Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/2930/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2024.
Дата набрання законної сили: 13.11.2024
Номер судового провадження: 61-7539ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		13 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 363/2930/22
		провадження № 61-7539св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейков І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації,
		відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		третя особа - Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Боярової Катерини Вікторівни на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2022 року керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне підприємство «Клавдієвське лісове господарство» (далі - ДП «Клавдієвське лісове господарство»), про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням Новопетрівської сільської ради               від 17 лютого 2012 року № 259.3-12-6 «Про передачу у власність земельної ділянки» передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0900 га на масиві «Лазарів Сад» с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства. 
		На підставі цього ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯМ № 738168 на право власності на земельну ділянку площею 0,0900 га, кадастровий номер 3221886001:02:102:0157, для ведення особистого селянського господарства. 
		ОСОБА_3 на підставі заяви від 17 березня 2017 року № 825 здійснила поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3221886001:02:102:0157, на дві земельні ділянки площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, та площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002.
		Земельну ділянку площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 24 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу                       Левчук О. Б. за № 1312, відчужила ОСОБА_1 
		Земельну ділянку площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002, ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 24 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Фоєю Л. А. за № 531, відчужила ОСОБА_1 . 
		У подальшому ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О. В. за № 2062, відчужив ОСОБА_2 .
		Однак рішення Новопетрівської сільської ради від 17 лютого 2012 року                           № 259.3-12-6 «Про передачу у власність земельної ділянки» прийняте з порушеннями земельного та лісового законодавства України, оскільки остання відноситься до земель лісового фонду, у зв`язку з чим, рішення органу місцевого самоврядування є незаконним, а рішення про державну реєстрацію підлягає скасуванню, земельні ділянки підлягають поверненню у державну власність. Право постійного користування на спірну земельну ділянку ДП «Клавдієвське лісове господарство» не припинялось у встановленому законом порядку, підприємство згоди на її вилучення, передачу у власність чи в оренду не надавало та не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельної ділянки чи зміну її цільового призначення. 
		Крім того, вилучення земельних лісових ділянок, які на той час перебували за межами населеного пункту, із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Київської обласної державної адміністрації.
		 
		Ураховуючи викладене, керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації просив суд:
		 - усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в межах с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2017 року № 36258228 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0850 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, та від 24 травня 2017 року № 35331914 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002;
		 - усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в межах с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородською районної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0850 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001; ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року, у складі судді Свєтушкіної Д. А., у задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації відмовлено.
		Скасовано заходи забезпечення позову та знято арешт із земельної ділянки площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, яка зареєстрована за  ОСОБА_2 , а також знято арешт із земельної ділянки площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002, яка зареєстрована за ОСОБА_1 .
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, кадастровий номер 3221886001:02:102:0157, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, повністю накладається на землі лісового фонду, які перебувають у користуванні Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Київська лісова науково-дослідна станція»), право постійного користування на спірну земельну ділянку не припинено в установленому законом порядку, згоди на її вилучення підприємство не давало.
		Отже, рішення Новопетрівської сільської ради від 17 лютого 2012 року № 259.3-12-6 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за рахунок державних земель лісогосподарського призначення на вимогах закону не ґрунтується, зазначена земельна ділянка, яка в подальшому була поділена, вибула з державної власності у незаконний спосіб, тож судом встановлено порушене право Вишгородської районної державної адміністрації.
		Однак прокурором було обрано спосіб захисту порушеного права - усунення перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права розпорядження та користування спірними земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави та скасування рішень державних реєстраторів відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що по своїй суті є негаторним позовом.
		Отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту, оскільки для лісових земель має застосовуватися віндикаційний, а не негаторний позов. Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. 
		Питання щодо спливу позовної давності судом не вирішується, оскільки у позові відмовлено з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року скасовано, постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
		Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку площею 0,0850 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001.
		Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цільове призначення спірної земельної ділянки, яку було поділено на дві земельні ділянки, не змінювалось, жодних погоджень на її вилучення ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не надавало. За таких обставин, рішення Новопетрівської сільської ради від 17 лютого 2012 року № 259.3-12-6 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за рахунок державних земель лісогосподарського призначення на вимогах закону не ґрунтується, зазначена земельна ділянка, яка в подальшому була поділена, вибула з державної власності у незаконний спосіб, отже в цьому випадку порушені права держави.
		Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати повернути у відання держави земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння особи, на користь власника.
		При цьому апеляційний суд зауважив на негаторність цього позову, та вважав, що строк позовної давності в такому випадку застосуванню не підлягає.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У травні 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Боярова К. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було безпідставно зроблено висновок про те, що позовну вимогу про зобов`язання повернути у відання держави земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї земельної ділянки з володіння особи, на користь власника, оскільки такий висновок суперечить нормам ЦК України та принципам цивільного судочинства. Позивачем у справі було заявлено вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, що за своєю природою та нормами статті 391 ЦК України є негаторним позовом і про це неодноразово заявлялося позивачем. Віндикаційна вимога про витребування спірних земельних ділянок позивачем не заявлялася, оскільки до віндикаційного позову застосовується строк позовної давності та судами вже розглядалася цивільна справа № 363/4300/16 щодо витребування спірних земельних ділянок.
		Отже, судом апеляційної інстанції задоволено позовну вимогу, яка не заявлялася, в порушення вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому суд вийшов за межі позовних вимог та обрав інший спосіб захисту, ніж було заявлено позивачем.
		Також, твердження суду апеляційної інстанції про негаторність вимоги про витребування суперечить позиції Верховного Суду щодо ефективного способу захисту земель лісогосподарського призначення, тому не відповідає вимогам статей 378, 388, 391 ЦК України.
		Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано того, що прокуратурою не доведено, що спірні земельні ділянки відносяться або раніше відносилися до земель лісового фонду.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) та у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 521/1825/21 (провадження № 61-4382св22), від 21 вересня 2022 року у справі № 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21), а також вказує на те, що суд порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		У травні 2024 року заявники у встановлений судом строк усунули недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Відповідно до рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського районну Київської області від 17 лютого 2012 року № 259.3-12-6 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0900 га, на масиві «Лазарів Сад» у с. Нові Петрівці Вишгородського районну Київської області.
		 
