Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/2261/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.11.2024. Зареєстровано: 18.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2024.
Дата набрання законної сили: 12.11.2024
Номер судового провадження: К/990/37860/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		 
		12 листопада 2024 року 
		справа № 320/2261/23
		адміністративне провадження № К/990/37860/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
		суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕРТОДОРА" 
		на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (судді: Безименна Н.  В., Бєлова Л.  В., Кучма А.  Ю.)
		у справі № 320/2261/23
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕРТОДОРА" 
		до Головного управління ДПС у Київській області 
		про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		УСТАНОВИВ:
		Рух справи
		 
		До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЕРТОДОРА" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило:
		- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2022 року № 0067340705, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування у розмірі 5  334  462,00 грн за січень 2022 року, №0067330705, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 702,00 грн
		- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області внести до Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ "АЛЕРТОДОРА", код ЄДРПОУ 44233348, у розмірі 5 334 462,00 грн.
		 
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року (суддя Басай О.В) адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у сумі 19 682 гривні 66 копійок.
		 
		Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач не надав доказів невідповідності первинної документації вимогам діючого законодавства чи доказів несплати суми податку на додану вартість, заявленої позивачем до відшкодування у декларації, у той час, як позивачем документально підтверджено правомірність визначення задекларованих сум податкового кредиту, від`ємного значення податку на додану вартість та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
		 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено,  рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.
		 
		Суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду здійснив висновки, що подані Товариством первинні документи не підтверджують фактичне виконання операцій, руху активів, не створюють наслідків для податкового обліку і не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що встановлені судом обставини у своїй сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, а єдиною метою спірних операцій є отримання податкової вигоди у вигляді заявленої суми податку на додану вартість до відшкодування з бюджету за рахунок операцій з придбання імпортованого товару без наміру в подальшому здійснювати господарську діяльність, в тому числі з його реалізації, що суперечить принципам та засадам здійснення господарської діяльності, закріпленими нормами ЦК України, ГК України та ПК України.
		 
		Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідач в повному обсязі підтвердив висновки, викладені в акті перевірки від 13 липня 2022 року №3879/10-36-07-05/44233348 в частині безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2022 року в сумі 5  334  462,00 грн.
		 
		04 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року.
		 
		21 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу з суду першої інстанції.
		 
		05 листопада 2024 року справа № 320/2261/23 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Доводи касаційної скарги
		 
		Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, скаржник посилається на порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції в ухвалі про відкриття провадження вказав, що доводи Товариства щодо підстав касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи.
		 
