 грн (998 767,87 грн - заборгованість за послуги та 58    174,00 грн - компенсація витрат), договором № 15-4 від 15.04.2016, за яким заборгованість складає 915 222 грн.
		 
		На підставі доказів, наданих до заяви ТОВ «ТД «Укркава» та з урахуванням застосування строку позовної давності до кредиторських вимог, підтриманих самим кредитором, апеляційний суд визнав обґрунтованими та підтвердженими належними доказами вимоги ТОВ «ТД «Укркава» в сумі 15 460 507,83 грн.
		 
		В частині грошових вимог ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи  доказів дійшов висновку, що в результаті часткового погашення заборгованість ТОВ «Укркава» перед АТ «Ощадбанк» за рахунок належного ОСОБА_2 майна (грошових коштів на депозиті та нарахованих на них процентів), ОСОБА_2 набув право на заявлення своїх кредиторських вимог до ТОВ «Укркава».
		 
		Апеляційний суд зазначив, що у зв`язку з виконанням ОСОБА_2 свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання ТОВ «Укракава» перед АТ «Ощадбанк», до майнового поручителя перейшло право вимоги до боржника у сумі 540 350,66 доларів США, що за курсом, встановленим Національним банком України станом на 19.11.2020 становить 15 200 064,07 грн (540 350,66 х 28,13 = 15200064,07 грн).
		 
		Визнаючи кредиторські вимоги AT «Ощадбанк» щодо стягнення процентів за користування кредитом на суму 10 588 928,93 грн, суд апеляційної інстанції виходив із того, що нарахування таких процентів з 09.06.2016 (після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту) є безпідставним, встановивши при цьому повне погашення відповідачем суми відсотків, нарахованих у дол.США, та відсутність заборгованості в цій частині.
		 
		В обґрунтування послався на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/2943/17, в якому вже була надана оцінка вимогам АТ "Державний ощадний банк України" до ТОВ "Укркава", що виникли на підставі неналежного виконання зобов`язань за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011.
		 
		Дослідивши наданий банком розрахунок пені на тіло кредиту у гривні, апеляційний суд зазначив про його помилковість, з огляду на неврахування позивачем положень частини шостої статті 232 ГК України. 
		 
		В частині розподілу кредиторських вимог на забезпечених та незабезпечених, висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на підставі аналізу наданих банком договорів забезпечення, укладених між сторонами, в яких AT «Ощадбанк» виклав своє волевиявлення щодо своїх забезпечених вимог та в яких погоджено вартість предметів забезпечення, вказавши, що в своїй заяві AT «Ощадбанк» про визнання кредиторських вимог не відмовлявся від забезпечення грошових вимог.
		 
		Врахувавши наведені вище висновки, апеляційний суд скасував ухвалу попереднього засідання суду першої інстанції в частині визнаних та невизнаних вимог кредитора АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» з ухваленням в цій частині нового рішення.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу,  в якій просить:
		 
		- постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 скасувати;
		- ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 про визнання вимог кредитора ОСОБА_2 до ТОВ «Укркава» в сумі 15 200 064,07 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким відхилити вимоги ОСОБА_2  до ТОВ «Укркава» в сумі 15 200 064,07 грн;
		- ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 про визнання вимог кредитора ОСОБА_1 до ТОВ «Укркава» в сумі 61 182 750,00 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким відхилити вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Укркава» в сумі 61 182 750,00 грн;
		- ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 у справі №916/2739/20 про визнання вимог кредитора ТОВ «ТД «Укркава» до ТОВ «Укркава» в сумі 15 460 507,83 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким відхилити вимоги ТОВ «ТД «Укркава» до ТОВ «Укркава» в сумі 15 460 507,83 грн;
		- ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 про визнання вимог кредитора AT «Ощадбанк» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: визнати вимоги кредитора AT «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» у сумі 220 584 270,00 грн - заборгованість за основним боргом та відсотками - вимоги, які є забезпеченими рухомим та нерухомим майном; 288 078 059,80 грн  - заборгованість зі сплати 3% річних, інфляційні нарахування, пеня, витрати зі сплати судового збору та витрати на виконавчі написи, як незабезпечені вимоги;
		- ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (попереднього засідання) змінити, скасувавши її в частині задоволення кредиторських вимог AT «Ощадбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «ТД «Укркава» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: 
		- визнати грошові вимоги AT «Ощадбанк» до боржника ТОВ «Укркава»: 220584270,00 грн  - заборгованість за основним боргом та відсотками - вимоги, які є забезпеченими рухомим та нерухомим майном; 288 078 059,80 грн - заборгованість зі сплати 3% річних, інфляційні нарахування, пеня, витрати зі сплати судового збору та витрати на виконавчі написи, як незабезпечені вимоги; 
		-  кредиторські вимоги ОСОБА_2  до ТОВ «Укркава» в сумі 15 200 064,07 грн відхилити;
		- кредиторські вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Укркава» в сумі 61 182 750,00 грн відхилити; 
		- кредиторські вимоги ТОВ «ТД «Укркава» до ТОВ «Укркава» в сумі 15 460 507,83 грн відхилити. 
		В іншій частині ухвалу попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 залишити без змін.
		 
		Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, з посиланням на пункт     1 частини другої статті     287 ГПК     України, скаржник зазначає, що право AT «Ощадбанк» на касаційне оскарження обумовлено тим, що суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи:
		- застосували норми права, а саме: статті 45, 47 КУзПБ без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо застосування судами категорій стандартів доказування).
		- порушили норм процесуального права щодо оцінки доказів, які мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 Г11К України).
		 
		Скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанції взагалі проігноровано доводи та надані докази AT «Ощадбанк» щодо фіктивної заборгованості кредиторів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «ТД «Укркава».
		 
		В частині  кредиторських вимог ОСОБА_1 касаційна  скарга обґрунтована наступним. 
		 
		AT «Ощадбанк» вважає, що ухвала та постанова судів першої та апеляційної інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 в сумі 61 182 750,00 грн постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки  незважаючи на недостатню обґрунтованість грошових вимог, суди за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів існування  заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Укркава» визнали заявлені вимоги в повному обсязі.
		 
		Вказує, що суди не досліджували правовідносини, що склалися між ТОВ «Укркава» та ОСОБА_1 , як правонаступником Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП., які виникли на підставі ліцензійного договору. Вказує, що  відповідно до п. 4.1 Договору відступлення права вимоги  є платним, однак ОСОБА_1 не надав до заяви жодного платіжного документу, який би підтверджував факт розрахунку ОСОБА_1 з Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП.
		 
		При цьому, звертаємо увагу на те, що підписантом від імені первісного кредитора  - Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП, у договорі відступлення права вимоги та акті приймання-передачі від 20.01.2020 зазначений ОСОБА_5 , який працює на посаді директора з розвитку ТОВ «Укркава» та який тривалий час був учасником цього товариства.
		 
