Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 186/125/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.11.2024.
Дата набрання законної сили: 01.05.2024
Номер судового провадження: 61-14936ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		1 травня 2024 року
		м. Київ
		справа № 186/125/20
		провадження № 61-14936св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., 
		Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),
		відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 (відповідач за первісним позовом),
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу 
		ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 5 листопада 2020 року, ухвалене у складі 
		судді Янжули С. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 
		2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Лаченкової О. В.,  Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням шляхом виселення особи з житлового приміщення.
		В обґрунтування первісного позову вказував, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
		15 липня 2006 року він уклав шлюб з відповідачем за первісним позовом, за час перебування у шлюбі обміняв вказану квартиру на квартиру 
		 
		АДРЕСА_2 . 
		Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області 
		від 11 квітня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.
		Після розірвання шлюбу відповідач за первісним позовом чинить йому перешкоди у користуванні та розпорядженні вказаною квартирою АДРЕСА_3 та відмовляється добровільно виселитися з житла.
		Просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою 
		АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві особистої приватної власності, шляхом виселення ОСОБА_2 .
		У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у майні.
		Зустрічний позов мотивовано визнанням ОСОБА_1 обставин щодо міни двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на квартиру 
		АДРЕСА_2 з доплатою попередньому власнику квартири АДРЕСА_3 109 200 грн (щомісячними платежами не менше 1 300 грн до повного погашення). ОСОБА_2 зазначала, що саме вона за домовленістю з ОСОБА_1 сплатила вказані платежі до повного погашення, що може може підтвердити ОСОБА_3 (попередній власник квартири АДРЕСА_3 ), яка отримувала від неї щомісячні доплати.
		Позивач за зустрічним позовом вважає, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя. 
		ОСОБА_1 не заперечував проживання після розірвання шлюбу у вказаній квартирі її разом з їх сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та обіцяв залишити сину свою частку квартири. 
		Крім того, позивач за зустрічним позовом просила врахувати усну домовленість сторін про передачу належної ОСОБА_1 частки у спірній квартирі їх сину та визнати за нею право власності на 2/3 частки зазначеної квартири. 
		Крім того, вартість спірної квартири у 5,52 рази перевищує вартість квартири, яка належала ОСОБА_1 і в подальшому стала предметом договору міни, тому сплачені нею 109 200 грн доплати за квартиру АДРЕСА_3 перевищують вартість її 1/2 частки.
		За таких обставин позивач за зустрічним позовом просила визнати за нею право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_4 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області 
		від 5 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
		Вирішуючи первісний позов, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 
		з 2008 року зареєстрована і проживає у спірній квартирі та іншого житла не має. ОСОБА_1 не довів, що його колишня дружина ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні та розпорядженні його власністю. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову.
		Ухвалюючи рішення в частині вирішення зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що спірна квартира була набута ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 шляхом обміну належної йому на праві особистої приватної власності двокімнатної квартири на трикімнатну квартиру з доплатою. Таким чином, ОСОБА_1 набув право особистої приватної власності на 2/3 частки спірної квартири, а поділу між подружжям підлягає її 1/3 частка. Вважаючи 2/3 частки спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 , місцевий суд зазначив про необґрунтованість зустрічного позову в частині поділу цієї частки.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу 1/3 частки спірної квартири, 
		суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності за цією вимогою ОСОБА_2 , зазначивши, що шлюб між сторонами розірвано 11 квітня 2016 року та рішення набрало законної сили 22 квітня 2016 року. Тобто саме з 22 квітня 
		2016 року розпочався перебіг позовної давності для подання позову про поділ спільного майна подружжя. Місцевий суд вказав, що, звернувшись із зустрічним позовом 17 березня 2020 року, ОСОБА_2 пропустила позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка оскаржила рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову, залишено без задоволення, а рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 5 листопада 
		2020 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні зустрічного позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області 
		від 5 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 16 червня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову.
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 6 листопада 2019 року 
		у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), про те, що неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року 
		у справі № 6-258цс15).
		Зазначає про неправильне застосування судами статті 60 СК України, а саме застосування її без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		Крім того вказує, що суд першої інстанції проігнорував її клопотання про допит свідка ОСОБА_3 , яка є стороною укладеного з ОСОБА_1 договору міни.