		Позивач в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:
		-          проігнорував ряд обставин з приводу проведення перевірки, в розумінні чого не враховані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №821/371/17, від 27 лютого 2020 року у справі №П/811/3206/15 та від 26 березня 2020 року у справі №813/823/16;
		-          не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 07 липня 2022 року по справі №160/3364/19 щодо внесення відомостей у первинні документи та кола відповідальних осіб за таке внесення;
		-          проігнорував висновки стосовно товарно-транспортних накладних, які взагалі не ставляться у залежність з бюджетним відшкодування ПДВ, викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №810/3713/16;
		-          не врахував позиції про наявність певних недоліків первинних документів (постанови Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №826/7423/16, від 28 січня 2021 року у справі №808/1982/14, від 26 січня 2021 року у справі №813/3795/14, від 12 листопада 2020 року у справі №820/19277/14, від 23 вересня 2022 року у справі № 640/6932/21).
		Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції проігнорував всі вчинені контролюючим органом порушення проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, позивач не отримував ні наказ, ні повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, про що прямо зазначено в акті перевірки, а тому був позбавлений можливості надати документи безпосередньо до перевірки (в матеріалах справи відсутні докази направлення копії наказу та направлення позивачу). Тим самим відповідач не дотримався вимог статті 42 ПК України, що свідчить про незаконність проведення перевірки. Як наслідок, акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані правомірними.
		Передчасний початок проведення перевірки та її завершення до 30 календарного дня з дати надсилання повідомлення про перевірку позбавило можливості позивача підготувати та надати контролюючому органу документи про його діяльність за відповідний період.
		Суд апеляційної інстанції проігнорував дані доводи взагалі посилаючись на даремне витрачання часу у судовому засіданні, досліджуючи обставини законності проведення перевірки (протокол та фіксація судового засідання за 03 липня 2024 року).
		Позивач наголошує, що до заперечень на акт перевірки та разом з позовом Товариство надало всі первинні документи, які підтверджують суму податку на додану вартість, заявленого до відшкодування, однак перевіркою зроблено висновки про те, що надані документи не спростовують висновки акта. При цьому, висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що платник податків не надав до перевірки документи, що вказує на те, що контролюючий орган не врахував надані до заперечень до акту перевірки документи і в подальшому зробив висновок, що інвентаризація за участю представників, що здійснювали перевірку не проводилась, тому підтвердити чи спростовувати факт залишку товару, можливого його лишку або нестачі на складах підприємства не виявилося можливим. Відповідних запитів, щодо проведення інвентаризації, чи надання вичерпного переліку документів Головне управління ДПС у Київській області не надсилало.
		Скаржник акцентує увагу на тому, що суд апеляційної інстанції вказав, що позивач надав докази наявності товару на складі у вигляді фото та відеоматеріалів, однак проігнорував надання позивачем копії Наказу про проведення інвентаризації запасів №1/А від 13 квітня 2023 року, копії протоколу засідання інвентаризації запасів від 15 травня 2023 року, копії звіряльних відомостей результатів інвентаризації запасів від 15 травня 2023 року, копії Інвентаризаційного опису запасів від 15 травня 2023 року, копія Наказу № 2/А від 31 травня 2023 року про внесення змін до Наказу про проведення інвентаризації запасів №1/А від 13 квітня 2023 року, копій фінансових звітностей малого підприємства за 2022 та 2023 роки, де відображені запаси та весь наявний (придбаний товар) на складському приміщенні, яке орендується Скаржником.
		Також позивач надавав у судове засідання докази проведення інвентаризації за липень 2024, а також відомості по складу за липень, серпень 2024 року, однак суд апеляційної інстанції такі докази не долучив без обґрунтування причин, хоча попередній пакет документів, зазначений у минулому абзаці був судом долучений.