		Щодо кредиторських вимог ТОВ «ТД «Укркава» касаційна скарга обґрунтована наступним.
		 
		AT «Ощадбанк» вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 про задоволення вимог ТОВ «ТД «Укркава» в сумі 15 460 507,83 грн постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої та апеляційної інстанції при ухвалені вказаних судових рішень не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи та ухвалив рішення за умови ненадання кредитором допустимих та достатніх доказів існування, станом на сьогоднішній день, заборгованості ТОВ «ТД «Укркава» перед ТОВ «Укркава».
		 
		Скаржник зазначає, що в заяві ТОВ «ТД «Укркава» відсутня інформація про те, за який період нарахована заборгованість за зазначеними договорами поставки, а також не зазначено з чого саме складається сума компенсації витрат ТОВ «ТД «Укркава» за договором поставки № 52/1 від 20.06.2016. Окрім цього, з наданих до заяви про грошові вимоги до боржника актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) не вбачається за яким договором такі послуги надані, а також не вбачається за яким договором виникли компенсаційні витрати.
		 
		Щодо кредиторських вимог ОСОБА_2 
		 
		AT «Ощадбанк» вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_14 в сумі 15 200 064,07 грн є незаконними, необґрунтованими та такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права (статті 74, 77 ГПК України), посилаючись на недоведеність кредиторських вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Укркава» з підстав ненадання належних та допустимих доказів, які це підтверджують.
		 
		Зазначає, що підставою для подання ОСОБА_2 заяви про грошові вимоги до ТОВ «Укркава» є те, що Банк нібито не повертає коштів, які були розміщені на депозиті та нараховані на них проценти, що свідчить про імовірне їх списання Банком, а відтак, ОСОБА_2 нібито виконано обов`язок майнового поручителя перед Банком у повному обсязі (в межах вартості заставленого майна), а відтак до нього, як до майнового поручителя, перейшло право вимоги до боржника ТОВ «Укркава», у тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед Банком, тобто на загальну суму 540 350,66 доларів США. 
		 
		Водночас, ОСОБА_2 у своїй заяві про грошові вимоги навмисно не зазначив інформації про те, що ним у березні 2020 року до Київського районного суду м.Одеси було подано позовну заяву до AT «Ощадбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ «Укркава», про стягнення депозиту у розмірі 500 000,00 дол.США та процентів за користування депозитом у розмірі 50 254,21 дол.США. 14.02.2022 рішенням Київського районного суду м. Одеси у задоволенні позовних вимог було відмовлено. 
		 
		За доводами скаржника, пред`явивши вищезазначений позов до AT «Ощадбанк», ОСОБА_2 фактично не визнає факту звернення стягнення на кошти, які були передані в заставу Банку, що в свою чергу унеможливлює визнання його грошових вимог у даній справі.
		 
		АТ «Ощадбанк» наголошує на тому, що ОСОБА_2 не виконував свого акцесорного зобов`язання в добровільному порядку, а навпаки всіляко перешкоджав Банку здійснити звернення стягнення на предмет застави, що підтверджується поданням останнім численних позовних заяв до суду, зокрема про визнання недійсним договору застави грошей (справа № 520/6503/16-ц), про визнання недійсним пунктів договору застави та скасування державної реєстрації обтяження (справа №522/17579/17), про стягнення депозиту (справа №947/6347/20), що, на думку скаржника,  свідчить про  відсутність підстав для визнання його грошових вимог у даній справі.
		Банк вважає, що заявивши необґрунтовані грошові вимоги до боржника ТОВ «Укркава» у даній справі, ОСОБА_2 вчинив дії, направлені виключно на штучне створення фіктивної кредиторської заборгованості до боржника ТОВ «Укркава» з метою подальшого незаконного заволодіння грошовими коштами останнього, що є порушенням норм чинного законодавства, прав кредиторів у даній справі з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушенням прав боржника ТОВ «Укркава», що не може залишитися поза увагою суду.
		 
		Щодо вимог АТ «Ощадбанк»
		 
		AT «Ощадбанк» вважає, що оскаржувані судові рішення в частині відхилення вимог AT «Ощадбанк» в сумі 326 801 987,45 грн та в частині розподілу вимог на забезпечені та незабезпечені є незаконними, необґрунтованими та такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Щодо розподілу кредиторських вимог до забезпечених та незабезпечених AT «Ощадбанк» зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних вимог положень Кодексу України з процедур банкрутства (статті 1, 45, 47, 64), ігнорування волевиявлення заставного кредитора щодо розподілу його вимог, за яким вимоги забезпечені заставою визначені лише у вигляді заборгованості за основним боргом та відсотками, а залишок вимог є такими, що не забезпечені заставою боржника та підлягають включенню до реєстру у черговості, визначеній у порядку частини першої статті 64 КУзПБ, як конкурсні, а саме це вимоги які складаються із заборгованості з 3% річних, інфляційних втрат, судового збору ти витрат за вчинення виконавчих написів.
		 
		В частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом скаржник зазначає про неврахування судами рішення Конституційного Суду України №6-р(ІГ)/2022 від 22.06.2022  щодо застосування приписів статей 625 та 1050 ЦК України, які регулюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання позичальником, відповідно до якого припис частини першої статті 1050 ЦК України не обмежує права Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом.
		 
		В обґрунтування доводів касаційної скарги щодо відхилених кредиторських вимог в частині пені, АТ «Ощадбанк» зазначає, що судом апеляційної інстанції було проігноровано той факт, що згідно п 9.1. Кредитного договору сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		ТОВ «Укркава»  подало відзив на касаційну скаргу в частині вимог, що стосується часткового задоволення кредиторських вимог АТ «Ощадбанк», у якому боржник заперечує аргументи скаржника, якими не підтверджується наявність та доведеність визначених АТ «Ощадбанк» підстав касаційного оскарження, що є підставою для відмови в задоволенні касаційної скарги та залишення постанови суду апеляційні інстанції (щодо визнання вимог кредитора АТ «Ощадбанк») без змін.
		 
		ОСОБА_2 у відзиві заперечує проти касаційної скарги АТ «Ощадбанк», зазначаючи, що викладені в ній доводи в частині кредиторських вимог ОСОБА_2 та АТ «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» є безпідставними та надуманими, спростовуються наявними матеріалами справи та дослідженими судами доказами.
		 
		ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу в частині заперечень про визнання його кредиторських вимог до боржника, вважає  її безпідставною та необґрунтованою, а судові рішення в цій частині вважає законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		 
		Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції в частині кредиторських вимог AT «Ощадбанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «ТД «Укркава» до боржника.
		 
		Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.
		 