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:
		- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19) та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання про виклик свідка (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу 
		Дніпропетровської області 1 листопада 2005 року за № 4905 належала 
		квартира АДРЕСА_1 .
		15 липня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб.
		24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 уклали договір міни житлових приміщень. За вказаним договором сторони 
		провели обмін житлових приміщень - двокімнатної квартири 
		АДРЕСА_5 , яка належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 , на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , що належала ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності.
		Зі змісту вказаного договору суди встановили, що обмін проведено з доплатою 109 200 грн, які ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати не менше ніж по 1 300 грн щомісяця до повного погашення боргу. 
		З копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 18 лютого 2009 року суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_8 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року у справі № 186/459/16-ц, яке набрало законної сили 22 квітня 2016 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 198428219 від 31 січня 2020 року 
		суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/1 частки квартири 
		АДРЕСА_2 .
		Суди встановили, що звітом про незалежну експертну оцінку вартості нерухомого майна від 3 грудня 2019 року підтверджується, що вартість спірної квартири становить 198 500 грн.
		З акта Приватного підприємства «Комунальщик-4» від 3 березня 2020 року суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований, але не проживає у вказаній квартирі 
		з 2016 року до часу складення акта.
		Із зустрічним позовом ОСОБА_2 звернулася 17 березня 2020 року.
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		Щодо обґрунтованості зустрічного позову 
		За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України 
		від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; у постанові Великої Палати 
		Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 
		(провадження № 14-325цс18); у постановах Верховного Суду: від 6 лютого 
		2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-1546св18), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
		У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 127/5836/21 (провадження № 61-4982св22) зазначено, що «визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю».
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 шляхом обміну на квартиру АДРЕСА_1 , набуту ОСОБА_1 до шлюбу.
		Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належність ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності 
		2/3 часток квартири, оскільки така частка придбана за рахунок набутої ним до шлюбу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . При цьому 1/3 частка спірної квартири підлягає поділу між подружжям, оскільки така набута в період шлюбу шляхом внесення доплати у розмірі 109 200 грн.
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками, оскільки в оскаржуваних судових рішення суди не навели мотивів в обґрунтування збільшення частки 
		ОСОБА_1 в спільній сумісній власності на квартиру до 2/3 часток.
		У справі, яка переглядається, сторони визнали, що ринкова вартість квартири 
		АДРЕСА_2 складає 198 500 грн, на підтвердження чого ОСОБА_2 надала висновок, складений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 
		Суди встановили, що за спірну квартиру за договором міни сторони доплатили 109 200 грн.
		Враховуючи викладене, частку спільної сумісної власності необхідно визначити з урахуванням суми внесеної сторонами за час перебування у шлюбі (109 200 грн).
		За таких обставин апеляційний суд передчасно погодився з висновками місцевого суду про належність ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності 2/3 часток квартири, оскільки такий висновок не ґрунтується на поданих сторонами доказах.
		Щодо застосування судами позовної давності до вимог зустрічного позову 
		Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Стаття 256 ЦК України позовну давність визначає як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
		У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
		Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанова Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19)).
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Приймаючи постанову про залишення рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не врахував висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), та передчасно початок позовної давності обрахував з 22 квітня 2016 року (дати набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу).
		Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що про порушене право вона дізналася в січні 2020 року, після звернення ОСОБА_1 з первісним позовом у цій справі.
		Не врахувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові 
		від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо початку перебігу позовної давності за вимогами зустрічного позову.
		Тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні зустрічного позову з підстав спливу позовної давності є передчасним, а ухвалене судове рішення у вказаній частині не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд.
		За таких обставин касаційна скарга є частково обґрунтованою, наведена заявником в цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 
		частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку, викладеного у постанові 
		від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 
		(провадження № 61-5400св19), підтверджена під час касаційного провадження.
		Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав оцінки доводам апеляційної скарги про невирішення місцевим судом клопотання ОСОБА_2 про виклик свідка ОСОБА_3 .
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
		Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат
		Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ квартири 
		АДРЕСА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...