		Доводи касаційної скарги в своїй більшості стосуються спростування позивачем висновків суду апеляційної інстанції, здійснених за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів (щодо використання орендованого складського приміщення, наявність товару  на складі, транспортування товару тощо).
		Більше того, скаржник вважає, що позиція суду апеляційної інстанції стосовно ТТН ніяким чином не впливає на формування податкового кредиту, який був сформований за імпортними операціями по сплаченому позивачем податку на додану вартість.
		Позивач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року по справі № 320/2261/23 залишити в силі.
		31 жовтня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому податковий орган просить залишити без задоволення касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України  провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої, третьої  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України  судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Обставини справи
		Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "АЛЕРТОДОРА" є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 44233348. Основним видом економічної діяльності товариства за КВЕД є 46.49 - Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.
		На підставі наказу Головного управління ДПС у Київський області № 289-п посадовими особами відповідача здійснено вихід за місцезнаходженням позивача: 08300 Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вул. Польова, будинок 26, корпус 2 офіс 4, під час якого встановлено відсутність посадових осіб позивача, про що складено акти від 06 червня 2022 року про відсутність посадових осіб товариства та неможливість вручення наказу та направлення на перевірку, а також відповідачем прийнято рішення про проведення невиїзної документальної перевірки позивача.
		На підставі наказу Головного управлінням ДПС у Київській області від 17 червня 2022 року № 488-п, повідомлення від 01 червня 2022 року № 1551/10-36-07-05, заступником начальника відділу перевірок з питань відшкодування ПДВ управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Київській області у період з 07 липня 2022 року до 13 липня 2022 року здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "АЛЕРТОДОРА" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2022 року податкової декларації з податку на додану вартість від 21 лютого 2022 року (реєстраційний номер 9036446115) від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 13 липня 2022 року № 3879/10-36-07-05/44233348 (далі - акт перевірки).
		Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за декларацією за січень 2022 року на суму податку на додану вартість 704 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) та відмовлено позивачу у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку (р.20.2.1 податкової декларації з податку на додану вартість) за січень 2022 року в сумі 5  334  462,00 грн.
		29 липня 2022 року позивач подав до Головного управління ДПС у Київській області заперечення до акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 13 липня 2022 року № 3879/10-36-07-05/44233348 та підтверджуючі документи.
		12 серпня 2022 року відповідач листом № 18859/10-36-07-05 повідомив позивача, що викладені у запереченні доводи не спростовують факти порушень в частині правомірності декларування від`ємного значення за січень 2022 року, тому висновки акта перевірки залишено без змін.
		На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 серпня 2022 року:
		- №0067340705, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування у розмірі 5  334  462,00 за січень 2022 року;
		- №0067330705, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 702,00 грн.
		Правове регулювання
		Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).
		Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).
		Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
		Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).
		Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
		Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
		Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлений статтею 200 ПК України.
		Відповідно до пункту 200.1. статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
		При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2. статті 200 ПК України).
		 