		В силу вказаних норм, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
		 
		У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому: 
		- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18 від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 12.10.2021 у справі №01/1494 (14- 01/1494));
		- законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. 
		- надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України); 
		- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі №911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20);
		- така судова практика є сталою як при застосуванні статей 23-25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність), так і при застосуванні статей 45-47 КУзПБ (введеного в дію з 21.10.2019), що містять подібне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
		 
		Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині, Верховний Суд зазначає наступне.
		 
		Щодо кредиторських вимог АТ «Ощадбанк»
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ «Ощадбанк» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 508 662 329,80 грн, з яких 220 584 270 грн (забезпечені) та 288 078 059, 80 грн (незабезпечені). 
		 
		В заяві банк зазначає, що станом на 20.10.2020 заборгованість ТОВ «Укркава» за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011 становить 10 559 411,58 доларів США та 211 079 244,50 грн, з яких:
		1) за траншами, виданими в національній валюті:
		-        прострочена заборгованість за основним боргом - 39 965 000,00 грн;
		-        заборгованість по строкових процентах - 435 684,02 грн;
		-   gрострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 46746334,58 грн;
		-        пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) - 56 210 353,65 грн;
		-пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом (з 11.11.2015 по 19.10.2020) - 33 773 349,60 грн;
		- 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) - 5 463 555,64 грн;
		-        3% річних за несвоєчасне погашення процентів кредитом (з 11.11.2015 по 19.10.2020) - 3 671 997,57 грн;
		-        інфляційні втрати по основному боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) - 16 827 762,82 грн;
		- інфляційні втрати по простроченим процентам кредитом (з 11.11.2015 по 19.10.2020) - 7 985 206,62 грн.
		2) за траншами, виданими в іноземній валюті:
		-    прострочена заборгованість за основним боргом (кредитом) - 2 999 385,40 доларів США;
		-    сума заборгованості по строкових процентах - 21 020,28 доларів США;
		- прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 1723189,62 доларів США;
		-    пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) - 4218 498,00 доларів США;
		- пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом (з 11.11.2015 по 19.10.2020) - 1 139 431,73 доларів США;
		- 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) - 334 350,95 доларів США;
		-     3% річних за несвоєчасне погашення процентів (з 11.11.2015 по 19.10.2020) - 123535,60 доларів США.
		 
		Суд апеляційної інстанції  відхилив кредиторські вимоги AT «Ощадбанк» в частині неправомірно нарахованих процентів за користування кредитом та в частині пені. 
		 
		За висновком апеляційного суду, кредиторські вимоги АТ «Ощадбанк»  щодо стягнення процентів за користування кредитом підлягають частковому задоволенню, а саме підлягають визнанню в цій частині лише вимоги на суму 10588 928,93 грн, а в іншій частині вимоги банку зі стягнення процентів за користування кредитом не підлягають визнанню, оскільки нарахування відсотків, починаючи з 09.06.2016 (направлення вимоги про дострокове повернення кредиту), є безпідставним.
		 
		В обґрунтування наведеного, апеляційний суд послався на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі №916/2943/17 за позовом AT «Ощадбанк» до ТОВ «Укркава» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №86 від 28.12.2011, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.03.2021.
		 
		Розглянувши справу № 916/2943/17, суди трьох інстанцій, посилаючись на норми статей 1048, 1050 ЦК України та врахувавши висновок щодо їх застосування, викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, встановили, зокрема те, що:
		 
		- після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, з 09,06.2016, позивачем змінено термін кредитування по договору кредитної лінії № 86 від 28.12.2011, банк втратив можливість нарахування процентів на підставі п.2.7. договору, що свідчить про те, що нарахування AT "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління AT "Ощадбанк" таких процентів з 09.06.2016 є неправомірним;
		- повне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованими у доларах США, за рахунок коштів в розмірі 540 350,66 дол. США, що надійшли після 08.06.2016.
		 
		Водночас, звертаючись з кредиторськими вимогами до ТОВ «Укркава», AT «Ощадбанк» заявило у складі кредиторської заборгованості й розмір процентів за користування кредитом, нарахованих після 08.06.2016 - до 19.10.2020, які й були відхилені апеляційним судом.
		 
		Не погодившись з висновком апеляційного суду щодо відхилення вимог в цій частині, AT «Ощадбанк» в касаційній скарзі посилається на неврахування судом рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2022 від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), стверджуючи, Конституційний Суд України визнав оспорюваний припис частини першої статті 1050 ЦК України таким, що відповідає Конституції України, що не обмежує права банку на отримання процентів як плати за користування кредитом.
		 
		Однак, вказані доводи АТ «Ощадбанк» ніяким чином не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо неправомірності нарахування AT «Ощадбанк» процентів за користування кредитом з 09.06.2016 (дата вимоги про дострокове повернення кредиту).
		 
		У рішенні від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20) Конституційний Суд України вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.
		 
		Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.  У цьому контексті у пункті 143 вказаної постанови зазначено, що саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки.
		 
		Велика Палата Верховного Суду зауважила, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли стягуватися за період після закінчення строку кредитування, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
		 
		При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, яка  була врахована судом апеляційної інстанції при наданні оцінки позиції позивача щодо можливості нарахування процентів за користування кредитними коштами. 
		Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.
		 
		На підставі аналізу вказаних правових норм та правових позицій Верховного Суду, апеляційний суд вірно зауважив, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини другої статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.
		 
		Таким чином, наведене спростовує доводи касаційної скарги AT «Ощадбанк» про безпідставне відхилених судом апеляційної інстанції кредиторських вимог в частині процентів за користування кредитом, нарахованих після вимоги про дострокове повернення кредиту та доводить правильність висновків апеляційного суду в цій частині.
		 
		Крім того, в касаційній скарзі AT «Ощадбанк» не погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні кредиторських вимог AT «Ощадбанк» щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення основного боргу та пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.
		Відповідно до статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, 
		 
		Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, відповідно до статті 550 ЦК України.
		 
		Відповідно до п. 7.1.1 Кредитного договору за порушення взятих на себе зобов`язань з повернення суми Кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування Кредитом Позичальник зобов`язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення.
		 
		Відповідно до абз. 4 частини другої статті 45 КУзПБ склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
		 
		Згідно з абз. 5 частини третьої статті 45 КУзПБ заява кредитора повинна містити розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені).
		 
		Банк, зазначивши, що невиконання грошового зобов`язання боржником є триваючим правопорушенням,  нарахував пеню, яка становить 240 702 266,55 грн та складається з 89 983 703,25 грн - пеня за траншами, виданими в національній валюті, в тому числі: 
		-          пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) - 56 210 353,65 грн, в т.ч. пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 08.12.2016) в сумі 7 024 863,23 грн стягнуті рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/2943/17;
		-          пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом (з 11.11.2015 по 19.10.2020) - 33 773 349,60 грн, в т.ч. пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом (з 11.11.2015 по 08.12.2016) в розмірі 1 921 226,55 грн стягнуті рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 у справі № 916/2943/17;
		та з 150 718 563,30 грн - пеня за траншами, виданими в іноземній валюті, в тому числі:
		-          пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (з 01.10.2015 по 19.10.2020) 4 218 498,00 доларів США;
		-          пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом (з 11.11.2015 по 19.10.2020) -1 139 431,73 доларів США.
		 