		На підставі цього рішення 18 квітня 2012 року ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯМ № 738168 на право власності на земельну ділянку площею 0,0900 га, кадастровий номер 3221886001:02:102:0157, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі від 10 квітня 2012 року за № 322180001014043.
		 
		На підставі заяви від 17 березня 2017 року № 825 ОСОБА_3 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:102:0157 на дві земельні ділянки площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, та площею 0,045 га, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002.
		 
		Згідно з договором дарування від 24 квітня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Левчук О. Б. за № 1312, ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до договору дарування від 24 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Фоя Л. А. за № 531, ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку, кадастровий номер 3221886000:02:102:6002, ОСОБА_1 .
		 
		У подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Кравцовою О. В. за № 2062, відчужив земельну ділянку, кадастровий номер 3221886000:02:102:6001, ОСОБА_2 .
		 
		Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 22 квітня 2016 року № 299 земельна ділянка, кадастровий номер 3221886001:02:102:0157, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, повністю накладається на землі лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».
		 
		Станом на час прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка з постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не вилучалась, жодних погоджень на її вилучення державне підприємство не надавало.
		 
		Вказане підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (Планшет № 5), розробленими та затвердженими в 2003 році при проведенні базового лісовпорядкування, фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталів 163 і 164, витягом з проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», картою-схемою розподілу територій ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».
		 
		Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 21 грудня 2016 року № 04-36/2701 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення на земельні лісові ділянки для їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:102:0157, яка розташована в адміністративних межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
		 
		Також встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 3221886001:02:102:0157, на час прийняття оспорюваного рішення Новопетрівської сільської ради від 17 лютого 2012 року № 259.3-12-6 знаходилась за межами населеного пункту. Вказане підтверджується проектом формування меж с. Нові Петрівці та викопіюванням з технічної документації із інвентаризації земель території адміністративно-територіальної одиниці с. Нові Петрівці. Згідно з рішенням Вишгородської районної ради від 22 серпня 2013 року № 384-29-VI, спірні земельні ділянки увійшли у територію села Нові Петрівці.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Боярової К. В. підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		 
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
		 
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження №12-61гс21)).
		 
		Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).
		 
		В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
		 
		Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
		 
		До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
		 
		Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
		 
		Відповідно до статті 12 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
		 
		Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
		 
		Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
		 
		Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		 
		Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), пункт 53.
		 
		Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається в касаційному порядку, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка була поділена на дві земельні ділянки, належала до земель лісового фонду, яка перебуває у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельні ділянки, повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		 
		Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі        № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), пункти 65-67).
		 
		Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі  № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), пункти 70, 71).
		 
		Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
		 
		З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
		 
		Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (провадження                        № 14-235цс18) (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження                  № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження                    № 12-25гс21) (пункт 37)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження  № 14-140цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).
		 
		Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння ними (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування таких ділянок з володіння кінцевих набувачів. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру записів про право власності держави на ці ділянки.
		 
		Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22 (провадження № 61-15246св23), від 03 липня 2024 року у справі № 369/4575/22 (провадження № 61-17205св23).
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірні земельні ділянкі, які, на думку прокурора, є ділянками лісогосподарського призначення та перебувають у власності держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок, у контексті зазначених обставин не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні землі лісового фонду.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не врахував наведені норми права, при цьому скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		Також у цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		 
		У зв`язку з цим із Вишгородської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений ними судовий збір, за подання касаційної скарги, у розмірі 9 924,00 грн, тобто 4 962,00 грн кожному.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Боярової Катерини Вікторівни задовольнити.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року скасувати, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з Вишгородської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, у розмірі 9 924,00 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) гривні, тобто 4 962,00 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) гривні кожному.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник      Судді:   І. Ю. Гулейков       Б. І. Гулько       Г. В. Коломієць        Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...