		Згідно з пунктом 200.4. статі 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
		а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
		б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
		в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
		Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (пункт 200.7. статті 200 ПК України).
		Водночас відповідно до пункту 200.14. статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
		Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
		Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.
		Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.
		У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).
		Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або врахування відповідних витрат при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток
		Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема щодо наявності таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку, суттєві недоліки в заповненні таких документів, які не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, не дають можливості встановити дійсний зміст та обсяг господарської операції, тощо.
		Слід зазначити, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
		Також на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.
		Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність деяких із них - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
		Крім того, зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в вказаній постанові акцентувала увагу також на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
		Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
		При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду також зроблено висновки про те, що під час вирішення спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для врахування таких при одержанні податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
		У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
		Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
		Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
		Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
		Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.
		Правова оцінка рішень судів попередніх інстанцій
		Досліджуючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій установили, що задекларовані позивачем у декларації з податку на додану вартість за січень 2022 року показники, зокрема, податкового кредиту та від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування, сформовані позивачем на підставі договірних взаємовідносин у зв`язку із здійсненням імпортних операції з Угорщини на суму 5 334 462,00 грн з контрагентом "VITATEX TRASING Kft.".
		Між Компанією "VITATEX TRASING Kft." (продавець, Угорщина) та ТОВ "АЛЕРТОДОРА" (покупець) укладено договір поставки від 18 січня 2022 року №  18/01-22, за умовами якого, продавець зобов`язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов`язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість, асортимент і технічні умови яких зазначені у інвойсах, що складають невід`ємну частину договору. Валюта контракту долар США. Сума контракту складається з суми інвойсу.
		На підтвердження виконання умов вказаних договорів оформлено вантажно митні декларації: від 20 січня 2022 року № UA 500080/2022/000629, від 21 січня 2022 року № UA 500080/2022/000708, від 21 січня 2022 року № UA 500080/2022/000713, від 21 січня 2022 року № UA 500080/2022/000706, від 21 січня 2022 року № UA 500080/2022/000711, від 22 січня 2022 року № UA 500080/2022/000718, від 25 січня 2022 року № UA 500080/2022/000848, від 25 січня 2022 року № UA 500080/2022/000846, від 26 січня 2022 року № UA 500080/2022/000900 та інвойси, акти про проведення митним органом фізичного огляду товарів (т. 1, а. с. 69-182).
		Передоплата за митне оформлення підтверджується платіжними дорученнями: від 20 січня 2022 року №  2 на суму 90 000,00 грн, від 20 січня 2022 року № 3 на суму 910 000,00 грн та від 21 січня 2022 року № 4 на суму 7 000 000,00 грн (т. 1, а. с. 183-185).
		В підтвердження обставин перевезення товару позивач надав договір організації транспортно-експедиційних послуг від 30 грудня 2021 року, укладений між позивачем та ТОВ "БАКЕРІТ" та товарно-транспортні накладні, складені контрагентом-постачальником ТОВ "БАКЕРІТ": від 20 січня 2022 року № 706, від 21 січня 2022 року № 711, від 19 січня 2022 року № 629, від 20 січня 2022 року № 708, від 21 січня 2022 року № 713, від 21 січня 2022 року № 718, від 24 січня 2022 року №  846, від 24 січня 2022 року № 848, від 25 січня 2022 року № 900. Перевізник: ТОВ "БАКЕРІТ", замовник, вантажовідправник та вантажоодержувач: ТОВ "АЛЕРТОДОРА", пункт навантаження: Митна площа, 1 м. Одеса 65026 територія "Одеського морського торговельного порту", пункт розвантаження: м. Одеса, Малиновський район, вул. Аеропортівська, буд.15 Г (т. 2, а. с. 35-43).
		Суди попередніх інстанцій також установили, що у період, охоплений перевіркою, ТОВ "АЛЕРТОДОРА" орендувало у ПАТ "БУДІНДУСТРЯ-2020"" (код ЄДРПОУ: 01349911) згідно з договором оренди від 03 січня 2022 року № 07/12 нежитлове приміщення площею 100 кв.м. за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Аеропортівська, буд. 15 Г. Строк оренди 12 місяців, розмір місячної орендної плати складає 1 000,00 грн. Відповідно до акта прийому передачі нерухомого майна в оренду від 03 січня 2022 року позивач прийняв у тимчасове платне користування приміщення за вказаною адресою (т. 1, а. с. 53-57).
		Зазначені операції відображені в оборотно-сальдових відомостях за рахунками: 01; 6.3.2; 2.8; карта рахунок - 6.4.1 (т.1, а. с. 192-203).
		Суд першої інстанції зазначив, що усі вищевказані документи досліджувались відповідачем, про що зафіксовано в листі відповідача від 12 серпня 2022 року №  18859/6/10-36-07-05 та спірних податкових-повідомленнях рішеннях.