		Нараховані суми пені включені до заяви АТ «Ощадбанк» з кредиторськими вимогами до боржника.
		 
		Дослідивши наданий банком розрахунок пені на тіло кредиту у гривні, суд апеляційної інстанції зазначив про його помилковість, з огляду на неврахування позивачем положень частини шостої статті 232 ГК України.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		 
		При цьому, словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором", яке містить частина шоста статті 232 ГК України, потрібно розуміти так, що допускається існування іншого припису в законі, яке регулює відповідні відносини, або іншої умови договору, що регулює конкретні відносини сторін, які виконують функцію спеціальної норми стосовно загальної норми частини шостої статті 232 ГК України.
		 
		У постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду,  уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування частин 6 статті 232 ГК України, зазначила, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		 
		Тобто, частиною шостою статті 232 ГПК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, водночас строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
		 
		Відповідно до статті 254 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (частина перша статті  259 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
		 
		Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.
		 
		Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду із застосування частини шостої статті 232 ГК України у подібних правовідносинах, цим приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін
		 
		Водночас, відмовляючи у визнанні кредиторських вимог АТ «Ощадбанк»  зі стягнення пені судом апеляційної інстанції  не було встановлено правової природи договору на підставі аналізу змісту договору та основних ознак зобов`язання, яке виникло з договору, прав та обов`язків сторін за договором, зокрема, щодо розміру санкцій та строку їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.
		 
		Без відповідного реагування з боку суду апеляційної інстанції залишились доводи банку про те, що  в п 9.1. кредитного договору сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору.
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово зауважував, що господарські суди в кожному конкретному випадку повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати тощо), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
		 
		Водночас  суд апеляційної інстанції, не з`ясувавши в повному обсязі обставин щодо  конкретизації строку позовної давності з урахуванням умов договору, наявності/відсутності у договорі конкретизованого строку нарахування штрафних санкцій, за відсутності мотивованої оцінки цих обставин, дійшов передчасного висновку про помилковість наданого банком розрахунок пені, обмежившись при цьому лише посиланням на частину шосту статті 232 ГПК України.
		 
		У зв`язку з зазначеним колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустив апеляційний господарський суд в частині визначення суми  нарахованої пені та необхідність встановлення фактичних обставин справи, прямо впливають на визначення загального розміру вимог Банку до боржника, що свідчить про передчасність здійснених висновків при розгляді кредиторських вимог АТ «Ощадбанк».
		 
		Щодо кредиторських вимог ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
		 
		ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання кредитором до боржника в сумі 61704 750 грн.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що в обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 20.01.2020  між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП (Первісний кредитор) та ОСОБА_1  (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення прав вимоги.
		 
		Відповідно до п. 1.1. Договору про відступлення права вимоги, за цим Договором Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає Новим кредитором за наступними договором: Ліцензійний договір №11/01/11 від 11.01.2011 на використання торговельних марок (знаків для товарів та послуг)
		 
		Ліцензійний договір укладено між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава» (Ліцензійний договір №11/01/11 від 11.01.2011 з додатками надалі - Основний договір).
		 
		Відповідно до Ліцензійного договору компанія «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП надала ТОВ «Укркава» право на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг).
		 
		Станом на 31.12.2019 ТОВ «Укркава» заборгувала компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП суму у розмірі 2 175 000,00 дол. США, за 87 місяців (з 01.10.2012 по 31.12.2019 рр.).
		 
		Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань за договорами, які на дату укладення даного договору становлять суму грошових вимог у розмірі 2 175 000,00 дол. США, що підтверджується:
		- Актом про виконання зобов`язань та стан взаєморозрахунків/заборгованості від між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава» на суму у розмірі 2175 000,00 дол. США, за 87 місяців (з 01.10.2012 по 31.12.2019);
		- Фінансовою угодою №2 від 10.09.2012 до Ліцензійного Договору №11/01/11 на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг) від 11.01.2011, між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава»;
		- Ліцензійним Договором № 11/01/11 від 11.01.2011 року на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг), між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава».
		 
		З моменту переходу Права вимоги до Нового кредитора у відповідності до цього Договору, Права вимоги за Основними договорами переходять до Нового кредитора незалежно від того, чи відбулося стягнення за цими Основними договорами. Якщо таке стягнення відбулося, але виконавче провадження не закінчене, Новий кредитор має право на переведення всіх прав стягувача у виконавчому провадженні, які є у Первісного кредитора на момент переходу за цим Договором Прав вимоги до Нового кредитора.
		 
		За цим Договором Новий кредитор набуває усі права кредитора за зобов`язаннями за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржником зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржником грошових коштів, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), право отримання коштів від реалізації майна Боржника, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржника, виконавчих проваджень щодо Боржника, в тому числі щодо майна Боржника, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього Договору.
		 
		Розмір заборгованості за Основними договорами, Права вимоги, за якими переходять до Нового кредитора, вказаний п.1.1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги.
		 
		Сторони підтверджують, що після набуття Новим кредитором Прав вимоги, Новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.
		 
		Відповідно до п. 2.1. Договору про відступлення права вимоги, підписанням цього Договору Сторони підтверджують передачу Первісним кредитором Новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за Основним договором.
		Відповідно до Акта приймання-передачі від 20.01.2020 за Договором про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, первісний кредитор (Компанія «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП) передав, а Новий кредитор ( ОСОБА_1 ) прийняв такі документи:
		- Ліцензійний Договір № 11/01/11 від 11.01.2011 року на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг), між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава»;
		- Фінансову угоду №1 від 11.01.2011 до Ліцензійного Договору № 11/01/11 на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг) від 11.01.2011, між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава»;
		- Фінансову угоду №2 від 10.09.2012 до Ліцензійного Договору № 11/01/11 на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг) від 11.01.2011, між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава»;
		-Додаткову угода №1 від 10.09.2012 до Ліцензійного Договору № 11/01/11 на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг) від 11.01.2011;
		-Додаткову угода №2 від 27.12.2017 до Ліцензійного Договору №1 1/01/11 на використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг) від 11.01.2011;
		Акт про виконання зобов`язань та стан взаєморозрахунків/заборгованості 
		між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ТОВ «Укркава» на суму у розмірі 2175000,00 дол. США, за 87 місяців (з 01.10.2012 по 31.12.2019).
		 
		Крім того в даному акті було вказано, що новий кредитор не має претензій до Первісного кредитора щодо обсягу та переліку наданих документів, зазначених в пунктах 1 та 2 цього Акту.
		 
		20.01.2020 між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ОСОБА_1  було укладено Додаток №1 до Договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, за умовами якого сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у сумі - 108 750 дол. США. Відповідно до домовленостей Сторін, сплата може бути проведена у формі, не забороненій діючим законодавством, протягом 3-х років.
		 
		21.01.2020 між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ОСОБА_1 було укладено Угоду до Договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, за умовами якої Новий кредитор сплатив Первісному кредитору грошові кошти у розмірі 486 514.00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 20 000,00 дол. США. Сторони підтверджують, що після проведення вищезазначених у п.1 цієї Угоди розрахунків, заборгованість Нового кредитора перед Первісним кредитором складає 88 750.00 дол. США.
		 
		27.01.2021 між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ОСОБА_1 було укладено Угоду до Договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, за умовами якої Новий кредитор сплатив Первісному кредитору грошові кошти у розмірі 422 286,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 15 000,00 дол. США. Сторони підтверджують, що після проведення вищезазначених у п.1 цієї Угоди розрахунків, заборгованість Нового кредитора перед Первісним кредитором складає 73750,00 дол. США.
		 
		18.03.2021 між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ОСОБА_1 було укладено Угоду до Договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, за умовами якої Новий кредитор сплатив Первісному кредитору грошові кошти у розмірі 553 956,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 20 000,00 дол. США. Сторони підтверджують, що після проведення вищезазначених у п. 1 цієї Угоди розрахунків, заборгованість Нового кредитора перед Первісним кредитором складає 53750,00 дол. США.
		 
		02.08.2021 між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ОСОБА_1 було укладено Угоду до Договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, за умовами якої Новий кредитор сплатив Первісному кредитору грошові кошти у розмірі 1441 403,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 53 750,00 дол. США. Сторони підтверджують, що після проведення вищезазначених у п.1 цієї Угоди розрахунків, заборгованість Нового кредитора перед Первісним кредитором - сплачена повністю.
		 
		Дослідивши зміст вказаних документів суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). 
		 
		За висновком апеляційного суду, в даному випадку, при укладенні договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020 були дотримані всі перелічені вище вимоги Цивільного кодексу України, первісний кредитор передав новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, в свою чергу новий кредитор виконав свої зобов`язання щодо оплати переданих йому прав вимоги, що підтверджується угодами до договору про відступлення права вимоги.
		 
		За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 отримав від Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП право вимоги у ТОВ «Укркава» грошових коштів у сумі 2 175 000,00 дол. США, докази погашення цієї заборгованості в матеріалах справи відсутні, що свідчить про наявність підстав для визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Укркава», що за курсом, встановленим Національним банком України станом на 19.11.2020 становить  61182 750,00 грн (2175000,00 х 28,13 = 61 182 750,00 грн).
		 
		Верховний Суд в повній мірі не погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на таке.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		Особливості уступки права вимоги викладені у статтях 512 - 519 ЦК України.
		Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.
		 
		Частинами 3, 4 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відтак, якщо новий кредитор передає первісному кредитору грошові кошти за передані права, договір про відступлення права вимоги буде регулюватися як статтями 512 - 519 ЦК України, так і відповідними положеннями про договір купівлі-продажу.
		 
		Згідно з п. 4.1 договору відступлення права вимоги від 20.01.2020 сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору ОСОБА_1 сплачує первісному кредитору (Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС») грошові кошти у сумі, що буде вказана у додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги.  Тобто, вказаний договір має оплатний характер.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження виконання умов Договору відступлення права вимоги ОСОБА_1 посилався на Додаток №1 від 20.01.2020 до Договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020,   та Угоди від 21.01.2020, 27.01.2021, 18.03.2021, 02.08.2021, за змістом яких платив Первісному кредитору грошові кошти у розмірі: 422 286,00 грн, 422 286,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 15 000,00 дол. США;  553956,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 20 000,00 дол. США; 1441403,00  грн, що по курсу НБУ на дату проведення розрахунків дорівнює 53 750,00 дол. США  відповідно. Оригінали вказаних документів були оглянуті в судовому засіданні апеляційним судом.
		 
		Водночас, апеляційний суд не досліджував наявність/відсутність належних доказів на  підтвердження вчинення відповідачем дій щодо реального виконання договору, який відповідно до його положень має оплатний характер, адже визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.
		 
		Норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що відповідно до положення статті 1 вказаного закону,  господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		 
		Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		Відповідно до положення статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції та повинні мати такі обов`язкові реквізити як зміст та обсяг господарської операції.
		 
		В свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення. Отже, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність.
		 
		Водночас, дійшовши висновку, що   ОСОБА_1 отримав від Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП право вимоги у ТОВ «Укркава» грошових коштів у сумі 2175000,00 дол.США за договором відступлення права вимоги від 20.01.2020,  сплативши первісному кредитору грошові кошти у розмірі 108 750 дол. США по курсу НБУ,  апеляційним судом не досліджено наявність/відсутність належних доказів на  підтвердження реальності господарської операції на виконання договору про відступлення права вимоги, а саме, перерахування новим кредитором первісному кредитору грошових коштів у вказаній сумі на виконання зазначених умов договору.
		 
		Більш того, колегія суддів звертає увагу на встановлені апеляційним судом обставини підписання договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, укладеного між Компанією «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП та ОСОБА_1 , Акта приймання-передачі від 20.01.2020 за договором про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, додатка №1 від 20.01.2020 до договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, Угод від 21.01.2020, від 27.01.2021, 18.03.2021, від 02.08.2021 до договору про відступлення прав вимоги від 20.01.2020, від імені Компанії «КОЛБЕРГ ПРОДЖЕКТС» ЛЛП ОСОБА_15 який працює на посаді директора з розвитку ТОВ «Укркава» та який тривалий час був учасником ТОВ «Укркава».
		 
		Вказані обставини за відсутності дослідження наявності доказів на підтвердження факту відступлення права вимоги, а саме, реального виконання господарської операції - договору про відступлення права вимоги, викликають об`єктивні сумніви щодо достовірності тих обставин, покладених в основу доводів про обґрунтованість та дійсності кредиторських вимог ОСОБА_1 .
		 
		Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		 
		Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
		 
		Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
		 
		Водночас, наведені вище обставини залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який не здійснив аналізу реальної зміни в структурі активів та зобов`язань сторін договору, встановлення реального виконання господарської операції (договору про відступлення права вимоги), що не дозволяє однозначно дійти висновку про обґрунтованість та дійсність  кредиторських вимог ОСОБА_1 до боржника.
		 