		За результатом дослідження та аналізу вищезазначених первинних документів у взаємовідносинах позивача з контрагентами, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони складені відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV, містять усі обов`язкові реквізити, дають можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, підтверджують рух активів та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах, тож у суду відсутні підстави ставити під сумнів реальність (фактичність) наведених господарських операцій з придбання товарів послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності.
		Натомість суд апеляційної інстанції дослідив вантажно митні декларації та товарно-транспорті накладні від 19 січня 2022 року № 629, від 20 січня 2022 року № 708, №  713, № 706, № 711, від 21 січня 2022 року № 718, від 24 січня 2022 року № 848, №  846, № 900, та установив, що товарно-транспортні накладні, оформлені контрагентом ТОВ "БАКЕРІТ", сформовані у день прибуття товару на митну територію України, однак до завершення митного оформлення та випуску товару на митну територію України. Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав на дефекти товарно-транспортних накладних, зокрема, останні не містять інформації про вантажно-розвантажувальні операції, дату та час прибуття товару на склад позивача і підпис відповідальної особи, тобто надані ТТН можуть свідчити про рух товару виключно в день їх оформлення та не підтверджують рух товару після завершення митного оформлення товару, що відбувався на наступний день, враховуючи відсутність будь-якої інформації про здійснення розвантажувальних робіт. Частина товарно-транспортних накладних не містить належної інформації про використані для транспортування автомобілі та напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), яка б дозволила ідентифікувати транспортні засоби, що були використані при перевезенні товару.
		Наведені ТТН підписані позивачем із проставленням печатки ТОВ «Алертодора» без будь-яких зауважень чи застережень.
		Крім того, суд апеляційної інстанції співставив кількість імпортованого товару та площу складу - приміщення площею 100 кв.м за адресою м. Одеса, Малиновський район, вул. Аеропортівська, буд.15 Г., де товар зберігається до цього часу. Суд зазначив, що загальна кількість коробок та полімерних пакунків складає 10774, загальна кількість товару - 258453 шт. (пар взуття) та вага становить 108863 кг, а тому розміщення такої кількості товару вагою понад 100 тон на складі площею 100 кв.м, викликало сумнів, в результаті чого суд витребував у позивача докази наявності товару на складі.
		Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач надав суду фото та відеоматеріали, з яких неможливо встановити жодної інформації щодо місцезнаходження об`єкту нерухомості (приміщення складу), зафіксованого товару, належності його позивачу, вмісту коробок та яким чином зафіксовані на фото та відеоматеріалах коробки та пакунки належать до товару, який був імпортований позивачем в січні 2022 року на підставі зовнішньо-економічного контракту від 18 січня 2022 року № 18/01-22, укладеним з Компанією "VITATEX TRASING Kft.".
		Апеляційний суд зауважив, що зафіксоване на фото та відеоматеріалах приміщення за своєю площею явно перевищує 100 кв.м., яка за твердженнями позивача орендована ним у ПАТ "БУДІНДУСТРІЯ-2020" на підставі договору оренди від 03 січня 2022 року № 07/12.
		Натомість, Шостий апеляційний адміністративний суд врахував інформацію, що надана контролюючим органом, і з якої вбачається, що складське приміщення за адресою м. Одеса, Малиновський район, вул. Аеропортівська, буд.15 Г одночасно орендується і іншими суб`єктами господарювання (ТОВ «Анеджи Про», ТОВ «Стармедсервіс», ТОВ «Чарльстон Грей», ТОВ «Грандес Інвест»), копії договорів оренди нежитлового приміщення наявні в матеріалах справи (а. с. 191-203 т. 2). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд.15 секц.Г жодних прав власності чи користування не зареєстровано (а. с. 66 т. 2).
		Наведене в сукупності, за висновком суду апеляційної інстанції, викликало сумніви у можливості фактичного використання позивачем складу за зазначеною адресою, перевезення на цей склад товару, його розміщення та зберігання у приміщенні площею 100 кв.м.
		Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що станом на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції позивач не надав жодного доказу проведення розрахунків за імпортований товар з контрагентом нерезидентом - Компанією "VITATEX TRASING Kft." (Угорщина), а також доказів подальшої реалізації імпортованого товару, який за твердженням позивача перебуває у його володінні без будь-якого руху протягом 30 місяців.
		Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними, та зауважує, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Так, скаржник в касаційній скарзі наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам Товариства щодо порушення податковим органом порядку проведення документально позапланової невиїзної перевірки з огляду на неповідомлення платника податків про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, шляхом надсилання копії наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що позбавило позивача можливості надати документи безпосередньо до перевірки. Зазначає, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази направлення копії наказу від 17 червня 2022  року № 488-п та направлення від 22 червня 2022 року позивачу. 
		Суд акцентує увагу на тому, що надання судом оцінки всім важливим аргументам, що були передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного індивідуального акта, який є предметом судового контролю, є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду, одним із елементів якого є мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
		Судам важливо ретельно перевіряти усі доводи сторін з метою повного та всебічного встановлення фактичних обставин по справі.
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції відсутня оцінка рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо законності проведеної перевірки з урахуванням позиції учасників справи.
		Крім того, в касаційній скарзі позивач вказав на те, що відповідач, отримавши заперечення Товариства на акт перевірки та документи до них, не направляв на адресу позивача запитів щодо проведення інвентаризації чи надання вичерпного переліку документів. 
		Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи витребував у позивача докази наявності товару на складі, про що зазначено безпосередньо в оскаржуваній постанові суду.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач 31 липня 2024 року надіслав суду апеляційної інстанції через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі з додатками: архів фото та відеоматеріалів на підтвердження наявності товару на складі (том 3, а. с. 1 - 26), а 19 серпня 2024 року в судовому засіданні надав додаткові докази до справи, а саме копію Наказу про проведення інвентаризації запасів №1/А від 13 квітня 2023 року, копію Протоколу засідання інвентаризації запасів від 15 травня 2023 року, копію Звіряльних відомостей результатів інвентаризації запасів від 15 травня 2023 року, копію Інвентаризаційного опису запасів від 15 травня 2023 року, копія Наказу № 2/А від 31 травня 2023 року про внесення змін до Наказу про проведення інвентаризації запасів №1/А від 13 квітня 2023 року, копії фінансових звітностей малого підприємства за 2022 та 2023 роки, де відображені запаси та весь наявний (придбаний товар) на складському приміщенні, яке орендується скаржником (том 3, а. с. 45 - 59). 
		Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні, яке відбулося 19 серпня 2024 року, долучив додаткові докази до справи (протокол від 19 серпня 2024 року, том 3, а. с. 60-60а), при цьому в оскаржуваній постанові оцінив лише архів фото та відеоматеріалів, визнавши їх такими, що не підтверджують факт наявності товару на певному складі, натомість не дослідив та не оцінив інші докази, зазначені вище, щодо проведеної у 2023 році інвентаризації та наявності оборотних активів на балансі Товариства. Підстави і мотиви неврахування додаткових доказів позивача суд апеляційної інстанції не наводить.
		Колегія суддів наголошує, що одне із призначень обґрунтованого судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя.
		Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Тож залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції мотивовані переважно обставинами щодо відсутності достатніх доказів транспортування товару після митного оформлення до складу та сумнівами щодо наявності товару на складі, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував, не дослідив і не оцінив за правилами процесуального закону інші докази (міжнародні товарно-транспортні накладні, вантажні митні декларації, інвойси, акти про проведення митним органом фізичного огляду товарів), які мають підтверджувати факт імпорту товару, його кількість, ціну тощо, адже з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.
		З урахуванням обмежених повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), колегія суддів змушена визнати, що неврахування апеляційним судом судової практики суду касаційної інстанції, проведення апеляційного розгляду справи з порушенням визначених КАС України правил призвело, зокрема, до не дослідження зібраних у справі доказів, що не дає ані можливості, ані правових підстав суду касаційної інстанції підтримати аргументи, викладені в касаційній скарзі, щодо необхідності скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
		На думку Суду, правова оцінка відповідних порушень, що лягли в основу спірного індивідуального акта, апеляційним судом за відповідними правилами КАС України (глава 1 розділ ІІІ), вимагає ретельної перевірки на підставі відповідних доказів з урахуванням викладених в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу підстав та доводів.
		Задоволення поставлених у касаційній скарзі вимог, з огляду на наведені вище порушення апеляційного суду, вимагає встановлення обставин у справі та оцінки відповідних доказів. Однак суд касаційної інстанції не наділений такими повноваженнями за відповідними нормами КАС України.
		За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
		Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Під час нового розгляду справи слід взяти до уваги вказане та встановити обставини реальності чи відсутності такої у спірних господарських операціях на підставі наявних у справі доказів та первинних документів в сукупності, з наданням обґрунтованої та об`єктивної оцінки доводам як позивача так і відповідача з відображенням такої у мотивувальній частині рішення.
		Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕРТОДОРА" задовольнити частково.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року скасувати, справу № 320/2261/23 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                                                                                          Р. Ф. Ханова
		Судді:                                                                                                                                                                                           Л. І. Бившева
		                                                                                          І. Я. Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...