		Щодо кредиторських вимог ТОВ «ТД «Укркава» 
		 
		ТОВ «ТД «Укркава» подало до суду заяву про визнання кредиторських вимог до боржника у розмірі 15 600 460,53 грн. Вимоги обґрунтовані невиконанням вимог за договорами: договором поставки №45 від 10.05.2016, за яким заборгованість складає 6 202 016,65 грн; договором поставки №67/1 від 01.07.2016, за яким заборгованість складає 7 426 280,01 грн; договором надання послуг № 52/1 від 20.06.2016, за яким заборгованість складає 1056941,87 грн (998    767,87 грн. - заборгованість за послуги та 58 174 грн - компенсація витрат); договором № 15-4 від 15.04.2016, за яким заборгованість складає 915 222,00 грн.
		 
		ТОВ «Укркава» в запереченнях просило застосувати до вимог ТОВ «ТД «Укркава» строк позовної давності щодо заборгованості в сумі 873 703,68 грн за договором № 67/1 від 01.07.2016, а також щодо заборгованості в сумі 139952,70 грн за договором №52/1 від 20.06.2016.
		 
		ТОВ «ТД «Укркава» у наданих поясненнях просило зменшити розмір грошових вимог до боржника на суму 139 952,70 грн за договором № 52/1 від 20.06.2016 у зв`язку зі спливом строку позовної давності в порядку статті 257 ЦК України та відповідно просило визнати грошові вимоги у сумі 15 460 507,83 грн.
		 
		Розглянувши вимоги ТОВ «ТД «Укркава» суд апеляційної інстанції встановив наступні фактичні обставини.
		 
		І. 10.05.2016 між ТОВ «ТД «Укркава» (продавець) та ТОВ «Укркава» (покупець), був укладений договір поставки № 45, за умовами якого продавець зобов`язувався поставити покупцю товар, а саме кавові зерна, а покупець, у свою чергу, зобов`язувався прийняти та оплатити товар, на умовах та у порядку, визначеному договором №45.
		 
		Відповідно до п. 4.2. договору № 45, покупець повинен був сплатити вартість поставленого товару не пізніше 90 календарних днів після отримання товару.
		 
		Пунктом 10.1. договору № 45 передбачено, що моментом переходу права власності на товар є момент його отримання покупцем в місці поставки, визначеному відповідно до п. 8.1. цього договору та підтверджується підписанням відповідного акту приймання-передачі та/або відповідною видатковою накладною.
		 
		Судом встановлено,  що на виконання умов договору №45, був поставлений товар на загальну 101 087 799,45 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, наявними у матеріалах справи, остання поставка товару відбулася 11.03.2019.
		 
		Станом на дату подання заяви про визнання кредиторських вимог, оплата за поставлений товар була здійснена частково у розмірі 94 885 782,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками та угодами про залік однорідних вимог, що свідчить про наявність заборгованості  боржника перед ТОВ «ТД «Укркава» за договором № 45 в сумі 6202016,65 грн.
		 
		ІІ. 01.07.2016 між ТОВ «ТД «Укркава» (продавець) та ТОВ «Укркава» (покупець) укладений договір поставки № 67/1, за умовами якого продавець повинен був передати у власність покупцю товар, а покупець, у свою чергу, повинен був прийняти та оплатити товар, на умовах та у порядку, визначеному договором.
		 
		Відповідно до п. 7.1. Договору № 67/1, боржник повинен був сплатити вартість товару на умовах 100% передоплати.
		 
		Відповідно до п. 11.1. Договору № 67/1, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором до моменту їх повного виконання.
		 
		Суд встановив, що ТОВ «ТД «Укркава» на виконання договору № 67/1 у період з 04.07.2016 по 14.02.2019 був поставлений товар на загальну суму 7 426 280,01 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними та рахунками на оплату поставленого за договором. До кожної з видаткових накладних було надано рахунок на оплату з ідентичним переліком товару, який містив посилання на договір № 67/1.  Крім того, продавець виставив покупцю рахунки на оплату поставленого за договором №67/1 товару.
		 
		Згідно із виставленими рахунками по договору №67/1, товар мав оплачуватися протягом семи днів з дати виставлення рахунку, але не пізніше закінчення строку дії договору № 67/1. Тобто крайній строк оплати товару припадав на 31.12.2019.
		 
		На підставі наданих заявником доказів суд апеляційної інстанції встановив, що заборгованість боржника перед ТОВ «ТД «Укркава» по Договору №67/1 складає 7 426 280,01 грн.
		 
		Дослідивши подану боржником заяву про застосування до вимог за договором №67/1 строків позовної давності, суд апеляційної інстанції відхилив її доводи як необґрунтовані, встановивши, що строк позовної давності слід обраховувати починаючи з 01.01.2020, тоді як з заявою про визнання кредиторських вимог ТОВ «ТД «Укракава» звернулось 19.11.2020, тобто без пропуску строку позовної давності.
		 
		ІІІ.  20.06.2016 між ТОВ «ТД «Укркава» (виконавець) та ТОВ «Укркава» (замовник), був укладений договір про надання послуг № 52/1, за умовами якого виконавець повинен був надати замовнику послуги та забезпечити комплекс заходів, спрямованих на підвищення обсягів реалізації (продажу) товарів/продукції, яка виробляється замовником під торговою маркою «LАСОМВА», а замовник, у свою чергу, зобов`язується оплатити послуги та компенсувати витрати виконавця.
		 
		Пунктом 4.4. договору № 52/1 встановлено, що при передачі результатів наданих послуг сторони підписують акт виконаних робіт, який є невід`ємною частиною даного договору, а  пунктом 4.5. передбачено, що факт надання послуг засвідчується підписами уповноваженими представниками сторін актом виконаних робіт.
		 
		Відповідно оплата/компенсація послуг, згідно п. 5.2. Договору №52/1, повинна здійснюватися Боржником на підставі виставленого рахунку, протягом 7 (семи) днів з моменту його виставлення.
		 
		Суд встановив, що на підтвердження надання послуг та понесення витрат, пов`язаних з наданням таких послуг, кредитором надані акти здачі-прийняття виконаних робіт, експрес накладні ТОВ «Нова пошта» та рахунки на оплату, згідно з якими боржнику були надані послуги на загальну суму 998 767,87 грн з компенсацією витрат у розмірі 58 174,00 грн.
		 
		Суд встановив, що з наявних в матеріалах справи Актів здачі-приймання та експрес накладних ТОВ «Нова пошта» можна встановити, що витрати виконавця, які компенсуються замовником, складаються з витрат на організацію перевезення відправлень, тому посилання апелянта в цій частині не приймаються колегією суддів до уваги.
		 
		Встановивши, що боржник не здійснив оплату наданих послуг та компенсаційних витрат, чим порушив виконання зобов`язань по Договору № 52/1, суд дійшов висновку, що заборгованість боржника перед ТОВ «ТД Укркава» по договору №52/1 складає 1056941,87 грн.  
		Дослідивши надані кредитором докази суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість боржника перед ТОВ «ТД «Укркава» по договору №52/ складає 916989,17 грн, в той же час встановлено  пропуск строку позовної давності за актом виконаних робіт № 1291 від 31.12.2016 на суму 139 952,70 грн.
		 
		ІV. 15.04.2016 між ТОВ «ТД «Укркава» (покупець) та ТОВ «Укркава» (постачальник), до договору  поставки № 15-4 від 15.06.2016 була укладена дистрибуційна угода №1 від 15.04.2016, яка визначає умови набуття покупцем статусу дистриб`ютора постачальника та регулює правовідносини, що виникають у зв`язку з набуттям і реалізацією зазначеного статусу.
		 
		Як зазначено в програмах стимулювання дистриб`юторів постачальника, які є додатками №№ 1-9 до Дистрибуційної угоди № 1 та її невід`ємними частинами (далі - Програма стимулювання дистриб`юторів), зокрема п. 4, за виконання місячного плану продажу постачальник повинен був виплатити покупцю премію (бонус) у грошовій формі.
		 
		Згідно п. 5 Програми стимулювання дистриб`юторів, постачальник повинен виплатити премію (бонуси) протягом 7 (семи) робочих днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг, якщо сторони не зазначать в такому акті інший строк для розрахунків.
		 
		Згідно з підписаним сторонами актом приймання-передачі послуг від 31.03.2017 постачальнику були надані послуги з дистрибуції на загальну 915222,00 грн.  Боржник не здійснив оплату наданих послуг (бонуса), чим порушив виконання зобов`язань по Дистрибуційній угоді № 1,  що свідчить про наявність заборгованості боржника перед ТОВ «ТД «Укркава» по Дистрибуційній угоді №1 в сумі  915 222,00 грн.
		 
		Відтак, слід підсумувати, що на підставі встановлених апеляційним судом обставин, за результатом персонального розгляду заяви ТОВ «ТД «Укркава» заборгованість боржника становить в загальній сумі 15 460 507,83 грн, які у відповідності до  приписів статті 45 КУзПБ правомірно визнані судом при ухваленні судового рішення про визнання його грошових вимог до боржника.
		 
		АТ «Ощадбанк», в запереченнях проти висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для  визнання грошових вимог ТОВ «ТД «Укркава» зазначає про їх недостатню обґрунтованість, посилаючись на відсутність в заяві інформації про період нараховування заборгованість за зазначеними договорами поставки, не  зазначення з чого саме складається сума компенсації витрат ТОВ «ТД «Укркава» за договором поставки № 52/1 від 20.06.2016; неможливості встановити з наданих до заяви актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за яким договором такі послуги надані, а також за яким договором виникли компенсаційні витрати.
		 
		Проте такі доводи АТ «Ощадбанк» спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ «ТД «Укркава» з грошовими до боржника, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду, а відтак колегією суддів суду касаційної інстанції  відхиляються.
		 
		Щодо кредиторських вимог  
		 
		ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання кредиторських вимог до боржника у розмірі 15 200 064,07 грн.
		 
		Розглядаючи вимоги ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини:
		- між ТОВ «Укркава» та АТ «Ощадбанк» укладеного Договір кредитної лінії № 86 від 28.12.2011 року, заборгованість за яким є предметом кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» до ТОВ «УКРКАВА»;
		- ОСОБА_2 , згідно договору застави грошей на депозиті №3 від 28.02.2014 (зі змінами та доповненнями), є майновим поручителем ТОВ «Укркава» перед АТ «Ощадбанк» за укладеним договором кредитної лінії №86 від 28.12.2011;
		- предметом застави є грошові кошти, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в сумі 500 000, 00 дол. США та майнові права - право вимоги грошових коштів, в розмірі 500 000,00 дол. США, які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку НОМЕР_2, НОМЕР_3 у Заставодержателя, а також суми процентів, що підлягають сплаті Заставодавцю за умовами Депозитних договорів - укладених з АТ «Ощадбанк» 17.12.2013 договорів на вклад «Депозитний» на ім`я фізичної особи №34930415 та №34930615 (зі змінами та доповненнями).
		 
		Факт внесення ОСОБА_2 грошей на депозит встановлений судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів та АТ «Ощадбанк» не заперечується.
		 
		Тобто, АТ «Ощадбанк», будучи кредитором ТОВ «Укркава», було заставодержателем грошових коштів, внесених ОСОБА_2 на депозитний рахунок, відкритий в тому ж самому АТ «Ощадбанк», якими забезпечувалось виконання ТОВ «Укркава» своїх зобов`язань перед АТ «Ощадбанк».
		 
		Реалізуючи свої права заставодержателя розміщених ОСОБА_2 на депозиті грошових коштів, та зв`язку з невиконанням ТОВ «Укркава» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.201, з приводу чого АТ «Ощадбанк» заявив кредиторські вимоги до ТОВ «Укркава», АТ «Ощадбанк» 30.08.2017  звернув стягнення на предмет застави за укладеним з ОСОБА_2 договором застави грошей на депозиті № 3 від 28.02.2014 та в період з 20.12.2016 по 22.03.2017 - нараховані на депозит проценти за користування.
		 
		Судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи №916/2739/20 доказів, а саме:
		- виписки по вкладному (депозитному) рахунку № НОМЕР_5, відкритого на ім`я ОСОБА_2 за період з 17.12.2013 по 22.03.2020, якою підтверджується факт списання АТ «Ощадбанк» грошових коштів у розмірі 250 000 дол.США в якості реалізації майнових прав за договором застави грошей на депозиті;
		- виписки по вкладному (депозитному) рахунку НОМЕР_2, відкритого на ім`я ОСОБА_2 за період з 17.12.2013 по 22.03.2020, якою підтверджується факт списання АТ «Ощадбанк» грошових коштів у розмірі 250 000 дол. США в якості реалізації майнових прав за договором застави грошей на депозиті;
		- виписки по рахунку № НОМЕР_1 , НОМЕР_4, за якими обліковуються проценти за користування депозитом, відкритого на ім`я ОСОБА_2 за період з 17.12.2013 - 22.03.2020, якою підтверджується факт списання АТ «Ощадбанк» грошових коштів у розмірі 40 350,66 дол.США в якості реалізації майнових прав за договором застави грошей на депозиті, 
		встановлено факт списання АТ «Ощадбанк» розміщених ОСОБА_2 на депозиті грошових коштів в розмірі 250 000,00 дол. США, 250 000,00 дол. США та процентів за користування депозитом в розмірі 40 350,66 дол. США для погашення простроченої заборгованості згідно договору кредитної лінії № 86 від 28.12.2011.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що Господарський суд Одеської області розглянув  справу № 916/2943/17, в якій встановив (про що зазначив в мотивувальній частині рішення), що відбувалось часткове погашення заборгованості ТОВ «Укркава» перед АТ «Ощадбанк» за рахунок надходження грошових коштів в сумі 40 350,66 дол.США та 500 000 дол.США, які були зараховані АТ «Ощадбанк» в рахунок погашення заборгованості по відсоткам.
		 
		Вирішивши справу № 916/2943/17 по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зарахував грошові кошти в сумі 40350,66 дол. США та 500 000 дол. США в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Укркава» по відсоткам в доларах США та часткового погашення заборгованості по основному боргу в доларах США.
		 
		Отже, на підставі наявних в матеріалах справи № 916/2739/20 доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що в якості реалізації майнових прав за договором застави грошей на депозиті, АТ «Ощадбанк» списав як розміщені ОСОБА_2 на депозиті грошові кошти в розмірі 500 000,00 дол. США, так і нараховані проценти за користування депозитом в розмірі 40 350,66 дол. США, що загалом становить 540 350,66 дол. США, які, в подальшому, спрямував на часткове погашення заборгованості ТОВ «Укркава» перед АТ «Ощадбанк» за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011.
		 
		Таким чином, ОСОБА_2 , як майновим поручителем за договором застави грошей на депозиті № 3 від 28.02.2014, було частково погашено заборгованість ТОВ «Укркава» перед АТ «Ощадбанк» за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011.
		 
		Доказів зворотного, як і доказів повернення ОСОБА_2 внесених ним на депозит в АТ «Ощадбанк» грошових коштів в розмірі 500 000,00 дол. США та виплати нарахованих на них процентів за користування депозитом в розмірі 40 350,66 дол. США, АТ «Ощадбанк» протягом всього часу розгляду кредиторських вимог у справі № 916/2739/20 не надавав.
		За приписами статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
		 
		Відповідно до статті 572 ЦК України та статті 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		 
		Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		 
		За приписами статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
		 
		Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (частина З статі 3 Закону України "Про заставу").
		 
		Правова природа застави полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
		 
		При цьому, в правовідносинах застави майновий поручитель за договором застави вступає у правовідносини безпосередньо з кредитором (заставодержателем), але не від імені боржника, а від власного.
		 
		Однією із ознак застави є те, що вона являє собою додаткове (акцесорне) зобов`язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликано наявністю іншого зобов`язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов`язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування і застави.
		 
		Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
		 
		Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом, що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
		 
		Отже, конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави.
		 
		Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково.
		 
		Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.
		 
		Крім того, згідно з пунктом 3 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або майновим поручителем.
		 
		Умовами заміни (суброгації) прав кредитора до майнового поручителя є:
		1) основне зобов`язання має бути дійсним;
		2) застава, якою забезпечується основне зобов`язання, має бути дійсною;
		3) поручитель має виконати обов`язок боржника перед кредитором.
		 
		У виконанні обов`язку боржника перед кредитором, як умови для настання суброгації, слід розрізняти виконання майновим поручителем обов`язку боржника за основним зобов`язанням і виконання майновим поручителем свого обов`язку за договором застави.
		 
		Виконання майновим поручителем обов`язку боржника (основного зобов`язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов`язання лише частково за рахунок повної вартості предмета застави, визначеної в договорі застави, виконання обов`язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов`язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання. У разі часткового виконання основного зобов`язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов`язок боржника, а свій обов`язок.
		 
		При цьому, як зазначалося вище, у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припинається і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 по справі № 910/23070/17. 
		 
		Встановивши виконання ОСОБА_2 свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання ТОВ «Укракава» перед АТ «Ощадбанк»,  апеляційний суд правомірно зазначив про перехід до майнового поручителя права вимоги до боржника.
		 
		З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставин на підставі наявних у матеріалах справи доказах, а саме: звернення стягнення на належний ОСОБА_2 предмет застави (списання депозитних коштів); розмір списаних коштів (депозит та нараховані на нього проценти за користування); їх подальше спрямування (зарахування в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Укркава» перед АТ «Ощадбанк» за кредитним договором), колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про визнання кредиторських вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Укркава» у сумі 540 350,66 дол. США, що за курсом, встановленим Національним банком України станом на 19.11.2020, становить 15 200 064,07 грн (540 350,66 х 28,13).
		 
		Посилання  скаржника як на підставу для відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_2 не виконав законні вимоги Банку та не погасив в добровільному порядку заборгованість перед Банком у розмірі, яка дорівнювала вартості заставленого майна, визначеної у договорі застави, колегія суддів не приймає до уваги. 
		 
		Адже, як було встановлено апеляційним судом (про що зазначено вище),  банком було здійснено стягнення на предмет застави у сумі 540 350,66 дол. США, належний ОСОБА_2 . Тобто за рахунок даного предмета застави й була частково погашена заборгованість ТОВ «Укракава» перед АТ «Ощадбанк».
		 
		Враховуючи вимоги касаційної скарги, посилання АТ «Ощадбанк» в касаційній скарзі на недоведеність кредиторських вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Укркава» з підстав ненадання належних та допустимих доказів, які це підтверджують,  колегія суддів, констатує, що вказані доводи зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних у цій справі доказів в їх сукупності, тобто до посилань на необхідність переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Підсумовуючи викладене за результати розгляду касаційної скарги АТ «Ощадбанк» колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в  частині кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 до боржника  наведеним вимогам не відповідає, у зв`язку з чим не може вважатися законною та обґрунтованою, адже застосований апеляційним судом підхід при розгляді грошових вимог вказаних кредиторів свідчить про допущене порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів, аргументів та заперечень сторін, що мають значення для правильного розгляду грошових вимог АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 до боржника.
		 
		Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині визнаних кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 з передачею справи у скасованій частині  на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині грошових вимог ОСОБА_2 , ТОВ «ТД «Укркава» до боржника, порушень або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в цій частині, не встановлено.
		 
		Наведені аргументи касаційної скарги в частині визнаних вимог вказаних кредиторів не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Відтак касаційна скарга АТ «Ощадбанк» в цій частині  не підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		Згідно пунктом 1 та пунктом 2 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для  часткового задоволення касаційної скарги АТ «Ощадбанк», скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині кредиторських вимог АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 до боржника з направленням справи в скасованій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
		 
		Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за результатом чого прийняти законне та обґрунтоване рішення. 
		 
		В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 щодо грошових вимог   ОСОБА_2 , ТОВ «ТД «Укркава»  до боржника у справі № 916/2739/20 слід залишити  без змін керуючись пунктом  1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк»  задовольнити частково.
		 
		2. Скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024  у справі № 916/2739/20 щодо кредиторських вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» .
		 
		3. Скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 916/2739/20 щодо кредиторських вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава».
		 
		4. Справу № 916/2739/20 в скасованій частині передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
		 
		5. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024  у справі № 916/2739/20 залишити без змін.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                        Огороднік К.М.
		 
		 
		Судді                                                                                                    Білоус В.В.
		 
		 
		Жуков С.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...